РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:СТАРООБРЯДНИЦЬКІ ВИДАННЯ ДРУКАРНІ ПОЧАЇВСЬКОГО УСПЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ - Діловодство - Реферати - Каталог статей

СТАРООБРЯДНИЦЬКІ ВИДАННЯ ДРУКАРНІ ПОЧАЇВСЬКОГО УСПЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ У статті висвітлено історичні передумови та видавничий репертуар видань, що друкувались на замовлення старообрядців у друкарні Почаївського Успенського монастиря у другій половині XVIII ст. Описано видавничі та художні особливості почаївських старообрядницьких видань. Висвітлено історію та особливості видань «Пандектів» і «Тактикона» Никона Чорногорця друкарні Почаївського Успенського монастиря. Ключові слова: друкарня Почаївського Успенського монастиря, старообрядницькі пачаївські видання, «псевдопочаївські» друки, видання «Пандектів» і «Тактикона» Никона Чорногорця. Відродження в суспільстві духовної культури, повернення до християнських морально-етичних цінностей актуалізує необхідність детального вивчення духовних осередків, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури. Серед таких осередків почесне місце посіла Почаївська Успенська лавра, гцо у релігійному світовідчутті українського народу посідає визначне місце та є найбільшою православною святинею Волині, другою, після Києво-Печерської лаври, в Україні. Починаючи з XVI ст. Почаївський монастир, попри зміни конфесійної приналежності, є однією з найшанованіших святинь, яку щорічно відвідують тисячі прочан. На початку XVIII ст. Почаївська Успенська лавра прийняла унію, а саме греко-католицький чин Василія Великого. В цей час Почаїв був впливовим культурним осередком завдяки фундованій уніатами друкарні, що розпочала свою діяльність з 30-х pp. XVIII ст. і проіснувала до першої третини XIX ст. З цього періоду до першої третини XIX ст. почаївська друкарня випустила близько 300 кириличних видань та 260 видань латинським шрифтом. Вихід багатьох із них був значною культурною подією свого часу. Найбільш популярним виданням серед уніатів та православних був «Богогласник» (1790 р.) - унікальна антологія українських духовних піснеспівів, зібрання із багатьох рукописних збірників українською, польською та латинською мовами. Проте, почаївська друкарня звертала особливу увагу на потреби уніатського духовенства, тому основна частина видань кириличним шрифтом, близько 60 %, - це видання літургійного та богословсько-катехістичного змісту. В історії кириличного друкарства є цікавий феномен старообрядницьких видань. З другої половини XVTII ст. друкарня Почаївського Успенського монастиря стала активно співпрацювати із старообрядцями, що давало їй додатковий прибуток. З 1782 - по 1795 pp. включно вийшло друком не менше 30 видань на замовлення старообрядців [4,с. 131-135]. Через недостатню кількість книгознавчої інформації про старообрядницькі видання Почаївського Успенського монастиря на час створення репертуару українських стародрукованих видань Я. П. Запаска та Я. Д. Ісаєвича «Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні (1765-1800)» (Львів, 1984) було неточно атрибутовано старообрядницькі видання із неправдивими вихідними даними як такі, що були надруковані в Почаївській друкарні (всього в каталозі зафіксовано 44 почаївські старообрядницькі видання) [8]. Достовірна ідентифікація таких видань стала можливою завдяки роботі А. В. Вознесенського «Кириллические издания старообрядческих типографий конца XVIII - начала XIX века» (Ленинград, 1991), який атрибутував та описав de visu 30 почаївських старообрядницьких видань. Із бібліографічних джерел відомо ще 26 почаївських старообрядницьких видань, частина яких, ймовірно, має неправильні відомості про місце та час видання, тобто не є почаївськими друками [4]. В монографії А. В. Вознесенського «Старообрядческие издания XVIII - начала XIX века: Введение в изучение» (СПб., 1996) робиться спроба трактування старообрядницької книги як особливого феномена в історії культури [5]. До питання історії старообрядницької стародрукованої книги звертались також у своїх наукових працях такі відомі дослідники, як І. В. Починська [13]; І. В. Поздєєва [12]; М. Ю. Бубнов [2]; С. В. Таранець [14]. Основна мета представленої статті полягає в тому, щоб на основі комплексу виявлених джерел, здобутків історіографії висвітлити історію та особливості старообрядницького книговидання в друкарні Почаївського Успенського монастиря у другій половині XVIII ст. Старообрядництво виникло після неприйняття церковної реформи патріарха Никона у 1654 p., яка стосувалася, перш за все, неточностей у перекладі богослужбових книг, а, відповідно, і обрядового боку богослужінь. Найбільш показові обрядові та уставні відмінності елементів богослужіння старообрядців, порівняно з православною церквою, призвели до гострої потреби мати власні церковні книги, до того ж старообрядці не тільки не використовували книги православних, а й взагалі не спілку вались з «іновірцями», про що свідчить популярність у старовірів видання «Слова о лжепророках и лжеучетилях». Серед основних відмінностей в обрядових елементах богослужіння старообрядців варто виділити: двоперсне хресне знамення, семипросфоріє, синхронність обрядових дійств, відсутність скорочень у кафізмах і піснях канонів, використання дореформених варіантів написання деяких слів (Євва, священноінок, Ієросалим тощо), неприйняття нотних записів, здійснення хресного ходу за сонцем. Тікаючи від переслідування російського церковного кліру, старообрядці поселились на Правобережній Україні ще в другій половині XVII ст. Однією з найбільш заселених російськими старообрядцями територій було Подільське воєводство. Як соціокультурний феномен старообрядці в кінці XVIII - XIX ст. були суб'єктом етнокультурних контактів з автохтонним населенням, мали помітний вплив на культурне життя краю [15, с. 9]. Цей вплив позначився і на книгодрукуванні, початок якого, зазвичай, пов'язують з виходом ряду видань Могилевської друкарні на початку ст., але справжній розквіт друкарської діяльності старообрядців на території України настав значно пізніше - в другій половині XVIII - початіу ст. І хоча головна ініціатива книгодруїування зародилася в московській старообрядницькій общині, безпосередня організаторська діяльність велась, головним чином, старообрядцями стародубських слобід, особливу роль серед яких зіграв посад Клинці [5, с. 5] (тоді - на півночі Чернігівської губернії, тепер Брянська обл. Росії), який користувався великим впливом в Стародубщині - одному з найбільших центрів «попівців» - старообрядців, що мали священнослужителів. Саме на період розквіту старообрядницького книговидання в Правобережній Україні у 80-х pp. XVIII ст. припадає співпраця Почаївської монастирської друкарні Чину Святого Василія Великого із старообрядцями. У лютому 1781 року префект друкарні Спиридон Коберський отримав дозвіл луцького єпископа Кипріяна Стецького на друк книг для старообрядців. Друкування їх почалося в листопаді 1782 роїу під наглядом Феофілакта Терентьєва, що прибув із старообрядницького посаду Клинці [10, с. 283]. У вихідних даних почаївських видань завжди вказувався «Почаїв» як місце видання, а час виходу нерідко фальсифікувався (зазначався неточно), що змусило дослідників довгий час відносити початок друтування книг для старовірів у Почаєві на кінець 70-х pp. XVIII ст. [9, с. 243]. Старообрядницькі видання із вказівкою на Почаїв як місце видання можна поділити на ті, які видавалися в Почаєві, та на видання із неправдивими вихідними даними, так звані «псевдопочаївські» друки, які друкувалися наприкінці XVIII - початку XIX ст. в різних старообрядницьких друкарнях. Так, згідно з бібліографічними джерелами [4], друкарня Федора Карташова в Клинцях (заснована 25 вересня 1786 року , проіснувала до кінця XVTII ст.) видала 16 видань із вказівкою на місце видання Почаїв; друкарня Федора і Акіма Карташова в Клинцях (два перших десятиліття XIX ст.) видала 25 псевдопочаївських видань; друкарні П. І. Селезньова в Махнівці і К. Количева в Янові (перші два десятиліття XIX ст.) видали 10 видань; друкарня греко-католицького Троїцького монасгиряу Вільно (кінець 1790-х - перше десятиліття XIX ст.) видала одне псевдопочаївське виданя на замовлення старообрядців [4]. У середині 1780-х pp. в почаївській друкарні з невідомих причин було випущено декілька старообрядницьких видань із вказівкою часу виходу на 70-ті pp. XVIII ст. Це видання «Псалтиря» (1777 p.; 4°), яке було передруковане з московського видання 1645 р. В цьому виданні філіграні на папері позначені 1781-1783 роками [4, с. 133, №306]. В одному з перших видань популярного у старообрядців твору - «Цветник аввы Дорофея» (1778 p.; 4°) - філіграні на папері позначені 1783 р. [4, с. 133, № 307]. У «Часовнику» (1778 p.; 8°) філіграні на папері позначені 1781 роком [4, с. 133, № 308]. Ще одне видання «Часовника» (1778 p.; 8°), яке часто зустрічається поділеним на дві частини: Часовник і Святці. В цьому виданні філіграні на папері позначені 1783 p., пасхалія починається із 1776 р. [4,с. 133,№309]. «Часовник» (1778 р.; 8°) з філігранями на папері 1782,1783 pp., а пасхалія починається знов-таки 1776 р. [4, с. 133, № 310]. На відміну від попереднього, це видання доповнене після вихідних відомостей ще одним зшитком [4]. Із бібліографічних джерел відомі ще кілька видань 70-х років XVIIIct.: «Місяцеслов» [1774] p.; 12° - це видання датоване по пасхалії [8, кн. II, ч. 2, с. 30 № 2721]; «Каноник» 1776 р. [8, кн. II, ч. 2, с. 33, № 2807]. А. В. Вознесенський вважає, що найбільш ранніми, із вказівкою на час виходу та хронологічно співвідносні з часом виготовлення паперу, є ті видання, які датовані 1782 роком [4, с. 7]. Серед цих видань є «Каноник» (1782 р; 8°), який видавався чотири рази; «Соборник» (1782 p.; 2°); «Собратгіе краткія науки о артшулах веры» (1782 p.; 8°); «Каноник» (1783 p.; 4°); «О житии христианском» (1783 р.; 4°); «Псалтир» (1783 р.; 4°); три видання «Собратгіе краткія науки о артикулах веры» (1783 р.; 8°) [4, с. 131-133]. У 1784 році в Почаєв із посаду Клинці прибув старообрядницький купець Василій Якович Железняков (інший варіант прізвища - Железняк) з метою домовитися з василіанами про видання необхідної старообрядницької літератури та навчитись друкарському ремеслу в Почаєві. Отримавши дозвіл і особливий привілей екзарха російської митрополії, Луцького єпископа Кіпріана Стецького, Василій Железняков уклав угоду на відливання в друкарні слов'янських літер за наданим ним зразком. Пізніше цей друкарський матеріал був використаний для друкування старообрядницьких книг у друкарні, яку В. Я. Железняков заснував разом з батьком Яковом і купцем Дмитром Рукавішніковим у Клинцях- осередку старообрядницького руху [10, с. 283]. Документи архіву Почаївської Успенської лаври підтверджують стосунки купця Василя Железняка з монастирською друкарнею в особі її керівника Спиридона Коберського, проте угоди про видання відповідних книг не знайдено [15, арк. 10]. Стосунки Василя Железнякова з друкарнею недовго залишалися безконфліктними. У 1785 році монастир висунув йому свої претензії, пов'язані з тим, що друкуючи книги в Почаєві, він встановив контакти із майстрами з інших міст, наймав сторонніх друкарів та гісерів (ливарників шрифту) - у Ямполі. А пізніше, під час роботи старообрядницької друкарні в Клинцях, В. Я. Железняков став переманювати з Почаєва друкарів, причому одна з поїздок його посланця Антипа Викулина до працівників друкарні з листом і грошима закінчилася арештом монастирською владою. Василій Железняк звернувся по допомогу до соцького полковника Россена, і той силою звільнив арештованого. Внаслідок цього конфлікту контакти Почаївського монастиря зі старообрядцями в другій половині 80-х pp. XVIII ст. були, очевидно, перервані. На початку 90-х pp. у Почаївській друкарні було випущено всього кілька старообрядницьких видань «Псалтиря». У 1795 році вперше у повному обсязі форматом у 2° було видано твори Никона Чорногорця - «Панде кти» і «Тактикон». Конкретний замовнику цьому випадку невідомий [10, с. 284-285]. Це було останнє видання друкарні Почаївського Успенського монастиря на замовлення старообрядців. У цей час відбувся третій поділ Речі Посполитої. Внаслідок цього Почаїв відійшов до території Російської імперії, де видання старообрядницьких книжок було заборонене. Незважаючи на те що Почаївська друкарня в цей час не видавала книжок на замовлення старообрядців, у 1800 р. царський уряд зацікавився її діяльністю [1, с. 129]. Вірогідно, це було викликано тим, що вказівки на Почаїв як на місце видання часто використовувались у вихідних відомостях видань таємної друкарні Ф. Карташова в Клинцях (кінець XVIII ст.). Оскільки старообрядницькі видання були заборонені, зчинився скандал - царський уряд через Губернське правління і Кременецький земський суд вимагав офіційні відомості про те, які книги видавалися в Почаєві з 1797 року. Друкар Спиридон Коберський правдиво назвав ряд богослужбових видань та юридичних доіументів латинським шрифтом: булли, папські постанови, індульгенції, виклад грецької літургії польською мовою, Катихізис Місіонерський тощо. Цього ж 1800 року справу закрили, бо за неї взявся митрополит римо- католицької церкви в Росії Станіслав Богуш-Сестренцевич та єпископ греко- католицький Стефан Левицький. Окрім того, для Почаївської друкарні здобули новий привілей - 4 травня 1800 року імператор Павло І дозволив друкарні видавати духовні книги під наглядом єпископа, в юрисдикції якого перебував Почаївський Успенський монастир [11, с. 225-226]. Старообрядницькі почаївські видання повністю не копіювали книгодрукування московського дониконівського періоду, хоча проголошувана орієнтація на ці видання не могла не відобразитися на видавничому репертуарі. У Почаївських старообрядницьких виданнях яскраво виражені риси, які властиві українській друкарській традиції. Цей вплив позначився як на художньому оформленні, так і на видавничих особливостях. Серед характерних рис старообрядницьких почаївських видань, які зазначає дослідник А. В. Вознесенський, слід назвати часте використання виливних прикрас в якості заставок (у тому числі і у виданнях форматом у 2° та 4°), для обрамлення гравірованих заставок і навіть для обрамлення знаків сигнатур; використання дрібного шрифту (10 рядків - 50, 62 мм) для друкування не тільки видань форматом у 8°, а й у 4° («Каноник» 1783 р., «О житии христианском» 1783 р.), і навіть у виданнях форматом у 2° («Пандекти» і «Тактикон» 1795 р. Никона Чорногорця); шість аркушів у зшитіу у виданнях великого формату («Соборник» 1782 р.; 2°); використання тільки літерних сигнатур, причому в книгах форматом у 8° і 4° - тільки на першому аркуші зшитку Алфавіт сигнатур, зазвичай, характеризувався наявністю в ньому «юса великого», а також «омегою» та «юсом малим» між літерами «ю» та «ксі». На відміну від пізніших клинцівських видань, почаївські завжди датувались, проте цьому датуванню не завжди варто довіряти, адже нерідко видавались декілька видань підряд, позначених одним і тим же роком (три видання «Собраніе краткія науки о артикулах веры» 1782, 1782, 1783 pp.) і, як правило, це був рік першого видання. Видання «Псалтиря с возслідуванням» датоване 1781 роком, проте папір позначений 1783, 1784 pp., тобто це видання вийшло друком не раніше 1784 року. В цьому випадку причину невірного датування можна пояснити тим, що видання передруковувалося із гродненського «Псалтиря», датованого 1781 роком [5, с. 59-60]. У відділі стародруків та рідкісних видань(далі ВСРВ) Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігається 10 старообрядницьких видань у 15 примірниках, серед яких: три видання «Собраніе краткія науки о артикулах веры» (1782, 1783, 1783 pp.; 8°) - передруки з московського видання 1649 p.; одне видання «От завегцатгія святых апостол и от жительства святых отец о житіи християнском» (1783 p., 4°); два видання «Псалтиря» (1783 і 1786 pp.; 4°), які передруковані з московських видань 1646 та 1651 років; «Чин како подобает пети дванадесять псалмов особь» - [не раніше 1784 p.], 8°; видання Никона Чорногорця «Пандекги» 1795 p., 2° і «Тактикон» 1795 p., 2°; фрагмент «Псалтиря с возслідуванням» 1781 p., 2° (філіграні на папері датовані 1783-1784 pp.), яким підклеєні верхній та нижній форзаци двох видань, що переплетені в одну книгу (Кир. 1545п конволют з трьох видань): «Чин како подобает пети дванадесять псалмов особь» та «Собраніе краткія науки о артикулах веры». Майже всі старообрядницькі примірники видань Почаївської друкарні, що зберігаються у ВСРВ, потрапили в бібліотеку зі збірок Київської духовної академії, про що свідчать відповідні шифри та печатки на книгах. Деякі видання мають маргінальні записи власницького характеру, що були написані старообрядцями. Зокрема, примірник видання «Собраніе краткія науки о артикулах веры» (1782 p.) має такі записи: «Сия книга глаголемая Малой Акатихисисъ калускова купца Якова Ал[икси]ева сына Половава [оно]ня 4 дня 1787 году. А того отпущено калускому купцу Якову Алексеиву господину по[... ] 1787го году мсяца марта. Сяя книга Малий [?]котихисисъ калускова купца Якова Аликсиева сина Пол[а]вова». Серед старообрядницьких почаївських видань, що зберігаються у ВСРВ НБУВ, слід відзначити два видання творів Никона Чорногорця (Дивногорця): «Пандекги» (546 арк.) та «Тактикон» (211 арк.). Автор цих компіляцій жив у другій половині IX ст. і був ченцем в монастирі Пресвятої Богородиці на Чорній Горі, що в Сирії. «Пандекги» і «Тактикон» - популярні в Давній Русі компіляції, перекладені з грецької мови. В рукописному вигляді «Пандекги» були відомі з XII ст., а «Тактикон» - з XIVст. Обидва твори нерідко переписувались, проте найбільш давні редакції грецькою мовою не видавались. Твір «Пандекти» становить комплекс виписок із творів отців церкви, соборних постанов тощо. Виписки поділені за рубриками (усього 63). Ця книга користувалась великим авторитетом в антиохійській церкві. Не менш відома праця «Тактикон» (940 глав) містить у собі важливі для церковної археології та загальної історії відомості про перебіг боротьби християн із сарацинами на Сході. Такожу «Тактиконі» автор звертав особливу увагу иа питання, що пов'язані з дотриманням монастирського уставу. Твори Никона Чорногорця були популярними не тільки в середовищі старообрядців, вони мали широку читацыу аудиторію й серед православних - у багатьох збірниках, оригінальних творах отців церкви Давньої Русі присутні посилання на «Пандекти» або «Тактикон». Навіть у період ідеологічної боротьби православної церкви з утисками унії в полемічній літературі кінця XVI - поч. XVII ст. часто зустрічаються виписки із творів Никона Чорногорця [3, с. 292]. Перша спроба видати «Пандекти» була здійснена у Вільно в друкарні Мамоничів (1592 р.) [6, с. 68, № 26]. У подальшому це видання не мало впливу на рішення старообрядців друкувати у 1795 році «Пандекти» і «Тактикон» в друкарні Почаївського Успенського монастиря. Зовні почаївські видання «Пандектів» і «Тактикона» дуже схожі між собою - трапляються навіть примірники цих видань у конволюті. Обидва ці твори друковані із рукопису, що датований 1670-1672 pp. і був переписаний в Густинському монастирі при ігумені Авксентії Якимовичі (інший варіант прізвища - Іоакимович), про що сказано на титулі видання «Пандектів»: «Книга / прєподобнаго и бо/гоноснаго оца наше / го Никона, игумєна / Чєрния Гори: / Написася во святей обители Гу /стине, в монастире общежи / телном Прилуцком, стия жи / воначалния Троци, при отцу / Авксиентіі Игумену Густинском / Въ лето 7178. / а от Рождества Хрстова 1670. / месяца Іюня, 14 дня» . У колофоні цього видання вказаний переписувач - ієродиякон Прилуцького Густинського монастиря Дометіан: «... Состав ленна, бисть сія богодуховенная книга, мною многрешним и недостойним ієродіаконом Дометіаном в монастире общежительном прилуцкомъ... от Рождества Христова 1672...». Дата рукопису на титулі і колофоні різниться; можливо, це свідчить про те, що ієромонах Дометіан переписував текст два роки. Дослідники вважають, що рукописи, з яких друїувались почаївські видання «Пандектів» і «Тактикона», належать до найбільш відомих болгарських перекладів XIV ст. [7]. Обидва ці видання нагадують почаївські греко-католицькі друки і мало схожі на традиційні старообрядницькі: у виданні «Пандектів» вміщена форта у вигляді рослинного орнаменту. Ця форта є і в іншому почаївському греко-католицькому виданні - «Воследованія празником пресвятыя тайны євхарістіи...»(1762 p.). Почаївські гравери майстерно скопіювали її з видань Києво-Печерської лаври, в яких ця форта використовувалась у виданнях ХУЛІ сг.: «Тріодь цвітна» (1745 p.), «Часослов» (1764 p.). Щодо особливостей художнього оформлення видань «Пандектів» і «Тактикона» варто зазначити, що видання «Пандектів» має 67 заставок, поміж яких 32-у стилі московських дониконівських видань. Заставки цього видання відтиснуті з 14 дошок, серед них 9 вже використовувались у почаївській друкарні, а 5 дошок були виготовлені почаївськими граверами на замовлення старообрядців. У «Тактиконі» використано 42 заставки, серед яких 20-у стилі московських дониконівських видань. Заставки відтиснуті з 10 дошок, із яких 6 вже використовувались у Почаєві для тиснення заставок в греко- католицьких виданнях, а 4 дошки були виготовлені на замовлення старообрядців. Серед греко-католицьких видань, в яких раніше траплялись традиційні почаївські заставки з «Пандектів» і «Тактикона», можна назвати: «Апостол» (1759, 1783 pp.), «Мінея святкова і загальна» (1757 p.), «Євангеліє» (1759 р.). У виданнях «Пандектів» і «Тактикона» використовується лише одна кінцівка, яка траплялася раніше у почаївських уніатських виданнях: «Осьмогласник» (1793 р.) та «Богословие нравоучительное» (1786 p.). Обидва почаївські видання Никона Чорногорця мають однаковий розмір набірної шпальти - 240 х 143 мм, та розмір 10 рядків-61 мм. Незважаючи на зовнішню схожість художнього оформлення та видавничих особливостей «Пандектів» і «Тактикона» із уніатськими почаївськими виданнями варто виділити ознаки, за якими можна атрибутувати ці видання як надруковані на замовлення і для потреб старообрядців. Перш за все, це текстологічні відмінності в молитвах, які притаманні старообрядцям. У молитві «Символ Віри», що надрукована на початку видання «Пандектів», є такі відмінності в тексті: замість православного варіанту «Рожденна, не сотворенна» надруковано дореформений текст, який визнають старообрядці: «Рожденна, а не сотворенна»; замість православного варіанту «Его же царствию не будет конца» надруковано: «Его же царствию несть конца»; замість «Господа Животворящаго» - дореформений варіант: «Господа Истиннаго и Животворящаш». Окрім цього, в тексті видань «Пандектів» і «Тактикона» можна знайти відмінності у правописі порівняно з православним варіантом «Іисусь (Іись)», замість якого вживається дореформений варіант - «Ісусь (1съ)» і т. д. Серед видавничих ознак, що характеризують ці видання як старообрядницькі, - розміщення нумерації у нижньому правому кутку на лицьовому боці аркуша (в «Пандектах» нумерація починається з другого рахунку, в «Тактиконі» - з першого), наявність заставок в стилі московських дониконівських видань XVII ст., відсутність виливних прикрас в обрамленні колонтитулів та тексту, наявність короткого змісту перед кожним розділом, що надрукований червоною фарбою (кіновар'ю), використання ініціалів, надрукованих червоною фарбою в стилі московських дониконівських видань XVII ст. Фундаментальні почаївські видання «Пандектів» і «Тактикона» являють собою цінні пам'ятки старообрядницького книгодрутування кінцяXVIII ст., у яких гармонійно переплелись традиції як московської доре форменої книги, так і української книги XVIII ст. Духовна та матеріальна культура старообрядців характеризувалася архаїчністю, консерватизмом та сталістю обрядових компонентів, ці риси знайшли своє відображення і в книгодрукуванні. Після розколу Православної церкви старообрядці не прийняли ні новий багатоголосний стиль богослужбового співу, ні нову систему нотних записів. Збережений старовірами крюковий, або знаменний спів отримав свою назву від способу запису мелодії особливими знаками — «знаменами», або «крюками». Цим можна пояснити відсутність у видавничому репертуарі старообрядців Ірмологіонів та Осмогласників. Не прийняли старообрядці і акафістів, окрім «Ісусу Сладчайшому» та «Пресвятій Богородиці». Богослужіння в старообрядницькій церкві проходить по Єрусалимському уставу - відсутні скорочення і заміни; кафізми та пісні канонів виконуються повністю. Старообрядництво, «в основі духовної культури якого була книга» [13, с. 224], було тим середовищем, в якому найбільш довго зберігались і розвивались давні традиції стародрукованої книги з орієнтацією на дониконівські видання - це створило умови для формування яскравої та своєрідної книжкової культури. Старообрядницькі видання Успенського Почаївського монастиря, які є яскравим прикладом синтезу друкарських традицій московського дониконівського періоду та української книги XVIII ст., - самобутнє явище в історії друкарства України. Список використаних джерел Амвросій (Потоцький). Сказание историческое о Почаевской Успенской лавре / Архимандрит Амвросій. - Почаев : Типография Почаево-Успенской Лавры, 1886.-3-е изд.-320 с. Бубнов, Н. Ю. Старообрядческая книга в России во второй половине XVII в. : источники, типы и эволюция / Н. Ю. Бубнов. - СПб. : Библиотека Российской академии наук, 1995.-435 с. Буланин, Д. М. «Пандекты» и «Тактикон» Никона Черногорца / Д. М. Буланин // Словарь книжников и книжности Древней Руси : XI - первая половина XIV в. / отв. ред. Д. С. Лихачев. - Ленинград : Наука, 1987. - Вып. I. - С. 292-294. Вознесенский, А. В. Кириллические издания старообрядческих типографий конца ХУШ - начала XIX века: Каталог / Составитель А. В. Вознесенский. - Ленинград : Издательство Ленинградского университета, 1991. - 160 с. Вознесенский, А. В. Старообрядческие издания ХУШ - начала XIX века: Введение в изучение / А. В. Вознесенский. - СПб : Издательство Санкт- Петербургского университета, 1991. - 160 с. Галенчанка, Г. Я. Книга Белоруссии. 1517-1917 : Сводный каталог / Составители Г. Я. Галенчанка, Т. В. Непарожная, Т. К. Радзевич. - Минск : Белорусская советская энциклопедия имени Петруся Бровки, 1986. - 615 с. Горский, А. В., Невоструев, К. И. Описание славянских рукописей Московской Синодальной библиотеки / А. В. Горский, К. И. Невоструев. - М., 1862. - Т. 4. Отд. 2,4. 3.-119 с. Запаско, Я. П., Ісаєвич, Я. Д. Пам'ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні: в 2 кн., З ч. / Яким Запаско, Ярослав Ісаєвич. - Львів : Вища школа, 1984. - Кн. П, ч. 2. - 128 с. Зернова, А. С. Методика описания старопечатных книг кирилловской печати / А. С. Зернова И Материалы научной конференции к 90-летию со дня рождения В. И. Ленина. - М. : Министерство культуры РСФСР, 1960. - Том IV. - С. 204 - 246. Ісаєвич, Я. Д. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Ярослав Ісаєвич. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. - 520 с. Огієнко, І. І. Історія українського друкарства: історично-бібліографічний огляд українського друкарства ХУ-ХУШ ст. /1.1. Огієнко. - К. : Либідь, 1994. - 448 с. Поздеева, И. В. Древнерусское наследие в истории традиционной книжной культуры русского старообрядчества (первый период - аккумуляция) / И. В. Поздеева // История СССР. - М., 1988 - 98 с. Починская, И. В. Старообрядческое книгопечатание XVIII - первой четверти XIX в. / И. В. Починская. - Екатеринбург : УрО РАН, 1994. - 150 с. Таранець, С. В. Джерела з історії старообрядництва Правобережної України кінця ХУШ - початку XX ст. / Сергій Таранець. - К. : НАН України, 2007. - 456 с. Архівні джерела Дело о претензиях Почаевского монастыря к купцу Железняку Василию за взятый им холст в типографии на 400 золотых / Державний архів Тернопільської області. - Ф. 258. - On. 1. - спр. 185. - 10 арк. - Оригінал. Рукопис.
1 2 3 4 5 Категория: Діловодство \| Добавил: Aspirant (07.05.2015)
Просмотров: 401 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: