РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:СОЦІАЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ - Діловодство - Реферати - Каталог статей

СОЦІАЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ Розкрито сутність та структурно-компонентний склад поняття «соціальність» у соціально-педагогічному аспекті. Ключові слова: соціальність, соціальність особистості, соціальне виховання, соціальні цінності, соціальні якості, соціальна поведінка. Рассматривается сущность и структурно-компонентный состав понятия «социальность» в социально-педагогическом аспекте. Ключевые слова: социальность, социальность личности, социальное воспитание, социальные ценности, социальные качества, социальное поведение. In article considers the essence and structure social with position social pedagogic Key words: social, social of personality, social education, social values, social qualities, social behaviour. Актуальність статті. Багатоаспектність проблеми соціальності зумовлена цілим спектром суб'єктивних та об'єктивних чинників, зокрема складністю духовного світу людини, різноманітністю форм соціального функціонування особистості як індивідуальної форми буття в системі суспільних відносин, характером взаємозв'язку особистості й суспільства. У кожній науці (філософії, соціології, психології, педагогіці, соціальній педагогіці) для вивчення цього питання виділяється свій, особливий аспект. Метою статті є визначення сутності та змісту поняття «соціальність» у контексті соціальної педагогіки. Отже, розглянемо феномен «соціальності» із соціально-педагогічних позицій. В. Нікітін [1] вважає соціальність інтегрованим результатом соціального виховання, здатністю людини до взаємодії із соціальним світом. У трактуванні дефініції «соціальне виховання» науковець конкретизує свою думку тим, що презентує соціальність як риси – милосердя і співчуття, а також потреби і здатності до такої діяльності на практиці. Позицію науковця стосовно того, що соціальність є інтегрованим результатом соціального виховання, здатністю людини взаємодіяти із соціальним світом, іншими людьми, поділяють автори посібника «Методологія та методи соціально-педагогічних досліджень» [2]. Крім того, соціальність, за В. Нікітіним, – це «не синонім суспільного, оскільки останнє ширше за змістом і виражає типологічну характеристику природи соціальності. Соціальність нетотожна й колективності, котра як здатність до співпраці також належить до першої, але не вичерпує її змісту. Соціальність являє собою єдність особистісного й колективного, є виявом суспільної природи людини на індивідуальному рівні, а відтак, містить у собі суб'єктність, що розуміється як здатність бути джерелом особистої активності. Будучи видом спілкування, соціальність не зводиться тільки до комунікації та інформації, не обмежується трансляцією соціального досвіду та налагодженням контактів з іншими людьми. З розвитком соціальності людина набуває здатності до соціального саморозвитку й самовиховання, оскільки не вкладається в схему адаптації – інтеграції, яка має відбиток пасивної поведінки особистості в суспільстві» [1, с. 39]. Ми погоджуємося з В. Нікітіним, що соціальність виявляється в індивідуально-творчому ставленні до суспільного буття, а також активності, комунікабельності, вмінні співпрацювати, налагоджувати контакти з іншими людьми, у розвитку таких рис як милосердя і співчуття. Але, на нашу думку, потребує уточнення те, що соціальність виявляється в індивідуально-творчому ставленні не тільки до суспільного, але й до соціального буття в усіх його формах. Цю думку поділяє А. Рижанова, котра зазначає, що «соціальність є проявом індивідуального творчого ставлення не тільки до суспільного буття як певної форми соціуму, але й до соціального буття, зокрема сімейного, етнічного, регіонального, глобального тощо» [3, с. 36]. Крім того, за А. Рижановою (до речі, як і за В. Нікітіним), соціальність є результатом соціального виховання. Останнє науковець визначає як «процес цілеспрямованого створення умов для розвитку соціальності соціальних суб'єктів у всіх сферах соціуму» [3, с. 14]. Вищим проявом соціальності, згідно з А. Рижановою, є духовність [4]. Соціальні педагоги (О. Безпалько, М. Галагузова, М. Євтух, І. Звєрєва, Л. Коваль, А. Мудрик, О. Сердюк, С. Хлєбик та ін.) не використовують термін «соціальність», хоча в наведених ними визначеннях дефініції «соціальне виховання» простежується спрямування його мети на формування її (соціальності) складових. Наприклад, на думку А. Мудрика [5, с. 111-112], метою соціального виховання є відносно цілеспрямований позитивний розвиток й духовно- ціннісна орієнтація людини (тобто набуття позитивно-якісних форм, зокрема духовних цінностей у їх особистісному вимірі), а також розуміння та сприйняття себе й інших, соціальних проблем; відчуття єдності з сім'єю, групою, соціумом. Автори посібника «Методологія та методи соціально-педагогічних досліджень» погоджуються з А. Мудриком, визначаючи мету соціального виховання як «... планомірне створення умов для відносно цілеспрямованого позитивного розвитку й духовно-ціннісної орієнтації людини» [2, с. 184; 204]. За О. Безпалько [6, с. 30-31], мета соціального виховання – формування в молодого покоління соціально-позитивних ціннісних орієнтацій та поведінки через засвоєння, інтерналізацію загальнолюдських і спеціальних знань, умінь, соціального досвіду. Згідно з І. Звєрєвою, Л. Коваль, С. Хлєбик, соціальне виховання постає як «система соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на опанування й здобуття дітьми та молоддю загальнолюдських і спеціальних знань, набуття соціального досвіду з метою формування в них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціально- спрямованої поведінки» [7, с. 25]. На основі цього визначення соціального виховання можна дійти висновку: його метою є те, що безпосередньо стосується соціальності, а саме: ціннісні орієнтації та соціальна поведінка. Подібне визначення наводять М. Євтух та О. Сердюк [8, с. 74]. Отже, ці автори, цілком погоджуються з визначенням терміна «соціальне виховання» І. Звєрєвої, Л. Коваль, С. Хлєбик, а відтак і з його метою. У словнику із соціальної педагогіки під соціальним вихованням розуміється «цілеспрямовано керований процес соціального розвитку, соціального формування особистості людини; допомога людині в засвоєнні та сприйманні моральних стосунків, які склалися в сім'ї й суспільстві, визнанні правових, економічних, громадянських і побутових взаємин» [9, с. 279]. Звідси, мета соціального виховання постає як набуття особистістю моральних відносин (в основі яких, до речі, відбите ставлення до людей) у складових суспільства (сім'ї, групі однолітків тощо). Цікавим є й те, що соціальне виховання необхідно здійснювати з урахуванням осо- бистісно-соціальних проблем людини, а також суспільних потреб середовища його життєдіяльності [9, с. 279]. Отже, постає необхідність зважати в цьому процесові на особливості соціальної ситуації розвитку індивіда, яка відповідає певному віковому періоду. Стосовно структурно-компонентного складу соціальності, ми погоджуємося з А. Рижановою, котра в структурі останньої виокремлює ієрархію соціальних цінностей, соціальні якості та соціальну поведінку [3, 36]. Таким чином, виникла необхідність детальніше розглянути в нашому дослідженні дефініції: «соціальні цінності», «соціальні якості» та «соціальна поведінка». Перш за все визначимося з термінами «цінність» і «ціннісні орієнтації». Поняття «цінність» широко використовується у філософській і соціологічній літературі для визначення людської, соціальної й культурної значимості певних явищ дійсності [9, с. 732], їх співвіднесеності з основними потребами суспільства й індивіда, окремих суспільних груп [10, с. 200]. Цінності містять у собі спонукальний складник. Саме тому вони відіграють важливу роль у перетворенні реальності, виконують роль стимулу для дії: спрямовуючи індивідуальні і колективні дії, забезпечуючи граничні підстави для дії та діяльності, відіграють провідну роль в об'єднанні індивідів для спільних, колективних дій [11, с. 708]. Ціннісні орієнтації (особистісний вимір цінностей) – диференціювання об'єктів за їх значенням для індивіда, виявлення особистісного сенсу різних об'єктів, змістовна наповненість особистості, внутрішня основа її зовнішньої взаємодії з різними об'єктами [10, с. 200]. Тобто від того, які цінності ввійдуть до структури особистості (матеріальні чи духовні), залежатиме і її поведінка. Отже, цінності впливають на вибір лінії поведінки людини. Цінності поділяють на дві великі групи: «нижчі», або «матеріальні», і вищі, або духовні. За змістом розрізняють духовні цінності: релігійні, моральні, естетичні, політичні, правові та соціальні. Існує також поділ цінностей на індивідуальні, колективні (партикулярні) й універсальні (вселюдські), а також термінальні й інструментальні [11, с. 707]. Відповідно до наведених класифікацій, вважаємо, що соціальні цінності входять до структури загальнолюдських, духовних, а також термінальних та інструментальних цінностей. Розглянемо детальніше цей різновид цінностей. В «Енциклопедії освіти» зазначено, що до соціальних цінностей належать людина та людство, які визначаються вищими цінностями буття [12, с. 993]. Культурологи вважають, що «соціальні цінності відповідають на запитання, як ставитися до того, що є, що може бути....» [13, с. 396]. Отже, фактично, людина та людство є соціальними цінностями, які існують в об'єктивній реальності, на рівні суб'єкта – це особисте ставлення до зазначених цінностей, тобто ціннісне ставлення до людини, людства. Підтвердження цієї думки знаходимо в А. Рижанової, яка «соціальними цінностями» вважає: ціннісне ставлення до сім'ї, нації, інших соціальних груп, до людини як соціальної істоти, а також знання відповідних цінностей [3, с. 15]. На нашу думку, основою, яка визначає ціннісне ставлення до соціуму (сім'ї, соціальних груп, нації, людства тощо), є, перш за все, ставлення до людини як цінності. Якщо індивід не визнає необхідності ціннісного ставлення до людини взагалі, вважаємо, можна ставити великий знак питання стосовно його ціннісного ставлення до інших форм існування соціального буття. Науковець акцентує увагу і на зміцненні соціальності всіх соціальних суб'єктів через засвоєння, розвиток та реалізацію ними соціальних цінностей, винайдених певним соціумом, людством протягом філогенезу [4]. Таким чином, під соціальними цінностями розуміємо особистісне ціннісне ставлення до людини взагалі, певних форм існування соціуму (сім'ї, соціально-вікових, професійних, конфесійних груп, нації, людства). Згідно з положеннями діалектичного матеріалізму, структурні елементи соціальності причинно зумовлені, оскільки взаємопов'язані і взаємозалежні (принцип детермінізму); перебувають у стані руху, розвиваються і змінюються (принцип розвитку). Звідси соціальні цінності визначають у структурі соціальності такі її елементи: соціальні якості та соціальну поведінку, а остання формує соціальні цінності. Розглянемо поняття «якість», «якість особистості» та «соціальна якість». Якість – сукупність властивостей, ознак, котрі відбивають сутність об'єкта [9, с. 117]. Звідси, якість постає як характеристика того чи іншого об'єкта. Якості особистості – сукупність усіх соціальних та біологічно зумовлених компонентів особистості, котрі визначають її стійку поведінку в соціальному та природному середовищі [9, с. 117]. Таким чином, на основі цього визначення можна дійти висновку, що соціальні якості є різновидом якостей особистості. Соціальна якість фіксує ті чи інші суспільно визначені характеристики особистості, суспільних груп і класів, які невіддільні від способу існування й діяльності історичних суб'єктів [14, с. 187]. У першій частині визначення бачимо: соціальні якості визначені суспільством протягом всього історичного етапу і є такими, що зафіксовані, припустимо, у «виховному ідеалі», тобто позитивні, які є фокусом устремлінь, метою виховання. У такому разі під цю категорію підходить, наприклад, працьовитість, яка, на нашу думку, є соціально значущою якістю, але не соціальною. У другій частині зазначається, що соціальні якості складають органічну єдність зі способом існування та діяльністю. Отже, це й такі риси особистості як брехливість, жадібність, користолюбство та ін. Таким чином, на підставі цього визначення, підсумовуємо, що соціальні якості – це якості, які є в соціумі взагалі. Е. Бабосов, наводячи визначення дефініції «соціальні якості» як «сукупності соціально-психологічних властивостей і рис особистості» конкретизує, що останні « ... належним чином взаємопов'язані та зумовлені типом соціальної взаємодії з іншими людьми в конкретних соціально-історичних умовах та обставинах» [15, с. 261]. На відміну від попереднього трактування соціальних якостей, Е. Бабосов дещо звужує їх коло рисами, особливостями особистості, які виявляються тільки у взаємодіях з людьми за певних умов, тобто є «формою» реалізації та вираження характеру ставлення людини до інших. На наш погляд, якості доцільно поділити на соціальні та асоціальні, оскільки існує феномен «асоціальності» як протилежний соціальності. Це надасть змогу зробити акценти на їх «характері» – позитивному (соціальні) та негативному (асоціальні). Виходячи з цього, під соціальними якостями ми розуміємо лише позитивні властивості особистості, які є рисами ціннісного ставлення людини до інших. Наступний структурний елемент соціальності – соціальна поведінка. Але, перш ніж перейти до визначення цієї дефініції, розглянемо загальне поняття «поведінка» до конкретизації її у формі категорії «соціальна поведінка». Поведінка – це «взаємодія живих істот із середовищем ... , соціально значуща система дій, вчинків...» [10, с. 58, 146]. Отже, це дії та вчинки людини стосовно всього середовища (соціального, природного та ін), що є соціально значущими. Як зауважує соціолог О. Подільська, «поведінка – це ланцюг взаємопов'язаних вчинків, зовнішньо фіксованих дій індивіда» [16, с. 50]. Тобто поведінка – це такі дії особистості, за якими можуть спостерігати інші люди, за присутністю яких вони реалізуються або видимі наслідки цих дій. В іншому джерелі знаходимо, що поведінку розрізняють на біологічному, психологічному та соціальному рівнях, де під «соціальною поведінкою» визначено «зовнішній прояв діяльності, в якому виявляється особиста позиція людини, її переконання ... , форма переходу діяльності в реальні дії стосовно соціально значущого об'єкта» [14, с. 385]. Звідси, соціальна поведінка – це дії, спрямовані на об'єкт, який наділено особливим значенням у свідомості людини, але не уточнюється, що (або «хто») це за об'єкт. Отже, таким об'єктом може бути і будь-який предмет. В іншому визначенні поняття «поведінка соціальна» – це «система дій особистості, в якій виявляються взаємовідносини із соціальним середовищем» [17, с. 276]. Тому під соціальною поведінкою розуміються дії, спрямовані на інших, але підкреслюється прояв взаємовідносин у цих діях, а не особистісного ставлення до людини або колективу, групи тощо, тобто до того, на кого спрямовані ці дії. Отже, це визначення соціальної поведінки вважаємо дещо не точним. У психологічному словникові за редакцією Р. Немова зазначається, що «різновидів соціальної поведінки багато, але увагу психологів привертають тільки деякі з них ...» [18, с. 222-224], а саме: просоціальна, яка спрямована на благо інших, суспільства, та асоціальна – стосується тих видів соціальної поведінки, які завдають шкоди людям [18]. Ми погоджуємося з Р. Немо- вим стосовно того, що поведінка може бути асоціальною, але це (як уже зазначалося вище) свідчить про існування протилежного соціальності – асоціальності, її вияв на поведінковому рівні. На основі аналізу термінів «поведінка», «соціальна поведінка» визначаємо дефініцію «соціальна поведінка» як позитивні дії індивіда, спрямовані на соціальні об'єкти (людину, сім'ю, групу, спільноту тощо), і презенто- ваність у них «власне» особистісних, характерологічних рис, ціннісних ставлень до соціуму, його форм. У результаті вивчення соціальності із соціально-педагогічного аспекту вважаємо: соціальність є результатом соціального виховання; інтегрованою комплексною особистісною характеристикою, яка відображає активно- творче ставлення індивіда до соціуму як цінності в усіх його формах і рівнях (ціннісне ставлення до соціальних суб'єктів: будь-якої людини; сім'ї (членів родини); соціально-вікових (однокласників, ровесників, дорослих, людей похилого віку та ін.); професійних, конфесійних, національних, за статевими ознаками груп; нації; людства тощо); сукупність соціально-позитивних рис та властивостей особистості, які виявляються у взаємодіях з іншими людьми. На основі з'ясування сутності соціальності, за допомогою словників, енциклопедій та іншої науково-педагогічної літератури з філософії, соціології, психології, педагогіки, соціальної педагогіки, нами визначено набір соціальних якостей, які є рисами ціннісного ставлення людини до інших, а саме: альтруїзм (безкорислива допомога іншим); асертивність; благодійність; увічливість; вдячливість; взаємодопомога; готовність захищати слабших; громадянськість; гуманність; делікатність; доброзичливість; дружні стосунки з хлопцями і дівчатами; душевність; емпатія (співрадість, співчуття, співпереживання); ініціативність; інтернаціоналізм; комунікативна компетентність (комунікабельність, соціабельність); людяність; милосердя; миролюбність; моральність; патріотизм; повага до батьків; повага до гідності іншої людини; почуття єдності з сім'єю, групою, соціумом; правдивість; солідарність; соціальна активність; соціальна відповідальність; соціальна компетенція; справедливість; тактовність; толерантність; турбота про людей, зокрема молодших; уважне ставлення до інтересів, бажань людей, питань, які їх турбують; щирість; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, матері, бабусі; щедрість; шляхетність. Наступними завданнями нашого дослідження передбачено визначення особливостей соціальності дитини підліткового віку, її розвитку в дитячих громадських об'єднаннях. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ Социальная педагогіка / под ред. В. А. Никитина. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 272 с. Методология и методы социально-педагогических исследований / авт.- сост.: С. Я. Харченко, Н. С. Кратинов, А. Н. Чиж, В. А. Кратинова. – Луганск : Альма-матер, 2001. – 216 с. Рижанова А. О. Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті : автореф. дис. ... д-ра пед. наук: спец. 13.00.05 «Соц. педагогіка» / Рижанова Алла Олександрівна ; Луган. нац. пед. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2005. – 44 с. Малько А. О. Теоретико-методологічні основи розвитку соціальної педагогіки : монографія / А. О. Малько ; Харк. держ. акад. культури. – Х. : ХДАК, 2004. – 285 с. Мудрик А. В. Социальная педагогика : учеб. для студентов пед. вузов – А. В. Мудрик ; под ред. В. А. Сластенина. – М. : Академия, 2000. – 200 с. Соціальна педагогіка : підручник / за ред. А. Й. Капської. – К. : Центр навч. л-ри, 2003. – 256 с. Коваль Л. Г. Соціальна педагогіка. Соціальна робота : навч. посіб. / Л. Г. Коваль, І. Д. Зверева, С. Р. Хлєбік. – К. : ІЗМН, 1997. – 390 с. Євтух М. Б. Соціальна педагогіка : підручник / М. Б. Євтух, О. П. Сердюк. – К : МАУП, 2003. – 232 с. Словарь по социальной педагогике / авт.-сост. Л. В. Мардахаев. – М. : Академия, 2002. – 368 с. Еникеев М. И. Общая, социальная и юридическая психология : краткий энциклопед. слов. / М. И. Еникеев, О. Л. Кочетков. – М., 1997. – 448 с. Философия: учение о бытии, познании и ценностях человеческого существования. – М. : Инфра-М, 2003. – 518 с. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України / голов. ред. В. Г. Кремень. – К : Юрінком інтер, 2008. – 1040 с. Кононенко Б. И. Большой толковый словарь по культурологии / Б. И. Ко- ноненко. – М. : Вече-2000 : АСТ, 2003. – 512 с. Российская социологическая энциклопедия / под ред. Г. В. Осипова. – М., 1998. – 672 с. Бабосов Е. М. Общая социология / Е. М. Бабосов. – Минск : Тетра-Сис- темс, 2004. – 639 с. Подольская Е. А. Аксиологический аспект деятельности: методологические проблемы социологического анализа : дис. ... д-ра социол. наук : 22.00.01 / Подольская Е. А. – Харьков, 1992. – 396 с. Соціологія: терміни, поняття, персоналії : навч. слов.-довід. / за заг. ред. В. М. Пічі. – К : Каравела ; Л. : Новий світ-2000, 2002. – 480 с. Немов Р. С. Психология. В 2 ч. Ч. 2 : слов.-справ. / Р. С. Немов. – М. : ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 352 с.
1 2 3 4 5 Категория: Діловодство \| Добавил: Aspirant (23.05.2015)
Просмотров: 713 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: