РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Офіційно-діловий стиль - Діловодство - Реферати - Каталог статей

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ Цей стиль сучасної української мови певний час розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вважалася наріччям російської. Проте інтенсивний розвиток і художнього стилю, кодифікація норм літературної мови заклали добре підґрунтя для розвитку офіційно-ділового стилю, як тільки з'явилися для цього належні умови — утворення Україн-ської Народної Республіки. На жаль, законодавча, диплома-тична, адміністративно-управлінська мовна спадщина того пе-ріоду (1918—1920 pp.) з відомих політичних причин мало досліджена. Офіційно-ділове життя української мови в УРСР всіляко обмежувалося, допускалося тільки для вигляду, проте ті мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структу-ри, композиція ділового тексту, що були ще в давній книжній мові, сформувалися у стильову парадигму мовних ознак офі-ційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У зв'язку з проголошенням України незалежною самостійною державою нині максимально зростає роль офіційно-ділового стилю української мови, що обслуговує суспільне, громадське і державне життя громадян усієї країни. Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-госпо-дарська діяльність. Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуго-вування громадянських потреб людей у типових ситуаціях. Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імпе-ративний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандар-тизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту. Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науково-му стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю. Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновжива-них мовних елементів широке використання суспільно-політич-ної та адміністративно-канцелярської термінології (відряджен-ня, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепід-писаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, по-казання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит}', специфічна терміно-логія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсут-ність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індиві-дуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обо-в'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова текс-ту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандарт-них висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками). Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри): законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатич-ний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюні-ке, звернення — ноти, протоколи); адміністративно-канцеляр-ський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти). Законодавчий підстиль складають документи, які виконують настановчо-регулювальну функцію в державному і суспільно-му житті, утверджують обов'язкові правові норми: декрети, закони, кодекси, конституції, укази, постанови, рішення. Мова цих документів, хоч і насичена юридичною термінологією, ус-кладненими синтаксичними конструкціями з відокремленням, підрядністю, повинна бути доступною і зрозумілою кожному громадянинові держави, бо всі мають однакове конституційне право на таку законодавчу інформацію. Дипломатичний підстиль обслуговує дипломатичну службу, контакти Української держави з іншими державами, міжнарод-ним співтовариством і всесвітніми організаціями. Цей підстиль характеризується специфічною лексикою, термінологією, серед якої чимало запозичень, та своєрідними формулами диплома-тичної ввічливості. До дипломатичних належать:— організаційно-регулюючі документи (конвенція, пакт, угода, протокол про наміри);— організаційно-впливові документи (декларація, нота, вер-бальна нота, міжнародна заява);— інформативно-описові документи (меморандум, комюніке). Адміністративно-управлінский підстиль, як кровоносна сис-тема, забезпечує зв'язок усього управлінсько-виконавчого апа-рату держави між його внутрішніми підрозділами і кожним громадянином держави. Він єдиний з підстилів активно дохо-дить до кожного члена суспільства, як і розмовний стиль, особ-ливо нині, коли Україна стає правовою державою. Серед адміністративно-управлінської документації виділяють:— розпорядчу (наказ, постанова, рішення, резолюція, роз-порядження);— організаційну (договір, інструкція, статут, штатний роз-пис, тарифікація);— інформаційно-довідкову (автобіографія, заява, звіт, план, характеристика, інформація, довідка). За строком зберігання визначають короткотермінові (до 10 років) і тривалого часу зберігання (понад 10 років) документи. За секретністю чи відсутністю її документи бувають: секрет-ними, для службового користування і звичайними. За надходженням документи називають зовнішніми або внут-рішніми (ті, що складаються в організації). Документи, що стосуються особи, є її особистими, а ті, що стосуються роботи, — службовими. Для офіційно-ділового стилю основною є функція повідом-лення громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи виводиться з обігу на всіх рівнях державно-го, суспільного, громадського і виробничого життя. Положення, висловлене М. Брандес, про те, що в межах однієї предметної галузі функціональний стиль «уніфікує тип функ-ціонування, тип поведінки кожного мовного жанру», найпов-ніше підтверджується саме характером офіційно-ділового сти-лю: «Офіційно-діловий стиль керує (управляє) вибором і ком-бінуванням мовних засобів для оформлення змісту (висловлен-ня, спілкування) у сфері суто офіційних людських взаємовідно-шень, а саме у сфері правових відношень і управління». Традиційно, як і інші дослідники, відзначаючи книжний ха-рактер і писемну форму офіційно-ділового стилю, М. Брандес логічно продовжує: «... він не є мовою регулярного масового спілкування. Крім того, він комунікативне односторонній: це мова повідомлення, а не спілкування, його сприймають, але дуже рідко відтворюють, і ним не говорять»2. На наш погляд, зауваження «ним не говорять» є дуже суттєвим для характерис-тики офіційно-ділового стилю: його використовують, він — засіб: системний, кодовий, схематичний. Хоча офіційно-діловий стиль прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має і усну форму вияву (пе-реговори на різних рівнях державної і громадської влади, офі-ційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян тощо). До специфічних рис офіційно-ділового стилю відносять імпе-ративність, розпорядність, регламептованість, непроникність. Це означає, що зміст документів є обов'язковим до виконання для тих, кому вони адресуються, у певних межах і регламентах; самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непро-никні для їх елементів. Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точ-ність, однозначність, логічність викладу змісту. Однак у науко-вому стилі ці риси служать об'єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому вони мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність. З художнім стилем офіційно-діловий перебуває в повній опо-зицій і за сферою дії, і за призначенням та функціями (в офіцій-но-діловому стилі — повідомлення і волевиявлення, у художньо-му — образне відтворення дійсності та естетичний вплив), і за добором виражальних засобів (в офіційно-діловому стилі — одно-значний термінологічний лексикон, стійкі словосполучення, у художньому — полісемія, синонімія, експресивний синтаксис). Вплив художнього стилю на офіційно-діловий виявляється через норми літературної мови, які формуються у своїй основній масі переважно в художньому стилі і потім сприймаються всіма стилями, насамперед офіційно-діловим. На початковому етапі формування ділового стилю помітний сильний вплив розмовної мови, тому що влада прагнула донес-ти свої розпорядження до багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого мовлення, чого не було, на-приклад, у конфесійндму стилі. В часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, ділове письменство зберігало-ся в історичних пам'ятках попередніх періодів, продовжувало виробляти свої засоби в надрах інших стилів, зокрема в худож-ньому стилі, публіцистиці, епістоляріях української еліти. З розвитком документалістики й законодавства документа-лізуються і мовні засоби, термінологізується лексика, усталю-ються словосполучення і закріплюються як маркери офіційно-ділового стилю. Основним видом текстів у офіційно-діловому стилі є доку-менти. Вони класифікуються за формою донесення до адресатів і за жанрами підстилів — законодавчого, дипломатичного й адміністративно-управлінського. Слово документ (від лат. dokumentum — повчальний при-клад, взірець, доказ) у сучасній мові має такі значення: 1) діло-вий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь; 2) письмо-ве свідоцтво, що офіційно підтверджує особу; 3) письмовий твір, грамота і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе». За формою донесення до адресатів виділяють документи, що повинні мати письмове підкріплення (квитанції, накладні, відо- мості, довідки, кошториси, фінансові звіти тощо), в яких перева-жає цифрова інформація і які мають призначення доказовості. Тексти інших жанрів також фіксуються на письмі, але на-самперед розраховані на усне оголошення по радіо і телеба-ченню, на зборах, прес-конференціях, зустрічах, проголошен-ня на судових засіданнях. Це укази, постанови, акти, декла-рації, рішення, ухвали, оголошення, заяви, звернення офіцій-них осіб і партій, протести, угоди, договори, галузеві команди (спортивні, пілотні, морські, військові, будівельні) тощо. За призначенням документи поділяються на директивні, що є орієнтиром для діяльності тим, кому адресуються, і норматив-ні, що містять правила діяльності і поведінки осіб чи колективу. За рівнем стандартизації виділяють: 1. Документи з низьким рівнем стандартизації, в яких обо-в'язковим є тільки виклад найзагальніших відомостей, інші можуть мати конкретний і довільний виклад (доручення, авто-біографія, розписка, звіт, протокол, рапорт, довідка, інформа-ція, офіційний лист тощо). 2. Документи з високим рівнем стандартизації (паспорт, ан-кета, диплом, посвідчення, свідоцтво, типові заяви, бланки), в яких укладач чи заповнювач документа тільки вписує необхідні дані, вибирає варіант запису чи ставить прочерк. У таких до-кументах думка уже стандартизована. До них належать і науково-ділові документи, що сформувалися на межі наукового і діло-вого стилів: анотації, каталоги, інструкції, огляди, проекти, програми конференцій, проспекти. За видом інформації документи можна поділити на цифрові (статистичні бюлетені, кошториси, фінансові звіти, накладні) і текстові. Серед текстових можна назвати регламентуючі (кон-ституція, статут, акт, угода, дипломатичний протокол), інфор-мативні (повідомлення, оголошення, меморандум, звіт) і підсу-мовуючі (протокол засідання, витяг з протоколу, резолюція, резюме, декларація, заява партії, відозва). До вже названих ознак офіційно-ділового стилю слід дода-ти безособовий характер тексту, висловлювання йде від якоїсь узагальненої особи (держави, закону, порядку, права). І навіть у тих документах, де є конкретна особа (заява, доручення тощо), авторська індивідуальність приховується стандартом докумен-та. Відсутність авторства зумовлює і відсутність емоційності, суб’єктивності. В офіційно-діловому стилі діє експресія не по-чуттів, а волевиявлення й логіки змісту (Висока сторона упов-новажена заявити, вирок остаточний і оскарженню не під-лягає). Специфічною мовною ознакою офіційно-ділового стилю є ділова лексика, що містить юридичну, дипломатичну, адміністративну термінологію (акт, акредитація, заява, інструкція, пота, контроль, кодекс, позов, уповноважені, компенсація), тер-міни з різних галузей науки, виробництва, громадського жит-тя, оскільки офіційно-діловий стиль регулює не тільки дії влад-них структур, а й ділові стосунки груп і окремих людей між собою. В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю. Офіційно-діловий стиль має в чотири рази більше високочас-тотної лексики, ніж художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інфор-мації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються сино-німічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночи-тання. На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока частотність іменників. У текстах багато назв, іменники і прикметники майже не замінюються займенниками, дії і про-цеси передаються опредмечено, через віддієслівні іменники (ви-конання, засідання, опис, розподіл). До високочастотних мовних одиниць у офіційно-діловому стилі можна віднести «відіменні похідні прийменники: відповід-но до, у відповідь на, на виконання, у зв'язку з, на заміну, у разі. Імперативний, розпорядчий характер багатьох документів (наказ, постанова) зумовив високу частотність інфінітивів (за-слухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), серед дієслівних форм виділяються частотністю використання форми теперішнього часу та дієприкметники і дієприслівники, що пояснюються потребою стисло викласти зміст. Слід відзначити, що в текстах офіційно-ділового стилю мало прикметників, зокрема майже немає якісних, тому що перева-жає номінація фактів, явищ без якісної оцінки їх. Ті прикметники, що вживаються в офіційно-діловому стилі, є відносними і майже всі входять у стійкі словосполучення: державна скарбниця, матеріальна допомога, соціальний захист, моральне відшкодування, нормативний акт, грошова одиниця, споживчий кошик. З цієї самої причини (відсутність якісних оці-нок) у документах дуже мало прислівників, частково функція їх компенсується прийменниково-іменниковими конструкція-ми: до запитання, за власним бажанням, за наказом, у розвиток наказу, за фактами порушень. На синтаксичному рівні специфікою офіційно-ділового сти-лю є використання ускладнених довгих речень з дієприкмет-никовими і дієприслівниковими зворотами, однорідними чле-нами, підрядними реченнями, але при цьому зміст речення не губиться завдяки членуванню його на окремі блоки, що ство-рюють своєрідну синтаксичну комбінацію. <Ј^ Синтаксичною ознакою офіційно-ділового стилю є широке використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, без-особових, що пояснюється імперативним характером доку-ментів, а також номінативних речень у заголовках різних доку-ментів: Заява про відкриття рахунка; Опис бланків суворої звітності. Найсуттєвішою рисою офіційно-ділового стилю є стандарт-ність мовного оформлення документів, яка відображає типові і часто повторювані ситуації і змісти у сфері ділових стосунків. Вона сприяє економії місця і часу під час оформлення, а також при обробці документів і адекватному сприйманню та розумін-ню їх, підвищує інформативність документів. Стандартизація породжує усталені мовні формули і блоки текстів, які за синтаксичною будовою нагадують словосполу-чення чи моделі речень: вид на проживання, вірча грамота, гро-шова компенсація, запис актів громадянського стану, засоби до існування, одноразова допомога, особа без певного місця прожи-вання, порядок денний, право на працю, рада засновників, строк чинності, бути на утриманні, вести облік, вступити в права, входити до компетенції, діяти на засадах, довести до відома, залишитись у силі, набрати чинності, надати послуги, наклас-ти стягнення, оскаржити стягнення, поновити па посаді, при-тягти до відповідальності, с обов’язковим для виконання, на ви-конання розпорядження, на вимогу керівництва, незалежно від форм власності, у відповідь на ваш лист, договірні сторони по-годжуються з тим, що передбачено нижче; з правилами ознайом-лений і зобов'язуюсь виконувати, визнати такими, що втрати-ли чинність. Особливістю цих стійких словосполучень (мовних формул) є те, що вони нерозчленовано виражають поняття і водночас мають виразну норму синтаксичного словосполучення, ніби пе-ребувають на межі між фразеологією і синтаксисом. За грама-тичними ознаками вони — словосполучення, за вживаністю — фраземи, які не можна модифікувати (особа похилого віку; кон-троль за виконанням даного рішення; притягнення до відповідальності). Критерії виділення офіційно-ділового стилю, зокрема дипло-матичного підстилю, можна поділити па паралінгвістичні (суто комунікативні) і лінгвістичні (мовно-комунікативні). До стилетворчих комунікативних (паралінгвістичних) чин-ників офіційно-ділового стилю відносяться:— комунікативна сфера суспільної діяльності;— соціально-культурні типи мовців;— ситуативна специфіка мовної комунікації. Вона складається з кількох компонентів:— типової цільової настанови мовного спілкування;— типових обставин та умов;— предмета мовлення і предметного оточення;— кількості учасників мовного спілкування;— їх соціально-рольових характеристик;— міжособистісних аспектів спілкування (знайомство, кон-такт, передбачуваність, непередбачуваність, приязнь, агре-сивність тощо). До основних мовно-комунікативних стилетворчих чинників офіційно-ділового стилю можна віднести:— форму мовного спілкування (усна, писемна), жанри цих форм (доповідь, звіт, участь в обговоренні, пропозиція, заува-ження, бесіда, експертиза, документи, листи);— загальні ознаки функціонального стилю;— основний функціональний тип мовлення і композиційно-мовні форми (монолог, діалог, полілог, розповідь, міркуван-ня, опис, переключення тощо);— принципи композиційної побудови тексту: інвенція, дис-позиція (виклад, тези, логічні й аналогійні аргументи, факти, спростування, висновки); г— специфічне (спеціалізоване) використання мовних засобів різних рівнів у межах дії названих комунікативних стилетвор-чих чинників офіційно-ділового стилю (елокуція), його підсти-лів та жанрів. Комунікативна сфера, або сфера мовного спілкування, — це та галузь діяльності, в якій функціонує мова і в якій виробляє свою мовленнєву системність. Отже, такі сфери виділяються, а точніше, формуються залежно від професійної специфіки су-спільної діяльності людей, матеріального виробництва, духов-но-інтелектуальних інтересів. Важливими для суспільного і навіть особистого життя людини є правова, адміністративно-управлінська та державно-політична сфери. На їх теренах фор-мується офіційно-діловий стиль. У державно-політичній сфері виокремлюється вужча, але надзвичайно актуальна для держав-ного суверенітету нації сфера зовнішньополітичних відносин і міжнародної діяльності, вона має свою специфіку, суть якої в її двосторонньому характері. Одна сторона зумовлена внут-рішнім станом країни і виявляється у обстоюванні її інтересів і намірів політики, а друга сторона спрямована у зовнішній світ і зумовлюється та коригується його політикою, інтересами і впливами. Саме тому в стильових рисах і композиційно-мов-них формах, системі номінування, способах вираження інтенції, лексико-фраземному арсеналі дипломатичного мовлення так багато специфічного — умовного, традиційного аж до конвенційності, усталеного і формального. Саме через двосторонній характер дипломатичної діяльності (біполярність — оберненість однією стороною всередину країни, а другою — у зовнішній світ) дипломатичне мовлення (і мова) характеризується значними політичними, соціальними обме-женнями і навіть табу, підвищеним самоконтролем мовця у всіх комунікативних ситуаціях, високим рівнем професійної робо-ти і соціальної культури співрозмовників. Чітко означене соціально-професійне середовище, елітні учас-ники дипломатичного мовлення (керівники держав і міжнарод-них організацій, урядовці, політики, діячі науки і культури — носії високого соціально-культурного типу учасників мовної комунікації) зумовили формування специфічного стилю викла-ду предметів мовлення, таких мовних рис, які символізують дипломатичну сферу. Проте це не означає, що в дипломатично-му підстилі все тільки специфічне, особливе й спеціалізоване, бо за такої умови (що реально взагалі не є припустимою) відбу-лася б нейтралізація дипломатичної специфіки, або нейтралі-зація дипломатичної конотації. Певні риси мовних одиниць видаються специфічними тільки тоді, коли вони постають і підіймаються на нейтральному тлі інших рис. Основою всіх стилів і підстилів є нейтральні засоби загальнонаціональної української літературної мови. На нейтральному загальномовному тлі дипломатичне мовлення вирізняється не тільки особ-ливістю предмета мовлення і змісту, відповідними профе-сійними термінами і термінологічними словосполученнями, композиційно-мовленнєвими спеціальними конвенційними за-собами, прийомами й мовними формулами, а й високим рівнем культури мовної особистості учасників дипломатичної кому-нікації. У науковій літературі є приклади моделювання мовної осо-бистості, при якому враховуються різні рівні мовної освіти, ко-мунікативного досвіду, володіння мовою, мовних навичок і вмінь та національно-мовна і професійно-мовна культура. В. Богін так інтерпретує рівні володіння мовою безвідносно до фаху: 1. Рівень правильності передбачає володіння необхідним за-гальномовним лексиконом, орфоепічними, орфографічними і пунктуаційними навичками, граматичними нормами слово-зміни, словотворення й побудови речень. 2. Рівень інтеріоризації передбачає володіння першим рівнем плюс вміння реалізовуватися у висловленнях та сприймати їх відповідно до внутрішнього стану мовного вчинку. 3. Рівень насиченості означає, що мовець володіє двома по-передніми рівнями, а також багатством виражальних засобів мови, начитаний, має широкий і різнотемний лексикон, фразео-логію. 4. Рівень адекватного вибору означає таке досконале воло-діння попередніми рівнями, що дає можливість мовній особис-тості швидкого адекватного вибору і точної мовної реакції у кожній комунікативній ситуації1. Отже, це означає, що мовна особистість може об'єктивно й адекватно оцінити себе стосовно комунікативної ситуації. Ю. Караулов виділяє три ієрархічні рівні мовної особистості в такій інтерпретації: 1. Нульовий рівень, що відображає ступінь володіння семан-тикою буденної мови. Це рівень нейтралізації мовної особис-тості, тобто на новому вона не виділяється як оригінальна, мовотворча. З мовного погляду така особистість є непомітною. 2. Перший рівень — лінгвокогнітивний (тезаурусний), який передбачає опис мовної моделі картини світу з точки зору осо-бистості (нові поняття, символи). 3. Другий рівень — мотиваційний, що передбачає забезпе-чення комунікативно-діяльнісішх потреб особистості (не-обхідність висловитися, одержати інформацію, вплинути тощо). Для того щоб досягти певного рівня розвитку мовної особи-стрсті, мовці повинні формулювати в собі відповідні для кож-ного рівня готовності. Для першого (нульового) рівня — це усномовні та орфогра-фічне правописні готовності. Для другого (лінгвокогнітивного) рівня мовної особистості потрібні готовності користуватися поняттями, знаходити, ви-бирати, розуміти, переробляти інформацію із запропонованих текстів; готовність розгортати аргументацію, здатність до імпро-візації. Для третього (мотиваційного) рівня потрібна готовність ціле-спрямовано керувати засобами мови, досягати за їх допомо-гою мети, прекрасно публічно виступаючи, тощо. Не кожна мовна особистість через брак належної освіти та інші причини може осягнути всі рівні володіння мовою, та й не кожна має в цьому комунікативні потреби. Однак для комуні-кантів дипломатичної сфери мають бути обов'язковими най-вищі рівні володіння мовою. Ця вимога повинна входити до кваліфікаційної професіограми всіх співробітників дипломатич-них служб. Ситуативна специфіка мовного спілкування найбільше за-лежить від цільової настанови мовця чи співбесідників. Вона визначається комунікативною сферою суспільної діяльності, призначенням функціонального стилю, зовнішніми впливами і внутрішніми намірами мовця, потребами конкретної мовної ситуації. Цільові настанови дипломатичного мовлення виявляються в широкому спектрі намірів і дій. Це може бути аналіз інфор-мації; передавання подій, фактів; оприлюднення або прихову-вання даних; інформація або дезінформація; створення стерео-типу (міфу) або його руйнування; позитивний або негативний вплив; створення задуманого іміджу власної держави; спросту-вання негативної інформації й утвердження позитивної; перед-бачення на перспективу; розгадка чужих таємниць і створення власних тощо. Якщо врахувати, що часом дипломатичним співробітникам доводиться реалізовувати по декілька намірів одночасно, паралельно або сукупно, то стає очевидним, що в диспозиції дипломатичних текстів також одночасно можуть здійснюватись логічна, аналогійна і міфологічна аргументації та задіюватися об'єктивні і суб'єктивні чинники, а відповідно до цього й мовні засоби їх реалізації. Типовими обставинами й умовами дипломатичного спілку-вання є сфера міждержавних і міжнародних контактів у формі дипломатичного листування, переговорів, зустрічей, публічних виступів, преси, спонтанного живого мовлення. Основним і постійним предметом дипломатичного спілку-вання є зовнішня політика держави. Проте до предмета дипло-матичного мовлення може входити і внутрішня політика та проблеми й питання з усіх сфер суспільно-виробничої та нау-ково-культурної діяльності держав, які вступають у контакти й відносини із зовнішнім світом, переходять межу зовнішньої діяльності. Тому дипломатичне мовлення за спрямованістю завжди двостороннє (біполярне), а часто і багатостороннє. За кількістю учасників комунікативного акту в дипломатич-ному мовленні виділяють два найпоширеніші функціонально-комунікативні типи. Перший з них — це індивідуальна зустріч (бесіда, перегово-ри), в якій беруть участь тільки два дипломатії високих рангів або керівники держав чи високі урядовці. Специфіка цього типу комунікації в тому, що йому передує попередня і часом тривала та широкомасштабна підготовка з дипломатичним листу-ванням, плануванням, передбаченням можливих несподіванок, узгодженням протоколу. Кожна така зустріч має двосторонній протокольний характер і як результат — дипломатичні доку-менти (заяви, угоди, договори), тоді як в інших стилях і підсти-лях мовлення в індивідуальній бесіді ролі не розподіляються заздалегідь і формулюються спонтанно, в процесі бесіди, під впливом цілої низки додаткових факторів. Безперечно, ця особ-ливість дипломатичного протоколу (попередня підготовка, двосторонній характер) відображається у мовній специфіці дипломатичного спілкування. Другий тип дипломатичного мовлення можна назвати од-ностороннім. Це публічні виступи перед масовою аудиторією на самітах, з'їздах, конференціях, заяви в пресі, по радіо, на телебаченні. Вони також потребують попередньої стилістич-ної обробки тексту з дотриманням цілей і специфіки дипломатії. Проміжний тип між першим та другим типами і значно рідший — це зустрічі з кількома учасниками комунікативного акту, обговорення за круглим столом, саміти. Окремим типом можна вважати газетно-журнальні публі-кації на теми дипломатії. Вони мають характер транспонова-них текстів, але зберігають основні лексичні особливості. Соціально-рольові характеристики, як і взагалі соціально-культурний тип учасників дипломатичного мовлення, високі й чітко визначені (освіта, культура, спеціальність, кваліфікація, повноваження, ранг, посада, обов'язки, місія, доручення). Це позначається на регламентації, спеціалізації і культурі як спон-танного, живого, так і офіційно-ділового листування та офі-ційно-урочистого дипломатичного мовлення. Роль міжособистісних безпосередніх контактів учасників ко-мунікативного акту в дипломатичному мовленні надзвичайно велика. Вміння створити невимушено-дружню ситуацію, вста-новити контакт, сподобатися співрозмовнику, почати розмову, підтримувати її або непомітно спрямувати у потрібному напрям-ку допоможе створити приємні умови, доброзичливий стиль спілкування. І навпаки, скутість, напруження між учасниками зустрічі породжують холодний стиль, який може ще більше відда-лити співрозмовника від мети. Часом міжособистісні контакти є показником реальних, а не декларованих відносин. Названі й схарактеризовані вище комунікативні чинники не є суто інтралінгвістичними, вони невіддільні від функціональ-ного стилю, в даному разі дипломатичного підстилю офіцій-но-ділового стилю, оскільки соціальна природа мови є невід-дільною від її внутрішньої структурної організації. Тому, аналі-зуючи функціональний стиль або стильовий різновид, обов'язково слід брати до уваги сукупність позамовних чинників, їх вплив на мовні і взаємодію з ними. Лінгвістичні ознаки функціонального стилю належать до його внутрішніх властивостей, що відображають специфіку використання загальномовної норми в певній сфері суспільної діяльності, а отже, в певному типі мовної комунікації. Останнім часом лінгвістами висловлюється думка про пра-вомірність виділення дипломатичного підстилю з офіційно-ді-лового в окремий стиль. Це питання досить складне і потребує масштабних, багатоаспектних досліджень. На нашу думку, ди-пломатичний підстиль при деякій своєрідності жанрових форм і виражальних засобів хоч і має свою специфіку, проте не вихо-дить за межі офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль є тією основою, на якій тримається дипломатичний підстиль сучасної української мови. Дипломатичний підстиль в основі своїй зберігає спільність з іншими підстилями офіційно-діло-вого стилю щодо мети висловлювання, способів та форм її до-сягнення. Специфіка дипломатичного підстилю полягає насамперед в поширених і непоширених мовних формулах номінацій, сфор-мованих на безпосередній дипломатичній термінології, в ети-кетних формулах, які є невід'ємною особливістю своєрідного дипломатичного жанрового блоку — дипломатичного листу-вання, і підносять дипломатичні тексти на рівень надввічли-вості, фіксуючи їх як своєрідність підстилю. Предикативні функціональні формули наявні як у текстах дипломатичного підстилю, так і загалом в інших офіційно-ділових текстах, про-те особливість їх уживання, підтекстова семантика, непрямі форми вираження та частовживані мовні елементи суб'єктив-ної модальності роблять їх своєрідною ознакою дипломатич-ного підстилю. Як ще одну особливість дипломатичного підсти-лю (жанрового блоку дипломатичного листування) можна виді-лити своєрідність мовного формулювання і комбінування текс-ту та етикетну обов'язковість, особливе комунікативне наван-таження композиційних формул — початкових і заключних. Все перераховане вище є, по суті, маркерами дипломатичного підсти-лю, що виокремлюють його на фоні офіційно-ділового стилю. Дипломатичний підстиль як складова частина офіційно-діло-вого стилю функціонує в єдності із законодавчим та адмініст-ративно-управлінським підстилями, про що свідчить активне використання жанрів, які прийнято співвідносити із законодав-чим (декларація) та адміністративно-управлінським (договір, угода) підстилями. До стильових рис офіційно-ділового стилю належать: офіцій-ність, об'єктивність, точність, логічність, консервативність, або традиційність, чіткість, ясність, стислість, стриманість, ввічли-вість. Вони досягаються у мовному вираженні офіційно-діло-вого стилю типовими для певних жанрів мовними одиницями лексичного, граматичного і текстового рівнів. На лексичному рівні такими типовими (стандартними) мов-ними засобами досягається офіційно-ділова конотація — окре-мими словами і мовними формулами термінологічного значен-ня; на синтаксичному рівні — «правильною» однотипною бу-довою розгорнених речень з однорідними конструкціями і на-низуванням зворотів, на текстовому рівні — суворою архітек-тонічною будовою тексту, певними композиційно-мовними формами і заданим порядком їх використання. На цьому загальностильовому фоні офіційної діловитості дипломатичний підстиль виділяється блоком своїх традицій-них жанрів та мовно-композиційними структурами — мовни-ми формулами з цільовими настановами дипломатичної сфе-ри: надввічливості, встановлення і підтримання контакту, до-сягнення мети, пошуку шляхів виходу з ситуації тощо.
1 2 3 4 5 Категория: Діловодство \| Добавил: Aspirant (23.05.2015)
Просмотров: 2203 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: