Реферат НА ТЕМУ: Затвердження, правова експертиза і державна реєстрація нормативно-правових актів - Державне регулювання - Реферати - Каталог статей

Затвердження проекту регуляторного акта здійснюється відповідно до положення про порядок погодження зі структурними підрозділами і затвердження проектів регуляторних актів, яке має діяти у кожному регуляторному органі. Обов'язковим для всіх положень про погодження і затвердження проектів регуляторних актів є узгодження їх з юридичною службою та службою обліку і контролю організаційно-розпорядчої документації. Здійснення правової експертизи та державної реєстрації нормативно-правових актів покладено на органи юстиції. Вони виконують правову експертизу та державну реєстрацію нормативних актів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Реєстрація нормативно-правових актів передбачена в Конституції України. Зокрема, у ст. 117 її вказується, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Порядок здійснення правової експертизи та реєстрації регламентується Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади". Постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 р. № 592 "Про систему органів юстиції" на органи юстиції покладено додаткові функції щодо державної реєстрації розпоряджень голів облдержадміністрацій, нормативно- правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, їх управлінь, відділів та інших підрозділів. Слід підкреслити важливість здійснення правової експертизи та реєстрації нормативно-правових актів. За даними Міністерства юстиції України, органи юстиції вже на етапі здійснення правової експертизи, тобто до набуття ними чинності, щороку запобігають прийняттю в середньому до півтори тисячі незаконних правових норм. Тим самим додатково гарантується захист прав і свобод людини. Водночас перевірки працівниками міністерства свідчать, що в деяких відомствах діють незареєстровані нормативні акти, які підлягають реєстрації. Оскільки це питання є достатньо гострим, зупинимось на ньому докладніше. Законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів (Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 та Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади") на суб'єктів нормотворення покладено обов'язок своєчасно (у п'ятиденний термін) подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Відповідно до пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, органи юстиції відмовляють у державній реєстрації нормативно-правових актів, якщо вони не відповідають встановленим вимогам. Підставами для відмови може бути: а) невідповідність проекту акта Конституції України; б) видача його з порушенням чинного законо- давства, зокрема, якщо акт порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав, та ін. Нормативно-правовий акт, у державній реєстрації якого відмовлено, підлягає скасуванню органом, що його видав, у п'ятиденний термін з дня отримання рішення про відмову в державній реєстрації акта чи висновку за результатами розгляду скарги на рішення про відмову в державній реєстрації акта. Проте, як свідчить практика, суб'єкти нормотворення в деяких випадках не виконують зазначену вище вимогу, а спрямовують до виконання на місця нормативно-правові акти, у державній реєстрації яких відмовлено та які відповідно є нечинними. З метою контролю за виконанням суб'єктами нормотворення вищезазначеного обов'язку щодо державної реєстрації нормативно- правових актів Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" надано право органам юстиції, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно-правових актів, перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях. При цьому за результатами перевірки (у разі потреби) слід інформувати Кабінет Міністрів України та уряд Криму, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації. Цією ж постановою зобов'язано керівників міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю у місячний термін повідомляти реєструючий орган про вжиті заходи. Отже, застосування юридичної відповідальності до суб'єктів нор- мотворення у разі порушення ними обов'язку своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, чинним законодавством не передбачено. На практиці це призводить до того, що діяльність контролюючих органів за виконанням суб'єктами нормотворення відповідних вимог щодо усунення недоліків, виявлених у процесі перевірки цих суб'єктів, зводиться до простого листування та постійних нагадувань протягом декількох місяців щодо обов'язковості виконання вимог органів юстиції. Але порушники, як свідчить практика, нехтують цими нагадуваннями, продовжуючи ігнорувати свій обов'язок щодо подання на державну реєстрацію нормативно-правових актів. Наведемо деякі статистичні відомості. Протягом 2004 р. Міністерством юстиції України було здійснено понад 20 перевірок суб'єктів нормотворення щодо дотримання ними законодавства про державну реєстрацію нормативно- правових актів. За результатами цих перевірок виявлено понад 200 нормативно-правових актів, які підлягали державній реєстрації у Міністерстві юстиції України, проте на неї не подавались. На місцях ситуація ще набагато гірша. Обласними та районними управліннями юстиції виявлено відповідно понад 300 та майже 1000 таких нормативно-правових актів (Архів Міністерства юстиції за 2004 р.). Ще один приклад. Перевірки, які провадилися Міністерством юстиції України спільно з Київським міським управлінням юстиції з метою встановлення дотримання Київською міською державною адміністрацією законодавства про державну реєстрацію нормативно- правових актів, свідчили, що не всі нормативно-правові акти, які підлягали державній реєстрації у Київському міському управлінні юстиції, подавались на реєстрацію. Міністерством юстиції України застосовувались передбачені заходи впливу з метою забезпечення виконання Київською міською державною адміністрацією законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів (надання відповідної інформації Кабінету Міністрів України та Адміністрації Президента України, звернення до відповідних органів прокуратури), проте це не повною мірою забезпечило досягнення відповідного результату. Причиною невиконання суб'єктами нор- мотворення вимог органів юстиції щодо усунення порушень, виявлених під час перевірок, є відсутність юридичної відповідальності за ці порушення. Декларативна норма, зазначена у пункті 10 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, що визначає відповідальність посадових осіб, які порушили законодавство про державну реєстрацію нормативно-правових актів, згідно з чинним законодавством, не є достатньою для забезпечення виконання обов'язку щодо реєстрації. Необхідність вдосконалення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів зумовлена тим, що суб'єкти нормотворення, знаючи безкарність своїх дій або бездіяльності щодо дотримання законодавства про державну реєстрацію нормативно- правових актів, ухиляються від подання на державну реєстрацію та спрямовують до виконання незареєстровані нормативно-правові акти або ті, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, встановлюють норми з порушенням законодавства про державну реєстрацію. Виходячи з викладеного, слід підтримати пропозиції працівників Мінюсту України щодо встановлення такої відповідальності шляхом внесення відповідних норм у проект Закону України "Про нормативно-правові акти" та подання на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення". Концептуальною ідеєю, яка могла б бути покладена в основу проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення", є встановлення адміністративної відповідальності посадових осіб, винних в ухиленні від подання на державну реєстрацію та спрямуванні до виконання не- зареєстрованих нормативно-правових актів, актів, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, та у визначенні норм з порушенням законодавства про державну реєстрацію. Це сприятиме зростанню дисципліни посадових осіб органів виконавчої влади щодо додержання норм законодавства про державну реєстрацію і тим самим забезпечить вищий рівень правопорядку та захисту прав громадян. Проект Закону має передбачати внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом доповнення його особливої частини (глава 15 "Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління") статтею, яка визначає відповідальність за ухилення від подання на державну реєстрацію та спрямування до виконання не- зареєстрованих нормативно-правових актів, актів, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, та встановлення норм з порушенням законодавства про державну реєстрацію. Тим більше, що нормативно-правові акти, які не пройшли правової експертизи в органах юстиції, як правило, містять норми, що порушують права й законні інтереси громадян та юридичних осіб. Об'єктом зазначеного правопорушення (адміністративної вини) слід вважати суспільні відносини в галузі державного управління. Це діяння складне і має зовнішній прояв в ухиленні від подання на державну реєстрацію та спрямуванні до виконання незареєстрова- них нормативно-правових актів, актів, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, та в установленні й доведенні до виконавців норм з порушенням законодавства про державну реєстрацію. Суб'єктом правопорушення є посадова особа, яка вчиняє його з непрямим наміром (наприклад, з метою уникнути правової експертизи нормативно-правового акта) або, як правило, з недбалості, оскільки, маючи можливість і будучи зобов'язаною усвідомлювати суспільну шкоду такого поводження, діє безвідповідально щодо інтересів суспільства. Слід зазначити, що народними депутатами України третього скликання як суб'єктами законодавчої ініціативи та Міністерством юстиції України пропонувалось ввести кримінальну відповідальність за порушення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Проте було висловлено думку про те, що ухилення від подання на державну реєстрацію та спрямування до виконання незареєстрованих нормативно-правових актів, актів, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, та встановлення і доведення до виконавців норм з порушенням законодавства про державну реєстрацію не підпадають під поняття злочину, визначеного Кримінальним кодексом України. А отже, зазначені дії (або бездіяльність) не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності, оскільки нібито не становлять підвищеної суспільної небезпеки. Такі міркування, на нашу думку, є помилковими, оскільки введення в дію правових актів, які порушують чинне законодавство, права і свободи громадян, може становити серйозну загрозу національній безпеці країни, а отже бути особливо суспільно небезпечним. Виходячи з цього, вважаємо, що слід повернутися до пропозицій щодо встановлення кримінальної відповідальності за вказане правопорушення. Таким чином, встановлення адміністративної, а у певних випадках і кримінальної відповідальності за ухилення посадових осіб від подання на державну реєстрацію та спрямування до виконання не- зареєстрованих нормативно-правових актів, актів, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, та встановлення норм з порушенням законодавства про державну реєстрацію — це реальна можливість ефективного впливу на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, яка дасть змогу забезпечити вищий рівень захисту прав громадян та правопорядку в державі, нейтралізувати одну з можливих загроз національній безпеці країни. За проектом Закону України "Про нормативно-правові акти" державна реєстрація нормативно-правових актів — це процедура, яка полягає у здійсненні правової експертизи та занесенні до Державного реєстру нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Національного банку України, інших органів державного управління (акти відповідних органів державного управління); міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у тому числі із спеціальним статусом, їх територіальних органів, міністерств та республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; голів місцевих державних адміністрацій, керівників їх управлінь, відділів, інших структурних підрозділів (акти органів виконавчої влади); сільських, селищних, міських, районних у місті рад та їх виконавчих органів, районних і обласних рад (акти органів місцевого самоврядування). Отже, державна реєстрація нормативно-правових актів передбачає виконання трьох функцій: 1) здійснення правової експертизи нормативно-правового акта; 2) прийняття рішення щодо його державної реєстрації; 3) облік нормативно-правових актів шляхом внесення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Водночас, виходячи із спрямованості політики України на інтеграцію з ЄС, із програмних завдань щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС, вважаємо за доцільне ввести при здійсненні державної реєстрації нормативно-правових актів четверту функцію — експертизу проектів цих актів на відповідність acquis communautaire. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затверджена Законом України 18 березня 2004 р., визначає особливості розгляду проектів нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що належать за предметом правового регулювання до сфер, правовідносини в яких регулюються правом ЄС. Зокрема, передбачено, що такі проекти проходять експертизу на відповідність acquis communautaire — правової системи ЄС. Виходячи з цього було б доцільно в проект Закону України "Про нормативно-правові акти" залучити також норми щодо порядку та процедури здійснення експертизи нормативно-правових актів на відповідність їх acquis communautaire. Законодавче врегулювання питань нормотворчої діяльності, у тому числі у сфері державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств та інших органів, введення адміністративно-правової відповідальності за порушення цього законодавства, встановлення порядку та процедури здійснення експертизи проектів зазначених актів на відповідність acquis communautaire сприятиме підвищенню якості державної регуляторної політики, вирішенню завдання вступу України до ЄС. Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів. Згідно із завданнями Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (1992 р.) створено Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів — єдина електронна база даних, де зберігаються тексти виданих державними органами влади актів законодавства, починаючи з 1985 р. до сьогодення. Реєстр є автоматизованою системою збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства, які підтримуються у контрольному стані. Тобто система поповнюється новими актами, а також змінами та доповненнями до існуючих. Від звичайних баз даних нормативно-правових актів Державний реєстр відрізняється наявністю особливого статусу. Витяг із нього — офіційний документ, на відміну від інших баз даних, що є інформаційно-довідковими. Адміністратором обліку користувачів та контролю доступу є "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, адміністратором технологій ведення фондів та доступу - інформаційно-аналітичний центр "Ліга". Інформація з реєстру надається на паперовому носії, в електронному вигляді та за безпосереднього звернення до реєстру через комп'ютерну мережу . Література 1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М.: Владос, 1994. — 336 с. 2. Абдуллин А. И. Правовая охрана баз данных в Европейском Союзе // Журн. междунар. частн. права. — 1997. — № 2. — С. 17-21. 3. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. — 2000. — № 7. — С. 6-9. 4. Авер'янов В. Б. Формування і нормативне втілення нової доктрини адміністративного права — закономірність українського державотворення // Правова держава: Щорічник наук. праць ІДПАН. — 2000. — Вип. 11. — С. 201-209. 5. Авер'янов В. Б. До питання про поняття так званих "управлінських послуг" // Право України. — 2002. — № 6. — С. 7-11. 6. Авер'янов В. Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київ. ун-ту права. — К., 2002. — № 2. — С. 3-8. 7. Авер'янов В. Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. — 2003. — № 9. — С. 24-31. 8. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — Вип. 19. — С. 8-13. 9. Авер'янов В. Б. Державне управління у змісті предмета адміністративного права // Вісн. Акад. прав. наук України. — 2004. — № 2 (37). — С. 139-149. 10. Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова., Л. Л. Попова, 1999. — 381 с. 11. Административное право Украины. — 2-е изд. / Под ред. Ю. П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 576 с. 12. Адміністративне право України: Підручник / За ред. С. В. Ківа- лова. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — 410 с. 13. Алексеев С. С. Философия права. — М.: Норма, 1999. — 329 с. 14. Ардашев П. Провинциальная администрация во Франции в последнюю пору старого порядка. 1774-1789. — К., 1906. — Т. 2. 15. Аристотель. Никоманова этика // Аристотель. Соч.: В 2-х т. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. 16. Аристотель. Большая этика // Там само. — Т. 1. 17. Аристотель. Политика // Там само. — Т. 3. 18. Бакунин М. Избранные сочинения. — Петроград; Москва, 1922. — Т. 2. 19. Безух В. Ф. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Донецьк, 2001. 20. Бердяев Н. А. Философия неравенства. — М., 1990. — 225 с. 21. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. — М.: Наука, 1990. — 342 с. 22. Бердяев Н. А. Смысл истории. — М., 1990. — 217 с. 23. Бердяев Н. А. Судьба человека в современном мире // Философия свободного духа. — М., 1994. 24. Битяк Ю, Константий О. Правова природа адміністративних договорів // Вісн. Акад. прав. наук України. — 2001. — № 3 (26). — С. 101-108. 25. Блаженный Августин. О граде Божьем. — М.: Информ-Прогресс, 1992. — 752 с. 26. Бобкова А. Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — Донецьк, 2001.— 42 с.
1 2 3 4 5 Категория: Державне регулювання \| Добавил: DoceNt (01.10.2014)
Просмотров: 553 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: