РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Відстеження результативності регуляторного акта та оприлюднення інформації - Державне регулювання - Реферати - Каталог статей

Відстеження результативності регуляторного акта та оприлюднення інформації Відстеження результативності регуляторного акта та оприлюднення інформації також слід віднести до найважливіших етапів здійснення регуляторної політики. Результат, за В. Далем, це "наслідок чогось, кінцевий висновок, підсумок, розв'язка, вихід, завершення справи"1. Близьким до поняття "результативність" є термін "ефективність". Проте на відміну від результативності якогось явища, заходу, правового акта ефективність пов'язується із затратами на її здійснення. Стосовно права, правового регулювання певних суспільних відносин питання ефективності розглядаються в багатьох наукових роботах представників як теорії права так і окремих його галузей, у тому числі адміністративного та господарського права. Законодавче визначення відстеження результативності регуляторного акта вперше дано в Законі України від 11 вересня 2003 р. Згідно із ст. 1 цього Закону під таким відстеженням слід розуміти заходи, спрямовані на оцінку стану впровадження регуляторного акта та досягнення ним цілей, задекларованих при його прийнятті. Звідси можна зробити висновок щодо формулювання цілей, які декларуються при прийнятті регуляторного акта. Вони мають бути сформульовані достатньо конкретно, операціонально, бажано мати кількісні показники. Зазначені положення стосуються такого етапу технології підготовки правових актів, як виклад його тексту. Застосування цих положень матиме велике значення для забезпечення можливості оцінки і управління результативністю регуляторних актів, регуляторної політики в країні, що дасть змогу оцінити досягнення регуляторним актом своїх цілей. Відповідно до ст. 10 Закону України від 11 вересня 2003 р. "Відсте- ження результативності регуляторних актів" стосовно кожного акта послідовно здійснюються базове, повторне та періодичне відстеження його результативності. Вони передбачають виконання заходів з відсте- ження результативності; підготовку та оприлюднення звіту про цю роботу. Для такого відстеження можуть бути використані статистичні відомості та дані наукових досліджень і соціологічних опитувань. Отже, законодавець резюмує наявність наукових досліджень і соціологічних опитувань щодо стану впровадження регуляторних актів та досягнення ними цілей. Водночас слід зазначити, що юридичні наукові установи і вищі навчальні заклади не здійснюють систематичних наукових досліджень результативності правових актів, що зумовлює неможливість забезпечення ефективності регуляторної політики, цілеспрямованого управління нею. Крім того, відсутність відповідних досліджень та результатів соціологічних опитувань є причиною частої зміни (коригування) регуляторних актів. Саме тому ми ініціювали відповідні дослідження і, починаючи з 2000 р., брали участь у науково- дослідних розробках щодо впровадження моніторингу — відстеження виконання заходів, передбачених регуляторними актами. Зокрема, у 2000-2003 рр. здійснено регулярні перевірки стану виконання прийнятих рішень — моніторинг у конкретній предметній галузі управління — у сфері економічної політики з метою виявлення необхідності коригування, зміни регуляторних актів. Хід та результати відповідного дослідження викладено у главі 4 цієї роботи. Повертаючись до регламенту відстеження результативності регуляторних актів згідно із Законом України від 11 вересня 2003 р., зазначимо, що одержані за повторного відстеження значення показників результативності (за ст. 1 Закону України від 11 вересня 2003 р. показники результативності - це показники, на підставі яких при відстеженні результативності регуляторного акта оцінюються стан його впровадження та досягнення ним цілей, задекларованих при його прийнятті) порівнюються з їх значеннями, одержаними в разі базового відстеження. Це завдання, сформульоване законодавцем, зобов'язує розробити вимоги методичного характеру щодо показників оцінки результативності на всіх етапах її відстеження. Як мінімум, ці показники повинні бути порівнянні між собою. В іншому разі порівняти їх значення за базового і повторного відстежень результативності не вдасться. Крім того, це повинні бути вимоги повноти і достатності показників для характеристики результативності, водночас кількість їх має бути мінімально достатньою, тобто не повинно бути показників, які не характеризують результативність або дублюють один одного. Такого роду положення з відповідями "як" це зробити повинні були б міститися у відповідних методичних рекомендаціях щодо цього етапу реалізації регуляторної політики. Проте, на жаль, чинна Методика відстеження результативності регуляторного акта, як ми пересвідчимося, не містить таких положень. Періодичні відстеження результативності, як зазначено у ст. 10 Закону України від 11 вересня 2003 р., здійснюються з метою перевірки сталого досягання регуляторним актом цілей, задекларованих при його прийнятті після повторного відстеження його результативності. Щодо термінів, то базове відстеження результативності регуляторного акта здійснюється до дня набуття чинності ним або більшістю його положень. Якщо для визначення показників результативності регуляторного акта використовуються виключно статистичні дані, базове відстеження може бути здійснене після набуття чинності цим актом або більшістю його положень, але не пізніше дня, з якого починається повторне відстеження його результативності. Виконання заходів з відстеження результативності регуляторного акта забезпечується регуляторним органом, який прийняв цей акт, якщо інше не встановлено Законом від 11 вересня 2003 р. Термін їх реалізації не повинен перевищувати 45 робочих днів. Регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, якщо інше не встановлено цим Законом, готує звіт про відстеження його результативності, але не пізніше ніж у десятиденний термін з дня підписання цього звіту, оприлюднює його шляхом опублікування у своїх друкованих засобах масової інформації, а у разі їх відсутності — у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та (або) шляхом розміщення на офіційній сторінці цього регуляторного органу в мережі Інтернет. Згідно із зазначеним вище Законом Методика відстеження результативності регуляторних актів, прийнятих Національним банком України, затверджується спільно Кабінетом Міністрів та Національним банком України, а прийнятих іншими регуляторними органами — Кабінетом Міністрів України. Затверджена методика є обов'язковою для застосування регуляторними органами. Ця Методика, яку буде розглянуто нижче, мала б відповісти на питання щодо методів та прийомів виконання завдань, поставлених Законом України від 11 вересня 2003 р. На жаль, чинна Методика переважно лише дублює положення цього Закону, не розглядаючи відповідних питань методичного характеру. Методика відстеження результативності регуляторного акта. Ця Методика , затверджена відповідно до ст. 10 Закону України від 11 вересня 2003 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308, визначає вимоги для відстеження результативності прийнятого регуляторного акта. Як зазначено у ній, здійснюються базове, повторне та періодичне відстеження регуляторного акта у межах термінів, визначених ст. 10 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Базове відстеження виконується до дня набуття чинності регуляторним актом або більшістю його положень з метою оцінки стану суспільних відносин, на врегулювання яких спрямована дія акта. Повторне відстеження здійснюється через рік після набуття чинності актом або більшістю його положень, але не пізніше ніж через два роки, якщо рішенням регуляторного органу, який прийняв цей акт, не встановлено більш ранній термін, з метою оцінки ступеня досягнення цим актом поставлених цілей. Кількісні та якісні значення показників результативності акта порівнюються із значеннями аналогічних показників, одержаних під час базового відстеження. Періодичне відстеження здійснюється раз на три роки, починаючи з дня виконання заходів з повторного відстеження, в тому числі у разі, коли дію акта, прийнятого на визначений термін, було продовжено з метою оцінки ступеня досягнення актом поставлених цілей. Установлені кількісні та якісні значення показників результативності акта порівнюються із значеннями аналогічних показників, встановлених під час повторного відстеження. У процесі відстеження визначаються кількісне та якісне значення для кожного показника результативності, обчисленого під час аналізу впливу регуляторного акта. Базове, повторне та періодичне відсте- ження здійснюються на підставі показників і даних, одержаних під час аналізу впливу регуляторного акта. Види даних, які використовуються для відстеження, визначаються регуляторним органом. Якщо для визначення кількісних та якісних показників результативності регуляторного акта необхідна інформація, якої не містять статистичні дані та дані наукових досліджень, застосовується опитування сукупності респондентів в усній чи письмовій формі (далі — опитування). Для отримання зазначених показників можуть використовуватися статистичні дані за відповідний період, що передує даті початку виконання заходів з відстеження, а для базового відстеження — даті набуття чинності актом або більшістю його положень. Опитування під час відстеження передбачає визначення сукупності осіб, які повинні виконувати вимоги регуляторного акта (за методикою пропонується називати цю сукупність "цільова група", але по суті це виконавці регуляторного акта); складання анкети; збирання інформації; створення бази даних опитування, їх обробку та аналіз. Для визначення складу цільової групи (виконавців регуляторного акта) можуть використовуватися відкриті для загального доступу дані реєстрів, що ведуться регуляторними та іншими органами державної влади. Чисельність цільової групи, яка визначається для повторного відстежен- ня з використанням опитування, повинна дорівнювати чисельності цільової групи, визначеної для базового відстеження. Під час повторного і періодичного відстежень застосовуються ті самі підходи до визначення складу цільової групи та вибіркової сукупності (частина цільової групи — виконавців регуляторного акта), яка відбирається для участі в опитуванні за допомогою спеціальних методів з метою достовірного відображення структури та основних характеристик цієї групи), що і для базового відстеження. Якщо чисельність цільової групи не перевищує 150 осіб, опитуються усі її респонденти без визначення вибіркової сукупності. Підставою для складання анкети під час базового, повторного і періодичного відстежень є кількісні та якісні значення показників результативності регуляторного акта, визначені під час аналізу його впливу. Після виконання відповідних заходів готується звіт окремо для базового, повторного і періодичного відстежень, який оприлюднюється в установленому порядку. У звіті про результати відстеження зазначаються: • вид та назва регуляторного акта, результативність якого відсте- жується, дата його прийняття та номер (у разі базового відстежен- ня вони не наводяться); • назва виконавця заходів з відстеження; • цілі прийняття акта; • термін виконання заходів з відстеження; • тип відстеження (базове, повторне або періодичне); • методи одержання результатів відстеження; • дані та припущення, на підставі яких відстежувалася результативність, а також способи одержання даних; • кількісні та якісні значення показників результативності акта; • оцінка результатів реалізації регуляторного акта та ступеня досягнення визначених цілей. Звіт про відстеження підписується керівником регуляторного органу. Оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності. Доступ до регуляторних актів органів виконавчої влади. У виступі Президента України Віктора Ющенка у Верховній Раді перед голосуванням щодо затвердження Юлії Тимошенко на посту прем'єр- міністра неодноразово зазначалося: "Мій уряд не буде красти", "Я хабарів брати не буду", "Уряд не братиме хабарів" тощо. Президент підкреслив, що головною проблемою в Україні є корупція, яка починається "з голови", і запевнив: "уряд не просто не буде красти, уряд не буде брати хабарів". Він зазначив, що коли публічно працюватимуть Укрзалізниця, Укрнафта, НАК Нафтогаз, Укрпошта, то бюджет країни одержить багато мільярдів незапланованих на сьогодні надходжень, які буде віддано бідній людині. Планується дослідити роботу всіх вільних економічних зон, зон інвестиційного розвитку, від раціонального перегляду роботи яких можна отримати багато прозорих, публічних фінансових потоків, у тому числі до бюджету. Буде здійснено чесну приватизацію у межах закону, прийнятого парламентом; вкрадені об'єкти повернуто до держави, починаючи від "Криворіжсталі", подолано крадіжки землі в Криму і біля Києва. Пропонується публічна, чесна і відповідальна політика влади. Кардинальним засобом забезпечення чесної роботи влади є її прозорість. Саме на цьому ж наголошував Президент України, закликаючи депутатів і уряд застосовувати виключно публічні, прозорі процедури у державі. Згідно з Конституцією України та Законом України "Про інформацію" (ВВР. — 1992. — № 48, ст. 650 ) всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст. 9 "Право на інформацію"). Це право забезпечується: • обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; • створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; • вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлені лише специфікою цінностей та особливими умовами їх збереження, що визначаються законодавством; • створенням механізму здійснення права на інформацію; • здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію (ст. 10 "Гарантії права на інформацію"). У ст. 21 "Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування" Закону про інформацію містяться визначення інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування, її джерел та форм поширення. Зокрема, зазначено, що інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування — це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування. Формами поширення цієї інформації є: публікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; публікування у друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднє доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Закон про інформацію не називає засоби Інтернету, новітні інформаційні технології, веб-сайти законодавчих органів і органів державної виконавчої влади. Водночас ст. 9 Закону України від 11 вересня 2003 р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" передбачає, як зазначено вище, оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади через розміщення і періодичне оновлення міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади інформації як на власних веб-сайтах так і через створення єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України. Веб-портал призначений для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян. На веб-порталі та веб-сайті органу виконавчої влади не тільки розміщується відповідна інформація, а й надається можливість добровільної реєстрації відвідувачів для забезпечення ведення статистики відвідувань та підтримки функції зворотного зв'язку. Право на доступ до інформації відкриває можливість безпосереднього ознайомлення з інформацією органів виконавчої влади (так зване активне право). До процедури активного доступу до інформації належать, як правило, такі форми доступу: 1) подання громадянами запиту до органів виконавчої влади про надання інформації; 2) відвідування відкритих робочих засідань органів влади; 3) доступ до відкритих архівів офіційної інформації органів виконавчої влади. Особливий інтерес щодо формування регуляторної політики становить друга форма. Сам факт присутності (навіть сама можливість присутності) на відкритих засіданнях громадян сприятиме підвищенню якості регуляторних актів, зокрема за рахунок гарантування їх справедливості, незловживання владою своїми правами. У ст. 38 Конституції України зазначено: "Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами...", закладено підвалини для участі громадян, громадянських, неурядових організацій у підготовці проектів регуляторних актів. Участь громадськості в регуляторній політиці визначають також закони України "Про об'єднання громадян" і "Про політичні партії". Крім того, великого значення набуває законодавче забезпечення окремих функцій недержавних, громадських організацій, їх взаємодії з урядовими структурами, в тому числі у сферах правотворення і правозастосування. До складу правового забезпечення цієї участі можна віднести такі нормативні документи:* Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (ВВР. — 1993. — № 4, ст. 1). Відповідно до ст. 24 цього закону у визначенні змісту та шляхів виконання загальнодержавних і місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій галузі можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в тому числі міжнародні). • Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ВВР. — 1991. — № 41, ст. 546). У ст. 16 Закону записано: "Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у цій галузі". Ст. 21 цього Закону передбачає, що громадські природоохоронні об'єднання мають право: а) брати участь у розробленні планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми; б) брати участь у здійсненні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; в) здійснювати громадську екологічну експертизу, оприлюднювати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення; г) вільного доступу до екологічної інформації; ґ) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки; д) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; е) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову або несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації чи неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення. • Закон України "Про Антимонопольний комітет України" (ВВР. — 1993. — № 50, ст. 473). У ч. 2 ст. 20 передбачено, що Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення взаємодіють із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі із запобігання порушенням антимонопольного законодавства. • Закон України "Про архітектурну діяльність" (ВВР. — 1999 — № 31, ст. 246) У ст. 25 зазначено, що громадяни та громадські організації, які не беруть безпосередньої участі у створенні об'єктів архітектури, мають право одержувати в органах влади інформацію щодо підготовки і прийняття рішень з планування, забудови та реконструкції населених пунктів, окремих територій і конкретних об'єктів архітектури. • Закон України "Про аудиторську діяльність" (ВВР. — 1993. — № 23, ст. 243). У частинах 4, 5 ст. 15 регламентовано формування Аудиторської палати України шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України. Фахівці від навчальних, наукових та інших організацій делегуються за їх згодою професійною громадською організацією аудиторів України в кількості п'яти представників. • Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ВВР. — 1999. — № 40, ст. 365) У ч. 2 ст. 7 записано, що Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських організацій бухгалтерів та аудиторів України. • Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (ВВР. — 2000. — № 48, ст. 409). Ст. 25 передбачає, що контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти і нормативи та державні соціальні гарантії здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій та незалежних експертів на засадах гласності. • Закон України "Про інвестиційну діяльність" (ВВР. — 1991. — № 47, ст. 646). У ч. 2 ст. 1З вказується, що проекти цільових комплексних республіканських програм розробляються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю заінтересованих державних органів і громадських організацій, подаються Кабінетом Міністрів України на затвердження Верховній Раді України у складі Основних напрямів економічного і соціального розвитку республіки. • Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (ВВР. — 2000. — № 36, ст. 299). Визначає, що склад експертно-апеляційної ради формується з державних службовців, науковців, інших фахівців та представників громадських організацій. Положення про експертно-апеляційну раду та її склад затверджується Кабінетом Міністрів України. До складу експертно-апеляційної ради залучаються незалежні експерти та представники громадських організацій у кількості не менше 20 % загальної кількості членів цієї ради (ст. 6). • Закон України "Про рекламу" (ВВР. — 1996. — № 39, ст. 181). Передбачає що Державний комітет у справах захисту прав споживачів та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за поданням державних органів і громадських організацій або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, мають право накладати штрафи на суб'єктів підприємницької діяльності. • Закон України "Про стандартизацію" (ВВР. — 2001. — № 31, ст. 145). Встановлює, що Рада стандартизації формується на паритетних засадах із представників та відповідних громадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності (ст. 8). Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах представники суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій (ч. 2 ст. 9). Відповідні громадські організації мають право у певних сферах діяльності та в межах повноважень, визначених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема: а) розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування; б) подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів або прийняття як національних стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів; в) створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну; г) видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам; ґ) інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами (ст. 10). • Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 1997 р. № 81 "Про Державну комісію з питань впровадження систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом". До складу Державної комісії можуть також входити представники інших центральних органів виконавчої влади, громадських організацій та науково-дослідних установ. • Постанова Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 р. № 99 "Про затвердження Положення про Державний комітет України по нафті і газу". Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держкомнафтогазу, обговорення найважливіших напрямів його діяльності, а також розвитку нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та забезпечення нафтопродуктами у Комітеті утворюється колегія, до складу якої можуть входити представники відповідних громадських організацій (п. 9). • Постанова Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 р. № 1258 "Про Координаційну раду з контролю над тютюном при КМ України". Координаційна рада створюється у складі представників від громадських організацій (за згодою — ч. 6). • Указ Президента України "Питання Міністерства аграрної політики України" від 7 червня 2000 р. № 772/2000. Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінагро- політики України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія, до складу якої можуть входити представники громадських організацій — п. 10. • Указ Президента України "Питання Міністерства енергетики України" від 1 грудня 1997 р. № 1320/97. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міненерго України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі у Міністерстві утворюється колегія, до складу якої можуть входити представники відповідних громадських організацій (п. 10). • Указ Президента України "Про Положення про Міністерство фінансів України" від 26 листопада 1996 р. № 1081/99. Для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія, до складу якої можуть входити представники громадських організацій (з правом дорадчого голосу"). Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів державної влади з відстеження результативності регуляторних актів. Завданнями, які вирішуються через оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність регуляторних органів є: 1) підвищення рівня прозорості їх функціонування; 2) вдосконалення регуляторних рішень; здійснення "мозкової атаки" на проект вирішення проблеми, якщо на веб-сайтах органів влади не тільки розміщувати прийняті акти, проекти нормативних документів, які мають бути прийняті, а й вказувати проблеми, що повинні вирішуватися, завдяки чому може бути запропоноване досконаліше рішення; 3) висвітлення даних моніторингу, громадського контролю ефективності (результативності) відповідних правових актів. Результати відстеження результативності регуляторного акта, їх оприлюднення можуть зумовити прийняття рішення про перегляд цього акта. Порядок перегляду також регламентовано у відповідних документах. Зокрема, встановлено, що він здійснюється: на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта; за ініціативою регуляторного органу, який прийняв цей регуляторний акт; в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України. У разі наявності підстав, визначених у частині першій цієї статті, регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, а у випадках, передбачених Конституцією України та Законом України від 11 вересня 2003 р., інший орган можуть приймати рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування, необхідність залишення його без змін або перегляд (ст. 11 Закону України від 11 вересня 2003 р. "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності"). Аналіз правового регулювання формування і здійснення регуляторної політики — процесів підготовки, прийняття і реалізації регуляторних актів — свідчить, що чинний регламент цих процесів охоплює їх лише певною мірою. Урегульовано не увесь цикл життєдіяльності регуляторних актів, починаючи з планування діяльності з їх підготовки і закінчуючи переглядом цих актів та оприлюдненням інформації про здійснення регуляторної діяльності. Це регулювання не є і не може бути ефективним, оскільки воно неповне, у деяких випадках нераціональне. Зокрема, не всі етапи цього циклу виписані з необхідною повнотою (за теорією організації повною організацією процесів вважається та, в якій визначено такі шість параметрів: "хто", "що", "де", "коли", "як" і "скільки"); організація процесів, закріплена у чинному регламенті розроблення та здійснення регуляторної політики, не дає відповіді на ці питання. Підсумовуючи результати розгляду правового регулювання планування діяльності з підготовки регуляторних актів, зазначимо, що плани з цієї діяльності поділяються за суб'єктами (Верховна Рада, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства) та термінами планування (перспективне, поточне, оперативне). Недоліками існуючого планування діяльності з підготовки регуляторних актів є відсутність: 1) чіткого регламенту засобів забезпечення реалізації зазначених в Законі України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" принципів регуляторної політики (доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки), зокрема взаємодії між цілями політичних програм і планами з підготовки регуляторних актів (принципу передбачуваності); 2) нормативних правил визначення і відбирання законопроектів для внесення у план найактуальніших регуляторних актів (у термінах Закону України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" ця вимога, сформульована автором, може бути позначена як "найактуальніша доцільність"); 3) визначення такого етапу життєдіяльності регуляторних актів, як розроблення їх концепцій; поняття "концепція регуляторного акта" та нормативно-методичного забезпечення розроблення концепцій. З метою заповнення цих прогалин нами запропоновано визначення, згідно з яким концепція правового акта — це погоджений з виконавцями і затверджений у встановленому порядку документ, який містить: • обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта; • відомості про очікувану ефективність, яку справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави; • основні ідеї правового регулювання прав та інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави; • основні ідеї правового регулювання, які буде покладено в основу проекту правового акта; • відомості про його розробників, методи, які застосовуватимуться при розробленні, місце і форму його обговорювання, терміни і вартість розроблення (обговорювання), доробки з урахуванням зауважень, хто, коли і як лобіюватиме цей проект у відповідних органах погодження і затвердження акта; • інформацію про те, хто і коли відстежуватиме результативність регуляторних актів; • обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики, національному законодавству України та законодавству ЄС. Необхідно розробити методичні рекомендації щодо обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта та визначення його очікуваної ефективності. Рекомендації щодо обґрунтування необхідності прийняття акта доцільно будувати на основі системного аналізу — методології виявлення і вирішення складних систем. Розрахунок очікуваної ефективності є достатньо складним, і одним з можливих шляхів його вирішення могло б бути застосування кореляційних методів. Відповідний підхід вже використовувався нами для оцінки регуляторних рішень. Регламентації експертного висновку про регуляторний вплив проектів регуляторних актів, внесених на розгляд Кабінету Міністрів України (тобто оцінки очікуваної їх ефективності), також не приділено достатньої уваги. Вважаємо, що це, як зазначено вище, зумовлено не недооцінкою важливості цього етапу, а надзвичайною складністю його здійснення. Щодо неповноти, то суттєвою проблемою є відсутність контролю виконання регуляторних рішень (моніторингу) — систематичного спостереження за цією роботою. Моніторинг регуляторних рішень — складова проблеми відстеження ефективності регуляторної політики. Відсутні регламент, методика і досвід щодо систематичного спостереження за виконанням регуляторних актів. Важливою стадією підготовки регуляторних актів є їх державна реєстрація. Як свідчить аналіз, застосування юридичної відповідальності до суб'єктів нормотворення у разі порушення ними обов'язку своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, чинним законодавством не передбачено. Вважаємо за необхідне запровадження такої відповідальності внесенням відповідних норм у проект Закону України "Про нормативно-правові акти" та подання на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення". Доцільно ввести при виконанні державної реєстрації нормативно-правових актів четверту функцію — здійснення експертизи проектів цих актів на відповідність acquis communautaire. Значною і водночас складною проблемою залишається передбачений ст. 5 Закону від 11 вересня 2003 р. такий етап забезпечення здійснення державної регуляторної політики, як виклад положень регуляторного акта у спосіб, що є доступним і однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати регуляторний акт або виконувати його вимоги. Щодо здійснення його немає жодних офіційних вказівок, рекомендацій. У науковій літературі більшість авторів лише наголошує на важливості цього етапу, не даючи пропозицій з вирішення проблеми. Пропонуємо підхід, який дасть змогу не лише кардинально вирішити проблему викладу положень регуляторних актів, а й забезпечити інші бажані їх властивості. Зокрема такі, як несуперечність, відсутність не- контрольованого дублювання (в термінах Закону від 11 вересня 2003 р. — недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними, не узгоджуються з чинними регуляторними актами або дублюють їх) норм, систематизацію регуляторних актів (такий етап забезпечення здійснення державної регуляторної політики теж передбачено згаданим вище Законом), організації пошуку необхідної норми тощо. Сутність нашого підходу полягає: 1) у необхідності здійснення аналізу всіх чинних правових актів і визначення термінів, які використовуються у викладі їх положень (норм, або слотів, детальніше див. у підрозділі 4.3)1; 2) систематизації виявлених термінів за певними групами (ознаками правової норми)2; 3) розробленні відповідних класифікаторів груп термінів (нами обґрунтовано, що перелік цих груп (ознак правової норми) є достатнім для викладу тексту практично будь-якого нормативного вислову [185], лінгвістичній уніфікації, усуненні багатозначності у вживанні термінів та визначенні їх нормативного значення; 4) створенні на основі уніфікованих термінів та їх нормативних значень Банку юридичної термінології для складання текстів правових актів. Цей Банк повинен набути певного офіційного статусу (складання текстів регуляторних актів без його використання має бути заборонено), а всі розробники проектів правових актів повинні користуватися у розробленні документів тільки тими термінами і в тих значеннях, які занесено у Банк. У разі їх недостатності розробник може скористатися новим терміном, але лише з дозволу адміністратора Банку термінології та з наступним внесенням цього терміна з відповідним значенням до Банку. Організація автоматизованого пошуку потрібної правової інформації, як засвідчив досвід функціонування автоматизованої інформаційно-пошукової системи правових актів (АІПС-Право), створеної за нашим підходом у 1979 р., значно ефективніша, ніж сучасні комп'ютерні бази, оскільки вона дає змогу здійснювати пошук не лише потрібних правових документів, а й окремих їх норм. Запропонований підхід може бути використаний і для автоматизованої підготовки текстів проектів правових норм, а також проектів змін і доповнень до чинного законодавства, необхідних для прийняття у зв'язку з внесенням певного законопроекту. Цей підхід найефективніше може бути реалізований в межах електронного урядування, комп'ютерної технології підготовки проектів регуляторних актів, їх моніторингу (див. главу 4). Література 1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М.: Владос, 1994. — 336 с. 2. Абдуллин А. И. Правовая охрана баз данных в Европейском Союзе // Журн. междунар. частн. права. — 1997. — № 2. — С. 17-21. 3. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. — 2000. — № 7. — С. 6-9. 4. Авер'янов В. Б. Формування і нормативне втілення нової доктрини адміністративного права — закономірність українського державотворення // Правова держава: Щорічник наук. праць ІДПАН. — 2000. — Вип. 11. — С. 201-209. 5. Авер'янов В. Б. До питання про поняття так званих "управлінських послуг" // Право України. — 2002. — № 6. — С. 7-11. 6. Авер'янов В. Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київ. ун-ту права. — К., 2002. — № 2. — С. 3-8. 7. Авер'янов В. Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. — 2003. — № 9. — С. 24-31. 8. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — Вип. 19. — С. 8-13. 9. Авер'янов В. Б. Державне управління у змісті предмета адміністративного права // Вісн. Акад. прав. наук України. — 2004. — № 2 (37). — С. 139-149. 10. Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова., Л. Л. Попова, 1999. — 381 с. 11. Административное право Украины. — 2-е изд. / Под ред. Ю. П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 576 с. 12. Адміністративне право України: Підручник / За ред. С. В. Ківа- лова. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — 410 с. 13. Алексеев С. С. Философия права. — М.: Норма, 1999. — 329 с. 14. Ардашев П. Провинциальная администрация во Франции в последнюю пору старого порядка. 1774-1789. — К., 1906. — Т. 2. 15. Аристотель. Никоманова этика // Аристотель. Соч.: В 2-х т. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. 16. Аристотель. Большая этика // Там само. — Т. 1. 17. Аристотель. Политика // Там само. — Т. 3. 18. Бакунин М. Избранные сочинения. — Петроград; Москва, 1922. — Т. 2. 19. Безух В. Ф. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Донецьк, 2001. 20. Бердяев Н. А. Философия неравенства. — М., 1990. — 225 с. 21. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. — М.: Наука, 1990. — 342 с. 22. Бердяев Н. А. Смысл истории. — М., 1990. — 217 с. 23. Бердяев Н. А. Судьба человека в современном мире // Философия свободного духа. — М., 1994. 24. Битяк Ю, Константий О. Правова природа адміністративних договорів // Вісн. Акад. прав. наук України. — 2001. — № 3 (26). — С. 101-108. 25. Блаженный Августин. О граде Божьем. — М.: Информ-Прогресс, 1992. — 752 с. 26. Бобкова А. Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — Донецьк, 2001.— 42 с.
1 2 3 4 5 Категория: Державне регулювання \| Добавил: DoceNt (16.10.2014)
Просмотров: 714 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: