РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сутність, мета і завдання інвестиційного менеджменту - Державне регулювання - Реферати - Каталог статей

Інвестиційний менеджмент — це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва. Основна мета інвестиційного менеджменту — забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратегії суб'єктів підприємницької діяльності. Для цього необхідно розв'язати такі основні завдання: • забезпечити високий темп економічного розвитку суб'єктів підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності, розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності; • максимізувати прибуток від інвестиційної діяльності, оскільки одержання прибутку — основна мета суб'єктів підприємництва; • мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони можуть призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвестиційного капіталу; • забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб'єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм. Оскільки інвестиційна діяльність пов'язана із вкладанням значних фінансових ресурсів, як правило, на тривалий період, то це може призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних рахунків і платіжних зобов'язань перед контрагентами, державним бюджетом тощо. Тому під час формування джерел фінансових ресурсів слід прогнозувати вплив інвестиційної діяльності на фінансову діяльність суб'єкта та його платоспроможність; • визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше, оскільки це сприятиме прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій та амортизаційних відрахувань, скороченню термінів використання кредитних ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливими змінами кон'юнктури інвестиційного клімату. Пріоритетним завданням є забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за умови його достатньої фінансової стабільності, а не максимізація прибутку, як вважають окремі автори публікацій на цю тему. Розглянуті завдання визначають такі основні функції інвестиційного менеджменту: • дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності; • розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва; • розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб'єкта інвестиційної діяльності; • пошук і оцінювання інвестиційної корисності реальних проектів і вибір з них найефективніших; • оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і вибір з них найефективніших; • формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями доходності, ризику та ліквідності; • поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих програм і проектів; • організація моніторингу інвестиційних програм і проектів; • підготовка рішень про своєчасну відмову від неефективних проектів (продаж окремих фінансових інструментів). Основні поняття інвестиційної діяльності Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній — обсягами інвестицій у виробництво. У процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизаційних фондів підприємств, нарахований за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення. Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження — важливий напрям інвестиційної діяльності. Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: • кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; • рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); • майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей; • права користування землею, водою, природними ресурсами; • сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вважати, що інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток. Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування. Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав. Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права. Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать: • підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування; • проектні організації та установи; • фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди; • органи державного управління, що регулюють функціонування суб'єктів інвестиційної діяльності; • інфраструктура фондового ринку. Як зазначалося, національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим річним обсягом капіталовкладень усіх підприємств. Частка його може становити 20-30 % національного доходу. Останніми роками в Україні на частку державних коштів припадає лише п'ята частка капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження. За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяють на такі види: • у нове будівництво — створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами; • на розширення виробництва — уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах; • на реконструкцію — обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами; • на технічне переустаткування — підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше. За складом і характером витрат прямих інвестицій можна визначити їх технологічну структуру: • будівельні роботи; • монтажні роботи; • машини та обладнання; • проектні роботи. Період типової реалізації інвестицій поділяють на частини: • підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт); • реалізацію — створення нового матеріального об'єкта; • експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта. Список використаної літератури 1. Бершеда Е. Р. Межотраслевые связи в инвестиционном процессе. — К.: Наук, думка, 1981. —223 с. 2. Бизнес-план инвестиционного проекта / В. М. Попов, Л. П. Кураков, Г. В. Медведев и др. — М.: Финансыі и статистика, 1997. 3. Бланк И. А. Инвестиционннй менеджмент. — К.: МП "ИТЕМ", ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995. 4. Бобков И. А. Регулирование воспроизводства инвестиций и основного капитала в рыночной экономике. — М.: НИИуправления, 1991. — 256 с. 5. Бочаров В. В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций. — М.: Финансы и статистика, 1993. — 243 с. 6. Бугаря Н. И., Рогожин П. С, Федоренко В. Г. Рынок, предприятия и предпринимательская деятельность в Украине. — К.: Украрх-стройинформ, 1993. — 120 с. 7. Булгачев С. Н., Гечи М. Инвестиционная политика в капитальном строительстве на новом этапе. — М.: Стройиздат, 1989. — 334 с. 8. Бушуев С. Д., Гурин 3. А. Инвестиционное инструменты проектного менеджмента. — К: УкрИНТЗИ, 1998. 9. ГазибековД., Анеелиди М. Инвестиционная деятельность перед вхождением в рыночную экономику. — Ташкент: Изд-во ТИНХ, 1991. — 74 с. 10. Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Исследование новейшей фазы в развитии капитализма. — М.: Изд-во соц.-экон. лит., 1959. — 491 с. 11. Голуб Л. Г, Хямаленс В. О. Как управлять инвестициями // экономика стр-ва. — 1990. — № 12. — С. 14-22. 12. Грегори П. Рынок финансового капитала в СІЛА и проблемы финансирования советских инвестиций // Экономика стр-ва. —1990. — № 12. — С. 23-24.
1 2 3 4 5 Категория: Державне регулювання \| Добавил: DoceNt (05.10.2014)
Просмотров: 263 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: