РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Про вдосконалення аграрних відносин - Державне регулювання - Реферати - Каталог статей

Особисте підсобне господарство і його значення. В особистому підсобному господарстві (ОПГ) в СРСР було зайнято менше, ніж 3% посівних площ, але давало воно приблизно чверть сільськогосподарської продукції (до третини продукції тваринництва і приблизно п’яту частину продукції рослинництва). На цей факт часто посилаються для того, щоб обгрунтувати переваги приватної власності. Пропонувалося навіть збільшити угіддя під ОПГ і в такий спосіб створити фермерські господарства. Чим же пояснюється вищенаведений факт? По продуктивності худоби ОПГ не мало переваг у порівнянні з громадським господарством колгоспів (ГГК). У 1988 р. надої на корову складали в ГГК 2798 кг у рік, в ОПГ - 2166 кг, середня вага голови худоби, яку здавали на забій, складала по великій рогатій худобі відповідно 358 і 269 кг, по свинях - 109 і 112 кг, вівцях і козах - 35 і 41 кг. Великий вихід продукції тваринництва на одиницю площі в ОПГ (на 3% площі - одна третина продукції) пояснюється тим, що ОПГ виконує функції відгодівельного господарства. Якщо усі корми, які спожили ОПГ в 10-й п’ятирічці, прийняти за 100%, то частка вироблених в самому ОПГ складала 33%, ще 2% - це частка харчових відходів домашнього господарства. Зі сторони надходило 65% кормів. ОПГ дають п’яту частину продукції рослинництва. В розрахунку на гектар це у 6-7 разів більше, ніж в колгоспах і радгоспах. Частково це пояснюється більш високою врожайністю сільськогосподарських культур в ОПГ. У 1988 р. з 1 га було зібрано: картоплі - 107 ц (у ГГК - 97 ц), овочей відповідно 170 і 152 . Врожайність плодово-ягідних культур в ОПГ була вищою на 14-24%, виноградників - на 60%. Причини більш високої врожайності: на 1 га в ОПГ вноситься більше органічних добрив і більше прикладається праці (на 3% посівних угідь припадає 20,7% голів ВРХ, 31,1% корів, 15-20% робочої сили, задіяної у сільському господарстві). Різниця у врожайності тільки в малому ступені визначає різницю у виході рослинницької продукції з гектара угідь. Головною причиною різниці є різна структура посівів. У колгоспах і радгоспах переважають зернові культури (53,3% усіх посівів у 1998 р. ), в ОПГ - картопля і овочі (69,2% від усіх посівів у ОПГ). Середня врожайність зернових в 1988 р. склала 17 ц/га, що дало менше 300 крб. валової продукції з гектара. Гектар картоплі у той же час давав приблизно 1,5 тис.крб., плодово-ягідних насаджень - 2,5-3,0 тис. крб., виноградників - 4-5 тис. крб. (у ОПГ знаходилася приблизно половина плодово-ягідних насаджень і біля 10% плодоносних виноградників). ОПГ, які займають невеликі площі і мають велику кількість робочої сили, спеціалізувалися на вирощуванні трудомістких культур, які дають великий вихід валової продукції з гектара, а колгоспи і радгоспи - на вирощуванні високомеханізованих культур з меншим виходом валової продукції з 1 га. Треба врахувати і недосконалість методики розрахунку валової продукції. Нетоварна продукція у суспільному секторі оцінювалася за собівартістю, а в ОПГ - за середніми цінами товарної продукції, які вищі за собівартість: по зерну - у 3 раза, картоплі- у 1,7, овочах - 2,5, по м’ясу усіх видів худоби - у 1,7, по молоку - у 1,2 раза. У вартість продукції тваринництва ОПГ, крім того, входить повторний рахунок вартості кормів, які поступають із суспільного сектора. З урахуванням цього, частка ОПГ у продукції усіх категорій господарств буде меншою приблизно на третину (біля 18,8%, а не 25%). У яких межах доцільний розвиток ОПГ? Чи не слід спробувати поступово перетворити їх у фермерські господарства? Праця в ОПГ використовується з меншою ефективністю, ніж у колгоспах і радгоспах. У 1988 р. у розрахунку на одну людино-годину вироблялося валової продукції: в ОПГ - на 1,49 крб., в суспільному господарстві колгоспів і радгоспів - на 3,39 крб., валового доходу - відповідно на 1,03 крб. і 2,37 крб. Доход колгоспника на одну людино-годину, затрачену в ОПГ, складав 1,03 крб. проти 1,43 крб. у суспільному господарстві колгоспів. На підставі цих цифр іноді робиться висновок про доцільність передачі ресурсів з ОПГ до суспільного господарства колгоспів і радгоспів. Але аналіз якості ресурсів, які використовуються в ОПГ, показує, що передати їх у колгоспи і радгоспи важко, чи навіть неможливо. Якщо всі витрати колгоспної сім’ї на ведення ОПГ (без домашнього господарства) прийняти за 100%, то на частку працездатних жінок припадало дещо більше половини, на частку підлітків і літніх людей - дещо більше третини, решта (біля восьмої частини) - на дорослих чоловіків. Ті, хто в основному зайняті в ОПГ - працездатні жінки, які доглядають дітей, підлітки і літні люди, не можуть працювати повний робочий день чи відірватися від дому. Їм під силу короткочасна робота біля дому чи вдома. Відмова від ОПГ приведе до втрати цих трудових ресурсів чи потребуватиме утворенню робочих місць для них вдома.При відмові від ОПГ потрібно збудувати приміщення для худоби, яка знаходить тут (23,8 млн.голів ВРХ, у т.ч. 13 млн. корів, 14,5 млн. свиней, 34,7 млн. овець і кіз, сотні мільйонів голів птиці). Крім того, потрібні будуть сховища для тієї сільськогосподарської продукції, яка раніше зберігалася в ОПГ. Збільшаться витрати на забезпечення населення тією продукцією, яка раніше виготовлялася в ОПГ і споживалася на місці. Буде втрачена частина землі, котру не можна приєднати до суспільних угідь. Збільшення площ в ОПГ доцільно тоді, коли це дозволяє використовувати працю пенсіонерів, підлітків, жінок, які доглядають дітей, тобто ту працю, котру не можна використати по-іншому. Можливе виключення із цього правила - коли праця чоловіків використовується для виробництва тієї продукції, яка досі не піддається механізації у суспільному господарстві (вирощування ягід, деяких овочів і фруктів тощо), тобто там, де суспільне господарство не забезпечує вищої ефективності праці. Ситуація може змінитися при використанні механізмів в ОПГ чи при спеціалізації ОПГ на вирощуванні певних видів ягід, птиці тощо. Спроби перетворити ОПГ у фермерські господарства, не принесли очікуваних результатів: вони наштовхнулися на ті ж труднощі, що і спроби створити фермерські господарства замість колгоспів і радгоспів. Для створення фермерських господарств потрібні значні капіталовкладення, розміри яких порівнюються із загальним розміром виробничих фондів народного господарства. Один робітник при сучасних засобах виробництва може обробляти 100-150 га землі, доїти 80-100 корів, відгодовувати 3-5 тис. голів свиней. У середньому на одну ферму припадало землі: у Великобританії -65 га, Данії -31, Франції -27, ФРН -16, Голандії -15, Італії - біля 6 га. На молочній фермі у Великобританії утримувалося біля 50 корів, у Франції -14, у ФРН -10 корів. При невеликій площі ферм, фермер повинен, як правило, вирощувати одну культуру. Тому техніка недовикористовується, потреби фермерського господарства у техніці більші, ніж у колгоспів і радгоспів, які мають великі сівозміни і можуть використовувати техніку більш повно. В розрахунку на 1 га для створення фермерських господарств інвестицій потрібно в 3-4 рази більше, ніж в колгоспах чи радгоспах. В Україні на одного працездатного, який був зайнятий у сільському господарстві, у 1989 р. припадало 6,29 га орної землі (у деяких районах - біля 1 га). Створення відносно великих (50 га і більше) ферм залишить без засобів існування значну частину сільського населення, якщо не вжити заходів щодо розвитку на селі переробних підприємств, сфери обслуговування тощо. У колгоспах і радгоспах були створені засоби виробництва, розраховані на колективне використання (ферми, переробні підприємства, майстерні тощо). Умовою ефективного їх використання є закріплення їх за малими колективами. Того ж потребує збереження існуючих сівозмін. Кращою формою такого закріплення є не передача у власність засобів виробництва і землі, а оренда їх. Паювання землі не встановлює прямої залежності доходів робітників з результатами діяльності того підрозділу сільськогосподарського підприємства, де вони зайняті. Більше того, для виплати по земельних паях відволікаються кошти, які могли б послужити зміцненню матеріального заохочення робітників у вдосконаленні виробництва. Оренда створює значну зацікавленість у кінцевих результатах діяльності, оскільки розподіл тут заснований на залишковому принципі. Звідси зацікавленість орендарів в економії ресурсів, підвищенні якості та випуску нових товарів, застосуванні нової техніки і технології. До цього треба додати, що оренда надає достатні можливості для виявлення ініціативи і пілприємливості, прийняття рішень про вдосконалення виробництва, отримання для цього кредитів тощо. Достатньо сильна тут матеріальна відповідальність за надані у розпорядження орендарів ресурси, отримані кредити, результати діяльності. Оренда (лізинг) дозволяє залучити в процес вдосконалення виробництва тих, хто не має достатнього стартового капіталу, полегшує процес створення нових підприємств, надходження у виробництво нової техніки і технології. Перевагою оренди в порівнянні з приватною власністю є те, що вона виключає відродження соціального паразитизму: оренда обмежує доходи орендаря тим, що отримано внаслідок вдосконалення виробництва, приватна власність дозволяє мати доходи внаслідок володіння капіталом чи землею. У сільському господарстві оренда створює кращі умови для вдосконалення виробництва, ніж приватна власність. Припустимо, що банк платить по вкладах 4%, середня норма прибутку складає 12%, оренда ділянки землі коштує 4 тис. дол. щорічної виплати. При цих умовах дана земельна ділянка буде продаватися за 4000 : 4% = 100000 дол. Якщо 200 тис. дол. вкласти в оренду даної ділянки, вони принесуть 200 х 12% = 24000 дол. З них 4 тис. треба сплатити як земельну ренту. Прибуток орендаря буде 20 тис. дол., чи 10% на вкладений капітал.Якщо з 200 тис.дол. 100 тис. вкласти у придбання землі, а решту 100 тис. дол. - у вдосконалення виробництва, прибуток складе 100 тис. дол. х х12% = 12000 дол., чи 6% на вкладений капітал. Оренда забезпечує більш високу норму прибутку, при оренді виробництво стає більш конкурентоздатним, оскільки більше вкладень спрямовується на вдосконалення виробництва. Крім того, при орендній формі господарювання і державній власності на землю полегшується процес концентрації виробництва, створення сільськогосподарських підприємств оптимального розміру. Реформування власності повинно виходити із потреб розвитку сучасних продуктивних сил. Загальний напрямок такого реформування підказує зауваження К.Маркса про індивідуалізацію власності по мірі розвитку капіталізму. У розділі “Історична тенденція капіталістичного нагромадження” глави ХХIV першого тому “Капіталу” він писав:“Капиталистическая частная собственность есть первое отрицание индивидуальной частной собственности, основанной на собственном труде. Но капиталистическое производство порождает с необходимостью естественного процесса свое собственное отрицание. Это - отрицание отрицания. Оно восстанавливает не частную собственность, а индивидуальную собственность на основе достижений капиталистической эры: на основе кооперации и общего владения землей и произведенными самим трудом средствами производства” [“Капитал”.- Маркс К.,Энгельс Ф. Соч. 2-е изд.-Т.23.-С.773 ]. Треба створити умови для розвитку ініціативи і підприємництва, розширення кола учасників вдосконалення виробництва. Це потребує проведення тактики обособлення малих колективів, окремих робітників, зарплата яких повинна знаходитися в прямій і сильній залежності від кінцевих підсумків їх діяльності, від результатів вдосконалення виробництва. Такі колективи повинні бути досить самостійними для того, щоб мати доступ до засобів розвитку і вдосконалення виробництва, і нести економічну відповідальність за їх використання. Використовуючи досвід розвинених країн світу, треба розвивати венчур, лізинг і оренду, застосовувати принципи “робітничого капіталізму” (програм ЕSOP), створювати малі підприємства, розширювати самостійність підрозділів підприємств. На перший погляд, сьогодні існують передумови для колективної власності: сучасні засоби виробництва можуть бути ефективно застосовані при колективному використанні, колективна власність забезпечує зацікавленість робітників у кінцевих результатах діяльності даного колективу. Але чи слід передавати у колективну власність, наприклад, АЕС із засобами виробництва величезної вартості? Давати право колективу на власний розсуд використовувати їх? Більш доцільно обмежити частку колективу і кожного його члена тим, що вони особисто вклали у вдосконалення виробництва (приблизно так, як це передбачається в програмах ESOP). Форма власності повинна враховувати сучасний суспільний характер виробництва. В інтересах розвитку продуктивних сил зберегти суспільну власність на засоби виробництва. Завдяки їй вдалося у свій час більш радикально вирішити ті проблеми, які на Заході вирішують повільно, наполовину: ліквідувати пільги і привілеї, які походять із володіння приватною власністю, використовувати нагромадження і споживання в інтересах працюючих, ефективно регулювати економіку. Суспільна власність - гарантія проти відродження соціального паразитизму, націленості виробництва на задоволення потреб працюючих, надійності соціального захисту.
1 2 3 4 5 Категория: Державне регулювання \| Добавил: DoceNt (18.10.2014)
Просмотров: 587 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: