РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності - Державне регулювання - Реферати - Каталог статей

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності Залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності) використовуються опції державного регулювання. Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавча система її приватних інвесторів, що, в свою чергу, стимулює трансформацію інформації про конкретні компанії у вартість їх акцій, і це призводить до того, що ціни на них змінюються вільно. У країнах із перехідною економікою ситуація дещо інша. Саме проблема недостатнього дія законодавчого захисту приватних Інвесторів може служити ще одним поясненням взаємопов'язаного руху котировок на фондовому ринку. Цей висновок збільшує достовірність того, що неефективна політична та законодавча системи можуть зробити збір та аналіз і інформації про конкретні компанії відносно незначним для прийняття рішення про Інвестування в їх акції.[1, c.35-37] Створення фондових ринків у країнах із перехідною економікою не гарантує більш ефективного розподілу капіталу між фірмами. Отже, фондовий ринок може забезпечити необхідний рух капіталу до конкретних ефективних фірм, але лише в тих країнах, уряд яких незначною мірою корумпований, а законодавчі системи надійно захищають права власності приватних акціонерів. Практика надання економічно необґрунтованих податкових пільг (найбільш яскраво проявляється в кількості створених вільних економічних зон пріоритетних галузях та конкретних підприємствах не сприяє ефективності Інвестицій. Недостатність коштів призводить до ручного управління державними фінансами, не дозволяє планувати і підтримувати навіть середньострокові пріоритети бюджетної та економічної політики. За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих центральних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики. Із розвитком ринкової економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть звужуватися що дозволить більше уваги зосередити на методах опосередкованого впливу які держава реалізує через свої інститути як учасник інвестиційного процесу. Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є: - державне кредитування; - державні позики; - роздержавлення та приватизація; - податкове регулювання; - амортизаційна політика; - державний лізинг: - ліцензування і квотування; - антимонопольні заходи; - стандартизація. Бюджетні важелі — це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають вірнику споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції.[1, c.138]. Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обігу і роботу банківської системи, яка по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання: - норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування; - облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси осам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій - операції з державними цінними паперами відкритому ринку. [2, c.245] Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політика НБУ залежна економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон’юнктуру ринку. Розширити обсяги Виробництва, збільшити зайнятість тощо. Кредитна експансія — інтенсивне розширення кредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов'язкових резервів (або їх скасування) кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки за операціями, скасування кількісних обмежень на кредити.Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної діяльності подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів вкладати тільки в найбільш ефективні прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню на депозити фінансово-кредитних установ. НБУ проводить і операції на фондовому ринку, тобто здійснює продаж державних цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань). У світовій практиці операції з цінними паперами вважаються найдієвішими методами грошово-кредитного регулювання економіки. З метою кредитної експансії центральні банки купують державні цінні папери і, навпаки, продають їх, коли прагнуть обмежити розширення кредиту комерційних банків. Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність і через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Цей метод полягає у встановленій комерційним банкам норм обов'язкових резервів у вигляді певного проценту від суми їх депозитів. що зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні норм обов'язкових зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість для розширення кредитних операцій, збільшення частки довгострокових кредитів імулюючи тим самим інвестиційний процес. [2] Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшуй кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з’являються додаткові кошти кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовують для фінансування інвестицій. Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом, який здійснюється за допомогою - високих митних зборів на товари, що імпортуються; - податки на іноземні інвестиції; - обмеження або заборону ввозу окремих товарів; - заохочення розвитку національного товаровиробника: субсидіювання національного інвестора. Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату. інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється через: - податкові пільги чи канікули: - пільгові кредити: - державні субсидії; - заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів вільних (офшорних) зон. [1] Отже, ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи перед спадами виробництва. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається Законом України "Про інвестиційну діяльність". Воно здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Державне регулювання інвестиційної політики визначається: 1) показниками економічного і соціального розвитку України; 2) республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства; 3) державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.[2, c.256-258] Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками. Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими органами державної влади. На макрорівні питання регулювання інвестиційної діяльності та розвитку будівельного комплексу вирішує Міністерство економіки України, у складі якого є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, і Міністерство у справах архітектури та будівництва, у складі якого функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення. Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є прогнози економічного і соціального розвитку України; схеми розвитку і розміщення продуктивних сил; цільові науково-технічні і комплексні програми; техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій. Виконання функцій щодо прийняття рішень з бюджетних асигнувань в інвестиції вимагає створення системного підходу до визначення пріоритетів. На сьогодні вибір пріоритетних напрямів в Україні пов'язується з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довгостроковими завданнями, спрямованими на перебудову економіки, і завданнями піднести рівень життя населення до раціональних нормативів й європейських стандартів.Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм. Це робиться у зв'язку з тим, що за умов скорочення бюджетних інвестицій держава не спроможна забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів. Незважаючи на те, що Міністерство економіки України визначило пріоритетні напрями здійснення інвестицій у розвиток народного господарства України, державну підтримку мають програми, що є невідкладними, На основі здійснених розробок і необхідних розрахунків Верховна Рада України затверджує у складі основних напрямів економічного і соціального розвитку республіки обсяги державних інвестицій, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюджету.[1, c.102-104] Загальний обсяг бюджетних асигнувань спрямовується не лише на здійснення цільових комплексних програм, а й на розвиток соціальної інфраструктури загальнодержавного значення з формуванням переліку цих об'єктів. Для пріоритетних об'єктів інвестування у соціальній сфері передбачається дві форми інвестування — у вигляді: а) бюджетних асигнувань; б) державного кредиту. Соціальну сферу у містах і селищах міського типу передбачається розвивати за рахунок місцевих бюджетів відповідних Рад народних депутатів. Заходи, пов'язані із аварією на Чорнобильській АЕС, фінансуються за рахунок відрахувань підприємств і організацій. Усі розрахунки по інвестиціях і розподіл асигнувань за напрямами і міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану соціально-економічного розвитку України. У свою чергу міністерства і відомства конкретизують ці обсяги за відповідними програмами, напрямами і об'єктами та забезпечують цільове використання державних коштів через виконання завдань державного замовлення (державного контракту). Республіканське державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві — одна з основних форм реалізації загальнодержавних інвестицій. Замовлення (контракт) розміщується, як правило, на конкурсні^ основі з урахуванням економічної вигідності того чи іншого замовлення. Об'єкти республіканського державного замовлення (державного контракту) приймаються до експлуатації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Державні (республіканські), міждержавні ти регіональні інвестиційні проекти та програми, що реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. У разі потреби експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватися експертними комісіями, створюваними Верховною Радою України. Поряд із державним управлінням і державним фінансуванням інвестицій здійснюється регулювання умов інвестиційної діяльності. Основні важелі такого регулювання: - система податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховна Рада України може ввести диференційований податок на інвестиції; - проведення кредитної та амортизаційної політики, у тому числі шляхом прискореної амортизації основних фондів (пільги з амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування); - надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, суб-венцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва; - державні норми та стандарти; антимонопольні заходи; роздержавлення та приватизація; - визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політика ціноутворення; - проведення експертизи інвестиційних проектів; інші заходи.[2] Окрім засобів державного регулювання інвестиційної діяльності, передбачених Законом України "Про інвестиційну діяльність", як регулятори можуть виступати пільги, що надаються при виконанні державного замовлення (державного контракту). Зокрема, за встановленою Концепцією державного замовлення на 1993 р. (постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.92 р. за № 400) з метою підтримки державного замовлення щодо запровадження в дію виробничих потужностей. об'єктів було передбачено: - зменшення ставки оподаткування доходу, отриманого від виконання державного замовлення; - надання пріоритетного права на одержання коротко- і довгострокових позик у комерційних банках-контрагентах Уряду; - проведення прискореної амортизації активної частини основних фондів. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо. Список використаних джерел 1. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – Киев: МТ “ИТЕМ” ЛТД Юнайтед Лондон Трейд Лимитед (Москва-Лондон). 1995. 2. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. – К, 2001, 364 с.
1 2 3 4 5 Категория: Державне регулювання \| Добавил: DoceNt (02.10.2014)
Просмотров: 564 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: