Реферат НА ТЕМУ: Інформаційне забезпечення наукової роботи - Державне регулювання - Реферати - Каталог статей

Інформаційне забезпечення наукової роботи План 1. Суть і види науково-технічної інформації 2. Методи пошуку і збору наукової інформації Суть і види науково-технічної інформації Інформація є дорожчою від грошей. Рівень розвитку науки значною мірою визначається характером, достовірністю, цільо-вим призначенням інформації, яка одержана в результаті пізнан-ня. Інформація є теоретичним і експериментальним підґрунтям для досягнення мети наукових досліджень і вирішення поставле-них завдань. Вона є доказом обґрунтованості наукових положень, їх достовірності і новизни. Існує думка, що вирішення науково- технічних проблем на 90% залежить від інформації і тільки на 10% — від інтуїції. Інформація — це певні відомості про об'єкти, явища навколишнього середовища, їх параметри, якість і стан. Інформація створюється в результаті діяльності наукових колек-тивів, окремих вчених і фіксується в системі точних понять, твер-джень, теорії, гіпотез. Інформація є загальнонауковим поняттям, яке включає не тільки відомості, а й збір, збереження та перероб-ку. Отримання, поширення й використання інформації мають суттєвий вплив на розвиток науки. Наукова інформація поширюється в часі і просторі за пев-ними каналами, засобами і методами. Залежно від нагромадження, використання, призначення і сприйняття наукова інформація класифікується на: технічна інформація — характеризує фізичні процеси в різних об'єктах при створенні продукції із вихідних компонентів; економічна інформація—це відомості про економічний роз-виток суспільства і його ефективність; соціальна інформація — відомості про людину, колектив і суспільство в цілому, як об'єкт дослідження. Таким чином, науково-технічна інформація — це сукупність повних, точних відомостей про розвиток природи, суспільства і людини, зафіксованих у науковому документі. Науковий документ є структурною одиницею інформацій-них ресурсів. У повсякденній діяльності під документом розуміють будь- який папір, що має юридичну силу, щось засвідчує, надає якісь права чи обов'язки. Документ у науці — це матеріальний об'єкт з інформацією про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людей, яка закріплена створеним людиною способом передачі та зберігання у часі і просторі. Класифікація документів відбувається на основі багатьох кри-теріїв. За способом фіксації інформації документи поділяються: ¦ письмові (матеріали архівів, преси, довідники, художня література, особисті документи — тобто ті, в яких інформація ви-кладена у формі буквеного тексту); ¦ статистичні (маються на увазі ті документи, в яких форма подачі інформації в основному цифрова); ¦ іконографічні (всі образотворчідокументи, як статичні — скульптури, будинки, орнаменти, картини, фотографії, так і ди-намічні — кіно-, теле-, відеоматеріали); ¦ фонетичні (мовні матеріали, розмови, пісні, казки тощо в їх озвученому вигляді — платівки, магнітофонні записи); ¦ документи, які передають інформацію у закодованому вигляді за допомогою електронної техніки. Форма документа знач-ною мірою визначає спосіб його аналізу. Залежно від статусу джерела розрізняють документи: офіційні та неофіційні. Крім цього, документи поділяються на: первинні — в яких містяться результати наукових дослід-жень і розробок, нові наукові дані, ідеї, факти. На основі цих до-кументів формується первинна інформація; вторинні — де містяться аналітико-синтетичні і логічні ма-теріали, які вже оброблені на основі первинних документів. Такий поділ є умовним. Важливими джерелами первинної інформації є книги, монографії, брошури, посібники і періодичні видання. Книга — це досить об'ємне неперіодичне видання, в якому сконцентровані нагромаджені людством знання і досвід з певної галузі науки. Брошура—це невеликого обсягу праця з оперативною інфор-мацією. Серед книг і брошур важливе місце займають монографії, в яких висвітлені результати всебічного вивчення певної проблеми чи теми. Монографія може бути підготовлена як одним автором, так і колективом. Особливе місце серед книг, які використовуються в сфері наукової інформації, займають підручники і посібники — непе-ріодичні видання, в яких містяться систематизовані відомості на-укового і прикладного характеру, викладені у доступній формі як для викладачів, так і для студентів. Найбільш оперативним джерелом науково-технічної інфор-мації є періодичні видання, які виходять через певний проміжок часу, з постійним для кожного року числом номерів, але не повто-рюються за змістом, маючи однакову назву. Традиційними вида-ми періодичних видань є журнали і газети. До періодичних також відносять збірники наукових праць науковців ВНЗ, науково-дос-лідних інститутів. До спеціальних видів технічних видань відносять норматив-но-технічну документацію, яка регламентує науково-технічний рівень і якість продукції: стандарти, типові положення, методичні розробки. Стандарти — нормативно-технічні документи, в яких вста-новлено комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації і затверджений компетентними органами. Важливе значення для проведення науково-дослідної робо-ти має патентна документація, тобто сукупність документів про відкриття, винаходи, а також відомості про охорону прав вина-хідників. Патентна документація характеризується високим рівнем достовірності, оскільки ця документація підлягає експер-тизі на предмет новизни і корисності. Така кількість наукових документів пояснюється характе-ром знань і різноплановою діяльністю людей. Науковий документ відображає конкретну наукову ситуа-цію на всіх етапах наукового дослідження: від виникнення ідеї до створення, перевірки теорії та практичного її впровадження. Характерною особливістю сучасного розвитку науки є значна кількість наукових документів, які одержані в результаті науко-во-дослідної роботи. Щорічно в світі видається понад 500 тисяч книг із різних галузей знань, велика кількість журналів, ката-логів, довідників тощо. Обсяги нової інформації безперервно зро-стають, зростає і швидкість її розповсюдження. Уже з 1965 року у світовій інформаційній практиці з'явилася нова форма інформа-ційних видань — бібліографічні фактографічні машинозчитуючі бази даних на магнітних стрічках. Структура наукових документів приведена в таблиці 1. У кінці XX століття створено світову систему Internet, яка об'єднує більше 30-ти мільйонів користувачів із 100 країн світу, що підтверджує стан і напрям розвитку інформатизації сучасного світу. Найбільш важливою галуззю використання комп'ютерів є створення глобальних телекомунікаційних мереж, які б об'єдну-вали людство в єдиний інформаційний союз. Глобальна мережа Internet — це всесвітнє об'єднання регіональних і корпоративних мереж, що створюють єдиний інформаційний простір завдяки використанню стандартних протоколів передачі інформації. Слід зазначити, що з розвитком електронних засобів інфор-мації актуальність документальних джерел не знижується і по-треба в них не зменшується. Традиційним засобом передачі та збереження інформації є приведення в порядок документальних фондів. Найбільш поши-реною є Універсальна десятична класифікація (УДК), яка вико-ристовується більш ніж в 50-ти країнах світу і юридично є влас-ністю Міжнародної федерації документації (МФД), яка відпові-дає за розробку таблиць УДК, їх стан і видання. УДК — це міжнародна універсальна система, яка дозволяє детально представити зміст документальних фондів, забезпечити оперативний пошук інформації, має можливість свого розвитку і самовдосконалення. Вона складається із основної і допоміжної таблиць. Основна таблиця містить поняття і відповідні їм індек-си, за допомогою яких систематизують знання людства. Кожен наступний крок на шляху до прогресу досягається важче, оскільки не тільки значно зростає обсяг інформації, але й проходить її старіння. Тому для прискорення і ефективного відбо-ру потрібної інформації в Україні створена загальнодержавна служба науково-технічної інформації (НТІ). Ця служба включає галузеві інформаційні центри, відділи НДІ, конструкторські бюро. Збір, збереження і надання інфор-мації здійснюють довідково-інформаційні фонди (ДІФ). В Ук-раїні є галузеві, республіканські і місцеві (в НДІ, ВНЗ, ОКБ) ДІФ. У цих організаціях встановлено певний порядок збереження інформації. У науково-дослідній роботі особливе місце займає пошук і аналіз наукової інформації. Методи пошуку і збору наукової інформації Для проведення наукового дослідження потрібна як первин-на, так і вторинна інформація. Первинна інформація — це вихідні дані, які є результатом конкретних експериментальних досліджень, вивчення практич-ного досвіду. Вторинна інформація — це результат аналітико-синтетичної переробки первинної інформації. Етап збору і відбору інформації для проведення наукових досліджень є одним із ключових. Організація його передбачає: — визначення кола питань, що будуть вивчатись; — хронологічні межі пошуку необхідної літератури; — уточнення можливості використання літератури зарубіж-них авторів;— уточнення джерел інформації (книги, статті, патентна літе-ратура, стандарти тощо); — визначення ступеню відбору літератури — всю з даного питаннями, чи тільки окремі матеріали; — участь в роботі тематичних семінарів і конференцій; — особисті контакти із спеціалістами з даної проблеми; — вивчення архівних документів, науково-технічних звітів; — пошук інформації в Інтернеті. Вихідну інформацію можна знайти в загальній і спеціаль-них енциклопедіях, а також у списках літератури, які додаються до тематичних і оглядових робіт, що мають відношення до теми. В цьому випадку пошук інформації ведеться в антихронологічно- му порядку — від більш пізніших джерел до більш ранніх. Такий шлях пошуку швидше приводить до поставленої мети. При пошуку інформації слід дотримуватись певних прин-ципів її формування, а саме: — актуальність інформації має реально відображати стан об'єкта дослідження в кожен момент часу; — достовірність — це доказ того, що названий результат є істинним, правдивим; — інформація має точно відтворювати об'єктивний стан і розвиток об'єкта; — інформаційна єдність, тобто подання інформації у такій системі показників, при якій виключалась би ймовірність протиріч у висновках і неузгодженість первинних і одержаних даних; — релевантність даних, тобто одержання інформації за запи-том користувача, включаючи роботу зданими, які не належать до дослідження. Дотримання цих принципів дозволило б виключити дублю-вання наукових досліджень. За підрахунками американських спеціалістів, від 10 до 20% науково-дослідних робіт можна було б не проводити, якщо би правильно була підібрана наукова інфор-мація з проблеми, яка вивчається. Пошук потрібної інформації з кожним роком ускладнюєть-ся. Тому всі наукові працівники мають знати основні положення інформаційного пошуку. Інформаційний пошук — це сукупність операцій, спрямова-них на пошук документів, які потрібні для розробки теми про-блеми. Пошук може бути: ручний, який здійснюється за бібліогра-фічними картками, картотеками, каталогами, механічним і авто-матизованим. Визначення стану вивченості теми доцільно розпо-чати із знайомства з інформаційними виданнями, які містять опе-ративні систематизовані відомості про документи, найсуттєвіші сторони їх змісту. Інформаційні видання, на відміну від бібліографічних, вклю-чають не лише відомості про надруковані праці, а й ідеї та факти, що в них містяться. Крім оперативності, їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплених джерел і наявність довід-кового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури. Інформаційні видання охоплюють усі галузі народного гос-подарства, їх випускають інститути, служби НТІ, центри інфор-мації, бібліотеки. До основних інститутів і організацій України, які здійсню-ють централізований збір і обробку інформації основних елементів опублікованих документів, є: Книжкова палата України, Украї-нський інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрУНТЕУ), Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадсь- кого та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодержав-ного та регіонального рівнів. Для підтвердження достовірності висновків і результатів дослідження, перевірки робочої гіпотези важливе значення має первинна інформація. Найбільш поширеними і змістовними методами нагромад-ження первинної інформації є: опитування, спостереження, екс-перимент, тестування, анкетування. Опитування — це метод отримання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на письмовому або усному зверненні до певної спільності людей — респондентів із запитаннями, зміст яких є проблемою дослідження на рівні емпіричних індикаторів і який передбачає реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію. За формами та умовами спілкування і отримання інформації від респондентів розрізняють два типи опитування — анкетуван-ня та інтерв'ю, кожний з яких зустрічається у багатьох різнови-дах. Для опитування важливо якісно підготувати анкету — сис-тему запитань, об'єднану єдиним планом дослідження для з'ясу-вання проблемної ситуації і вивчення характеристик об'єкта ана-лізу. Анкета, як правило, має 30—40 запитань. Щоб анкета могла успішно виконати своє призначення—дати досліднику вірогідну інформацію, слід знати і дотримуватися ряду правил та принципів її конструювання і, насамперед, різних питань, з яких складаєть-ся анкета. Надійність інформації в багатьох випадках залежить від фор-мулювання питань. Питання та відповіді на них мають належати темі дослідження, формулюватись коротко, чітко і однозначно, так, щоб респондент їх правильно зрозумів і зміг обрати адекват-ну відповідь. Якщо дослідник не досить упевнений у тому, що перелік можливих відповідей є вичерпним, доцільно використа-ти напіввідкрите питання. Існують й інші вимоги до складання анкет, зокрема: забез-печення можливості ухилення від відповіді, збалансованість по-зитивних і негативних суджень; у формулюванні питань не по-винно бути явних чи прихованих підказок, вони не мають навію-вати уяву про «погані» чи «гарні» варіанти відповідей. Опитування починається із звернення, яке розкриває мету дослідження, пояснює зміст, а якщо є потреба — правило запов-нення анкети. Далі використовують контактні питання, відповіді на які є досить легкими. Ці питання мають бути близькими до теми опитування і поступово вводити респондента у досліджува-ну проблему. Другою, усною, формою опитування є, як зазначалося вище, інтерв'ю. Інтерв'ю — це бесіда, яка проводиться за певним пла-ном і передбачає безпосередній контакт інтерв'юера з респонден-том. Відповіді останнього записуються або інтерв'юером, або ме-ханічно — на плівку. Інтерв'ю, як правило, використовується, по-перше, на ранній стадії дослідження для уточнення проблеми і складання програми, по-друге, при опитуванні експертів, спеціалістів, які глибоко розуміються в тому чи іншому питанні. Проведення інтерв'ю вимагає певної підготовки, не кожна людина може бути інтерв'юером. Для цього потрібні особистіші якості—товариськість, ввічливість, комунікабельність, врівнова-женість, досить висока загальна культура, вміння швидко пере-ключатися на нові питання, знаходити вихід із складних ситуацій спілкування. Значну роль у процесі інтерв'ю має компетентність дослідника з досліджуваної проблеми, знання особливостей сере-довища респондентів (освітній і культурний рівень, інтереси, особ-ливості праці і побуту, специфіка мовного спілкування тощо). Метод опитування використовується у ряді випадків: ¦ коли досліджувана проблема недостатньо забезпечена до-кументальними джерелами інформації або коли такі джерела вза-галі відсутні; ¦ коли предметом дослідження є характеристики, які недо-ступні для спостереження; ¦ коли предметом вивчення є елементи суспільної чи інди-відуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, настрої, цінності, переконання людей тощо. Зазначимо, що відображення різних сторін дійсності у свідомості людей не можна ототожнювати з са-мою реальністю. Справа в тому, що це явище суб'єктивне і знач-ною мірою спотворюється при опитуванні, лише віддзеркалюю-чи думки людей про події і факти, які вивчаються; ¦ як контрольний метод для розширення можливостей опи-тування й аналізу досліджуваних характеристик та для перевірки даних, що отримані іншими методами. Метод опитування передбачає отримання соціологічної інформації в ситуації соціально-психологічного спілкування, що накладає свій відбиток на її зміст та якість. Тому в науці напра-цьована значна кількість методичних вимог і процедур для того, щоб подолати суб'єктивізм, підвищити надійність і ефективність даної форми збирання інформації. Спостереження — це аналітичний метод, за допомогою яко-го вивчають і фіксують сучасний стан об'єкта в результаті мину-лого, в реальних ситуаціях. Експеримент—це нагромадження даних у контрольованих умовах, змінюючи один або декілька чинників. Імітація — метод, оснований на використанні ЕОМ, який відтворює застосування різноманітних чинників не у реальних умовах: — будуються моделі контрольованих і неконтрольованих чинників; — визначається вплив на загальну стратегію дослідження. Ефективним методом збирання первинної інформації є аналіз документів. Документи з різним ступенем повноти відобража-ють економічний стан проблеми, фактологічну сторону соціаль-ної дійсності; в них містяться відомості про процеси та результати діяльності підприємства, окремих людей, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому. Саме з аналізу документів має розпочинатися конкретне дослідження. Аналіз документів первинної і вторинної інформації дозво-ляє отримати об'єктивно існуючий стан і розвиток науки в ціло-му і окремих наукових напрямів. Вивчення наукових інформа-ційних потоків дає можливість планувати, прогнозувати тенденції розвитку науково-інформаційної діяльності і її удосконалення. Дослідження документальних інформаційних потоків здійснюється за допомогою використання банку даних. Банк даних—певна сукупність програмних, організаційних, технічних засобів призначених для централізованого накопичен-ня та багатоцільового використання інформації, яка системати-зована і сконцентрована в певному місті (у пам'яті ЕОМ, бібліо-теці, каталогах , картотеці). Його ядром є база даних. База даних — іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері. Функціонування цієї бази забезпе-чується сукупністю мовних і програмних засобів, які мають наз-ву системи управління базою даних. База даних сприяє формуванню бази знань. База знань — сукупність систематизованих основних відомо-стей, що належать до певної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ. У ній виокремлюється дві відносно самостійні частини: — знання про певну галузь у вигляді термінів і законів, ствер-джень; — конкретні, факти що описують цю галузь. База знань сприяє розвитку бази даних.
1 2 3 4 5 Категория: Державне регулювання \| Добавил: DoceNt (01.10.2014)
Просмотров: 1050 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: