РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Державне регулювання економіки до реформи - Державне регулювання - Реферати - Каталог статей

Регулювання економіки під час НЕПу Досвід державного регулювання економіки під час проведення нової економічної політики (НЕПу) привертає сьогодні до себе підвищену увагу. Положення, в якому опинилася економіка України наприкінці 90-х років, багато в чому подібне до того, яке існувало в народному господарстві СРСР напередодні НЕПу. В порівнянні з 1913 роком об’єм продукції промисловості в 1917 році зменшився до 71%, а в 1920 році до 13,8%, сільського господарства в 1917 році -до 88%, а в 1921 році -до 60% (землеробства-55%, тваринництва – 67%). В Україні в 1997 році в порівнянні з 1990 роком обсяг промислового виробництва складав 38,3% , сільськогосподарського - 63,5%. Економіку після громадянської війни було відбудовано за 5-6 років. Валова продукція промисловості (в цінах 1925-26 рр.) складала в 1926 році 11083 млн. крб., в 1913 р. - 10251 млн. крб. Валова продукція сільського господарства перевищила рівень 1913 року у 1925 році на 12%, (в землеробстві на 7% і в тваринництві на 21%). Середньорічний темп зростання продукції великої промисловості в період відбудови складав 40,8%, в т. ч. по виробництву засобів виробництва -40,9%, предметів споживання-40,6%. Ці темпи відбудови економіки сьогодні на фоні невдалих спроб на протязі вже восьми років хоча б зупинити падіння виробництва виглядають аж надто привабливо. Чому б не використати цей досвід відбудови економіки, тим більше, що ця відбудова здійснювалася за подібних до сучасних умов - при дії ринкового механізму як основного регулятора виробництва? Вивчення досвіду державного регулювання економіки під час НЕПу має не лише історичне, теоретичне, але й практичне значення. “Військовий комунізм ". НЕП прийшов на зміну політиці “військового комунізму”, яка здійснювалась під час громадянської війни. Щоб мобілізувати ресурси для потреб армії, управління промисловістю було зосереджене в централізованих органах - главках (головні управління ВРНГ - Вищої ради народного господарства ). Було введено загальну трудову повинність, продовольчу розкладку (“продразверстку”): надлишки продовольства вилучались, продукти розподілялись по картках. Вільна торгівля була заборонена, гроші в значній мірі втратили своє значення. Суть нової економічної політики (НЕПу). На початковому етапі НЕПу в економіці переважало дрібне товарне виробництво. Нормально вести і розширювати його можна було за умови відновлення вільного обміну продукцією між товаровиробниками, зокрема між сільським господарством та промисловістю. З цією метою продовольчу розкладку в 1921 році було замінено продовольчим податком. Декретом уряду від 24.5.1921 р. дозволялися “свободн ы й обмен, покупка и продажа остающихся у населения после выполнения натурального налога продуктов сельского хозяйства”. В 1921-22 рр. продподаток визначався по кожному з 18 видів продукції. В 1922-23 рр. було введено єдиний податок, який встановлювався в хлібних одиницях і який селяни могли сплачувати іншими продуктами по встановленому переводному коефіцієнту. В 1923-24 рр. було дозволено вносити податок як натурою, так і грошима. В 1924-25 рр. був здійснений перехід до податку грошима. Продовольчий податок як форма заготівлі сільськогосподарських продуктів перестав існувати. Продовольчий податок був диференційований. Податок з господарства у відсотках до річного доходу в Україні складав: якщо на одного члена сім’ї припадало 0,25 десятини землі – 2,9%, 1,5 – 3,0 десятини – 12,4 – 16,8%, зверх 3,0 десятин - 24,2%. Передумови ефективного регулювання економіки під час НЕПу . На початок НЕПу держава володіла основними засобами виробництва. На другий день після повалення Тимчасового уряду був прийнятий Декрет про землю, яким вся земля була націоналізована. Поступово була націоналізована промисловість: у володіння держави перейшли не тільки великі і середні підприємства, але й більша частина дрібних промислових підприємств. Великі залізниці, морський та річковий транспорт фактично перейшли у власність держави в перші місяці 1918 року. До кінця 1919 року була завершена націоналізація банків, банківська справа стала державною монополією. У відповідності з декретом Ради народних комісарів "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі” від 22.4.1918 р. вся зовнішня торгівля була націоналізована. Право експортувати чи імпортувати продукцію отримали лише спеціально уповноважені на те державні органи .Форми і методи регулювання економіки під час НЕПу. Регулювання грошової системи . Для обслуговування товарно-грошових відносин, які відроджувались з початком НЕПу, потрібні були тверді гроші. Радянські грошові знаки (“совзнаки”) в цей час швидко знецінювались, тому було дозволено в 1921 - 22 рр. застосовувати золоті карбованці дореволюційного випуску. Встановлювався з 15.12.1921 р. Наркомфіном, а надалі Держбанком курс перерахунку в золоті карбованці радянських грошових знаків. Після випуску в обіг банкнот.Держбанка в червонцях (згідно декрету Раднаркома від 11.10.1922 року), необхідність в таких перерахунках відпала. Одночасне використання стійких банківських білетів та “совзнаков”, які швидко знецінювалися, підривало обмін між містом та селом. Тому 22.02.1924 р. декретом ЦВК та Раднаркому були введені казначейські білети в 1,3 та 5 карбованців золотом, а також срібні та мідні монети. 7.03.24 р. був встановлений порядок викупу совзнаків. На 1.06.24 р. грошовий обіг СРСР базувався на твердій валюті, совзнак був вилучений з сфери обігу. З жовтня 1924 р. було припинено використання емісії грошей до покриття бюджетного дефіциту. Організація кредитної системи. Початок організації кредитної системи був покладений відновленням в жовтні 1921 р. Державного банку. Був організований випуск кредитних грошей – банківських білетів Держбанку (жовтень 1922 року). Запровадження червонця сприяло зростанню поточних рахунків і внесків до кредитних закладів, розмірів кредитування; запобігло спробам ввести в обіг іноземну валюту. Для більш повної мобілізації коштів і покращення кредитування були створені спеціалізовані банки: Банк споживчої кооперації (потім–Всеросійський кооперативний банк); на Україні – Украінбанк. Фінансування державної промисловості було сконцентроване в Торгово-промисловому банку (Промбанк), електрифікації – в Електробанку, зовнішньої торгівлі – у Зовнішторгбанку. Система місцевих комунальних банків, створених у 1923 році, мала на меті сприяти відбудові місцевого економічного життя. В 1925 році був створений Центральний банк комунального господарства та житлового будівництва. Були створені Центральний та республіканські сільськогосподарські банки, які не мали своїх філіалів на місцях і всі операції кредитування проводили через товариства сільськогосподарського кредиту. Таким чином, в побудові системи сільськогосподарського кредиту поєднувались державні та кооперативні начала. З націоналізацією землі відпала потреба в кредитах на її купівлю. Кредитні ресурси використовувались тепер на виробничі потреби. Регулювання цін . Найважливіші елементи механізму дії товарно-грошових відносин: банки, кредит, грошовий обіг і апарат усуспільненої торгівлі – знаходились під контролем держави. Це дозволило ефективно контролювати ціни, визначати їх величину, встановлювати тверді ціни. В перші роки НЕПу виникли так звані “ножиці цін”: значний розрив між цінами на промислові та сільськогосподарські товари. В 1923 році в порівнянні з 1913 р. треба було віддати зерна більше: за плуг – в 7,5 раз, косарку – в 7,1 раза, жниварку – в 5,9 раза. Високі ціни заблокували збут сільськогосподарських машин, хоча село гостро відчувало їх нестачу. Відпускні ціни на промислові вироби були знижені на 25,3%. За короткий час труднощі збуту були подолані, за 1923-24 рр. споживання промислових товарів зросло на селі з 600 млн. до 740 млн. крб. (в довоєнних цінах). Політика цін на сільськогосподарську продукцію мала на меті створити умови для нормального відтворення не лише в великих, але й в середніх і дрібних господарствах. З цією метою ціни на продукцію, яку вирощували переважно дрібні і середні господарства, в порівнянні з цінами 1913 року були підвищені в більшій мірі, ніж на продукцію, яку вирощували переважно великі господарства. Так, в 1925-26 рр. ціна жита була вищою на 50,2%, на овес – на 41%, на картоплю – на 23,5%, а на пшеницю – на 15,5%, ячмінь – на 10,1%. Середні і дрібні господарства звичайно продавали свою продукцію відразу після збирання врожаю, коли ціни були низькими. Великі господарства продавали свою продукцію переважно весною чи влітку, коли ціни були високими. Інколи великі господарства скуповували продукцію восени за низькими цінами і перепродували весною чи влітку. Уряд проводив політику ліквідації сезонних коливань цін, встановлюючи тверді планові заготівельні ціни. Восени 1924 р. за пуд жита давали 354 копійки, весною 1925 р. – 775 коп., або 219% до попередньої ціни. В 1926-27 роках пуд жита коштував восени 433 коп., весною 440 коп., або 102% від попередньої ціни. Організація господарського розрахунку. На початку НЕПу підприємства частково залишались на кошторисно-бюджетному фінансуванні. Вони не мали права самостійно продавати свою продукцію, основна частина її реалізовувалась згідно державного плану. На ринку дозволялось продавати лише ту продукцію, яку було вироблено понад план державного постачання.Перехід до НЕПу змусив державні підприємства пристосовуватись до умов ринку. Головним в цьому відношенні було переведення їх на господарський розрахунок. Основними принципами госпрозрахунку були: 1.співставлення в грошовій формі виробничих витрат з результатами виробництва; самоокупність, рентабельність виробництва; 2.еквівалентність у відношеннях між підприємствами; 3.матеріальна відповідальність за виконання планових показників; 4.матеріальне стимулювання; 5.контроль карбованцем з боку держави за мірою праці і мірою споживання. Господарський розрахунок відрізнявся від комерційного розрахунку. На відміну від останнього, він базувався на планових засадах: вся діяльність підприємств базувалась на загальнодержавних планах, виходила з цих планів. Госпрозрахунок націлював підприємства на виконання державних планів з найменшими витратами. Комерційний розрахунок націлює підприємства на отримання максимального прибутку, виходячи з попиту, потреб ринку. З переходом промисловості на госпрозрахунок була тісно пов`язана перебудова зарплати. В період “військового комунізму” зарплата характеризувалась зрівнялівкою, мала натуральний характер. Це дозволяло при великій інфляції і нестачі продукції забезпечувати робітників мінімумом засобів існування. Першим кроком на шляху ліквідації зрівнялівки став перехід до системи колективного постачання робітників: держава відпускала підприємствам певні фонди, величина яких залежала не від кількості робітників, а від процента виконання виробничої програми. Проведенню в життя принципу особистої матеріальної зацікавленості трудящих в результатах виробництва сприяв перехід до відрядної системи оплати праці, введення тарифної системи, за якою ставки зарплати встановлювались згідно кваліфікації, перехід до грошової оплати. Був введений державний мінімум зарплати для робітників, нижче якого жодне підприємство – державне чи приватне - не мало права платити. Був введений “товарний карбованець”, який визначав покупну здатність карбованця (по відношенню до цін 1913 р.) і служив базою для індексації заробітної плати по мірі зростання цін. Відбувся перехід від державного нормування зарплати до її регулювання за посередництвом колективних договорів, які встановлювали тверді норми виробітку і відрядну систему оплати праці. Монополія зовнішньої торгівлі надійно захищала вітчизняного виробника. Критикуючи пропозицію Бухаріна обмежитись митним захистом, В.І.Ленін писав:”…Ни о какой серьезной таможенной политике сейчас, в эпоху империализма, не может быть и речи, кроме системы монополии внешней торговли”[Полн. собр. соч. Т. 45. С. 335 - 336]. Митний захист легко зламати якійсь багатій країні:” Для этого ей достаточно ввести вывозную премию за ввоз в Россию тех товаров, которые обложены у нас таможенной премией”[Полн. собр. соч. Т.45 С.335]. Монополія зовнішньої торгівлі забезпечувала концентрацію валютних ресурсів в руках держави, централізацію їх, використання для потреб індустріалізації країни, технічної реконструкції виробництва. Той прибуток, який приносили зовнішньоекономічні зв’язки, надходив в розпорядження держави, а не приватних осіб. Монополія зовнішньої торгівлі дозволяла ефективно контролювати експорт та імпорт товарів, “тримати кордон”. Розвиток планування . Першим органом планування та координації розвитку економіки стала Вища Рада народного господарства ( ВСНХ) , створена у грудні 1917 року. Аналогічні ради народного господарства формувались на місцях. В лютому 1920 року створена державна комісія по електрифікації Росії (ГОЭЛРО). В грудні 1920 року був обговорений і схвалений план ГОЭЛРО, який був першим в світі науковим перспективним комплексним планом реорганізації і розвитку економіки на основі електрифікації. В лютому 1921 року було прийнято рішення Раднаркому про створення Державної планової комісії (Госплан). В положенні про Держплан зазначалось, що він створений для розробки загальнодержавного плану на основі плану ГОЭЛРО і для нагляду за здійсненням цього плану. Йому був доручений розгляд і узгодження з загальнодержавним планом виробничих програм і планових пропозицій господарських організацій. Після утворення Держплану була сформована мережа планових органів в усіх галузях економіки, створені планові комісії на місцях: при губернських та обласних виконкомах. В перші роки НЕПу держава встановлювала щомісячні, квартальні та річні бюджети, поточні планові завдання окремим галузям промисловості, плани посівних кампаній, паливні та продовольчі плани, плани перевезень і т.ін. З 1925 року стали складатися контрольні цифри розвитку народного господарства, які потім перетворилися на річні народногосподарські плани. Почали опрацьовуватись варіанти п’ятирічних планів розвитку народного господарства. Цей досвід було використано при підготовці першого п’ятирічного плану (1928-1932 рр.).
1 2 3 4 5 Категория: Державне регулювання \| Добавил: DoceNt (18.10.2014)
Просмотров: 626 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: