Реферат на тему Вексельний обіг в Україні - Цінні папери - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Вексельний обіг в Україні. ЗМІСТ 1. ВСТУП 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ 3. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВЕКСЕЛІВ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 3. МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В РЕГУЛЮВАННІ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ 4. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ І ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА ВСТУП Шлях до розвиненої і стабільно зростаючої економічної системи в Україні про-лягає через комплекс радикальних реформ, покликаних якомога швидше подолати брак достатніх знань, досвіду і повноцінної законодавчої бази з проблем комерційного кре-диту, активним ринковим інструментом якого є вексель. Надійно виконуючи функції кредиту, засобу обігу і засобу платежу, вексель швидко допоможе не лише подолати організаційні труднощі, зростаючу неплатоспроможність переважної більшості підпри-ємств державного сектора і розрив міжгосподарських зв′язків, а й налагодити якісно нове матеріально-технічне постачання і, нарешті, зупинити сповзання суб’єктів госпо-дарського життя до безвідповідальності та зниження платіжної дисципліни. На відміну від країн з ринковою економікою, в яких віками з урахуванням наці-ональних особливостей законодавчо вдосконалювалися положення про вексель і вексе-льну дієздатність, встановлювався строгий порядок виготовлення і використання век-сельних бланків, вироблявся найоптимальнішій порядок пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів, в Україні після заборони вексельного обігу і ліквідації комерційного кредиту на початку 30-х рр. було втрачено добре вироблені навики. Вод-ночас численні спроби підвищити ефективність командно-адміністративних методів керівництва торговельними операціями, виконанням робіт і наданням послуг у кредит не тільки зазнавали краху, а й погіршували стан економіки в цілому. Зупинити багаторічну плутанину й хаос і забезпечити доброякісність та надій-ність розрахунків здатне впровадження вексельної форми комерційного кредиту. Відновлення вексельного обігу в Україні і піднесення його до рівня високороз-винених країн з ринкової економікою, де він сягає понад 70% комерційного обороту, здатне різко обмежити потребу підприємства в готівкових коштах і водночас прискорити вихід економіки з кризи та обмежити джерела інфляційного процесу. Але для цього потрібні комплексні і скоординовані дії державних органів, коме-рційних структур та освітніх закладів, що мають розгорнути економічний всеобуч. Глибоко вивчити основи вексельного обігу і вексельного права зобов’язані всі учасни-ки господарського життя: банківські службовці, підприємці, студенти та учні усіх на-вчальних закладів. 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ Перші векселі виникли ще у XII ст. В епоху середньовіччя в Європі в обігу перебувало безліч монет різноманітного карбування, справжність яких важко було визначити. Щоб обмежити можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці вже у XIV ст. придумали простий спосіб: зберігати реальні гроші (золоті і срібні монети) у міняльних лавках, куди вони здавалися за вартістю чистого срібла, що вимірювалося у марках, а взамін власники отримували векселі. У Англії в XVII ст. такі векселі стали вперше обмінюватися на банкноти, що використовувалися у торговельних взаєморозрахунках. Звідси бере початок система безготівкових розрахунків. Зокрема в Німеччині безготівковий обіг з’явився у м. Гамбурзі ще у 1691 р. коли було створено “Гамбургер-банк”. Надалі поширення векселів як засобу платежу і своєрідної форми кредитних грошей привело до формування цілої системи вексельного законодавства, що цілковито склалося у більшості європейських країн уже в XVII ст. Перший вексель прийшов у Росію значно пізніше, ніж він затвердився у Європі у якості платіжного засобу та прибуткового паперу. Офіційно вексельний обіг у Росії був впроваджен Вексельним статутом 1729 р. У його основу був покладен Лейпцизький статут. Надалі вексельне законодавство у Росії неодноразово переглядалося і вдосконалювалося, з урахуванням традиції і потреб розвитку комерції. У XIX ст. вексель став головним зв’язуючим елементом поміж виробником то-варів  промисловцем  та їх продавцем  торговцем, утворившись у “паперову тінь” товарообміну. Сама схема вексельного обігу у дореволюційній Росії не дуже відрізнялася від векселів, що використовуються у сучасній практиці варіантів обігу. Різниця була лише у тому, що у той час звичайний вексель не використовувався у якості фінансового ін-струменту, а був тільки засобом платежу. Як свідчить економічна історія, вексельні відносини зародилися і розвивалися вірогідно у цей же період і в Україні, де комерційні відносини та взаємовідносини з країнами Європи були на вищому рівні, ніж у тогочасній Росії. Вексельну операцію тих часів можливо описати так. Купуючи у промислового підприємства вироблену ним продукцію, покупець розплачувався за отриманий товар векселем. Банк приймав вексель, видаючи готівку з рахунком дисконта.Широке використання системи і впровадження форм та права вексельних відно-син, як і самих інститутів, що їх підтримували, відбулося в Україні пізніше. Системне здійснення різноманітних комерційних операцій розпочалося вже у другій половині XIX ст., коли по всій території України масово стали виникати і активно діяти товариства взаємного кредиту та постала система банків. Найстарішим серед них були Херсонський земельний банк, що остаточно офор-мився у 1864 р. та Харківський акціонерний земельний банк, що започаткував свою ді-яльність у 1871 р. З розвитком ринкових відносин у Росії у дореволюційний період вексельний обіг став провідною формою функціонування комерційного кредиту. Так наприклад, уже в 1901 р. вексельний обіг становив 54% товарообігу. У 1908 р. він охопив 58%, а у 1913 р. досяг 71% товарообігу загальною вартістю 13,25 млрд. тогочасних рублів. Історично склалося так, що, охоплюючи все нові сфери господарського життя, вексель самовдосконалювався. З простого боргового аркуша з часом він перетворився в універсальний платіжний розрахунковий і кредитний документ. Нині вексель придатний для: а) оплати товарів та послуг; б) надання короткострокових кредитів, повернення раніше отриманих позичок; в) оформлення боргових відносин між банками. Він набув також усіх властивостей цінного паперу і став об’єктом купівлі-продажу та короткострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу. До 1917 р. в Україні, як і в інших країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування. Але більшовицькі спроби реалізувати утопічні ідеї про ліквідацію товарно-грошових відносин призвели до тимчасової ліквідації векселів. Векселі разом з іншими видами цінних паперів було проголошено атрибутами та носіями капіталізму й експлу-атації, тому революційною владою ліквідувалися. Однак формування ринкової еконо-міки в роки НЕПу (1922-1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціо-нував аж до 30-х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався “Положенням про векселі” від 1922 р. Векселі переважно ви-писувалися у твердій валюті  золотих червінцях і мали силу лише після сплати дер-жаві гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання. Однак подальше здійснення так званої кредитної реформи 1930 р. призвело до перетворення оптової торгівлі засобами виробництва та жорсткоцентралізоване поста-чання запланованими фондами й лімітами, що остаточно позбавило підприємства само-стійності й економічної відповідальності. А закріплення адміністративних методів управління в усій системі господарського життя остаточно зробило вексельний обіг взагалі неможливим. Лише потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили СРСР вда-ватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося за допомогою закону 1937 р., що був розроблений на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому тогочасне “Положення про переказний і простий вексель” впроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР №104/1341 від 7.08 1937 р. було настільки добре відпрацьовано і враховувало основоположні засади Женевської вексельної конференції, що і тепер Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердило всі цивільно-правові відносини, що нині виникають у зв’язку з використанням векселів і регулюються цим же Положенням. Водночас даний факт свідчить і про те, що вексель є найбільш формалізованим видом цінних паперів, що знайшло відображення у міжнародному й національних законодавствах. Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів комерційного розраху-нку, у тім числі на підприємствах державного сектору, вимагають нагально поставити проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій основі. Ця проблема стала ще більш актуальною у зв’язку із загостренням платіжно-розрахункової кризи. Оскільки вексельний обіг здатний значно обмежити потреби в готівкових та безготівкових коштах і різко прискорити їх оборот, то інтерес до його економіко-правових засад останнім часом зріс. Більше того, стало очевидним, що без широкого впровадження вексельного обігу Україні не подолати кризи економіки, фінансів, грошового обігу, як не сформувати й ринкового середовища. Суспільство, зменшуючи грошову масу в обігу за допомогою використання векселів як засобу обігу та платежу, здатне швидко знизити темпи інфляції. Отже повернення в практику господарської діяльності векселів вигідно всім учасникам господарського обороту. 2. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВЕКСЕЛІВ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ Закон “Про цінні папери і фондову біржу” дає таке тлумачення терміну вексель: “Вексель  цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедер-жателю)”.Головні особливості векселя полягають у тому, що він є, по-перше, абстрактним борговим зобов’язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге, йому властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні і юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель виписується на порівняно короткий строк. Формально він може виписуватись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі ко-мерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї. Нині він функціонує як самостійний договір. Більше того, у його текст не можна вносити будь-яких доповнень, що пов’язують виконання вексельного зобов’язання з ві-дносинами за контрактом. Водночас законодавством допускається можливість введен-ня до тексту посилання на номер банківської гарантії, акредитиву, які не позбавляють вексель юридичної сили, але суттєво полегшують процедуру процедуру розрахунків. Постановою Верховної Ради від 17.06. 1992 р. “Про застосування векселів у гос-подарському обороті України” передбачено систему операцій і порядок придбання бланків векселів. Їх можна придбати в комерційних банках, віднести дані затрати до за-гальногосподарських. Облік бланків векселів, як і інших видів цінних паперів, ведеться на балансовому рахунку 004 за відповідним прибутково розрахунковими документами, а списання одночасно із записом реалізації, як і будь-якого з різновидів цінних паперів. Зберігаються вексельні бланки підприємства в кас нарівні з грошовими коштами і в по-рядку, встановленому Правилами ведення касових операцій у народному господарстві. Основними суб’єктами вексельного кредиту і векселя як письмового боргового зобов’язання є векселедавець і векселедержатель. Векселедавець  це особа, яка вида-ла вексель, простий чи переказний. У переказному векселі ця особа називається трасан-том. Він цілковито відповідає за акцепт, тобто дає згоду сплатити вказану суму і за сам платіж. Векселедавець не може скласти з себе цього обов’язку. Тому будь-яка умова, за якою векселедавець хотів би скласти з себе відповідальність за платіж, вважається не-дійсною. Особа, на яку подано позов на основі переказного векселя, не може протиста-вити векселедержателю ніяких заперечень, зумовлених особистим ставленням до век-селедавця чи попереднього векселедержателя. Векселедержатель  особа, у якої знаходиться переказний вексель, власник век-селя. Після закінчення строку платежу він має право на отримання вказаної суми гро-шей. Векселедержатель, що записаний у даному векселі, називається першим векселе-держателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедер-жателем є особа яка гарантує своє право на безперервному ряді індосаментів, тобто пе-ревідних записів на векселі. Векселедержатель має право на сам вексель і зобов’язаний віддати його тому, хто втратив право володіння даним векселем лише тоді, коли прид-бав його недобросовісно або ж купуючи вексель, зробив грубу помилку. Він має право і на отримання платежу від акцептату, а також у порядку регресу від усіх інших відповідальних за даним векселем осіб. Важливість векселя, його місце у ринковій економіці визначається його функці-ями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покуп-цю, але той на час укладення угоди не володіє належною сумою коштів. Тоді постача-льник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тоб-то боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу і процентів за кре-дит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди. По друге вексель здатний виконувати функцію платежу. Як платіжний засіб він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його можна продати або ж за-класти в заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів носить назву обліку векселів або дисконту. Банки ж, купивши векселі, до настання строку оплати утримують їх у себе, стя-гуючи при цьому певну суму, що називається обліковим процентом, тобто купують ве-кселі зі скидкою або з дисконтом. У даному випадку банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця. Прискорення розрахунків і грошового обігу, звичайно, є головними функціями векселя. Але не тільки вони зберігають свою силу з часів виникнення вексельного обігу і донині. До них додалися інші. Насамперед, вексель здійснює функції контролю за виконанням зобов’язань між суб’єктами господарського життя, скорочення грошової і кредитної маси в обігу, а отже і стримування темпів інфляції.Отже, звичайний вексель є знаряддям комерційного кредиту і здатний здійсню-вати надзвичайно важливі функції. В сучасних умовах на фондовому ринку України обертаються лише товарні векселі. Вони можуть виписуватися будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності для оформлення торгових угод, можуть бути короткостро-ковими, з двома і більше підписами, можуть прийматися банками до обліку або у заста-ву як забезпечення наданих клієнтам позичок. Застосування вітчизняними товаровиро-бниками комерційних векселів здатне усунути заборгованість підприємств і надати простір для розвитку продуктивних сил. Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів. Зокрема, поширення комерційних векселів надавших приватним і юридичним особам в процесі господарської діяльності, послужило для ба-нків важливим поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, що на-були назви “банкноти” або банківського кредитного квитка. З часом виникла форма фінансового векселя, за яким не стоїть конкретна товарна угода і який лише оформляє міжбанківські боргові відносини. Фінансові векселі виписуються лише банками. Особливою формою векселя є також казначейські векселі  цінні папери, що перебувають в обігу від імені юридичних осіб, щоб забезпечити їм короткострокове фі-нансування. Казначейські векселі, що виписуються на пред’явника, переважно фіксу-ють зобов’язання уряду і продаються від його імені банкам, іншим кредитним устано-вам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного де-фіциту. Під заставу комерційних векселів комерційні банки можуть отримати кредит у Національному банку України (операція переобліку векселів). В умовах сучасної ринкової економіки векселі стали: а) об’єктом купівлі-продажу; б ) формою інвестування капіталу на короткий строк з метою отримання доходу, тобто перетворилися в особливий вид цінних паперів у повному фінансовому розумінні цього терміну. 3. МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В РЕГУЛЮВАННІ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ важливою умовою запобігання негативних явищ у області грошового обігу є по-стійне регулювання умов та порядку косвеного банківського кредитування з боку центральних банків. Регулюючі функції Національного банку виконуються таким чином. По-перше, обмеженням представлення вексельних суд у вигляді кредитів під комерційні та фінан-сові векселя чи рівнозначні їм боргові зобов’язання, що виникли в результаті вже здій-сненної товарної чи грошової угоди. По-друге, введенням повсякденного чи відбіркового контролю з боку банківсь-ких установ другого рівня за обов’язковим товарним забезпеченням комерційних век-селів. По-третє, представленням жорстких гарантій, що з боку комерційних банків бу-дуть ліквідовані усі форми економічних взаємовідносин, виконавцями фіктивних век-сельних угод. Національним банком ретельно регулюються умови обліку та переобліку комер-ційних векселів, передбачаються деякі вимоги до їх якості, тобто здійснюється так зва-на якісна дисконтна політика. У більшості розвинених країн центральні банки переобліковують лише першок-ласні комерційні векселя  виставлені на основі реально здійснених угод купівлі-продажу і по яким відповідають як мінімум три особи, яких знають у банку як безпере-чно грошово- та кредитоспроможних. Але строк векселя, що залишається після його купівлі банком, не повинен бути більше трьох місяців. З іншого боку, центральні банки встановлюють для комерційних банків ліміту-вання контингенту переобліку векселів, здійснюючи так звану кількісну переоблікову політику. Коли центральному банку необхідно стимулювати, наприклад експорт, то у першу чергу право на переоблік отримують експортні векселя. У деяких країнах, на-приклад у Японії, здійснюють різноманітні облікові ставки, для комерційних та зовні-шньоторгових векселів та для державних платіжних паперів. Якщо необхідно “загаль-мувати” підвищення курсу векселів, скажімо, у будівництві, то центральний банк забо-роняє облік векселів підприємств цієї галузі. Аналогічна заборона може бути покладена і на операції з векселями неперспективних галузей. Межі ліміту по обліку векселів для деяких банківських операцій були встанов-лені після другої світової війни у Франції, ФРН, та деяких інших країнах. У Японії за понадлімітний переоблік векселів з банків стягується штраф.Національний банк рахує, що у даних умовах переоблік має бути мінімальним. Розрив у обігу між сферою виробництва та бюджету, з одного боку, та споживання  з другого, відсутність у країні гарно розробленого вексельного права та кредитних істо-рій векселедавців не дають змоги Національному банку приймати на себе кінцевий ри-зик по вексельних угодах, так як у кінцевому рахунку погіршення якості його активів загрожує надійності грошовій системі країни. Для вирішення цієї проблеми необхідна сумісна робота з формування бази даних о векселедавцях, особливо о фактах неповер-тання виданих банками великих кредитів. Поки що вона не створена, практика отри-мання забезпечених кредитів себе оправдує. 4. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ І ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних папірів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різ-новиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту. Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право: - емітувати векселі; - виступати векселедавцем простого векселя; - акцептантами переказного векселя; - виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя; - векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту; - векселедавцями неакцептованого переказного векселя. До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у На-ціональному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відра-хування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який фо-рмує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід. Операції з векселями в Україні здійснюються згідно з вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” (19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про порядок проведення банками операцій з векселями”, Постанови КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від 22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами. Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів  це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта. Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, облікуючи вексель, термі-ново сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказано-го у векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій ре-алізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банків-ський. Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержжателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальни-ками чи банком він, не чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційний банк. Сукупність операцій комерційних банків з обліку і переобліку векселів у ринко-вій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до комерційних банків, може здійснювати рефінансування даних банків. Водночас купівля-продаж век-селів не тільки дає відповідні доходи, а й забезпечує високу ліквідність вексельного кредиту. Адже куплений банком вексель практично негайно можна продати іншому банку (комерційному чи НБУ). Тому дисконтні операції відіграють важливу роль у регулюванні ліквідності балансу банку для його наступного рефінансування шляхом переобліку векселів.Облік векселів  це купівля комерційним банком, іншим кредитним закладом векселів до настання строків платежу за ними. У даному процесі банк, купуючи вексель у свого клієнта  векселедержателя, отримує зобов’язання третіх осіб і стає отримувачем тих коштів, що мають надійти при настанні строку погашення, чим достроково повертає позичені кошти. Такий процес погашення позички за допомогою обліку векселів називається рефінансування. Операція, за допомогою якої Національний банк облікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назву переобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних банків з клієнта-ми. Переоблік векселів використовується комерційними банками для отримання готів-ки від НБУ для власного фінансування і у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у обігу. Провідними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної об-лікової ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі строком на 90 днів. Операції обліку і переобліку векселів у ринковій економіці набули такого масо-вого характеру, що дозволяють центральним банкам використовувати відповідне мані-пулювання офіційною обліковою ставкою для впливу на ліквідність усієї банківської системи і загальних обсягів кредиту. Тобто тут реалізується масштабна “облікова полі-тика”. І навпаки, в Україні немає масового вексельного обігу, а отже , бракує й обліку векселів як типової банківської операції. Це суттєво обмежує простір для діяльності НБУ у сфері кредитування розрахунків комерційних банків. Водночас дисконтні опе-рації надають широкі можливості для творчої діяльності комерційних банків та їхніх філій, тому нерозвиненість їх засвідчує недостатній рівень розвитку комерційного кре-диту, а отже, і ринкових перетворень. Здійснюваний банком облік векселів за векселедержателями і за векселедавача-ми дозволяє встановити на кожну дату: чиї, на яку суму і з яким строком погашення є обліковані в портфелі банку векселі. Операції з обліку векселів можуть супроводжуватись наданням банком вексель-ного кредиту. Заявки на цей вид кредиту векселедержатель подає до банку за місцем ві-дкриття його розрахункового або поточного рахунку. При визначенні доцільності на-дання кредиту під облік векселів банк орієнтується на рівень платоспроможності клієн-та і його можливості вчасно повернути позику. Для підприємств, що інтенсивно використовують векселі, більш прийнятою фо-рмою вексельного кредиту є позичка, що наддається під заставу у вигляді відкритого рахунку в певному процентному співвідношенні заборгованості відносно надданого за-безпечення. Застава в умовах кредиту є способом забезпечення зобов’язань. Вона може включати речі, цінні папери, інше майно і майнові права. Комерційний банк як заставу під наданий кредит може приймати від позичаль-ника і векселі. При цьому вартість застави оцінюється за ринковим курсом цінних па-перів, а не за номіналом. Загальноекономічною основою кредиту під заставу векселів є їх оборот, рух. У процесі даного руху, завжди пов’язаного з нерівномірністю надходжень і видатків, в учасників господарського обороту виникають проблеми вчасності повернення кредитів. Тому, щоб мати гарантії платоспроможності платника, банк може приймати від позичальників векселя під заставу. Цим самим комерційний банк перебирає переважне (першочергове) право задовольнити свої вимоги на випадок несплати кредитованої суми без порушення судового позову. При відкритті кредиту під заставу векселів комерційний банк може виставити позичальнику ряд інших обов’язкових вимог. Зокрема він може в кредитному договорі передбачити своїм правом вимагати: а) одностороннього підвищення розміру процента і комісії з попередженням клі-єнта; б) закриття рахунку або вимоги у будь-який час повного чи часткового пога-шення заборгованості або подання додаткового забезпечення; в) погашення заборгованості клієнта з сум, які належать клієнту і знаходяться у банку в інших операціях клієнта; г) переведення в погашення боргу сум, що надходять в оплату векселів; д) дозволу заміни клієнтом одних векселів до їхнього строку оплати іншими. Ломбардна операція, здійснювана у банках з векселями, складається у прийомі векселів, що мають як мінімум два підписи, в забезпечення виданих сум до їх урегулю-вання, а отже: по позикам строковим по позичковим та кореспондентським рахункам; по позичкам до востребування по спеціальним поточним та кореспондентським рахункам.Усі аналогічні векселя забезпечуються передаточним надписом, так як хоча на базі особливого обов’язку векселя і отримуються з погашенням їхнього боргу чи з за-міною іншими векселями, але банк обов’язково повинен гарантувати себе на випадок, коли пред’явник цього не зробить і банку самому прийдеться інкасувати вексель і отриманим розрахунком погасити видану позичку і нараховані проценти, а на це він може мати право тільки по передаточному надпису. Комісійні операції, які банки здійснюють з векселями, складаються: • у прийомі простих та переказних векселів та супроводжуючих їх документів для інкасо до настання по них строку сплати, а у випадку несплати  у про-тесті їх; • у прийомі переказних векселів для пред’явлення їх акцепту, а у випадку неа-кцепта  у протесті їх; • у прийомі протестованих векселів для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’явлення їх до сплати тим особам, які вказані особою що їх до-вірила; • у сплаті векселів за платника  міціліанта, але не інакше, як по отриманню від попереднього покриття. Депозитні операції чи операції депо, які здійснюють банки з векселями склада-ються у прийомі векселів: • на зберігання (чисте депо); • на зберігання та в управління (кваліфіковане депо); • на зберігання, в управління та розпорядження. Акцептна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається у тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом переказний вексель при умовах, що клі-єнт пред’явить банку покриття до наступу строку платежу по векселю. У цій операції банк сам стає платником. Акцептовані векселі є більш авторитетними, приймаються до оплати у першу чергу, мають вищу цінність та ліквідність. За своїм характером і наслідками акцепт, пі-дтверджуючи зобов’язання боржника, є одним із найважливішим технічних засобів на-дання кредиту. Гарантійна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається з того, що банк приймає на себе відповідальність по зобов’язанням довірника чи у формі письмо-вої гарантії, чи у формі авальованого векселя і таким чином видає авальний кредит. Аваль, це вексельна запорука, в силу якої особа (авалій), яка її здійснила, прий-має на себе відповідальність за виконання зобов’язань будь-якої із зобов’язаних за век-селем осіб: акцептанту, векселедавця, індосанта. Поручительство може означати гаран-тію повного або часткового платежу. Авалій, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов’язання іншої особи, стає відповідачем, який відповідає за неспромож-ність боржника усім своїм майном. ВИСНОВКИ Узагальнюючи дану роботу, слід наголосити, що вексельний обіг становить со-бою складний економічно-правовий комплекс проблем, якій належить виважено вирі-шувати не тільки представникам державних органів але й банківській системі та суб’єктам підприємницької діяльності в цілому. Отже, регулювання вексельного обігу за допомогою операцій комерційних бан-ків набуває суворо визначеного і впорядкованого характеру. При цьому: по-перше, комплексне здійснення операцій інкасо, обліку й застави векселів створює умови для передбачення строків надходження платежів. Якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нині чекають їх місяцями, то це велике благо; по-друге, вексельна форма безготівкових розрахунків компенсує постачальнику тимчасове відволікання коштів з його господарського обороту, відшкодовує затрати виробництва та обігу і значною мірою гарантує отримання чистого доходу у вигляді прибутку; по-третє, включення у випуск векселів комерційних банків здатне пожвавити вексельний ринок і створити нову ситуацію як у самому випуску векселів, так і в покрашені оперативності управляння їхнім обігом; по-четверте, впровадження вексельного обігу в Україні та його регулювання ба-нківською системою повинно відбуватися одночасно з створенням спеціалізованих вексельних центрів, які будуть продавати, погашати векселі, надавати консультативні послуги щодо їх бухгалтерського обліку, дисконту, дослідження ланцюгів неплатежів, контролю безпеки вексельного обігу тощо. ЛІТЕРАТУРА 1. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" 19.06.91 р. 2. Лист НБУ ї 22001/85 від 25.02.93 р. "Про порядок проведення банками операцій з век-селями". 3. Постанова КМУ і НБУ ї528 від 10.091992 р. "Про застосування век селів у господарсь-кому обороті України" 4. Лист НБУ ї15010/48 від 22.02.95 р. 5. Едронова В.Н. Регулирование и учет операций с векселями –М., 1996 г., 125 с. 6. Калина А.В. Рынок ценных бумаг –К., 1997 г., 214 с. 7. Лысенков Ю.М. Операции банков с векселями –К., 1995 г., 149 с. 8. Лысенков Ю.М. Переводной и простой вексель: практика примене ния –К., 1998 г., 355 с. 9. Макеев А.В. Вексельное право –М., 1997 г., 143 с. 10. Мороз Ю.Н. Вексельное дело –К., 1996 г., 471 с. 11. Онищенко В.О. Основи банківської справи –К., 199, 164 с. 12. Семенова Е.В. Операции с ценными бумагами –М., 1997, 325 с. 13. Хабарова П.П. Операции с векселями –М., 1995, 220 с.14. Фельдман А.А. Вексельное обращение –М., 1995, 351 с.
1 2 3 4 5 Категория: Цінні папери \| Добавил: Aspirant (22.04.2013)
Просмотров: 579 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: