Реферат на тему Регулювання ринку цінних паперів - Цінні папери - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Регулювання ринку цінних паперів. Регулювання ринку цінних паперів — це об'єднання в одну систему методів і засобів, що дають змогу регламентувати здійснення операцій та угод, дотримання ними певних вимог і правил, а також впорядкувати діяльність учасників ринку з боку організацій, уповноважених суспільством на такі дії. Мета регулювання — створити механізм підтримки рівноваги взаємних інтересів учасників ринку за правилами чесної гри. Розглянемо причини необхідності регулювання РЦП. 1. На РЦП реалізуються національні інтереси держави, тобто сукупність економічних і політичних пріоритетів у сучасних умовах: • підтримання процесу розширеного відтворення суспільного виробництва як основи формування та подальшого розвитку соціальне орієнтованої економіки країни; • зміцнення політичного та економічного суверенітету держави; • підвищення міжнародного авторитету держави; • забезпечення активної та збалансованої інвестиційної політики країни; • встановлення соціальної стабільності в суспільстві; • формування сучасної структури власності та методів управління в галузях, що мають загальнодержавне значення, з урахуванням інтересів суспільства; • відновлення довіри населення до держави. 2. Інтереси учасників РЦП (емітентів, інвесторів, торгівців та ін.) можуть вступати у суперечність, для забезпечення стабільності та правового врегулювання ринку необхідно регламентувати відносини суб'єктів РЦП. 3. Найчисленнішим інвестором на РЦП є населення, яке найчастіше не має спеціальних знань і кваліфікації у сфері фондового ринку й потребує створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів на РЦП. Державне регулювання РЦП означає здійснення державою та її інститутами системи заходів впорядкування, контролю та нагляду за РЦП з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності й відкритості та запобігання порушень на ньому. Держава з метою реалізації своєї політики на РЦП застосовує цілісну систему взаємопов'язаних заходів, спрямовану на досягнення таких цілей: • залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій (для чого потрібно мати сприятливе та стабільне законодавство, державний моніторинг, розкриття інформації, розвинену інфраструктуру, захист інвесторів); • обмеження інфляційних процесів (шляхом поширення державних цінних паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування, продажу державних пакетів акцій інвестиційне привабливих підприємств); • реструктуризації (шляхом продовження приватизації, створення умов для конкуренції та ефективного менеджменту); • інтеграції в міжнародні фінансові ринки (шляхом впровадження міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її межами; міжнародного співробітництва); • соціальної стабільності в суспільстві (шляхом всебічного аналізу соціально-економічних аспектів та напрямків удосконалення, захисту прав власності, розвитку інститутів спільного інвестування, інформування та освіти населення). Регулювання ринку цінних паперів має наступні завдання: • підтримки порядку на ринку, створення нормальних умов для діяльності всіх учасників ринку; • захисту учасників ринку від шахрайств і зловживань; • забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення цінних паперів на основі попиту та пропозиції, запобігання монополізації на РЦП; • створення ефективного ринку, що матиме стимули для підприємницької діяльності й на якому кожний ризик адекватно винагороджуватиметься; • створення необхідних ринкових структур; • впливу на ринок задля досягнення певних суспільних цілей. Державне регулювання РЦП повинно базуватися на певних принципах: • першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів; • оптимальності державного регулювання (тобто делегування частини повноважень професійним учасникам РЦП, об'єднаним у саморе-гулівні організації); • послідовності державного регулювання; • орієнтованості на світовий досвід функціонування фінансових ринків (урахування інтеграційних тенденцій, реалізація завдань входження в міжнародний РЦП на основі створення конкурентоспроможного вітчизняного РЦП, розвиток співробітництва з іноземними регулюючими та контролюючими органами тощо); • єдності державного регулювання (єдність нормативно-правової бази, концентрація регулюючих та контролюючих функцій у спеціальному державному органі, координація діяльності інших органів державної влади з питань функціонування РЦП в Україні). Процес регулювання РЦП перевищує: • створення нормативної бази функціонування ринку (законів, постанов та інших нормативних актів); • ліцензування професійних учасників ринку; • контроль за виконанням норм і правил учасниками ринку; • систему санкцій у разі виявлення порушень норм і правил; • створення єдиної системи інформування про стан ринку і забезпечення відкритості для інвестора; • створення системи захисту інвесторів. Основними є такі методи регулювання РЦП:• реєстрація випусків та проспектів емісії цінних паперів; • атестація професійних учасників ринку; • страхування дрібних інвесторів; • аудиторський і рейтинговий контроль за фінансовим станом емітента; • постійне інформування інвесторів; • нагляд та інспектування фондових операцій. Регулювання РЦП охоплює всі види діяльності й усі види операцій на ньому і здійснюється органами чи організаціями, уповноваженими виконувати ці функції. Розрізняють дві форми регулювання РЦП: державно-правова — переважно через державні органи з пе-реданням незначної кількості повноважень професійним учасникам ринку; інституційно-правова — більшість повноважень надається об'єднанням професійних учасників ринку при збереженні за державою контрольних функцій. Безумовно, за будь-якої форми основним елементом є законодавче регулювання РЦП державою. Саме цей елемент створює необхідну нормативно-правову базу для ринкових відносин учасників РЦП. В основу регулювання РЦП саморегулівними організаціями (СРО) покладено такі принципи: зацікавленість учасників ринку у підтриманні порядку; перенесення частини витрат з регулювання безпосередньо на ринок. У світовій практиці саморегулівними визнаються не-комерційні, недержавні організації, створені професійними учасниками РЦП на добровільній основі з метою регулювання окремих аспектів ринку на базі державних гарантій, що відображені в наданні їм державного статусу СРО. Вперше СРО виникли у США після прийняття в 1934 р. закону про фондові біржі. Згідно з цим законом фондові біржі використовувались як засіб регулювання на РЦП. Саморегулівні організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж), так і на національному (NASD у США, ПАРТ АД у Росії, ПФТС в Україні). До прав СРО належать такі: • розробка обов'язкових правил і стандартів професійної діяльності й операцій на ринку; • професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов'язкових для функціонування на певному ринку; • контроль за дотриманням учасниками ринку правил і нормативів; • інформаційна діяльність на ринку; • забезпечення зв'язку, представництва і захисту інтересів учасників ринку в державних органах управління. Переваги регулювання СРО: розробка стандартів діяльності учасниками ринку відповідно до його особливостей; зменшення витрат держави на утримання бюрократичного апарату; створення етичних норм взаємодії, що неможливо шляхом правового регулювання; контроль з боку учасників ринку, що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в нормальному функціонуванні ринку. До недоліків такої форми регулювання належать можливість зловживань з боку СРО з метою перешкоджання проникненню конкурентів на ринок; можливе дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж питання; СРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх членів. Нині форма інституційно-правового регулювання вважається допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує особливих застережень. Регулювати РЦП переважно на рівні рекомендацій можуть також міжнародні організації з метою зближення національних законодавств, інтеграції національних ринків у світовий фінансовий ринок, створення умов для захисту інвесторів. До таких організацій належать IOSCO — Міжнародна організація комісій з цінних паперів і згадувана FIBS — Міжнародна федерація фондових бірж. Список використаної та рекомендованої літератури 1. Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — Μ.: ИНФРА-М, 1996. 2. Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наук, думка, 1998. 3. Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. —К.: Алер-та, 2003. 4. Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. — Львів, 1995. 5. Иванов В. М. Финансовый рынок. —К.: МАУП, 1999. 6. Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. — К.: Вид-во КНЕУ,2001. 7. Калина А. В., Корнеев В. В. Рынок ценных бумаг: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1999. 8. Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: ВІРА-Р, 1998. 9. МендрупО. Т.,ШевчукІ. А. Ринок цінних паперів: Навч. посіб.—К.:Вид-воКНЕУ, 1998. 10. Мерпгенс А. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. — К.: Изд-во КИА, 1997. 11. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. 12. Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: Феникс, 1998. 13. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. —К.: Феникс, 1997. 14. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.,1993. 15. Пересада А. А. Інвестиційні процеси в Україні. — К.: Лібра, 1998. 16. Пилипенко І. І., Жук О. П. Цінні папери в Україні. — К., 2001. 17. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестування. — К.: МАУП, 2000. 18. Фондовий ринок України: Навч. посіб. / За ред. акад. В. В. Оскольського. — К.: Скарбниця, 1994. 19. Шарп У., Александер Г., БейлиДж. Инвестиции. —Μ.: ИНФРА-М, 1998.
1 2 3 4 5 Категория: Цінні папери \| Добавил: Aspirant (22.04.2013)
Просмотров: 363 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: