Реферат на тему Оцінка умов розміщення виробництва - Цінні папери - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Оцінка умов розміщення виробництва. ПЛАН 1. Інституціональний аналіз 2. Урахування екологічних чинників 3. Маркетинговий аналіз 4. Вимірювання та оцінка соціальних наслідків проекту 1. Інституціональний аналіз Інституціональний аналіз інвестиційних проектів має на меті оцінку організаційної, правової, політичної й адміністративної обстановки, у межах якої проекти реалізуються й експлуатуються, і розроблення рекомендацій відносно заходів щодо покращання можливостей залучених організацій з таких питань: 1) методи та способи менеджменту, зокрема моніторинг і оцінка; 2) організаційна структура, зміни в ній; 3) планування, зокрема планування розміщення інвестицій; 4) комплектування й навчання персоналу; 5) фінансова діяльність, зокрема управління фінансовою діяльністю: складання кошторису, бухгалтерський облік та ревізія; 6) матеріально-технічне забезпечення проектів; 7) системи експлуатації та технічного обслуговування; 8) міжорганізаційна координація. Ці завдання мають відношення не тільки до організацій, що реалізують та експлуатують проект, але й до урядових і галузевих структур, що впливають на успіх проекту — до міністерств, банків, дослідницьких установ і т. д. Для інституціонального аналізу інвестиційних проектів практично немає стандартних рішень або моделей, пристосованих до конкретних умов. Загалом, однак, в інституціональний аналіз входить виконання таких завдань: 1. Виявлення та опис інституціональних умов (організацій, законів, нормативних актів і політичних чинників), у межах яких буде здійснюватися й експлуатуватися проект, що розглядається. При цьому потрібно залучати до аналізу всі організації, що беруть участь у проекті (їх може бути кілька, залежно від складності проекту). Що стосується законів, політики й нормативних актів як об’єктів інституціонального аналізу, то розгляду підлягають лише найважливіші з них, здатні суттєво вплинути на проект. 2. Оцінювання слабких і сильних сторін організацій, що беруть участь у проекті, відносно їх матеріальних і людських ресурсів, технічної кваліфікації, організаційної структури, управлінських і адміністративних можливостей, фінансового становища. 3. Оцінювання можливого впливу законів, політики та інструкцій на здійснення й експлуатацію проектів, що особливо стосується захисту довкілля, заробітної плати, цін, субсидій, зовнішньої торгівлі, валютного курсу і т. п. 4. Висунення пропозицій з технічної допомоги, яка може знадобитися для здійснення організаційних змін, що рекомендуються, та розроблення графіка необхідних робіт. Одним з важливих аспектів даної проблеми є управління проектом. Чому проекти часом є неефективними? У деяких випадках причина криється в поганому менеджменті або прорахунках, допущених розробниками проектів. Досвід Всесвітнього банку показує такі можливі причини низької ефективності проектів. 1. Погане планування: • розробники, відповідальні за проект, не оцінюють тимчасові витрати; • під час оцінювання витрат не враховуються інфляція й ринкові тенденції; • частину заходів і/або обмежень не враховано на стадії під- готовки; • не враховувалися важливі зовнішні чинники; • порушено логічні зв’язки між використанням ресурсів та отриманням продукції (відсутність комплексного аналізу проекту). 2. Недостатній контроль на стадії реалізації: • нерегулярне відстеження й повільне прийняття рішень; • відсутність гнучкості в плануванні проекту; • помилкове відображення проблем під час обговорення. 3. Неадекватне відстеження вищим керівництвом: • нерозуміння первинних планів; • неможливість визначити головні дати. 4. Відсутність представників зацікавлених сторін у команді, яка займається проектом. 5. Не використовується інформація, отримана за оцінки подібних проектів (повторення допущених раніше помилок). 6. Поганий підбір команди, яка займається проектом: • рівень компетентності нижчий того, який вимагається (необхідного); • неможливість спільної роботи; • зміни складу команди в процесі роботи над проектом. 7. Відсутність офіційного комплексу стандартних процедур, що використовуються для спілкування та складання документації під час роботи над проектом. 8. Незадовільне управління роботами за проектом: • відсутність спеціальної управлінської підготовки; • невміння управляти працівниками та стимулювати їхню роботу без використання важелів офіційних повноважень. 2. Урахування екологічних чинників Екологічний аналіз — важливий напрям дослідження проекту в межах програми інвестиційного аналізу, пов’язаний з необхідністю визначення в кінцевому підсумку вартості заходів з мінімізації шкідливого впливу на довкілля.У світовій практиці інвестиційного проектування затвердилося положення, відповідно до якого в межах кожного інвестиційного проекту проводиться оцінка впливу на довкілля (ОВД). Обов’язковість її закріплена в законодавстві практично всіх розвинених країн, а прийняття міжнародної конвенції об’єднало зусилля із запобігання локальних, регіональних і глобальних екологічних катастроф. Проведення ОВД коштує дорого — 0,5 — 5 % вартості всього проекту; проводиться вона на замовлення інвестора й розглядається експертами самої компанії або банку, у якому беруть гроші на здійснення проекту. Усі параметри й процедури ОВД чітко регламентовані, тому процедурно оцінка екологічності проекту не викликає ускладнень. Головне, що враховує голова компанії або банкір (саме вони, а не експерти), ухвалюючи остаточне рішення за проектом, — громадська думка на відповідній території. Тільки перед населенням та обраною місцевою владою голова фірми несе реальну відповідальність, ризикуючи в разі зупинки або скасування проекту своїми грошима та репутацією фірми. Звичайно витрати за проектом мають відшкодовуватися особами, що одержують вигоду від нього, а не зі спільних джерел доходу, особливо в країнах з обмеженими можливостями збільшення цих доходів. Однак для витрат на екологічні компоненти такий підхід не тільки непрактичний, але іноді й небажаний. На це є дві причини: по-перше, дуже важко встановити, хто в кінцевому підсумку отримує вигоди екологічного характеру від проек-ту (наприклад, люди, що отримують користь від зниження рівня забруднення повітря, розселені на великих територіях, ними можуть бути жителі інших країн, а також прийдешні покоління), по-друге, кінцевим результатом заходів з охорони довкілля часто є не якийсь чистий виграш, а відновлення середовища до первинного стану або запобігання нанесенню шкоди населенню. Як правило, винуватці втрат, понесених іншими особами, зобов’язані за це платити. Проте багато які уряди не стягують з відповідальних за забруднення повної вартості заходів щодо охорони довкілля; насправді уряди часто субсидують установку очисного обладнання на підприємствах або компенсують їм підвищення витрат, викликане необхідністю дотримання ними нових або переглянутих нормативів. Одна з проблем, пов’язаних з таким підходом, полягає в тому, що органи з контролю повинні вміти відрізняти витрати на суто екологічні цілі від загальних витрат на збільшення обсягу виробництва або підвищення його ефективності. Більш того, можливість отримання субсидій може заохочувати підприємство приймати неефективні інвестиційні рішення. Наприклад, підприємство може здійснити капітало- вкладення в очисні споруди «на виході» замість того, щоб унести зміни в сам виробничий процес за власні кошти. Саме така форма економічного егоїзму, що засновується на ніби об’єктивній зацікавленості підприємства принести благо суспільству, може бути виявлена в процесі екологічного аналізу проекту. Для умов України багато в чому такий аналіз пов’язаний з діяльністю органів державної екологічної експертизи, якій підлягають техніко-економічні обґрунтування й проекти на будівництво, реконструкцію, розвиток, технічне переоснащення, ліквідацію підприємств, об’єктів, будівель і споруд, незалежно від їхньої кошторисної вартості та приналежності. Іноді проектувальники забувають про це, і справа закінчується штрафними санкціями, що, зрештою, знижує ефективність проекту. 3. Маркетинговий аналіз Перш ніж приступити до обговорення життєвого циклу товару необхідно зупинитися на маркетингу, який широко поширився в останню чверть минулого століття. Маркетинг — це комплексна система організації виробництва та збуту товарів на фірмовому рівні, орієнтована на якнайповніше задоволення попиту конкретних споживачів і отримання на цій основі прибутку або соціального ефекту. Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюються техніка, технологія й організація виробництва, що сприяє розробленню нових, досконаліших товарів і послуг. І, оскільки наука й техніка розвиваються нерівномірно, то і зміна поколінь товарів і послуг у виробничих галузях відбувається в часі неоднаково. Щоб визначити економічну можливість перебування товару на ринку, частіше за все вдаються до моделі життєвого циклу товару, аналогічного розвитку живого організму: зачаття, народження, зрілість, старіння та смерть. Розрізнюють такі етапи типового життєвого циклу товарів: • розроблення товару; • виведення товару на ринок; • зростання реалізації товару; • зрілість; • насичення ринку; • занепад.Говорячи про типовість життєвого циклу товару, необхідно зробити зауваження. Кожний тип товару може мати певний життєвий цикл і, відповідно, опис. Практично будь-яка галузь промисловості не захищена від технологічних та інших змін, які можуть вплинути на скорочення життєвого циклу товару й динаміку попиту на окремих етапах. Скорочення життєвого циклу під впливом науково-технічного прогресу й конкуренції спричиняє проблему повернення капіталовкладень і їхньої окупності. При цьому в кожній фазі життєвого циклу виникають свої проблеми. Наприклад, на етапі введення товару в підприємства можуть виникнути труднощі з виготовленням продукції, оскільки технологія виробництва недостатньо освоєна. Покупці можуть з обережністю ставитися до придбання нового для них товару, а відсутність на ринку конкурентів може сприяти появі товарів-замінників. Для етапу розроблення товару характерний високий ступінь невизначеності через недосконалість технології, відсутності інформації про реакцію покупців та поведінку конкурентів. Причому чим революційніше інформація, тим більша невизначеність. У момент випуску товару витрати на маркетингові дослідження великі, як і витрати виробництва за малого обсягу продукції. Тому чим коротша ця фаза, тим краще для підприємства. Її тривалість буде істотно зменшена, якщо в маркетинговій програмі, яка має переважно інформаційний характер, будуть поставлені такі завдання: • інформувати покупця про переваги нового товару; • спонукати покупця випробувати товар, показавши при цьому сумісність із навичками споживання аналогічних товарів; • добитися популярності товару; • увести товар в ексклюзивну систему збуту. Якщо товар витримує це випробування, він переходить у фазу зростання, для якої характерне зменшення виробничих витрат, пов’язаних зі зростанням обсягу випуску товарів і появою досвіду їх виготовлення. Ціни на товари мають тенденцію до зниження, що сприяє поширенню на ринку. Відповідно витрати на маркетингові дослідження розподіляються на більший обсяг товарів, грошові потоки стають позитивними. Щоб зберегти свої позиції на ринку, пріоритетними цілями маркетингу мають стати: • подальше розширення попиту через появу в товару нових властивостей; • розширення мереж збуту; • зменшення ціни товару й викликне цим залучення нових груп покупців. У період насичення темп первинного попиту сповільнюється, виникає проблема повного використання виробничих потужностей через максимізацію своєї частки на ринку або пошук для себе нових цілей. Період насичення може бути дуже коротким, але в той самий час бурхливим, оскільки конкурентний клімат стає напруженішим, викликає можливу реструктуризацію, іноді істотну. Основним чинником успіху є збільшення частки ринку. Для досягнення поставлених цілей маркетингова програма повинна містити низку заходів, спрямованих на диференціацію товарів, розширення збутових мереж і виділення пріоритетних цільових сегментів. Фаза зрілості відрізняється сповільненням зростання первинного попиту. У промисловості розвинених країн є найбільш тривалою. Ринок на цій стадії дуже сегментований. Попит не зростає й повільно зменшується. Як правило, на ринку домінують кілька могутніх конкурентів. Щоб зберегти і, якщо можливо, розширити свою частку ринку, досягти конкурентної переваги, фірма повинна вирішити такі завдання: • диференціювати товари за якістю, пропонуючи ринку нові або поліпшені набори властивостей; • стимулювати попит з допомогою різних маркетингових прийомів; • створювати нові ринкові ніші або сегменти. Для фази занепаду характерне скорочення ринку. Виникає надлишок потужностей, прибутки знижуються. Деякі фірми зливаються, інші, навпаки, намагаються працювати на залишковому ринку, якщо він, природно, представляє інтерес. Оскільки в цей період переваги, смаки, навички споживання модифікуються й товари виходять з моди, фірми вилучають інвестиції й покидають ринок. Вказані фази життєвого циклу товару з погляду тривалості й віддачі вкладеного капіталу можуть бути поліпшені підприємством, якщо ним буде вжито відповідних заходів для: — скорочення часу на введення товару на ринок; — прискорення процесу зростання; — подовження фази зрілості на якнайдовший термін; — сповільнення фази занепаду. Фінансові цілі підприємства на окремих етапах життєвого циклу товару будуть неоднакові. Так, на етапі розроблення основною метою є беззбитковість; на етапі введення — отримання прибутку за рахунок реалізації товару; на етапі зростання — отримання максимального прибутку; на етапі зрілості — отримання прибутку за рахунок скорочення витрат виробництва; на етапі насичення й занепаду — скорочення витрат за зменшення обсягів реалізації. Маркетингове дослідження передбачає ретельний вибір об’єкта дослідження, мети й завдань дослідження, а також послідовності їх виконання.На початковому етапі дослідження важливо знати, на якому ринку підприємство буде представляти свої товари або послуги. Ринок визначає процеси обміну, купівлі-продажу, наявність відповідних покупців і продавців, а також цілі фірми: які товари потрібно виробляти й за якою ціною їх продавати. Ринки можуть розширюватися й зменшуватися залежно від купівельної спроможності, мірилом якої можуть бути гроші та наявність продавців. Ринки можуть бути поділені на окремі сектори (сегменти). Кожний сектор може, у свою чергу, розглядатися як ринок, що має своєрідну структуру попиту та пропозиції. Ринки можна сегментувати за такими критеріями: • використанням товару; • поведінкою покупця; • фізичними властивостями товару; • суспільному відношенню (ринок предметів першої необхідності або ринок предметів розкоші); • демографічною ознакою; • географічною ознакою; • видами сировини. Ринки також можуть бути товарами промислового призначення, проміжних продавців, бюджетних організацій та ін. Дослідження ринку передбачає оцінку попиту й пропозиції на товари та послуги. Недостатній або неточний аналіз попиту може призвести до створення зайвих потужностей, а в подальшому — до їх нераціонального використання. При цьому в маркетингу заведено вважати попит на товар або послугу платоспроможною потребою. Тому попитом є не кожна потреба в якому-небудь товарі або послузі. Обсяг ринкового попиту в кожний конкретний момент може бути неоднаковим та охоплювати певну частку ємності ринку, яку можна розрахувати за формулою: V = Q + Z + I + Е + E0 + I0, де Q — обсяг національного виробництва даного товару; Z — залишки товарних запасів; I — імпорт; Е — експорт; Е0 — непрямий експорт; I0 — непрямий імпорт. Непрямі експорт та імпорт ураховують використання даного товару в іншому виробі, вивезеному (увезеному) за кордон (з-за кордону). Попит і ємність ринку залежать від його структури, еластичності попиту за цінами, життєвого циклу товарів і послуг, каналів розподілу, темпів зростання споживання, конкуренції постачальників аналогічних товарів. Ця багатофакторна залежність робить оцінку попиту досить складним процесом. Оскільки споживачі неохоче діляться інформацією про структуру попиту, переваги й гнучкість ринку і, у той самий час, статистична інформація про вплив різних чинників на попит не завжди відображає дійсний стан справ, використовується сукупність методів прогнозування, кожний з яких має певні переваги та вади. Методи прогнозування бувають: • евристичні; • экстраполяційні; • експертні. Найпоширеніші экстраполяційні, або нормативно статистико-екстраполяційні, методи й метод експертних оцінок. Нормативний метод є прийнятним для галузей, де асортимент видів матеріалів, що використовуються, або комплектуючих виробів відносно невеликий і обчислюється в натуральних показниках. Для визначення перспективної потреби нормативним методом необхідне знання галузевої потреби в конкретних виробах і споживаних для його виготовлення матеріалах. Будь-яке відхилення від нормативу споживання може спотворити прогноз. У загальному вигляді норматив потреби в t-му році за даного методу розрахунку споживання можна подати в такому вигляді: В = В0 (A1, А2, А3, …, Аn), де В0 — норматив потреби в базисному році; A1, А2, А3, …, Аn — коефіцієнти, які враховують вплив різних факторів на норматив споживання в t-му році. Отриманий таким методом прогноз має бути критично оцінений споживачем продукції й постановником завдання. Якщо прогноз спирається не на об’єктивні дані, а на думки окремих експертів (працівників підприємства), що беруть участь у розробленні даного товару, а також менеджерів та ін., то для зменшення ризику суб’єктивності особистої думки окремих експертів використовують метод Дельфі. Згідно з цим методом, експерти групи формують свої думки анонімно, на основі заздалегідь виданих їм анкет. Потім заповнені анкети обробляють і розраховують медіанне (середнє) міркування; його доводять до всіх учасників, від яких потрібно викласти власні міркування з урахуванням отриманого групового результату. Вірогідне значення попиту на товари звичайно оцінюють за два тури. Після того як визначені значення попиту й пропозиції на конкретному ринку, необхідно провести порівняльний аналіз конкурентів для обґрунтування стратегії проекту. Діючих і потенційних конкурентів виявляють двома способами. Перший пов’язаний з оцінкою попиту, що задовольняється на ринку основними фірмами-конкурентами за видами продукції. Унаслідок вказаного підходу виділять групи певної продукції, яка задовольняє ті або інші потреби ринку. Другий спосіб орієнтований на оцінку конкурентів за типом обраних ними стратегій виробничо-збутової діяльності. Як правило, ураховуються фірми, які взяли на озброєння стратегії в таких напрямах: — експансія на ринку; — цінова політика; — політика якості; — технологія.У ринковій економіці остаточне рішення, які товари будуть купуватися на певному ринку, належить покупцеві. Тому підприємство, нарівні з іншими міркуваннями з приводу конкурентної поведінки, повинне особливу увагу приділити питанням цінової політики. У підприємництві ціна товару є основним фактором просування товару на ринок, усунення конкурентів і вирішення завдань, пов’язаних з рентабельністю, ефективним інвестуванням капіталу в різні нові сфери виробництва та споживання. Ціна є складовою комплексу маркетингу (реклама, стимулювання збуту, дослідження ринку). Відомо, що ціна безпосередньо визначає рівень попиту й обсяг продажу. Дуже висока або низька ціна негативно позначаються на ефективності діяльності фірми. Вона має бути нерозривно пов’язана з поняттям якості та впливати на імідж марки. Залежно від прийнятої стратегії підприємства виокремлюють три групи цілей, пов’язаних із прибутком, обсягом продажу й конкуренцією. Цілі, пов’язані з прибутком, орієнтовані на його максимізацію й на досягнення норми прибутковості на інвестований капітал. Такий підхід використовують в економіці інвестицій за вибору «достатньої» ціни, що забезпечує за обсягу реалізації продукції, що планується, граничний рівень віддачі на інвестований капітал. Оскільки даний підхід не враховує тієї обставини, що саме ціна в більшості випадків визначає рівень попиту, він концептуально помилковий. На цілі, обумовлені обсягом продажу, частіше всього орієнтуються фірми, що розраховують на досить високі темпи зростання обсягів реалізації товарів. Тому вони формують таку ціну, яка порівняно з конкурентами була б нижчою та давала змогу розширювати обсяг продажу. Після вибору ціни проникнення й закріплення на ринку підприємства ставлять за мету отримання достатньої норми прибутковості на вкладений капітал. Велику виручку можна отримати не тільки за рахунок збільшення обсягу продажу, але й за рахунок підвищення ціни товару, за який деякі покупці готові платити через його високу цінність. Таку стратегію, яка називається «знімання вершків», застосо- вують фірми, що випускають нові товари з коротким життєвим циклом і в умовах, коли попит нееластичний. Її головна перевага в тому, що вона дає змогу після продажу певного обсягу товару розповсюдити його на велику групу покупців за нижчою ціною. Цілі підприємства, орієнтовані на конкуренцію, полягають або в стабілізації цін, або в позиціонуванні відносно конкурентів. Найчастіше таку стратегію застосовують фірми, не здатні вплинути на ситуацію на ринку. Тому вони прагнуть сконцентрувати свої зусилля на конкуренції за неціновими факторами (якість, гарантійне обслуговування та ін.). Усі вказані цілі та способи їхнього досягнення базуються на аналізі собівартості виготовлення товарів. Зрозуміло, що якщо виробник поніс витрати на обґрунтування ідеї проекту й усі інші передінвестиційні, інвестиційні й експлуатаційні фази проекту, то він прагне передусім повернути вкладені кошти й отримати прибуток. Одним із завдань виробника товару є призначення ціни товару на рівні його собівартості. Ця гранична ціна покриває тільки витрати виробництва за повного завантаження продуктивних потужностей і за умови, що підприємство здатне здійснити додатковий випуск без падіння цін на основному ринку. У результаті отримаємо: Р = С, де Р — ціна товару; С — собівартість виготовлення товару (прямі витрати) за прийнятої гіпотези про обсяг продажу. Зменшення обсягів реалізації товару веде підприємство до збиткового стану. Тому, установлюючи граничну ціну, керівництво фірми дуже ризикує. За стабільного ринку, який не розширюється, щоб стимулювати попит, доцільно знизити ціну. При цьому необхідно мати у своєму розпорядженні інформацію про те, що собівартість аналогічного товару в конкурентів вища й вони не можуть зменшити ціну без різкого падіння рентабельності. Така ситуація вигідна для підприємств, які постачають товари з нижчим рівнем змінних витрат, оскільки конкуренти, що займають протилежну позицію на ринку, не в змозі за нею піти. Ціни, розраховані таким способом, можуть коригуватися введенням деякої надбавки, що враховує прибутковість інвестованого капіталу. Тоді попередня формула може набути вигляду: Р = СК r / Q, де К — вкладений капітал; r — прибутковість вкладеного капіталу; Q — обсяг продажу товару. Для оцінки граничних значень можуть бути отримані показники рентабельності продажу та рентабельності за виторгам. Перший показник характеризує точку беззбитковості, другий — ту саму точку беззбитковості, але тільки на одиницю продукції. Визначити вказані показники можна за умови знання даних прогнозу про обсяг продажу — Q, змінні витрати — С, ціну — Р і постійні витрати — Вп. Поріг рентабельності, або точка беззбитковості, за обсягом продажу, визначається за формулою: . Поріг рентабельності за виторгом визначається за формулою: .Отже, з допомогою простих методів можна розрахувати ціну продукції та граничні значення її рентабельності. При цьому, якщо обсяг продажу поменшає, то фірма понесе збитки. Разом з тим, спираючись на аналіз витрат виробництва товарів, підприємству легше орієнтуватися на можливість участі на тому або іншому ринку, де ціна товару визначається попитом і діями конкурентів. Ціну товару з орієнтацією на попит значно складніше, порівняно з витратами, визначити й виразити кількісно. Щонайбільше фірма може отримати загальне уявлення про форму кривої зміни попиту, який, однак, схильний до коливань, викликаних впливом конкуренції, реклами, зовнішнього середовища, появою товарів-замінників і т. д. Тому фірми збирають інформацію про минулі зміни попиту, витрати, обсяги продажу. У такому разі з’являється можливість зробити калькуляцію вартості товару й визначити ціну. При цьому дуже важливо визначити цінову еластичність, що характеризує чутливість до ціни, і що має змогу в ідеалі розрахувати рівень попиту для різних рівнів цін. Як відомо з економічної теорії, цінова еластичність (ε) — це виражена в процентах зміна обсягу продажу товару внаслідок зміни його ціни на 1 %, або: . Якщо, наприклад, підвищення ціни веде до падіння попиту, то цінова еластичність негативна. Знання цінової еластичності дає змогу розрахувати оптимальну ціну продажу, що максимізує прибуток. За монополістичної конкуренції ця ціна задається так: Ропт = С ε / (1 + ε), де С — собівартість; ε — цінова еластичність. Незважаючи на практичну значущість використання цінової еластичності у вирішенні багатьох практичних завдань, її застосовують вельми рідко. Причина полягає в тому, що реальну еластичність можна оцінити за купівлі, тобто після того, як угоду укладено. У той самий час прогнозна цінність еластичності залежить від стабільності умов, у яких проводилося спостереження. Тому її не можна використати для встановлення цін на нові товари, оскільки не завжди можливо оцінити стан майбутнього ринку з його особливостями, конкурентами і, можливо, товарами-замінниками. Разом з тим з допомогою цінової еластичності можна визначати граничні значення ціни товару, а потім перевірити реакцію групи покупців, щоб вплинути на чутливість у потрібному для підприємства напрямі. У більшості випадків підприємства використовують не єдину ціну, а набір цін для різних ринкових ситуацій, тобто дискримінацію. Гнучкість цін необхідна їм, щоб максимізувати дохід залежно від попиту, різноманітності покупців і їх ставлення до товару в регіонах, на ринках і т. д. Вказаний принцип підприємство може реалізувати за наявності в нього надмірних виробничих потужностей і можливостей додатково продати товар без збільшення постійних витрат. У цьому випадку необхідно, щоб покупці, що купують за найнижчою ціною, не могли перепродати товар за вищою ціною на інших ринках. Отже, одним з основних напрямів маркетингових досліджень є визначення цін на товари й послуги, які, залежно від зовнішніх умов, стану ринку й факторів попиту, витрат, конкуренції, можуть істотно вплинути на ефективність інвестиційного проекту, що реалізується. Кожна фірма, що реалізує ідею проекту, будує стратегію свого розвитку на перспективу. Як правило, вона виходить із двох фундаментальних посилань: а) життєвого циклу товару й можливості його продовження за рахунок удосконалення якісних характеристик товару або створення нових товарів; б) попиту на товар. Якщо інвестиційний проект має намір упроваджувати багатопрофільне підприємство, то завдання маркетингових досліджень дещо ускладнюється, оскільки, з одного боку, з’являється портфель ринків товару, а з іншого — необхідність ефективного розподілу обмежених ресурсів фірми між різними ринками товару, на яких вона представлена, з урахуванням довгострокових інтересів. У найбільш загальному вигляді завдання фірми полягає в тому, щоб у поточному періоді розробити можливі сценарії свого майбутнього розвитку та сформувати перелік заходів, що забезпечують досягнення поставлених цілей. Відповідно до вибраного сценарію розвитку фірми, аналізується розрив між досягнутими й бажаними показниками. Якщо його не можна ліквідувати, то сценарій може виключатися з розгляду. Для цього розроблено різні методи портфельного аналізу з використанням матриць та індикаторів привабливості й конкурентоспроможності. Оскільки розгляд усіх цих методів не є завданням даної роботи, ми обмежимося коротким висвітленням найпопулярнішого методу Бостонської консалтингової групи (БКГ), названого матрицею «зростання — частка ринку». Однією з основних переваг цього методу є знаходження зв’язку між стратегічним позиціонуванням і фінансовими показниками. Причому вибрані робочі гіпотези розвитку фірми виступають як обмеження, що, у свою чергу, за їх реальності, дозволяє сформулювати точний діагноз і розробити рекомендації, які дають можливість керівництву багатопрофільного підприємства зосередити свою увагу на головних стратегічних проблемах розвитку.У матриці «зростання — частка ринку» використовуються два критерії — темп зростання цільового ринку й частка ринку відносно найнебезпечнішого конкурента. Квадрат на рис. 4.1 розбито лініями на чотири квадранти, що мають два темпи зростання ринку — високий і низький. Рис. 4.1. Матриця «зростання — частка ринку» Лінія, що розділяє ринки з високим і низькими темпами зростання, відповідає темпу зростання ВНП у натуральних показниках або середньозваженому значенню темпів зростання різних сегментів, у яких діє фірма. Поняття «відносна частка ринку» базується на гіпотезі про наявність позитивної кореляції між часткою ринку й досвідом, а отже, і рентабельністю. Наприклад, володіння 20 % ринку, коли найближчий конкурент володіє 40 % або 10 %, може привести до абсолютно різних конкурентних ситуацій і наслідків. Уводячи поняття «закон досвіду», потрібно зазначити, що в кінці 60-х років XX ст. БКГ підтвердила існування ефекту досвіду стосовно великої групи різних товарів і вивела закон, що стверджує, що «витрати на одиницю продукції за отримання доданої вартості стосовно стандартного товару, виміряні в постійних грошових одиницях, зменшуються на фіксований процент за кожного подвоєння продукції». Ефект досвіду, що виражається, як правило, у підвищенні ефективності ручної праці, рівня спеціалізації, у впровадженні нових технологій та ефективному використанні обладнання й матеріальних ресурсів, завжди найбільший у фазах життєвого циклу нового товару (уведення, зростання). Виникає закономірне питання: настільки ефект досвіду відрізняється від ефекту масштабу? Якщо відповідати коротко, ефект масштабу визначається розміром операції, тобто обсягом партії товарів, що підлягають виготовленню, або ділення постійних витрат на більшу кількість одиниць товару дає змогу знизити розміри витрат. Тому ефект масштабу можна розглядати лише як вияв ефекту досвіду, який створює передумови та умови для зниження витрат. Іншим, не менш важливим аспектом методу аналізу портфеля, запропонованого БКГ, є твердження, що фінансові потреби товарів, що пропонуються на зростаючому ринку, набагато вищі, ніж у товарів, які є на ринках, що стагнують. Якщо виконується гіпотеза досвіду й життєвого циклу товару, то, як показано на рис. 4.1, можна виділити чотири ринки, для кожного з яких характерні стратегічні цілі й фінансові потреби для випуску товарів: • «Дійні корови» (повільне зростання й висока частка ринку). До них належать товари, здатні в принципі принести більше грошей, ніж потрібно для підтримки частки ринку. • «Собаки», або «мертвий тягар» (повільне зростання й мала частка ринку). У них найнеприємніша позиція на ринку. Як правило, у «собак» унаслідок певних умов високі витрати виробництва та мало шансів на збільшення частки ринку, оскільки ринкова боротьба в основному завершена; збереження виробництва таких товарів спричиняє погіршення фінансового становища підприємства; укладення додаткових коштів може тільки позитивно позначитися на скромному існуванні. • «Знаки питання», або «проблемні діти» (швидке зростання й мала частка ринку). Для підтримки зростання обсягу товарів цієї групи необхідні значні кошти; вони мають шанси на успіх, оскільки ринок не стабілізувався; відмова цій групі товарів у фінансовій підтримці може привести до положення «собак», тому тут існує альтернатива: збільшити частку ринку або скоротити обсяги інвестування. • «Зірки» (швидке зростання й висока частка ринку). Це, як правило, товари-лідери на швидко зростаючому ринку. Завдяки своїй високій конкурентоспроможності вони приносять значні прибутки, з дозріванням ринку змінюють «дійних корів». Однак для підтримки зростання «зірок» потрібні значні кошти. У методі БКГ важливим аспектом досліджень є визначення базового ринку, на якому конкурує товар. При цьому керівництво підприємства прагне до того, щоб ринок, з одного боку, не був дуже вузьким, оскільки фірма може стати монополістом, а з іншого — дуже широким, коли фірма може зайняти слабкі позиції. За результатами досліджень можна скласти різні стратегії та визначити необхідні заходи, спрямовані на скорочення розриву між поточними й майбутніми показниками діяльності фірми. Наприклад, положення товарів у матриці, вказаній на рис. 3.2, дає змогу зробити висновки про позитивні тенденції стратегічної поведінки фірми. При цьому: • «зірки» повинні зберегти лідерство; • «собаки» можуть покинути ринок або особливо не виявляти себе; • «знаки питання» повинні бути інвестовані, незважаючи на свою малу конкурентоспроможність, але для збереження своїх позицій на великому та привабливому ринку; • «дійні корови» продовжують зберігати свої позиції для отри-мання максимального прибутку. Отже, портфельний аналіз стратегії розвитку фірми дає змогу якнайкраще розподілити наявні матеріальні та фінансові ресурси на певних ринках і сегментах з урахуванням їхньої привабливості й конкурентоспроможності товару.Рекомендації, отримані на основі методу портфельного аналізу, мають бути конкретизовані в стратегічних цілях підприємства. При цьому необхідно враховувати ту обставину, що надлишок товарів, які старіють, може призвести до складного для підприємства фінансового становища (навіть при тому, що поточні результати не дають для цього підстав). З іншого боку, надлишок нових товарів, а отже, і нових інвестиційних проектів може негативно позначитися на фінансовому становищі фірми. Тому її керівництво повинне в кожному конкретному випадку врахувати життєвий цикл товару, стан ринків з погляду конкурентності, кількість проектів і можливості інвестування. Оскільки рекомендації зі стратегії, в основі яких лежить портфельний аналіз, мають загальний характер, підприємства аналізують сильні та слабкі сторони товарів, виготовлених ними й конкурентами. У подальшому, на основі отриманої інформації, можна оцінити конкурентну перевагу товару, запропонованого суперниками на ринку, визначити можливості підприємства в досягненні такої переваги за випуску товарів, сформувати необхідні заходи для нейтралізації конкурентних переваг своїх суперників. У результаті базові стратегії розвитку підприємства будуть відрізнятися залежно від того, на які переваги вони спираються. Як правило, виокремлюють чотири стратегії маркетингу: проникнення на ринок; розширення ринку; розвитку товару; диверсифікації. Стратегія проникнення на ринок може ґрунтуватися на інформації, що характеризує місію фірми, основні властивості товару та користь, яку він приносить покупцям, технологію виробництва, що забезпечує високу якість і надійність товару, виконання властивої йому функції. Стратегічних цілей проникнення на ринок може бути досягнуто як за рахунок розвитку первинного попиту, що властиво фірмам-лідерам, які більше всього виграють від розширення ринку, так і за рахунок збільшення своєї частки ринку залученням колишніх клієнтів, захистом свого становища на ринку та іншими заходами, що забезпечують поліпшення якості й зниження цін на товари або послуги, що надаються. Стратегія розширення ринку формується для збільшення обсягу продажу за рахунок залучення товарів, які є, на нові ринки або їхні сегменти. При цьому особлива увага приділяється пошуку нових каналів збуту, франшизі, упровадженню в інші регіони країни або в інші держави. Стратегія розвитку товару передбачає збільшення обсягу продажу за рахунок нових властивостей товару й розвитку товарної гамми, включаючи нові покоління й екологічно чисті модифікації товарів. Основним напрямом реалізації вказаної стратегії є ефективна товарна політика та аналіз сегментації ринків з урахуванням конкуренції. Стратегія диверсифікації частіше за все пов’язана з виходом фірми на нові ринки з новими товарами. Цю стратегію застосовують фірми, чиї виробничі можливості незначні й ринок товарів яких знаходиться на стадії спаду. Тому пошук способів розширення виробничих можливостей приводить часом до рішення випускати іншу продукцію. Безсумнівно, стратегії диверсифікації найбільш ризикові та складні, оскільки підприємствам доводиться повністю оновлювати профіль виробництва й кадровий склад, проникаючи на нові для них ринки. Стратегія диверсифікації може також бути захисним засобом за зниження попиту на традиційні товари. Переведення виробництва на випуск нових товарів — це один з можливих способів уникнення банкрутства. Іноді фірма, щоб уникнути звинувачень у монополізмі, скорочує свою частку ринку підвищенням цін на товар і послугу, що пропонуються, знижуючи при цьому витрати на рекламу та стимулювання попиту. Таку стратегію прийнято називати стратегією демаркетингу. Більшість розглянутих вище стратегій передбачають хороше знання ринку та його учасників. 4. Вимірювання та оцінка соціальних наслідків проекту Соціальні наслідки в більшості випадків піддаються вартісній характеристиці та враховуються під час оцінювання загальних результатів проекту. Під час визначення комерційної та бюджетної ефективності проекту його соціальні результати не враховуються. Оцінка соціальних наслідків проекту передбачає, що він відповідає нормам, стандартам і умовам дотримання прав людини, а також законодавству України. Проект має передбачати відповідність нормам забезпечення працівників гідними умовами праці й відпочинку, харчуванням, житловою площею й об’єктами соцкультпобуту. Ці питання самостійній оцінці не підлягають. Основними видами соціальної оцінки проекту є: • зміна кількості робочих місць у регіоні; • поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників; • поліпшення умов праці працівників; • зміна структури виробничого персоналу; • підвищення надійності постачання населення регіону продуктами харчування, повсякденного попиту, промисловими товарами, послугами підприємств соцкультпобуту, енергією і т.п.; • поліпшення здоров’я працівників і населення; • економія вільного часу населення.У вартісній оцінці соціальних результатів ураховується тільки їхнє самостійне значення. Зміни витрат на виплату допомоги у зв’язку з хворобою та безробіттям і т. п. ураховуються в розрахунках ефективності в загальному порядку, а у вартісній оцінці соціальних результатів їх не беруть до уваги. Вплив реалізації проекту на зміну умов праці працівників оцінюється в балах за окремими санітарно-гігієнічними та психофізіологічними елементами умов праці. Для оцінювання вдоволення працівників умовами праці можуть використовуватися також дані соціологічних опитувань. У випадку, якщо реалізація проекту приводить до зміни умов праці на сторонніх підприємствах (наприклад, на підприємствах, що споживають готову продукцію підвищеної якості), вплив цих змін ураховується в складі непрямого фінансового ефекту по цих підприємствах. Реалізація проекту може бути пов’язана з необхідністю поліпшення житлових і культурно-побутових умов працівників, наприклад, через надання їм (безкоштовно або на пільгових умовах) житла, будівництво деяких (що датуються або самоокупних) об’єктів культурно-побутового призначення і т. п. Витрати на спорудження або придбання відповідних об’єктів включаються до складу витрат за проектом і враховуються за визначення ефективності в загальному порядку. Доходи від цих об’єктів (частина вартості житла, оплачувана на виплат, виручка підприємств побутового обслуговування і т.п.) ураховуються в складі результатів проекту. Крім того, у розрахунках економічної ефективності використовуються й самостійний результат подібних заходів, що отримується внаслідок збільшення ринкової вартості існуючого у відповідному районі житла, зумовлений уведенням у дію додаткових об’єктів культурно-побутового призначення. Зміна структури виробничого персоналу визначається за регіонами-учасниками проекту, а за особливо великими проектами — за народним господарством загалом. У цих цілях використовуються такі показники: — зміна чисельності працівників (зокрема жінок), зайнятих важкою фізичною працею; — зміна чисельності працівників (зокрема жінок), зайнятих у шкідливих умовах виробництва; — зміна чисельності зайнятих на роботах, що потребують вищої або середньої спеціальної освіти; — зміна чисельності працівників за розрядами єдиної розрядної сітки; — зміна чисельності працівників, що підлягають навчанню, перенавчанню, підвищенню кваліфікації. Зумовлене реалізацією проекту підвищення або зниження надійності постачання населення регіонів або населених пунктів певними товарами розглядається відповідно як позитивний або негативний соціальний результат. Його вартісне вимірювання проводиться з урахуванням діючих у регіоні цін на відповідні товари (без урахування державних або місцевих дотацій і пільг усім або окремим категоріям споживачів). Соціальний результат, що виявляється в зумовленій реалізацією проекту зміні захворюваності працівників, включає відвернені (зі знаком «мінус» (–) додаткові) втрати чистої продукції народного господарства, зміни суми виплат з фонду соціального страхування й витрат у сфері охорони здоров’я. Соціальний результат, що проявився в зменшенні смертності населення, пов’язаної з реалізацією проекту, виражається в зміні чисельності померлих у регіоні за реалізації проекту. Для вартісного вимірювання даного ефекту може бути використаний норматив народногосподарської цінності людського життя, що визначається множенням середньої величини чистої продукції, що припадає на один відпрацьований людино-рік, на коефіцієнт народногосподарської цінності людського життя, що встановлюється для економічної оцінки ефективності заходів (такого коефіцієнта зараз в Україні немає). Реалізація проектів, що збільшують безпеку праці, руху по дорогах, знижує кількість важких травм, що призводять до інвалідності. Для вартісної оцінки відповідного результату використовується норматив у розмірі 60 % народногосподарської цінності людського життя. Економія вільного часу працівників і населення в людино-годинах визначається, передусім, за проектами, що передбачають: — підвищення надійності енергопостачання населених пунктів; — випуск товарів народного споживання, що скорочують витрати праці в домашньому господарстві; — виробництво нових видів і марок транспортних засобів; — будівництво нових автомобільних шляхів і залізниць; — зміна транспортних засобів доставки певних видів продукції та працівників до місця роботи; — удосконалення розміщення торгової мережі; — поліпшення торгового обслуговування населення; — розвиток телефонного й телефаксного зв’язку, електронної пошти, інших видів зв’язку; — поліпшення інформаційного обслуговування громадян (наприклад, про наявність квитків у касах, товарів у магазинах і т. п.). За вартісної оцінки даного виду результатів рекомендується використати норматив оцінки 1 людино-години економії в розмірі 50 % середньогодинної заробітної плати за контингентом працездатного населення, якого стосується реалізація проекту. Література1. Загородній А. Г., Стадницький Ю. І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 209 с. 2. Колтынюк Б. А. Инвестиционные проекты: Учебник. — СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2000. — 422 с. 3. Москвин В. А. Кредитование инвестиционных проектов: Рекомендации для предприятий и коммерческих банков. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 240 с., ил. 4. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: ТОВ «Видавництво Лібра», 1998. — 392 с. 5. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: ООО «Издательство Либра», 1996. — 344 с. 6. Сергеев И. В., Веретенникова И. И. Организация и финансирование инвестиций: Учеб. пособие. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 272 с., ил. 7. Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Пав-люченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998.
1 2 3 4 5 Категория: Цінні папери \| Добавил: Aspirant (10.04.2013)
Просмотров: 345 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: