Реферат на тему МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ - Цінні папери - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ. Міжнародний ринок позичкових капіталів (міжнародний фінансовий ринок), будучи відображенням реального відтворювального процесу у світовому масштабі, у той же час живе щодо самостійним життям, підлеглої своїм особливим закономірностям. Він робить величезний зворотний вплив на процеси виробництва як на національному, так і на мирохозяйственном рівнях. Міжнародний ринок позичкових капіталів виник на рубежі 50-х - 60-х років поточного сторіччя. До кінця 80-х років загальна сума чистих запозичень на міжнародному рівні досягла вже 14% від суми чистих запозичень на усіх фінансових ринках світу разом узятих. При цьому сучасний етап розвитку міжнародного фінансового ринку характеризується зростанням ролі і значення ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів - складена і порівняно міцно відособлена частина ринку позичкових капіталів. Разом з ринком середньострокових і довгострокових банківських кредитів він утворить ринок капіталів (його фінансову частину). Цінні папери - особлива сфера вкладення позичкового капіталу, хоча самі вони і не є таким. Ринок цінних паперів, як і будь-який інший ринок, являє собою систему економічних відносин із приводу купівлі-продажу, де зіштовхуються попит та пропозиція і визначається ціна. Величина ринку, як відомо, безпосередньо зв'язана зі ступенем спеціалізації суспільної праці. Цьому цілком відповідає ринок цінних паперів, що теж розвивається внаслідок росту спеціалізації емітентів і інвесторів, тобто продавців і покупців товару "цінний папір". З одного боку, росте число емітентів, що здійснюють емісії цінних паперів; з іншого боку, усе більш диференціюються їхні види, збільшуються масштаби їхнього звертання, розширюється коло інвесторів. Ринок цінних паперів безпосередньо складається з первинного і вторинного ринків. На первинному ринку здійснюється емісія державних і муніципальних облігацій, а також акцій і облігацій, що випускаються різними акціонерними компаніями як фінансового, так і нефінансового профілю. Безпосередніми інвесторами на первинному ринку цінних паперів виступають комерційні й інвестиційні банки, власне біржові фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, нефінансові корпорації (інституціональні інвестори) і приватні особи (індивідуальні інвестори), що здобувають чи безпосередньо за допомогою біржових фірм і інвестиційних банків акції й облігації. Вторинний ринок цінних паперів являє собою нецентралізовану чи централізовану (фондова біржа) купівлю-продаж емітованих цінних паперів. Існування нецентралізованого ринку цінних паперів зовсім не означає стихію торгівлі ними. Дрібні акціонерні компанії, як правило, розміщають свої цінні папери серед невеликого кола відомих облич. Гнітюча частина середніх і великих корпорацій, що не котирують свої цінні папери на фондових біржах, найчастіше вдаються до допомоги брокерско-дилерских фірм комерційних банків, що здійснюють торгівлю цінними паперами, користаючись сучасними системами зв'язку. У розвитих країнах з ринковою економікою масштаби емісії облігацій значно більше масштабів емісії акцій. Це визначається двома основними причинами: по-перше, емітентами акцій виступають тільки корпорації, а емітентами облігацій - не тільки вони, але і держава, муніципалітети, різні некорпоративні установи; по-друге, для самих корпорацій емісія облігацій за інших рівних умов більш вигідна, оскільки обходиться дешевше і дає більш швидке розміщення серед інвесторів, не збільшуючи при цьому числа акціонерів. У цінних паперів мається одна характерна риса, завдяки якій вони відрізняються від інших видів приміщення позичкового капіталу: це оборотність, тобто можливість для власника в будь-який момент звернути їх у гроші. Можливість оборотності цінних паперів у вирішальній ступені залежить від ліквідності ринку, на якому вони виступають об'єктами купівлі-продажу. Ця ліквідність тим вище, чим вище обертається цінний папір, чим більше актів купівлі-продажу з нею відбувається. Характерні риси ринку цінних паперів і самого цінного папера як об'єкта угод на цьому ринку, розглянуті вище, знаходять прояв і на міжнародному ринку цінних паперів, але з деякими особливостями. Міжнародний ринок цінних паперів - це насамперед первинний ринок. Вторинний ринок поки що не одержав адекватного розвитку. Тому під міжнародним ринком цінних паперів розуміється випуск останніх, виражений у так званих євровалютах і здійснюваний емітентами поза рамками якого-небудь національного регулювання емісій. У більш широкому плані міжнародний ринок цінних паперів розглядається як сукупність власне міжнародних емісій і іноземних емісій, тобто випуску цінних паперів іноземними емітентами на національному ринку інших країн. В даний час міжнародний ринок цінних паперів включає як ринок акцій, так і ринок облігацій.Емісії міжнародних акцій почалися в скільки-небудь помітних масштабах лише із середини 80-х років, у той час як емісії облігацій - із середини 60-до років і по вартісному обсязі поки що перевищують перші в 9-10 разів. Саме облігації є нині основним і переважним видом цінного папера эмитируемым на міжнародному рівні. Міжнародний облігаційний ринок можна, з визначеною часткою умовності, представити як сукупність двох секретів: ринку іноземних облігацій і ринку власне міжнародних облігацій - так називаного ринку єврооблігацій ("евробондз"). Ринок іноземних облігацій - це ринок цінних паперів, що випускаються іноземними позичальниками через банківські консорціуми на національних облігаційних ринках з метою мобілізації капіталу насамперед місцевих інвесторів. Ринки іноземних облігацій досягли розквіту в перші два десятиліття ХХ в., а потім їхня роль різко упала, але з 60-х років знову початку рости. Власне міжнародні облігації ("евробондз") эмитируются позичальниками за посередництвом міжнародних банківських консорціумів і виражені в євровалютах. Більшість випусків іноземних облігацій практично зосереджено на національних ринках всего чотирьох країн - США, ФРН, Швейцарії і Японії. До початку 70-х років тут відзначалася безперечна перевага американського ринку капіталів. Так, за 1963-1970 р. на цьому ринку було емітовано майже 2/3 суми всіх іноземних облігаційних позик. Однак з 70-х років положення міняється і всі зростаюча частина емісій здійснюється на європейських і японських ринках цінних паперів. Хоча американський облігаційний ринок є самим широким і самим об'ємної у світі і по сумах запозичення, і по тривалості надання капіталу в позичку, його участь у міжнародних операціях у цілому незначно. Протягом останнього десятиліття емісія іноземних облігацій складала не набагато більше 8,5% від емісії національних корпоративних облігацій. Довгий час велика частина позичальників на ринку "Янкибондз" - таку назву одержав іноземний облігаційний ринків США- була представлена державами і державними організаціями (за винятком Канади, позичальниками з який виступали і приватні корпорації). Дуже частими і досить великими эаемщиками на цьому ринку є і банки розвитку - Світовий банк, Межамериканский банк розвитку, Азіатський банк розвитку й ін. Загальна сума капіталу, що кредитори розмістили через ринок "Янкибондз", зросла з 1 млрд. дол. у 1973 р. до 10,6 млрд. у 1976 р., витівки до 1980 р. упала і протягом усіх 80-х років знаходилася на рівні в 4,5-10 млрд. дол. емісії в рік. Ринок іноземних облігацій у США привабливий для міжнародних позичальників у першу чергу великими розмірами позик: у середньому 100 млн. дол., найбільш великі досягають 300 млн. дол. і вище, а також значною тривалістю. Самі тривалі позики надавалися на термін до 30 років, що набагато більше, ніж у Західній Європі. Витрати емісій складають близько 1%, тобто приблизно половину величини витрат на доларовому ринку евроблигаций, приблизно третина від витрат на облігаційному ринку западногерманской марки і тільки чверть від витрат на іноземному ринку облігацій у швейцарських франках. Ставка відсотка по іноземних облігаціях звичайно трохи вище, ніж для першокласних вітчизняних позичальників, але маловідомий позичальник повинний платити, звичайно, по значно більшій ставці, що істотно перевищує ставку вітчизняного першокласного позичальника, що у другій половині 80-х років коливалася в межах 9-9,7%. Інший центр емісій іноземних облігацій - ФРН. Вперше емісія іноземних облігацій у ФРН почалася в 1959 р. із уведенням конвертованості западногерманской марки. У принципі ніяких обмежень на іноземні емісії немає. Однак для кожного місяця шість основних банків, що емітують, ФРН разом із представниками Бундесбанка установлюють свого роду календарний план нових емісій. Хоча статистикою реєструються окремо емісії іноземних облігацій і єврооблігацій, виражених у німецьких марках, у дійсності розходження між ними дуже невелико: еврооблигационные емісії здійснюються міжнародними консорціумами, а іноземні емісії в німецьких марках - консорціумами, що складаються тільки з комерційних банків ФРН. Обидва типи облігацій випускаються на пред'явника, деноміновані за законом у 1000 німецьких марок кожна, причому відсотки не обкладаються прибутковим податком. І в тім, і в іншому випадку відсутні які-небудь обмеження в продажі цих облігацій нерезидентам. Облігації випускаються на різні терміни: від 5 до 15 років. Німецьке державне регулювання обмежувало можливість нерезидентів ФРН володіти німецькими активами.Покупка іноземних і міжнародних облігацій, емітованих німецькими банками, колись була одним зі шляхів, по яких нерезиденти цієї країни могли здобувати німецькі фінансові активи Тому більшість випущених у звертання міжнародних облігацій у марках ФРН належать іноземцям. Невипадковий, мабуть, той факт, що Банк міжнародних розрахунків (БМР) в останні роки всі міжнародні облігації, виражені в німецьких марках, став відносити до категорії іноземних облігацій, хоча щомісячний бюлетень ОЭСР "Файненшл статистикс манзли" настільки ж рішуче став, навпроти, відносити всіх їх до категорії "евробондз". Одним з найважливіших світових центрів емісій іноземних облігацій є Швейцарія, на частку якої приходиться більш половини загальної суми цих емісій. В окремі роки експорт капіталу у швейцарських франках, включаючи частки розміщення і банківські кредити, перевищував 10% валового національного продукту країни. Це, звичайно, зовсім не означає, що Швейцарія експортувала капітал на суму, що перевищує 10% її ВНП. Справа в іншому: через цю країну реекспортуються величезні маси міжнародного капіталу і цей реекспорт здійснюється дуже швидко. Маленька Швейцарія займає в останні роки по сумі своїх щорічних нових інвестицій у цінні папери за рубежем четверте місце, уступаючи лише Японії, ФРН і Великобританії. Немає іншої країни, у якої, згідно даним платіжних балансів, було б таке сприятливе співвідношення отриманих через границю і виплачених за кордон відсотків і дивідендів. У Швейцарії воно в середньому за вісімдесяті роки склало 2,5:1, у той час як ФРН 1,4:1, а в Японії - 1,3:1. Іноземні облігації у швейцарських франках эмитируются привселюдно за посередництвом банківського консорціуму і випускаються звичайно високим номіналом і на істотні суми. Позика, що може бути емітований у будь-якому кварталі року, повинний бути дозволений валютною владою. Емісійні витрати відносно високі в порівнянні зі звичайним рівнем витрат при емісіях єврооблігацій і емісіях іноземних облігацій на інших ринках (наприклад, таких, як Нью-Йорк). Позичальниками на ринку іноземних облігацій у Швейцарії виступають, як правило, тільки міжнародні інститути, іноземні держави і найбільші корпорації. Емісії здійснюються банківськими консорціумами на фондових біржах Базеля і Цюріха. Відсотки по іноземних облігаціях звільнені від швейцарського прибуткового податку. На відміну від ринку іноземних облігацій у ФРН, швейцарський ринок є об'єктом державного регулювання: проспекти емісій повинні одержати схвалення Національного банку Швейцарії, а на самі емісії, у тому випадку, якщо вони перевищують суму, еквівалентну 10 млн. дол. США, необхідно особливий дозвіл влади. Японський облігаційний ринок капіталів поки ще відстає від ринків в інших країнах за рівнем інтернаціоналізації і лібералізації. Однак з кінця 70-х років відзначається тенденція до значного росту цих процесів на японському ринку, що обумовлено поруч факторів і, зокрема , надзвичайним розширенням експорту японського капіталу; зростаючим застосуванням ієни як резервної валюти центральними банками багатьох держав; використанням ієни міжнародними інвесторами приваблюваними зміцненням положення цінних паперів на ринках капіталу і відносним посиленням ієни в порівнянні з іншими валютами. У результаті почався досить швидкий ріст запозичень капіталу, вираженого в ієнах, неяпонськими позичальниками. Обсяг іноземних облігацій в ієнах росте тепер сумами, порівнянними з тими, що фіксуються на ринках іноземних облігацій у традиційних центрах їхніх емісій. Японський (Токійський) облігаційний ринок капіталів здійснює емісії для іноземних позичальників двома основними шляхами: випускаючи традиційні, чи класичні іноземні облігації. Ринок "евробондз" з'явився в 1963 р. і в зростаючих масштабах став служити джерелом залучення фінансових ресурсів корпораціями і державою багатьох країн з 1964 р. При цьому протягом усієї другої половини 60-х і на початку 70-х років ведучими позичальниками на ринку "єврооблігацій" виступали корпорації США, на частку яких приходилося від 1/4 до 3/5 усієї суми емісій. Значна частина позикового капіталу використовувалася американськими компаніями для фінансування приросту прямих інвестицій, переважно в країнах Західної Європи. Однак у наступні роки частка американських емітентів початку знижуватися, і в даний час ведучими емітентами на ринку "евробондз" виступають корпорації і фінансові інститути Японії і ряду країн Західної Європи. Ринок "евробондз" - ринок привілейованих позичальників, куди допускаються переважно найбільш надійні позичальники з економічно високо розвитих країн. Країни, що розвиваються, як малонадійні боржники, мають дуже обмежений доступ на цей ринок.На міжнародному ринку облігацій так само, як і на національних ринках, посередниками, що зв'язують інвесторів і позичальників, виступають банки і брокерські фірми. Але цю роль грають тут не окремі інститути, а групи - консорціуми, що формуються на час проведення емісій. Вони очолюються найбільш відомими у світі комерційними й інвестиційними (торговими) банками. Причому звичайно лідером є той банк, у валюті країни якого відбувається емісія (за винятком доларових емісій). Банки беруть участь у міжнародних емісіях не як посередників, що претендують на одержання комісійних, а як безпосередні гаранти емісій. У цих цілях міжнародний банківський консорціум. Дуже важливе питання про ступінь прибутковості міжнародного ринку облігацій. Тут просліджується досить чітка тенденція залежності ставок відсотка від стійкості валюти, тобто від ризику падіння її курсу. Чим більше такий ризик, тим вище відсоток. Так, евростерлиноговые облігації терміном на п'ять років у плині l988-1990 р. эмитировались зі ставкою в 12,1-14,4%, євродоларові облігації - у 8,6-9,8, іноземні облігації у ФРН - у 7,0-8,5, а евроиенные облігації зі ставкою в 6,0-7,З%. Про загальну суму доходів, одержуваних від міжнародних облігацій, відомо з дослідження, проведеного міжнародною банківською групою "Оріон" і охватывающего дані про рух облігаційних позик, емітованих протягом 1963-1977 р. Загальна сума капіталу в доларах, інвестованих за цей період у "евробондз", склала 45,2 млрд. З них 21,3 млрд. було повернуто до 1982 р. за рахунок виплат по основному боргу. Таким чином, погашення склало 45% від суми емісій. Разом з тим протягом цього терміну у формі відсотків було виплачено 23,5 млрд. дол. Отже, інвестувавши капітал у 45 млрд.дол., власники "евробондз" одержали за 15 років доход у 23,5 млрд., що є свідченням високої прибутковості. Звичайно, дійсний час у зв'язку зі зміною самих умов функціонування міжнародного ринку, багато чого повинний змінитися, але висновок інвесторів про досить високий ступінь прибутковості міжнародних облігацій, мабуть, однозначний. Незважаючи на майже тридцятирічне функціонування ринок "евробондз" багато в чому залишається неясним насамперед по джерелах походження позичкового капіталу, що надходить. Існують різні оцінки природи інвесторів на ринку "евробондз". Більшість їх сходиться на тім, що на цьому ринку цінних паперів панують інституціональні інвестори. Тільки дуже великі індивідуальні інвестори, що представляють значні капітали, можуть у тім чи іншому ступені конкурувати з інституціональними інвесторами при здійсненні міжнародного руху капіталів, установленні зв'язків з банківськими синдикатами-емітентами, одержанні правильної інформації про рух цін на облігації і т.п. Хоча точна природа інвесторів невідома, у загальному передбачається, що, принаймні , значна їхня частина - клієнти європейських банків. Включені в цю групу такі інституціональні інвестори, як страхові компанії, пенсійні фонди, а також індивідуальні інвестори з країн з хитливою валютою. Здобувають "евробондз" і нефтедолларовые інвестори з країн Середнього Сходу. Інвестори зі США не включені в цю групу, у всякому разі, у групу первісних інвесторів, оскільки покупки нерегламентованих цінних паперів для американських резидентів заборонені відповідно до рішення Комісії з цінних паперів і фондової біржі. Але оскільки ця заборона не поширюється на покупку таких цінних паперів на вторинному ринку, американські інвестори можуть звичайно здобувати "евробондз" через 90 днів після їхньої первісної пропозиції. В останні роки істотно зросла роль японських інвесторів, особливо інституціональних. Створилася зацікавлена ситуація: японські фінансові інститути виступають на міжнародному ринку в якості й емітентів, і посередників, і інвесторів. Причини для торгівлі міжнародними облігаціями і, відповідно, інвестування капіталу в них досить ясні. Інвестори, купуючи облігації з тривалим терміном погашення, у принципі керуються тими ж мотивами, що й інвестори, що здобувають короткострокові і середньострокові цінні папери. На ринку тривалість термінів функціонування тих чи інших цінних паперів з погляду інвестора представляє тільки другорядну рису стосовно суми свидететельств на сплату відсотків. Тому зовсім невідомо, як довго куплені тим чи іншому інвестору цінні папери будуть залишатися в нього на руках: при цьому на великі суми й одержанні доходів від зміни в процентних ставках і у валютних курсах. Тому в тих випадках, коли процентні ставки і валютні курси швидко змінюються, майже настільки ж швидко повинна відбуватися і перепродаж цінних паперів.Попит на облігації дуже еластичний. У тих випадках, коли ціна на облігацію падає, а норма доходу по ній росте, зміни в попиті на ці цінні папери набагато більше, ніж зміни в їхній ціні. Але варто враховувати і та обставина, що "евробондз" мають "конкурентів" в особі інших цінних паперів того ж класу, наприклад, іноземних облігацій, емітованих на американському, швейцарському чи японському ринках, а також середньострокових євровалютних цінних паперів (евронот, евродепозитных сертифікатів, різних еврокоммерческих паперів). Разом з тим зберігається велика диференціація в ставках відсотка на різних ринках облігацій і інших цінних паперів. Доти , поки існує таке положення, будуть і інвестори, що переводять свої позичкові фонди з одного ринку в іншій у надії виграти від перепаду в процентних ставках. Інвестори шукають більш високі ставки відсотка на свої інвестиції при рівних умовах валютного ризику, тобто ризику раптового знецінення валюти, у якій виражені коштовні папери, що здобуваються ними. В міру росту інтернаціоналізації господарського життя звертання цінних паперів всі отчетливее здобуває міжнародний характер. Найбільші фінансисти, транснаціональні банки чи безпосередньо через підставні чи компанії обличчя проводять колосальні операції з "евробондз" і іншими цінними паперами. Великі інвестиційні компанії і транснаціональні банківські корпорації купують "евробондз" як для себе, так і для своєї клієнтури, що часто не може самостійно вийти на міжнародний ринок коштовних капіталів. Приблизно дві третини міжнародних облігаційних емісій здійснюються в цінних паперах, що потім є в тім чи іншому ступені об'єктом продажів і покупок на вторинному ринку. Торгівля ними на фондових біржах багато в чому визначається винятково високим ступенем їхньої концентрації в руках порівняно невеликого числа інвесторів. У цілому обсяги торгівлі не тільки міжнародними облігаціями, але й іншими цінними паперами міжнародного характеру на біржах розвитих країн порівняно великі. На міжнародній фондовій біржі в Лондоні на частку міжнародних і іноземних облігацій приходиться близько 40% всіх облігацій, що тут котируються, на фондовій біржі в Цюріху - більш 35%. На біржах інших країн їхня частка значно нижче, і Лондонська біржа залишається головним центром міжнародної торгівлі акцияии й облігаціями. Особливе місце займає Люксембурзька біржа, що функціонує в контакті з двома кліринговими інститутами цінних паперів - "Евроклир" і "СІДЕЛ" ("Сентраль ДЕ Ливрезен де валер мобильер"). Незважаючи на порівняно невеликий оборот, вона відіграє ведучу роль на ринку цінних паперів, тому що являє собою біржу, на якій котируються фактично всі міжнародні облігації (виключення складають лише облігації, виражені в німецьких марках і, що котируються на фондових біржах ФРН). Торгівля облігаціями й іншими цінними паперами міжнародного характеру на фондових біржах і поза ними є важливою формою підтримки зв'язків між фінансовими ринками різного національного походження. Тому транснаціональні банки спільно розробили рішення наступних трьох проблем, що полегшують процес цієї торгівлі: надходження взаємної загальної і спеціальної інформації, зв'язаної з угодами по цінних паперах у кожній країні, на кожнім ринку; створення єдиної форми міжнародних і всіх національних облігацій: забезпечення взаємної інформації про систему емісій і котирування міжнародних і іноземних цінних паперів на національних ринках капіталівВже в 80-х роках з'явилися визначені якісні зміни у функціонуванні світового ринку цінних паперів, що відбивають новий етап його розвитку. Ці зміни зв'язані зі значним зменшенням розходжень між національними і міжнародними ринками, що виявляється у формуванні найбільшого, взаємозалежного усіма своїми складовими частинами глобального ринку. Національні ринки поступово чи стають безпосередньо, чи опосредованно свого роду частиною більш великого ринку поза країною. Однак цей процес отчетливее усього виявляється на рівні вторинного ринку, де централізована торгівля цінними паперами зосереджується на трьох найбільших біржах - Токійської, Нью-Йоркської і Лондонський, на частку яких нині приходиться більш половини ринкової вартості цінних паперів, що котируються на всіх біржах світу. Саме між цими трьома біржами відбувається найбільш помітне посилення взаємозв'язку в торгівлі цінними паперами. Такий процес йде на тлі загальної інтернаціоналізації ринків цінних паперів - як первинних, так і вторинних, що обумовлено поруч факторів: самим ходом інтернаціоналізації виробництва; ростом взаємних інвестицій між компаніями різних країн; скороченням державних обмежень у міжнародній торгівлі цінними паперами; швидким розвитком сучасних засобів зв'язки, що надзвичайно полегшує і прискорюють торгівлю цінними паперами в технічному змісті; і т.д. Але все-таки це ще не дає основ вважати, що вже сформувався єдиний глобальний світовий ринок цінних паперів, тому що ще зберігаються розходження між національними ринками, хоча процес глобалізації йде, безумовно, що прискорюються темпами.
1 2 3 4 5 Категория: Цінні папери \| Добавил: Aspirant (22.04.2013)
Просмотров: 255 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: