Реферат на тему Цінні папери - майно чи зобов’язання? - Цінні папери - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Цінні папери - майно чи зобов’язання? За останні десять років цінні папери стали повсякденним явищем для колишніх соціалістичних країн. В Україні найпоширенішими цінними паперами є акції. В процесі приватизації з акціями довелося мати справу і професійним інвесторам і пересічним громадянам. Однак, чи багато ми знаємо про природу і сутність цінних паперів? Що одержуємо, віддаючи за цінні папери гроші? Чим розраховуються емітенти цінних паперів за одержані інвестиції? Радянське загальне законодавство не встановлювало визначення цінних паперів. В цивільних кодексах колишніх соціалістичних республік було визнано, що цінні папери можуть існувати. Справді, чи варто було тоді описувати цінні папери для єдиного емітента - держави? Малоймовірно, аби хтось тоді уявляв, що в 2001 році в Україні будуть існувати десятки тисяч акціонерних товариств а цінними паперами будуть засвідчуватися права більше половини населення України. Дійсно, важко розібратися у правовій суті цінних паперів. Іноді цінні папери визначають як майно, іноді - як річ, іноді - як безтілесне майно. Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” визначено, що “цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”. Іншими словами цінний папір визначено певним документом, який засвідчує право володіння та встановлює взаємовідносини між власником цінного паперу та емітентом. Та чи є цінний папір майном, чи ні - законодавство не визначає. Навіть встановлена законодавством “грошовість” цінних паперів не дозволяє ставити знак рівності між цінними паперами та грошовими коштами. І справді, маючи гривню, не отримати запрошення на засідання Правління Національного банку України, або маючи долар в кишені, важко розраховувати на виплату доходу. Спробуємо детальніше розглянути правову природу цінних паперів. Якщо у особи (боржника) виникне бажання залучити кошти іншої особи (кредитора) боржнику необхідно взяти на себе певні зобов'язання. Правові взаємовідносини кредитора і боржника оформляються договором. Як елемент зобов'язального права, договір підтверджує, з одного боку, одержання боржником коштів кредитора, а з іншого боку - зобов'язання боржника перед кредитором такі як: право кредитора на частку в майні боржника, право на участь у керуванні підприємством-боржником, право на одержання прибутку, тощо. У разі, якщо у кредитора виникає бажання передати свій договір іншій особі, він не може буквально “продати договір”. Цивільне право визначає принципи уступки кредитором та переводу боржником боргу. Для “продажу” укладеного договору кредитор переводить право вимоги на іншу особу шляхом укладання відповідного договору або переукладанням старого договору у простій письмовій формі. Така операція потребує певного часу та коштів. Вкрай низька "оборотність" договору саме і стала причиною появи цінних паперів (дослівний переклад німецького слова weitpapir) - дискретного та однакового фінансового інструменту для інвесторів. З появою такого інструменту зобов'язальні права боржника (емітента цінних паперів) і кредитора (власника цінних паперів) набули майнової форми правовідносин. На відміну від конкретизації взаємовідносин між боржником і кредитором, яка закладається у договір, для цінного паперу характерна певна невизначеність сторони, якій адресуються зобов'язання емітента. Хто ставав власником цінного паперу, той отримував права, що засвідчені цінним папером. Це дозволило відокремити обіг цінних паперів, які представляли собою зобов'язання емітента, від самого емітента а також зробити цей обіг більш вільним або публічним. Для цього у друкованому цінному папері були встановлені реквізити, що чітко встановлювали зобов'язання емітента перед власником цінного паперу. Саме такі цінні папери і сьогодні існують в багатьох країнах. На відміну від договору, цінний папір став об'єктом цивільно-правових відношень. Майнових характер цінного паперу дозволив спростити процедуру укладання та виконання інвесторами угод з цінними паперами таких як договори купівлі, продажу, міни, дарування, тощо. Цінні папери були віднесені до майна, ще й тому, що історично вони існували у вигляді матеріального об'єкту, тобто друкувалися на папері. Із розвитком інформаційних технологій друковані цінні папери поступилися місцем електронним цінним “паперам” - документам, що підтверджують права власника цінного паперу і, так само як і паперові предтечі, засвідчують зобов'язання емітента. Отже, сьогодні цінні папери лише умовно є паперами. Таким чином, цінні папери можна розглядати як документи (паперові або електронні) встановленої форми з відповідними реквізитами, що виступають об'єктом цивільних правовідносин і визначають взаємовідносини між їх власником і особою, яка їх випустила.В різних країнах існують різні правила допуску цінних паперів до публічного обігу, які, фактично, визначають шляхи появи цінних паперів і встановлюють момент часу, коли виникають цінні папери. Допуск цінних паперів до обігу не треба розглядати як ілюзорний "захист прав інвесторів". Дійсно, орган, який допускає цінні папери до публічного обігу, не дає гарантію для інвесторів щодо виконання емітентом своїх зобов'язань а лише веде інформаційну базу про емітента і випущені ним цінні папери. Головною метою правил допуску цінних паперів до публічного обігу є забезпечення розкриття емітентом цінних паперів усієї суттєвої інформації, яка може вплинути на прийняття інвесторами рішення щодо придбання цінних паперів. За умови не розкриття або не повного розкриття емітентом необхідної інформації інвестор отримує реальну можливість захищати свої права у судовому порядку. Таким допуском цінних паперів до обігу можуть займатися або державні органи або недержавні організації. Певні країни застосовують систему допуску, яку умовно можна назвати передплатною. Вона включає реєстрацію інформації про випуск цінних паперів, передплату та визнання результатів розміщення такими, що відбулися. Інші країни застосовують систему, яку умовно можна назвати реєстраційною. Різниця між цими системами полягає в тому, що при підписній системі цінні папери виникають тільки після визнання результатів розміщення такими, що відбулися, а при реєстраційній - відразу після реєстрації. Переважно застосовується реєстраційна система, яка має певні переваги перед підписною системою. По - перше, інвестор відразу купує цінні папери а не вкладає кошти у те, що не є ще цінними паперами. По-друге, емітент, після продажу цінних паперів, відразу отримує кошти і може ними користуватися і не чекати визнання результатів розміщення. В Україні реалізована передплатна система. Характерні особливості цінних паперів По перше, правомірно говорити про право власності на цінний папір як на майно і про зобов'язальні права, що закріплені цінним папером, або про права на цінний папір та за цінним папером. Саме погляд на цінний папір як на майно та випливання з права власності зобов'язальних прав є суттєвою відмінністю принципів континентального від англосаксонського права, яке розглядає цінний папір як зобов'язання. Засвідченні емітентом у цінному папері зобов'язання фактично визначають “цінність” цінних паперів для інвесторів. Сам по собі цінний папір - нічого не вартий. Дійсно, паперовий цінний папір без наявності засвідчених у ньому зобов'язань емітента може мати вартість тільки для нумізматів. Право власності на цінний папір передбачає для власника володіння, розпорядження та користування цим цінним папером. Володіння та розпорядження відноситься саме до цінного паперу. А от реалізація власником свого права користування цінним папером і є, фактично, реалізацією прав, які закріплені у цінному папері. Від того наскільки власника задовольняють результати реалізації цих прав залежить чи є сенс залишатися власником чи ні. Можливість реалізації прав, що засвідченні у цінному папері, визначають для інвесторів доцільність інвестицій у цінні папери. Для портфельних інвесторів це отримання дивідендів чи виплат за облігаціями. Для стратегічних інвесторів - можливість участі в управлінні підприємством, яку з часом вони реалізують у отриманні доходу від діяльності підприємства під їх керівництвом. Власника цікавить розмір прибутку, який він може отримати або від емітента цінних паперів, реалізуючи своє право користування цінним папером, або від продажу цінного паперу, реалізуючи право розпорядження цінним папером. Такий простий інтерес притаманний в першу чергу облігаціям та ощадним сертифікатам. Більш складним є інтерес власника акції щодо реалізації права користування а саме з управління акціонерним товариством. Реалізувати таке право можливо на загальних зборах акціонерів. Оскільки загальні збори акціонерів приймають загальні рішення то реальне управління акціонерним товариством, наприклад, стратегічний інвестор може здійснювати шляхом призначення на відповідні управлінські посади “своїх” фахівців. Для цього не обов'язково мати 50% і одну акцію. Варіантів для зменшення кількості голосів для прийняття необхідних рішень достатньо і вони визначаються законодавчими нормами та залежать від статутних документів акціонерного товариства. Після загальних зборів акціонери на подальшу діяльність товариства не впливатимуть і все буде залежати від менеджменту підприємства та від стратегічного власника. Таким чином, визначаючи у цінному папері свої зобов'язання перед інвестором, “емітент отримує інвестиції, а розраховується свободою”( Доповідь на форумі “Ринок капіталу 2001” Народного депутата України С. А. Москвіна). По друге, для інвесторів важлива однаковість та незмінність комплексу прав, закріплених за цінним папером протягом усього часу існування цінних паперів.Дійсно, купуючи цінний папір інвестор повинен чітко знати, які права він отримує. Однак, тривалий час ідея закріплення у однакових цінних паперах однакових прав не знаходила свого відображення в законодавчих і нормативних документах. Тому в Україні існували певні проблеми із реєстрацією цінних паперів. Або цінні папери, які засвідчували різні права, реєструвалися разом, або, цінні папери, які засвідчували однакові права, реєструвалися окремо. Тільки після прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” і визначення в ньому поняття випуск цінного паперу ця проблема нарешті була вирішена. Відповідно до законодавства випуск цінних паперів - зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права. Поняття “випуск цінного паперу” дозволило визначити цінні папери як сукупність фінансових інструментів, які незалежно від часу придбання надають їх власнику однакові права. Випуск цінних паперів можливо застосовувати до цінних паперів таких, як акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання та ощадні сертифікати. У російському законодавстві такі цінні папери віднесені до емісійних. Однаковість прав у таких цінних паперах дозволяє їх застосовувати у публічному обігу. По трете, цінні папери повинні чітко ідентифікуватися за їх унікальним номером. Коли мова іде про грошові кошти все зрозуміло. Емітована певною державою валюта ідентифікується за своєю назвою (німецька марка, долар США, ЕВРО) та трьохзначним кодом (DEM, USD, EUR). Замість “гривня” дивно було б почути “грошова одиниця України, емітована Національним банком України”. Цінні ж папери поважно ідентифікуються за їх повним ім'ям - "акція проста іменна емітована таким-то підприємством і надає такі-то права". В процесі обігу така складна ідентифікація може призвести до непорозумінь. Відповідно до міжнародних норм та вимог міжнародного стандарту ISO 6166 цінні папери із однаковими правами ідентифікуються за своїм унікальним ім'ям - 12 розрядним міжнародним ідентифікаційним кодом (ISIN), який в Україні призначає Національний депозитарій України. Які ж саме інструменти є цінними паперами? Здавалось питання не є актуальним бо Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” було визначено, які саме інструменти є цінними паперами. Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Цей перелік дещо відрізняється від переліку цінних паперів, який використовується у міжнародній практиці. Враховуючи стратегічний шлях України на інтеграцію національної економіки до європейських та міжнародних ринків важливо оцінити та врахувати досвід розвинутих країн щодо визначення фінансових інструментів. В розвинутих країнах вже давно стало необхідним чітке визначення фінансових інструментів. Нажаль дуже часто учасники різних ринків використовували однакову термінологію для інструментів, які мають зовсім різні ознаки. Ця проблема ще більше посилювалася, коли учасники ринку виходили за межі своїх національних ринків. Тут вони натрапляли на ті ж самі слова для опису інструментів, які мають досить значні відмінності в ознаках ніж ті, до яких вони звикли у своїй країні. Це заплутувало і збивало іноземних учасників. З метою вирішення низки проблем, що хвилювали фінансові кола протягом останніх десятиріч було розроблено стандарт ISO 10962 "Класифікації Фінансових Інструментів (CFI)". Стандарт CFI відображає характеристики, які визначаються при випуску фінансового інструменту в обіг і залишаються незмінними протягом усього його існування. Відповідно до вимог стандарту його запроваджує організація, яка відповідає за присвоєння ISIN кодів. Тобто, в Україні CFI кодифікацію має здійснювати Національний депозитарій України. Система стандарту CFI складається із набору кодів, перший з яких визначає види фінансових інструментів - акціонерний капітал, боргові зобов'язання, права, опціони, ф'ючерси. До акціонерного капіталу стандартом віднесені фінансові інструменти, що представляють інтерес в економічному суб'єкті чи спільному фонді активів. Це так звані пайові цінні папери, які засвідчують пайову участь у власному капіталі емітента. Вони надають їх власнику право на участь у розподілі майна у разі ліквідації емітента, на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та участь в управлінні справами емітента. За українським законодавством до таких інструментів можливо віднести прості, привілейовані акції та інвестиційні сертифікати.До боргових зобов'язань стандартом віднесені фінансові інструменти, що свідчать про гроші, які заборгував емітент власнику на зазначених раніше умовах. За українським законодавством до таких інструментів можливо віднести облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати. До прав стандартом віднесені фінансові інструменти, які дають власнику привілеї на передплату або отримання окремих активів за встановленими умовами. В Україні до таких фінансових інструментів можна віднести варанти. Такі фінансові інструменти як опціони та ф'ючерси визначаються стандартом як різновид строкових контрактів та не віднесені до цінних паперів. Важливо зауважити, що цінні папери і фінансові інструменти не є синонімами. Цінні папери є фінансовими інструментами, а фінансові інструменти не обов'язково цінні папери. В зв'язку із проведенням приватизації в Україні також існують приватизаційні цінні папери, які засвідчують право власника на одержання у процесі приватизації частки об’єктів права державної власності. Це приватизаційні сертифікати, земельні бони, тощо. Крім того, існують певні інструменти, які історично в колишніх республіках відносяться (або було бажання віднести) до цінних паперів. Це, зокрема, векселі (за визначенням Женевської конвенції - promissory note або bills of exchange). По суті їх можна було б вважати і “цінними” та “паперами”, оскільки вони відображають певні цінності та, як правило, виготовляються на папері. Існують інструменти, які також потребують своєї класифікації, а саме: • платіжні інструменти - чеки, банківські ощадні книжки на пред'явника; • товаророзпорядчі інструменти - коносаменти, складські і вантажні свідоцтва, заставні. Бажання класифікувати зазначені вище інструменти як цінні папери або фінансові інструменти пов'язано із можливістю у цьому випадку набуття такими інструментами майнової форми та створенням умов для їх вільного обігу. Однак, в країнах із розвинутою економікою векселі, платіжні інструменти та товаророзпорядчі інструменти або взагалі не віднесені до фінансових інструментів або не допускаються до публічного обігу на ринках. Обумовлено це не тільки їх правовими особливостями, але й неможливістю визначення котирувальної ціни на такі фінансові інструменти. Для таких інструментів неможливо застосовувати поняття “випуск цінного паперу”, оскільки комплекс прав за ними є змінною характеристикою. Стандартом CFI такі інструменти не передбачені, оскільки векселі і чеки можна розглядати як інструменти платежу, а інші - важко класифікувати як інструментарій для ринкових публічних операцій. Очевидно, що проблем в Україні із законодавством щодо цінних паперів багато. Напевно, необхідно не "вигадувати велосипед" а уважно придивитися до досвіду інших країн, які вже давно вирішили ці проблеми. Певні проблеми можливо вирішити після прийняття нової редакції Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” із урахуванням міжнародних норм.
1 2 3 4 5 Категория: Цінні папери \| Добавил: Aspirant (22.04.2013)
Просмотров: 491 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: