Реферат на тему Завдання і форми організації виробничого навчання - БЖД - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Завдання і форми організації виробничого навчання Завдання професійно-технічної освіти, ступені і види підготовки робітничих кадрів Динамізм соціально-економічного розвитку, прискорення процесів глобалізації, інформатизація і комп’ютеризація виробництва, необхідність інтеграції України у світове співтовариство вимагають підвищення рівня освіти і покращення професійної підготовки робочої сили. Основним джерелом поповнення виробництва і сфери послуг робітничими кадрами є професійно-технічна освіта. Завданнями професійно-технічної освіти на сучасному етапі є: забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на отримання професійної кваліфікації відповідно до їх покликань і здібностей; задоволення потреб економіки у кваліфікованих та конкурентоспроможних робітниках і службовцях, у тому числі по професіях, пов’язаних з появою принципово нових видів діяльності; сприяння зайнятості населення в ринкових умовах; забезпечення безперервного підвищення кваліфікації і перепідготовки робітничих кадрів. Професійно-технічна освіта здійснюється в професійно-технічних закладах і безпосередньо на виробництві за різними типами кваліфікації і складності професій, що визначає ступеневість у навчанні. Кожний ступінь навчання в професійно-технічному закладі має теоретичну і практичну завершеність. Відповідно до набутих знань, умінь і навичок випускникам присвоюються робітничі професії певної кваліфікації. Вищі професійні училища на завершальному ступені навчання присвоюють високий рівень робітничої кваліфікації та освітньокваліфікаційний рівень — молодший спеціаліст. Професія — це рід трудової діяльності, який є джерелом засобів існування і вимагає певних знань, навичок і умінь, набутих у відповідних за профілем навчальних закладах. Спеціальність — це конкретний вид трудової діяльності, який систематично виконується спеціалістом у руслі певної професії і дає йому засоби до існування. Рівень професійної підготовки обумовлюється змістом роботи, для оцінки якої використовуються такі характеристики: робота, яка не вимагає від робітника особливої підготовки і вміння; робота, для виконання якої необхідні певні уміння і проворність, що набуваються в результаті нетривалого навчання; робота середньої складності, яка вимагає умінь, спеціальних знань і навичок, які набуваються в процесі навчання; робота, виконання якої вимагає спеціальних професійних умінь і технічної самостійності, які набуваються шляхом систематичного професійно-технічного і виробничого навчання; складна робота самостійного характеру, виконання якої можливе лише при наявності високих професійних умінь, достатніх теоретичних знань і практичного досвіду. Кожний ступінь підготовки робітників відповідає певним психофізіологічним характеристикам професії. Так, перший ступінь підготовки орієнтований на професії, в яких основна роль належить сенсомоторним діям і які не вимагають високої кваліфікації робітника. Другий ступінь — аналітико-синтетичний. Йому відповідають добре сформовані вміння працювати за інструкціями, технологічними картами. Третій ступінь — алгоритмічний (інтелектуально-моторний). Професіоналізм робітника базується на системно сформованих алгоритмах розумової діяльності. В системі профтехосвіти існує три види навчання: початкова підготовка робітників, перепідготовка і підвищення кваліфікації. Початкова підготовка — це професійно-технічна освіта осіб, які раніше не мали робітничої професії. На цьому рівні формується професійна кваліфікація, яка забезпечує продуктивну професійну діяльність і можливості для подальшої освіти та набуття професійного досвіду. Перепідготовка робітників у системі професійно-технічної освіти спрямована на здобуття ними іншої професії. Підвищення кваліфікації робітників спрямоване на розширення і поглиблення раніше здобутих професійних знань і навичок відповідно до вимог виробництва і сфери послуг. Професійно-технічна освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової (неповної) загальної середньої освіти з наданням можливості здобути повну загальну середню освіту. Система професійно-технічної освіти та напрямки її реформування Система професійно-технічної освіти представлена навчальними закладами різної відомчої належності та форм власності, в яких готують робітників з 800 робітничих професій. Для сучасної професійно-технічної освіти характерна вузька галузева спрямованість, що обмежує можливості випускників в отриманні більш високих рівнів освіти та ускладнює професійне перепрофілювання. Тому система підготовки вузьких спеціалістів повинна бути замінена на ступеневу підготовку професіоналів широкого профілю в межах певної професії або суміжних спеціальностей. Реформування професійно-технічної освіти в Україні пов’язане з її фундаменталізацією, гнучкістю, багатопрофільністю і стандартизацією. Це дозволить, з одного боку, краще поєднати особисті інтереси учнів з інтересами майбутніх роботодавців і змінами в розвитку економіки, забезпечить гарантований мінімум знань і трудових навичок відповідно до вимог виробництва, а з іншого — сприятиме оперативному оновленню структури професій та змісту навчання відповідно до вимог ринку праці. Фундаментальна професійна освіта дасть можливість працювати як по основній професії (спеціальності), так і в інформаційній та соціальній сфері, полегшить працевлаштування молоді після закінчення навчання, посилить професійну мобільність, а при повторному працевлаштуванні забезпечить доступ до вакантних робочих місць. Державний стандарт професійно-технічної освіти — це мінімум освітнього і професійного рівня, який гарантований і забезпечений державою в усіх навчальних закладах системи профтехосвіти. Нині такі стандарти розробляються Міністерством освіти і науки України. Згідно з Міжнародною стандартною класифікацією професій 1988 року (ISCO-88) в Україні затверджено і введено в дію наказом Держкомстандарту № від 27 липня 1995 року Класифікатор професій. Крім професійно-технічних навчальних закладів, функціонує розгалужена мережа навчально-курсових комбінатів та інших типів навчальних закладів, в яких здійснюється початкова професійна підготовка і підвищення кваліфікації робітників. Розвиваються навчальні заклади приватної і колективної форм власності, а також навчальні заклади нового типу — вищі професійні училища, коледжі, ліцеї, які є більш гнучкими. Для набуття професійних знань, навичок і умінь у профтехучилищах створено 11 кабінетів, 2 лабораторій, 6 навчально-виробничих майстерень. На підприємствах налічується 1 навчальних дільниць. Серед випускників профтехучилищ зростає питома вага тих, що отримали дві і більше споріднених або суміщених спеціальностей. Професійно-технічні заклади, крім підготовки молоді, здійснюють також професійне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення та безробітних. Позитивною тенденцією в розвитку професійно-технічної освіти є підготовка робітників з професій ринкового напрямку, а також навчання підприємництву, менеджменту, що сприяє самозайнятості населення, розвитку малого і середнього бізнесу. Професійне навчання — це процес управління діяльністю людини з оволодіння знаннями, трудовими навичками і вміннями, розвитку професійних здібностей і особистості кваліфікованого робітника. Навчання — це планомірний процес сприймання, осмислення і узагальнення матеріалу, зв’язків та ознак між явищами і предметами, запам’ятовування матеріалу і застосування знань при вирішенні теоретичних і практичних завдань. Професійне навчання повинно сприяти формуванню пізнавальних інтересів, розвитку професійної схильності і задатків людини, готовності до самоосвіти. Самоосвіта передбачає постійний потяг до розширення знань, вміння самостійно набувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності. Знання — це сукупність сприйнятої і засвоєної людиною інформації у вигляді понять, уявлень, суджень, яка зберігається в довготривалій пам’яті і може бути відтворена в процесі діяльності. Зміст професійно-технічної освіти і завдання виробничого навчання Професійно-технічна освіта поєднує теоретичне і виробниче навчання. Теоретичне навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань у галузі гуманітарних, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, необхідних для свідомого і ефективного виконання робіт, передбачених для певної професії і кваліфікації. Виробниче навчання на основі теоретичних знань формує у людини трудові навички і вміння, необхідні для виконання роботи з конкретної робітничої професії на рівні відповідної кваліфікації з належною продуктивністю праці. Оволодіти робітничою професією — значить навчитися виконувати всі типові для неї роботи з необхідною точністю та у встановлені норми часу. Основними завданнями виробничого навчання є: формування і вдосконалення трудових навичок і умінь; розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок; оволодіння професійною майстерністю. Трудові навички — це сформовані в процесі навчання способи виконання трудових операцій, робіт. Трудові вміння — це сформована в особистому досвіді, на основі знань і навичок здібність людини виконувати певну роботу. Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з мінімальними затратами енергії. Професійна майстерність передбачає творче використання робітником навичок і умінь. Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними характеристиками робочої сили. Література Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. — 149 с. Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.: Экономика, 1974. — 191 с. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с. Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с. Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика, 1980. — 343 с. Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде (Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.: Экономика, 1976. — 76 с. Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с. Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. — 116 с. Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с. Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. — 302 с.
1 2 3 4 5 Категория: БЖД \| Добавил: Professor (23.06.2012)
Просмотров: 710 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: