"Відповідальність за порушення законодавства України про охорону праці”

Зміст

Вступ

Під охороною праці розуміється система охорони життя і здоров’я працівників у процесі трудової діяльності, що включає в себе правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні заходи. Ці заходи мають на меті створення умов праці, що відповідають вимогам збереження життя та здоров’я працівників у процесі трудової діяльності.

На практиці під охороною праці часто розуміють техніку безпеки, виробничу санітарію і т.п. така позиція є помилковою. Охорона праці – це система заходів, де техніка безпеки або гігієна праці являються її складовими.

Конституція України визначає, що в Україні охороняються праця та здоров’я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім’ї, материнства, батьківства та дитинства, інвалідів та громадян похилого віку, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії та інші гарантії соціального захисту.

1. Види правової відповідальності за порушення законодавства про охорону праці

Ст. 265 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за порушення законодавства про працю

Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ст.44 Закону України "Про охорону праці” а порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Ці статті визначає загальні підстави відповідальності за по-рушення законодавства про працю. Особи, винні у цьому, при-тягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Слід відзначити, що відповідно до п. 22 частини 1 ст. 92 Конституції України відповідальність за вчинки, що визнаються злочинами, адміністративними і дисцип-лінарними правопорушеннями, встановлюється виключно зако-нами.

Дисциплінарна відповідальність посадових осіб та інших працівників за порушення законодавства про працю виражаєть-ся у застосуванні до них дисциплінарних стягнень. При цьому по-рядок і умови їх застосування регулюються правилами глави X КЗпП"Трудова дисципліна".

Матеріальна відповідальність посадових осіб і інших працівників за порушення законодавства про працю виражається у відшкодуванні ними матеріальної шкоди, заподіяної з їх вини, підприємству. Порядок і умови притягнення винних осіб до ма-теріальної відповідальності регулюються розділом IX "Гарантії про покладення на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству; установі, організації

За порушення законодавства охорону праці винні особи можуть також бути притягнеш і до адміністративної відповідальності. При цьому норми, що встановлюють таку відпо-відальність, містяться як у Кодексі України про адміністративні порушення, так і в окремих законах.

За порушення законодавства про охорону праці встановлена також і кримінальна відповідальність. У кримінальному кодексі України є декілька спеціальних статей, що встановлюють кримінальне покарання за злочини у сфері охорони праці.

Своєрідним видом юридичної відповідальності являється фінансова відповідальність підприємств за порушення законодавства про охорону праці.

Розглянемо окремо кожен із видів відповідальності за порушення законодавства про охорону праці.

2. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Порушення вимог законодавства про охорону праці

Ст. 271 Кримінального Кодексу України (далі КК) визначається такий злочин, як порушення вимог законодавства про охорону праці.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-пра-вових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприєм-ницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого,- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,—карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Конституцією України гарантуються всім належні, безпечні і здорові умови праці (ст. 43 КК).

Діяння, передбачене ст. 271 КК посягає на безпечні умови праці. Згідно з Законом України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 49.— Ст. 668) всім працівникам дер-жавних і громадських підприємств і організацій повинні бути забезпечені безпечні умови праці.

Об'єктивно діяння, передбачені ст. 271 КК полягають у порушенні правил техніки безпеки, правил промислової санітарії або інших правил охорони праці. Стаття 271 КК містить бланкетні (ті, що відсилають до інших актів) нор-ми і тому в кожному конкретному випадку настання на підприємстві чи в організації нещасних випадків з людь-ми (загибель, заподіяння тілесних ушкоджень) необхідно встановлювати конкретні правила, що були порушені.

За ч. 1 ст. 271 КК відповідальність настає за пору-шення встановлених правил, яке заподіяло шкоду здоро-в'ю працівникам підприємства, організації, внаслідок по-рушення правил техніки безпеки чи промислової санітарії.

За ч. 2 ст. 271 КК відповідальність настає у випадках, коли порушення правил техніки безпеки чи промислової санітарії або інших правил охорони праці спричинило не-щасні випадки з людьми (смерть, тілесні ушкодження, втрата працездатності тощо), або інші тяжкі наслідки (за-хворювання людей, великі матеріальні збитки тощо).

Суб'єктивно порушення правил охорони праці вчи-нюється необережно. При умисному поставленні робіт-ника в такі умови праці, в яких йому була заподіяна смерть або тілесні ушкодження, відповідальність винної особи настає за злочини проти особи.

Відповідальними за ст. 271 КК є посадові особи, які за посадою зобов'язані забезпечити на певній ділянці ро-боти безпечні умови праці, а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які зобов'язані були згідно з законом забезпечити безпечні умови праці на своєму під-приємстві.

Порушення правил безпеки під час виконання робіт з під-вищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприєм-стві особою, яка зобов'язана їх дотримувати

Ст. 272 КК України зазначає, порушення правил безпеки під час виконання робіт з під-вищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприєм-стві особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких нас-лідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого,- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з по-збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або Інші тяжкі наслідки,— карається обмеженням волі на строк до п'яти років або по-збавленням волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 272 КК передбачає відповідальність за пору-шення правил безпеки при проведенні гірничих, будівель-них та інших робіт, що є підвищено-небезпечними.

Гірничими називаються роботи по розробці і видобу-ванню корисних копалин (вугілля, руди, мармуру, бокси-тів та ін.). їх проводження характеризується підвищеною небезпечністю для працівників, тому виробничі процеси регулюються спеціальними правилами.

Склад злочину утворюють порушення правил безпе-ки гірничих робіт, якщо таке порушення створило загро-зу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або призвело заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 272 КК). Якщо порушення правил гірничих робіт спричинили людські жертви чи інші тяжкі наслідки; як-що такі наслідки настали, то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 272 КК.

Будівельними визнаються правила, що регулюють роботи під час будівництва чи ремонту будинків, споруд тощо. Порушеннями їх можуть бути відступи від проек-тів, використання непередбачених матеріалів, порушення технологій тощо. Санітарні правила — це норми захисту людей від пилу (наприклад, цементу), випару фарб, лаків, їдких речовин тощо.

Порушення правил безпеки при виконанні будівель-них, гірничих чи інших робіт з підвищеною небезпекою для працівників вчинюється необережно. При умисному заподіянні потерпілому працівнику смерті чи тяжких ті-лесних ушкоджень відповідальність настає за вчинення злочинів проти особи за ст. 115 чи ст. 121 КК.

Склад злочину утворює порушення встановлених правил, якщо воно створювало загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, чи заподіяло шкоду здо-ров'ю потерпілого. Порушення правил, яке спричинило людські жертви чи інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ч. 2 ст. 272 КК.

Відповідальність за порушення будівельних, гірни-чих та інших правил безпеки настає з шістнадцяти років.

Порушення правил безпеки на вибухоне-безпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах

Ст. 273 КК України визначає такий злочин, як порушення правил безпеки на вибухоне-безпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах.

Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підпри-ємствах або у вибухонебезпечних цехах особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого,— карається виправними роботами на строк до двох років або об-меженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,— карається обмеженням волі на строк до п'яти років або по-збавленням волі на строк від двох до десяти років, з позбавлен-ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс-тю на строк до трьох років.

Стаття 43 Конституції України гарантує всім належ-ні, безпечні і здорові умови праці. Законом України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» (ЗУ. Том 4.— К., 1996.— С. 115—117) встановлені правила безпеки на ви-бухонебезпечних підприємствах і у вибухонебезпечних цехах.

Склад злочину утворює порушення на виробництві встановлених правил безпеки, якщо таке порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяж-ких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 273 КК).

Діяння, передбачене ст. 273 КК, є спеціальним ви-дом порушення правил охорони праці (див. коментар до ст. 271 КК). Для притягнення винної особи до відповідаль-ності потрібно встановити правила, які були порушені.

Дія ст. 273 КК поширюється лише на вибухонебезпеч-ні підприємства (цехи), тобто підприємства, які в установ-леному порядку зараховані до категорії вибухонебезпечних.

Стаття 273 КК передбачає відповідальність як за по-рушення правил вибухозапобігання (усунення загрози вибуху), так і правил вибухозахисту (захисту від можли-вого вибуху).

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 273 КК, утво-рюють порушення правил безпеки, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяж-ких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого. Частина 2 ст. 273 КК передбачає відповідальність за по-рушення правил безпеки, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки.

Порушення на виробництві правил безпеки на ви-бухонебезпечних підприємствах і у вибухонебезпечних цехах вважається закінченим злочином, з моменту ство-рення таким порушенням загрози загибелі людей чи на-стання інших тяжких наслідків або з моменту заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого.

Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах і у вибухонебезпечних цехах вчинюється необережно. Умисне поставлення працівника в небезпеч-ні умови праці з метою заподіяння йому тілесних ушко-джень чи смерті, кваліфікується як злочин проти особи за ст. 115 або за ст. 121, 122 КК.

Відповідальними за порушення правил безпеки у вибухонебезпечних цехах є особи, на яких було покладе-но обов'язок дотримання цих правил.

Відповідальність за порушення правил безпеки на ви-бухонебезпечних підприємствах настає з шістнадцяти років.

Порушення правил ядерної або радіацій-ної безпеки

Ст. 274 КК України передбачає відповідальність за порушення правил ядерної або радіацій-ної безпеки

Порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких нас-лідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого,—карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,— карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадця-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займа-тися певною діяльністю на строк до трьох років.

Законом України від 8 лютого 1995 р. «Про викори-стання ядерної енергії та радіаційну безпеку (ЗУ.— Том 8,— К., 1995.— С. 42—45) визначені ядерні та радіаційні мате-ріали і встановлені правила поводження з ними.

Радіоактивними матеріалами називаються матеріали при-родного чи штучного походження, які є витоками іонізую-чого випромінювання, і перебувають у будь-якому стані.

Ядерними матеріалами е: уран і торій у виді металу, сплаву чи у певній концентрації з іншими матеріалами, а також інші матеріали, які розщеплюються.

Склад злочину утворюють порушення на виробни-цтві правил ядерної чи радіаційної безпеки, якщо таке порушення створило загрозу: загибель людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю по-терпілого (ч. 1 ст. 274 КК), чи спричинило загибель лю-дей або інші тяжкі наслідки (шкоду здоров'ю багатьом по-терпілим чи велику матеріальну шкоду) (ч. 2 ст. 274 КК).

Порушення правил ядерної чи радіаційної безпеки вважається закінченим злочином з моменту створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких нас-лідків або з моменту заподіяння шкоди здоров'ю потерпі-лого (ч. 1 ст. 274 КК) чи з моменту загибелі хоча б одно-го потерпілого або з моменту настання інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 274 КК).

Порушення правил ядерної чи радіаційної безпеки вчинюється необережно. Умисне заподіяння такої шкоди внаслідок порушення правил ядерної безпеки повинно кваліфікуватися за ст. 113 КК або за ст. 111 КК в залеж-ності від конкретних обставин вчиненого злочину.

Відповідальними за порушення правил ядерної чи радіаційної безпеки є посадові особи, які були зобов'я-зані забезпечити дотримання цих правил.

3. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про охорону праці” а порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Отже, невиконання вищезазначених вимог, щодо охорони праці є адміністративним правопорушенням, за скоєння якого встановлюється адміністративна відповідальність у вигляді штрафу.

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездіяльність. Дія – активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання). Бездіяльнісь – пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов’язків.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою.

Правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці – трудове право; агрохімічних норм – земельне право).

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її пове 

дінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної.

Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує злочин – так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо. Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки. Адміністративне правопорушення переростає у злочин: якщо адміністративний проступок набув ознак складу злочину; якщо адміністративне правопорушення вчинене вдруге.

Згідно ст. 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення – штраф є грошовим стягненням, яке покладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і у розмірі, встановлених законодавством України.

Штраф являє собою стягнення майнового характеру, яке виражається у отриманні з правопорушника та направленні у дохід держави визначеної суми грошових коштів.

Адміністративний штраф – це засіб впливу на свідомість правопорушника шляхом ущимлення його майнових інтересів.

Закон встановлює мінімальний та максимальний розмір адміністративних штрафів, фіксуючи їх у відносно визначеному розмірі. Це дає можливість диференціювати накладені стягнення, виходячи із тяжкості скоєного адміністративного проступку, обставин, що характеризують особу правопорушника, форми та ступені його вини тощо. Крім того, враховується вплив, який здійснюється на розмір стягнення у залежності від виду суб’єкту адміністративної відповідальності (громадяни, посадові особи тощо), посадового положення особи, що накладає штраф, а також виду та розміру компетенції відповідного органу адміністративної юрисдикції.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Розглянемо окремі види адміністративних правопорушень законодавства про охорону праці.

Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці

Дане правопорушення визначається ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній зазначається, що порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу:

на працівників від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Охорона прав та законних інтересів людини і громадянина є головним обов’язком всіх державних органів. Тому у процесі формування демократичної та соціально-орієнтованої правової держави суттєво збільшується роль правового механізму відносно прав та свобод людини як найвищої соціальної цінності. Затверджуючи та забезпечуючи права та свободи людини, держава у законодавчому порядку встановлює гарантії здійснення і захисту цих прав, що має важливе значення для їх реалізації.

Так законодавство України про працю та охорону праці встановлює гарантії забезпечення права громадян на працю, право на безпечні, належні умови праці (ст. 43 Конституції України), які відповідають вимогам безпеки, гігієни та виробничої санітарії, забезпечують єдиний механізм регулювання трудових відносин між власником та уповноваженим ним органом та працівниками всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.

Таким чином, об’єктом правопорушення у даній статті є конституційні права громадян на охорону праці; на соціальний захист у разі втрати працездатності, а також при втраті годувальника (ст. 46 Конституції України).

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у невиконанні або неналежному виконанні діючого законодавства про охорону праці посадовими особами підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності.

Суб’єктами даного правопорушення є працівники, посадові особи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності.

Суб’єктивна сторона може виражатись у формі умислу чи необережності.

Притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється за порушення конкретних норм законодавства про охорону праці, які були виявлені у процесі контролю і нагляду за дотриманням законності.

Ухилення від участі у переговорах по укладанні, зміні або доповненню трудового договору, угоди

Дане правопорушення визначається ст. 41-1. Ухилення особи, які представляють власника або уповноважені ним органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників трудових колективів від участі у переговорах стосовно укладення, зміні або доповненню колективного договору, угоди, умисне порушення встановленого законодавством терміну таких переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін або примирювальних комісій у встановлений сторонами переговорів строк тягне накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом даного правопорушення є відносини у галузі охорони праці.

Об’єктивна сторона характеризується діями, які перераховані у диспозиції даної статті. Ці дії пов’язані із порушенням встановленого законодавством порядку проведення переговорів стосовно колективних договорів та угод.

Ст. ст. 10, 11 Закону України "Про колективні договори та угоди” регламентується процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення спорів, які виникають у ході переговорів. Колективні переговори можуть розпочатися за пропозицією однієї із сторін – працівника або власника (роботодавця), не раніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії колективного договору. Друга сторона повинна у семиденний строк розпочати переговори.

Ігнорування на протязі семи днів пропозиції про початок колективних переговорів може розглядатися як ухилення від участі у переговорах.

У законодавстві України відсутня норма, яка би покладала обов’язок розпочати переговори на яку-небудь із сторін.

За вказаний строк (7 днів) сторони повинні у відповідності із ст. 10 вказаного вище Закону створити робочу комісію із наділених відповідними повноваженнями представників для ведення ділових переговорів.

Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди, який вноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо збори 9конференція) відхиляє проект або окремі його положення, сторони знов починають переговори. Строк переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього готовий проект виноситься на розгляд зборів або конференції трудового колективу. У разі схвалення проекту він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше, ніж через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) трудового колективу.

Колективний договір, угода вступає у силу із дня його підписання представниками сторін або із дня, вказаного у колективному договорі, угоді.

Що стосується терміну, на який заключається колективний договір, то він законодавчо не врегульований, а встановлюється угодою сторін.

Внесення змін та доповнень до колективного договору, угоди на протязі строку їх дії можливі тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою (ст. 14 Закону України "Про колективний договір, угоду”).

Суб’єктом даного правопорушення можуть бути особи, які представляють сторони колективного договору і ухиляються від участі у переговорах по укладенню, зміні або доповненню колективного договору, не забезпечують роботу відповідних комісій.

На них накладається штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спори із цих питань розглядаються судом за позовом однієї із сторін колективного договору, угоди, відповідних комісій або прокурора.

Суб’єктивна сторона даного проступку виражена у умисній вині.

Порушення або невиконання колективного договору, угоди

Правопорушення визначається ст. 41-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Порушення або невиконання зобов’язань по колективному договору, угоді особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, або представниками трудових колективів – тягне за собою накладення штрафу від п’ятидесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом даного правопорушення є відносини з охорони праці.

Суб’єктами відповідальності можуть бути особи, які представляють сторони колективного договору, що винні у вказаному правопорушенні, у разі відмови роботодавця усунути порушення колективного договору (угоди), що виявлені під час контролю із боку працівників. За вимогою профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов’язані застосувати заходи, передбачені законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов’язання по колективному договору, угоді, (ст. 18 Закону України "Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 року).

Об’єктивна сторона даного проступку виражена у порушенні або невиконанні зобов’язань, що передбачені законодавством, що регулює укладення колективних договорів.

Суб’єктивна сторона виражена у умисній вині.

Справи про адміністративні правопорушення, що передбачені зазначеною статтею Кодексу України про адміністративні правопорушення, розглядаються у встановленому порядку державними інспекціями праці.

Штраф на винних осіб накладається у судовому порядку.

Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод

Дане правопорушення визначено ст. 41-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ненадання особами, що представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки, чи інші уповноважені трудовим колективом органи, представниками трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод,- тягне за собою накладення штрафу у розмірі від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ненадання інформації для ведення колективних переговорів посягає на суспільні відносини з охорони праці. Вони і є об’єктом даного проступку.

Об’єктивна сторона виражена у конкретних діях з ухилення від надання необхідної інформації. Виявлення цих незаконних дій здійснюється у процесі контролю за виконанням колективного договору сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними органами.

Практично профспілка запитує у керівника підприємства інформацію про хід та виконання колективного договору, угоди. Власник також контролює виконання зобов’язань з колективного договору.

Суб’єктами даного правопорушення можуть бути особи і органи, які є сторонами у колективному договорі.

Суб’єктивна сторона може виражатись у умислі або необережності.

4. Інші види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці

Дисциплінарна відповідальність за невиконання вимог законодавства про охорону праці

Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. У Кодексі законів про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені на працівників – догана і звільнення.

Ст. 147 Кодексу законів про працю України передбачає стягнення за порушення трудової дисципліни За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Зазначена стаття передбачає застосування до працівників за порушення трудової дисципліни таких стягнень, як догана та звільнення. Пленум Верховного Суду України визнає дисциплі-нарним стягненням звільнення за підставами, передбаченими пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП (п. 22 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Матеріальна відповідальність за порушення вимог охорони праці

Якщо при порушенні норм охорони праці спричинені матеріальні збитки, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок пору-шення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і за-конні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлен-ня відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в ме-жах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями" (бездіяльністю) працівника, і відповідальність, як правило, обмежується певною частині заробітку працівника і не повинна перевищувати повного міру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачені законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнені працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покріпи її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження.

Фінансова відповідальність підприємств

Така відповідальність передбачена Законом України «Про охорону праці». Відповідно до ст. 31 цього закону за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань блезпеки, гігієни праці та виробничого середовища підприємства можуть притягуватися органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у розмірі до 2 % його місячного фонду заробітної плати. Підприємство також платить штраф за кожен нещасний випадок і випадок професій-ного захворювання, що стався на виробництві з його вини. Якщо встановлено факт приховування нещасного випадку, штраф спла-чується у 10-кратному розмірі. Власник підприємства має право оскаржити рішення про накладення штрафу через суд у місяч-ний строк. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі 2 % за кожний день прострочення.

Питання застосування штрафів до підприємств за пору-шення вимог законодавства про охорону праці регулюються По-ложенням про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охо-рону праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї-ни від 17 вересня 1993 р. з подальшими змінами, і Інструкцією по його застосуванню, затвердженою наказом Державного коміте-ту по нагляду за охороною праці, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 25 липня 1994 р.

Голова Комітету по нагляду за охороною праці має право накласти штраф у розмірі до 2 відсотків місячного фонду заро-бітної плати підприємства, з якого відшкодовується штраф; його заступник — до 1,5 %; начальники територіальних управлінь — до 1 % місячного фонду заробітної плати. Якщо нещасний випа-док не призвів до стійкої втрати працездатності працівника, штраф накладається у розмірі, визначеному з розрахунку серед-ньомісячного заробітку працівника за період його тимчасової непрацездатності. При нещасному випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності, а також за професійне захворювання працівника — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втра-ти ним професійної працездатності; у разі смерті потерпілого — у розмірі його дворічного заробітку. Постанова про накладення штрафу на підприємство приймається за підсумками перевірки стану та умов праці на даному підприємстві, проведеної органа-ми Держохоронпраці.

Відповідно до ст. 35 Закону "Про пожежну безпеку" за порушення встановлених законодавством вимог пожежної без-пеки та невиконання приписів посадових осіб органів державно-го пожежною нагляду підприємства можуть притягуватися через суд до сплати штрафу у розмірі до 2 % його місячного фонду заробітної плати. Рішення про накладення штрафу може бути оскаржено через суд у місячний строк. При цьому подання скар-ги призупинює стягнення штрафу до остаточного вирішення спору. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного ви-рішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі 2 % за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 46 Закону "Про забезпечення санітарно-го та епідемічного благополуччя населення" до підприємств мо-жуть застосовуватися фінансові санкції за порушення санітарно-го законодавства. Зокрема, за ухилення від пред'явлення посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби продукції, яка підлягає такому контролю, підприємство платить штраф у розмірі 25 % вартості продукції, випущеної з моменту ухилення. При цьому вартість продукції визначається за цінами її реалізації. У разі невиконання порушником протягом 15 днів постанови про накладення штрафу сума санкції відшкодовуєть-ся через суд. Більш детально порядок стягнення фінансових санкцій, накладених на підставі ст. 46 Закону "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (у тому числі і штрафів на посадових осіб), регулюється Інструкцією про порядок накладення стягнень і штрафів за порушення санітар-ного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охоро-ни здоров'я України від 14 квітня 1995 р., з подальшими змінами.

Відповідно до ст. 82 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки" на підприємства, що здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії, у разі порушення норм, правил і стандартів безпеки або умов доз-волу на ведення робіт, якщо ці порушення заподіяли чи могли, заподіяти шкоду здоров'ю людей або довкіллю, органами держав-ного регулювання ядерної або радіаційної безпеки може бути накладений штраф.

Розмір і порядок накладення зазначених штрафів визна-чається на підставі Положення про порядок встановлення розмірів та накладення штрафів на підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність у сфері використання ядер-ної енергії, у разі порушення ними норм, правил та стандартів безпеки або умов дозволу на ведення робіт, затвердженого по-становою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1996 р. Відпо-відно до цієї постанови за базову величину штрафу береться величина, рівна 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів гро-мадян на день винесення постанови про накладення штрафу. Конкретний розмір штрафу залежить від виду діяльності підприє-мства, рівня порушення, тривалості роботи з порушенням до і після його виявлення, і факторів поправки величини штрафу, що випливають з характеру порушення.

При цьому штраф накладається:

за порушення будь-якого рівня — Головними державними інспекторами України з ядерної безпеки і охорони навколишнього природного середови-ща, Головним державним санітарним лікарем України;

за по-рушення 3 та 4 рівнів — їх заступниками;

3) за повторне чи умис-не порушення 4 рівня — державні інспектори з ядерної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, головні дер-жавні санітарні лікарі територій, об'єктів та водного, залізнич-ного, повітряного транспорту.

Порушення у сфері використання ядерної енергії вияв-ляються у ході проведення перевірок Головною державною інспекцією по нагляду за ядерною безпекою, державною еколо-гічною інспекцією, державною санітарно-епідеміологічною служ-бою, іншими структурними підрозділами державного регулюван-ня ядерної та радіаційної безпеки, аналізів звітів підприємств з безпеки ядерних установок, а також у ході проведення перевірок відповідними структурними підрозділами самих підприємств. Повідомлення про виявлені порушення направляються Головним державним інспекторам України з ядерної безпеки та охорони довкілля, Головному державному санітарному лікарю України або їх заступникам і за їх дорученням перевіряються інспекціями, відділами, службами спеціально уповноважених органів. Цими інспекціями та іншими відповідними органами попередньо оці-нюється значення порушення для ядерної та радіаційної безпе-ки, виноситься попередній висновок про порушення та складаєть-ся акт перевірки факту порушення. Якщо за попередньою оцінкою порушення кваліфікується як порушення 1—3 рівня, підприємство повинне за підсумками проведеного ним розсліду-вання факту порушення передати спеціально уповноваженому органу звіт про зазначене порушення, в тому числі й про вжиті заходи з забезпечення необхідного рівня безпеки. Якщо ж пору-шення кваліфікується як порушення 4 рівня, але не являється по,-вториим чи умисним,, звіт про проведене на підприємстві розслі-дування не подасться.

Заслуховування пояснень та аналіз довідок підприємств, розгляд актів перевірок фактів порушення, звітів підприємств та інших матеріалів про порушення, встановлення рівня порушен-ня та розміру штрафів здійснюється комісіями, які створюються як дорадчі органи при Головних державних інспекторах України з ядерної безпеки та охорони довкілля, Головному державному санітарному лікареві, їх заступниках. За підсумками розгляду обставин порушення комісією приймається рішення, яке розгля-дається відповідною посадовою особою і враховується нею при винесенні рішення про накладення штрафу.

Підприємство повинно сплатити штраф упродовж 30 днів після винесення відповідною посадовою особою постанови про накладення штрафу або, якщо розмір штрафу може вплинути на здійснення діяльності підприємства, пов'язаної з безпекою, сплата штрафу може бути проведена двома частинами: 30 % — упродовж 30 днів зі дня винесення постанови, 70 % — упродовж наступних 60 днів.

Власник підприємства або уповноважений ним орган має право оскаржити в місячний термін рішення про стягнення штрафу з підприємства у судовому порядку.

Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2% за кожен день прострочення.

Кошти від сплати штрафів, що накладаються на підприємства за підсумками комплексних перевірок стану безпеки та умов праці, перераховуються у таких розмірах (у відсотках до загальної суму штрафу):

до державного фонду охорони праці – 15%;

до галузевого фонду охорони праці – 15%;

до регіонального фонду охорони праці – 20%;

до фонду охорони праці підприємства, з якого стягнуто штраф – 50%.

Штрафи у разі нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися на виробництві, сплачуються підприємством без припису органів державного нагляду за охороною праці та перераховуються у таких розмірах (у відсотках від загальної суми штрафу):

до державного фонду охорони праці – 25%;

до галузевого фонду охорони праці – 25%;

до регіонального фонду охорони праці – 50%.

Висновки

Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 10 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 000 працівників, з них гинуло майже 3 000. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались. З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не вирішувалось.

В 1992 р. Україна прийняла Закон "Про охорону праці”.

Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці (см. ст. 4).

За роки, що минули з часу прийняття Закону, зроблено для реалізації цих принципів:

створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем;

створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров’я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні.

У 1994-1995 рр. В Україні були розроблені і, в основному, виконані перші Національна галузеві, регіональні і виробничі програми поліпшення стану умов, безпеки праці і виробничого середовища.

Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємств, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцтву торік перевищила 150 000, а пенсіонерів у зв’язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку — 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов’язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах — від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємствах галузей з високим рівнем професійного ризику.

Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.

Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв’язку меж системами охорони праці і соціального страхування.

Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Література:

Конституція України.

Кодекс законів про працю України.

Кримінальний кодекс України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Закон України "Про охорону праці” від 14.10.1992 року.

Основи законодавства України про охорону здоров’я. Прийняті Верховною Радою України 19.11.1992 року.

Наказ державного комітету України за охороною праці від 31.05.1995 року № 82 "Про затвердження порядку організації державного нагляду за охороною праці в системі Держнаглядохорони праці”.

Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1993 року № 754.

Інструкція щодо застосування Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці. Затверджено наказом Держнаглядохоронипраці України, Мінфіну України і Мінекономіки України від 25.07.1994 року № 71-а.

20. Законодавство України про працю. Навчальний посібник. К., 1998 рік.

23. Безопасность труда, санитария и гигиена: Справ. пособие. – М.: Изд-во стандартов, 1999 – 174 с.

24. Назаров А. К. Теоретические основы безопасности жизнедеятельности. – М.: ДЭФА, 2000. – 120 с.