Трудові відносини із залученням до роботи працівників.

Трудові відносини між працівником і підприємством повинні бути оформлені трудовим договором.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов’язується виплачувати працівникам заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Оплата праці найманих робітників за договором як правило не залежить від кінцевих результатів діяльності фермерського господарства. Для визначення розміру оплати їх праці голова господарства як орієнтири використовує тарифні сітки, тарифні сітки і тарифні коефіцієнти, що діють у місцевому сільськогосподарському підприємстві, підвищуючи їх на певний коефіцієнт за домовленістю з кожним працівником відповідно до тривалості його робочого дня та обсягу робіт, які він виконуватиме. Як відомо наймана праця у фермера інтенсивніша, але й оплата її у 1,5-2 рази вища ніж у сільськогосподарському підприємстві.

З метою підвищення зацікавленості найманих робітників працювати у фермера їм можуть бути запропоновані додаткова натуральна оплата, безкоштовне харчування, підвезення до місця роботи та з роботи, інші заохочувальні заходи. Види і розміри цієї оплати обумовлюються в договорі, де також визначається термін, на який він укладається.

Трудовий договір складається тільки у письмовій формі, якщо:

це передбачено законодавством;

на цьому наполягає працівник;

якщо цей працівник неповнолітній.

В інших випадках складання трудового договору в письмовій формі необов’язкове, можливе складання в даній формі.

Оплата праці у рослинництві

Протягом значного періоду функціонування сільськогосподарських підприємств оплата праці в рослинництві удосконалювалась і нині склалися певні її види та показники, застосування яких доцільне і за умов ринкових відносин.

Оплату праці поділяють на такі три категорії:

Основна плата праці за:

кількість виробленої продукції;

відпрацьовані людино-години;

обсяг виконаних робіт.

Додаткова оплата за:

якість виконаних робіт;

стислі строки виконання робіт;

підвищена оплата за збирання врожаю;

стан роботи в даному господарстві;

кваліфікація виконавця (класність);

надбавка за роботу із захисту рослин;

надбавки за роботу на різних видах техніки.

Преміювання за:

збереження і ефективне використання техніки;

подовження строків служби техніки;

економію енергоресурсів та інших прямих витрат;

досягнення високих врожаїв і прибутків.

Наведені категорії взаємопов’язані між собою і взаємозалежні одна від одної. Чим вища основна оплата праці, тим більша додаткова, оскільки остання нараховується по відповідних відсотках до основної. Дещо інша система преміювання, яка встановлюється за визначеними показниками від суми економії витрат на встановлених розмірів за збереження техніки, подовження строків їх служби. Преміювання за результати діяльності від прибутку встановлюється у відсотках за рішенням трудового колективу.

Загальне авансування та стимулювання протягом року

Загальний розмір авансу, виданий протягом року складається з двох частин: поточного авансування за виконання практичного обсягу робіт (чи відпрацьований час) та стимулювання протягом року.

Застосовують дві основні форми поточного авансування – погодинне і відрядне.

Розміри плати при погодинному авансуванні встановлюються на основі різних підходів, а саме:

а) як добуток відповідних погодинної тарифної ставки на кількість відпрацьованих годин;

б) у розмірі місячної ставки – як добуток відповідної денної ставки на кількість відпрацьованих повних робочих днів на місяць.

Відрядне авансування проводиться за фактично виконаний обсяг робіт, виходячи з існуючих норм виробітку та прийнятих у господарстві тарифних ставок.

У випадку, коли відрядне авансування проводиться по єдиному наряду, заробітну плату за обсяг виконаних робіт нараховують не індивідуально кожному механізатору чи іншому працівникові, а всьому колективу за весь обсяг виконаних ним робіт за певний період. За рішенням колективу розподіл авансу можна проводити з урахуванням КТЦ.

Незалежно від обраної форми, головна вимога полягає в обґрунтуванні розміру самого авансу. Він не може бути меншим ніж 50-60 % загальної оплати і не повинен дорівнювати 100 % розміру оплати. В обох випадках це негативно позначиться на діяльності господарських формувань та їх результатах. При низькому рівні втрачається інтерес до своєчасного виконання робіт і дотримання технологічної дисципліни, при високому – виникає інтерес до високого заробітку при нехтуванні якістю виконуваних робіт внаслідок несуттєвих доплат за результати праці.

За сучасних умов погодинна форма стає можливою завдяки згуртованості колективів, зміні ставлення до засобів виробництва і праці. Цьому сприяє розпаювання майна та землі, усвідомлення працівниками того, що результати їх праці стали їхнім надбанням.

Доплати та премії за кінцеві результати виробництва

Акордно-преміальна та відрядно-преміальна системи оплати праці більшою мірою ставлять у залежність розмір річного заробітку працівників від ступеня виконання виробничого завдання, зростання урожайності сільськогосподарських культур, якості продукції. Основними видами оплати праці при цьому виступають доплати за продукцію та преміальні виплати за відповідні показники. Грошова оплата при використанні різних систем доповнюється натуральною оплатою. Зазначені системи оплати праці гнучкіші й забезпечують в основному потреби господарств на досягнутому рівні їх розвитку.

Якщо на вирощуванні сільськогосподарських культур передбачена додаткова оплата за одержану продукцію в межах нормованого завдання (цукрові буряки фабричні й на корм, кормові буряки та інші), розцінки за продукцію визначають виходячи із суми фонду оплати праці по тарифу (без збільшення на суму доплати за продукцію).

Норму виробництва продукції і розмір підвищення тарифного фонду оплати праці до 150 % слід встановлювати так, щоб розрахована на її основі розцінка не призводила до збільшення витрат на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції в цілому по господарству, а також не допускала випереджаючого зростання оплати праці порівняно з підвищенням її продуктивності.

Тарифний фонд оплати праці для розрахування розцінок за продукцію визначають по технологічних картах, складених по кожній культурі на основі запланованого обсягу робіт, включаючи роботи незавершеного виробництва, встановлення норми виробітку і відповідних тарифних ставок.

При застосуванні акордно-преміальної системи поширення набуло преміювання за економію прямих витрат у розмірі до 70 % одержаної економії.

Оцінюючи різні варіанти остаточного розрахунку наприкінці року слід зауважити, що за ринкових умов доцільно використовувати оплату праці від валового доходу.

Стимулювання підвищення кваліфікації

З метою посилення матеріальної зацікавленості в підвищенні кваліфікації працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, можуть встановлюватися трактористам-машиністам – І, ІІ, ІІІ класи кваліфікації. Особам, яким присвоєно І клас кваліфікації тракториста-машиніста і звання "Майстер рослинництва І класу” проводяться доплати до заробітку в розмірі 20 %, а особам , яким присвоєно ІІ клас кваліфікації тракториста-машиніста і звання "Майстер рослинництва ІІ класу” – в розмірі 10 %.

Стимулювання своєчасного та якісного

збирання урожаю і заготівлі кормів

Враховуючи особливо важливе значення проведення збтирання вродаю в госполджарстві встановлюються підвищені розцінки по оплаті праці для працівників, зайнятих на цих роботах. Найпоширенішим є традиційний порядок, при якому розцінки трактористам-машиністам збільшуються до 60%, а всім іншим працівникам, зайнятих на збиранні врожаю до 15 %.

Розмір заробітку майстрів-налагоджувальників і працівників, які здійснюють технічне обслуговування збиральних агрегатів, трактористів-машиністів, зайнятих на інших роботах у складі комплексу (загону) визначається виходячи із співвідношення між встановленими для цих працівників тарифними ставками і тарифною ставкою тракториста-машиніста, який працює на збиральному агрегаті.

Оплату праці водіїв автомобілів, які обслуговують збиральні агрегати, проводять у розмірі до 80 %, начальників комплексів (загонів) – до 120 %, а їх помічників – до 80-100 % середнього заробітку трактористів-машиністів, які працюють на збиральних агрегатах.

Оплата праці у тваринництві

Тарифний фонд оплати праці

У тваринництві насамперед встановлюють нормативну чисельність працівників кожної професійної групи діленням поголів’я тварин певного виду або статево-вікової групи на технічно обґрунтовану норму обслуговування. Потім одержаний результат множать на кількість днів у виробничому циклі, кількість циклів протягом року і на відповідну тарифну ставку за зміну.

Підмінним працівникам-тваринникам нараховують100 %, а постійним підмінним свинарям по догляду за маточним стадом та операторам машинного доїння – 110 % заробітку або розцінок для працівників, яких вони підміняють. До визначеної суми оплати праці виробничників по кожному виду продукції додають певну частину оплати бригадира, його помічника, обліковця. Цю частину визначають пропорційно до тарифного фонду оплати праці безпосередніх виконавців робіт, розрахованому в технооігчних картах.

Загальний тарифний фонд оплати праці по кожному виду тваринницької продукції одержують підвищенням розрахункового фонду до 150 %.

Розцінка за одиницю продукції є результатом ділення основного фонду оплати праці на норму виробництва продукції у натуральному або грошовому вираженні.

Авансування працівників

В галузях тваринництва, де продукція надходить в окремі періоди, аванс нараховують за відпрацьований час при виконанні всіх робіт по догляду й обслуговуванню закріплених груп тварин. У галузях, де продукція надходить протягом усього року, авансування працівників не застосовують, оскільки нараховують заробітну плату за кількість виробленої продукції певної якості згідно з плановими розцінками за її одиницю.

Оплата праці за прогресивно

зростаючими розцінками

Працю робітників, безпосередньо зайнятих на обслуговуванні худоби і птиці з використанням машин та механізмів, оплачують за тарифними ставками й розцінками відповідно до тарифікації робіт операторів комплексів по виробництву продукції на промисловій основі. Додаткову оплату нараховують за виконання нормованих завдань по виробництву продукції або переведенню худоби і птиці до інших технологічних груп. Нормовані завдання для окремих працівників або їхніх груп (бригад) встановлюють за нормами обслуговування та продуктивності тварин. При виконанні нормованого завдання по 100 % додаткова оплата досягає 30 % тарифної ставки, а в разі невиконання завдання (але не нижче 80 %) її відсоток пропорційно знижується.

При визначенні таких розцінок встановлюють мінімальну і максимальну продуктивність худоби, а потім приймають інтервал шкали та кількість градацій продуктивності.

Контрольна форма оплати праці

При найманні робітників на постійну (сезонну) роботу з кожним з них укладається контракт. У ньому повинні бути вказані:

обсяги пропонованої роботи і строки її виконання;

вимоги щодо якості;

строк дії контракту;

права, обов’язки та взаємна відповідальність сторін;

умови оплати праці, які визначаються угодою сторін, не можуть бути меншими, ніж передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором;

умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці;

доплати і надбавки;

премії, винагороди за підсумками роботи за рік чи інший період;

організація праці.

З метою зацікавленості найманих робітників у ефективному господарюванні за угодою членів селянського (фермерського) господарства вони можуть брати участь у розподілі прибутків на умовах, чітко визначених у контракті, а саме тієї частки, яка створюється за рахунок їх ефективної праці у збільшенні виробництва проти наміченого рівня.