Травматизм. Профілактика травматизму

Поряд із пошкодженнями різного характеру у окремих людей хірургія має справу також з груповими травмами, які зустрічаються та повторюються у людей певних професій або груп, що перебувають у подібних умовах. Такі травми об'єднуються в поняття "трав-матизм". Під терміном "травматизм" розуміють як значні, тяжкі травми, так і дрібні пошкодження, мікротравми. Останні численні і мають вагу не стільки самі по собі, скільки як джерело інфек-ційних ускладнень, що призводять до тимчасової втрати працездатності.

Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого при-падає близько 20 %, тобто кількісно різко переважає невиробничий травма-тизм. Виробничий травматизм у свою чергу ділиться на промисловий та сільськогосподарський. До промисло-

вого травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у майстер-нях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо.

Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожний, авіаційний), вулич-ний, побутовий, спортивний та дитя-чий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних мірку-вань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чин-ників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допит-ливість і рухливість. Причини невироб-ничого травматизму у дітей і дорослих однакові.

Крім зазначених видів травматизму, розрізняють ще трак їй навмисні, що наносяться окремими людьми з метою самогубства (сущидальні) чи каліцтва. До навмисних належать також воєнні трав-ми, тобто травми, одержані на війні.

Травма — одна з головних причин смерті людей віком до 44 років. Вона посідає III місце у загальному переліку причин смертності.

Найбільшу питому вагу в травма-тизмі має механічна травма, вона скла-дає основу травматизму. В усьому світі її показники зростають. Це пов'язано з механізацією на виробництві та в по-буті, електрифікацією та газифікацією, значним розвитком автотранспорту, авіації, інтенсивним висотним будів-ництвом, спорудженням великих тех-нічних комплексів (підземних магістра-лей, каналів, телевізійних веж, висо-ковольтних електроліній тощо), масо-вими заняттями спортом, збільшенням споживання населенням алкоголю, ліків, наркотичних та токсичних речо-вин тощо. Особливістю механічних травм є їх множинний характер, через що зараз прийнято такі травми назива-ти політравмами.

За статистичними даними ВООЗ, лише внаслідок автомобільно-дорожніх пригод щорічно в світі гинуть понад 250 тис. людей, а кількість травмова-них перевищує 2 млн (за іншими по-відомленнями — 8 млн). Ці цифри да-лекі від справжніх показників (переваж-но вони занижені), оскільки на сьогодні навіть не вироблене єдине поняття смер-тності від травми. Якщо в Бельгії смерт-ністю від травми вважають смерть на місці травми, то в США до неї зараховують і смерть протягом року після травми. Внас-лідок автомобільно-дорожніх травм в Англії щорічно гине людей більше, ніж від усіх інших травм, разом узятих. Особ-ливо прикро, що ці та інші травми є го-ловною причиною смерті людей молодо-го віку (20—40 років).

Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її, особливостей ушкодженої тканини та організму.

Дорожньо-транспортний травматизм об'єднує всі травми, які завдаються транспортними засобами (якщо по-терпілі не зв'язані з виробничою діяль-

ністю), незалежно від того, був потер-пілий у машині (водій, пасажир) чи ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з вини пішоходів. Багато дорожньо-транспор-тних пригод стається через керування машиною в стані сп'яніння.

Вулична травма — це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними за-собами). Більшість вуличних травм зу-мовлюється падінням потерпілого. Особливо часто це буває в осінньо-зи-мовий період та у вечірні години.

Серед цих травм переважають пере-ломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше бувають забиття, розтягнення та пора-нення. Вуличний травматизм спричи-няється поганою організацією вулично-го руху, неякісним покриттям та освіт-ленням вулиць, незадовільним їх ста-ном, зокрема в період ожеледиці тощо.

Побутовий травматизм об'єднує травми, що виникають у домашніх умо-вах (у квартирі, на подвір'ї, в гаражі). Велика кількість їх пов'язана з приби-ранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани, опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побу-тові травми виникають у чоловіків, зок-рема молодих.

Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 % від усіх пошкоджень травматичного поход-ження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мото-гонщиків. Переважають травми опор-но-рухового апарату (забиття, перело-ми, розтягнення, вивихи), а також го-лови та тулуба.

До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму (до-рожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються часті-ше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13 років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом (50 %); 30 % вдома і 20 % — в дорожньо-транспорт-них пригодах (смертність сягає 80 %).

Загальна смертність дітей від нещас-них випадків складає, за даними ВООЗ, 37,2 на 100 тис. хлопчиків і 22,8 на 100 тис. дівчаток.

Виробничий травматизм пов'язаний з виконанням завдань на виробницт-ві — у промисловості чи сільському гос-подарстві.

Основні причини виробничого травматизму — незадовільні умови пра-ці, недосконалі або несправні знаряд-дя виробництва або неправильна їх експ-луатація, особистий стан працівника тощо. Серед цих загальних причин ви-робничого травматизму є безліч конкрет-них обставин, пов'язаних з особливос-тями організації праці на виробництві, його арсеналом, складом та кваліфіка-цією робітників тощо. Порушення тех-ніки безпеки на виробництві, застаріла та несправна техніка, погані санітарно-гігієнічні умови праці (захаращеність робочого місця, забруднення повітря, неадекватне освітлення), недостатня ква-ліфікація робітника, перевтома, чис-ленні конструктивні недоліки станків та машин тощо сприяють травматизмові.

Найпоширеніші виробничі травми:

рани, забиття, опіки, електротравми. Сільськогосподарський травматизм сьо-годні в зв'язку з механізацією та елект-рифікацією сільського господарства за структурою мало чим відрізняється від промислового. Також переважають поранення, забиття, закриті пошкод-ження, переважно кінцівок (понад 80 %), значно рідше — внутрішніх органів. До 70 % травм — легкі.

Більшість травм належить до невироб-ничих. Найбільшу тривогу викликає дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають "війною на до-рогах". Жертвами цього виду травматиз-му щорічно стають мільйони людей, чет-верть мільйону помирають на місці Якщо взяти до уваги недосконалість обліку, ста-тистики травм та, власне, визначення поняття смерті від травми, то можна з впевністю сказати, що кількість жертв цього виду травматизму набагато більша, ніж повідомляється офіційно.

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ

Для боротьби з травматизмом насам-перед треба створити для людини спри-ятливі соціально-економічні та еко-логічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру.

Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм. Головними умовами його профілакти-ки є ретельна організація на виробниц-твах заходів з техніки безпеки та суво-рий контроль за їх виконанням усіма працівниками.

Дорожньо-транспортний травма-тизм вимагає великої уваги з боку як держави з її контрольне- регулюючими установами, так і конструкторів ма-шин, а також водіїв та пішоходів. Бла-гоустрій доріг, виготовлення машин підвищеної стійкості та опірності з без-печним кермом, обов'язкове користу-вання прив'язними поясами, суворе додержання правил руху, технічна справність машин, підвищення квалі-фікації водіїв тощо — все це складові профілактики дорожньо-транспортно-го травматизму. Введення лише при-в'язних поясів безпеки в машинах спри-яло значному зменшенню кількості за-гиблих на місці катастрофи.

Побутовий травматизм можна змен-шити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комуналь-них послуг, збільшення кількості і до-ступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побу-тових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін.

У профілактиці вуличного травматиз-му головними напрямками є благоуст-рій вулиць (своєчасний ремонт їх пок-риття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.

Профілактика спортивного травма-тизму зводиться до удосконалення орган-ізації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дис-ципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, кон-тролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею перед-бачені добре налагоджена робота, ме-дичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.

Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, до-шкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспор-ту і , насамперед, сім'ї.

Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гра-тись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілак-тики травматизму дітей грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.

У першій лінії боротьби з травма-тизмом роль медичної науки і її пред-ставників полягає в науковому обгрун-туванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігіє-ністів, фізіологів та насамперед ліка-рів—терапевтів, хірургів, травматологів.

Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, ко-лективів та батьків з лікарями щодо роз-робки і дотримання в цих колективах за-ходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення.

Третя лінія боротьби — головна лі-нія — медична. Проводиться за спри-

яння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація.

У ролі таких дорадників виступають Міністерство охорони здоров'я. Націо-нальна академія медичних наук, науко-во-дослідні та навчальні медичного профілю університети, академії та інститути. Конкретними учасниками другої лінії профілактики є працівни-ки лікарень, санепідемстанцій, науко-во-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин та медпунктів на підприє-мствах, шкільні та дільничні лікарі.