Реферат на тему:

Структура звукового аналізатора людини

Звуковий аналізатор дозволяє людині за допомогою звукових сигналів одержувати значну частину інформації. Ці сигнали, звичайно, можуть також нести в собі інформацію і про небезпеку. У такий спосіб звуковий аналізатор людини забезпечує не тільки сприйняття акустичної обстановки системи «людина – середовище існування», але у достатній мірі відповідає необхідному рівню забезпечення умови безпеки життєдіяльності людини.

Вухо являє собою сприймаючу частину звукового аналізатора. Воно складається з трьох відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха (рис. 2.2).

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового каналу 1, затягнутого пружною барабанною перетинкою 2, що відокремлює середнє вухо. У порожнині середнього вуха розташовані так називані слухові кісточки: молоточок – 5, ковадло – 4 і стремінце – 6, які служать для передачі звукових коливань від барабанної перетинки у внутрішнє вухо, де розташований спеціальний орган, який сприймає звук. Цей орган називається кортієвим.

Порожнина середнього вуха з’єднується з порожниною носоглотки за допомогою євстахієвої труби 3, по якій під час ковтання повітря проходить у порожнину середнього вуха. Внутрішнє вухо відрізняється найбільш складною будовою. Воно складається з трьох частин: мішечків переддвір’я 9, равлика 7 і трьох напівкружних каналів.

Равлик сприймає звукові роздратування, а мішечки переддвір’я і напівкружні канали — роздратування, що виникають від зміни положення тіла в просторі.

Звукові хвилі, які виникають у навколишнім середовищі, проникають у зовнішній слуховий прохід, приводять у коливання барабанну перетинку і через ланцюг слухових кісточок передаються в порожнину равлика внутрішнього вуха. Коливання рідини в каналі равлика надають руху волокнам основної перетинки кортієва органа таким чином, що вони знаходяться в резонансі з тими звуками, що надходять у вухо. Коливання волокон равлика надають руху клітинам кортієва органа, які розташовані в них. У результаті цього виникає нервовий імпульс, який передається по нервовому волокну у відповідний відділ кори головного мозку. В цьму відділі спрацьовує система розпізнавання образів, що і дозволяє людині відчувати відповідні слухові впливи навколишнього середовища.

Акустичні (пружні) коливання навколишнього середовища, які діють на слуховий аналізатор людини, характеризуються значним діапазоном частот та амплітуди. Тому основними параметрами звукових коливань є частота і рівень інтенсивності, які суб'єктивно в слухових відчуттях сприймаються як висота і голосність звуку. Частота звукових коливань вимірюється в Герцах (Гц), а їх рівень інтенсивності – в Паскалях (Па).

Так, по частоті всі акустичні коливання поділяються на такі групи:

інфразвукові, з діапазоном частот від 0 до 16 Гц;

звукові, які знаходяться в діапазоні 16 – 20000 Гц;

ультразвукові, з частотами вище 20000 Гц.

Орган слуху людини сприймає далеко не всі акустичні коливання навколишнього середовища. По частоті область слухових відчуттів розташовується в діапазоні звукових частот від 16 до 20000 Гц.

Аналізуючи сприйняття цим аналізатором звуків з різними рівнями інтенсивності слід відмітити наступні особливості.

Еволюція людини відбувалася в атмосфері природних шумів (звуків тварин, співу птиць, шуму листя, дощу і т. п.). У зв’язку з цим, а також по причині особливості його будови, звуковий аналізатор людини характеризується конкретною величиною чутливості – мінімальним порогом відчуття звуків. У практиці вимірювань цієї характеристики встановлена її середньостатистична величина (5М10-8 Па) на частоті 1000 Гц.

З іншого боку, звуки дуже великої інтенсивності можуть викликати біль чи навіть зашкодити слуху людини. Верхньою границею інтенсивності звукових коливань, які сприймаються людиною, є поріг болючого відчуття. Цей поріг у меншому ступені залежить від частоти звуку і лежить у межах 130 — 140 дБ.

Слід зазначити, що величина мінімального порогу відчуття залежить від частоти звуків. Так, частоти, близькі до верхньої і нижньої меж звукового діапазону викликають слухове відчуття лише при значно більшій величині інтенсивності, ніж зазначений вище мінімальний поріг.

Співвідношення рівня інтенсивності і частоти визначає відчуття голосності звуку. Експериментально встановлено, що при визначених співвідношеннях цих характеристик людина оцінює звуки, які мають різну частоту й інтенсивність, як рівноголосні. Спостерігається як би взаємна компенсація інтенсивності звуку частотою.

Абсолютний диференціальний поріг цього аналізатора людини становить приблизно 2–3 Гц. Відносний диференціальний поріг складає 0,02%. У реальних умовах людина сприймає звукові сигнали на деякому визначеному акустичному тлі, який формується у результаті шуму транспортних засобів, вітру, розмови людей і т. ін. При цьому тло може маскувати корисний сигнал. Приймаючи до уваги цей факту деяких випадках ефект маскування може бути використаний для поліпшення акустичної обстановки. Так, наприклад відомо, що для рішення цієї задачі застосовується маскування високочастотного звуку низькочастотним, котрий менш шкідливий для людини.

Список літератури

Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.

Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.

Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом «Дашков и К», 2000.

Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.

Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.

Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.

Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.

Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.

Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.

Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998

Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.

Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во «Університетська книга», 2000.