Реферат на тему:

Структура зорового аналізатора людини

Зоровий аналізатор людини є одним з головних систем сприйняття навколишнього середовища. Дослідження показують, що через цей аналізатор людина сприймає близько 90 % всієї інформації, що надходить до людини із навколишнього середовища.

Зоровий аналізатор людини характеризується найбільшим часом адаптації в порівнянні з другми аналізаторами, тобто тим відрізком часу, що протікає між дискретною зміною рівня зовнішнього впливу і встановленням оптимальної чутливості (адаптпциї) аналізатора до цієї зміни.

Розрізняють темнову і світлову адаптацію зорового аналізатора. При темновій адаптації його чутливість досягає деякого оптимального рівня через 40…50 с; світлова адаптація, тобто зниження чутливості, триває 8…10 с.

Око безпосередньо реагує на яскравість, яка являє собою відношення сили світла (інтенсивності), випромінюваною даною поверхнею, до площі цієї поверхні. Яскравість виміряється в нитах (нт), 1 нт = 1 кд/м2. При дуже великих яскравістях (більше 30000 нт) у людини виникає ефект осліплення. Гігієнічно прийнятна нормальна яскравість складає величину до 5000 нт.

Наступною характеристикою зорового аналізаторя є контраст. Під контрастом розуміється ступінь сприйманого розходження між двома яскравостями, розділеними в просторі чи часі. Контрастна чутливість визначається різницею між яскравістю об'єкта і тла на якому він розташований, яка необхідна для забезпечення видимості об'єкта.

За допомогою зору ми пізнаємо форму, величину, колір предмета, напрямок і відстань, на якому він знаходиться від нас. Зоровий аналізатор містить у собі око, зоровий нерв і зоровий центр, який розташовується в потиличній частині кори головного мозку.

Око являє собою складну оптичну систему (рис. 2.1). Очне яблуко має форму кулі з трьома оболонками. Зовнішня товста оболонка 1 називається білковою або склерою, а її передня прозора частина 3 – роговицею. Усередину ока, у напрямку від білкової оболонки розташована друга 2, яка називається судинною. Передня частина оболонки, що лежить за роговицею, називається радужкою 7. У центрі її мається отвір, який називається зіницею. Радужка відіграє роль діафрагми, яка регулює інтенсивність пучка світла, що надходить на рецептор. Позад райдужної оболонки, проти зіниці, розташований хрусталик 6, форма якого являє собою двоопуклу оптичну лінзу. За хрусталиком, заповнюючи всю порожнину ока, знаходиться склоподібне тіло 8.

Промені світла, проникаючи в око, проходять через роговицю, хрусталик і попадають на внутрішню оболонку ока – сітківку 9. Вона вистилає тільки задню половину ока, і в ній знаходяться світлочутливі рецептори – палички (130 млн. шт.) і колбочки – (7 млн. шт.).

У центрі сітківки 9 (напроти центра зіниці по зоровій осі) мається поглиблення (жовта і сліпа пляма 10), яке містить тільки колбочки. Від центра сітківки до периферії кількість колбочок убуває. Палочки зосереджені, в основному, на периферії сітківки. Від кожної колбочки і від декількох паличок (приблизно від 100 шт.) відходить одне нервове зорове волокно, яке входить у склад зорового нерва, що досягає зорового центра головного мозку.

Світло, яке проникає в око, впливає на фотохімічну речовину елементів сітківки і розкладає його. Досягши визначеної концентрації, продукти розпаду роздратовують нервові кінці, закладені в паличках і колбочках. Виникаючі при цьому імпульси по волокнах зорового нерва надходять у нервові клітки зорового центра у корі головного мозку. Надалі система розпізнавання образів дозволяє бачити людині колір, форму, величину предмета, відстань до нього.

Функції паличок і колбочок різні. Колбочки забезпечують так називаний «денний» зір. «Нічний» зір здійснюється за допомогою паличок сітківки. Таким чином, дозволяюча здатність паличок і колбочок різна. Колбочки дозволяють чітко розрізняти дрібні деталі. Кольоровий зір здійснюється винятково через колбочковий апарат. Палички ж кольору не сприймають і дають ахроматичні зображення.

Щоб бачити форму предмета, потрібно чітко розрізняти його границі й обриси. Ця здатність ока характеризується як гострота зору. Гострота зору виміряється мінімальним кутом (від 0,5 до 10о), при якому дві крапки, розташовані на відстані 5 м від людини, ще сприймаються, як окремі.

Погоджений рух очей відбувається за допомогою трьох пар м'язів, які обертають очне яблуко, і внаслідок цього зорові осі обох очей завжди спрямовані на одну точку фіксації.

В біосфері Землі присутні т. н. оптичні випромінювання, спектр яких включає інфрачервоний, видимий та ультрафіолетовий діапазони.Око людини чуттєве до видимого діапазону спектра оптичних випромінювань, який знаходиться у діапазоні довжин хвиль від 0,38 до 0,77 мкм.

Список літератури

Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.

Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.

Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом «Дашков и К», 2000.

Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.

Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.

Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.

Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.

Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.

Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.

Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.

Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998

Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.

Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во «Університетська книга», 2000.