Реферат на тему:

Перша медична допомога при пораненнях

Профілактика ускладнень ран. Усяка, навіть сама невеличка рана являє загрозу для життя ураженого – вона може стати джерелом зараження різними мікробами, а деякі супроводжуються сильними кровотечами. Основною метою профілактики цих ускладнень, проведеної при наданні першої медичної допомоги, є найбільш раннє накладення стерильної пов'язки на рану, дотримання правил асептики й антисептики, зупинка кровотечі.

Поняття про асептику й антисептик. Асептика – це сукупність заходів, спрямованих на попередження влучення мікробів у рану. Таким чином, асептика є методом профілактики раневої інфекції. Вона досягається суворим дотриманням основного правила – усе, що стикається з ранню, повинне бути стерильним (не мати мікробів). Не можна руками торкати рану, видаляти з неї уламки, обривки одягу, використовувати нестерильний матеріал для закриття ран.

Антисептикою називається система заходів, спрямованих на зменшення кількості мікробів та їхнє знищення у рани. Розрізняють механічну, фізичну, хімічну і біологічну антисептику. Механічна антисептика складається у первинній хірургічній обробці ран. Фізична антисептика полягає у застосуванні таких методів, при яких створюються несприятливі умови у рани для виживання мікробів,– це висушування рани, її дренування і відтік раневого виділення. Убиває мікроби сонячне світло і штучне ультрафіолетове опромінювання. Хімічна антисептика заснована на застосуванні різних лікарських засобів, що мають протимікробну дію. Ці речовини називаються антисептичними. Найбільш широко застосовуються такі антисептики, як настойка йоду, етиловий спирт, розчини хлораміну, риванолу, перманганату калію й ін. Антисептики можуть складатися з декількох речовин, наприклад мазь Вишневського. До біологічних антисептиків відносяться антибіотики, що використовуються для профілактики і лікування раневої інфекції.

Способи асептики й антисептики доповнюють один одного в боротьбі з інфекційним зараженням ран.

Поняття про пов'язку і перев'язку. Види пов'язок, правила їхнього накладення. Пов'язка являє собою перев'язочний матеріал, яким закривають рани. Процес накладення пов'язки на рани називається перев'язкою.

Пов'язка складається з двох частин: внутрішньої, котра стикається з раною, і зовнішньої, котра закріплює й утримує пов'язку на рани. Внутрішня частина пов'язки повинна бути стерильної.

Пов'язка, що накладається першою, називається первинною стерильною.

При накладенні пов'язок необхідно прагнути не викликати зайвого болю. Бинт варто тримати у правій руці, а лівої утримувати пов'язку і розгладжувати .ходи бинта. Бинт розгортають, не відриваючись від пов'язки, ліворуч праворуч, кожним наступним ходом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов'язка накладається не дуже туго (крім тих випадків, коли потрібно спеціальна що давить), щоб не порушити кровообіг, і не дуже слабко, щоб вона не спадала з рани. Перш ніж накласти первинну пов'язку, потрібно відкрити рану, не забруднюючи її і не заподіюючи болю ураженому. Верхній одяг у залежності від характеру рани, погодних і місцевих умов знімають, чи розрізають. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, потім – з ураженої. У холодний час року щоб уникнути охолодження, а також в екстрених випадках надання першої медичної допомоги ураженим у важкому стані одяг розрізають в області рани. Не можна відривати від рани прилиплий одяг; його треба обережно вилучити ножицями і потім накласти пов'язку. Надягають знятий одяг у зворотному порядку: спочатку на уражену, а потім на здорову сторону.

Перев'язочний матеріал і правила користування ним. У якості перев'язочного матеріалу застосовують марлю, вату, білу і сіру, лігнін, косинки. Перев'язочний матеріал повинний бути гігроскопічним, добре усмоктувати з рани кров і гній, швидко після прання висихати, легко стерилізуватися. З марлі виробляються табельні перев'язочні засоби: пакети перев'язочні медичні, бинти стерильні і нестерильні різних розмірів, серветки стерильні великі і малі, пов'язки стерильні великі і малі. В операційних і перев'язочних з марлі і серветок готують марлеві кульки, тампони, смужки, які використовуються при перев'язках і операціях.

Пакети перев'язочні медичні промисловість випускає чотирьох типів: індивідуальні, звичайні, першої допомоги з однією подушечкою, першої допомоги з двома подушечками.

Пакет перев'язочний індивідуальний складається з двох ватно-марлевих подушечок розміром 32 на 17,5 см, бинта шириною 10 см і довжиною 7 м. Одна подушечка пришита на кінці бинта, а інша вільно по ньому пересувається. Подушечки і бинт пакета стерильні, загорнені в пергаментний папір. Зовнішній чохол пакета зроблений із прогумованої тканини. Таке подвійне упакування перев'язного матеріалу забезпечує надійне збереження його стерильності. У пакет вкладається шпилька. На чохлі зазначені правила користування пакетом.

При накладенні пов'язки пакет беруть у ліву руку, правою рукою по надрізу розкривають зовнішній чохол і виймають внутрішнє упакування. Попередньо вийнявши шпильку, знімають паперову обгортку і розгортають перев'язний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї, котра буде прикладена до рани. При наданні допомоги можна братися руками тільки за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечок. Подушечку прибинтовують бинтом, кінець якого закріплюють шпилькою. При наскрізних пораненнях рухому подушечку переміщають по бинту на потрібну відстань, що дозволяє закрити вхідне і вихідне отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладення герметичних пов'язок.

Пакет звичайний на відміну від пакета перев'язочного індивідуального упаковується у зовнішню пергаментну оболонку й обклеюється бандероллю з підпергаменту.

Пакети першої допомоги з однією подушечкою і двома подушечками упаковуються в пергаментну внутрішню і зовнішню оболонки.

До кожного пакету надається рекомендація з його розкриття і вживання.

Бинт являє собою смугу марлі в скачаному стані. Скачана частина бинту називається голівкою, вільний кінець – початком бинта. Бинти стерильні упаковані герметично в пергаментний папір або поліетиленовий пакунок.

Серветки стерильні – це складені в кілька шарів чотирикутні шматки марлі, упаковані герметично в пергаментний папір (по 20 шт. в упаковці). Розміри великих серветок 70...68 см, малих – 68...35 см.

Пов'язка стерильна мала складається з бинта завширшки 14 см і довжиною 7 м і однієї ватно-марлевої подушечки розміром 56 на 29 см, що пришита до кінця бинта. Пов'язка стерильна велика має подушечку розміром 65 на 45 см, до якої пришиті шість фіксуючих тасьм. Пов'язки використовуються при великих ранах і опіках.

Вата стерильна випускається в упаковках по 25 і 50 гр.. Вата нестерильна випускається в упакуваннях по 50 і 250 гр., застосовується вона при накладенні на рани пов'язок, що давлять. Компресна (сіра) вата застосовується для виготовленні м'яких прокладок при накладенні шин, компресів. Бавовняну вату можна замінити лігніном (вата, яка виробляється із деревини).

Косиночні пов'язки накладають на голову, груди, плечовий, ліктьовий, колінний, гомілковостопний суглоби, на кисть і стопу, на промежину. Якщо косинки нестерильні, то спочатку на раневу поверхню накладають стерильні бинти чи серветки, які потім фіксують косинкою.

При відсутності табельних перев'язних засобів використовують підручні засоби. Особливо зручні ощадливі пов'язки по Маштафарову. Їх накладають, використовуючи шматки тканини (простирадла, сорочки й ін.) різної величини, кінці яких надрізають для одержання тасьм. Спочатку на рани накладають стерильний бинт чи серветку (при необхідності і вату), а потім шматком тканини із зав'язками закріплюють пов'язку (рис. 5.1).

Клеолові та клійкопластерні пов'язки накладають, як правило, на невеликі рани. Рани закривають стерильним матеріалом, що закріплюють смужками липкого пластиру. При накладенні клейової пов'язки шкіру навколо рани змазують клеолом, дають йому підсохнути, а потім стерильний матеріал на рани і закривають розтягнутою марлевою серветкою, приклеюючи її краї до змазаної шкіри.

а б в

Рис. 5.1. Пов'язка по Маштафарову з підручних засобів: а– на спину; б – на стегно;

в – на стопу.

При травмах голови можуть накладатися різні типи бинтових пов'язок, пов'язок з використанням косинок, стерильних серветок і липкого пластиру. Вибір типу пов'язки залежить від розташування і характеру рани.

На рани волосистої частини голови накладається пов'язка – "чепець” (рис. 5.2), яка зміцнюється смужкою бинту за нижню щелепу. Від бинта відривається шматок розміром до 1 м і кладеться серединою поверх стерильної серветки, що закриває рану на області тімені, кінці його спускають вертикально вниз перед ушима і утримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий закріпляючий хід (1), потім, дійшовши до зав'язки, бинт обертають навколо її і ведуть косо на потилицю (3). Чергуючи ходи бинта через потилицю і чоло (2...12), щораз направляючи його більш вертикально, закривають усю волосисту частину голови. Після цього 2...3 круговими ходами зміцнюють пов'язку. Кінці зав'язки зав'язують бантом під підборіддям. 

Рис. 5.2. Хрестоподібна пов'язка на потилиці.

При пораненні шиї, чи гортані потилиці накладають хрестоподібну пов'язку. Круговими ходами бинт спочатку зміцнюють навколо голови (1, 2), а потім вище і за лівим вухом його спускають у косому напрямку вниз на шию (3). Далі бинт йде по правій бічній поверхні шиї, закриває її передню поверхню і повертається на потилицю (4), проходить вище правого і лівого вуха, повторює зроблені ходи. Пов'язка закріплюється ходами бинта навколо голови.

При великих ранах голови, їхньому розташуванні в області обличчя краще накладати пов'язку у вигляді "вуздечки” (рис. 5.3).

Після 2...3 закріпляючих кругових ходів через чоло (1) бинт ведуть по потилиці (2) на шию і підборіддя, роблять кілька вертикальних ходів (3...5) через підборіддя і тім'я, потім з-під підборіддя бинт йде по потилиці (6). Щоб закрити шию, гортань і підборіддя, пов'язка накладається, як показано на рис. 5.3. На ніс, чоло і підборіддя накладають пращевидну пов'язку (рис. 5.4). Під пов'язку на раневу поверхню підкладають стерильну серветку чи бинт. Пов'язку на одне око починають із закріпляючого ходу навколо голови. Далі бинт ведуть з потилиці під праве вухо на праве око під ліве вухо чи на ліве око. Потім ходи бинта чергують: один – через око, другий – навколо голови. Пов'язка на два ока складається зі сполучення двох пов'язок, що накладаються на ліве і праве око.

Рис. 5.3. Пов'язка на голову у виді "вуздечки”. 

а б в

Рис. 5.4. Пращевидна пов'язка: а – на ніс; б – на чоло; в – на підборіддя.

а б

Рис. 5.5. Пов'язка на груди: а – спіральна; б – хрестоподібна.

На груди накладають спіральну чи хрестоподібну пов'язку. Для спіральної пов'язки (рис. 5.5, а) відривають кінець бинта довжиною близько 1,5 м, кладуть його на здорове надпліччя і залишають висіти косо на грудях. Бинтом, починаючи знизу зі спини, спіральними ходами (2...9) бинтують грудну клітину. Вільно висячі кінці шматка бинта зв'язують.

Хрестоподібну пов'язку на груди (рис. 5.5, б) накладають знизу круговими, фіксуючими 2...3 ходами бинта (1...2), далі зі спини праворуч на ліве надпліччя (3), яке фіксують круговим ходом (4), знизу через праве надпліччя (5), знову навколо грудної клітки; кінець бинта останнього кругового ходу закріплюють шпилькою.

При проникаючих пораненнях грудної клітини (пневмотораксі) на рану треба накласти внутрішню стерильну поверхневу прогумовану оболонку, а на неї стерильні подушечки пакета перев'язочного індивідуальних і туго забинтувати. При відсутності пакету герметична пов'язка може бути накладена з використанням лейкопластиру, як показано на рис. 5.6.

Рис.5.6. Накладення пов'язки лейкопластиру при відкритому пневмотораксі.

Смужки пластиру, починаючи на 1...2 см вище рани, черепиця подібно приклеюють до шкіри, закриваючи у такий спосіб усю раневу поверхню. На лейкопластир кладуть стерильну серветку або стерильний бинт у 3...4 шари, далі шар вати і туго забинтовують.

Особливу небезпеку для ураженого представляють поранення, котрі супроводжуються пневмотораксом зі значною кровотечею. У таких випадках накласти герметичну пов'язку за допомогою лейкопластиру, як правило, не вдається. Найбільш доцільним в цьому випадку являється перекриття рани повітронепроникним матеріалом (клейонкою, целофаном) і накласти пов'язку зі стовщеним шаром вати чи марлі. Транспортування уражених з наявністю пневмотораксу здійснюється на санітарних носилках при положенні хворого у сидячому стані.

При великих опіках голови чи грудей найбільш доцільною є косиночна пов'язка. Опікову поверхню закривають стерильними серветками, які фіксуються косинками.

З травм області живота найбільш небезпечними для життя ураженого є проникаючі поранення. При них із рани можуть випадати внутрішні органи, петлі кишок і сальник, виникнути сильна кровотеча.

При випаданні внутрішніх органів їх ні в якому разі не можна вправляти в черевну порожнину. Рану варто закрити стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо нутрощів, що випали. На серветку треба покласти м'яке ватно-марлеве кільце і накласти не занадто туго пов'язку. Ураженому з проникаючим пораненням живота не можна давати пити, йому можна тільки змочити губи водою. На верхню частину живота накладається стерильна пов'язка, при якій бинтування проводиться послідовними круговими ходами знизу нагору.

На нижній частині живота спіральна пов'язка сповзає, тому тут накладають колосовидну пов'язку на живіт і пахову область (рис. 5.7, а, б).

а б

Рис. 5.7. Колосовидна пов'язка на нижню область живота (а) і пахову область (б).

На нижній частині живота спіральна пов'язка сповзає, тому тут накладають колосовидну пов'язку на живіт і пахову область (рис. 5.7, а, б).

Вона починається з кругових ходів навколо живота (1...3), потім хід бинта по зовнішній поверхні стегна (4) переходить довкола нього (5) по зовнішній поверхні (6), і далі знову роблять кругові ходи навколо живота (7). При великих опіках живота можуть накладатися косиночні пов'язки.

Невеликі непроникаючі рани живота, фурункули закриваються наклейкою з використанням клею чи лейкопластиру. 

а б в

Рис. 5.8. Пов'язки: а – спіральна на палець; б – хрестоподібна на кисть; в – спіральна на ліктьовий суглоб.

На верхні кінцівки звичайно накладають спіральні, колосовидні і хрестоподібні пов'язки.

Рис. 5.9. Пов'язка на плечовий суглоб.

Спіральну пов'язку на палець (рис. 5.8, а) починають ходом навколо зап'ястя (1), далі бинт ведуть по тилу кисті до фаланги (2) і роблять спіральні ходи бинта від кінця до підстави (3...6) і зворотним ходом по тилу кисті (7) закріплюють бинт на зап'ясті (8...9).

Хрестоподібну пов'язку при ушкодженні долонної чи тильної поверхні кисті накладають, починаючи з фіксуючого ходу на зап'ясті (1), а далі по тилу кисті на долоню, як показано на рис. 5.8, б.

На плече і передпліччя накладають спіральні пов'язки, бинтуючи знизу нагору, періодично перегинаючи бинт. Пов'язку на ліктьовий суглоб (рис.5.8, в) накладають, починаючи 2...3 ходами (1...3) бинта через ліктьову ямку і далі спіральними ходами бинта, поперемінно чергуючи їх на передпліччі (4, 5, 8, 9, 12) і плечі (6, 7, 10, 11, 13) з перехрещуванням у ліктьовій ямці.

Пов'язку на плечовий суглоб (рис. 5.9) накладають, починаючи від здорової сторони з пахової западини по грудям (1) і зовнішньої поверхні ушкодженого плеча позаду через пахову западину на плече (2), по спині через здорову пахову западину на груди (3) і, повторюючи ходи бинта, поки не закриють суглоб, закріплюють кінець бинта на грудях шпилькою.

На куксу передпліччя чи плеча після зупинки кровотечі накладається косиночну пов'язку. Під косинку на раневу поверхню накладають стерильну серветку і шар вати, що туго фіксують косинкою.

Рани в області промежини нерідко супроводжуються ушкодженням органів малого тазу, кровоносних судин, нервових сплетень і полових органів. Відбувається інфікування ран сечею – при ушкодженні сечостатевих органів і каловими масами – при ушкодженні прямої кишки. У результаті грубої травми можуть бути переломи кіст тазу, виникати шок.

При наданні допомоги на рани накладають стерильні пов'язки, проводять протишокові заходи, при необхідності – транспортну іммобілізацію.

На рани в області промежини накладається Т-образна бинтова пов'язка чи пов'язка за допомогою косинки. Спочатку рану закривають стерильною серветкою, на неї кладуть шар вати. Т-образна пов'язка накладається навколо талії за допомогою пояса, який роблять зі шматка бинта. До пояса прикріплюються всі ходи бинта, що проходять через промежину.

Простіше накладати пов'язку з використанням косинки, усі три кінці якої зв'язуються в одному вузлі і міцно фіксуються пов'язкою (рис. 5.10).

Пов'язки на нижні кінцівки в області стопи і гомілки накладаються після їхнього звільнення від взуття.

Пов'язку на область п'яти (рис. 5.11) накладають першим ходом бинта через найбільш виступаючу її частину (1), далі по черзі вище (2) і нижче (3) першого ходу бинта, а для їх фіксації роблять косі (4) і восьмиподібні (5) його ходи.

 

Рис. 5.10. Косиночна пов'язка на промежину.

На гомілковостопний суглоб накладають восьмиподібну пов'язку (рис. 5.11). Перший фіксуючий хід бинта роблять вище щиколотки (7), далі вниз на підошву (2) і навколо стопи (3), потім бинт ведуть по тильній поверхні стопи (4) вище щиколотки і повертають (5) знову на стопу, потім на щиколотку (6)і закріплюють кінець бинта круговими ходами (7 і 8) вище щиколотки. На гомілку і стегно накладають спіральні пов'язки так само, як на передпліччя і плече.

Пов'язку на колінний суглоб накладають, починаючи з кругового ходу через надколінну чашечку, промежину, а потім ходи бинта поперемінно йдуть нижче і вище, перехрещуючись у підколінній ямці.

Рис. 5.11. Пов'язка на область п'яти.

При травматичній ампутації нижньої кінцівки насамперед зупиняють кровотечу шляхом накладення джгута або закрутки, а потім, увівши протибольовий засіб, закривають куксу пов'язкою. На рану кладуть ватно-марлеву подушечку, яку фіксують поперемінно круговими і подовжніми ходами бинта на культі.

Рис. 5.12. Восьмиподібна пов'язка на гомілковостопний суглоб.

Найбільш небезпечним способом транспортування ураженого з травмами нижніх кінцівок досягаються при проведенні їхньої транспортної іммобілізації після накладення пов'язок на рани. У холодний час року необхідно передбачити загортання пошкоджених кінцівок ковдрою.

ЛІТЕРАТУРА

Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України.– К.: – 2000.

Бабенко О.І., Задорожна О.М.,Черевко Р.І. Безпека життєдіяльності людини в надзвичайних ситуаціях: Навч.посібник.– К.: ІЗМН. – 1996.– 224с.

Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі: Навч. Посібник. – Кіровоград. – 1998.– 292с.

Чирва Ю.О.,Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – К.: АТІКА.– 2001.– 304с.

Джигирей В.А. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – Львов: "Афіша”. – 1999.–254с.

Литвак С.М., Михайлик В.О. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. – Миколаїв: ТОВ "Компанія ВІД”. – 2001. – 230с.

Методичні вказівки і завдання для самостійної роботи студентів з курсу "Безпека життєдіяльності людини”, КНЕУ.– 1998. –44с.

Каммерер Ю.Ю.,Кутырев А.К., Харкевич А.Е. Защитные сооружения гражданской обороны :Учеб.пособие.– М.: Энергоатомиздат. – 1985.– 232с.

Шубин Е.П. Гражданская оборона : Учебное пособие. – М.: Просвещение. – 1991. – 223с.

Жалібо Е.П. Безпека життєдіяльності.– Львів.: "Новий світ”. – 2000. –320с.

СтеблюкМ.І. Цивільна оборона.– Київ.: "Знання-прес”. –2003.– 430 с.

Алексеенко В.А. Биосфера и жизнедеятельность: Учеб.пособие. – Логос, 2002.– 212с.