Основні чинники небезпек для життєдіяльності людини

Науково-технічний прогрес та пов'язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні.

Це обумовлено:—

впровадженням принципово нових технологій та видів техніки, розвитком атомної енергетики, освоєнням космічного простору та ін.;—

зростанням споживання всіх видів енергії та природних ресурсів;—

глобальними змінами природного середовища („парниковий" ефект, озонові діри, кислотні дощі тощо);—

збільшенням концентрації та виникненням нових—

забруднювачів навколишнього середовища (природного і виробничого), зокрема високотоксичних хімічних сполук, мутагенних та канцерогенних органічних речовин та ін.;—

посиленням інформаційного тиску на психіку людини, що спричинює значну кількість психічних розладів;—

появою нових захворювань (наркоманії, СНІДу та ін.);—

посиленням військового протистояння в локальних та міжнаціональних конфліктах, поширенням тероризму, загостренням криміногенної обстановки.

Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.

Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.

Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.

Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів грунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування грунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.

Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров'ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.

До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.

Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономічності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалістю технологічних процесів, правильною послідовністю виконуваних операцій тощо.

Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вище допустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.

Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, планово-попереджувального ремонту устаткування, організацію нагляду за небезпечними , роботами, використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.

Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, недосвідченістю, невідповідністю психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етно-соціальні, інформаційні, психологічні.

Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, загальнообов'язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.

Етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично склалася. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності окремих народностей, націй можуть сприяти виникненню міжнаціональних конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але й цілісності держави.

Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення, передачі та сприйняття інформації, а також ефектами, що виникають у суспільстві в результаті її розповсюдження. Цей чинник небезпеки почав проявлятись особливо сильно останнім часом, коли засоби масової інформації досягли високого рівня розвитку.

Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик. Поява психічно неврівноважених людей, маньяків, терористів, сект, антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства.

Перераховані вище чинники підтверджують об'єктивні умови існування широкого спектру небезпек, різноманітних за походженням та сферою прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.

ПРОГНОЗУВАННЯ НЕБЕЗПЕК ТА ЗАХИСТ ВІД ЇХ ДІЇ

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробці ефективних заходів захисту, що спрямовані на забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Керування безпекою та стійкістю функціонування системи „людина — життєве середовище" залежить від глибини прогнозу соціально-економічних наслідків небезпечних ситуацій та своєчасного планування і виконання низки попереджувальних та захисних заходів.

Прогнозування наслідків небезпечних та екстремальних ситуацій повинно включати:—

оцінку імовірності та аналіз причин виникнення екстре-мальних ситуацій;—

очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки (ураження);—

характеристику та розміри ураження реципієнтів (населення, тваринний та рослинний світ, повітряне та геологічне середовища, водоймища, господарські об'єкти);—

агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність генетичних змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);—

періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їх динаміку;—

визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних та екстремальних ситуацій.

Оцінку потенційних збитків необхідно проводити на стадіях передпроектних та науково-дослідних розробок при виборі пріоритетних заходів захисту конкретної ділянки території, при обгрунтуванні вибору варіантів розташування міського будівництва на територіях з екстремальними природними умовами, при розробці генеральних планів міст, проектів забудови, пропозицій щодо розширення, реконструкції та технічного переозброєння підприємств, при розробці схем інженерного захисту територій.

Вибираючи варіант найбільш ефективних попереджувальних та запобіжних заходів необхідно враховувати суму інвестицій та величину збитків, яких вдасться уникнути в результаті їх реалізації (при відсутності можливості повного захисту).

Попереджувальні та захисні заходи, а також засоби забезпечення безпеки направлені на:—

попередження чи ліквідацію небезпеки шляхом усунення джерела її виникнення або віддалення його на безпечну відстань;,—

захист людини від небезпеки шляхом застосування колективних та (чи) індивідуальних заходів захисту, а також страхування при роботах в небезпечних зонах;—

використання технічних та конструкторських засобів підвищення безпеки, що дозволяють автоматизувати та, роботизувати небезпечні виробництва, застосовувати дистанційне керування, автоматично приводити в дію засоби захисту, підвищувати надійність роботи машин, механізмів, устаткування;—

розробку відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на формування концепції безпеки та створення безпечних та нешкідливих умов життєдіяльності;—

проведення суворого нагляду та контролю за виконанням відповідних законів, постанов, правил, положень, які регламентують вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності;—

розробку системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, планів щодо захисту населення у випадку стихійних лих, аварій, катастроф тощо;—

забезпечення медико-гігієнічних умов для підтримання на належному рівні здоров'я людей.

Проблема захисту від небезпечних природних та техногенних процесів, як правило, зводиться до проведення локальних заходів щодо захисту людей, будівель, підприємств і т. д. Однак нині ефективних результатів можна досягти лише за умови проведення комплексної системи попереджувальних та захисних заходів, які спрямовані на охорону усієї сукупності об'єктів, що складають середовище життєдіяльності людини.

2. Вплив пестицидів на здоров’я людини

Хімічний метод захисту рослин простий, доступний, надійний та ефективний. Однак, при його невмілому застосуванні, можна завдати значної шкоди не тільки навколишньому середовищу, а й здоров'ю людини.

Як свідчить досвід попередніх років основними причинами виникнення отруєнь в побуті є:

- використання препаратів, не дозволених до застосування населенням;

- проведення робіт з застосуванням хімічних засобів захисту рослин без дотримання затверджених регламентів їх безпечного застосування: дози препаратів, кратність обробок, умов застосування тощо (регламенти застосування обов'язково указуються на етикетці);

- проведення робіт з порушенням вимог техніки безпеки при використанні пестицидів і агрохімікатів.

Основним засобом боротьби з бур'янами є пестици-ди. Пестициди – хімічні сполуки, які впливають на пригнічення розвитку певної групи рослин або інших шкідливих організмів, не завдаючи особливої шкоди корисним культурам. Але хімічні засоби надають лише тимчасову допомогу, оскіль-ки з часом сприяють виробленню стійкості до постійно застосо-вуваних засобів. Це викликає необхідність використання нових, ще сильніших речовин, які паралельно посилюють негативний вплив на грунт, воду, повітря, якість продукції, на корисну флору і фау-ну, тим самим прискорюючи процес порушення біологічної рівно-ваги в природному середовищі. Дослідження показують, що в посі-вах кукурудзи майже 30 видів бур'янів, раніше чутливих до гербі-цидів, набули до них стійкості. Виживаючи навіть після посиле-ного обробітку посіву кукурудзи гербі-цидами, вони спричиняють значні втрати врожаю. Зараз налічується понад 400 видів комах і 7 видів гризунів, вклю-чаючи щурів, нечутливих до пестицидів.

Розповсюдження пестицидів у навколишньому середо-вищі відбувається як фізичним, так і біологічним шляхом. Перший спосіб — розсіювання з допомогою вітру в атмо-сфері та поширення через водотоки. Другий — перенесення живими організмами по шляху харчування. Із просу-ванням організмів до вищих ланок харчового ланцюга кон-центрації шкідливих речовин зростають, нагромаджуючись у внутрішніх органах, переважно в печінці та нирках.

Отже, хімізацію, що інтенсивно розвивається в сільсько-му господарстві, можна оцінювати з двох позицій — як економічно вигідну і як екологічно небезпечну для навко-лишнього середовища і для самої людини.

Профілактика інтоксикації пестицидами

Відповідно до вимог Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», відповідних Постанов Кабінету Міністрів України та Державних санітарних правил «Транспортування, зберігання, та застосування пестицидів у народному господарстві» ДСП8.8.1.2.001-98, в народному господарстві дозволяється використання лише тих пестицидів, які ввійшли до „Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні”, затвердженого Департамент екологічної безпеки та поводження з небезпечними хімічними речовинами та відходами Міністерства екології та природних ресурсів України, за погодженням з МОЗ України.

Щорічно до початку робіт із пестицидами плани їх використання різними підприємствами, установами та організаціями, фермерськими господарствами повинні погоджуватись із санітарно-епідеміологічною службою.

Порушення регламентів застосування пестицидів та санітарних правил щодо їх використання може призвести до небажаних наслідків.

Крім того, особи, які здійснюють торгівлю пестицидами повинні отримати допуск згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 18.09.95 №746 «Про затвердження порядку одержання допуску (посвідчення) на право роботи пов'язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і агрохімікатами». Постановою передбачено, що обов'язковими умовами одержання допуску є проходження медичного огляду та навчання за програмою, затвердженою в установленому порядку.

Допуск та медичну книжку особи, що здійснюють торгівлю пестицидами і агрохімікатами, повинні мати при собі і пред'являти їх на вимогу представників контролюючих органів.

Слід суворо дотримуватись заходів особистої безпеки. Роботи необхідно проводити рано в ранці, або ввечері, коли температура повітря не перевищує 20°С. Необхідно передбачити захист шкіри, очей та органів дихання від пестицидів (протигаз, респіратор, ватно-марлева пов'язка).

Під час роботи з пестицидами забороняється приймати їжу та курити. Після проведення робіт необхідно ретельно вимити з милом руки, інші відкриті ділянки тіла та змінити одяг.

При перших ознаках отруєння слід негайно припинити роботу і звернутись в найближчу лікувальну установу для отримання медичної допомоги, або викликати швидку допомогу.

До приїзду швидкої допомоги потерпілого треба вивести з зони, яка оброблялась пестицидами, зняти засоби індивідуального захисту, звільнити від здавлюючого одягу.

Пестицид, що потрапив на шкіру, змити струменем води, краще з милом, або видалити за допомогою тканини чи ватного тампона, а потім промити шкіру достатньою кількістю води.

При попаданні пестициду в очі слід негайно промити їх достатньою кількістю води.

При надходженні у шлунок потерпілому потрібно дати випити декілька стаканів води або розчину марганцевокислого калію слабо-рожевого кольору і викликати блювоту. Процедуру повторити 2-3 рази. (Забороняється викликати блювоту у хворого, що знаходиться в непритомному стані або при наявності судом).

При послабленні дихання потерпілому дають нюхати нашатирний спирт. У випадку припинення дихання необхідно негайно приступити до штучної вентиляції легень.

Проте, ще раз наголошую, що в усіх випадках отруєння пестицидами (навіть легкого) необхідно якомога швидше звернутися за медичною допомогою.

Дотримання регламентів застосування пестицидів, особистої гігієни та заходів безпеки при проведенні робіт з ними гарантує безпечність здоров'я.

Метеочинники та самопочуття людини

Екологічні аспекти того чи іншого захворювання залежать від його причин, які ділять на декілька категорій:

1.      Безпосередньою причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні чинники навколишнього середовища. Очевидно те, що географічний розподіл низки захворювань, пов’язаний з клімато–географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю інсоляції, переміщення повітря, атмосферним тиском тощо.

2.      Біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів, отруйних рослин, комах та небезпечних для людини тварин.

3.      До цієї категорії відносять патологічні стани, пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що пов’язана з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики, мікробні та антибактеріальні інсектициди тощо).

Крім хвороб, які виникають безпосередньо під впливом несприятливих умов навколишнього, існує велика група захворювань, які проявляються поганим пристосуванням організму, його окремих органів і систем через генетичний дефект, особливості імунітету тощо.

Відомо, що природне середовище утворює визначені, найчастіше специфічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Зараз вже не викликає сумнівів такий причинно–наслідковий ланцюг: сонячна активність — збурення магнітосфери та іоносфери — зростання напруги електромагнітного поля Землі — реакція організму. Головним збудником життєдіяльності на нашій планеті є сонячне випромінювання з усіма його електронними та іонними потоками і спектрами. Сонячна активність сприяє таким фізико–хімічним процесам, як коливання атмосферного тиску, температури, ступінь вологості повітря, та іншим, які позначаються на стані серцево–судинної та нервової систем, психіці та поведінкових реакціях людини.

Так, наприклад, встановлено, що існує тісний зв’язок між смертю, народжуваністю та сонячною активністю. З виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, знижується працездатність, порушується ритм життя. У цей період реєструють підвищення загострень хронічних хвороб, насамперед серцево–судинної системи та ЦНС, дорожнього травматизму. Відомо, що короткі хвилі ультрафіолетового випромінювання Сонця згубно впливають на живий організм, вони поглинаються нуклеїновими кислотами, що призводить до генетичних мутацій, водночас збільшується кількість злоякісних утворень — раку, саркоми, лейкозу.

З кліматичними чинниками, а саме: температурою, вологістю, вітрами, погодою і т.п., тісно пов’язані функціональні стани та захисті реакції організму, а також мотивація поведінки, що в свою чергу, може призвести до виникнення низки захворювань, в тому числі і психічних розладів.

З’ясовано, що погода по–різному впливає на людей із однаковими захворюваннями, наприклад, деякі хворі на астму вважають, що на них повітря пустелі справляє дивовижний вплив, тоді як іншим воно не приносить полегшення, а причини таких розходжень до цього часу не знайдені. Інколи дуже важко визначити, яким чином погода впливає на поведінку та психологічний стан людини, проте такий вплив, безперечно, існує: наприклад, позитивні відчуття з настанням перших теплих сонячних днів навесні після довгої холодної зими. Водночас, найвищий показник смертності внаслідок захворювань реєструється взимку. Більша частина захворювань, особливо це стосується хвороб легень, припадає на зиму. Взимку збільшується кількість простудних захворювань і випадків грипу; в окремі роки грип набуває характеру епідемій. Метеочинники, що сприяють захворюванню на грип, точно не відомі. Деякі фахівці вважають, що розвиток цієї хвороби найбільш ймовірний за умови відносної вологості менше ніж 50% і слабких вітрів. Вони припускають, що низькі температури сприятливі для виживання і поширення вірусу.

Методика гігієнічної оцінки погоди заснована на визначенні та санітарній характеристиці основних чинників, які формують і характеризують погоду.

До чинників, які формують погоду, слід віднести природні (рівень сонячної радіації, характеристики ландшафту, особливості циркуляції повітряних мас) та антропогенні (забруднення атмосферного повітря, знищення лісів, утворення штучних водоймищ, меліорація, іригація) чинники. До чинників, які характеризують погоду, — геліофізичні елементи (інтенсивність сонячної радіації, сонячна активність), геофізичні елементи (напруга планетарного та аномального полів, геомагнітна активність), електричний стан атмосфери (напруга електричного поля, атмосферна іонізація, градієнт потенціалу, електропровідність повітря, електромагнітні коливання), метеорологічні елементи (температура та вологість повітря, швидкість та напрямок руху повітряних мас, атмосферний тиск тощо).

Для систематизації та оцінки різноманітності можливих поєднань погодоформуючих елементів у медицині застосовують спеціальні прикладні класифікації погоди. За класифікацією І.І. Григор’єва розрізняють 4 медичні типи погоди: дуже сприятливу, сприятливу, погоду, що потребує посиленого медичного контролю, та погоду, що потребує суворого медичного контролю.

Учені припускають, що реакція на зовнішні подразники, в тому числі й на погоду, залежить від конституції людини. Багато людей страждають від "фенної хвороби”, яка звичайно проявляється за день–два до початку вітрів і триває, доки вони не минуть. Прояви симптомів хвороби збігаються з аномальним підвищенням вмісту в крові і тканинах біологічно активної речовини серотоніну, який впливає на передачу сигналів від нервових клітин до ЦНС. Це може бути пов’язане зі змінами екологічних властивостей повітря, часто із високим вмістом позитивних іонів. Відомо, що атмосферні іони являють собою молекули або атоми, які мають дуже мало електронів. В атмосфері завжди є велика кількість іонів — близько 1000 негативних іонів і понад 1200 позитивних іонів на 1 см3 чистого зовнішнього повітря. Концентрації позитивних та негативних іонів дуже змінюються залежно від стану атмосфери і якраз є причинами захворювань. Одним із засобів уникнення фізичних та психологічних недуг, пов’язаних із погодою є спроба збільшення концентрації негативних іонів у навколишньому середовищі за рахунок різних типів генераторів негативних іонів.

Одними із найважливіших метеоелементів є температура і вологість. Для середньої здорової людини індекс комфорту чи дискомфорту в тиху погоду може бути виражений власне через температуру і відносну вологість повітря. В умовах низької відносної вологості більшості людей здається, що температура нижча, ніж насправді, і навпаки. Встановлено, що коли температура перевищує 38, більшості людей стає спекотно незалежно від рівня вологості. Коли відносна вологість перевищує за такої температури 30%, то умови можна назвати гнітючими. Температура 28оС стає гнітючою, якщо вологість перевищує 70%.

Подібні відчуття можна пояснити наступним чином. В умовах впливу підвищеної температури і вологості повітря віддача тепла з організму в навколишнє середовище ускладнена і може відбуватися тільки при напружені механізмів фізичної терморегуляції (тобто посилення потовиділення, розширення периферійних судин). При підвищенні температури навколишнього середовища до 33 оС, що відповідає температурі шкіри, віддача тепла за рахунок проведення стає неефективною і здійснюється лише за рахунок випаровування. Якщо є вологість повітря збільшується ускладнюється і цей шлях тепловіддачі — внаслідок чого можливе перегрівання організму.

Вплив високої температури на організм супроводжується пониженням уваги, порушенням точності і координації рухів, змінами імунологічної реактивності організму (у крові утворюються особливі антитіла — теплові агглютини і гемолізини, які викликають склеювання і загибель власних еритроцитів). Розвивається анемія, а також гіпоавитамінози по групам С і В (вітаміни втрачаються з потом).

Вплив низької температури навколишнього середовища також приводить до напруження системи терморегуляції. При тривалій дії низьких температур спостерігається переохолодження (гіпотермія). У стані гіпотермії спостерігаються пригнічення ЦНС, що понижує чутливість нервових клітин до нестачі кисню і подальшого пониження температури; послаблюється обмін речовин, що зменшує потребу у кисню, організм при цьому стає менш чутливий до інфекції і інтоксикації, нормально не функціонує імунна система, що може призвести врешті до загибелі організму.

Адаптація людського організму до температурного фактору відбувається у 3–х напрямах:

1.    За рахунок загальних пристосувальних фізіологічних реакції, які пов’язані з функцією системи терморегуляції, тобто з механізмами хімічної і фізичної терморегуляції, що забезпечують здатність організму працювати в самих різних температурних умовах середовища.

2.    У результаті спеціалізованих фізіологічних та анатомічних адаптивних реакцій, в основі яких лежать особливості генотипу.

3.    Внаслідок культурних і соціальних адаптації, які пов’язані із забезпеченням людини житлом, теплом, системою вентиляції тощо.

Водночас, не останню роль у розвитку психічних захворювань та психосоматичних розладів відіграють сезонні коливання температури. Особливо небезпечні для здоров’я населення несподівані підвищення температури. До них найбільш чутливі хворі на серцево–судинні захворювання та люди похилого віку, смертність яких за таких умов різко зростає.

Ще одним із проявів впливу навколишнього середовища на організм людини може бути так звана гірська хвороба. Вона розвивається в умовах високогір’я внаслідок падіння парціального тиску атмосферних газів, насамперед кисню. На висоті близько 3 тис. м н.р.м. насиченість гемоглобіну киснем забезпечується на 85%. В основі гірської хвороби лежить гіпоксія — нестача кисню у тканинах організму. При цьому виникає задишка, слабкість, запаморочення, головний біль, часто спостерігається і набряк легень, останнє може призвести до загибелі. На висоті 5 тис. м н.р.м. може настати коматозний стан: внаслідок гіпоксії мозку хворий непритомніє, порушується дихання та кровообіг, відбуваються глибокі зрушення в обміні речовин.

На людину впливає і зміна у атмосфері концентрації озону. Виснаження озонового шару призводить до підвищення рівня ультрафіолетового випромінювання і, як вже раніше вказувалось, може призвести до таких патологій, як рак шкіри, пригнічення імунної системи та катаракти. Великі концентрації озону в повітрі спричиняють отруєння людини (втома, роздратованість, задушливий кашель, запаморочення і т.п.).

Необхідно відмітити, що дія фізичних факторів навколишнього середовища не завжди є лише прямою, досить часто вони впливають на організм людини опосередковано. Наприклад, підвищення вмісту СО2 у повітрі змінює характер теплового випромінювання з атмосфери у космос, спричинюючи так званий парниковий ефект. Аналіз впливу процесу глобального потепління, яке відбувається на планеті, засвідчив вірогідний його зв’язок із поширеністю паразитів та збудників інших інфекційних захворювань. Підвищення температури у результаті потепління посилює біологічну активність і сприяє розмноженню переносників інфекційних хвороб — комарів, мух та ін.

Таким чином, основою впливу навколишнього середовища на організм людини є геліофізична активність, яка проявляється на Землі як безпосередньо (радіовипромінювання, інфрачервоне випромінювання Сонця та видиме світло), так і опосередковано (зміна метеочинників). Зовнішнє середовище передусім впливає на нервову систему організму.