Реферат на тему : ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я ТА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЖІНОК НА ВИРОБНИЦТВІ - БЖД - Реферати - Каталог статей

Працівник має право розірвати трудовий договір за влас-ним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допо-мога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-місячного заробітку Ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП . На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом дер-жавного нагляду або службою охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи. Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідли-вими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у перед-баченому законодавством порядку. Власник також може за свої кошти додатково встановлювати працівникам за ко-лективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством. Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обов'язок безкоштовної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджую-чих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кошти, — компенсувати йому витрати. Серед гарантій прав громадян на охорону здоров'я під час праці особливо необхідно виділити обов'язок власника відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцт-вом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з вико-нанням трудових обов'язків. 2. ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ТА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЖІНОК НА ВИРОБНИЦТВІ 2.1. Правове забезпечення охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо-ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав. Забороняється застосування праці жінок на важких ро-ботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умова-ми праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється засто-сування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. №256 Законодавство України про охорону праці: збірник нормативних актів. - К., 1995. - Т. 3. - С. 32.. Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізич-них робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуго-вуванню). Забороняється залучення жінок до підіймання і пере-міщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщен-ня важких речей жінками затверджено наказом Міністер-ства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 p. №241 Законодавство України про охорону праці: збірник нормативних актів. - К., 1995. - Т. 3. - С. 61.. Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщен-ням вантажів протягом робочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робо-чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг. Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народно-го господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосу-вання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залуча-тися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств хар-чової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосу-вання праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності. Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які пра-цюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї Ст. 175КЗпП. (ст. 175КЗпП). Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. До вирішення питання про надання вагітній жінці відпо-відно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації. Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли-вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років. Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надуроч-них робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177КЗпП). Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на робо-ту і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним ка-тегоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобо-в'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у су-довому порядку. Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваже-ного ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період пра-цевлаштування за ними зберігається середня заробітна пла-та, але не більше 3 місяців від дня закінчення строкового трудового договору Ст. 184 КЗпП. Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які об-числюються сумарно і надаються жінкам повністю незалеж-но від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст-рофи, надаються відпустки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислю-ються сумарно до пологів з оплатою в розмірі повного заро-бітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по-страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Після відпустки у зв'язку з вагітностю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догля-ду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати трива-лістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку. За рахунок власних коштів підприємства, установи, органі-зації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. . У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'яза-ний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному ро-бочому році (ст. 180 КЗпП). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійсню-ють догляд за дитиною, повністю або частково в межах уста-новленого періоду й оформляються наказом (розпоряджен-ням) власника або уповноваженого ним органу. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного ста-жу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зарахо-вується. Законодавством про працю передбачені й інші гарантії в галузі охорони праці жінок. 2.2. Організація охорони здоров'я та працездатності жінок на підприємстві З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травма-тизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в уста-новах і організаціях різних форм власності повинні вста-новлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а та-кож до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, вста-новленому законодавством. Власники і керівники підпри-ємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбаче-них законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Власник зобов'язаний створити в кожному структурно-му підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотриман-ня прав працівників, гарантованих чинним законодавством. З цією метою власник забезпечує функціонування систе-ми управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються служ-бою охорони праці. Діє ця служба на підставі Типового по-ложення, затвердженого наказом Державного комітету Украї-ни по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №73 Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами /,/ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 603. Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з чис-лом працюючих 50 і більше чоловік. На підприємстві з чис-лом працюючих менш 50 чоловік функції цієї служби мо-жуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров'я. Служба охоро-ни праці підпорядковується безпосередньо керівникові під-приємства і прирівнюється до основних виробничо-техніч-них служб. Служба охорони праці виконує такі основні функції: опрацьовує ефективну цілісну систему управління охоро-ною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяль-ності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом з струк-турними підрозділами підприємства план комплексних захо-дів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі (до речі, цей розділ доцільно іменувати "Охорона здоров'я", оскільки саме питанням створення умов праці, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності працівників він при-свячується); проводить для працівників увідний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкція-ми та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення без-печних та нешкідливих умов праці; бере участь: у розсліду-ванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у роз-робці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками поса-дових інструкцій з питань охорони праці; виконання при-писів органів державного нагляду, пропозицій та подань упов-новажених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструк-тажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпе-ки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підви-щеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт тощо. Для виконання функціональних обов'язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу ви-робництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видава-ти керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обо-в'язковий для виконання припис щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, на-вчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують норма-тивні акти про охорону праці; надсилати керівникові підпри-ємства подання про притягнення до відповідальності праців-ників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупи-нення робіт, може скасувати в письмовій формі лише поса-дова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Роз-порядження фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства. Для нормального функціонування системи управління охороною здоров'я власник зобов'язаний розробляти і за-тверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та вста-новлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на бу-дівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охо-рону праці. На власникові підприємства також лежить обов'язок здійснення постійного контролю за додержанням працівни-ками технологічних процесів, правил поводження з машина-ми, механізмами, устаткуванням та іншими засобами вироб-ництва, використанням засобів колективного та індивідуаль-ного захисту і виконанням робіт відповідно до вимог з охо-рони праці. Законодавство про охорону здоров'я передбачає й обо-в'язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я громадяни зобов'язані піклу-ватися про своє здоров'я. Стосовно трудового законодавства цей обов'язок полягає в тому, що працівники зобов'язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуаль-ного захисту; додержуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпоряд-ку підприємства; проходити у встановленому порядку по-передні та періодичні медичні огляди тощо. Відповідно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров'я іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи-вають на території України і працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності та господа-рювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України. На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №72 Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11—12. ~ С. 611. Комісія скла-дається з представників власника, профспілок, уповноваже-них трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Однак рішення комісії носять рекомендаційний характер, що взагалі знижує ефективність її роботи. Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці" фінансування охорони праці здійснюється з фондів охорони праці. Такі фонди утворюються на підприємствах, у галузях і на дер-жавному рівні відповідно до Положення про державний, га-лузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11—12. — С. 676. Підприємства можуть використати кошти фонду охоро-ни праці тільки на заходи, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існую-чого рівня охорони праці на виробництві. Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних про-грам з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих про-грам, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-тех-нічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'я-занням проблем охорони праці. До державного, регіональних та галузевих фондів охоро-ни праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органа-ми державного нагляду штрафних санкцій до власників Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 p. №754 // ЗП України. — 1994. — №1. — Ст. 24, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці. На власникові також лежить обов'язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) ме-дичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щоріч-ного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення передбачено Поло-женням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №45 (Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалами // Бюлетень законо-давства і юридичної практики України. — 1997. — №11 —12. — С. 716). Проведения медичних оглядів покладено на ме-дичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Власник має право притягнути працівника, який ухиляєть-ся від проходження обов'язкового медичного огляду, до дис-циплінарної відповідальності й зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 року №1238 затверджений Перелік професій і видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний і періодич-ний профілактичний наркологічний огляд, а також порядок його проведення (Офіційній вісник України. — 1997. — Чис-ло 46). Метою проведення профілактичного наркологічного огляду громадян є виявлення хворих на алкоголізм, нарко-манію і токсикоманію, а також визначення наявності або відсутності наркологічних протипоказань до виконання фун-кціональних обов'язків і ведення певних видів діяльності. Дотримання правил техніки безпеки і виробничої сані-тарії залежить не тільки від виконання власником своїх обов'язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Тому всі працівники при прий-нятті на роботу і в процесі виконання обов'язків за трудо-вим договором повинні проходити на підприємстві навчан-ня і перевірку знань з питань охорони праці, надання пер-шої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки та дії при виникненні аварій згідно з Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, затвердженим наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 17 лютого 1999 p. №27 Бюлетень систематизованого законодавства України: Серія 1. Праця і соціальний захист населення. — 1999. — №6. — С. 49. Ці обов'язки працівників відповідають вимогам ст. 10 Основ законодав-ства України про охорону здоров'я. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні прохо-дити попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в строки, встановлені відповідними галузевими нормативними актами про охорону праці, але не рідше як один раз у рік. Перелік робіт з підвищеною не-безпекою затверджений наказом Державного комітету Украї-ни по нагляду за охороною праці від ЗО листопада 1993 p. №123 Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 627. Навчання й інструктаж працівників з питань охорони здоров'я під час праці є складовою частиною системи управ-ління охороною праці й проводиться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяльності. Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві покладається на його керівника (в структурних підрозділах— на їхніх керівників). Контроль за навчанням і періодич-ністю перевірок знань з питань охорони здоров'я здійснює служба охорони праці. Інструктажі працівників за характером і часом прове-дення поділяються на вступний (при прийнятті на роботу); первинний (на робочому місці); повторний (на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою— один раз на 3 місяці, на інших роботах — один раз на 6 місяців, проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні обладнання або інших чинників, що впливає на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов'язаних з прямими обов'язками зі спеціальності, при ліквідації аварії, стихійного лиха. Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструк-тажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер). Інструктажі завершу-ються перевіркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих на-вичок безпечних методів роботи. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж. Посадові особи, відповідно до Переліку посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну пе-ревірку знань з охорони праці, затвердженого наказом Держ-комітету України по нагляду з охороною праці від 11 жовт-ня 1993 p. №94 Кодекс законів України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. — №11—12. — С. 635, до виконання ними своїх обов'язків, а також періодично, один раз у 3 роки, проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, тех-нологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на виробництві. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструк-таж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повтор-ного чи позапланового інструктажу для працівника протя-гом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань, питання щодо працевлаштування праців-ника вирішується згідно з чинним законодавством. При не-задовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. По-вторна перевірка знань при цьому не дозволяється. 2.3. Спеціальні правила охорони здоров'я та працездатності на важких, небезпечних та шкідливих роботах На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюва-них у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціаль-ний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту: маски, респіратори, захисні окуляри, запобіжні поя-си і т. ін., а також змиваючі та знешкоджуючі засоби. Порядок забезпечення працівників підприємств спеціаль-ним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами інди-відуального захисту, а також порядок їх утримання і збері-гання визначається Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та інши-ми засобами індивідуального захисту, затвердженим нака-зом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29 жовтня 1996 p. №170 Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11— 12. - С. 690. Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповно-важений ним орган повинен компенсувати працівнику витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуально-го захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зо-бов'язаний замінити їх за свій рахунок. На роботах, пов'язаних із забрудненням, працівникам видається безплатно за встановленими нормами мило, а там, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, — змиваючі, знешкоджуючі засоби. Перелік робіт і професій, що дають працівникам право на отримання мила, встанов-люється власником або уповноваженим ним органом за узго-дженням з профспілковим органом. На роботах зі шкідливими умовами праці працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти. Діючою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 р. №731/П-13 "Про порядок безкоштовної видачі молока або інших рівноцін-них харчових продуктів робітникам і службовцям, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці" (Бюллетень Гос-комтруда СССР. — 1988. — №4) передбачено, що підприєм-ства самостійно вирішують питання, пов'язані з безоплат-ною видачею працівникам молока або інших рівноцінних харчових продуктів, на підставі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими з профілактичною метою рекомендується вживання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, затвердженого Міністерством охорони здоров'я СРСР 4 лис-топада 1987 p. №4430-87 (Додаток до постанови Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 p. №731/П-13). Молоко видається по 0,5 літра за зміну незалежно від її тривалості в дні фактичної зайнятості працівника на робо-тах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин. Не допускається оплата молока грішми, заміна його іншими товарами і продуктами, крім рівноцінних — кефі-ром, кислим молоком тощо. На роботах з особливо шкідливими умовами праці на-дається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає право на безплатне лікувально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування визначено діючою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Прези-дії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. №4/П-1 (Бюллетень Госком-труда СССР. - 1979. - №7-9). Лікувально-профілактичне харчування видається у ви-гляді гарячих сніданків перед початком роботи. В окремих випадках допускається за погодженням з медико-санітарною частиною підприємства, а коли її немає — з місцевою сані-тарно-епідеміологічною станцією видача цих сніданків під час обідньої перерви. Працівникам, які одержують безплатне ліку-вально-профілактичне харчування у зв'язку з особливо шкід-ливими умовами праці, молоко не видається. Працівники гарячих цехів і виробничих дільниць забез-печуються безкоштовно газованою солоною водою. Цехи і виробничі дільниці, на які поширюється це правило, визнача-ються органами санітарного нагляду за погодженням з влас-ником або уповноваженим ним органом. На навантажувально-розвантажувальних роботах встанов-лено граничні норми підіймання, перенесення і пересування вантажів (Правила про умови праці вантажників при на-вантажувально-розвантажувальних роботах: Утв. НКТ СРСР 20 вересня 1931 p. // Известия НКТ СССР. - 1931. -№30). Забороняється перенесення одним вантажником ван-тажів, більших за 80 кг. Якщо вага вантажу (кожного місця окремо) перевищує 50 кг, то підйом і зняття вантажу зі спи-ни вантажника повинні проводитися за допомогою інших працівників, а перенесення такого вантажу допускається на відстань, не більшу за 60 м. Працівникам, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалювальних приміщен-нях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються в робочий час. Власник або уповноважений ним орган зобов'я-заний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочин-ку працівників. Питання про кількість і тривалість перерв і про обладнання місць обігрівання вирішується власником або уповноваженим ним органом і виборним профспілковим органом підприємства. Тривалість і розподіл перерв для відпо-чинку на навантажувально-розвантажувальних роботах вста-новлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку.
1 2 3 4 5 Категория: БЖД \| Добавил: Professor (13.06.2012)
Просмотров: 790 \| Комментарии: 3 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: