Норми, які регулюють порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я.

Норми, які передбачають обов'язок власника відшкодувати працівнику шкоду містяться в ЗУ " Про охорону праці", а також в Правилах відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням своїх трудових обов'язків.

4. Закон "Про охорону праці" (ст. 8) установив новий, порівняно з раніше чинним, порядок відшкодування шкоди працівнику. Відшкодування шкоди (у тому числі виплата одноразової допомоги) має проводитись з Фонду соціального страхування, а на власника докладається обов'язок відшкодувати Фонду витрати, пов'язані з відшкодуванням шкоди. Однак при внесенні змін до ст. 173 КЗпП у зв'язку з прийняттям Закону "Про охорону праці" не була передбачена участь Фонду соціального страхування у відшкодуванні шкоди, заподіяної працівнику. Стаття 173 КЗпП, як і раніше, зобов'язує власника проводити відшкодування шкоди безпосередньо працівнику. Цю ж лінію всупереч ст. 8 Закону "Про охорону праці", але відповідно до ст. 173 КЗпП, проводить і Кабінет Міністрів України. У первісному тексті пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків" від 23 червня 1993 року передбачалось, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, здійснюється безпосередньо власником чи уповноваженим ним органом до створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. В той же час пункт ЗО Правил вже у первісній редакції передбачав альтернативу: виплата суми відшкодування шкоди "здійснюється власником... або із Фонду соціального страхування".

7. Якщо ж ліквідація підприємства проведена без правонаступництва, у процесі ліквідації має бути проведена капіталізація грошових сум, що підлягають відшкодуванню відповідно до Правил. Механізм капіталізації законодавством не установлений, але його контури намічені в ст. 32 Правил. У разі ліквідації підприємства без правонаступництва ліквідаційна комісія повідомляє про це у місцевий орган державного соціального страхування.

8. Не можна залишити без відповіді питання про те, хто ж все-таки зобов'язаний відшкодувати шкоду працівнику — власник чи підприємство. Статтю 173 КЗпП, яка зобов'язує відшкодувати шкоду власника чи уповноважений ним орган, можна було б визнати як таку, що не суперечить пункту 3 статті 7 Закону "Про власність", оскільки цим пунктом допускаються винятки із правила про те, що власник не відповідає за борги створених ним юридичних осіб. Але частина перша ст. 456 Цивільного кодексу цілком визначено покладає обов'язок відшкодування шкоди не на власника, а на організацію.

9. Хоч в ст. 173 КЗпП, ст( 11 Закону "Про охорону праці" і Правилах не йдеться про склад правопорушення, що являється підставою покладення на власника обов'язку відшкодувати шкоду, все ж слід визнати, що такою підставою відповідно до законодавства є сукупність таких юридичних фактів:—

порушення власником юридичних обов'язків, установлених нормативними актами, угодами, колективним чи трудовим договором;—

наявність шкоди;—

причинний зв'язок між порушенням і шкодою, що виникла;—

вина власника.

2 Обов’язок власника забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці

10. На власника покладається обов'язок забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці (частина друга ст. 153 КЗпП).

Згідно з цим власник є відповідальним за будь-яку небезпеку для життя і здоров'я працівника, що виникла при виконанні працівником трудових обов'язків, а також в інші періоди, зазначені в п. 2 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. Такий висновок зроблений на основі п. 1 Правил, згідно з яким шкода відшкодовується не лише у разі пошкодження здоров'я при

3. Порядок відшкодування працівнику шкоди власником чи уповноважним ним органом.

Розмір відшкодування втраченого заробітку залежить від ступеня втрати працівником професійної працездатності, що установлює МСЕК. Якщо професійна працездатність втрачена повністю, працівнику відшкодовується 100 відсотків заробітку, який він мав до пошкодження здоров'я. Якщо ж професійна працездатність втрачена не повністю, а частково, то й заробіток відшкодовується у частині, що відповідає втраченій частині професійної працездатності. Мається на увазі, що в тій частиш, в якій у працівника (потер-пілого) збереглася професійна працездатність, він зберігає можливість працювати і заробляти, а тому і відшкодовувати треба не весь заробіток, який раніше працівник одержував, а лише його частину, що відповідає відсотку втрати професійної працездатності.

Отже, правило про відшкодування працівнику шкоди у повному розмірі втраченого заробітку (частина перша ст. 11 Закону "Про охорону праці") не порушується нормами, що передбачають відшкодування лише заробітку, який відповідає відсотку втрати професійної працездатності.

Ступінь втрати загальної працездатності (здатності до виконання некваліфікованої роботи) при визначенні розміру відшкодування втраченого заробітку не враховується. Цим законодавство України з даного питання відрізняється від законодавства періоду соціалізму. Ще одна відмінність полягає у тому, що визначений розмір втраченого заробітку, відповідний ступеню втрати професійної працездатності, коригуванню в бік зменшення не піддягає. Це правило абзацу третього п. 9 Правил не можна розуміти таким чином, що розмір відшкодованого втраченого заробітку не може бути зменшений при зміні (зниженні) ступеня втрати професійної працездатності. Стан здоров'я працівника, Ушкодженого через нещасний випадок на виробництві, може поліпшитись, працівник пізніше може навіть повністю поновити свою професійну працездатність. І якщо МСЕК при черговому огляді установить це і видасть відповідний висновок, розмір відшкодовуваного утраченого заробітку може бути зменшений або виплата відшкодування взагалі має бути припинена.

Неприпустимість коригування в бік зменшення середнього заробітку, що відшкодовується працівнику, означає, що він не може бути зменшений з урахуванням вини працівника. Вина працівника при визначенні розміру відшкодування втраченого заробітку згідно з Правилами не враховується. Але відсутність вини власника виключає відшкодування (абзац другий пункту 1 Правил). Положення про неприпустимість урахування вини працівника при визначенні розміру утраченого заробітку, що відшкодовується працівнику (п. 9 Правил), не може бути визнано таким, що не має чинності через те, що суперечить ст. 454 Цивільного кодексу. Переважно перед загальною нормою ст. 454 1ДК мають вживатися спеціальні норми статті II Закону "Про охорону праці", якими з урахуванням вини працівника допускається зменшення розміру лише одноразової допомоги.

17. Слід, проте, враховувати, що існує й інше розуміння порядку визначення розміру шкоди, що відшкодовується працівнику (потерпілому) за наявності вини працівника у нещасному випадку і настанні шкоди. У книзі "Науково-практичний коментар до Закону «Про охорону праці»" (К., 1996. — С. 57-58) детально обґрунтовується думка про те, що за умови змішаної вини (тобто

членів сім'ї працівників. Окремі норми, що поширюються на членів сімей працівників, містяться лише у главі XVII КЗпП.

Не поширюється на членів сім'ї працівників і ст. 173 КЗпП. Застосування аналогії у цьому разі було б некоректним, оскільки аналогія доречна за наявності прогалин у праві.

У даному випадку прогалин немає: відповідні відносини урегульовані ст. 440, 456 та іншими Цивільного кодексу.

Наявність в ст. 11 Закону "Про охорону праці" правил стосовно членів сім'ї та утриманців померлого ніяк не перетворює відповідні відносини в предмет трудового права, оскільки названий закон не може бути визнаний виключно актом трудового права: він являє собою комплексний нормативний акт.

Тому, якщо через нещасний випадок на виробництві настала смерть потерпілого, треба говорити про відшкодування шкоди як про категорію цивільного, а не трудового права.

4. Особи, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, що народилася після його смерті. Вказівка в п. 8 Правил на те, що таке право мають "особи, що перебували на утриманні померлого або які мали у день його смерті право на одержання від нього утримання", не зовсім правильна. Як зрозуміло із спеціального правила п. 19 Правил (що має перевагу у правозастосуванні перед загальною нормою п. 8), особи, які хоч і перебували на утриманні померлого, але не мали права на одержання від нього утримання, не мають права на відшкодування шкоди.

35. Особами, що мають право на одержання утримання від потерпілого, а через це мають право на відшкодування шкоди, являються:—

діти, що не досягли 18 років, у тому числі діти померлого, що народилися після його смерті;—

діти померлого, що є вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажувальниками — до закінчення навчальних закладів, але не більше ніж до досягнення ними 23 років. На наш погляд, тут перелічені поняття, які відображають соціальний статус особи. Тому, якщо особа поєднує роботу з навчанням і у цьому розумінні має статус учня, студента, курсанта тощо, вона не має права на відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника. З іншого боку, якщо зазначена особа за основним своїм статусом являється вихованцем, учнем, студентом, курсантом, слухачем, стажувальником, вона має право на відшкодування шкоди, хоч би й перебувала на утриманні відповідної установи. Якщо ж учень (або інша вказана особа) одночасно і вчиться на денному відділенні і працює, то він має два основних соціальних статуси, один із яких (статус працівника) виключає можливість одержання відшкодування. Звертає на себе увагу той факт, що у наведеному переліку немає аспірантів. Правда аспіранти у цьому віці зустрічаються не часто. Але законодавець вважає їх зобов'язаними утримувати себе самостійно;—

жінки, старші 55 років, та чоловіки, старші 60 років;—

інваліди на період інвалідності;—

один з батьків, або дружина (чоловік) померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами або

власника або відповідного архіву (п. 26 Правил).

5. Особливості відшкодування шкоди при пошкодженні здоров’я у період виробничого навчання.

Пункт 27 Правил установлює особливості відшкодування шкоди при пошкодженні здоров'я у період виробничого навчання. Право на відшкодування шкоди мають лише особи, які у зв'язку з виробничим навчанням (практикою) вступають в трудові відносини з підприємством. В інших випадках підстав для відшкодування шкоди згідно з Правилами немає (в цьому разі застосовуються правила ст. 461 і 462 Цивільного кодексу).

Якщо підстави для відшкодування шкоди мають місце, розмір відшкодування визначається за чинною на підприємстві тарифною ставкою (посадовим окладам) того фаху (професії), якому навчався потерпілий (не нижче найменшого розряду професії, якою оволодівав потерпілий). Якщо потерпілий в період виробничого навчання (практики) мав заробіток, розмір відшкодування, за його погодженням, визначається виходячи з середньомісячного заробітку за період виробничого навчання (практики). За бажанням потерпілого розмір відшкодування шкоди може бути визначений виходячи з середньомісячного заробітку з роботи, що передувала виробничому навчанню (практиці).

43. Заява про відшкодування шкоди подається власникові, з яким працівник перебував у трудових відносинах, у зв'язку з якими стався нещасний випадок або настало професійне захворювання. Зазначення в п. 33 Правил того, що заява подається власнику, з вини якого заподіяна шкода, не зовсім точне, оскільки моральна шкода відшкодовується працівнику і за відсутності вини власника. У відповідних випадках заява подається правонаступнику. За відсутності правонаступництва заява подається до відповідного територіального органу Фонду соціального страхування.

Потерпілий (члени сім'ї) має право звернутися з заявою про відшкодування шкоди безпосередньо до суду, зазначивши відповідачем власника, його правонаступника або (у відповідних випадках) орган Фонду соціального страхування.

Практично більш доцільно звертатися безпосередньо до власника, оскільки саме він володіє усіма документами й іншими відомостями, необхідними для правильного вирішення питання про. відшкодування шкоди.

44. Правила (п. 33 та 34) розглядають заяву потерпілого (членів сім'ї) про відшкодування шкоди як одноразове звернення. Тому вони зобов'язують потерпілого додавати висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності та необхідні витрати на медичну та соціальну допомогу, а також відповідні рішення про відшкодування моральної шкоди. Проте, практично заява про відшкодування моральної шкоди може подаватися, розглядатися і рішення по ній прийматися окремо, як до, так і після розгляду питання про відшкодування матеріальної шкоди (п. 11 Правил). Витрати на додаткове харчування, ліки, протезування, придбання санаторно-курортних путівок, предметів догляду за потерпілим також можуть відшкодовуватись окремо, з урахуванням даних про фактичну їх вартість та фактичні витрати.

45. До заяви про відшкодування шкоди у разі втрати годувальника додаються:—

копія свідоцтва про смерть годувальника. Копія може бути засвідчена особами, уповноваженими приймати заяви (за умови надання оригіналу);

—

про право на відшкодування шкоди;—

про визначення розміру відшкодування шкоди;—

про перерахунок розміру відшкодування шкоди;—

про наявність порушень правил охорони праці;—

про визначення ступеня вини власника і потерпілого у пошкодженні здоров'я;—

про інші умови, від яких залежить право на відшкодування шкоди і її розмір.

6. Строки подання заяви про відшкодування шкоди. Позовна давність.

Справу про відшкодування шкоди власник зобов'язаний завести на кожного потерпілого. У ній зберігаються наказ (розпорядження) власника про відшкодування шкоди, рішення суду або іншого органу з розгляду спорів про призначення відшкодування, заява потерпілого з усіма доданими до неї документами тощо. На період відшкодування шкоди документи зберігаються в бухгалтери підприємства. Через два роки після припинення виплат у порядку відшкодування шкоди справа передається до архіву.

У разі реорганізації, а також у разі ліквідації підприємства, коли законодавством установлено правонаступництво, справа передається правонаступнику. Якщо підприємство ліквідується і законодавством правонаступництво не установлено, справа передається до територіального органу Фонду соціального страхування України.

50. Періодичні платежі на користь потерпілого (членів сім'ї) у порядку відшкодування шкоди виплачуються:—

потерпілому — втрачений заробіток або його частина — зі дня встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності. Звичайно, це не зачіпає інтересів працівника, оскільки до цього працівник одержує допомогу з соціального страхування;—

потерпілому — суми у порядку відшкодування витрат на медичну і соціальну допомогу — зі дня виникнення необхідності у цих витратах;—

особам, що мають право на відшкодування шкоди у разі смерті годувальника, — зі дня його смерті, але не раніше виникнення права на відшкодування шкоди. Так, день смерті і день виникнення права на відшкодування шкоди не збігається у дитини померлого, що народилася після його смерті, у повнолітньої дитини померлого, що вступила на навчання після його смерті.

51. Зі змісту абзацу другого п. 41 Правил слід зробити висновок про те, що право працівника (або заінтересованих осіб у разі загибелі працівника) на звернення з заявою про відшкодування шкоди не обмежене строком. Це — цілком логічне положення. Справа в тому, що було б зовсім неправильно вважати, що з дня, коли стався нещасний випадок чи установлено факт стійкої втрати працездат-ності, слід відраховувати строк для захисту права працівника на відшкодування шкоди. Строк для захисту права перебіг з дня, коли працівник узнав про порушення його права (ст. 225, 233 КЗпП), але ж він не може початися раніше, ніж виникло право, що потребує захисту. Працівник - потерпілий в результаті нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання в суді захищає не право на здорові й безпечні умови праці, яке було порушене, хоч він не позбавлений права захищати це право. Звичайно він захищає в суді право на