Реферат на тему Невиробничий травматизм - БЖД - Реферати - Каталог статей

Невиробничий травматизм План 1. Попередження побутових травм та їх розслідування 2. Заходи попередження невиробничого травматизму Попередження побутових травм та їх розслідування Травматизм - сукупність виниклих травм у певних групах населення. Розраховується за кількістю травм на 100,1000 осіб за 1 місяць, рік. Розрізняють травматизм виробничий (у промисловості, сільському господарстві), побутовий, транспортний, військовий, спортивний. Побутові травми - нещасні випадки в будинках, дворах і на присадибних ділянках, під час відпочинку, під час ігор і т.д. В усьому світі побутові травми становлять майже половину всіх травм, що виникають поза робочим часом. Побутові травми належать до страхових випадків. Основою профілактики травматизму є виявлення причин, обставин та умов походження нещасного випадку на місці події. За характером побутового травматизму перше місце займає поранення м'яких тканин. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року з метою реалізації державної політики у сфері безпеки життєдіяльності, організації роботи з профілактики травматизму невиробничого характеру затверджено "Порядок розслідування й обліку нещасних випадків невиробничого характеру". Цей порядок визначає механізм розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру, які сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України. Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі - нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих. Розслідуванню згідно з цим Порядком підлягають нещасні випадки, що сталися під час: 1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі - організації) і який не використовувався в інтересах цієї організації; 2) переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів; 3) виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов'язків); 4) виконання донорських функцій; 5) участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропагандистській діяльності тощо); 6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях; 7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах; 8) використання газу у побуті; 9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна; 10) користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами; 11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки; 12) стихійного лиха; 13) перебування в громадських місцях, на об'єктах торгівлі та побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, інших організаціях. Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу. Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, був чи ні потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення за встановленою формою (Додаток К):* про нещасний випадок зі смертельним наслідком, а також про груповий нещасний випадок, який стався одночасно з двома і більше особами, — до районної держадміністрації (виконавчого органу міської ради або районної у місті);* про нещасний випадок зі смертельним наслідком, пов'язаний із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасний випадок, що стався внаслідок контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами або під час дорожньо-транспортної пригоди, - до органу внутрішніх справ. Повідомлення про нещасні випадки зі смертельним наслідком надсилаються також до органів прокуратури. Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі, ведуть реєстрацію нещасних випадків в окремому журналі за встановленою формою (Додаток Л). Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визначення їх обставин та причин. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих. У процесі розслідування беруться до уваги листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу, а також пояснення потерпілого та свідчення очевидців. Розслідування нещасних випадків зі смертельним наслідком, групових нещасних випадків у разі смерті хоча б одного в потерпілих, нещасних випадків, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасних випадків, які сталися внаслідок контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами, проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури. Районна держадміністрація (виконавчий орган міської ради або районної у місті) протягом доби з часу надходження від лікувально-профілактичного закладу повідомлення про нещасний випадок (за винятком нещасних випадків зі смертельним наслідком) приймає рішення щодо утворення комісії з його розслідування. До роботи комісії з розслідування нещасного випадку можуть залучатися представники організації, де працюють або навчаються потерпілі, організації, на території чи об'єкті якої стався нещасний випадок, а також представники органів охорони здоров'я, освіти, захисту прав споживачів, експерти страхової компанії (якщо потерпілий був застрахований). До розслідування нещасних випадків, які сталися по дорозі на роботу чи з роботи, залучаються представники відповідного профспілкового органу або уповноважені трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки. У разі звернення потерпілого або особи, яка представляє його інтереси (якщо не надходило повідомлення від лікувально-профілактичного закладу про нещасний випадок), районна держадміністрація (виконавчий орган міської, районної у місті ради) приймає рішення щодо необхідності проведення розслідування і визначення організації, яка має проводити розслідування, та надсилає її керівнику копію рішення. Керівник організації протягом доби з часу надходження рішення про уповноваження її на проведення розслідування призначає комісію у складі не менше трьох осіб. Нещасні випадки (за винятком групових), які сталися з працюючими особами, розслідуються комісією, утвореною тією організацією, де працює потерпілий, у складі: голови комісії - посадова особа, яку визначає керівник організації, і членів комісії - керівника відповідного структурного підрозділу, представника профспілкової організації, членом якої е потерпілий, або уповноваженого трудового колективу, якщо потерпілий не є членом профспілки. Рішення щодо розслідування нещасного випадку приймається керівником організації на підставі звернення потерпілого, листка непрацездатності або довідки лікувально-профілактичного закладу. У разі відмови організації провести розслідування нещасного випадку потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, може звернутися до районної держадміністрації (виконавчого органу міської ради або районної у місті), яка вирішує питання щодо проведення цього розслідування. Розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії. У разі потреби цей термін може бути продовжений керівником органу (організації), який призначив розслідування. За результатами розслідування нещасного випадку складається акт за формою НПВ (невиробничий травматизм, Додаток М), який затверджується керівником органу (організації), що проводив розслідування. Необхідна кількість примірників акта визначається в кожному окремому випадку. Акт за формою НПВ надсилається:* потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;* районній держадміністрації (виконавчому органу міської, районної у місті ради);* організації, де працює або навчається потерпілий;* організації, яка відповідальна за безпечний стан території чи об'єкта, де стався нещасний випадок. Копія акта надсилається органам внутрішніх справ, прокуратури та іншим організаціям на їх запит. Під час розслідування групових нещасних випадків акт за формою НПВ складається на кожного потерпілого окремо. Для складання акта за формою НПВ використовують класифікатори подій, що призвели до нещасного випадку (Додаток Н), причин нещасного випадку (Додаток П), місця подій (Додаток Р). Акти за формою НПВ, які складаються за результатами розслідування нещасних випадків з працюючими особами, зберігаються в організації разом з матеріалами розслідування протягом 45 років. Акти за формою НПВ та матеріали розслідування нещасних випадків з непрацюючими особами зберігаються протягом трьох років у архіві районної держадміністрації (виконавчих органів міських або районних рад у містах). Реєстрація нещасних випадків, за результатами розслідування яких складаються акти за формою НПВ, проводиться районними держадміністраціями (виконавчими органами міських, районних у містах рад) та організаціями, які проводили розслідування, у журналі за встановленою формою (Додаток С). Організація, яка відповідальна за безпечну життєдіяльність населення на території чи об'єкті, де стався нещасний випадок, здійснює запропоновані комісією, що проводила розслідування, заходи щодо усунення причин подібних випадків. Про виконання цих заходів керівник організації у письмовій формі повідомляє районну держадміністрацію (виконавчий орган міської або районної ради у місті) у термін, зазначений в акті за формою НПВ. Облік нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення проводять районні держадміністрації (виконавчі органи міських або районних рад у містах) на підставі звітів про нещасні випадки за встановленою формою (додаток Т), які щомісяця надсилаються лікувально-профілактичними закладами. Узагальнений звіт про нещасні випадки районні держадміністрації (виконавчі органи міських, районних у містах рад) надсилають до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій щоквартально до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, а також за рік - до 31 січня наступного за звітним року. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації проводять аналіз одержаних звітів, узагальнюють їх та подають Держнаглядохоронпраці, відповідно до 25 числа наступного за звітним Кварталом місяця та до 10 лютого наступного за звітним року. Нещасним називають випадок, коли внаслідок зовнішньої, електричної або іншої раптової дії пошкоджено організм чи порушено його функціонування. Наслідком нещасного випадку є травма. Термін "травма" використовується при характеристиці механізму ушкодження: електротравма, вібротравма і т.д. Серед причин первинної інвалідності травма займає третє місце (12,6%). Частота загальної інвалідності внаслідок травм опорно-рухового апарата й ортопедичних захворювань становить 134,4 випадків на 10000 населення; з них 82,5 випадків - наслідки травм, 51,9 випадків - ортопедичні захворювання. Рівень первинної інвалідності внаслідок хвороб і травм нервової системи - 9,2 випадків на 10 000 населення. Велике значення має ступінь тяжкості інвалідності, що свідчить про якість та ефективність лікування та відновних заходів. Розрізняють тяжкі і легкі травми. До тяжких належать травми, що викликали виражені анатомічні зміни і значні функціональні порушення (відкриті й закриті ушкодження хребта і спинного мозку, закриті ушкодження органів грудної і черевної порожнини, порожнини таза, а також органів зачеревного простору, переломи довгих трубчастих кісток, множинні переломи кісток таза, ушкодження сечостатевих органів, значні опіки, у тому числі хімічними сполуками, відмороження III—IV ступеня й ін.). До легких належать травми без виражених і стійких анатомічних змін з незначними порушеннями функцій (травми без ушкодження внутрішніх органів, суглобів, сухожиль, великих нервових стовбурів і магістральних кровоносних судин, з частковим розривом зв'язок і нескладних вивихів у суглобах, відмороження І-II ступеня та ін.). За умовами походження розрізняють травми виробничого (пов'язані з роботою) і невиробничого характеру (заподіяні різного виду транспортом, отримані при пішохідному русі, спортивні, побутові тощо). У загальній захворюваності чоловіків питома вага травм удвічі вища, ніж у жінок, а у віці 15-29 років у чоловіків травми займають перше місце. За характером ушкоджень травми розподіляються в наступному порядку (%): забиті місця і розтяги - 45,5; рани і садна - 36,9; переломи кісток - 8,5; опіки - 5,5; інші травми - 3,6. Найбільш тяжкі серед цих ушкоджень - переломи кісток - за локалізацією розподіляються таким чином (%): череп - 6,2; ребра і грудина - 5,7; кістки передпліччя - 21,5; кістки кисті і пальців - 24,2; кістки гомілки -14,1; кістки стопи -17,0; інші кістки -11,3. За кількістю всіх госпіталізованих у міські лікарні частка хворих із травмами становить 8 %, у сільські районні лікарні - 7 %. За характером ушкоджень хворі, госпіталізовані з приводу травми, розподіляються наступним чином (%): переломи кісток - 39,2; забиті місця і розтяги - 30,1; рані непроникні -17,4; опіки - 6,2; рані проникаючі - 3,2; вивихи -1,0; інші травми - 2,9. Переведення на інвалідність відзначається у 3 % хворих із травмою, що лікувалися в медичних стаціонарах. Локалізація ушкоджень до загальної кількості померлих від травм розподіляється таким чином (%): голова - 39,9; множинні ушкодження - 38,0; нижні кінцівки - 7,8; грудна клітка - 5,7; черевна порожнина - 4,3; хребет - 3,6; верхні кінцівки - 0,7. Аналіз ризикових обставин, що спричиняють травматизм, дає змогу вживати заходи профілактики травматизму. Травми належать, як правило, до страхового випадку за договорами особистого страхування. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно від травм помирає понад 3 млн осіб, що становить майже 7 % від рівня загальної смертності на планеті. Чоловіки удвічі частіше, ніж жінки, стають жертвами нещасних випадків. Приблизно 50 % усіх летальних випадків при травмуванні є наслідком автомобільних катастроф, а 10 % - побутових травм. Заходи попередження невиробничого травматизму Основою профілактики травматизму є з'ясування причин, обставин і умов походження нещасного випадку. Останнім часом застосовуються нові види палива, струм великої напруги, дрібні електроприлади, що мають велику швидкість обертання, нові матеріали для оздоблення приміщень та хімічні побутові засоби. Все це слід контролювати засобами безпеки, бо інакше можуть виникнути нещасні випадки і травми. Психологічно людина звикає до навколишніх умов, а це призводить до притуплення почуття небезпеки, виникає зневажливе ставлення до правил і порад, які містяться в інструкціях до побутових приладів, механізмів, зброї, іграшок тощо. Вид побутового травматизму залежить від віку. Діти молодшого віку заковтують дрібні предмети, які можуть потрапити не в стравохід, а дихальні шляхи і викликати задуху, стягують каструлі з окропом, падають в незакриті ями, погреби, колодязі. Єдиний засіб запобігти таким нещасним випадкам - постійний нагляд. Діти дошкільного та шкільного віку отримують переломи й травми від падіння з висоти, поранення при грі з вибухо- та пожежонебезпечними речовинами. Окрему групу становлять травми осіб літнього віку. Показники частоти травм у цій групі різко зростають після 65 років. Люди літнього віку нерідко ослаблені хворобами, мають знижений зір і слух, погано координують свої рухи. Побутовий травматизм через свою високу частоту і тяжкість, економічну шкоду для народного господарства, фізичні страждання, складну організацію лікування має велике соціальне значення. До попереджувальних заходів належить навчання громадян загальним методам захисту під час виникнення нещасних випадків, що призводять до травми. Для організованих дій у таких випадках Міністерством середньої та вищої освіти до навчального процесу введено чотири рівня освіти в галузі безпеки життєдіяльності людини:* перший реалізується на базі середнього рівня освіти введенням курсу "Основи безпеки життєдіяльності";* другий - на базі вищої освіти;* третій - на базі спеціальної технічної, економічної, біологічної та медичної освіти;* четвертий - на базі інститутів та факультетів перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників. Такий метод засвоєння загального курсу дає змогу забезпечити необхідними знаннями та практичними навичками людину під час загрози будь-якої небезпеки. Але наявні види шкідливих та небезпечних факторів, які впливають на людину, з часом поповнюються новими. Для поширення інформаційного поля попереджень та рекомендацій поведінки людини, а також надання їй першої допомоги під час нещасного випадку, МОЗ України, розробляє, випускає та розповсюджує рекламну продукцію у вигляді плакатів, буклетів, брошур. Проводиться агітація в медичних установах та закладах. Друкуються розділи в інструкціях з безпечної експлуатації і застосування побутової техніки.
1 2 3 4 5 Категория: БЖД \| Добавил: Professor (14.06.2012)
Просмотров: 1651 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: