Реферат на тему Людина, як елемент системи “Людина – життєве середовище” - БЖД - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Людина, як елемент системи "Людина – життєве середовище” План 1. Психічні характеристики особистості, її психофізіологічні властивості 2. Індивідуальне захисне спорядження та засоби індивідуального захисту Література 1. Психічні характеристики особистості, її психофізіологічні властивості Психiка людини тiсно пов'язана з безпекою її життєдiяльностi. Вплив небезпек на людину зумовлюється психофізіологiчними властивостями людини. Людина народжується на свiт з генетично закладеними в неї потенцiйними можливостями стати саме людиною. Щоб пiдкреслити бiологiчно зумовлену належнiсть новонародженої дитини i дорослої людини саме до людського роду та вiдрiзнити її вiд тварин, використовують поняття iндивiда як протилежне поняттю особини тварини. Тiльки iндивiднi якостi, тобто притаманнi людинi задатки, анатомофiзiологiчнi передумови, закладають пiдвалини створення особистостi. Iндивiд - це людська бiологiчна основа розвитку особистостi у певних соцiальних умовах. У стосунках з батьками, iншими людьми психiка дитини розвивається саме як психiка людини. На певному етапi постає особистiсть iз притаманними їй соцiально зумовленими ознаками -- вищими психiчними функцiями, свiдомiстю i i самосвiдомiстю, здатнiстю до активного пiзнання та перетворення довкiлля та себе. Особистiсть - це iндивiд iз соцiально зумовленою системою вищих психiчних якостей, що визначається залученiстю людини до конкретних суспiльних, культурних, iсторичних вiдносин. Ця система виявляється i формується в процесi свiдомої продуктивної дiяльностi i спiлкування. Особистiсть опосередковує та визначає рiвень взаємозв'язкiв iндивiда з суспiльним та природним середовищем. Слiд адекватно спiввiдносити поняття людини й особистостi. Людина як соцiальна та бiологiчна iстота є носiєм особистостi. Поняття людини значно ширше за поняття особистостi, бо включає у себе велике коло соцiальних i бiологiчних ознак -- антропологiчних, етнографiчних, культурних та iн. Особистiсть характеризується якiсними та кiлькiсними проявами психiчних особливостей, якi утворюють її iндивiдуальнiсть. Iндивiдуальнiсть - це поєднання психологiчних особливостей людини, що утворюють її своєрiднiсть, вiдмiннiсть вiд iнших людей. Iндивiдуальнiсть проявляється у здiбностях людини, в домiнуючих потребах, iнтересах, схильностях, у рисах характеру, в почуттi власної гiдностi, у свiтобаченнi, системi знань, умiнь, навичок, у рiвнi розвитку iнтелектуальних, творчих процесiв, в iндивiдуальному стилi дiяльностi та поведiнки, в типi темпераменту, в характеристиках емоцiйної та вольової сфер тощо. Iндивiдуальнiсть формує важливу характеристику особистостi людини, яка забезпечує властивий тiльки їй стиль взаємозв'язкiв з навколишньою дiйснiстю. Бiологiчнi властивостi iндивiда - вiковi, спадковi, соматичнi, статевi, фiзiологiчнi, бiохiмiчнi, антропологiчнi - значною мiрою впливають на розвиток та психiчнi прояви особистостi. Психофiзiологiчнi властивостi особистостi вивчає психофiзiологiя. Одним з основних понять психофiзiологiї вважається темперамент, наукове вивчення якого ведеться вже протягом двох тисячолiть. Темперамент (лат. Temperamentum -- вiдповiдне спiввiдношення рис) характеризує iндивiда з боку динамiчних особливостей його психiчної дiяльностi, тобто з показниками темпу, швидкостi, ритму, iнтенсивностi, енергiйностi, емоцiйностi. Психофiзiологiчний аналiз структури темпераменту дає змогу, за В.Д.Небилiциним, видiлити три головних його компоненти, якi виявляються в загальнiй активностi iндивiда, його моторицi та емоцiйностi. Загальна активність індивіда полягає в тенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої дійсності. Ступінь активності індивіда може бути різний - від млявості, інертності та пасивного споглядання на одному полюсі до найвищих рівнів прояву енергії, стрімкості дій - на іншому. Динаміка психічних станів актуалізується за допомогою моторики. Серед динамічних якостей рухового компонента слід виділити такі ознаки м'язового руху, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда. Сукупність особливостей м'язової та мовленнєвої моторики легше піддається спостереженню і тому частіше, ніж інші показники, використовується для оцінки темпераменту. Емоційність як компонент темпераменту являє собою комплекс властивостей, шо характеризує особливості виникнення, перебігу і згасання різних почуттів, ефектів та настроїв. Основними характеристиками емоційності є вразливість, імпульсивність та емоційна лабільність (нестабільність). Зазначені три компоненти темпераменту в актах людської поведінки утворюють єдність спонукння, дії та переживання. Це дає можливість відносно чітко відмежувати темперамент від інших психічних утворень особистості - її спрямованості, характеру, досвіду, інтелекту. Найдавніша теорія темпераменту була розроблена Гіппократом (460 - 77 до н. е.), який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором — співвідношенням між чотирма рідинами, які циркулюють у людському організмі - це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма). На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про темперамент, згідно з і яким існує чотири типи темпераменту - залежно від домінування в організмі людини тієї чи іншої рідини. Так, при сангвінічному темпераменті в організмі переважає кров, при холеричному - жовч, при меланхолічному - чорна жовч, а при флегматичному - флегма. І. Кант (1724 - 1804) був прибічником гуморальної теорії темпераменту. Він вважав органічною основою типа темпераменту якісні особливості крові. До речі, І. Кант уперше створив психологічну характеристику типів темпераменту, дав класифікацію психологічних властивостей темпераменту і характеру людини. П. Лесгафт (1837 - 1909) розробив оригінальну теорію згідно з якою в основі проявів темпераменту лежать властивості системи кровообігу, зокрема товщина стінок кровоносних судин, діаметр їхнього просвіту, побудова і форма серця тощо. Малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам - сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам - меланхолійний і, нарешті, великому просвіту та тонким стінкам - флегматичний темперамент. На думку П.Ф. Лесгафта, діаметр судин і товщина стінок визначають швидкість і силу кровотоку, а від цього залежить швидкість обміну речовин при харчуванні і в підсумку - індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості його реакцій. Великий вплив має теорія темпераменту Е. Кречмера (1888 - 1964), який спробував визначити типи темпераменту через типи морфологічної конститції тіла людини. Він виділив два основних типи конституції — астенічий та пікнічний. Астенічному типу конституції тіла властиві довга і вузька грудна клітка, довгі кінцівки, видовжене обличчя, слабкі м'язи. Цьому типу конституції відповідає шизоїдний (шизотемічний) темперамент, якому притаманні індивідуальні особливості - від надмірної активності та подразливості до безчуттєвої холодності і тупої байдужості, а також замкненість, вихід у внутрішній світ, невідповідність реакцій зовншнім стимулам, контрасти між конвульсійною рвучкістю та скутістю дій. Для пікнічного типу конституції тіла характерні широка грудина, кремезна фігура, кругла голова, випнутий живіт. Цьому типу відповідає циклоїдний (циклотемічний) темперамент з індивідуальними особливостями, розташованими впродовж «діатетичної» шкали - від постійно підвищеного веселого настрою у маніакальних суб'єктів до постійно зниженого, сумного, похмурого стану у депресивних індивідів. Циклоїдному типу властиві відповідність реакцій стимулам, відкритість, уміння з'єднатися з навколишнім середовищем, природність, м'якість та плавність рухів. Відомий американський психолог В. Шелдон (нар. 1893) також запропонував морфологічну теорію темпераменту, за якою виділяються три основних типи соматичної конституції ( «соматотипи»): ендо-, мезо- і ектоморфний. Для ендоморфного типу характерні м'якість та округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової та м'язової систем - йому відповідає вісцеротонічний темперамент із схильністю до комфорту, з чуттєвим потягом, розслабленістю та повільнішою реакцією. Мезоморфному типу властиві жорстка і різка поведінка з переважанням кістково-м'язової системи, атлетичність і сила. З цим типом пов'язаний соматотонічний темперамент, якому притаманні любов до пригод, схильність до ризику, жадання м'язових дій, активність, сміливість, агресивність. Ектоморфний тип конституції характеризується витонченістю і тендітністю тіла, відсутністю виразної мускулатури. Цьому соматотипу відповідає церебротонічний темперамент, якому властиві слабко виявлена товариськість, схильність до усамітнення, підвищена реактивність. Поглядам Е. Кречмера і В. Шелдона притаманна ідея про зумовленість психологічних рис темпераменту соматичними факторами. Наукова основа побудови теорій темпераменту була розроблена І. П. Павловим (1849 - 1936) у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи - силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів. За його даними, з можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Ці комбінації збігаються з античною класифікацією темпераменту. Так, сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався І.П.Павловим як відповідний темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний - темпераменту флегматика; сильний, неврівноважений - темпераменту холерика; слабкий - темпераменту меланхоліка. У працях психологів Б. М. Теплова (1896 - 1965), В.Д. Небиліцина (1930 -1972) та інших було показано, що структура властивостей нервової системи є складнішою, а число основних комбінацій цих властивостей значно більше, ніж це вважалося раніше. Однак для практичного психологічного вивчення особистості достатньо розподілу на чотири основних типи темпераменту. Так, для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика можуть закріпитись такі риси, як нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю в емоціогенних умовах. Сангвінічному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а іноді й поверховості. Меланхолійний темперамент пов'язується з низьким рівнем нервово-психічної активності, стриманістю та приглушеністю моторики й мовлення, значною емоційною реактивністю, глибиною і стійкістю почуттів при слабкому зовнішньому їх виявленні. Тому за недостатнього виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які не відповідають об'єктивній дійсності. Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатися, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій. Зазначені психологічні характеристики діяльності й поведінки властиві людям з так званим «чистим» типом темпераменту. Вони можуть бути замасковані рисами характеру, які відповідають вимогам соціального оточення і діяльності й не завжди збігаються з «детермінованим» типом темпераменту, динамічними рисами поведінки. З іншого боку, притаманні людям якості можуть не збігатися з «чистими» типами, а розділятися у певному континуумі проміжних типологічних позицій. Так, український психолог Б.Й. Цуканов, використовуючи метод відтворення часових сигналів малої тривалості ( кілька секунд ) у слуховому, моторному та зоровому аналізаторах, встановив, що представникам «чистих» типів темпераменту властиві «психологічні помилки» у відтворенні часових сигналів. При цьому холерик «поспішає» і відтворює часовий сигнал швидше, а флегматик «запізнюється» і тому відтворює сигнал пізніше. Якщо зобразити це у вигляді коефіцієнта, то для «чистого» холерика він дорівнюватиме 0,7, для сангвініка - 0,8 , для врівноваженого ( цей тип був виведений Б.Й. Цукановим додатково ) - 0,9, для меланхоліка - 1,0, а для флегматика- 1,1. Однак експериментальне виявлені індивідуальні групи темпераменту у значному контингенті піддослідних ( кількі тисяч ) розподілилися по всій шкалі - між 0,7 та 1,1. В.М. Русалов у структурі темпераменту виділяє два плани - соціальний і предметний, які стосуються соціальної поведінки та предметної діяльності людини. Компоненти темпераменту, що відповідають за психофізіологічне забезпечення активності індивіда, можуть бути поділені на такі групи: соціальна і предметна ергічність (витривалість сенсорних систем людини у соціальних стосунках і предметних діях); соціальна і предметна пластичність (здатність до гнучкого програмування поведінки та зміни планів дій); соціальний і предметний темп (ретельність у виконанні актів поведінки, дій); соціальна і предметна емоційність (характер переживань у соціальній поведінці та предметній діяльності). Синтез індивідуально-психологічного та соціально-психологічного підході] важливим для цілісного розуміння природи особистості, створення адекватного психологічного уявлення про неї. Здатнiсть особистостi до спiлкування включає в себе мотивацiйний, комунiкацiйний, перцептивний, iнтеракцiйний та емоцiйний компоненти. Сфера спiлкування особистостi утворюється низкою психологiчних механiзмiв, використовує безлiч засобiв -- вiд усної та писемної мови до математичних, фiзичних, хiмiчних символiв i формул, технiчної графiки, художньої символiки, пантомiмiчної мови жестiв та iн. Психiчнi властивостi особистостi вiдчувають на собi вплив соцiальних факторiв, опосередковуються ними - i спiлкування, i спрямованiсть, i самосвiдомiсть, i досвiд, i iнтелект, i темперамент. Однiєю з властивостей людини, що формується пiд безпосереднiм впливом суспiльства, взаємодiї особистостi з iншими людьми, є характер. Характер - це особливi прикмети, риси, котрих людина набуває в суспiльствi. Таких рис психологи налiчують декiлька тисяч. Характер утворюється iз сукупностi стiйких iндивiдуальних особливостей особистостi, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер - це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери. Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться: а) до інших людей, демонструючи уважність, принциповість, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси; б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси; в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси; г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси; Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини. Виділяють такі основні типи акцентуації характеру: * інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення у спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими; * екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість; * некерований тип - імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий; * неврастенічна акцентуація — з домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності; * сенситивний тип - з надмірною чутливістю, лякливістю,сором'язливістю, вразливістю; * демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті. Бiльш детальна характеристика цих та iнших типiв акцетуацiй дається у працях К.Леонгарда, А.Лiчко. Взагалi акцентуйованим особистостям украй необхiдно за допомогою психолога блокувати акцентуйованi риси характеру, якi призводять до мiжособистiсних та внутрiшнiх конфлiктiв. Характер тiсно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидiяти розвитковi певних рис характеру. Тому важливо знати свiй темперамент. Так, холерику або сангвiнiку легше, нiж меланхолiку чи флегматику, сформувати в собi iнiцiативнiсть i рiшучiсть. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманостi та самоконтролю, а для сангвiнiка -- вимогливiсть до себе та самокритичнiсть. Меланхолiку важче долати сором'язливiсть i тривожнiсть, а флегматику - розвивати активнiсть. Характер формується з перших днiв життя людини до останнiх його днiв. У першi роки життя провiдним фактором розвитку характеру стає наслiдування дорослих; у молодшому вiцi поряд iз наслiдуванням на перше мiсце виступає виховання. А починаючи з пiдлiткового вiку важливу роль у формуваннi характеру вiдiграє самовиховання. Характер може свiдомо, цiлеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки змiнi соцiальної поведiнки, спiльної дiяльностi, спiлкування з iншими людьми. Треба знати, що характер можна змiнювати протягом усього життя людини. Отже, властивостi людини становлять неперервну єднiсть з внутрiшнiм i зовнiшнiм середовищем, а поведiнка, дiї, вчинки людини є похiдними вiд її психiки. 2. Індивідуальне захисне спорядження та засоби індивідуального захисту Засоби індивідуального захисту – є одним із способів запобігання несприятливого впливу на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів. В залежності від призначення всі засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту лиця, засоби захисту очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби. Спецодяг, спецвзуття і засоби захисту рук по захисних властивостях класифікуються по таких групах: від ковзання – по зажирених, обледенілих, мокрих, забруднених поверхнях; від підвищення температур – зумовлених кліматом, від теплового випромінювання, відкритого полум’я, іскор, бризок розплавленого металу, контакту з нагрітими поверхнями; від пониження температур – повітря, вітру, від контакту з охолодженими поверхнями. від радіоактивного забруднення і рентгенівських випромінювань; від електричного струму (до 1000В, вище 1000В), електростатичних зарядів і полів, електричних і електромагнітних полів; від нетоксичного пилу – скловолокна, асбесту, від вибухонебезпечного пилу; від токсичних речовин – твердих, рідких, аерозолей, газоподібних; від води і розчинів нетоксичних речовин – водонепроникна, водовідпірна, від розчинів поверхнево-активних речовин; від розчинів кислот; від лугів; від органічних розчинників, в тому числі лаків і фарб на їх основі; від нафти, нафтопродуктів, масел і жирів; від виробничих забруднень; від шкідливих біологічних факторів-мікроорганізмів, комах; від статичних навантажень (від втомлювальності). Сигнальна. По видах спецодяг поділяється на: кожухи, пальто, напівпальто, накидки, плащі, халати, костюми, куртки, штани, комбінезони, напівкомбінезони, жилети, плаття, блузки, спідниці, фартухи. По видах спецвзуття поділяється на: чоботи, напівчоботи, черевики, валянки, унти, боти, галоші. До засобів індивідуального захисту органів дихання відносяться: распіратори, промислові протигази, ізолюючі дихальні апарати, ватно-марлеві пов‘язки. За принципом захисної дії засоби індивідуального захисту органів дихання поділяються на: фільтруючі, які забезпечують захист в умовах достатнього вмісту вільного кисню в повітрі /не менше 18%/ і обмеженого вмісту шкідливих речовин, та ізолюючі, які забезпечують захист в умовах недостатнього вмісту кисню і необмеженого вмісту шкідливих речовин. Фільтруючі засоби по призначенню ділять на три типи: протипилові – для захисту від аерозолей; протигазові – для захисту від парогазоподібних шкідливих речовин; газопилозахисні – для захисту від парогазоподібних шкідливих речовин і аерозолей, присутніх в повітрі одночасно. До ізолюючих засобів відносяться: шлангові – які забезпечують подачу повітря, придатного для дихання із чистої зони; автономні – забезпечують подачу дихальних сумішей із індивідуального джерела повітропостачання. Шлангові засоби в залежності від способу подачі повітря в лицеву частину поділяються на два види: самовсмоктуючі дихальні апарати, в яких людина вдихає повітря силою своїх дихальних м’язів, і шлангові апарати з примусовою подачею чистого повітря в лицеву частину з допомогою повітредувок або від компресорної мережі після його попередньої очистки. Принцип дії ізолюючих засобів захисту заснований на виділенні кисню із хімічних речовин в регенеративному патроні при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворенні СО2 на О2. В залежності від умов праці рекомендуються такі засоби захисту рук: рукавиці, напальчники, або дерматологічні засоби – мазі, пасти, креми, очищувачі шкіри. Для виготовлення рукавиць використовують бавовнянопаперові, шерстяні і лляні тканини, шкіряний опилок, азбест, штучна шкіра. В залежності від призначення захисні рукавиці і нвпальчники виготовляють із гуми на основі каучуків або із натуральних і синтетичних латексів. Засоби захисту рук із полімерних матеріалів повинні мати дату виготовлення і гарантійний термін зберігання. Їх потрібно промивати водою з миючими засобами і просушувати. При зберіганні рукавиці повинні знаходитися на віддалі не менше 1м від опалювальних приладів і не попадати під вплив прямих сонячних променів, масел, бензини та інших речовин, які руйнують матеріал. До засобів захисту голови – відносяться каски, шляпи, підшоломники. Вони служать для захисту голови від механічного впливу, від підвищених та понижених температур, а також в деяких випадках від ураження електричним струмом при випадковому дотику до струмоведучих деталей. Каски використовують і для закріплення на них інших засобів індивідуального захисту: протишумових пристроїв, щитків для зварювальників, прозорих екранів для захисту очей і лиця, освітлювальних приладів. До засобів захисту очей і лиця – відносяться окуляри і щитки. Вони захищають від впливу твердих частинок, пилу, бризок рідин і розплавленого металу, роз’їдаючих газів, ультрафіолетового, інфрачервоного, радіо- і лазерного випромінювань, осліплюючої яскравості. Засоби захисту органів слуху від шуму в залежності від конструктивного виконання поділяються на протишумові навушники, протишумові укладки (беруші) шоломи, каски і протишумові костюми. Навушники захищають вухову раковину ззовні. Укладки перекривають слуховий канал. Шоломи і каски закривають частину голови і вухову раковину. Протишумові костюми забезпечують захист тіла людини, голови або частини голови. Засоби індивідуального захисту від шуму попереджують розлади не тільки слухового аналізатора, але і нервової системи. Всі протишумові навушники мають звукоізолюючі корпуси, виконані із різних полімерних матеріалів або легких металів, в яких знаходиться звукопоглинач (поролон, войлок тощо). Для зручного і щільного прилягання до голови на кришках корпусів кріпляться ущільнюючі валики. Засоби захисту робітниква від падіння при виконанні ними робіт на висоті служать запобіжні пояси. Вони складаються із ременя, кілець, ланцюга з карабіном. Перед одягненням пояса необхідно перевірити справність карабіна і пряжки. Захисні дерматологічні засоби застосовуються для захисту шкіри в тих випадках, коли по умовах праці працюючі не можуть користуватися рукавицями. До них відносяться пасти, мазі, креми які по призначенню і фізико-хімічних властивостях діляться на три групи. До першої групи відносяться гідрофобні препарати, захищаючі шкіру рук від води, розчинів кислот, лугів, солей, водо- і содомасляних емульсій та інших хімічних продуктів. В них містяться речовини, які не змочуються водою і не розчинні в ній. В другу групу входять гідрофільні препарати, призначені для захисту шкіри рук працюючих з безводними органічними розчинниками, нафтопродуктами, маслами, жирами, лаками, фарбами, смолами. Пасти, мазі цієї групи складаються із речовин , легкорозчинних або змочуваних водою. До третьої групи відносяться очищувачі шкіри рук, призначені для видалення виробничих забруднень. Пасти, мазі наносять на чисту і суху поверхню двічі: перед роботою і після обідньої перерви. Необхідно враховувати, що одним і тим же засобом тривалий час (більше одного місяця) користуватись не слід. Для догляду за шкірою необхідно після роботи використовувати креми, які живлять і регенерують шкіру. Література Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша, 1999. Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000. Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів, Афіша, 2000. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша, 2000. Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997. Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну, 1997. Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти – Львів, 1997. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми. Університецька книга, 2000. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини – Львів, Банківський коледж, 1999. Лозниця В.С. Психологія та педагогіка – Київ, ЕксОб, 2000. Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ, 1997. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі – Кіровоград, 1998.
1 2 3 4 5 Категория: БЖД \| Добавил: Professor (16.06.2012)
Просмотров: 883 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: