Реферат на тему Класифікація об’єктів по ступенях безпеки - БЖД - Реферати - Каталог статей

Реферат з дисципліни: БЖД Тема: Класифікація об’єктів по ступенях безпеки Київ-2004 Тема: Класифікація об’єктів по ступенях безпеки Зміст № п/п \| Стор. 1. 2. 3. 4. 5. \| Радіаційно небезпечні об’єкти Хімічно небезпечні об’єкти Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти Об’єкти комунального господарства Література \| 3 6 8 11 12 Радіаційно небезпечні об’єкти Об’єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, хімічні й біологічні речовини, пожежовибухові, гідротехнічні й транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють загрозу виникнення НС є потенційно небезпечними об'єктами. Особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища становлять радіаційно небезпечні об'єкти (РНО). До РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення і переробки ядерного палива, підприємства поховання радіоактивних відходів, науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та ін. В Україні діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науко-во-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також зберігають і переробляють радіоактивні відходи. З усіх можливих аварій на РНО найбільш небезпечними є радіа-ційні аварії на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Радіаційні аварії — це аварії з викидом радіоактивних речовин або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, у кілько-стях понад установлену межу їх безпечної експлуатації. Потенційною небезпекою для України є можливі аварії на АЕС інших держав з викидом радіоактивних речовин. При аваріях на АЕС можуть бути пошкодження конструкцій, тех-нологічних ліній, пожежі, викиди в навколишнє середовище радіоак-тивних речовин. У 1998 р. на АЕС було 44 надзвичайних подій об'єктового характеру. Прогноз і оцінювання радіаційної обстановки передбачають два види можливих аварій: гіпотетична аварія і аварія з руйнуванням реактора. Гіпотетична аварія — це аварія, для якої проектом не передбача-ються технічні заходи, що забезпечують безпеку АЕС. Може утвори-тись небезпечна радіаційна обстановка при викиданні в атмосферу радіоактивних речовин, що може призвести до опромінення насе-лення; Аварія з повним руйнуванням ядерного реактора може відбути-ся в результаті стихійного лиха, вибуху боєприпасів, падіння повітря-ного транспорту на споруди АЕС та ін. Така аварія може бути з розривом трубопроводів із теплоносієм, ушкодженням реактора і герметичних зон, виходом з ладу систем керування і захисту, що може призвести до миттєвої втрати герметичності конструкцій реактора, сплавлення тепловидільних елементів і викиду радіоактив-них речовин з парою в навколишнє середовище, можливе розкидан-ня радіоактивних осколків, уламків конструкцій паливних елементів. З 26 квітня по б травня 1986 р. з ядерного палива вийшли всі благородні гази, приблизно 10—20 % летючих радіоізотопів йоду, цезію і телуру і З—6 % більш стабільних радіонуклідів: барію, строн-цію, цезію, плутонію тощо. На 6 травня 1986 р. викинуто близько 1,9 * 1018 Бк, або 63 кг радіонуклідів, що відповідає 3,5 % кількості радіонуклідів у реакторі на момент аварії. А при вибуху атомної бомби потужністю 20 кт, ски-нутої на Хіросіму у 1945 р., утворилося 740 г радіоактивних речовин. Під час аварії і незабаром після неї від радіаційного ураження заги-нуло 29 осіб, із 30-кілометрової зони евакуйовано 115 тис. осіб. Ве-ликі площі сільськогосподарських угідь і лісу забруднені радіоактив-ними речовинами, що зробило неможливим їх подальше використан-ня для сільсько- і лісогосподарського виробництва. Це зумовило те, що на переважній території України, країн ближ-нього і далекого зарубіжжя радіоактивне забруднення ґрунту, води, продуктів харчування, сільськогосподарської і лісогосподарської си-ровини та кормів у багато разів перевищувало нормативні показ-ники. Виходячи з цього, розробку заходів захисту населення в районах розміщення АЕС необхідно проводити на основі розрахунків на най-важчий варіант розвитку аварії. При такому варіанті в атмосферу може бути викинуто до 100 % благородних газів, йоду, цезію і телуру, 10—30 % стронцію і до 3 % рутенію і лантану. На момент аварійного зупинення або руйнування реактора загальна активність викиду радіонуклідів може становити до 10% загальної активності реактора. На території України розташовано понад 8000 різних установ і організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактив-них відходів (РАВ). Виробниками і місцями концентрації радіоактивних відходів є: АЕС (накопичено 70 тис. м3 РАВ); уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн м3 РАВ); медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації. Збирання, транспортування, переробку і тимчасове зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від цих підприємств і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості здійснює Українське державне об'єднання "Радон" (накопичено 5 тис. м3 РАВ); зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м3 РАВ). Всі підприємства і організації (крім АЕС) незалежно від відомчої належності передають радіоактивні відходи на міжобласні спеціалі-зовані комбінати (МСК) державного об'єднання "Радон", яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Львівський, Донецький, Дніпропетровський, Одеський і Харківський. Львівський, Харківський, Одеський і Дніпропетровський спецкомбінати приймають і ховають низько- і середньоактивні радіоактивні відходи. Донецький спецкомбінат не має вільних сховищ для збері-гання та поховання РАВ. Київський комбінат може приймати для тимчасового зберігання відходи низької та середньої активності. На Київському і Харківському державних міжобласних спеціалі-зованих комбінатах через недосконалі конструкції старих сховищ для радіоактивних відходів виникло забруднення підземних вод поза межами сховищ радіонуклідами тритію. Причиною поширення ра-діонуклідів поза межами сховищ РАВ, у тому числі законсервова-них, є недосконалість конструкції сховищ. Міграція радіонуклідів зі сховищ відбувається внаслідок порушення гідроізоляції. У схови-щах радіоактивних відходів і джерел іонізуючого випромінювання накопичується вода, яка проникає з атмосферними опадами та утво-рюється внаслідок конденсації. На території України розташовані 2 дослідні реактори (у Києві та у Севастополі) та одна критична збірка (в Харкові), яку на цей час зупинено. Можливі аварії на цих реакторах з радіоактивним за-брудненням є загрозою насамперед містам, у яких вони розташовані. Небезпекою є й те, що реактори знаходяться в зоні польотів повітря-ного транспорту. На Київському реакторі були аварії у 1968, 1969 і 1970 рр. У 1968 р. у навколишнє середовище було викинуто 40 кюрі радіо-активного йоду, що перевищувало допустиму норму в 400 разів. 4 лютого 1970 р. у результаті аварії на реакторі було опромінено 17 осіб. Важливим завданням є поховання джерел іонізуючого (гамма-та нейтронного) випромінювання (ДІВ) тільки у спеціалізованих сховищах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел (в Украї-ні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах), а також необ-хідно переховати тверді радіоактивні відходи зі сховищ. Потребують особливої уваги як потенційно небезпечні об'єкти і підприємства з видобутку і переробки уранових руд, розташованих у Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Ви-добування уранової руди головним чином проводиться на Жовто-водському, Смолінському та Кіровоградському рудниках. Новокостянтинівське, Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області), передані для промислового виробництва, де-кілька років не експлуатуються. Для отримання закису-окису урану проводиться переробка ура-нових руд на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що розташова-ний у промзоні міста Жовті Води Дніпропетровської області. Ха-рактерним для уранодобування є те, що майже всі його відходи є джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища. У сільському господарстві, в медицині, промисловості й наукових дослідах використовуються ДІВ. В Україні є близько 8000 підприємств та організацій (тільки в Києві близько 400), які використовують по-над 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання. Експертами Міжнародного Агентства з атомної енергії та Агент-ства з ядерної енергетики Організації економічного співробітництва та розвитку створена міжнародна школа ядерних подій, яка викорис-товується для оперативного та узгодженого оповіщення про значен-ня з погляду безпеки подій на ядерних установах. Хімічно небезпечні об'єкти Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучно-го походження, які виготовляють в Україні чи отримують з-за кор-дону для використання у господарстві та побуті, що негативно впли-вають на життя та здоров'я людей, тварин і рослин, обов'язково вно-сяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних ре-човин і біологічних препаратів. За Міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речо-вин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР), токсичних для людей. Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДЯР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохі-мічної і нафтопереробної промисловості, підприємства, оснащені хо-лодильними установками (молокозаводи, м'ясокомбінати, холодильники), котрі як холодоносії використовують аміак, підприємства з виробництва добрив і пластичних мас. Об'єкти господарювання, на яких використовуються СДЯР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це хімічно небез-печні об'єкти. У 1999 р. виникло 27 аварій з викидом (загрозою викиду) СДЯР. Внаслідок цих подій 4 особи загинуло та 33 особи постраждали. У результаті аварії на об'єкті, де виробляють або використовують СДЯР, обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу об'єкта, сільськогосподарські тварини, посіви та лісові насадження можуть бути уражені ядучими речовинами. Викид (розлив) небезпечних хімічних речовин на хімічно небез-печному об'єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного уражен-ня людей, констатується як аварія на хімічно небезпечному об'єкті. У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тварин, сільськогосподарських та лісогосподарських рослин і наса-джень. До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать: заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки та агрегати, які виробляють або використовують СДЯР; заводи (або їхні комплекси) з переробки нафтопродуктів; виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДЯР; підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції й очисні споруди, які використовують хлор або аміак; залізничні станції та порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали та склади на кінцевих пунктах переміщення СДЯР; транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові та морські танкери, що перевозять хімічні продукти; склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки; склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства. Основні причини аварій на хімічно небезпечних об'єктах такі: організаційні помилки людей; несправність в системі контролю і забезпечення безпеки виробництва; поломки вузлів, устаткування, трубопроводів, ємностей або окремих деталей; пошкодження у системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної обстановки; несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів; акти-диверсій, обману або саботажу виробничого персоналу або сторонніх осіб;— дія сил природи і техногенних систем на обладнання. Значні аварії можуть виникнути при витіканні (викиданні) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися за таких обставин: при втраті енергії, відмові в роботі машин і механізмів; витікання хімічно небезпечних речовин із труб; використання непридатних матеріалів; виникнення екзотермічних реакцій через вихід з ладу системи безпеки й контролю; розриву шлангових з'єднань у системі розвантажування; полімеризації хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання. Факторами ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне ураження людей, сільськогосподарських тварин, зараження місцевості, ґрунту, води, урожаю, продуктів харчування, кормів і по-вітря. В Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігаються або використовуються у виробничому процесі понад 283 тис. т сильнодіючих ядучих речовин, у тому числі — 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку. Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки. Перший ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів; Другий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження, в кожному з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 об'єктів; Третій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного ураження, в кожному з об'єктів мешкає 40 тис. осіб) — 1134 одиниці; Четвертий ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічно-го зараження, кожна не виходить за межі об'єкта) — 540 одиниць. У зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів прожи-ває близько 20 млн осіб. 321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) віднесена до певного ступеня хімічної небезпеки: до першого ступеня віднесено 154 АТО (в зоні можливого хімічного ураження перебуває більше 50 % мешканців), до другого ступеня віднесено 47 АТО (де перебуває від 30 до 50 % населення), до третього ступеня — 108 АТО (від 10 до ЗО % населення). Правилами техніки безпеки і контролю суворо регламентуються виробництво, транспортування і зберігання СДЯР. Але аварії, катас-трофи, пожежі й стихійні лиха можуть призводити до руйнування виробничих споруд, складів, місткостей, трубопроводів, технологічних ліній. Тому СДЯР можуть потрапити в навколишнє середовище — на ґрунт, різноманітні об'єкти, в повітря і поширитися на населені пун-кти, що може призвести до масового отруєння людей і сільськогос-подарських тварин. У 1998 р. було 22 аварії з викидом (і загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин, через що загинув 1 та по-страждало 26 осіб. Потенційно небезпечним є накопичення, зберігання і ліквідація хімічної зброї. Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти В Україні є понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких знаходиться понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Ці об'єкти розташовані в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентро-вані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та ма-шинобудівні підприємства, розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафтогазопромисли і вугільні шахти. За певних умов, у процесі виробництва стають небезпечними і легко спалахують деревний, вугільний, борошняний, зерновий, амо-нієвий, торф'яний, льняний та бавовниковий пил. Вибухи і пожежі трапляються на об'єктах, які виробляють або збе-рігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопроводах. Найбільше (у 1999 р.) НС пов'язаних з пожежами (вибухами) було на підприємствах вугледобувної — 42, хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної галузей промисловості — 12, транспорті — 16. Причиною загоряння, вибухів, руйнувань і пожеж може бути на-явність у виробничих приміщеннях парів легкозаймистих рідин або газів і джерела запалення. Імовірність вибуху і його небезпечність визначаються такими характеристиками парів, рідин і газів, які бувають у виробничих приміщеннях агропромислового комплексу: межами вибухової концентрації в повітрі парів (у відсотках до об'є-му); щільністю парів і газів відносно щільності повітря, яка прий-мається за одиницю; температурою самоспалахування парів і газів; температурою самозагоряння парів і газів; точкою загоряння парів рідин — нижня межа температури, при якій можливе спалахування від стороннього джерела запалювання. Пари деяких рідин і газів можуть загорятися від відкритого вогню, електричної іскри, розжареного предмета, сигарети. Більш небез-печні рідини з низькою точкою загоряння (табл. 1) — тому що їхні пари можуть спалахувати при температурі навколишнього повіт Небезпечні важкі гази, які можуть збиратися до вибухової концентрації в підвалах, погрібах, ярах, долинах; менш небезпечні гази, і мають щільність меншу від щільності повітря, вони швидко: піднімаються і розсіюються у верхніх шарах атмосфери. Таблиця 1. Характеристика деяких рідин і газів, що загоряються Назва рідин і газів \| Межі вибухової концентрації, об'єми, % \| Точка загорання парів, °С \| Відносна щільність парів і газів (щільність повітря) \| Максимум тиску вибуху, кН/м2 \| Температура спалахування, °С Ацетилен \| 2,5—100— \| 0,91 \| 1035 \| 305 Ацетон \| 2,6—12,8 \| -18 \| 2,00 \| 573 \| 535 Аміак \| 15,0—28,0— \| 0,58— \| 630 Бутан \| 1,8—9,0— \| 1,9—2,01 \| 669 \| 410 Етиловий спирт \| 3,3—19,0 \| 13 \| 1,59 \| 684 \| 365 Етилен \| 2,7—36,0— \| 0,98 \| 821 \| 425 Водень \| 4,0—75,0— \| 0,07 \| 697 \| 585 Метан \| 5,0—15,0— \| 0,55— \| 538 Лігроїн \| 1,3—6,0 \| -43 \| 3,0—4,0— \| 250—400 Пропан \| 2,2—10,0— \| 1,4—1,56 \| 662 \| 450 При складанні планів цивільної оборони і прогнозуванні можли-вої обстановки необхідно звернути увагу на проведення заходів, які зменшують імовірність виникнення спалахування і вибухів легко-займистих рідин і газів, що є на конкретному виробництві. Імовірність спалахування і вибуху зменшують: ефективна вентиляція обладнання приладів, які попереджують виділення парів і газів і збирання вибу-хових концентрацій, вилучення потенційних джерел запалювання (електроприлади та ін.), ізоляція або відокремлення вибухонебезпеч-них приміщень, встановлення пристроїв для придушення вибуху, встановлення полум'ягасних металевих сіток, перфорованих листів ме-талу, сотових структур із гофрованих металевих стрічок і коробів, заповнених галькою або керамічними кільцями, винесення вибухо-небезпечних робіт на відкрите повітря, обладнання вихідних отворів кришками і перегородками, які легко відкидаються або руйнуються, іскроутворююче обладнання (вимикачі, рубильники та ін.) слід вста-новлювати з пристроями, які гасять іскри (занурювання у мастило). Температура зовнішніх поверхонь електроустаткування має бути нижчою температури спалахування вибухонебезпечних парів і газів, апаратура має бути герметичною, щоб не допускати атмосфери, що спалахнула до нагрітих деталей, а також викидання полум'я та іскр у навколишнє середовище. Залізницею у цистернах перевозять хлор, кислоти, зріджені гази, нафту, бензин та багато інших отруйних, легкозаймистих і вибухо-вих речовин. Лід час аварій відбуваються розгерметизація місткос-тей, потрапляння у навколишнє середовище небезпечних речовин. Такі аварії небезпечні не тільки для працюючих на цих підприєм-ствах і залізницях, а й для розміщених поблизу підприємств, на-вчальних закладів, установ, населених пунктів, сільськогосподар-ських полів і лісових масивів. Дуже часто великі жертви, руйнування і пожежі спричиняються вибухами промислового пилу. Швидкому спалахуванню і великій швидкості горіння сприяє те, що пил, завислий у повітрі, має велику площу поверхні на одиницю маси. Полум'я швидко поширюється, утворюючи попереду себе хвилю тиску гарячих газів, яка руйнує на своєму шляху перепони, піднімає в повітря шари пилу, що лежить, і це призводить до більш сильних, ніж перші, повторних вибухів. Спалахування і вибух пилу залежать від розміру і форми части-нок. Зі зменшенням розміру частинок плоскої форми підвищується можливість спалахування. Пил вибухає при концентрації в повітрі не нижче певної межі. Для більшості матеріалів межею вибуху є 20—40 г/м3, з максималь-ним тиском вибуху від 7,3 до 450 кПа і температурою спалахуван-ня 400—600 °С, за винятком цирконію, який спалахує при 20 °С, та сірки — при 190 °С. Пил, що знаходиться в шарах, спалахує при нижчій температурі, ніж хмара пилу. Чим товщий шар пилу, тим нижча температура його спа-лахування (різниця досягає 200 °С). Спочатку тліюче горіння виникає в шарі пилу, а потім, якщо пил піднімається в повітря, відбувається вибух. Спалахування пилу в хмарі сільськогосподарських продуктів відбу-вається при температурі від 480 до 550 °С. Зі збільшенням шару товщини пилу до 1,25 см температура займання знижується на 210— 350 °С (табл. 2). Таблиця 2. Температура спалахування хмари і шару пилу Вид продукту \| Температура спалахування хмари, °С \| Температура спалахування шару товщиною 1,25 см, °С Борошно пшеничне \| 480 \| 250 Соєве борошно \| 540 \| 190 Порошкове молоко \| 490 \| 200 Сіно мелене \| 550 \| 220 Дріжджі \| 520 \| 260 Відомі випадки виникнення великих аварій на підприємствах внаслідок утворення вибухонебезпечних сумішей та їх спалахуван-ня. Наприклад, у 1974 р. на Бременській борошняній фабриці стався вибух, який повністю зруйнував будівлі й спричинив загибель лю-дей. Для вивчення невідомого явища провели дослідження: 4 кг куку-рудзяного крохмалю розпилили в повітряному замкнутому просторі, за допомогою електорозапалу була проведена детонізапія суміші. Утво-рилася вогняна куля діаметром 4 м з температурою понад 3000 °С. Понад 1/3 усіх зареєстрованих випадків вибуху пилу сталися на деревообробних підприємствах, 1/4 випадків — це вибухи розпиле-них частинок продовольства, жирів і олії; вибухи комбікормового пилу в бункерах — 20 %. Встановлено, що пилові частинки розмі-ром не менше 0,5 мм за своїми вибуховими можливостями набли-жаються до вибуху парів палива. Розвиток пилового вибуху також подібний до вибуху газової суміші. У сільському господарстві вибухонебезпечними є млини, олійниці, комбікормові цехи та ін., у лісовому господарстві — цехи переробки деревини. У 1995 р. було зареєстровано 182 пожежі й вибухи техногенного характеру, в результаті чого загинуло 173 і постраждало 528 осіб. Газо-, нафто-, продуктопроводи. На території України про-тяжність магістральних газопроводів становить понад 35,2 тис. км, магістральних нафтопроводів — 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна нафтоперекачувальна і 89 компресорних станцій. Протяжність продуктопроводів становить 3,3 тис. км. Існуюча мережа на сьогодні виробила свій ресурс і без відновлення в найближчий час може призвести до підвищення аварійності в цій галузі. 4,79 тис. км (14 %) лінійної частини магістральних газопро-водів відпрацювали свій амортизаційний строк, а 15 тис. км (44 %) мають малонадійні та неякісні антикорозійні покриття з полімер-них стрічкових матеріалів, що призводить до інтенсивної корозії металу труб. Необхідність оновлення лінійної частини магістраль-них газопроводів становить 500 км на рік. Виконання робіт капі-тального ремонту та реконструкції газотранспортної системи фак-тично у 10 разів менше від потреби. Залежно від виду транспортного продукту розрізняють аварії на газо-, продукто- та інших трубопроводах. Аварія на трубопроводі — це аварія на трасі трубопроводу, пов'я-зана з викидом (розливом) небезпечних хімічних чи пожежо-вибухонебезпечних речовин, що призвела до загибелі людей чи отриман-ня ними тілесних ушкоджень або завдала шкоди навколишньому середовищу. У 1999 р. на магістральних трубопроводах було 32 НС. Об’єкти комунального господарства Щорічно бувають аварії на об'єктах комунального господарства. Так, у 1999 р. сталися 73 аварії на комунальних системах та очис-них спорудах (загинуло 2 та постраждало 7 осіб), 31 аварія на елек-троенергетичних системах. Основними причинами, що призводять до аварії на будівлях і спорудах, є низька якість проектів і виконання робіт, порушення тех-нологічної дисципліни, знос основних будівельних фондів, наявність на ринку будівельних послуг малокваліфікованих дослідних, проект-них, будівельних структур, недосконалість нормативної бази, залучення в господарське використання значних територій зі складни-ми інженерно-геологічними умовами, недостатній контроль відповід-ними органами, відсутність нормативної бази та ін. В Україні в ко-мунальному господарстві склалося критичне становище. Водопровід-но-каналізаційне господарство характеризується незадовільним тех-нічним станом споруд, обладнання, недосконалістю структури управ-ління та нормативно-правової бази для надійного і ефективного функціонування. Без попереднього очищення у водойми скидається 250 м3 стічних вод. Більше 1250 сільських населених пунктів забезпечуються привізною питною водою. Існує небезпека виникнення та поширення інфекційних захворю-вань із-за обмежених технічних можливостей очищення питної води і забезпечення нею населення Автономної Республіки Крим, Одесь-кої, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Луганської, До-нецької, Івано-Франківської та ряду інших областей, міста Севасто-поля. Крім того, ця загроза породжена надходженням у водні ба-сейни небезпечних і отруйних речовин, скиданням міських і про-мислових стічних вод, зливових стоків із забруднених територій, промислових об'єктів та сільськогосподарських угідь, пошкоджен-нями на водопровідних та каналізаційних мережах. Все це значно погіршує економічний стан водопостачання. Із 344 870 об'єктів ко-мунального господарства непридатними для подальшої експлуатації є 900, з них 250 об'єктів та 4370 км інженерних мереж перебувають у вкрай загрозливому технічному стані. В Україні експлуатується понад 17 000 мостів, які не мають відпо-відного нагляду і їх стан не контролюється, у тому числі 34 % мостів побудовані до 1961 р., а розрахунковий термін їхньої експлуатації — 30—40 років. На теплових електростанціях України 80% енергоблоків відпрацювали розрахунковий ресурс, а 48% перевищили граничний ресурс. Практично відпрацювали цей ресурс 40-50 тис. км електричних мереж, які введені в експлуатацію до 1970 р. Будівлі та споруди в основних галузях промисловості – чорній металургії, машинобудівній, суднобудівній, вугледобувній, енергетичній, нафтогазовій, хімічній, а також у сільському господарстві введені в експлуатацію 50-70 років тому, а також ті, що введені в останні 10-20 років, не мають відповідної системи кваліфікованої експлуатації. Література 1. Стеблюк М.І. „Цивільна оборона” (підручник), К., 2003
1 2 3 4 5 Категория: БЖД \| Добавил: Professor (14.06.2012)
Просмотров: 670 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: