Реферат на тему Аналізатори безпеки життєдіяльності - БЖД - Реферати - Каталог статей

Аналізатори безпеки життєдіяльності План. 1. Аналізатори, їх загальна схема будови та характеристика відділів. Роль зовнішніх та внутрішніх аналізаторів в утворенні захисно – пристосувальних реакцій людини.......................................................3 2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності.................5 Література..............................................................................................................11 1. Аналізатори, їх загальна схема будови та характеристика відділів. Роль зовнішніх та внутрішніх аналізаторів в утворенні захисно – пристосувальних реакцій людини. Одним із основних завдань навчальної дисципліни «Безпека життєд-іяльності» є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості. Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної сис-теми чи органів чуття. Історія науки про закономірності і механізми формування органів чуття пройшла довгий шлях свого розвитку й зумовлена складним, ком-плексним характером цих знань. Комплексний підхід до вирішення цих проблем пояснюється тим, що для розуміння засобів відображення зовні-шнього світу необхідно мати знання з різних наук: анатомії, фізіології, психології, біофізики, біохімії і навіть таких фундаментальних наук, як фізика, хімія і математика. Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов'язаний з іменами таких учених, як І.М.Сєченов (1829—1905) та І.П.Павлов (1849—1936). І.П.Павлов розвинув працю І.М.Сєченова про рефлекси головного мозку, створив вчення про аналізатори як про сукупність нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансфор-мацію їхньої енергії у процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему. На думку І.П.Павлова, будь-який аналіза-тор складається з трьох частин: периферичної (або рецепторної), про-відникової і центральної, де завершуються аналітично-синтетичні процеси за оцінкою біологічної значимості подразника. Сучасна наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні си-стеми», «сенсорні системи», що часто розглядаються як рівнозначні. У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрі-зняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколиш-нього середовища головними або домінуючим при виявленні небезпеки все ж таки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допом-іжну, або доповнюючу, функцію. Водночас необхідно враховувати також і ту обставину, що в сучасних умовах є ціла низка небезпечних чинників, що створюють надзвичайно важливу біологічну дію на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних природних аналі-заторів. Це насамперед стосується іонізуючих випромінювань і електромагнітних полів надвисоких діапазонів частот (так звані НВЧ-випромінювання). Людина не спроможна їх відчути безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані (переважно дуже небезпечні для здоров 'я) наслідки. Для усунення цієї прогалини розроблені різноманітні технічні засоби, що дозволяють відчувати іонізуюче випромінювання, «чути» радіохвилі та ультразвук, «бачити» інфрачервоне випромінювання тоїцо. Аналізатори — це сукупність взаємодіючих утворень периферич-ної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму. Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, — рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в про-цес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему. Розрізняють такі основні види ре-цепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової, вестибулярної рухової, частково вісцеральної чутливості; хеморецептори — нюховий, смаковий; терморецептори, що мають шкірний аналізатор; фоторецептори — зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів. Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні пси-хофізіологічні властивості. Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранич-на інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття. Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа — максимальна допусти-ма величина подразника, що не викликає в людини біль. Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну. Це положення вперше було введено німецьким фізіологом А.Вебером і кількісно описано німецьким фізи-ком Г.Фехнером. Основний психофізичний .закон фізіології Вебера — Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника. 2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності Отже, ми з'ясували загальні властивості аналізаторів, а тепер корот-ко розглянемо деякі характеристики чотирьох аналізаторів, що мають найбільше значення у забезпеченні безпеки життєдіяльності. Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє першорядну роль. Достатньо сказати, що більше 90% інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380-780 нано-метрів (нм) на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто пер-шим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії под-разника у процес нервового збудження. Це відбувається у сітчастій оболонці ока. Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття світла, тобто спектрального складу світлового (сонячного) випромі-нювання. Хвилі, що перебувають всередині зазначеного діапазону (380-780 нм) і відрізняються довжиною, створюють, своєю чергою, відчуття різного кольору Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно до Держ-стандарту 12.04.026-76, встановлено чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий зас-тосовується для попередження небезпеки; зелений застосовується для знаків, що на-казують робити саме так; синій — для вказівних знаків. Для транспорту — зелене світло дозволяє рух. Фарбування у певні різноманітні кольори для сприятливого (по-вноцінного) відчуття сприймання образу дуже часто використовується при оформ-ленні будинків, квартир, офісів. Особливо велике значення має колір при доборі одягу. Психологи підтверджують, що колір одягу може впливати не тільки на настрій, але і на самопочуття людини: зелений діє заспокійливо на нервову систему, знімає голов-ний біль, втому, дратівливість; червоний — збільшує вміст адреналіну в крові, підви-щує працездатність; жовтий — стимулює мозкову діяльність; фіолетовий — покра-щує роботу серця, судин, легень, цей колір збільшує витривалість організму, жовтога-рячий підвищує настрій і тому незамінний у стресових ситуаціях. Слід зазначити, що зоровий аналізатор має деякі своєрідні характе-ристики, такі як інерція зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії), видимість. Останнє свідчить про складність процесів, що відбуваються в зоровій системі по сприйняттю реальної дійсності і бе-зумовної участі в цій діяльності нашого мислення. Слуховий аналізатор — є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. У той час, як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють із ви-значеною частотою і характеризуються періодичною появою об-ластей високого і низького тиску, сприймаються нами як звуки. У середовищі, що оточує людину, постійно відбуваються різноманітні механічні процеси, що викликають коливання повітря. Більшість таких коливань мають велике сигнальне значення, тобто несуть інформацію про явища, походження яких послужили причиною цих коливань. Зав-дяки слуховому аналізатору людина сприймає (відчуває) коливання по-вітря. Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звуко-вих образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора — вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремені) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коли-вання). Трансформація енергії механічних коливань у процес нервового збудження досить складний і ми його тут не розглядаємо. Фізична одиниця, за допомогою якої оцінюється частота коливань повітря в секун-ду — герц (Гц), чисельно дорівнює одному повному коливанню, що здійснюється за одну секунду. Чим більша частота коливань тиску, тим вищий за висотою звук, що сприй-мається. Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 16 до 20 тис.Гц. Діапазон коливання повітря, що сприймається різними живими істотами, різноманітний. Наприклад, кажани і собаки здатні сприймати знач-но вищі звуки, ніж людина тобто їм доступний діапазон хвиль звукового порядку, частота яких набагато вища. Висота звука, що суб'єктивно сприймається, залежить не тільки від частоти коливань тиску повітря. На неї впливає і сила звука, або його інтенсивність, тобто діапазон, амплітуда або різниця тиску між: найвищою і най-нижчою точками. Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звука запропонована спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел. Більш докладно про дію різноманітних видів звука на організм людини буде розглянуто у наступному розділі. Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє безумовно винят-кову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприй-няття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяль-ності людини. При втраті зору і слуху, людина за допомогою тактиль-ного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних при-стосувань може «чути», «читати», тобто діяти і бути корисним суспіль-ству. Тактильною чутливістю людина зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску. У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішній (епідерміс), з'єднувально-тканинний (власне шкіра — дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі дуже багато нервових волокон і нервових закінчень, то розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла різну чутливість. Наявність па шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість так-тильного аналізатора. Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора, завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідни-кових шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і на-прямком при визначеному діапазоні температур. На підтримку цього діа-пазону температур і спрямовані теплорегуляційні процеси (теплопродук-ція і тепловіддача). При високій температурі зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій температурі — судини звужуються і тепловіддача зменшується. Темпе-ратурна чутливість має особливості при аналізі зовнішнього середови-ща: добре виражена адаптація і наявність температурного контрасту. Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналіза-тор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці не-безпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття «внутрішнє середовище організму». Коли ми говоримо про поганий стан здоров'я, то це стосується передусім порушення рівно-ваги внутрішнього середовища організму. Уявлення про існування двох середовищ (зовнішнього і внутрішнього) та про найважливіше значення сталості внутрішнього середовища (при очевидній мінливості зов-нішнього) були сформульовані французьким фізіологом К.Бернардом (1813 — 1878). Як відомо, параметри зовнішнього середовища існування людини мають різноманітні і часто значні коливання, що створюють загрозу для здоров'я і .життя людини. Наприк-лад, добові, сезонні коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості, звукового тиску, електромагнітних характеристик тощо. Ці показники неоднакові на різноманітних висотах і широтах. До цього варто додати мінну зовнішньому середо-вищі, викликані урбанізацією та антропогенним впливом на зміну хімічного складу води, повітря, грунту, бактеріально-вірусного оточення ( т.д., а також перебування людини в екстремальних ситуаціях. Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими кон-тактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зов-нішнього середовища, зберігає відносну сталість. «Сталість середовища припускає таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить компенсувалися і врівноважувалися», — писав К.Бернар. Американський фізіолог У.Кеннон (1871 — 1945) цю властивість назвав гомеостазом. У сучасному розумінні гомеостаз — стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регуляр-ним поновленням основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках. Слід зазначити, що це досить складне визначення свідчить про те, що дотепер ще не зрозумілі закономірності існування внутрішнього середовища і його мінливості. Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектичне єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні про-цеси в нових умовах існування. Руховий аналізатор. Рухові реакції пов’язані з м’язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі. Всі рухові реакції за характером м’язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції котрі забезпечують тонус м’язових волокон – тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи. Сила скорочення мязів людини лежать в широких межах. Наприклад номінальна сила кисті – 450-650 Н. Після відповідного тренування вона може бути доведена до 900 Н. Діапазон швидкостей, котрі розвиваються руками людини, які рухаються, знаходиться в межах 0.01-8000 см/с. Найчастіше використовуються швидкості 5-8000см/с. Швидкість рухів руками залежать від напрямку руху. Вертикальні рухи руками здійснюються швидше, ніж горизонтальні, рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе. Література. Э.А. Арустамов «Безопасность жизнедеятельности» Учебник 2003 Л.А. Нейман «Безопасность жизнедеятельности» Учебное пособие 1998 В.А. Алексеенко, И.Ю. Матасова «Основы безопасности жизнедеятельности» 2001 Т.А. Хван, П.А. Хван ««Безопасность жизнедеятельности» Экзаменационные вопросы 2002 С.В. Белова «Безопасность жизнедеятельности». Учебник для студентов 2003
1 2 3 4 5 Категория: БЖД \| Добавил: Professor (18.06.2012)
Просмотров: 1267 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: