Реферат на тему Збалансування бюджету та його вплив на податкову систему - Бухгалтерській облік - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Збалансування бюджету та його вплив на податкову систему. Основні суперечності та перешкоди, які стояли на шляху реалізації раціональної податкової політики України практично упродовж усіх років незалежності були пов’язані з розбалансованістю бюджету. Великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період нереально, недостатні обсяги бюджетних надходжень відповідним чином визначали пріоритети податкової політики. Головним завданням, яке стояло перед фіскальною сферою в таких умовах, які були зазначені вище, була акумуляція ресурсів для задоволення фінансових потреб держави та мінімізації дефіциту бюджету. При цьому далі буде важливо враховувати інтегральний характер показника бюджетного балансу. Сучасні тенденції у податково-бюджетній сфері ілюструють поступове покращання стану збалансування бюджету (табл. 3.26). За даними таблиці видно, що хоча видатки уряду протягом 1992–1999 років значно перевищували доходи, спостерігається наочна тенденція до скорочення дефіциту бюджету. Це результат, насамперед, запровадження політики жорстких бюджетних обмежень. Втім не можна однозначно стверджувати, що в цілому це позитивний фактор для економіки і суспільства. Для таких сумнівів існують щонайменше дві вагомі причини. По-перше, соціальні стандарти, такі як пенсійне забезпечення, медичне обслуговування населення, допомога з безробіття, в українському суспільстві суттєво погіршилися. Тому скорочення дефіциту державного бюджету лише за рахунок зменшення видатків погіршує соціально-економічну кон’юнктуру країни у цілому. По-друге, дефіцит бюджетних коштів, як переконує економічна теорія, не можна класифікувати тільки як негативне явище. Уряд може і здатен у періоди спаду або рецесії економіки збільшувати свої видатки на інвестиції, капітальні вкладення, підтримку агропромислового комплексу тощо. Це, в свою чергу, призводить до покращання економічної кон’юнктури та сприяє економічному зростанню. Таблиця 3.26 Зведений бюджет України (разом із Пенсійним фондом)* * Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства // Видання UEPLAC. – Грудень, 2000. – С. 50–52. У зв’язку з цим важливого значення набуває відповідь на запитання: наскільки реального є наочна тенденція до скорочення дефіциту бюджету, за рахунок яких джерел відбувається скорочення бюджетного дефіциту, у зв’язку з цим які перспективи раціоналізації податкової політики? З цією метою проаналізуємо баланс Зведеного бюджету України за допомогою базисних індексів (табл. 3.27). Як бачимо, зменшення дефіциту бюджетних коштів відбувається в основному за рахунок скорочення видатків Зведеного бюджету України. За період з 1992 до 2000 року видатки державного бюджету скоротилися до 84,9 % рівня 1992 року. За цей же період доходи бюджету зросли до 123,5 % рівня 1992 року. Дефіцит Зведеного бюджету у відсотках від ВВП у 1999 році становив лише 12,3 % рівня, який був зафіксований у 1992 році. У 2000 році зведений бюджет уперше за всю новітню історію України було виконано з профіцитом. Цим пояснюється від’ємне значення базисного індексу “дефіцит/профіцит” за цей рік. Таблиця 3.27 Аналіз балансу Зведеного бюджету України (базисні індекси, 1992=100) Тобто теза про скорочення дефіциту головним чином за рахунок видатків підтверджується цифрами. Тому є достатні підстави вести мову про непослідовність політики уряду у податково-бюджетній сфері та наявність певних протиріч. Зокрема, розбалансованість державного бюджету має стійкий і довготривалий характер. З одного боку, уряд декларує економічний курс на зменшення податкового тиску на економіку, а з іншого, – збільшує обсяги доходів Зведеного бюджету. Це обумовлює потребу більш детального аналізу балансу державного бюджету. Загальним показником, що характеризує стан державного бюджету, логічно обрати співвідношення дефіцит/профіцит у відсотках до ВВП. Описова (дескриптивна) статистика варіаційного ряду цього показника, який розраховувався щоквартально за період з 1992 до 2000 року засвідчує положення, відображене у таблиці 3.28. Не можна не зважати, що, починаючи з 1996 року – року проведення грошової реформи, макроекономічна ситуація в Україні змінилася на краще. Зокрема, НБУ реалізовував наджорстку монетарну політику, уряд став контролювати видатки більш ретельно, а дефіцит бюджету покривався з того часу, головним чином, за рахунок бездефіцитних джерел. Тому з метою порівняльного аналізу аналогічну процедуру статистичного аналізу показника дефіцит/профіцит бюджету у відсотках до ВВП застосуємо також до цього більш сприятливого періоду: з четвертого кварталу 1996 року до останнього кварталу 2000 року. Таблиця 3.28 Описова статистика показника балансу Державного бюджетуАналіз переконує, що стан державного бюджету характеризувався значним хронічним дефіцитом. Середнє значення цього показника за перший період становило (-5,37 % ВВП), а за другий – (-2,7 % ВВП). Безумовно, застосування жорстких бюджетних обмежень сприяло збалансуванню доходів і видатків бюджету, однак дані переконують про існування певної невідповідності між цими частинами балансу. При цьому доречно відзначити, що фінансувати дефіцит бюджету уряду сьогодні як ніколи важко. Це пов’язано з цілою низкою причин, головна з яких полягає у відсутності довіри резидентів та нерезидентів до його економічної політики. У зв’язку з цим уряд фактично не може використовувати таке джерело покриття дефіциту, як запозичення на внутрішньому та зовнішніх ринках капіталів. Виходячи з того, що у періоді, який аналізується (1992 – 2000 роки), дефіцит державного бюджету суттєво скоротився, логічним кроком буде перевірка істотності такої тенденції у даному динамічному ряді, яка ґрунтується на властивості деяких економічних показників коливатися біля свого рівноважного (середнього) значення. Цей принцип має назву повернення до середнього значення (англ. – mean reversion). У зв’язку з цим охарактеризуємо центральну тенденцію балансу державного бюджету (дефіцит/профіцит), щоб виявити, чи має дефіцит бюджету хронічний характер та чи існує реальна тенденція до його скорочення. З проблемою дослідження центральної тенденції напряму пов’язане питання про те, якою мірою дефіцит/профіцит бюджету за попередні періоди корелює з відповідними показниками за наступні. З такою метою застосуємо два варіанти перевірки. По-перше, за допомогою авторегресійного рівняння першого порядку визначимо серійну кореляцію. По-друге, перевіримо дисперсійні відношення (variance ratio test). У результаті розрахунку серійної кореляції для показника дефіцит/профіцит бюджету у відсотках до ВВП ми отримали значення коефіцієнта кореляції (-0,056). Це низький від’ємний рівень, який не дозволяє стверджувати про існування певного зв’язку. Крім того, на значення цього показника впливало суттєве скорочення ВВП протягом звітного періоду, а держава з різних причин була не в змозі відповідними темпами зменшувати свої видатки. Тому існує потреба проаналізувати баланс державного бюджету щодо його видатків. Характеризуватиме й рівень бюджетної дисципліни уряду його здатність дотримуватися встановлених фінансових обмежень. Значення коефіцієнта серійної кореляції для показника дефіцит/профіцит бюджету у відсотках до видатків бюджету склало (-0,11). Виходячи з наявності від’ємної кореляції, зміну балансу бюджету слід інтерпретувати швидше у термінах повернення до середнього значення дефіциту, ніж з позицій довготривалих тенденцій до збалансування державного бюджету. При цьому середнє значення балансу бюджету у відсотках до ВВП та його видатків за аналізований період (1992–2000іроки) становило (-5,37) та (-10,75) відповідно. Для з’ясування достовірності отриманих характеристик проведемо додаткову перевірку гіпотези про повернення до середнього значення показника дефіциту бюджету за допомогою тесту дисперсійних відношень (variance ratio test). Зважаючи на негативну динаміку ВВП протягом досліджуваного періоду, баланс державного бюджету доцільно розглядати щодо до його видатків. Тому застосуємо статистичну перевірку дисперсійних відношень саме для цього показника. Дисперсія серії щорічних даних становить 89,23. Приведемо дисперсії щорічних даних та квартальних до єдиного масштабу. Відношення отриманого показника (89,23/4) / (15,09), де знаменником є дисперсія балансу бюджету в місячному масштабі, суттєво менше одиниці (1,48). Це свідчить про присутність додатної серійної кореляції, тобто припущення про схильність показника балансу бюджету повертатися протягом 1992–2000 років до середнього значення не підтверджується. Аналогічні процедури дослідження центральної тенденції були застосовані для показника балансу бюджету з 1996 до 2000 року і отримано такі ж самі висновки. Таким чином, при зміні макроекономічних умов дійсно має місце тенденція до скорочення дефіциту державного бюджету. Водночас необхідно відзначити, що дані статистичні розрахунки висвітлюють не всі проблемні аспекти у бюджетно-податковій сфері. Так, немає достатніх доказів тому, що за чинної фіскальної політики у середньо- та довгостроковій перспективі уряд буде в змозі досягти стійкого збалансування доходів та видатків бюджету. Наприклад, частка ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет у 2000 році, за доходами становила 40,5 %, за видатками – 38,2і% (див. табл. 3.26). Втім за чотири роки (з 1996 по 2000) частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, за доходами зменшилася лише на 1,9 %, а за видатками – на 5 %. Тому у підсумку можна зробити наступні висновки.Уряд все ще не може досягти стійкого збалансування державного бюджету, а досвід переконує, що держава неефективно долає тенденцію до хронічного перевищення видатків над доходами, хоча в Україні спостерігається загальна тенденція до збалансування доходів і видатків державного бюджету України. Уряд докладає надзусиль до досягнення бездефіцитного бюджету. Однак динаміку балансу державного бюджету необхідно розглядати щонайменше у двох аспектах. По-перше, стосовно фази економічного циклу. Якщо економіка знаходиться у фазі падінні або стагнації, уряду необхідно збільшувати державні видатки аби знову вийти на фазу економічного росту. Зазвичай збільшення державних видатків супроводжується бюджетним дефіцитом. По-друге, значення має не тільки баланс бюджету, а й джерела покриття дефіциту. Звичайно, уряду необхідно приділяти увагу контролю за інфляційними процесами, щоб переваги від росту державних видатків мали більш масштабні ефекти, ніж зростання цін. Отже, повинна існувати узгодженість, підпорядкованість фіскальних і грошово-кредитних інструментів регулювання економіки стосовно поставлених цілей розвитку. Саме тому нижче здійснюється відповідний аналіз. Із самого початку самостійності в здійсненні економічної політики основним завданням, яке постало перед Україною, було створення власних грошово-кредитної та податково-бюджетної систем. Вирішувалося воно без достатнього врахування їх взаємодії, і такий підхід у цілому відповідав вимогам поточної ситуації. Стосовно монетарної політики, найважливішим було задоволення потреб у купівельних засобах та регулювання пропозиції грошей. Кредитна політика будувалася переважно на використанні різниці між ставкою рефінансування НБУ, процентними ставками комерційних банків та дохідністю за облігаціями внутрішньої державної позики. Головне завдання, яке стояло перед фіскальною сферою, пов’язувалося з акумуляцією ресурсів для задоволення фінансових потреб бюджету та досягнення бюджетного балансу. У підсумку склалася ситуація, коли збільшення обсягів платіжних засобів не призвело до зростання виробництва, кредитні позики носили переважно короткостроковий характер і в основному надавалися для торговельно-посередницької діяльності, а надходження до державного бюджету не зростали, що призводило до загострення проблеми бюджетної розбалансованості. Однак і сьогодні при більш виважених кроках щодо розвитку податково-бюджетної та грошово-кредитної систем залишається актуальною потреба їх діалектичного поєднання. Якщо його не існує, це означає, що діюча економічна політика, як і раніше, породжуватиме досить антагоністичні суперечності між вказаними системами, що, врешті-решт, лише підсилюватиме економічну кризу. Ця потреба відповідає вимогам як економічної теорії, так і господарської практики ринкових держав. З погляду напрямів підвищення ефективності грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики, фахівці одностайні у тому, що вони пов’язані з розвитком реального сектора економіки. Такий підхід до формулювання основного орієнтира витікає з економічної стратегії, проте важливими стають практичні дії, які сприятимуть її реалізації. Тут конкретні заходи, які слід здійснити, вбачаються різними та навіть протилежними. Так, сьогодні проголошується думка, “що період гіперінфляції зовсім не був такою вже страхітливою кризою”23. Тому висловлюються пропозиції щодо використання експансіоністської грошової політики для додаткового стимулювання дефіцитності бюджету (5–6 % ВВП) з метою випереджаючого зростання внутрішнього попиту, підтримки відносно високих державних витрат для фінансування економіки. З іншого боку, стверджуючи, що жорстка рестрикційна грошово-кредитна політика 1994–1995 років, зупинивши руйнівний вплив гіперінфляції, у подальшому спровокувала кризу неплатежів, скорочення обсягів виробництва та зростання дефіциту державного бюджету, та одночасно аналізуючи ступінь забезпеченості економіки грошима, фахівці приходять до висновку про достатність в Україні грошових засобів, лише звертаючи увагу на незадовільність їх розподілу за агрегатами24. Зважаючи на необхідність правильного розставлення пріоритетів у трансформації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, виявимо вплив монетарної політики на формування дохідної частини державного бюджету, обравши для цього методи кореляційно-регресійного аналізу (далі КРА). За результатами дослідження була відтворена багатомірна регресійна модель залежності надходжень до Зведеного державного бюджету від монетарної політики уряду.Основне припущення моделі полягало у тому, що частка ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет, у коротко- та середньостроковому періоді – величина стала. Хоча український уряд, як переконує практика, може робити акцент на короткотерміновому збільшенні доходів бюджету за потребою. До них слід віднести фінансові санкції, штрафи, пені тощо, які у сукупності, як це буде показано далі, досягають значних розмірів. У даному випадку не будемо враховувати впливу цих неринкових методів наповнення дохідної частини бюджету. За залежну змінну моделі приймемо щомісячні доходи зведеного бюджету за 1997–2000 роки. Для аналізу було обрано 25 незалежних факторів, які найбільш широко характеризують монетарну політику уряду. Економічні показники, що були використані в процесі побудови багатофакторної моделі як незалежні змінні, наведені в таблиці 3.2925. У подальшому всі вони були згруповані у чотири групи: заборгованість між підприємствами, процентні ставки, грошові агрегати та швидкість їх обігу. Після відповідних розрахунків отримана найкраща модель (за F-критерієм, множинним коефіцієнтом детермінації тощо) з шістьма незалежними змінними. Таблиця 3.29 Показники монетарної політики уряду, що були вихідним масивом для відтворення лінійної моделі доходів Зведеного бюджету У прикладній статистиці вважається, що для того, щоб оцінки параметрів регресійної моделі були статистично істотними при більш ніж 30 спостереженнях, критичні значення t-статистики незалежних змінних моделі мають бути не менше 1,96. Відтак поріг для включення незалежної змінної в модель становив [F-to-enter]=3.84, тобто F-to-enter = t-статистика^2. Тому отримали наступну модель 1, де е – стандартна помилка моделі: (3.11) Таблиця 3.30 Регресійна статистика моделі 3.11 Як видно з отриманої моделі, найбільш статистично істотним фактором, що впливає на доходи державного бюджету, є швидкість обігу грошової бази, що включає в себе всі грошові агрегати (М0+М1+М2+М3). Доходи бюджету найбільш чутливими виявляються до зміни швидкості обігу грошової бази. Розрахуємо коефіцієнти еластичності залежної змінної (відгуку) до всіх незалежних моделі (предикторів) згідно з отриманими параметрами: dy/dxґx/y, де dy/dx – це кутовий коефіцієнт (чутливість відгуку до дії предиктора) рівняння. Після проведення розрахунків отримано наступні значення коефіцієнтів еластичності (табл. 3.31). Таблиця 3.31 Коефіцієнти еластичності згідно з отриманою моделлю 3.11 У таблиці 3.31 коефіцієнти еластичності розраховані за два різних періоди, зважаючи на зрушення у макроекономічних тенденціях, які спостерігалися у 2000 році. Ці періоди склали вибірки за 1997–1999 роки та за січень-грудень 2000 року включно. Дані свідчать, що еластичність податкових надходжень за всіма незалежними змінними моделі, крім швидкості обігу грошової маси, зростає. З такими факторами моделі, як обсяг грошової бази, швидкість її обігу, обсяг агрегату М2 та кредиторська заборгованість на балансах підприємств, дохідна частина Зведеного бюджету має додатну функціональну залежність. З такими факторами, як дебіторська заборгованість на балансах підприємств та обсяг агрегату М2 плюс депозити в іноземній валюті, – від’ємну. Це дозволяє зробити висновок, що згідно з результатами емпіричного аналізу зростання пропозиції “широких“ грошей узгоджується з монетариською концепцією. Через збільшення монетарних агрегатів уряд стимулює підприємницьку діяльність суб’єктів господарювання, це призводить до зростання ВВП та, відповідно, зростання податкових надходжень до бюджету. Якісний параметр монетарної політики уряду – швидкість обігу грошової бази – також стимулює підприємницьку діяльність. Втім, спостерігається тенденція до падіння еластичності доходів бюджету за цим показником. Відповідно, не можна говорити, що зростання швидкості обігу грошової бази буде мати позитивний вплив на доходи бюджету. Тобто стимулювання підприємницької діяльності суб’єктів господарювання лише шляхом лібералізації монетарної політики має свої обмеження. Надмірне збільшення пропозиції грошей призводить до негативних побічних ефектів, зокрема, і в першу чергу до зростання інфляції, а безконтрольна емісія коштів – до гіперінфляції, швидкого знецінення доходів і заощаджень громадян. Відчути недоліки емісії, зокрема з метою фінансування дефіциту державного бюджету, мали можливість майже всі громадяни України. Тому не дивно, що після проведення грошової реформи у 1996 році уряд вдався до жорсткої монетарної політики, яка передбачає ретельний контроль за динамікою грошових агрегатів та виключає можливість фінансування дефіциту бюджету за рахунок емісії.Наступні показники моделі – це взаємопов’язані економічні явища: дебіторська і кредиторська заборгованість на балансах підприємств. Дебіторська заборгованість, як видно з моделі, негативно корелює з доходами Зведеного бюджету, а кредиторська, навпаки, позитивно. Враховуючи, що кредиторська заборгованість на балансах одних підприємств є водночас дебіторською на балансах інших, можна звести ці два фактори до одного об’єднаного – платіжна дисципліна. Припустимо суто гіпотетично, що ми здійснили взаємозалік усіх боргів в економіці. Наприклад, станом на 1 серпня 2000 року кредиторська заборгованість підприємств у цілому по економіці становила 271,7 млрд. гривень, а дебіторська – 196,6 млрд. гривень. Якщо провести взаємозалік, то виявляється, що на балансах підприємств залишилося 75,1 млрд. гривень кредиторської заборгованості. Це, в основному, податкові борги підприємств перед бюджетом, перед працівниками по заробітній платні. Зокрема, за даними Державного комітету статистики України, на 01.09.2000 року загальна заборгованість з виплати заробітної плати в цілому по економіці України становила 5,8 млрд. гривень. Ці борги, в свою чергу, також можна інтерпретувати як частку податкових боргів. Якщо не сплачується заробітна плата, то не надходять й відповідні податки. Слід відзначити, що хоча темпи приросту всіх боргів у 2000 році суттєво зменшилися (темпи приросту кредиторської заборгованості між підприємствами за 8 місяців 2000 року досягли 18,5 %, у той час як за відповідний період 1999 рік цей показник становив 35,4 %, дебіторської – відповідно 15,5 і 45,55 %), уряду ще не вдається подолати негативну тенденцію зростання цих боргів. Тому головні сподівання на збільшення доходів державного бюджету необхідно пов’язувати з фактором платіжної, у тому числі податкової дисципліни. Рівень останньої, як переконує практика, відноситься до розряду незадовільних. Так, приріст недоїмки на 1 грн. нарахованих платежів до бюджету у 1998 році становив 37 коп. по народному господарству в цілому, у промисловості – 44 коп., а у сільському господарстві – 59 коп.26 І хоча в подальшому темпи зростання недоїмки суттєво уповільнилися, ця тенденція триває. На кінець 2000 року вона перевищила 10 млрд. грн. Таким чином, дослідження взаємозв’язку між бюджетно-податковою та грошово-кредитною системою виявляє наявність неоднозначних та інколи суперечних залежностей. Використання можливостей, закладених у лібералізації монетарної політики, має свої обмеження. Найбільші резерви зростання доходів Зведеного бюджету полягають у зміцненні рівня податкової та платіжної дисципліни суб’єктів господарювання. Забезпечення своєчасного та повного виконання податкових зобов’язань належить до одного з найважливіших пріоритетів трансформацій, яких потребують зараз і бюджетно-податкова сфера, й економіка в цілому. Зростання рівня несплати податків з року в рік стискає фінансову базу для здійснення державою необхідних економічних і соціальних програм. Це звужує її можливості впливати на соціально-економічну ситуацію в країні, перешкоджає стабілізаційним процесам та економічному зростанню. Одночасно недостатній рівень збирання податків є переконливим свідченням серйозних протиріч у податкових відносинах, які склалися сьогодні між державою та платниками податків. Нейтралізація факторів зниження рівня збирання податків означатиме розв’язання комплексу суперечностей, характерних сучасному стану податкових відносин. Доказом напруженості проблеми збирання податків в Україні може слугувати, насамперед, динамічний ряд заборгованості до бюджету. Так, упродовж 1997 року обсяг недоїмки зріс на 977 млн. грн. і становив на кінець року 2,3 млрд. грн., за 1998 рік він зріс на 8 млрд. грн. (у 4,5 раза) і на кінець року перевищив 10 мдрд. грн. Таблиця 3.32 Темпи зростання недоїмки до бюджету за окремими податками, які контролюються ДПА України, у 1995-1999 рр. (на кінець року, у відсотках до попереднього року)* * Розраховано на основі даних Державної податкової адміністрації України. Приріст недоїмки на 1 грн. нарахованих платежів до бюджету у 1998іроці склав 37 коп. по народному господарству в цілому, у промисловості – 44 коп., а у сільському господарстві – 59 коп.27 І хоча в подальшому темпи зростання недоїмки суттєво уповільнилися, ця тенденція триває. На 1 жовтня 2000 року, порівняно з початком року, недоїмка зросла на 2,4 % і перевищила 12 млрд. грн. У періоді, який аналізується, найбільші темпи зростання спостерігаються за основними податками. Так, при середньому рівні зростання недоїмки у 1999 році до попереднього року 121 % за податком на прибуток він становив 170 %, податком на додану вартість – 147 %, акцизним збором – 117 %. Ситуація ускладнюється тим, що ці податки формують основні обсяги податкових надходжень бюджету. Аналіз структури недоїмки переконує, що найбільша її частка також належить цим податкам. При цьому слід вказати на стабільність як щодо напряму тенденції, так і її кількісних параметрів. Таблиця 3.33Структура недоїмки до бюджету у 1995–1999 рр.* * Розраховано на основі даних Державної податкової адміністрації України. Зокрема, у структурі недоїмки упродовж 1996–1998 рр. частка податку на додану вартість становила близько 40 % її загальної величини. У 1999 році відбулося її подальше суттєве зростання. Це, поряд із значними труднощами у забезпеченні виконання бюджету, призводить до припущення, що ключові причини виникнення недоїмки обумовлені не стільки недосконалістю окремих податків, скільки лежать у площині загальноекономічних проблем. У розрізі окремих областей темпи зростання недоїмки значно перевищують середній рівень, який склався в Україні. Так, у 1995–1999 рр. кількість таких областей становила відповідно 19, 10, 11 та 9, або 79, 42, 46 та 37 % їх загальної кількості. Станом на 1.06.2000і частка недоїмки до бюджету семи областей (Донецької, Харківської, Полтавської, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької, Львівської) та м. Києва дорівнювала майже 75 % загальної недоїмки в Україні. Порівнюючи величину недоїмки з фактичними надходженнями до бюджету, слід зазначити, що в окремих областях вона перевищувала фактичні надходження в межах 5–67 %. У цілому по Україні таке перевищення становило близько 30 %. Лише у 7 областях (29 % їх загальної кількості), Автономній Республіці Крим і м. Севастополі недоїмка була нижчою відносно фактичних надходжень до бюджету. Про гостроту проблеми збирання податків в Україні свідчить також та обставина, що добровільно до бюджетів різних рівнів платниками сплачується у середньому 2/3 загальних обсягів податкових надходжень. Частка, яка забезпечується застосуванням податковими органами фіскальних заходів до неплатників, коливається в окремі роки у межах 35–50 % загальної величини надходжень. Те, що заходи, які здійснюються податковими органами для посилення контролю за повнотою і своєчасністю внесення податків до бюджету при їх позитивному впливі на дотримання податкової дисципліни, кардинально не змінюють стан збирання податків, переконує, що ситуацію, яка склалася сьогодні у сфері збирання податків, неправильно обмежувати станом податкового контролю. Хоча здебільшого питання розглядається саме як ситуація його неефективності чи втрати. Безумовно, вирішення проблеми збирання податків безпосередньо пов’язане з удосконаленням практичного інструментарію реалізації податкової політики, зокрема, методів податкового адміністрування. Тут залишаються недоліки, які дозволяють недобросовісним платникам не виконувати своїх зобов’язань перед державою. Це стосується техніки оподаткування, яка включає широкий спектр спеціальних методів і процедур податкового контролю: визначення сукупності платників податків та об’єктів оподаткування, податкової бази і податкових зобов’язань, недоїмок щодо сплати податків, пені, штрафів. Це пошук шляхів забезпечення гарантованого надходження коштів до бюджету і блокування можливостей ухилення від сплати податків; надання, обслуговування та погашення податкових кредитів, відстрочок і розстрочок зі сплати податків, реструктуризація податкових недоїмок, застосування заліків заборгованості, а також вирішення податкових суперечок. Удосконалення потребує і технологія оподаткування як сукупність методів і процедур, коли для стягнення одного податку можливо використовувати різні технології, а один і той же метод (процедуру) – у різних технологіях. Важливим є повніше врахування складнощів перехідного періоду, коли існуюча ймовірність виникнення комплексу загальноекономічних ситуацій обумовлює потребу виваженого внесення змін до податкових відносин. Однак особливої уваги, на наш погляд, потребують проблеми наукового обґрунтування методологічних підходів до розв’язання завдань збирання податків та податкових суперечностей у цілому. Суттєве покращання методів податкового адміністрування, техніки та технології оподаткування у якості ключової передумови вимагає визначеності загальнодержавної стратегії розвитку податкових відносин. Сьогодні не буде перебільшенням стверджувати, що така стратегія відсутня. Держава, з одного боку, у своїй політиці прагнула побудувати податкові відносини, які б відповідали ринковим трансформаціям. З іншого – вона зберігала переважно фіскальне спрямування оподаткування та намагалася зберегти за собою за багатьма позиціями функцію втручання у підприємницьку діяльність суб’єктів господарювання. У підсумку загальна стратегія була значною мірою замінена набором окремих заходів, не пов’язаних у цілісну систему єдиною концепцією. Досвід розвинених країн та власний переконують, що такою може бути лише концепція взаємодії між державою та платниками податків. Справді, при сучасних обсягах і ефективності виробництва виконання та збільшення податкових надходжень від реального сектора надзвичайно ускладнене. Очевидною також є деструктивність пропозицій стосовно перенесення податкового навантаження на населення. Це досить яскраво демонструють наведені дані (табл. 3.34). Таблиця 3.34Динаміка показників, які характеризують можливості нарощування бюджетних доходів* * За даними Держкомстату України. Логічно, що у подібних складних економічних умовах особливо актуальним є встановлення порядку, який би давав можливість узгоджувати самостійність суб’єктів оподаткування з консолідацією їх зусиль в інтересах усього суспільства. Природне прагнення суб’єктів господарювання до зростання їх доходів, з одного боку, та допомога їм держави – з іншого, у кінцевому рахунку результуватимуться у стабілізацію і підвищення ефективності суспільного виробництва та зміцнення на цій основі суверенної держави. Такий підхід становить ту концептуальну основу, на якій повинен базуватися розвиток податкових відносин та якого повинна дотримуватися нова та удосконалена податкова система. Література: 1. Азаров Н., Лекарь С., Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц Украины // Экономист. – 2001. – № 1. – С. 37–53. 2. Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М., 1999. – 304 с. 3. Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової науки // Вісник НБУ. – 2001. – № 3. – С. 43–46. 4. Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2000. – № 3. – С. 16–20. 5. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832 с. 6. Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика, микроэкономика. – Н.: Лада, 2000. 7. Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения // Налоговый вестник . – 1999. – № 11. – С. 18–20. 8. Бараулин С.В. Налоги как цена услуг государства // Финансы. – 1995. – № 2. – С. 25–27. 9. Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. – 1999. – № 6. – С. 118–122. 10. Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы // Финансы. – 1998. – № 3. – С. 33–35. 11. Брячихин А.М. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. – 1995. – № 3. – С. 26–28. 12. Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. – Днепропетровск: Пороги, 1998. – 611 с. 13. Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с. 14. Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 5–28. 15. Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономический аспект. – Донецк, 1993. – 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности). 16. Волобуев В. Бюджет и макроэконоимческая политика правительства Б. Клинтона // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 5. – С. 29. 17. Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. – 2001. – № 5. – С. 11–21. 18. Гайгер Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 560 с. 19. Гайдар Е. Тактика реформ и уровень государственной нагрузки на экономику // Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 4–14. 20. Гвоздева Е., Каштурок А., Олейник А., Патрушев С. Междисциплинарный подход к анализу вывоза капитала из России // Вопросы экономики. – 2000. – № 2. – С. 15–45. 21. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524 с. 22. Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України // Економіст. – 1999. – № 3. – С. 16–28. 23. Глазьев С. Состоится ли в 1999-м переход к политике роста // Российский экономический журнал. – 1999. – № 1. – С. 22; № 2. – С. 14–32. 24. Головко В. Українська економіка у І півріччі (макроекономічний аспект) // Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 42–61. 25. Горский И.В. Налоги в рыночной экономике. – М.: Анкил, 1992. – 144 с.
1 2 3 4 5 Категория: Бухгалтерській облік \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 825 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: