Реферат на тему Розв’язання структурних проблем податкової системи - Бухгалтерській облік - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Розв’язання структурних проблем податкової системи. Подолання комплексу структурних проблем податкової системи, що охарактеризовані в попередніх розділах роботи, становить першочергову складову раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення її функціонування. Процес розв’язання цих проблем включає багато взаємопов’язаних завдань, які досить чітко поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи: 1) ліквідація другорядних у фіскальному плані податків; 2) пошук альтернативних об’єктів оподаткування; 3) реформування окремих податків. Існування у чинній податковій системі біля 40 видів податків, внесків, платежів значно ускладнює саму систему оподаткування. Це дає підстави для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку другорядних податків та зборів, які мають незначний обсяг надходжень. Зокрема, це стосується плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та податку на промисел. Їх доцільно об’єднати та сплачувати лише як єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва. Крім того, плату за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон доцільно віднести до державного мита, тому що це є різновидом оплати послуг, які надає держава громадянам. Втім, не можна підходити загально до вирішення цієї проблеми, оскільки виникає таке протиріччя. З одного боку, стоїть завдання скасування другорядних у фіскальному плані податків. З іншого – виникає проблема пошуку джерел покриття дефіциту бюджетних коштів. Реалізація другого напряму розв’язання структурних проблем – пошуку альтернативних об’єктів оподаткування – дає можливість для розв’язання цього протиріччя. Це, зокрема, може бути введення рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, платежів за користування надрами. При цьому їх доцільно об’єднати у єдиний податок – збір за спеціальне використання природних ресурсів. Врахування у ціні ліцензії, яка надається на право видобутку/використання природних ресурсів, їх вартісної оцінки буде сприяти, крім поповнення дохідної частити бюджету, ще й розширенню арсеналу регулятивних інструментів держави щодо удосконалення економічного механізму користування надрами. Особливого значення у цьому контексті набуває введення податку на нерухомість. Зарубіжний досвід переконує, що цей податок стягується у багатьох країнах і формує суттєву частку доходів місцевих бюджетів. Зокрема, міста Сполучених Штатів Америки головним джерелом своїх бюджетів мають податок на майно. Так, у м. Нью-Йорк цей податок забезпечує 40 % власних доходів бюджету міста. І цьому є пояснення. Нерухомість є одним з унікальних об’єктів, здатних забезпечити стабільний та прогнозований прибуток. Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація – це ті риси, що перетворюють нерухомість в унікальний об’єкт оподаткування. Водночас в Україні податок на нерухомість майже не набув відповідного використання. Разом з тим, він має ту властивість, яка робить його введення в Україні особливо необхідним. Вона полягає в тому, що базу оподаткування практично не можна приховати. Це, в свою чергу, дозволяє забезпечити бюджет сталими надходженнями. Податок на нерухомість має особливе значення з огляду на комплекс соціально-економічних проблем. З точки зору принципів соціальної справедливості, необхідність його запровадження полягає в тому, що він дозволяє нівелювати значний рівень диференціації доходів і їх накопичення у руках окремих осіб. Водночас слід наголосити, що запровадження податку на нерухомість на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України потребує надзвичайно виважених підходів до формування механізму його справляння. В іншому разі можуть виникнути непередбачувані наслідки як для держави у цілому, так і для окремих юридичних і фізичних осіб. Це, зокрема, пов’язано з тенденцією розшарування суспільства за майновою ознакою. Щоб пом’якшити ці процеси, слід передбачити широку базу пільг для фізичних осіб. З метою уникнення обвального податкового навантаження на вітчизняних товаровиробників слід вводити цей податок на об’єкти виробничого призначення поетапного. Диференціація нерухомості за ознакою напрямів її використання (для особистих та виробничих потреб) сприятиме створенню передумов для стабільного і ефективного володіння нею, зокрема, стосовно господарюючих суб’єктів, у напрямі оптимізації структури майна, мінімізації витрат на виробництво і підвищення рентабельності. Щодо використання нерухомості як споживчого блага – формуватиме ефективного власника житла, зменшуватиме розбіжності у рівнях добробуту членів суспільства. Цей податок повинен мати статус місцевого. Це апріорі підвищує його ефективність та надає можливість сформувати міцну фінансову базу для органів місцевого самоврядування, наповнюючи реальним змістом задекларовану самостійність місцевих органів влади. Це стане конкретним шляхом розв’язання суперечностей у міжбюджетних відносинах, які сьогодні досягли свого апогея.Заходи, пов’язані із введенням податку на нерухомість, потребують певних витрат для формування інформаційної системи даних про об’єкти нерухомого майна, проведення вартісної оцінки нерухомості із занесенням цих даних у відповідну базу тощо. Однак подібні адміністративні витрати будуть меншими порівняно з очікуваними надходженнями від цього податку, хоча слід враховувати часовий лаг, що виникає при цьому. Введення податку на нерухомість, крім вирішення зазначених проблем, буде мати й інші позитивні наслідки. По-перше, сприятиме детінізації майнових відносин через встановлення реального власника майна, зменшення можливостей отримання необґрунтованих соціальних пільг та субсидій. По-друге, розвиватиме інститут приватної власності, створення середнього класу, на який спирається стабільне демократичне суспільство. Це також стане поштовхом до формування ринкової свідомості у переважної більшості населення. Доцільно згадати про досвід країн Центральної Європи, зокрема Чехії, де було реалізовано механізм реституції приватної власності, що певною мірою сприяло утвердженню більш розвинених ринкових форм господарювання та сприяло економічному зростанню. Важливим напрямом розв’язання структурних проблем можна вважати запровадження єдиного соціального податку, який відсутній у чинній системі оподаткування. Єдиний соціальний податок передбачає уніфікацію податкової бази для сплати податку до всіх державних позабюджетних соціальних фондів, що значно полегшить стан платників податків. В єдиному соціальному податку доцільно об’єднати всі діючі соціальні фонди, а саме: Пенсійний фонд, Фонд соціального захисту та Фонд сприяння зайнятості населення. Замість трьох відрахувань доцільно ввести один збір, який сплачується за єдиними правилами та у єдині терміни. Базою оподаткування має бути фонд оплати праці, а ставка податку встановлюється на рівні 30 %. У такому випадку замість відрахувань до державних цільових фондів, які формально залишалися поза межами податкової системи, у її новій структурі існуватиме соціальний податок. До речі, це буде узгоджуватися із практикою країн ОЕСР, де внески на соціальне страхування розглядаються як податки. Введення єдиного соціального податку означатиме визначення реального рівня податкового навантаження на фізичних та юридичних осіб. Це нововведення зменшить податкове навантаження на фонд оплати праці та спростить звітність, пов’язану з функціонуванням таких фондів, дозволить спростити процедуру його збору, забезпечить одноманітність податкової бази, однакові фінансові санкції та гарантії захищеності платників, зменшить кількість перевірок. За рахунок соціального податку повинні фінансуватися заходи, що зараз здійснюються з соціальних фондів. Ставку податку слід періодично переглядати з метою приведення у відповідність загальній економічній ситуації соціальних витрат. Зокрема, прискорити проведення Пенсійної реформи шляхом переходу на персоніфіковані пенсійні рахунки, що дасть реальну змогу скоротити ставку соціального податку. В умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в економіці країни, особливого значення набуває мито як один з головних інструментів регулювання зовнішньоекономічної політики держави шляхом обмеження ввозу іноземних товарів, захисту та заохочення розвитку вітчизняного виробництва та стимулювання вивозу національних товарів. Основною спрямованістю стягнення мита є формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави у цю сферу. На відміну від інших, фіскальна функція цього податку (формування дохідної частини бюджету) має вторинний характер, тому збільшення питомої ваги мита в структурі податкових надходжень бюджету (що відповідає країні, яка знаходиться на перехресті важливих торгових шляхів і має значний промисловий експортний потенціал) повинно відбуватися не за рахунок збільшення ставок цього податку, а шляхом розширення бази оподаткування. Це, перш за все, прокладання сучасних транспортних магістралей, трубопроводів, побудова (модернізація) митниць та морських портів зі значною пропускною спроможністю, що сприятиме суттєвому збільшенню товарообігу через нашу країну і, як наслідок, до збільшення надходжень від сплати мита. По-друге, уряд має активізувати свої зусилля у напрямі укладання вигідних торговельних контрактів для вітчизняних товаровиробників, збільшення квот для національної продукції, включення нашої країни до Всесвітньої торговельної організації. До прямих податків також належить плата (податок) за землю. Хоча її частка у структурі доходів Зведеного бюджету України незначна й у 2000 році становила лише 2,8 %, проте регулюючий потенціал досить високий. Це, зокрема, стосується впливу диференціації ставок податку за землю залежно від регіону на рівномірне розміщення продуктивних сил по території країни. Плата за землю, крім того, спонукає власника землі або землекористувача до більш раціонального використання земельних ресурсів.Коли мова йде про посилення ролі цього податку як регулятора ефективного використання землі, то, в першу чергу, мається на увазі збільшення обсягів надходжень від плати за землю в натуральному вираженні. А зростання питомої ваги цього податку в структурі доходів Зведеного бюджету – вже питання другорядне, оскільки серед головних його недоліків є те, що сума його не залежить від доходів, які отримує власник або землекористувач. Саме тому в більшості розвинених країн з ринковою економікою частка податку на землю в структурі податкових надходжень незначна або зовсім відсутня, як, наприклад, у США. Головною проблемою зі сплати цього податку для України на сьогоднішній день є завершення процесу економічно обґрунтованої грошової оцінки усіх земельних ділянок у країні та законодавче визначення права власності на землю, не задеклароване, а фактичне; врегулювання усіх юридичних та економічних колізій у питаннях володіння землею, її продажу, даруванням, передачі у спадок тощо. Саме тоді, коли цей ресурс буде мати визначену ціну та фактичного власника, можна піднімати питання про ефективне використання землі. Тому в подальшому цей податок може трансформуватися у рентний платіж за земельний ресурс, величина якого залежатиме від доходу, що буде отримувати власник або землекористувач від його використання. Вирішення питання щодо оптимізації переліку податків і зборів має відбуватися у двох площинах, а саме: визначення їх загальної кількості, а також розподіл між бюджетами різних рівнів. Згідно із Законом України “Про систему оподаткування” усі податки і збори (обов’язкові платежі) поділяються на загальнодержавні та місцеві. Такий поділ здійснено відповідно до політичного устрою, який законодавчо визначений та закріплений у Конституції України. З метою фінансового забезпечення функцій, які покладено на державу, відбувся розподіл бюджетів на державний та місцеві адекватно до системи делегування влади. Серед структурних проблем податкової системи слід відзначити значну нерівномірність у розподілі податків між бюджетами різних рівнів (державним та місцевими). Протягом останніх трьох років частка місцевих податків і зборів у структурі податкових надходжень була на рівні не більше 2 % від загального обсягу. Це свідчить про явну недостатність власних фінансових ресурсів для вирішення завдань, що стоять перед органами місцевого самоврядування. Така ситуація призводить, у свою чергу, до виникнення міжбюджетної кризи в країні. Існування практики повного або часткового закріплення надходжень від справляння окремих загальнодержавних податків у місцевих бюджетах, механізм надання яких щороку змінюється, не вирішує цієї проблеми остаточно, а тільки заганяє у глухий кут і робить її вирішення ще більш проблематичним. Для вирішення проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів необхідно законодавчо визначити джерела надходження коштів до цих бюджетів. Вище вже йшла мова про введення податку на нерухомість та включення його до складу місцевих. Крім того, для зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів необхідно чітко визначитися з переліком загальнодержавних та місцевих податків. Світова практика дає приклади існування в деяких країнах самостійних місцевих податків (наприклад, податок на прибуток корпорацій) або розподілу у певному співвідношенні загальнодержавних податків між бюджетами різних рівнів. На наш погляд, в Україні більш доцільним є останній варіант. Необхідно встановити відрахування від загальнодержавних податків на довготривалій основі до місцевих бюджетів. Подібну практику найбільш доцільно запровадити щодо податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян. Це дозволить розв’язати ряд регіональних соціально-економічних проблем. Виходячи з викладеного, доцільно використовувати наступну структуру податкової системи. Загальнодержавні податки 1. Прибутковий податок з громадян. 2. Податок на прибуток підприємств. 3. Єдиний соціальний податок. 4. Податок на додану вартість. 5. Акцизи. 6. Мито. 7. Державне мито. 8. Збір за спеціальне використання природних ресурсів. 9. Плата за землю. 10. Збір від плати за транзит через територію України мінеральної сировини. Місцеві податки і збори 1. Місцевий прибутковий податок з громадян. 2. Місцевий податок на прибуток підприємств. 3. Податок на нерухомість. 4. Податок на транспортні засоби. 5. Ринковий податок. 6. Готельний податок. 7. Торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності. 8. Рекламний збір. 9. Збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об’єктів торгівлі та сфери побутових послуг. 10. Збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів грального бізнесу. 11. Збір з паркування автотранспорту. 12. Будівельний збір. 13. Екологічний збір. При розв’язанні структурних проблем велике значення має удосконалення механізму функціонування окремих податків. Особливо це стосується тих, що становлять основу податкової системи та державних фінансів.Податок на додану вартість Зважаючи, що ПДВ є одним з основних дохідно-формуючих податків Зведеного бюджету України, як уже зазначалося, запровадження будь-яких змін у його справлянні матиме істотний вплив на державні фінанси. Водночас слід враховувати і необхідність підвищення дієвості регулюючого потенціалу, закладеного в цьому податку. Можна розглянути декілька варіантів розвитку подій за умови реформи ПДВ. Перший з них пов’язаний зі зниженням ставки, яка зменшить податковий тиск на платників податків, другий – з диференціацією ставок. Зважаючи на обмеженість надходжень від прямих податків, а також на неможливість та недоцільність у трансформаційний період суттєвого скорочення функцій держави (про що йшла мова вище), відчутно знизити ставку ПДВ (незважаючи на привабливість такого підходу) досить проблематично. Реалізувати такий захід можна лише надзвичайно виважено та поетапно. На користь цього свідчать і тенденції до уніфікації системи непрямого оподаткування та введення середньої ставки ПДВ на рівні 15 % у межах формування єдиного європейського ринку. З іншого боку, главами урядів держав-учасниць СНД від 13 листопада 1992 року досягнута домовленість, згідно з якою вважається доцільним при розрахунках за товари, що реалізуються суб’єктами господарювання, застосовувати єдину ставку ПДВ у розмірі 20 %. Тобто Україні, яка є членом СНД, доцільно залишити ставку ПДВ на існуючому рівні – 20 %, але, з іншого боку, якщо вона намагається стати членом ЄС, то їй необхідно враховувати тенденції економічного розвитку, що відбуваються в країнах Європи. Однак таке рішення повинне бути продиктоване, перш за все, власними економічними та політичними інтересами. Сьогодні, на нашу думку, найбільш прийнятний варіант удосконалення дії ПДВ – диференціація його ставок. Це дозволить не тільки уникнути різкого скорочення бюджетних доходів, а й, що не менш важливо, підвищити його регулятивний потенціал. Про це свідчить досвід розвинених країн світу та країн, що наблизились до них за рівнем розвитку. Візьмемо для прикладу Сполучене Королівство Великобританію. Базою оподаткування ПДВ є вартість, додана на кожній стадії виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг). Її також визначають як різницю між сумами виручки та вартістю закупок у постачальників. Але суттєва відмінність проглядається вже у рівні ставки – у Великобританії вона становить 17,5 %. Це вже означає значно менший тиск на платника. Що ж до регулюючого впливу, то у Великобританії, на відміну від України, наприклад, звільнені від оподаткування продовольчі товари і транспортні послуги. Звільнення продовольчих товарів означає значне розширення сукупного попиту за рахунок сімей із середнім та малим статком, а значить, і розширення сукупного національного виробництва. Звільнення ж транспортних послуг стимулює розвиток інфраструктури виробництва, що скорочує терміни обороту обігових коштів підприємств та слугує швидшому розширенню відтворення. У Франції діє чотири ставки ПДВ: основна – 18,6 %, підвищена – 22 % (застосовується до оборотів з реалізації автомобілів, кінофототоварів, алкогольних і тютюнових виробів, парфумів, хутра та інших предметів розкоші. До недавнього часу підвищена ставка була встановлена в розмірі 33,3 %, знижені – 7 % (застосовується до реалізації товарів культурного вжитку) та 5,5 % (до товарів першої необхідності – продуктів харчування, окрім шоколаду та алкогольних напоїв, продукції сільського господарства, медикаментів, житла, транспорту, туристичних та готельних послуг, вантажних та пасажирських перевезень, обідів для працівників підприємств). Якщо платник податку отримує доходи від здачі в оренду приміщень для економічної діяльності, від фінансової та банківської справи, літературної, артистичної та спортивної діяльності, муніципального господарства, то він може обирати: платити ПДВ чи прибутковий податок. Така градація ставок та існування “механізму вибору” свідчить про досить потужний регулюючий механізм. У Німеччині загальна ставка ПДВ – 15 %. Діє також зменшена ставка – 7 % щодо оборотів з реалізації продовольчих товарів та книжково-журнальної продукції. Але щодо продовольчих товарів, то ця ставка не поширюється на обороти кафе і ресторанів. Особливістю німецького регулюючого механізму є те, що підприємці, обороти яких за попередній календарний рік не перевищили 20 тисяч марок, а в поточному році не перевищать 100 тисяч марок, звільняються від сплати податку на додану вартість. При цьому вони не мають права і на відшкодування ПДВ, сплаченого постачальникам. Такі підприємці платять лише прибутковий податок, але мають право відмовитися від цього особливого режиму і вести податкові розрахунки у звичайному порядку. Якщо ж підприємець отримує в календарному році дохід, що не перевищує 60 тисяч марок, то він має право внести до бюджету лише 80 відсотків розрахованої суми ПДВ (регресивне оподаткування). Усе це значно стимулює накопичення капіталу, перш за все підприємствами малого бізнесу.Італійська система також передбачає використання декількох ставок: звичайної – 19 % та ставок зі знижкою – 13,9 % і 4 %. Знижені ставки використовуються для оподаткування продовольчих товарів, газет, журналів. В Іспанії ПДВ стягується за ставкою 16 %, і також існують знижені ставки: 7 % (для продовольчих товарів, культурних і спортивних заходів, готельних і транспортних послуг) і 4 % (для продуктів першої необхідності – хліб, молоко, яйця, зерно, фрукти, овочі, ліки, книги, газети, муніципальне житло). У Греції більшість товарів та послуг оподатковується ПДВ за ставкою 18 %. Аналогічно, існують знижені ставки: 4 % – на предмети культурного вжитку (газетно-журнальна продукція, театральні білети) і 8 % – на товари першої необхідності (продукти харчування, лікарські препарати, транспортні перевезення, готельні послуги). У Китаї основною ставкою є 17 %. Знижена ставка – 13 % – застосовується також щодо товарів першої необхідності, сільськогосподарської продукції, комунальних послуг. Таким чином, ставка ПДВ у названих країнах є дещо нижчою, порівняно з Україною, і широко практикується її диференціація. Тобто підтверджується виправданість запропонованих напрямів реформування оподаткування доданої вартості, вказаних вище. Доцільним виглядає введення пільгової ставки ПДВ (10–12 насамперед на продукцію харчової та легкої промисловості, що стимулюватиме зростання сукупного попиту. Введення підвищеної ставки ПДВ з погляду економіки та соціології виправдане для цілого ряду товарів, які сьогодні доступні невеликому прошарку населення чи соціально шкідливі. До речі, у 70–80-х роках у деяких країнах ставка ПДВ на подібні товари сягала 32–33 %. Однак у будь-якому разі не викликає сумніву потреба удосконалення бази оподаткування. Сьогодні згідно з діючим порядком, до оподаткованого обороту входять складники, що не є доданою вартістю (амортизація, нарахування на фонд оплати праці, інші податки та збори, які згідно з законодавством включаються до собівартості продукції і разом з нею входять до ціни). Ці складники необхідно вилучити з бази оподаткування. Податок на прибуток підприємств Податок на прибуток підприємств посідає провідне місце серед прямих податків у структурі податкових надходжень Зведеного бюджету. За період з 1992 до 2000 року частка його знаходилась у межах від 18 % до 24,6 % загальної суми податкових надходжень. З огляду на існуючий зв’язок між обсягами прибутку, які залишаються у розпорядженні суб’єктів господарювання, та можливостями розвитку виробництва, першим кроком на шляху удосконалення оподаткування прибутку підприємств необхідно вважати зменшення ставки цього податку з 30 % до 25 %. Такий захід суттєво не позначиться на обсягах надходжень до бюджету, якщо одночасно будуть скасовані більшість необґрунтованих пільг зі сплати цього податку. Крім того, держава і підприємства отримають вагомий інвестиційний ресурс, який буде спрямований на розвиток виробництва та оновлення виробничих потужностей. У довгостроковій перспективі за рахунок розширення бази оподаткування надходження до бюджету від сплати податку на прибуток будуть зростати. З іншого боку, саме цей податок відіграє особливу регулюючу роль в економічних процесах країни. За допомогою податку на прибуток можна регулювати такі процеси: – вибір правової форми організації бізнесу; – розподіл прибутку (на споживання або накопичення); – вибір методів фінансування інвестицій (самофінансування або залучення позичкових коштів); – розподіл трудових та матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності; – розподіл та перерозподіл ВВП; – регулювання темпів економічного зростання на макрорівні4. Тому при удосконаленні податкової системи України основну увагу необхідно сконцентрувати на зміні функціональної спрямованості податку на прибуток підприємств (з фіскальної на регулюючу). Необхідно нагадати, що механізм оподаткування прибутку в Україні змінився в 1997 році. Були внесені кардинальні зміни до його застосування у практиці господарювання, насамперед, шляхом переходу від визначення оподатковуваного прибутку на основі виручки і собівартості до його визначення на основі валових доходів, валових витрат та амортизації. Прогресивність такого методу, зокрема, у тому, що, наприклад, використання валових витрат замість собівартості практично повністю страхує підприємства від інфляційних втрат, викликаних несвоєчасними переоцінками залишків товарно-матеріальних цінностей, які, до того ж, при оподаткуванні могли більш-менш враховуватись лише після списання матеріалів у виробництво. До найбільш загальних відмінностей нового Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” від попередньої належать: – чітке визначення кола платників; – новий підхід до порядку визначення об’єкта оподаткування; – перехід до методу валових витрат при визначенні оподатковуваного прибутку; – впорядкованість складу валових витрат підприємств;– застосування єдиної ставки оподаткування для всіх видів господарських операцій; – перехід до глобального способу оподаткування; – застосування спеціальних умов оподаткування прибутку, отриманого від деяких операцій особливого виду; – скорочення пільг; – зміна порядку нарахування і сплати податку. Безумовно, прогресивним стало затвердження положень, які суттєво зменшують податковий тягар і розширюють стимулюючий вплив цього податку: – вилучення з валових доходів сум, що накопичуються на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення; – введення до складу валових витрат сум витрат минулих періодів, які не були враховані; сум безнадійної заборгованості; сум сплаченого ПДВ за товари для підприємств, які не є платниками ПДВ; сум витрат на гарантійний ремонт та заміну товарів до 10 % вартості реалізованих товарів, термін гарантії яких не минув; витрат на рекламу (без обмежень у відсотках, як це було раніше); витрат у зв’язку зі сплатою відсотків за боргами без обмежень за обліковою ставкою НБУ; – надання платнику права вибору особливого порядку оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим контрактом; – звільнення від оподаткування прибутку від реалізації в Україні дитячого харчування, який спрямовано на розширення виробництва цього продукту; – пільгове (50 % ставки) оподаткування прибутку від реалізації інноваційного продукту; – надання права зменшення суми валового доходу у разі затримки оплати покупцем (згідно з порядком, охарактеризованим вище); – визнання датою збільшення витрат не дату списання, а дату оплати чи оприбуткування товарів, робіт, послуг; – зменшення суми податку на вартість торговельних патентів; – віднесення сум простроченої кредиторської заборгованості на державних підприємствах до валових доходів, а не повне вилучення їх до бюджету, як це було раніше; – надання права платникам самостійно проводити індексацію основних фондів у зв’язку з інфляцією. Незважаючи на те, що нова редакція Закону “Про оподаткування прибутку підприємстві 1997 року наблизила цей податок до його класичного вигляду, залишається низка неврегульованих питань, які дискримінують його переваги. До них необхідно віднести: – малий (на наш погляд) відсоток дозволених витрат на покращання основних фондів (5 % на рік від їх балансової вартості). Цей відсоток був би достатнім, якби парк обладнання не був настільки застарілим. Сьогодні він потребує заміни майже у повному складі. А при таких нормах цей процес затягнеться на десятиріччя. Тут, звичайно, можна зауважити, що витрати на основні фонди можна відносити не тільки на валові витрати підприємств, – є й інші джерела. Але у наших підприємств вони надто обмежені. Що ж стосується податкових пільг чи податкового кредиту на такі потреби, то вони не передбачені. Крім того, балансова вартість вже не визначається як первинна, а значить, 5-відсотковий рівень через деякий час означатиме дуже малу суму. Тим більше, що нові основні фонди будуть вимагати покращання з часом, коли їх балансова вартість, розрахована згідно з новим порядком (за мінусом амортизації), буде вже низькою. Тут слід звернути увагу на те, що новий порядок розрахунку балансової вартості фактично призводить до збільшення терміну амортизації, незважаючи на досить високі норми відрахувань. Це знову ж таки означає суттєве дестимулювання процесу оновлення парку обладнання. Скорочення названого терміну могло б досягатися при збереженні трактування балансової вартості основних фондів як первинної; – не передбачено інвестиційного податкового кредиту, а також пільг на частину прибутку, що інвестується (реінвестується) у виробництво. Це свідчить про слабкість регулюючого механізму; – оподаткування дивідендів за ставкою 30 %, що дошкульно вдарить по дрібних акціонерах і відчутно вплине на їх платоспроможність, скорочення якої, в свою чергу, вплине на попит, а значить, і на обсяги виробництва; – відсутність механізму стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; – відсутність механізму стимулювання малого бізнесу, який застосовується в більшості країн (наприклад, знижені ставки податку); – введення нових норм амортизації на 1997–1998 рік не в повному обсязі, а із застосуванням коефіцієнта 0,7 та 0,6, а в 2000 році – 0,8, що призводить до надмірного вилучення прибутку через оподаткування. Узагальнюючи перелічені недоробки, можна виділити їх основні групи: – неврегульованість проблем амортизації; – труднощі адміністрування, особливо для малих і середніх підприємств; – перешкоди вільному розвитку конкуренції; – можливість подвійного оподаткування; – недостатнє врахування специфіки окремих галузей, секторів економіки та видів діяльності.За рахунок запровадження диференціації ставок цього податку або надання податкових пільг можливо вплинути на процес накопичення капіталу, на симулювання інвестиційної активності підприємств тощо. Наприклад, якщо рівень оподаткування нерозподіленого прибутку буде дещо нижчим, ніж рівень оподаткування розподіленого, який був виплачений у вигляді дивідендів, то власникам підприємства (акціонерам) доцільно спрямовувати більшу частину прибутку на інвестиції, поповнення активів або у резервні фонди, тобто проводити політику капіталізації прибутку. Крім того, повинна знижуватися ставка податку на дивіденди з метою створення прийнятних податкових умов як вітчизняних, так і зарубіжних для інвесторів. Виявлена суперечність щодо нерівномірності розподілу податкового тягаря між секторами економіки (це в першу чергу стосується реального сектора та сектора фінансових корпорацій). У зв’язку з цим заслуговують на увагу пропозиції щодо диференціації ставки податку на прибуток підприємств, виходячи з рентабельності виробництва та частки прибутку, яка припадає на одного працюючого. Ще одним напрямом усунення зазначених суперечностей є надання економічно обґрунтованих пільг на визначений термін для пріоритетних галузей виробництва та галузей, що знаходяться в процесі стагнації. Це, в першу чергу, стосується використання методу прискореної амортизації для високотехнологічних видів устаткування. Наступним кроком може бути вилучення з бази оподаткування коштів, спрямованих на інноваційну діяльність, або застосування пільгових ставок податку. Крім того, потребує надання значних пільг зі сплати податку на прибуток малий бізнес, основною метою якого є створення нових робочих місць, тобто зменшення рівня безробіття в країні. Тому застосування спеціального режиму оподаткування для зазначених підприємств є оптимальним вирішенням цього питання. Ще одним аспектом прояву регулюючої функції податку на прибуток підприємств є вплив на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів (фактори виробництва). Як уже зазначалося, для країн з розвиненою ринковою економікою притаманне превалювання в структурі податкових надходжень прямих податків, де основним об’єктом оподаткування є такий вид ресурсу, як “праця та підприємництво”. Так, зокрема у, США його частка становить майже 75 %, решта припадає на непряме оподаткування. У той час для податкової системи України характерним є співвідношення прямих та непрямих податків у структурі податкових надходжень у межах приблизно 50 % на 50 %. В умовах глобалізації розвитку економічних процесів у світі між країнами відбувається жорстка конкурентна боротьба за мобільні фактори виробництва (праця, підприємництво, капітал) та за одержання частки прибутку від їх використання. Взаємозалежність національних податкових політик більшості країн зумовлена можливістю територіального обміну такими факторами виробництва, як праця і капітал. Ця проблема особливо актуальна для України, де відбувається значний відтік капіталу та кваліфікованої робочої сили у тіньовий сектор економіки і за кордон. Тому одним із напрямів вирішення цієї проблеми є створення сприятливих податкових умов порівняно з іншими країнами. Це, як уже зазначалося, зменшення податкового навантаження на фактори виробництва. Зокрема зробити вигідним для інвестора вкладання капіталу у розвиток національної економіки. Це також стосується і такого ресурсу, як праця. Прибутковий податок з громадян Другим за обсягами надходжень до бюджету серед прямих податків є прибутковий податок з громадян. Хоча й існує чітка тенденція до зростання його питомої ваги у структурі податкових надходжень Зведеного бюджету України протягом останніх років, але в грошовому вимірі загальний обсяг надходжень не відповідає реальним грошовим доходам населення через ухилення населення від сплати цього податку. Це можна пояснити як низькою податковою культурою населення, так і значною фіскальною спрямованістю цього податку, що спонукає населення приховувати свої реальні доходи від оподаткування. Існуюча система нарахування прибуткового податку з громадян, як було показано в попередніх розділах роботи, залишається неефективною за таких причин: 1) суттєвий внесок у величину надходжень до бюджету від цього податку дає частка громадян, доходи яких значно менше, ніж прожитковий мінімум; 2) частина громадян, які отримують високі прибутки в Україні, не декларує свої доходи і, відповідно, не сплачує прибуткового податку за високими маржинальними ставками. Отже, де-юре прибутковий податок з громадян є прогресивним і має значний регулятивний потенціал, а де-факто є податком на доходи бідних з єдиною граничною ставкою та значними можливостями для ухилення від його сплати5.Поряд з цим, слід відзначити, що основним прямим засобом централізації валового національного продукту до бюджету в країнах з розвиненою ринковою економікою є прибутковий податок з громадян (табл. 4.10). При цьому процес збільшення його частки у структурі податкових надходжень зазначених країн здійснювався поступово, у міру економічного зростання, яке відбувалось у країнах з ринковою економікою, через розширення бази оподаткування за рахунок збільшення заробітної плати населення у номінальному та реальному вираженні. Поступовий розвиток цього процесу підтверджують такі дані6. Таблиця 4.10 Динаміка питомої ваги прибуткового податку з фізичних осіб у податкових надходженнях деяких розвинених країн, % Як бачимо, темпи збільшення частки податку з доходів громадян у структурі податкових надходжень різняться між країнами. Це залежить від темпів економічного розвитку країни в цілому, спрямованості політики уряду в податковій сфері, національних традицій в оподаткуванні тощо. Але існування загальної тенденції – факт беззаперечний. Зміни, які відбувались у податкових системах розвинених країн, були спрямовані на вдосконалення структури податкових надходжень, у тому числі й податку з доходів громадян, відповідно до стратегій економічних політик, які базуються на необхідності акумулювання державних фінансових ресурсів в обсягах, достатніх для економічного розвитку. Тому й зміни, які мають відбуватися у податковій сфері нашої країни, необхідно узгоджувати із стратегічними пріоритетами розвитку держави. Зокрема, в Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000–2004 роки зазначено, що повинна здійснюватися політика, спрямована на випереджаюче зростання заробітної плати та у подальшому – перехід до нового соціального стандарту – регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати з поступовим запровадження погодинної оплати праці як у більшості розвинених країн. Тому необхідно заздалегідь закладати в механізм стягнення прибуткового податку з громадян зміни з урахуванням тенденцій щодо збільшення доходів громадян та підвищення життєвого рівня основної маси населення. Сьогодні в Україні прибутковий податок з громадян за механізмом стягнення можна віднести до одного з найбільш складних через існування в чинній системі оподаткування 5 його ставок (якщо не враховувати неоподатковуваний мінімум, з якого податок не сплачується). Оподаткування доходів громадян здійснюється за складною прогресією, відповідно до якої дохід поділяється на частини, для кожної з яких встановлюється відповідна податкова ставка. При цьому більш високою ставкою обкладається не вся сума, а лише кожна наступна частина доходу. Це дає змогу реалізувати регулятивний потенціал цього податку. Щодо причин втрати такого потенціалу, то це, перш за все, стосується розміру неоподатковуваного мінімуму. Сьогодні він складає 17 гривень. Основною метою надання цієї пільги є виведення з-під оподаткування доходів найменш забезпечених верств населення. Очевидно, щоб прибутковий податок з громадян відповідав принципу соціальної справедливості та виконував функцію стимулювання споживчого попиту населення, необхідно розмір неоподатковуваного мінімуму встановити щонайменше на рівні офіційної межі малозабезпеченості. Можливі наслідки запровадження такого підходу будуть наведені далі. Доцільно також передбачити процедуру щорічної індексації розміру неоподатковуваного мінімуму на рівень інфляції з метою запобігання сплати фізичними особами інфляційного податку. Крім того, потребують перегляду ставки цього податку. Максимально ставка прибуткового податку з громадян має дорівнюватися ставці податку на прибуток підприємств. Якщо такий підхід буде закладено у реформування оподаткування доходів громадян, то на початковому етапі запровадження нововведень переважна частина платників будуть сплачувати цей податок за мінімальною ставкою. Але у міру зростання добробуту громадян і суспільства в цілому відбуватиметься формування середнього класу населення (за рівнем доходу), який буде сплачувати цей податок за вищими ставками. Таким чином, буде забезпечено соціальну справедливість та реалізовано принцип економічної обґрунтованості оподаткування. З метою забезпечення гарантій соціального захисту малозабезпечених верств населення необхідно передбачити пільгове оподаткування доходів, отриманих пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та їх сім’ями, інвалідами І та ІІ групи; до об’єкта оподаткування не включати доходи, отримані у вигляді стипендій, аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги за державним соціальним страхуванням і державним соціальним забезпеченням, компенсації за шкоду, заподіяну людині при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із втратою годувальника. Акцизний збірВажливим видом непрямих податків є акцизний збір, який у сучасних податкових системах, зазвичай, займає друге місце після ПДВ як за значенням, так і за обсягом надходжень до бюджету. Акцизним збором обкладаються товари, які, як правило, не належать до предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких досить високий. На наш погляд, внесення змін до справляння цього податку, (перегляд груп підакцизних товарів та ставок акцизного збору) зараз здійснювати недоцільно. Це призведе до розбалансування вже існуючого еханізму сплати акцизного збору, до зміни цін на підакцизні товари та, як наслідок, до перерозподілу споживчих переваг на ці товари. Тому збільшення частки акцизного збору в структурі податкових надходжень доходів Зведеного бюджету (відповідно до запропонованої моделі податкової системи) буде досягатися за рахунок зростання реальних доходів населення, збільшення сукупного попиту в країні, що сприятиме розширенню кола споживачів підакцизних товарів. Література: 1. Азаров Н., Лекарь С., Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц Украины // Экономист. – 2001. – № 1. – С. 37–53. 2. Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М., 1999. – 304 с. 3. Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової науки // Вісник НБУ. – 2001. – № 3. – С. 43–46. 4. Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2000. – № 3. – С. 16–20. 5. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832 с. 6. Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика, микроэкономика. – Н.: Лада, 2000. 7. Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения // Налоговый вестник . – 1999. – № 11. – С. 18–20. 8. Бараулин С.В. Налоги как цена услуг государства // Финансы. – 1995. – № 2. – С. 25–27. 9. Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. – 1999. – № 6. – С. 118–122. 10. Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы // Финансы. – 1998. – № 3. – С. 33–35. 11. Брячихин А.М. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. – 1995. – № 3. – С. 26–28. 12. Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. – Днепропетровск: Пороги, 1998. – 611 с. 13. Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с. 14. Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 5–28. 15. Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономический аспект. – Донецк, 1993. – 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности). 16. Волобуев В. Бюджет и макроэконоимческая политика правительства Б. Клинтона // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 5. – С. 29. 17. Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. – 2001. – № 5. – С. 11–21. 18. Гайгер Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 560 с. 19. Гайдар Е. Тактика реформ и уровень государственной нагрузки на экономику // Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 4–14. 20. Гвоздева Е., Каштурок А., Олейник А., Патрушев С. Междисциплинарный подход к анализу вывоза капитала из России // Вопросы экономики. – 2000. – № 2. – С. 15–45. 21. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524 с. 22. Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України // Економіст. – 1999. – № 3. – С. 16–28. 23. Глазьев С. Состоится ли в 1999-м переход к политике роста // Российский экономический журнал. – 1999. – № 1. – С. 22; № 2. – С. 14–32. 24. Головко В. Українська економіка у І півріччі (макроекономічний аспект) // Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 42–61. 25. Горский И.В. Налоги в рыночной экономике. – М.: Анкил, 1992. – 144 с.
1 2 3 4 5 Категория: Бухгалтерській облік \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 313 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: