Реферат на тему Вступ в біологію - Біологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Вступ в біологію ПЛАН Волокна М’язи як орган Класифікація м’язів Допоміжні апарати Функція м’язів Опорно-руховий апарат 1. Волокна Загальна кількість скелетних м’язів у тілі сягає кількох сотень (близько 600), які разом утворюють м’язову систему людини. Більшість із них парні, за деяким виключенням (коловий м’яз рота, діафрагма тощо), і розташовані симетрично з обох сторін тіла. Роботу м’язів регулює нервова система. Кожний такий м’яз складається із багатьох тисяч посмугованих м’язових волокон, які обслуговуються певними нервовими клітинами. Це означає, що велика кількість клітин головного і спинного мозку зайняті обслуговуванням м’язової системи. Нервова система регулює роботу м’язів, тобто м’язи скорочуються під впливом нервових імпульсів, які поступають із центральної нервової системи. Керуючи скороченнями м’язів, нервова система водночас пристосовує їхню роботу до поточних потреб організму. Отже в анатомічному, а особливо у функціональному відношенні, м’язова і нервова системи мають надзвичайно тісні двосторонні зв’язки. Тому не дивно, що і м’язова система та її діяльність мають дуже великий вплив на стан нашої нервової системи. М'язове черевце складається з багатьох м'язових волокон, що утворюють пучки різних розмірів і забезпечують скорочення. В кожному пучку м'язові волокна зв'язані одне з одним пухкою волокнистою сполучною тканиною у вигляді тонкої сітки. Пучки м'язових волокон сполучені між собою прошарками сполучної тканини. Весь м'яз зовні також вкритий сполучною тканиною. Сухожилки м'яза побудовані з щільної сформованої сполучної тканини. Колагенові волокна сухожилків проникають у м’язове черевце І там навколо посмугованих м'язових волокон утворюють кілька шарів, які міцно сполучають черевце із сухожилком. Сукупність сполучної тканини утворює так званий м'який скелет м'яза. До м'яза, як і до інших органів, підходять нерви і кровоносні судини. В складі нервів проходять рухові (відцентрові, еферентні) і чутливі (доцентрові, аферентні) волокна. Нервові імпульси, що передаються по рухових нервових волокнах від мозку до м'яза, зумовлюють його скорочення. По чутливих нервових волокнах у мозок надходить інформація з м'язових рецепторів про стан м'яза. Як орган з інтенсивним обміном речовин, м'яз має добре кровопостачання, інтенсивність якого регулюється автономною (вегетативною) нервовою системою. Найчастіше один і той самий м'яз отримує кров, а з нею і поживні речовини з кількох артерій. Посмугована м'язова тканина складається з довгих і товстих волокон (10—12 см завдовжки). Вона входить до складу скелетної й мімічної мускулатури, м'язів рота, язика, глотки, гортані, верхньої частини стравоходу, діафрагми. Скелетна мускулатура здатна довільно (свідомо) скорочуватися (скорочення у відповідь на імпульси йдуть від кори великих півкуль). Швидкість скорочення посмугованої мускулатури в 10—25 разів більша, ніж м'язів з непосмугованої м'язової тканини. М'язове волокно посмугованої тканини вкрите оболонкою — сарколемою. Під оболонкою міститься цитоплазма з великою кількістю ядер, розміщених по периферії цитоплазми, і скоротливими нитками — міофібрилами. За допомогою електронного мікроскопа встановлено, що міофібрили складаються з протофібрил, до складу яких входить білок: тонкі протофібрили — актин, товсті — міозин. Актин і міозин називають скоротливими білками, однак самі вони не здатні скорочуватись. Скорочується тільки актоміозиновий комплекс за рахунок того, що нитки міозину глибше заходять між нитками актину, реагуючи між собою. Нервові волокна складаються з аксонів, вкритих оболонкою. Вони утворюють черепномозкові й спинномозкові нерви, що сполучають центральну нервову систему з усіма органами тіла. Нейроглія здійснює опорну, трофічну, секреторну і захисну функції. Усі елементи нервової тканини становлять єдину нервову систему організму, яка здійснює взаємозв'язок тканин і органів всередині організму та зв'язок організму із зовнішнім середовищем. Типи м’язових волокон: 1 — посмуговані; 2 — гладенькі; 3 — серцеві. 2. М’язи як орган Орган — це система тканин, пов'язаних спільністю походження й розвитку, що має певну форму, топографію і функцію. Кожний орган складається з різних тканин, які структурно і функціонально взаємопов'язані. Організм функціонує як єдине ціле. Органи, що утворюють ту чи іншу систему, розвиваються із спільного зародка, виконують одну функцію і топографічне сполучені між собою. В організм людини входить апарат руху серед якого виділяють м’язову систему. М'яз, як і всі інші органи, має складну будову (мал. 106). До його складу входить кілька тканин. Основу скелетного м'яза становить посмугована м'язова тканина. В кожному м'язі розрізняють активну (м'язове черевце, або тіло) і пасивну (сухожилки) частини. Як правило, м'яз має два сухожилки, якими він прикріплений до кісток (місце прикріплення сухожилка до кістки позбавлене окістя і називається горбистістю). М'язове черевце складається з багатьох м'язових волокон, що утворюють пучки різних розмірів і забезпечують скорочення. В кожному пучку м'язові волокна зв'язані одне з одним пухкою волокнистою сполучною тканиною у вигляді тонкої сітки. Пучки м'язових волокон сполучені між собою прошарками сполучної тканини. Весь м'яз зовні також вкритий сполучною тканиною. Сухожилки м'яза побудовані з щільної сформованої сполучної тканини. Колагенові волокна сухожилків проникають у м’язове черевце І там навколо посмугованих м'язових волокон утворюють кілька шарів, які міцно сполучають черевце із сухожилком. Сукупність сполучної тканини утворює так званий м'який скелет м'яза. До м'яза, як і до інших органів, підходять нерви і кровоносні судини. В складі нервів проходять рухові (відцентрові, еферентні) і чутливі (доцентрові, аферентні) волокна. Нервові імпульси, що передаються по рухових нервових волокнах від мозку до м'яза, зумовлюють його скорочення. По чутливих нервових волокнах у мозок надходить інформація з м'язових рецепторів про стан м'яза. Як орган з інтенсивним обміном речовин, м'яз має добре кровопостачання, інтенсивність якого регулюється автономною (вегетативною) нервовою системою. Найчастіше один і той самий м'яз отримує кров, а з нею і поживні речовини з кількох артерій. М’язи виконують роботу у зв’язку із здатністю скорочуватися. Скорочуються ж вони завдяки наявності особливих скоротливих елементів, які називаються міофібрилами. Коли ми говоримо про м’язи, то звичайно уявляємо собі скелетні, або посмуговані м’язи, які ще називають соматичними. Однак крім них, в нашому організмі є ще непосмуговані, або гладенькі, та серцеві м’язи. Непосмуговані м’язи входять до складу внутрішніх органів та судинної системи, а серцеві — утворюють стінки серця. 3. Класифікація м’язів За формою розрізняють три основних види м'язів — довгі, короткі і широкі. Довгі м'язи розміщені переважно на кінцівках. Бони мають веретеноподібну форму. Деякі довгі м'язи починаються кількома голівками на різних кістках або в різних місцях однієї кістки, потім ці голівки з'єднуються і на другому кінці м'яза переходять у спільний сухожилок. Відповідно до кількості голівок такі м'язи називають двоголовими, триголовими і чотириголовими. Короткі м'язи розміщені між окремими хребцями і ребрами; тут частково збереглося сегментарне розміщення м'язів. Широкі м'язи розміщені переважно на тулубі і мають форму пластів різної товщини. Сухожилки таких м'язів являють собою широкі пластинки (апоневрози; м'язи живота). М'язову систему людини поділяють на групи відповідно до частин тіла. М'язи голови поділяють на дві групи — жувальні й мімічні. Жувальні м'язи представлені чотирма парами сильних м'язів, спільним для яких є те, що вони починаються на кістках черепа, а закінчуються на різних ділянках нижньої щелепи (власне жувальні, скроневі тощо). Під час скорочення вони підіймають нижню щелепу і рухають її вперед, назад або в боки, що забезпечує перетирання їжі зубами. Мімічні м'язи — це тонкі м'язові пучки, які одним своїм кінцем прикріплюються до кісток черепа, а другим вплітаються в шкіру, деякі вплітаються в шкіру обома кінцями (колові м'язи рота і ока). Скорочення мімічних м'язів зумовлює зміщення шкіри, що визначає міміку обличчя. Прояв складних відчуттів — радощів, презирства, горя, подиву, болю тощо — визначається численними комбінаціями скорочень мімічних м'язів. Найбільшими мімічними м'язами є лобовий, щічний, колові м'язи рота і очей, надчерепний та ін. М'язи шиї приводять у рух голову і шию. Найдовший з них — груднино-ключично-соскоподібний (див. мал.), який двома своїми ніжками починається на груднині й ключиці І прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої кістки. Під час однобічного скорочення цього м'яза шия нахиляється в той чи інший бік з одночасним повертанням голови в протилежному напрямку. При скороченні обох м'язів голова підтримується у вертикальному положенні, у разі максимального скорочення їх вона відкидається назад. Мал.. Форми скелетних м'язів: 1 — одноперистий; 2 — двоперистий; 3 — двоголовий; 4 — триголовий; 5 — двочеревцевий; б — коловий; 7 — прямий; 8 — поперечний М'язи тулуба поділяють на м'язи грудей, спини, живота. М'язи грудей поділяють на м'язи грудей, що належать до плечового поясу і верхніх кінцівок (великий і малий грудні м'язи, підключичний та ін.), і власне грудні м'язи (зовнішні й внутрішні міжреберні м'язи). Великий і малий грудні м'язи здійснюють рухи верхніх кінцівок. Зовнішні й внутрішні міжреберні м'язи беруть участь у дихальних рухах. Зовнішні міжреберні м'язи підіймають ребра (вдих), а внутрішні — опускають їх (видих). М'язи спини поділяють на поверхневі й глибокі. Поверхневі м'язи спини (трапецієподібний, найширший) рухають лопатки, шию, голову, плече і опускають руки вниз. Глибокі м'язи (ромбоподібні, верхній і нижній зубчасті) рухають лопатки, підіймають і опускають ребра під час дихання. М'яз — випрямляч хребта підтримує тіло у вертикальному положенні, розгинає спину. Мал. М'язи людини: 1 — згиначі кисті; 2 — двоголовий м'яз плеча; 3 — триголовий м'яз плеча; 4 — великий грудний; 5 — зовнішній косий м'яз живота; в — прямий м'яз живота; 7 — клубовопоперековий; 8 — кравецький; 9 — чотириголовий м'яз стегна; 10, 21 — литкові; 11, 17 — дельтоподібні; 12 — груднино-ключично-соско-подібний; 13 — жувальні; 14 — коловий м'яз рота; 15 — коловий м'яз ока; /6 — розгиначі кисті; 18 — трапецієподібний м'яз; 19 — широкий м'яз спини; 20 — великий сідничний м'яз; 22 — двоголовий м'яз стегна М'язи живота беруть участь в утворенні передньої й бічних стінок черевної порожнини. Прямі м'язи живота згинають тулуб уперед. Косі м'язи живота нахиляють хребет у боки. М'язи живота утворюють черевний прес, який сприяє утриманню органів порожнини в нормальному положенні. М'язи верхніх кінцівок поділяють на м'язи плечового поясу і м'язи вільної верхньої кінцівки. М'язи плечового поясу зумовлюють рухи верхньої кінцівки в плечовому суглобі. Найбільш розвинений дельтоподібний м'яз, що підіймає руку до горизонтального положення. Найбільш вираженими м'язами плеча є двоголовий і триголовий. Перший, розміщуючись на передній поверхні плечової кістки, під час скорочення згинає руку в плечовому й ліктьовому суглобах. Він прикріплений Двома верхніми сухожилками до лопатки, а нижнім — до передпліччя. Триголовий, розміщуючись на задній поверхні плечової кістки, є антагоністом двоголового і розгинає обидва суглоби. Від його верхнього кінця відходять сухожилки, один з яких прикріплюється до лопатки, а два інших — До задньої поверхні плечової кістки. Сухожилок нижнього кінця триголового м'яза проходить по задній поверхні ліктьового суглоба і прикріплюється до ліктьової кістки. М'язи передпліччя згинають і розгинають його, кисть і пальці, а також повертають передпліччя навколо осі. М'язи кисті розводять і зводять пальці, згинають і розгинають фаланги пальців. М'язи нижніх кінцівок поділяють на м'язи тазового поясу і м'язи вільної нижньої кінцівки. М'язи тазостегнової ділянки починаються від кісток таза прикріплюються до стегнової кістки. Серед них виділяють клубово-поперековий, великий, середній і малий сідничні м'язи. Вони зумовлюють згинання й розгинання в кульшовому суглобі, нахилення тулуба вперед тощо. Крім того, вони підтримують тіло у вертикальному положенні, тому в людини розвинені краще, ніж у тварин. Двоголовий м'яз стегна згинає гомілку і розгинає стегно, чотириголовий — розгинає гомілку в колінному суглобі. М'язи, що приводять у рух стопу й пальці, розміщені на гомілці. Найбільший з них — литковий, який у людини досягає найбільшого розвитку, бо вся маса тіла припадає на ноги. Він також згинає стопу. Передній великогомілковий м'яз розгинає стопу. 4. Допоміжні апарати м’язів Крім основних частин (тіла і сухожилків) м’язи мають різноманітні додаткові анатомічні утворення, які прийнято називати допоміжними апаратами. Вони забезпечують м’язам сприятливі умови і полегшують їхнє функціонування. Найважливішими серед них є фасції, піхви сухожилків, синовіальні сумки і сесамовидні кістки. Фасції — це тоненькі, міцні, напівпрозорі сполучнотканинні оболонки, які у вигляді футлярів вкривають окремі м’язи, поверх їхнього епімізію, і цілі групи м’язів, а то й усю мускулатуру певної ділянки тіла. Вони мають різну товщину і щільність, що пропорційні силі підлеглих м’язів. Розрізняють поверхневі та глибокі фасції. Фасції мають велике значення — вони захищають м’язи від тертя, впливають на напрям м’язової тяги, утворюють міжм’язові перегородки, розтягують судини і тим полегшують пересування по них крові та лімфи. Фасції відіграють важливу роль у фіксації м’язів, перешкоджають поширенню запальних процесів, а також захищають поверхневі судини і нерви від зовнішніх механічних ушкоджень. Піхви сухожилків мають вигляд товстих сполучнотканинних трубок, які оточують довгі сухожилки м’язів у певних місцях, як, наприклад, на кисті та стопі. Внутрішня поверхня цих трубок, а також і самі сухожилки, вистелені синовіальною оболонкою. Синовіальна оболонка виділяє всередину піхви прозору в’язку рідину, яка полегшує тертя сухожилків об стінки піхви. Піхви сухожилків також фіксують сухожилки у певному положенні і регулюють напрям м’язової тяги. Синовіальні сумки подібні до тонких замкнутих сполучнотканинних мішечків різних розмірів, що наповнені синовіальною рідиною. Вони розташовуються у місцях найбільшого тертя — навколо сухожилків, під м’язами, під шкірою тощо. Інколи синовіальні сумки сполучаються з порожниною суглоба та між собою. Сесамовидні кістки є допоміжними утворами м’язів і суглобів. Вони розміщуються у товщі сухожилків деяких м’язів, поблизу місця приєднання їх до кісток. Сесамовидні кістки піднімають сухожилок над кісткою або суглобом, збільшуючи кут прикріплення сухожилка, а отже і силу м’яза. Найбільша сесамовидна кістка — колінна чашечка, значно менша — горохоподібна кістка зап’ястка, а також кісточки біля основ перших фаланг великих пальців на кисті і стопі. М’язи людини зовні і за своєю будовою принципово нічим не відрізняються від м’язів тварин. 5. Функція м’язів М’язи виконують безліч функцій, що стосуються найрізноманітніших сторін життєдіяльності організму. Вони забезпечують усі рухові процеси в організмі. Так з участю м’язів відбувається переміщення крові по судинах, вмісту травного тракту, дихальні рухи грудної клітки тощо. Завдяки скороченню м’язів людина переміщується в просторі, виконує фізичну роботу, висловлює свої думки і почуття. М’язи виконують роботу у зв’язку із здатністю скорочуватися. Скорочуються ж вони завдяки наявності особливих скоротливих елементів, які називаються міофібрилами. Скорочуючись, м'яз стає коротшим і товщим, при цьому він виконує певну механічну роботу. Величина виконуваної роботи залежить від сили його скорочення і довжини, на яку м'яз коротшає. Сила м'яза пропорційна кількості м'язових волокон, з яких він побудований, а точніше — площі поперечного перерізу всіх м'язових волокон м'яза. Мал. Схематичне зображення м'яза: м'яз (а) складається з м'язових волокон (б), кожне з них містить міофібрили (е). Міофібрила (г) складається з товстих і тонких мюфіламентів (д). На рисунку показано один саркомер, обмежений з двох боків лініями (Zсмужки): / — ізотропний диск; А — анізотропний диск; Н — ділянка з меншою анізотропністю. Поперечний розріз міофібрили (е) дає уявлення про гексагональне розміщення товстих (міозинових) і тонких (актинових) міофіламентів Фізичні навантаження розвивають м’язи, сприятливо впливають на організм людини, роблять людину витривалою, дужою, працездатною. Фізичні навантаження корисні для всіх, незалежно від віку, професії, стану здоров’я. Вони благотворно впливають на центральну нервову систему, обмін речовин, а значить і на опірність організму до захворювань і передчасне старіння. Останнім часом вчені і лікарі все більше уваги приділяють проблемі впливу фізичної активності людини на її здоров’я. Сучасний спосіб життя, особливо у містах, сприяє розвитку гіподинамії (гіпокінезії), тобто зниження м’язової діяльності людини. Гіподинамія поряд з іншими несприятливими факторами, такими як великі навантаження, які припадають на нервову систему сучасної людини, забруднення зовнішнього середовища, шкідливі звички (наркоманія, паління, надмірне вживання алкоголю), недотримання режиму харчування, роботи, відпочинку тощо поступово призводять до порушення обміну речовин, а з часом і до виникнення ряду небезпечних захворювань, широко розповсюджених на сучасному етапі: нервової системи, серця, кровоносних судин та ін. Розумовий і фізичний розвиток, ріст і формування організму дітей також зумовлені їхньою м’язовою діяльністю. М’язовій діяльності належить провідна роль у розвитку нервової системи, скелета, м’язової системи і внутрішніх органів. Отже, щоб забезпечити нормальний розвиток дітей, школярів необхідно їх залучати до помірних гімнастичних вправ і посильної фізичної праці вдома, в садку, на городі, на пришкільній ділянці тощо. У м’язах відбувається інтенсивний обмін речовин з перетворенням хімічної енергії поживних речовин на механічну і теплову. Енергія утворюється під час розщеплення аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ), що міститься в м’язах, а також за рахунок дуже складних окисних процесів. Мається на увазі розщеплення складних органічних речовин, зокрема глікогену, до вуглекислого газу і води, що відбувається в м’язах за умови наявності кисню. Близько 30% утвореної енергії використовується для механічної роботи, а 70% її перетворюється в тепло. Тобто більша частина хімічної енергії м’язів виділяється у вигляді тепла і йде на зігрівання організму. Тому коли людина працює, їй стає жарко. Отже, м’язи є потужним генератором тепла і беруть участь в підтриманні постійної температури тіла. М’язи впливають на розташування і функції внутрішніх органів, сприяють течії крові і лімфи, беруть участь в обміні речовин. Крім того, м’язи — один із найважливіших аналізаторів, що сприймає положення тіла в просторі і взаємне розташування його частин. М’язи в живому організмі постійно перебувають в стані деякого напруження. Такий стан часткового скорочення називається тонусом м’язів. Тонус м’язів знижується під час пригнічення свідомості (наприклад у період сну або під дією наркозу), але повністю зникає лише після смерті. Як і вся діяльність м’язів, їх тонус регулюється нервовою системою. Особливість такого скорочення полягає в тому, що воно не супроводжується втомою. Ступінь розвитку та сила м’язів у різних людей неоднакові, оскільки залежать від особливостей конституції, статі, професії, віку та інших факторів. Наприклад, сила м’язів у чоловіків більша, ніж у жінок; у похилому віці — менша, ніж у молодому. М’язова система становить значну частину загальної маси тіла людини. Якщо у новонароджених маса становить 23% маси тіла, а у 8 років — 27%, то в 17-18 років вона досягає 43-44%, а у спортсменів з добре розвинутою мускулатурою — навіть 50%. Анатомічною одиницею скелетної м’язової системи є м’яз. 6. Опорно-руховий апарат Одним з важливих моментів пристосування організму до навколишнього середовища є рух. Він здійснюється системою органів, до яких належать кістки, їх з'єднання і м'язи, що об'єднані в єдине ціле — апарат руху, або опорнорухову систему. Усі кістки, з'єднані між собою різними видами сполучної тканини, утворюють скелет — пасивну частину апарату руху, а прикріплені до кісток скелетні м'язи — його активну частину. Кістково-м'язова система підтримує людину у вертикальному положенні (кістки хребта і нижніх кінцівок). Захисну функцію виконують кістки черепа, хребта, грудної клітки, таза, а також м'язи живота, захищаючи від впливу зовнішніх факторів головний і спинний мозок, легені, серце та органи черевної порожнини. Рухову функцію виконують кістки і м'язи кінцівок, хребет, м'язи спини і грудей. Кровотворну функцію виконують переважно плоскі кістки, в яких міститься червоний кістковий мозок. Як депо деяких мінеральних солей і мікроелементів, скелет бере участь у мінеральному обміні (солей кальцію, заліза, фосфору), а м'язи, депонуючи глікоген, — у вуглеводному обміні. Скелет людини, хоча й подібний до скелета тварин, має певні особливості, що пов'язано з прямоходінням та трудовою діяльністю. Скелет людини поділяють на скелет тулуба, скелет верхніх і нижніх кінцівок, скелет голови — череп (мал. 102). Скелет тулуба складається з хребта і грудної клітки. Хребет поділяють на п'ять відділів: шийний, що складається з 7 хребців, грудний — з 12, поперековий — з 5, крижовий — з 5 і куприковий — з 4—5 хребців. Останні 9—10 хребців зрослися між собою. Отже, в хребті налічується 33—34 хребці. Хребці — короткі кістки, розміщені одна над одною. Хребець складається з тіла, дуги і семи відростків. Задній відросток (непарний) можна промацати на спині у вигляді горбка. Між дугою й тілом хребця є отвір. Отвори усіх хребців утворюють хребетний канал, в якому розміщений спинний мозок. Розміри тіл хребців залежать від навантаження на них: вони найменші в шийному відділі і найбільші — в поперековому. Хребці, з'єднуючись один з одним за допомогою хрящів і зв'язок, утворюють гнучкий і еластичний хребетний стовп, якому властива значна рухливість. Для хребта людини характерні вигини, які надають йому форми, що в профіль нагадує латинську літеру S. Шийний і поперековий вигини спрямовані вперед (лордоз), грудний і крижовий — назад (кіфоз). Така форма хребта є результатом прямоходіння, вона надає хребту пружності. У новонародженого хребет прямий (крім невеликого крижового вигину) і тільки з розвитком прямоходіння утворюються всі вигини: шийний, коли дитина починає тримати голову, грудний, коли починає сидіти, поперековий і крижовий, коли починає стояти. Вигини хребта збільшують розміри грудної й тазової порожнин, полегшують утримання рівноваги і забезпечують пом'якшення поштовхів та струсів тіла під час стрибків і бігу. Сильні вигини грудного відділу (сутулість, горб) або поперекового ("внутрішні горби"), а також більш-менш виражені вигини вбік (сколіоз) розвиваються при різних захворюваннях (рахіт) або внаслідок неправильної пози під час роботи (наприклад, під час тривалого сидіння за партою, столом). Мал. Скелет людини: І — череп; 2 — хребет; 3 — ключиця; 4 — ребро; 5 — груднина; в — плечова кістка; 7 — променева кістка; 8 — ліктьова кістка; 9 — кістки зап'ястка; 10 — кістки п'ястка; 11, 13— фаланги пальців; 12, 19, 20 — тазові кістки (12 — сіднична, 19 — лобкова, 20 — клубова); 14 — кістки заплесне і плесна; 15 — великогомілкова кістка; 16 — малогомілкова кістка; 17— надколінок; 18 — стегнова кістка Грудна клітка утворена непарною грудною кісткою (грудниною), 12 парами ребер і грудними хребцями. Ребра рухомо-з'єднані з хребцями (у них є суглобові ямки для зчленування з голівками ребер) і напіврухомо (за допомогою хрящів) з грудною кісткою. Грудна кістка, або груднина, належить до плоских кісток. З нею з'єднуються передніми кінцями 7 пар ребер (згори вниз). Наступні 3 пари з'єднуються одна з одною своїми хрящами (нижня до верхньої), утворюючи реберну дугу. Передні кінці 11ї і 12ї пар ребер не досягають дуги і вільно закінчуються в м'язах черевної стінки. Грудна клітка обмежує грудну порожнину, в якій розміщені серце, легені, стравохід, трахея, судини і нерви. Вона бере участь у дихальних рухах завдяки ритмічним скороченням міжреберних м'язів. Форма грудної клітки зазвичай схожа на конус, зрізана верхівка якого звернута вгору, а основа — вниз, і залежить від статі, віку, статури й фізичного розвитку людини. Вона може бути широкою і короткою, довгою і вузькою. У зв'язку з прямоходінням передньозадній розмір грудної клітки людини, на відміну від тварин, менший від поперечного. Добре розвинена грудна клітка в людей, які займаються фізичною працею, фізкультурою і спортом. Скелет верхніх кінцівок складається із скелета плечового поясу, за допомогою якого кінцівки з'єднуються з тулубом (лопатка, ключиця), і скелета вільних верхніх кінцівок. Лопатка — плоска кістка трикутної форми, яка передньою поверхнею прилягає до задньої стінки грудної клітки. її зовнішній кут має суглобову ямку, до якої приєднується голівка плечової кістки. Ключиця має Sподібну форму, її контури добре видно під шкірою і її завжди можна промацати. Груднинний кінець ключиці з'єднується з грудниною, зовнішній — з відростком лопатки. Функція ключиці полягає в тому, що вона відсуває плечовий суглоб від грудної клітки, забезпечуючи значну свободу рухів верхніх кінцівок. Скелет вільної верхньої кінцівки утворюють плечова кістка, дві кістки передпліччя — ліктьова і променева та кістки кисті. Кисть утворена кістками зап'ястка, п'ястка та фалангами пальців. Зап'ясток складається з двох рядів дрібних кісток, що з'єднуються між собою, з передпліччям і кістками п'ястка (до складу зап'ястка входить вісім кісток). П'ять п'ясткових кісток входить до складу кисті. Фаланги утворюють скелет пальців. Перший, або великий, палець має дві фаланги, решта пальців — по три. Скелет нижніх кінцівок утворений тазовим поясом і скелетом вільних нижніх кінцівок. До складу тазового поясу входять дві тазові кістки, які спереду з'єднані одна з одною, а ззаду утворюють з крижовим відділом хребта малорухомий суглоб. У дітей тазова кістка складається з трьох кісток (клубової, сідничної і лобкової), відокремлених одна від одної хрящем. Тільки після 16 років вони зростаються в одну. На місці їх зростання є вертлюжна суглобова западина, куди входить голівка стегнової кістки. Складна будова тазової кістки зумовлена її функцією. З'єднуючись із стегном і крижовим відділом хребта, тазові кістки переносять масу тіла на нижні кінцівки і забезпечують функцію руху, опори і захисту. У зв'язку з вертикальним положенням тіла людини таз у неї ширший і масивніший, ніж у тварин. Він має вигляд чаші і підтримує внутрішні органи черевної порожнини. Таз жінки ширший і коротший, ніж у чоловіка. Це зумовлено значенням таза жінки як родового каналу. До кісток вільної нижньої кінцівки належать стегнова кістка, надколінок, великогомілкова, малогомілкова і кістки стопи. Великогомілкова й малогомілкова кістки утворюють гомілку. Стопу утворюють кістки заплесна, плесна і фаланги пальців. Заплесно має 7 кісток, з яких найбільшими є п'яткова й надп'яткова. З надп'ятковою кісткою гомілкові кістки утворюють суглоб. Плесно складається з п'яти довгих кісток. Фаланги утворюють скелет пальців, їх кількість така сама, як і в руці. Стопа як єдине ціле виконує опорну функцію під час стояння і ходіння. З'єднуючись між собою, кістки стопи утворюють склепіння, яке опуклою частиною звернене вгору. Така будова пов'язана з "вертикальним положенням тіла людини, із збільшенням навантаження на стопу при прямоходінні. Склепінчаста стопа значно пом'якшує поштовхи під час ходіння. Кістки голови, або череп, міцно з'єднані між собою швами. Винятком є нижня щелепа. Череп утворює коробку для мозку, оточує отвори, де починаються органи дихання, травлення і органи чуття. Кістки черепа також виконують опорну функцію для дихальних шляхів (порожнина носа) і травної системи (порожнини рота, глотки). Скелет голови поділяють на мозковий і лицевий. Використана література: Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл. Енциклопедія. Анатомія людини. – К., 2001. Медична енциклопедія. В 4-х книгах. – Т.3. – М., 1986. Яковлєв В.О, Феник С.Й. Анатомія м’язової системи (Myologia). – К., 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (24.06.2012)
Просмотров: 885 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: