Реферат на тему СТЕБЛО ТА ЛИСТОК - Біологія - Реферати - Каталог статей

СТЕБЛО Стебло з'єднує корінь і листя, по ньому пересуваються вода, розчини мінеральних солей і органічних речовин. У стеблі часто відкладаються запаси поживних речовин. Розгалуження його дає крону. На стеблі утворюються листки і органи статевого розмноження.— квітки. Воно часто є органом вегетативного розмноження рослин. Видозміни стебла є органами захисту, асимі-ляції та ін. Ріст рослин супроводиться їх розгалуженням. Найбільш поширені три типи галуження: дихотомічне, моноподіальне і симподіальне. Дихотомічне галуження виявляється в тому, що точка росту ділиться на дві і ріст відбувається в двох напрямах, тобто утво-рюються дві рівнозначні гілки. Через якийсь час точки росту цих гілок знову діляться і т. д. Дихотомічне галуження властиве водоростям, мохам, плаунам. Моноподіальне — це таке галуження, коли головний пагін весь час росте з верхівкової бруньки, а бічні — з бічних. Воно характерне для ялини, сосни, модрини. Симподіальне галуження виникає з дихотомічного або моноподіального. Прикладом першого може бути селагінела, в якої одна з гілок розвивається швидше, зсуває вбік другу гілку і набу-ває положення головної осі. Через якийсь час повторюється те саме. В результаті такого росту головна вісь складається з окре-мих частин.Симлодіальне галуження, що виникає з моноподіального, характерне для дерев — берези, верби, в'яза, липи та ін. У цьому випадку з верхівкової бруньки головна вісь розвивається протягом короткого часу. Потім головна брунька відстає в рості або зовсім відмирає, і ріст головної осі продовжує бічна брунька. Через певний час і ця брунька відмирає, поступаючись місцем перед іншою бічною брунькою. В результаті такого росту головна вісь складається з кількох частин. Форма стебла. Найпоширеніша форма - циліндрична. У по-перечному розрізі стебло буває округле (у берези, дуба, сосни, ялини); тригранне (в осок, смикавця); чотиригранне (у губо-цвітих — глухої кропиви, м'яти, зеленчука), багатогранне (у кактусів);-сплюснуте (у плоскухи). Безлисту частину стебла, на якій розвивається квітка або суцвіття, називають стрілкою (у цибулі, кульбаби). Нижня частина стебла в таких рослин укорочена, листки зібрані в прикореневу розетку. За будовою стебла всі рослини поділяються на дерева, кущі і трави. У трав стебло часто соковите, м'яке, зелене. Звичайно воно росте протягом одного періоду вегетації. В однорічних рослин стебло часто засихає до закінчення вегетаційного періоду, у багагаторічних з похолоданням надземні частини гинуть, а підземні кореневища, цибулини, бульби) перезимовують. На поверхні грунту часто зберігаються укорочені стебла і прикореневі розетки дворічних і багаторічних рослин (синяк, кульбаба). У більшості злакових стебло складається з порожнистих меживузлів, скріплених вузлами, і називається соломиною. У дерев і кущів стебла здерев'янілі, тверді. У дерев добре розвинутий стовбур, верхня частина його розгалужується в більш-менш розвинуту крону. У кущів стебла також міцні, здерев'янілі, галузяться від основи, утворюючи 3—15 однакових стебел (ліщина, шелюга, калина). У напівкущів (чебрець, шавлія лікарська) дерев'яніє тільки нижня частина стебел, а верхня (трав'яниста) — щороку підмерзає. За тривалістю життя рослини поділяються на однорічні, дво-річні і багаторічні. Однорічні рослини починають свій розвиток з насіння. Про-тягом літа в них утворюються квітка і плоди; до зими вегетатив-ні органи відмирають. До однорічних рослин належать усі хлібні злаки — ярі й озимі (пшениця, жито, ячмінь, просо, кукурудза та ін.). У степах і на луках, де в травостої переважають злаку і бобові, однорічників мало. Значно більше їх у пустинях і на-півпустинях. У дворічних рослин, повний цикл розвитку відбувається за два роки. У перший рік з насіння виростають добре розвину-тий, часто м'ясистий корінь, укорочене стебло, листя. Протягом другого року вегетації виростає розвинуте стебло з квітками і пло-дами. Найтиповішими представниками цієї групи рослин є морква, буряк, цибуля, капуста. До багаторічних належить переважна більшість видів рослин світу. Від холодної тундри і до тропіків майже всі рослинні типи (ліс, степ, луки, болота) складаються з багаторічних рослин, до яких належать трави, кущі й дерева. Вони живуть десятки, сотні, а часом і тисячі років. За свій вік вони багато разів цвітуть і плодоносять. Для повного циклу розвитку (від насінини до насінини) одно-річним ефемерним (з коротким вегетаційним періодом) рослинам степів і пустинь потрібно 25—30 днів. Багаторічні трави відми-рають на 5—30-му році життя, кущі живуть 25—100 років. Най-більш довговічні дерева. Липа може жити 1000 років, ялина — 1200, дуб — 1200, ліванський кедр і тис — 3000, секвойя (мамон-тове дерево) - понад 4000 років. Стебла бувають прямостоячі, повзучі, чіпкі і виткі. У пере-важної більшості рослин стебло прямостояче. У таких рослин, як суниці, барвінок, вербозілля лучний чай, стебло стелиться по землі. З вузлів утворюються додаткові корені, якими ці рос-лини закріплюються на поверхні, укорінюються. Такі стебла називають повзучими. Квіткові пагони цих рослин розміщуються здебільшого вертикально. У винограду, плюща на стеблі є пристосування (причіпки, вусики), якими вони прикріплюються до стовбурів дерев, кам'яних стін, гранітних скель. Такі стебла називаються чіпкими, У бережи польової (Convolvulus arvensis), що засмічує польові культури, плетухи звичайної (Calystegia sepium), яка росте по берегах річок, і хмелю стебла в'ються навколо рослин з міцними стеблами. Такі стебла називаються виткими. Рослини з чіпкими і виткими стеблами називають ліанами. У флорі помірного клімату ліани зустрічаються рідко. Більше їх у тропічних вологих лісах. Особливо цікава тропічна ліана — ротангова пальма, що має стебло завдовжки до 300 м і завтовшки — 2— 4 см. Розміри стебел. Стебла бувають різних розмірів. Так, у вольфії безкореневої (Wolffia arrhiza), що росте в стоячих водоймах України, довжина стебла не більша за 2 мм. Значних розмірів дося-гають стовбури основних лісових порід. Так, у дуба звичайного він досягає 40 м, у ясеня звичайного — 35 м, сосни звичайної — 50 м і в смереки білої — 70 м. Найвищі дерева світу австралійські евкаліпти — 155 м з діаметром стовбура біля основі 10 м. Товщина стовбура африканського баобаба досягає 12 м. Видозміни стебла. Крім основної функції, стебла виконують ще додаткові, пов'язані з їх видозмінами. Тонкі стебла паразитної рослини повитиці втрачають хлоро-філ. У певних місцях її стебла утворюються присоски, які своїми виростами проникають до провідних пучків рослини-хазяїна. При-сосками вони беруть з рослини-хазяїна готові поживні речовини. У кактусів і кактусоподібних молочаїв тропічних країн потовщені м'ясисті стебла зелені й виконують функцію листків. У тканинах стебла утворюються значні запаси води. Листки как-тусів перетворилися в колючки. У винограду, гарбуза, кавуна, огірків вирости стебла утво-рюють вусики (мал. 27), якими рослини прикріплюються до різ-них предметів або рослин з міцним стеблом. У значної кількості багаторічних рослин (особливо злаків, осок) утворюються підземні стебла — кореневища, (мал. 28) на яких є невеликі лускаті листки буруватого кольору. Ростова частина їх закінчується верхівковою брунькою. Зовні кореневища подібні до коренів; кореневого чохлика в них немає. У осок і злаків кореневища тонкі, шнуроподібні, у купини, конвалії — короткі, товсті й вузлуваті. У м'ясистих укорочених підземних стеблах (бульби картоплі, земляної груші) утворюється крохмаль. Бульби вкриті редукова-ними листками, у пазухах яких утворюються бруньки (вічка). На-весні висаджені в грунт бульби при відповідній температурі і воло-гості проростають. З вічок утворюються надземні стебла. Бульби зв'язані із стеблом видовженими кореневищами — столонами. У деяких рослин (кольрабі, тропічних епіфітних орхідей) утворюються зелені надземні бульби. У городньої цибулі на першому році життя в грунті утворюється цибулина. Вона скла-дається з укороченого стебла — денця і видозмінених м'ясистих листків, що тісно прилягають один до одного. Як і бульба, цибу-лина є органом вегетативного розмноження. ЛИСТОК Листки — це асиміляційний апарат, за допомогою якого в рослинах відбувається фотосинтез, газообмін, транспірація, вбирання поживних речовин при позакореневому живленні, виділення ефірних олій, фітонцидів, що має велике значення у формуванні рослинних угруповань, у боротьбі з хворобами тощо. Ці функції, особливо фотосинтез, найкраще здійснюються при максимальній поверхні листка порівняно з його об'ємом. Це буває в рослин з пластинчастою будовою листків. Важливе значення має й середовище. Водне середовище порів-няно з повітрям має більшу густину, здатне завдавати сильніших механічних ударів при переміщенні (рідні течії). Під впливом цих умов листки водяних рослин набули іншої форми; спостеріга-ється гетерофілія — різнолистість в однієї рослини. У листків, що розміщені у воді, утворюються великі розсічені листкові пластинки, окремі частини яких мають ниткоподібну форму (рдесник, водяний жовтець). Листки, що лежать на поверхні води — пластинчасті. Вони порівняно невеликі (наприклад, в елодеї). Листки ростуть своєю основою (базальний ріст). Лише листки папороті ростуть верхівкою (як і стебло). У південно-африканської рослини вельвічії листок не опадає і має необмежений ріст. Більшість листків складається з листкової пластинки, череш-ка та прилистків — невеликих, різної форми утворів біля основи черешка. На черешку листкова пластинка повертається до світла. За допомогою черешків у рослин створюється листкова мозаїка — розміщення пластинок, при якому кожна освітлена сонцем. У цьо-му велике значення має різна довжина та вигнутість черешків, різні розміри листкових пластинок та висока їх світлочутли-вість. Прилистки звичайно парні і мають вигляд плівок, лусок, щетинок, дрібних листочків тощо. Вони утворюються раніше від інших частин листка і виконують захисну функцію. В багатьох рослин прилистки видозмінюються і мають вигляд колючок (біла акація), пластинок (горох, підмаренник), лійкоподібного утвору (гречка та ін.). Коли листки розпустяться, прилистки або опа-дають (у фікуса), або продовжують функціонувати. Часто у листків утворюється піхва. Це розширена нижня частина черешка або пластинки листка, яка частково або повністю охоплює стебло. Піхва буває трубчаста або жолобчаста. Вона захищає молоді ростучі частини стебла або пазушних бруньок; іноді зміцнює стебло. Піхви добре розвинуті у злаків, осок, багатьох зонтичних, орхідних та ін. У бананів із піхв листків утворюється високе (до 15 м) несправжнє стебло. У багатьох злаків оригінальною час-тиною листка є язичок, — невеликий безбарвний плівковий виріст у місці переходу піхви листка в пластинку. З його допомогою пластинка листка відгинається від стебла і тому краще освітлю-ється; він закриває щілину між стеблом і піхвою листка, перешко-джаючи проникненню до меристемних тканин різних шкідни-ків, спор грибів та води. У багатьох злаків у місці переходу листко-вої пластинки в піхву утворюються світліше забарвлені вирости — вушка, що лежать вільно, або більш-менш охоплюють стебло. Розміри листків надзвичайно різноманітні навіть у близьких видів, у тієї самої рослини (завдовжки від 1 — 1,5 мм до 20—22 м— у африканської винної пальми — рафії. Діаметр плаваючого листка вікторії досягає 1,5 м). Розрізняють листки низові, серединні і верхівкові. Низові — недорозвинуті та видозмінені листки, що нагромаджують по-живні речовини або виконують захисну та інші спеціалізовані функції Вважають, що це перші листки пагона, які затримались у своєму розвитку. Прикладом їх є луски цибулини, кореневищ, покривні луски бруньок, листки, що обгортають нижню частину стебла трав'янистих рослин, сім'ядолі зародків (наприклад, у бобових). Серединні — це типові для даного виду зелені фотосинтезуючі листки різноманітної форми і розмірів. Верхівкові листки містяться на верхівці пагона, де розташовані суцвіття та квітки; вони відрізняються від серединних меншими розмірами, прості-шою формою, а часто й іншим забарвленням. Це приквітки, по-кривні листочки квіток та суцвіть, чашолистки, пелюстки, тобто видозмінені листки, що виконують функції захисту, приваблю-вання запилювачів тощо. Прості листки бувають різноманітні за формою пластинки, її краю, жилкування, будови епідермісу та ін. Прості листки мають майже всі трав'янисті рослини і переважна більшість дерев та кущів. У простих листків лише одна листкова пластинка. Вона суцільна (у берези, соняшника) або розсічена (у маку, полину тощо). Листкові пластинки бувають цілокраї, зубчасті, пилчасті, городчасті, виїмчасті, подвійнопилчасті, подвійнозубчасті та ін. Форма пластинки у простих суцільних листків може бути гол-часта (у хвойних), лінійна (у злаків), довгаста (у підмаренника весняного), ланцетна (у верби), овальна (у вільхи), округла (у росички), яйцевидна (у берези), оберненояйцевидна (у щебрика), серцевидна (у липи), нирковидна (у копитняка), стріловидна (у стрілолиста). Розсічена пластинка має різні заглибини. Вони бувають лопатеві — заглибини досягають не більше 1/4 ширини листкової пластинки (у клена), роздільні — займають 1/3 пластинки і більше (мак), розсічені — доходять майже до головної жилки листка (у рицини). Розміщення судинно-волокнистих пучків (жилок) у листковій пластинці називається жилкуван-ням. Воно буває просте — з однією жилкою (мохи, хвойні тощо), дихотомічне — жилки розгалужуються вилкоподібно (у гінкго), дугове — кілька жилок ідуть від основи до верхівки, трохи вигинаючись (конвалія), паралельне — жилки не вигинаються, а розміщені паралельно (злаки), сітчасте (пальчастосітчасте, перистосітчасте) — жилки утворюють своєрідну сітку із жилок, які весь час розгалужуються і дають анастомози. Це жилкування характерне для дводольних, а з однодольних — для банана та воронячого ока. При цьому жилкуванні пошкоджена частина листкової пластинки з меншою шкодою для рослини виключається із загального кругообігу речовин. Складні листки мають кілька листкових пластинок. Під час листопаду пластинки і загальний черешок (рахіс) опадають окремо. Частинки листка прикріплюються безпосередньо до рахіеа (двічі- і тричіпірчастоскладні) або до бічних рахісів (1-го чи 2-го порядків). Бувають трійчастоскладні листки (у суниць), пальчастоскладні (у кінського каштана), парнопірчастоскладні (у жовтої акації), непарнопірчастоскладні (у білої акації). З видозмін листка філодії (у австралійських акацій), колючки (у барбарису), а також листки комахоїдних рослин. Вусики дуже чутливі до дотику; ними росли-ни прикріплюються до опори. Філодії — це видозмінені черешки листка з несправжньою листковою пластинкою (справжня редукується). Над колючкою листкового походження утворюється листок. У колючку може перетворитись частина листка або кінці жилок (у будяків). Листкорозміщення. Розташування листів на стеблі в певному порядку називають листкорозміщенням. Серед різних типів листкорозміщення найпоширеніші три: почергове (спіральне), супротивне та кільчасте (мутоване). За почергового, або спірального, листкорозміщення від вузла відходить лише один листок (наприклад, у яблуні, шипшини, пшениці), причому листки послідовно розташовані на стеблі один відносно одного по спіралі. За супротивного листкорозміщення від вузла відходяться два листки, розташовані один напроти одного (наприклад, у м’яти, шавлії, калини). Коли ж від вузла відходять більше двох листів, таке листкорозміщення має назву кільчастого або мутовчастого (наприклад, в олеандра, елодеї). На рослині листкові пластини розташовуються таким чином, щоб якнайменше затіняти один одного. Таке розміщення листів називається листовою мозаїкою.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (30.06.2012)
Просмотров: 2732 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: