Реферат на тему Рослинний і тваринний світ України - Біологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: «Рослинний і тваринний світ України» План: 1.Тварини і рослини України ......................................................................3 2. Охорона фауни..........................................................................................9 3. Рослинний світ та лісові ресурси.......................................................14 4.Використана література ..........................................................................21 1. Тварини і рослини України Тваринний світ відрізняється розмаїтим видовим складом і нараховує майже 45 тис. видів . На території України - багато унікальних природних місцевостей, де водяться рідкісні реліктові тварини. Для лісової зони характерні , , , олень благородний, ; є чимало і . Зустрічаються , . З найбільше тетеруків, , , , , , . У степовій зоні водяться , , , польові миші, ; з птахів – , , рожевий шпак, степовий орел. Деяких хутрових звірів (, , сріблясто-чорна лисиця, ) завезено з інших районів, і вони добре акліматизувалися. Дуже різноманітний тваринний світ на Азово-Чорноморському узбережжі в дельтах річок. Особливо багато птахів – мартини, норці, качки, чаплі, бугаї, , , баклани. У Чорному та Азовському морях є , , , , оселедці, бички. У річках, озерах і штучних водоймах водяться , , , , карась, , у карпатських річках є . На Південному березі Криму та гірській частині півострова, де кліматичні умови близькі до Середземномор’я, поширені такі тварини як кримська і скальна ящірки, , південний соловей, , благородний олень, муфлон. На території України також поширені мисливські тварини – копитні, хутряні, а також перната дичина. У заповідно-мисливських господарствах, що є практично у всіх областях України, організовується полювання на лося, оленя, дикого кабана, зайця, лисицю, диких гусаків, качок і т.п. В Україні створено 11 національних природних парків, 4 біосферних заповідники, 16 природних заповідників, численні дендропарки, є багато пам'яток садово-паркового мистецтва. Найбільш відомими є (, кінець ХІХ ст.), Шацький національний природний парк (), дендрологічні парки – ” (), (), Тростянецький дендропарк (), а також пам'ятки природи – Скелі Довбуша на Івано-Франківщині і Львівщині, в і , Великий каньйон у . Рослинний світ України — багатий та різноманітний. Він характеризується певним флористичним складом і структурою рослинного покриву. Флора країни налічує понад 25 тисяч видів, у т. ч. судинних рослин — понад 4,5 тисячі, мохоподібних — майже 800, водоростей — близько 4 тисяч, лишайників — понад 1000, грибів — понад 15 тисяч. Під впливом господарської діяльності людини рослинний покрив України дуже змінився: поспіль (за винятком кількох заповідних ділянок) розорано степи, ліси на значних площах викорчувано і замінено на сільськогосподарські угіддя, осушено багато боліт тощо. Тому проблема збереження рослинного світу стала надзвичайно актуальною, життєво важливою. Наукове узагальнення інформації в галузі охорони популяцій окремих видів рослин і грибів відображається в Червоних книгах — Міжнародного Союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП), Європейського Червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), а також окремих країн. Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. затверджено Положення про Червону книгу України, яка є основним державним документом з питань охорони тваринного і рослинного світу. Вона містить узагальнені відомості про сучасний стан тварин і рослин країни, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково обгрунтованого відтворення. До Червоної книги заносяться види, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Вперше Червона книга України була випущена в 1980 р. однотомним виданням. Крім тварин, до неї було занесено 151 вид судинних рослин; список виявився неповним і не відображав усього популяційно-видового розмаїття і багатства рослинного світу країни, що потребував охорони. Протягом часу, що минув після виходу книги, продовжувалось дослідження фітобіоти та її видового складу в зв'язку з дедалі зростаючим антропогенним впливом на неї, вивчався стан популяцій рослин, нагромаджувалися нові відомості про динаміку чисельності видів, темпи відновлення або скорочення ареалів, життєвість тощо. Друге, нинішнє видання Червоної книги підготовлене у двох томах: "Тваринний світ” і "Рослинний світ”. "Червона книга України. Рослинний світ” складається з 5 розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різновидність, форма) рослин і грибів: судинні рослини (439 видів), мохоподібні (28), водорості (17), лишайники (27), гриби (30). Основними науковими критеріями відбору видів для занесення їх до Червоної книги є: хорологічний — поширення і стан популяцій ендемічних видів (тобто характерних лише для певних регіонів), диз'юнктивно-ареальних (з розірваними ареалами), погранично-ареальних і рідкісних видів у складі флори; флорогенезний — реліктові види (тобто представники різних геологічних періодів) і ті, що зникають з природних причин; еколого-ценотичний — види різних рідкісних і таких, що зникають, фітоценозів та специфічних екологічних ніш; прагматичний — практичне використання видів та їхнє відношення до родичів культурних сортів; естетичний — включення гарноквітучих та інших декоративних дикорослих видів, які стають рідкісними або зникають внаслідок масового винищення цих рослин у природному середовищі тощо. Статті про кожний вид рослин і грибів розміщено в систематичному порядку за загальноприйнятою класифікацією; матеріал викладено за такою схемою: назва рослини або гриба (українська і латинська з найвідомішими синонімами), назва родини, до якої належить вид, наукове значення, статус, прийнятий з урахуванням Червоної книги МСОП та Європейського Червоного списку, поширення в Україні та за її межами (характеризується загальноприйнятими ботаніко-географічними або фізико-географічними регіонами, а для уточнення — назвами окремих країн), місця зростання, чисельність і причини її зміни, у т. ч. антропогенні — промислове будівництво, меліорація, тощо, загальна (морфологічна та біологічна) характеристика, заходи охорони (здійснені, рекомендовані, необхідні для врятування виду), джерела інформації (література). В кінці статті зазначено прізвище автора або укладача. Стаття супроводжується ілюстрацією (малюнком) і картосхемою поширення виду в Україні. Подані на картосхемах знаки містять відповідну інформацію: l — відомі місцезнаходження виду; Ў — втрачені місцезнаходження виду; ? — ймовірні місцезнаходження виду або такі, що викликають сумніви. Великі території суцільного поширення виду іноді подаються штриховкою. Залежно від стану і ступеня загрози для популяцій видів рослин і грибів, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії: зниклі (0), зникаючі (I), вразливі (II), рідкісні (III), невизначені (IV), недостатньо відомі (V), відновлені (VI). Характеристика кожної категорії подана в Положенні про Червону книгу України. Книга є результатом праці колективу вчених Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України (Київ), Інституту екології Карпат НАН України (Львів), Інституту біології південних морів ім. О. О. Ковалевського НАН України (Севастополь), Інституту клітинної біології та генетичної інженерії (Київ), Львівського та Ужгородського університетів, Українського педагогічного університету, Херсонського педінституту, Центрального (Київ) і Донецького ботанічних садів НАН України та інших науково-дослідних установ і навчальних закладів України. Списки рослин і грибів, відібраних для включення до Червоної книги України, було розповсюджено серед відповідних установ і фахівців. Зауваження і пропозиції узагальнювались на засіданнях спеціально створеної ботанічної підкомісії Міжвідомчої комісії з питань підготовки Червоної книги України (з 1992 р.— Національна комісія з питань Червоної книги України). Рішення про занесення видів рослин до Червоної книги України приймається Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. У книзі подано найважливіші офіційні документи, пов'язані з охороною рослинного світу. Вміщено Список видів судинних рослин флори України, занесених до Європейського Червоного списку, алфавітні покажчики українських та латинських назв рослин і грибів, українсько-російський словник назв рослин і грибів, занесених до Червоної книги України. Упорядкування та загальну редакцію статей здійснили: академік НАН України, доктор біологічних наук Ю. Р. Шеляг-Сосонко (відповідальний редактор видання), доктор біологічних наук, професор Б. В. Заверуха (заступник відповідального редактора, розділ Судинні рослини), кандидат біологічних наук Л. Я. Партика (Мохоподібні), кандидат біологічних наук В. П. Юнгер (Водорості), кандидат біологічних наук О. Б. Блюм (Лишайники), член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук С. П. Вассер та доктор біологічних наук І. О. Дудка (Гриби). Значну роботу виконав спеціаліст Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України П. О. Вавриш. Приклад: ДРІАДА ВОСЬМИПЕЛЮСТКОВА Dryas octopetala L. Судинні рослини Ряд Покритонасінні - Magnoliophyta (angiosperma) Родина Розові - Rosaceae Наукове значення. Аркто-альпійський вид з диз`юнктивним ареалом. Статус. I категорія. Поширення. Українськi Карпати (масиви Свидовець i Чорногора) Вид поширений у Зх. i Сх. Європi, Малiй Азiї, Сибiру, Пн. Америцi. Місця зростання. Високогiрнi луки, кам`янистi схили в субальпiйському та альпiйському поясах. Чисельність. Популяції локальні, нечисленні. Причини зміни чисельності. Своєрідні кліматичні умови високогір`їв, стенотопність виду. Загальна характеристика. Вічнозелений півкущик заввишки 2- 10 см, зі сланким, дуже розгалуженим стеблом. Листки завдовжки 2-5 см, шкірясті, блискучі, зісподу волохатоопушені, яйцевидно-еліптичні, великозубчасті. Квітки білі, завдовжки до 3,5 см, одиничні. Плід - сім`янка завдовжки 2,5-4 мм. Цвіте у липні. Плодоносить у липні - серпні. Розмножується вегетативно та насінням. Заходи охорони. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється в Карпатському національному природному парку. Слід контролювати стан популяцій. ОХОРОНА ФАУНИ Вирішення проблеми покращання екологічного стану біосфери потребує нового підходу до тваринного світу — фауни. Біомаса тварин становить лише 2 % усього живого на нашій планеті, але через високий рівень енергетичних процесів, величезну різноманітність і високу рухливість роль фауни в біосфері дуже велика. Нині налічується близько 2 млн видів тварин (рослин — у п'ять разів менше). Найбільш численною групою є без-хребетні. Цікаво, що в 1 га грунтів лісу середніх широт живе до 2,5 млн особин дощового черв'яка, до 6 млн комах, 1млн молюсків (загальна їх біомаса — близько 1 т). На нашій планеті на кожну людину одних лише комарів і мух припадає не менше 200 млн. У тайзі є райони, де на кож-ному гектарі живе до 5 кг комарів. Відомі гігантські зграї сарани в Африці, які налічують мільярди особин. Біомаса диких копитних і гризунів у са-ванах і степах може досягати 250—400 кг на 1 га, раніше їх було ще більше. Найважливішу роль у біосфері відіграє найчисленніший і найрізноманітніший клас тварин — комахи. Вони викону-ють функції опилення, є поживою для птахів, звірів, амфі-бій, рептилій, беруть участь у формуванні грунтів, розкла-данні тваринних решток і екскрементів, впливають на склад повітря, вод і грунтів. Наприклад, терміти під час перероб-ки клітковини виділяють у атмосферу 165 млн т метану на рік (майже половину всього, що надходить у біосферу), 55 млрд т СО2. Безхребетні становлять до 95—99 % біомаси тварин на Землі; їх значення в біосфері величезне, особливо в круго-обігу речовин і трансформації енергії. З давніх-давен тварини були для людей не лише основ-ним продуктом харчування, з їх шкіри виготовляли одяг, з кісток — знаряддя праці, «будівельні матеріали», а та-кож технічну, лікарську сировину, прикраси. За рахунок тварин (морських) утворювалися в минулому й формують-ся нині величезні товщі вапняків, крейди, діатомітів, кремнистих відкладів, фосфоритів та інших осадочних порід на дні океанів і морів. А коралові рифи (Великий Бар'єрний риф поблизу Австралії) за своїми розмірами перевищують Велику китайську стіну. Величезною є роль тварин в утворенні й житті грунтів (в першу чергу - червів), житті рослин. Тварини активно формують мікрорельєф (кротовини), рельєф, ландшафти (наприклад, «бобровий», «термітний» і «кораловий» ландшафти). Руйнування людиною місць мешкання тварин (біото-пів), як І рослин, стає надто небезпечним. Сьогодні під за-грозою знищення знаходиться вже близько 600 видів пта-хів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах. А за останні тисячі років на Землі зникло понад 100 видів звірів, 140 видів птахів. У всіх куточках Землі на всіх континентах нині загострюється проблема знищення місць існування тварин. Найактуальнішою вона є для во-логих тропічних лісів, але вже відомо багато районів в ін-ших зонах, які за станом тваринного світу можна назвати районами екологічного лиха. Це Калмицькі степи, де аре-ал сайгаків — рідкісних і цінних тварин, сучасників маму-та, скоротився за останні ЗО років у шість разів. Нині вони тисячами гинуть у каналах зрошення, на колючих дротах огорож, трубах нафтопрово-дів, що тягнуться на сотні кілометрів. Скорочуються ареали слонів і носорогів у Індії та Африці. Великої шкоди тваринам завдають не лише ан-тропогенні забруднення та пожежі, але й бурхлива активність браконьєрів (за ос-танні роки ціна на слонові бивні зросла в десять разів, на ріг носорога — в 21 раз), які за рік вбивають від 65 до 75 тис. слонів (Танзанія, Кенія, Замбія, Заїр, Конго, Судан). Є великі регіони Світового океану, де останнім часом через деградацію середовища й хижацький вилов риби май-же повністю зникли 25 видів найбільш цінних промислових риб, де щорічно винищують до 250 тис. особин дельфінів, сотні тисяч акул, а кити давно знаходяться під загрозою вимирання. Річки й річечки Тюмені забруднені нафтою так, що вся риба давно вимерла. Азовське море, колись найбагатше в світі рибою, нині перезабруднене, його екосистема на грані повної деградації (рис. 23). У 1988 р. через забруднення нафтопродуктами в Пів-нічному морі загинуло близько 3 тис. тюленів (усього їх там 75 тис.). А скільки тисяч птахів, риби загинуло після аварій танкерів-нафтовозів у океанах! Все скрутніше ди-ким тваринам і в наших краях. Незважаючи на те, що в колишньому СРСР з 1920 по 1980 р. було прийнято багато законів про охорону природи, й зокрема тварин, вони як відомо, практично не діяли, ні-хто їх не дотримувався, що мало фатальні наслідки. Тому останні десятиріччя під тиском передових науковців та гро-мадськості питанням охорони тварин і рослин почали при-діляти більше уваги. Дуже важливу роль у охороні диких тварин могли б відіграти мисливські господарства, якби сотні тисяч їх членів-мисливців суворо дотримувалися правил. Адже ці господарства мають добре продумані, екологічно обгрун-товані статути, правила мисливства на різних звірів і ви-лову риби. Мисливство й рибальство на науковій основі мають не лише велике економічне, але й екологічне значення. З одного боку, вони дають щорічно сотні тисяч тонн м'яса, багато шкіри, хутра, а з іншого — допомагають ре-гулювати кількість тієї чи іншої дичини в регіоні, створю-ючи оптимальні умови для її існування. Але, на жаль, в усьому світі ще процвітає браконьєрство. Таке ж становище характерне й для України. Через ве-лику щільність населення тут ще в XVI ст. були винищені кулани, в XVIII—XIX ст.— сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрофи, олені. Дуже рідкими стали лебеді, летючі миші, корсаки, соколи, деякі види раків і риб. У 1981 р. в Україні було прийнято Закон «Про охорону й використання тваринного світу», який передбачає збере-ження середовища мешкання тварин, умов розмноження й шляхів міграції під час виконання різних робіт. Над питан-ням охорони тварин нині активно працюють фахівці в кіль-кох науково-дослідних установах НАН України, галузевих інститутах, вузах. Почалися роботи з інтродукції, акліма-тизації й розведення дичини. В Україну були завезені зубр, лань, муфлон, кеклик, деякі види риб і птахів, переселені зайці, косулі, олені (в райони, де дичини не було), взяті під охорону мурашники, бджоли-запилювачі. З метою контролю за рідкісними й вимираючими вида-ми тварин, як уже згадувалося, в нас, як і в усьому світі, видається Червона книга. Над першою Червоною книгою в колишньому СРСР група вчених-фахівців працювала понад 15 років. У 1984 р. вийшло друге видання цієї кни-ги, вже значно змінене, тому що деякі види тварин відно-вили свою чисельність (рожева чайка, тундровий лебідь, кавказький тетерев тощо), а інші, котрим раніше ніщо не загрожувало, наблизилися до межі вимирання — чорно-морська афаліна, сірий дельфін, чорний ведмідь, даурський їжак, сахалінська кабарга, карликовий тушканчик тощо, всього — понад ЗО видів ссавців, 14 — рептилій, 17—пта-хів. Уперше в цю Червону книгу були внесені риби — осетр, лососеві, карпові (всього дев'ять видів), молюски, рако-подібні, черви, комахи, гриби й навіть лишайники. Всіх тварин в Червоній книзі залежно від їх кількості й ступеня загрози вимирання поділено на п'ять категорій — до пер-шої віднесено ті, яким загрожує вимирання дуже серйозно й найближчим часом, до п'ятої — ті, що відновлені. У Міжнародну Червону книгу, включено 292 види й під-види ссавців, 341 — птах, 36 — земноводних, 119 видів пла-зунів. Нині встановлено, що швидкість вимирання тварин зро-стала майже пропорційно збільшенню кількості людей і максимальних значень досягла за останні сто років. Усього за історію людства вимерло понад 150 видів і підвидів птахів і 110 видів ссавців, зокрема тур, тарпан, морська корова, дронт, безкрила гагарка, голуб-мандрівник. У СНД і в Україні сьогодні більш серйозно підходять до охорони тваринного світу, вживаючи жорстких заходів до браконьєрів і тих, хто шкодить природі. Прийнято нові закони про охорону природи. Проблема збереження фауни турбує не лише вчених-природничників, екологів, але й більшість керівників підприємств, господарств, міністерств, вона береться під контроль народом і урядом. Єдиною, але дуже істотною перепоною на шляху вирішення цієї проб-леми є брак коштів, тяжкий економічний стан нашої мо-лодої держави. Серед найважливіших заходів щодо охорони тварин слід назвати такі: по-перше, виховання природоохронної свідо-мості у людей з дитинства до похилого віку всіма можли-вими сучасними засобами; по-друге—найсуворіша бороть-ба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, степах, на водоймах і річках; по-третє — допомога звірям: підгодівля їх у скрутні періоди, охорона від епіде-мій і антропогенних забруднень, розселення в зручних для існування місцях, контроль за кількістю хижаків. Крім того, необхідні ретельне дослідження рідкісних і зникаю-чих видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для покращання ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу. Велике значення має також рекультивація зруйнованих людиною ландшафтів, відновлених грунтів, пасовиськ, лу-ків, лісів, водойм згідно з науково обгрунтованими далеко-глядними планами, активний розвиток заповідної справи. Рослинний світ та лісові ресурси Флора нижчих і вищих видів рослин України нараховує понад 25000. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослин поділяються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав'янисті рослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин України налічує понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно визнані лікарськими в Україні, хоча майже 1100 видів флори України мають біологічно активні речовини, які мають лікувальні властивості, а їх сировина в світовій практиці використовується при виготовленні лікарських препаратів. Тривале безконтрольне використання природних ресурсів багатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікація господарського використання територій з наявністю лікарських рослин, несприятлива екологічна ситуація в зоні з високим ресурсним потенціалом після аварії на Чорнобильській АЕС спричинили кризовий стан ресурсів більшості дикорослих лікарських рослин. На сьогодні лікарські рослини ростуть на площі, що становить менше 10 відсотків території України. В Україні в цілому близько 85 відсотків лікарської рослинної сировини збирається в природних місцезростаннях видів лікарських рослин. З кожним роком збільшуються площі та різноманіття культивованих лікарських рослин, однак їх кількість, як правило, не перевищує 15 видів. Багато лікарських рослин неможливо вирощувати в культурі у зв'язку зі складністю агротехніки та рядом інших причин. Протягом останніх 10 - 15 років видовий склад лікарських рослин майже не змінився, водночас обсяг заготівлі як у цілому, так і по окремих видах суттєво зменшується кожні 3 - 5 років, оскільки зменшуються природні запаси цих рослин внаслідок інтенсивного господарського використання земель, на яких вони ростуть, та заготівлі їх сировини без урахування норм та правил збору, що, в свою чергу, веде до виснаження ресурсів лікарських рослин. При цьому попит фармацевтичної промисловості України на сировину дикорослих лікарських рослин залишається великим. Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн. куб. метрів, у тому числі основного користування - 6,7 млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народного господарства лише на 25 - 27 відсотків. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів. Хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного фонду. Так, у повоєнні роки допускалося перевищення розрахункової лісосіки в 1,5 - 2 рази, що спричинило зміну вікової структури лісів, збільшення частки похідних (до 13 відсотків) і менш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшу площу займають молодняки (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7 відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 - 2 рази нижче оптимальних значень. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6 - 0,3) досягає 24 відсотків. У зв'язку з цим під час рубок головного користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини. Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищно-формуючі функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж на площі 4000 гектарів. Порушення природної стійкості лісів призводить до збільшення вразливості насаджень. На кінець 1996 року загальна площа осередків шкідників і хвороб лісу становила 396,1 тис. гектарів.Готується новий Лісний кодекс України. Хотілося б, щоб це був виважений документ, який би врахував пропозиції вчених, господарників, широкого кола громадськості. Тож і я поділюся деякими думками. Спершу невеликий екскурс у дендрологію - базу лісу. На вченій раді однієї академічної ботанічної установи винесено вирок нашому рідному клену гостролистому, побратиму того, який є символом Канади. Мовляв, він другорядна рослина, від якої треба очищати насадження. Отже, одну з найцінніших наших порід віднесли до бур'янів і велять знищувати. Водночас зріс попит "нових" українців на кленову деревину, нею облицьовують офіси, зали і навіть салони автомобілів, бо вірять, що клен надає силу і спонукає до активізації розумових здібностей. І що цікаво, спритні ділки видають нашу деревину за канадську. Та що говорити про клен, коли охочим до дорогих облаштунків втелющують звичайну березу з іменем "карельська". Були часи бездумного захоплення чужоземним за принципом - хоч погане, аби чуже. Тоді лісівники наввипередки вводили в лісові культури екзоти без оцінки їх якості, не завбачуючи можливі негативні наслідки. Засилля "чужаків" відчутно позначилось на видовому складі лісів та озелененні, потіснивши наше, національне. Згадаймо, як ще недавно вздовж поліських шляхів буяли верби. Ними обсаджували ставки, вони зберігали від замулення річечки й джерела. Верба продукує багато чудової деревини, дає ранньовесняну поживу бджолам, служить ліками від багатьох хвороб, наповнює приємним ароматом довкілля. Та на землях, де колись буяли верби, нині розкошують канадські тополі. Могутні крони їх притіняють величезні ділянки родючої землі. Тополиний пух викликає в багатьох алергію. В лісах Америки - це дерево-одиночка, в лісових посадках воно миршаве, стовбури тонкі та покривлені. Якість деревини нікудишня, навіть дрова з неї погані. Наші ж чорний та білий осокори мають набагато кращу деревину. З бруньок осокора чорного готують ліки від простатиту. Заполонив наше озеленення, частково ліси, клен американський, який отруює грунт, глушить культурні рослини і, на наш сором, став показником занепаду села, розрісшись у непролазні хащі. Кажуть, псевдотсуга дає багато деревини. Але її не можна порівняти з модриною українською - деревом Карпат. Маємо цінний генетичний фонд, а заглядаємо в Америку. Росте ж у Карпатах ялиця, висота якої буває понад 50 метрів, а з гектара дає 1200 кубічних метрів високоякісної деревини. Під гаслом "За якість не ручаюсь, а кількість забезпечу" поселили в лісах дуб червоний. Цей екзот дуже програє нашому дубові - деревина крихка і швидко загниває. Зате агресивний надміру - дуже розселяється самосівом, знецінюючи ліси. Мова, звичайно, не про те, щоб "чужинцям" поставити суворий заслін. Якщо вони корисні, то чому б ними не збагатити наші насадження. Скажімо, біла акація завоювала степові простори і стала на захисті грунту, призупиняючи пилові бурі. Іншим корисним деревом степових лісосмуг є гледичія. Правда, забули про ялівець віргінський, який є її природним напарником. Ялівець під захистом гледичії сам захищає грунт від сонця. Настав час відновити дендрологію лісів та озеленення і активно культивувати місцеві породи. Наші дерева краще будь-яких екзотів забезпечать нас деревиною, тож повинні буяти в лісах завтрашнього дня. Ліси займають 15,6 відсотка території України, але залісення держави різне: в Карпатах - 42-45 відсотків, в Степу - 5-9. На одного жителя країни припадає 0,18 гектара насаджень і 33 кубометри запасу деревини. Дуже мало стиглих лісів - лише 11 відсотків. Переважають середньовікові - 44 відсотки, за ними йдуть молодняки - 32. Останнім часом має місце варварське вирубування лісів, що завдає великої шкоди природному середовищу, веде до розбазарювання лісових багатств та до економічних збитків, природних катастроф. Лише на законних підставах лісозаготівлею займається 800 підприємств. Через вакханалію в цінах багато деревини безпідставно відправляється в зарубіжжя. Україна минулого року експортувала лісу на 290 мільйонів доларів, з яких на приватний експорт припадає 78 відсотків. І це при відсутності приватних лісів. Немає належного нагляду за вивезенням лісу за кордон, тому й допускаються численні зловживання. На Буковині мені довелося бачити, як заготовляють шпали для зарубіжжя. На них величезний попит, бо хвалений струнобетон не витримує таких навантажень, як дерев'яні шпали. От і працюють сотні дрібних пилорам. Ліс крадуть ночами, вдень виготовляють шпали, а вивозять за кордон вдень і вночі. Нищення карпатських лісів велось споконвіку, і ніхто його, як не прикро, не зупиняє. Такий факт. У п'ятдесяті роки приїздив до нас лісовий кондуктор, який раніше працював у Карпатах. Йому з гордістю розповіли про лісівників, які кошиками наносили на Говерлу родючої землі і посадили ліс. Гість оцінив це саркастично: Так вам і треба. Не вміли берегти ліс, от і потекла земля у підніжжя гір. Тепер носіть її на гору. Повені зародились не сьогодні. І раніше пилка вправно ходила по насадженнях, оголюючи крутосхили, на яких затримується вода. А у вирі "реформ" пилка на всю потужність розгулялася в Карпатах. На їхньому лісові виросли мільярдери. Населення ж збідніло, а декого повені позбавили житла і навіть життя. Віддуватись доводиться всій Україні. Останніми роками ліси нищаться особливо безжально і дико. Миттєва вигода зваблює багатьох. Спритники діють за принципом: після нас - хоч потоп. Це небачене варварство, оскільки сьогоденні посадки дадуть урожай лише через сто років. Дуже тривожить те, що руйнівна реформаторська рука вже простяглася до лісу спробами розпаювати його в Карпатах. Призупинено. Чи надовго? Наше щастя, що ліс сьогодні переважно державний. А є ж немало випадків привласнення лісових угідь та селянських земель, на яких процвітає невігластво і спустошення. Якось мені довелося побувати в Трахтемирові - величезному маєтку олігарха Ігоря Бакая, що афішується як приватний заповідник, а про людське око значиться як Агроекологічне об'єднання "Трахтемирів". Тут незабаром можна буде запозичувати досвід по впровадженню ерозії лісу та яроутворення. Все підпорядковано в "заповіднику" розведенню диких свиней. Ніякої заповідності немає. І порядку в лісах теж. У Трахтемирові знищується людська пам'ять про героїзм козаків. Поряд з історичним цвинтарем - шикарний особняк. Бачив вивалені хрести, будівельне сміття на могилах, безладдя. І це в колишній козацькій столиці. Не можна віддавати ліси для задоволення примх жирних котів. Був би цей "заповідник" в держлісгоспі, не розводили б у ньому свинства. Недавно на Харківщині знайомився з практикою тамтешніх лісівників. Вони вміло і вдало поєднують науку з практикою лісового господарства та підготовкою кадрів. У Гутянському держлісгоспі дуже розумно вирощується ліс. Мають власну клонову плантацію сосни, сіянці вирощують в оранжереях, що дуже прискорює і здешевлює лісовідновлення. Скрізь - порядок, відчувається турбота про ліс і людей. Так і має бути. Згадаймо, як оцінювалось лісорозведення та державна важливість причетних до нього фахівців за царя. У рангах були урівняні піп, полковник і лісничий. В Україні нема на державному рівні Лісної академії, тому лісова наука губить свої позиції. Втрачений дендропарк "Веселі Боковеньки", позбулась своєї бази Кримська лісостанція. Мінекоресурсів перебрало на себе роль санітарної служби, після чого в його діяльності, пов'язаній з лісами, екологією і не пахне, бо займається усуненням наслідків людського нехлюйства, смітниками та технологічними отруєннями. Є, правда, в міністерстві управління вирубок, тому, щоб зрубати сухостій в дендропарку, треба міністерський дозвіл, а от коли шкоди завдається пейзажам - міністерству нема до цього діла. Тому практично екологію довкілля забезпечує Державний комітет лісового господарства. Для відвернення в Карпатах трагедії багато робить Міністерство надзвичайних ситуацій. Але це боротьба знову ж таки з наслідками, а не з причинами, оскільки такий статус цього відомства. Необхідна станція по боротьбі з ерозією грунтів. На закінчення зазначу, що, як на мене, назріла потреба відновлення Міністерства лісового господарства з передачею йому ряду функцій Мінекоресурсів та Міністерства надзвичайних ситуацій. Використана література: 1.Червона книга Ураїни. 2.Інтернет.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (29.06.2012)
Просмотров: 6063 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: