Реферат на тему Рослинництво в Україні - Біологія - Реферати - Каталог статей

Рослинництво як наука та методи дослідження в рослинництві. Рослинництво – це наука про вирощування культурних рослин. З науково-виробничої точки зору сучасне рослинництво – це вчення про технічно й технологічно досконале та рентабельне вирощування справді можливих урожаїв польових культур на основі сортових технологій. Об’єктами рослинництва як наукової дисципліни є рослини польової культури.Основна мета рослинництва як науки – розробка теоретичних і практичних основ сортових технологій вирощування справді можливих урожаїв польових культур високої якості з мінімальними матеріальними та енергетичними затратами на одиницю продукції при збереженні або підвищенні родючості грунту. Завданнями рослинництва як навчальної дисципліни є: Вивчення еколого-біологічних особливостей рослин основних груп польових культур, закономірностей формування врожаю їх посівами як фото синтезуючими системами; Вивчення еколого-біологічних, агротехнічних, агрохімічних, організаційно-господарських, економічних і енергетичних основ оптимізації умов вирощування польових культур; Програмування врожайності польових культур; Вивчення основ насіннєзнавства польових рослин; Розробка сортових, енергозберігаючих, екологічно доцільних технологій вирощування зернових, технічних, кормових і баштанних культур. Рослинництво як наука вивчає різноманітні види, форми і сорти польових культур, теоретичні основи і практичні прийоми одержання високих і сталих урожаїв при найменших затратах праці і матеріальних ресурсів. На основі вивчення ботанічних та біологічних особливостей культури, фаз росту і розвитку, складових структури врожаю розробляють найоптимальніші агротехнічні для максимальної реалізації потенціалу продуктивності сільськогосподарських культур. Важливим завданням рослинництва разом із вивченням існуючої агротехніки є розробка нових, досконаліших технологій. У рослинництві використовують різні методи досліджень: польовий, лабораторний, лабораторно-польовий, вегетаційний. Головне значення має польовий метод, вивчення та інтродукція нових перспективних культур. Цим методом досліджують і вирішують більшість теоретичних і практичних питань біології, екології і технології вирощування польових культур. Польовий метод, який застосовують у польових дослідах, поєднується з іншими, що дає змогу краще дослідити взаємозв’язок різних факторів впливу на рослину. Найчастіше польовий і лабораторно-польовий досліди поєднують з вегетаційним. Останній проводять у спеціальних приміщеннях – вегетаційних будиночках, на невеликих площах, нерідко з насипного грунту, у вегетаційних посудинах, наповнених грунтом, піском або розчином солей (водні культури). Цей метод дає поглиблені дані стосовно реакції рол сни на різні фактор вегетації, а також при їх взаємодії. Разом з тим, як зазначав Д.М. Прянишников, вегетаційний метод більш точний, але менш вірогідний, а польовий – менш точний, проте більш вірогідний. Завершальним етапом у процесі досліджень є виробничий дослід, під час якого апробують в умовах виробництва одержані результати, дають їм всебічну практичну оцінку. Виробничі досліди проводять на площах 1-2,2 га і більше в 1-2-разовій повторності. 2.Історія розвитку рослинництва як науки. Перспективи розвитку рослинництва в Україні. У світовому землеробстві і рослинництві виділяють кілька центрів його розвитку. Це південна, східна та передня Азія, включаючи Єгипет (Індія, Китай, Межиріччя Тигру і Євфрату, країна шумері, пізніше Вавілон, Сирія, Єгипет), в Америці – південня Америка (Болівія, Мексика, Бразилія, Пері, в СНД – Закавказзя, Середня Азія (особливо Туранська низовина), Україна – степи придніпров’я за трипільської культури. У стародавніх Римі і Греції вміння вирощувати рослини формується у науку. Там було створено багато трактатів і поем про вирощування рослин. Пліній старший переховує 146 римських і 327 іншомовних робіт з рослинництва. Факти свідчать про спроби проникнути в технологію вирощування. Зокрема, Варон писав про користь бобових для покращення властивостей грунту, пропонуючи використовувати боби і люпин як сидерати. Помітного вкладу в рослинництво тодішні вчені не принесли. Початок рослинницької науки в країні бере відлік з XVIIІ століття. У цей час Україна перебувала у складі Російської імперії, тому наукові центри були зосереджені переважно в містах Росії. Основоположником землеробства визнається М.В. Ломоносов (1711-1765 рр.). він першим пояснив походження чорноземів, був ініціатором обстеження сільського господарства Російської імперії і узагальнення досвіду вирощування сільськогосподарських культур. І. Л. Лепехін і Р.С. Паллас вивчили і дали оцінку рослинності південних і південно-східних степів України та Росії. А.Т. Болотов працював над основами впровадження чергування культур та їх урожайності. Він запровадив семипільну сівозміну з чотирма полями з багаторічними травами. За рахунок трав підвищувалась родючість грунту. Збільшення поголів’я худоби дозволило вносити органічні добрива на полях засіяних однорічними культурами. Дав класифікацію бур’янів і розробив методи боротьби з ними, удосконалив способи обробітку грунту. І.І. Комов розробив основи плодозмінної сівозміни. І.А. Стебут розробив наукові основи рослинництва, які виклав у праці "Основы полевой культуры". Д.І.Менделєєв – ініціатор організації дослідів по обробітку грунту і удобренню сільськогосподарських культур у різних грунтово-кліматичних зонах. К.А. Тімірязєв – класик сучасної наукової біології і рослинництва. Основна його заслуга в експериментальні і теоретичній розробці проблеми фотосинтезу рослин. Він автор низки відомих праць, що принесли йому світове визнання. Д.М. Прянішніков – розробив теорію живлення рослин і застосування добрив, методи вивчення елементів живлення в рослинах і грунті. Автор відомого підручника з «Агрохімії». М.І. Вавілов досліджував флору культурних рослин, розробляв питання генетики, екології, селекції рослин. Під його керівництвом створено світову колекцію (понад 300 тис. зразків) культурних рослин. Він творець сучасних наукових основ селекції, вчення про світові центри походження та еволюції культурних рослин. Велике значення для рослинництва мають досягнення селекціонерів. П.П. Лук’яненко, Ф.Г. Кириченко, В.Я, Юр’єв – автори інтенсивних сортів м’яких і твердих пшениць; В.С. Пустовойт створив неперевершені за вмістом олії сорти соняшнику. Знаменитий український селекціонер В.М. Ремесло створив справжній шедевр – сорт озимої пшениці Миронівська 808, який у 70-х роках займав найбільші посівні площі в Європі. Взагалі історію розвитку рослинництва можна поділити на кілька періодів. Перший період – первісне рослинництво мезоліту й неоліту виникло з першим поділом праці, коли людина почала вести осілий спосіб життя, приручати диких тварин і вирощувати (окультурювати) хлібні злаки, зернові бобові, коренеплоди, баштанні та інші рослини. Другий період – рослинництво рабовласницько-античного суспільства країн Азії, Єгипту, Месопотамії, слов’янських городищ на території Україн, Греції, Риму, Візантії і середньовічної феодальної Європи. Землеробам Риму вже була відома роль парів, бобових і сидеральних культур. Впроваджувались плодозмінні сівозміни. Праці Альберта Великого і Петра Кресценція. Третій період розвитку рослинництва охоплює XVIII-XIX ст.. це період розвитку мануфактурного капіталізму, який зумовив зростання чисельності міського населення, потребу у продовольстві та сировині для фабрик і заводів, а звідси – і збільшення посівних площ зернових, технічних і кормових культур. Все це сприяло бурхливому розвитку сільськогосподарської науки, появі великої кількості наукових і науково-практичних праць, організації товариств. Четвертий період – започаткований так званим «зеленим рухом» - зеленою революцією у 1900-х роках. Він фактично триває і тепер. П’ятий – інтенсивний період розвитку рослинництва розпочався у другій половині ХХ ст. він по суті є продовженням «зеленої революції», проте ґрунтується на сучасних досягнення х біології, генетики, селекції, землеробства, агрохімії, молекулярної і генної інженерії, що дало змогу перейти до сучасних інтенсивних технологій вирощування високопродуктивних сортів сільськогосподарських культурна базі високоефективної механізації і електрифікації виробничих процесів, програмування врожайності, широкого використання електроном-обчислювальної техніки. Цей період в Україні та інших республіках СНД характеризується посиленням руху в напрямі усунення негативного впливу надмірної хімізації рослинництва. Вагомий внесок у рослинництво сучасних вчених, що працюють в Україні і СНД: О.С.Алексєєва, Д.М Алілова, А.О. Бабич, В.С. Глухівський, В.П. Ґудзь, О.І. Зінченко, М.О. Кіндрук, О.П. Коломієць, О.А, Маковецький, Д.І. Мельничук, В.Ф, Петричук, П.М, Приходько, В.Ф, Сайко, В.М. Ткачук, І.С. Шатілов, М.А.Шепелєв. Основними шляхами збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва, зменшення сумарних витрат на її одиницю є: 1. Науково обґрунтована система ведення господарства відповідно до природно-кліматичних та економічних умов з урахуванням розвитку на перспективу. 2. Створення міцної матеріально-технічної бази відповідно до обсягу і структури виробництва продукції, системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів, переведення виробництва продукції на промислову основу. 3. Розроблення раціональної системи хімізації у рільництві. Важливою ланкою у цій системі є застосування науково обґрунтованої системи удобрення ґрунтів під кожну сільськогосподарську культуру відповідно до кліматичних факторів, властивостей ґрунтів, запасу в них поживних речовин, сортового складу вирощуваних культур. 4. Меліорація земель. Проведення на науковій основі зрошення, особливо в степовій зоні, осушення, зокрема в зоні Полісся, лісонасаджень нерідко підвищує продуктивність полів у 2—2,5 раза. 5. Селекція і насінництво, тобто виведення нових і поліпшення районованих сортів культур, проведення робіт для одержання високоякісного насіння сільськогосподарських культур. Високоврожайні, стійкі проти засухи і хвороб сорти дають значно вищі врожаї. Навіть за однакових матеріально-грошових витрат при цьому можна мати більше високоякісної продукції. 6. Впровадження науково обґрунтованих систем землеробства. В останні роки в сільськогосподарському секторі АПК впроваджується нова ґрунтозахисна система, розроблена науковцями Науково-дослідного інституту землеробства Академії аграрних наук України. При правильному її використанні господарства досягають добрих результатів у відновленні та підвищенні родючості ґрунтів. 7. Усунення або максимальне зменшення витрат при збиранні врожаю, транспортуванні, зберіганні, переробці та реалізації продукції. За рахунок цього можна додатково одержати 30—40% продукції. Особливо на низькому рівні перебуває переробка продукції. У розвинених країнах світу, зокрема у СТА, вона становить до 60% від загальної суми витрат, тоді як у нашій країні — не більше 30%. На зберіганні, наприклад, коренеплодів цукрових буряків у кагатах втрати цукру становлять 1%, що в цілому по країні рівнозначно 200 тис.т цукру. Це річна норма вживання його для 5 млн. чоловік (по 100 г цукру на день). 8. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва як умова концентрації фінансово-матеріальних і трудових ресурсів на виробництві основних видів продукції, оптимізації галузевих пропорцій і розмірів як господарства в цілому, так і його підрозділів. Наукова організація виробництва і раціональна система матеріального та морального стимулювання є основою підвищення продуктивності праці в сільському господарстві. 9. Створення інформаційно-обчислювальної системи планування, обліку, звітності та оперативного управління сільськогосподарським виробництвом у кожному підприємстві на базі сучасної комп'ютеризації. 10. Впровадження інтенсивних технологій і в цілому процесу інтенсифікації виробництва при додаткових капітальних вкладеннях на одиницю площі.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (29.06.2012)
Просмотров: 2291 \| Рейтинг: 5.0/1

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: