Реферат на тему Регулювання вікової і статевої структур популяцій копитних - Біологія - Реферати - Каталог статей

Регулювання вікової і статевої структур популяцій копитних Розробка методів управління популяціями диких тварин з метою забезпечення максимального і стабільного вилучення за умов збереження оптимальної чисельності - одне з головних завдань сучасного мисливствознавства. Знаючи стан поголів'я звірів та їх чисельність, статеву і вікову структуру популяцій, величину очікуваного приросту, природного відпаду, можна раціонально вести мисливство. Управління популяціями диких тварин - справа надзвичайно складна і вимагає високої кваліфікації інженерно-технічних працівників і єгерів. Для моделювання і розв'язання завдань управління популяціями мисливських тварин необхідно мати вичерпну інформацію про об'єкт управління і середовище, чітко сформульовані вимоги до того стану об'єкта, який необхідно досягнути в процесі управління, дані про обмеження, що не можуть бути порушені в процесі управління. Отже, при розв'язанні завдань управління популяціями мисливських тварин відчувається невизначеність поведінки системи під впливом стохастичних факторів (наприклад, клімату). Вікова структура популяцій і підтримання її в певному співвідношенні має значення в трьох сенсах. По-перше, в різному віці репродуктивна здатність самок неоднакова. Віковий статус самців тією чи іншою мірою дає змогу реалізувати цей репродуктивний потенціал. По-друге, вартість трофею, а отже, і вартість полювання залежить від віку самців. По-третє, в різному віці копитні виявляють різний вплив на угіддя, передусім на лісові. Молодняк швидко росте і активно живиться, тому потребує значно більше кормів, ніж дорослі тварини. Ці три, здавалося б, очевидних твердження повинні враховуватися при розв'язанні питань оптимізації вікової структури популяцій. На жаль, при висвітленні цих проблем у літературі автори посилаються на зарубіжний досвід і найчастіше використовують їхні таблиці-структури як оптимальні. Слід зрозуміти, що єдиного назавжди оптимального розв'язання цього питання, немає. Тому ми пропонуємо модель для кожного з чотирьох видів копитних, за допомогою якої можна вивчати, як впливає зміна вікової структури популяції на оптимальність мисливства. За критерій оптимальності взято максимальний економічний ефект. Функція мети має вигляд: y = f(a, b) -> max, де а - схема відстрілу; b - вікова і статева структура популяцій. Постановка оптимізаційної задачі Дано: 1. Початковий стан популяцій копитних (фактична чисельність і щільність). 2. Місткість угідь - вважається рівною сумарній оптимальній місткості в середніх за якістю угіддях (2 бонітет) для кожного виду копитних. 3. Вартість полювання на кожен вид копитних у розрізі вікових груп (взято із запропонованих цін). 4. Співвідношення статей копитних - вважається рівним оптимальному для кожного з видів копитних (визначено біологічними особливостями виду: для лося, оленів, козулі та дикої свині - 1:1). 5. Екологічні особливості виду:* участь самок у розмноженні, %;* приплід на самку, голів;* загибель молодняку, %;* загибель тварин у зимовий період, %;* браконьєрський відстріл, %. Невідомі: 1. Схема відстрілу кожного з видів копитних у розрізі вікових груп. 2. Співвідношення у вікових групах кожного з видів. Знайти: 1. Якою повинна бути вікова структура популяцій копитних і яким має бути відстріл, щоб економічний ефект був максимальним. Припущення: 1. Якість угідь упродовж ревізійного періоду не змінюється. 2. Клімат відносно стабільний і не впливає на чисельність. 3. Добування ведеться адекватно чисельності. Обмеження: 1. Сумарна щільність популяцій копитних не повинна перевищувати оптимальної щільності. 2. Щільність популяцій кожного виду копитних не повинна бути меншою за мінімально допустиму для даного виду. 3. Вікова і статева структури популяцій повинна бути стабільною (тобто однаковою до і після сезону полювання ). Функція мети має вигляд: де f(x) - економічний ефект (грн.); аі - кількість добутих тварин вікової групи m; bі - вартість однієї особини відповідної вікової групи (грн.); m - кількість груп, для яких диференційовані ціни. ai=(nj * vj)/100, j=1…5 де nj - чисельність особин j-ї вікової групи; vj - відсоток вилучення особин j-ї вікової групи, згідно І з заданою програмою (%). При цьому повинна виконуватися умова Qф < = QoпT, тобто фактична щільність даного виду копитних не повинна перевищувати ємності угідь. Отже, Qф детермінується якістю угідь. Якщо початкова чисельність N0 , а співвідношення статей А \| В (самці / самки), то кількість самок буде наступною: Sb = (N0 * В ) / (А+В), Де Sb- загальна кількість самок (голів); А і В - відповідно самців і самок (% , А+В=100%). Із усіх самок, за звичай, тільки певна їх кількість бере участь у розмноженні. Sr = SbUr/100, де Sr - самки, що беруть участь у розмноженні (голів); Ur - участь самок у розмноженні (%). Тоді загальний приріст молодняку становитиме: Рзаг = Sr M1, де Рзаг - фактична народжуваність ( голів); М1 - приріст молодняку на 1 самку ( голів). Проте не все потомство народжується життєздатним, і в короткий час частина його гине, тому нас цікавить екологічна народжуваність. Рекол = Рзаг * Zm /100, де Zm - загибель молодняку. Загальна чисельність популяції через рік становитиме: N1 = Рекол + С + S н.р., де С - самці, С - (NOA) / (А+В); S н.р. - самки, що не брали участь у розмноженні (голів). Підставивши С і S н.р. у формули, отримаємо: Ця модель використана нами в розрахунках приросту популяцій копитних. Розв'язання оптимізаційної задачі для козулі здійснювалося у двох варіантах. При цьому вихідні дані були однаковими за винятком схеми оцінки полювання: в першому випадку - без диференціації вартості трофейних і нетрофейних тварин, у другому - з чіткою диференціацією. Результати розв'язання оптимізаційної задачі для популяції козулі в досліджуваному регіоні: При недиференційованих цінах доцільна така вікова і статева структура популяції козулі: самці 1 класу віку -25%, самці 2 класу віку - 68%, самці 3 класу віку - 8%, самки 1 класу віку - 25%, самки 2 класу віку -75%. Відсоток самців 37,6, відсоток самок - 37,6, молодняку - 24,8. Середній вік популяції становитиме 2,7 років. Відстріл від загальної чисельності становитиме 5,6% (при відпаді 15% загальної чисельності).* При диференційованих цінах доцільна така структура популяції козулі: самці 1 класу віку - 25%, самці 2 класу віку -57%, самці 3 класу віку - 18%, самки 1 класу віку - 25%, самки 2 класу віку - 75%. Відсоток самців - 37,5, самок - 37,5, молодняку - 25,1. Середній вік популяції - 3,3 роки. Відстріл від загальної чисельності 7,2% (при відпаді 15% загальної чисельності). У результаті розв'язку обох задач з'ясувалося, що система оцінки і диференціації вартості полювання на трофейних і нетрофейних тварин у кінцевому підсумку суттєво впливає на економічні показники мисливства і визначає доцільну (господарсько-оптимальну) структуру популяцій копитних. Статева структура популяцій, тобто співвідношення кількості самців до кількості самок, має значення у двох сенсах. По-перше, кількість статевозрілих самок визначає репродуктивний потенціал популяції. А кількість статевозрілих самців - можливість реалізувати цей потенціал, з одного боку, і цінність самої популяції як об'єкту полювання - з іншого. По-друге, збільшення кількості самок щодо кількості самців істотно підвищує репродуктивність, однак цінність популяції знижується. До того ж збільшується відсоток самок, які залишаються непокритими. Показник співвідношення статей дуже інертний і має біологічно визначені межі. Оптимальною з економічного погляду є популяція з одних лише самців віком 7-10 років. Однак така популяція не буде мати поновлення і за один-два сезони полювання цінність її дорівнюватиме нулю. Як і у випадку з віковою структурою, немає єдиного рішення стосовно оптимальності статевої структури. Запропонована нами модель дає змогу вирішувати ці питання в кожному конкретному випадку. 4.6. Біотехнія як система заходів оптимізації умов існування тварин Під біотехнією розуміють розділ мисливствознавства, що вивчає способи підвищення біологічної і господарської продуктивності мисливських угідь. Прикладніше формулювання - розділ мисливствознавства, що розробляє заходи цілеспрямо-ваного впливу на природні біологічні системи переважно шляхом зміни факторів довкілля (кормових, захисних) з метою підвищення виходу товарної продукції мисливства з одиниці площі мисливських угідь [109, с.51]. Біотехнія не лише наукова дисципліна, а й сфера практики. Досвід багатьох країн західної Європи довів, що інтенсивна біотехнія необхідна при інтенсивному веденні мисливства, особливо коли мова стосується копитних. Але... Проаналізуємо ситуацію в Україні і досліджуваному регіоні зокрема. Щороку витрачаються значні кошти на біотехнічні заходи - 956,45 тис. крб. (41,1% загальних витрат на мисливство) (табл. 4.5). Найбільше витрат на біотехнічні заходи було в Івано-Франківській обл. в середньому 213,3 тис. крб. на рік, Львівській - 171,5 тис. крб. та Чернівецькій - 125,5 тис. крб. Найменше витрат на біотехнічні заходи за досліджуваний період було у Хмельницькій обл. в середньому 97,4 тис. крб. і Тернопільській - 95,0 тис. крб. З усіх біотехнічних заходів найбільше витрат було на заготівлю кормів для підгодівлі копитних взимку. У середньому щороку витрачається 389,9 тис. крб. (40,8% витрат на всі біотехнічні заходи і 16,8% загальних витрат на ведення мисливства). Найбільше коштів на заготівлю кормів виділяли в Івано-Франківській обл. у середньому 62,13 тис. крб. щороку. Це становило близько 61% коштів виділених на всі біотехнічні заходи. У Хмельницькій обл. витрати на заготівлю кормів становили 54,56 тис. крб. на рік, що дорівнювало 56% витрат на біотехнічні заходи, у Львівській - відповідно 92,6 тис. крб. і 54%. Таблиця 4.5 Витрати на біотехнічні заходи в досліджуваному регіоні (середнє значення за 1979-1990 pp.) Область \| Заг. витрати мисл., тис.крб. \| У т.ч. на біотехнічні заходи Разом \| розсе-лення \| заготівля кормів тис. крб. \| % \| тис. крб. \| % \| тис. крб. \| % \| % Волинська \| 350,70 \| 102,14 \| 29.1 \| 6.41 \| 6.3 \| 62.13 \| 60.8 \| 17.7 Ів-Франківська \| 436.84 \| 213.33 \| 48.8 \| 27.89 \| 13.1 \| 47.20 \| 22.1 \| 10.8 Львівська \| 429.34 \| 171.50 \| 39.9 \| 12.66 \| 7.4 \| 92.60 \| 54.0 \| 21.6 Рівненська \| 335.76 \| 151.33 \| 45.1 \| 9.23 \| 6.1 \| 57.15 \| 37.7 \| 17.0 Тернопільська \| 232.5 \| 95.04 \| 40.9 \| 4.38 \| 4.6 \| 41.41 \| 43.6 \| 17.8 Хмельницька \| 268.32 \| 97.44 \| 36.3 \| 7.18 \| 7.4 \| 54.56 \| 56.0 \| 20.3 Чернівецька \| 274.22 \| 125.46 \| 45.8 \| 2.73 \| 2.2 \| 34.86 \| 27.8 \| 12.7 Разом \| 2327.68 \| 956.45 \| 70.48 \| 389.9 Середнє \| 41.1 \| 7.4 \| 40.8 \| 16.8 У середньому по регіону щороку витрачається 98 крб. на тис. на угідь на біотехнічні заходи, в тому числі на заготівлю кормів - 40 крб. на тис. га (за цінами 1990 р.)(табл. 4.6). А чи потрібні вони? Головні біотехнічні заходи, що проводяться в Україні, спрямовані на підгодівлю диких тварин у зимовий період. Сюди входить: створення біотехспоруд на зразок годівниць, влаштування солонців, кормових полів, заготівля віників на зиму. Дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів довели, що зимова підгодівля є згубною для копитних. Таблиця 4.6 Витрати на біотехнічні заходи на одиницю площі угідь (середнє значення за 1979-1990 pp.) Область \| Площа мисл. угідь тис.га \| Біотех заходи, тис. крб. \| Біотех. заходи на тис. га угідь, тис. крб. \| Заготівля кормів, тис, крб. \| Загот. корм. на тис. га угідь, тис. крб. Волинська \| 1754.10 \| 102.14 \| 0.058 \| 62.13 \| 0.035 Ів.-Франківська \| 1232.52 \| 213.33 \| 0.173 \| 47.20 \| 0.038 Львівська \| 1547.16 \| 171.50 \| 0.111 \| 92.60 \| 0.060 Рівненська \| 1694.40 \| 151.53 \| 0.089 \| 57.15 \| 0.034 Тернопільська \| 1101.98 \| 95.04 \| 0.086 \| 41.41 \| 0.038 Хмельницька \| 1744.16 \| 97.44 \| 0.056 \| 54.56 \| 0,031 Чернівецька \| 697.68 \| 125.46 \| 0.180 \| 34.86 \| 0.050 Разом \| 9772.00 \| 956.45 Середнє \| 0.098 \| 389.90 \| 0.040 А.Данилкін (1991 р.) зауважує, що "біотехнічні заходи, які проводяться, не відповідають енергетичним вимогам тварин. Найчастіше застосовувана штучна підгодівля сіном при дефіциті природного корму призводить до зневоднення організму і загибелі козуль. До того ж, підгодівля проводиться взимку, коли енергетичні потреби козуль знижені. Але практично не звертається увага на критичні періоди - ранню весну та осінь, коли створюються необхідні для тварин запаси енергії у вигляді жирових відкладів. Отже, у мисливському господарстві першочергову увагу слід приділяти збереженню і поліпшенню природного середовища існування тварин"[33, с.10-13]. Австрійські мисливствознавці встановили, що термін і склад зимової підгодівлі диких тварин повинні відповідати їх річному біологічному циклу. Підгодівлю козуль слід починати у вересні, коли закінчується період росту тварин, починається осінній нагул і нагромадження жиру, зростає інтенсивність живлення, знижується обмін речовин. Благородних оленів починають підгодовувати після гону: в цей період у них різко зростає інтенсивність живлення, накопичення жиру, ріст і обмін речовин (у наших умовах це припадає на третю декаду вересня). В січні-лютому обмін речовин в оленя і козулі знижений, вони не потребують посиленого живлення, проте їм необхідна "підтримуюча" підгодівля з соковитих кормів і сіна. З середини лютого до травня проводиться підсилена підгодівля цих видів дичини. До звичайних кормів додають подрібнену деревину, гілки дуба, омелу [73, с.29]. Звернемо увагу і на той факт, що у мисливців Західної Європи підгодівля має іншу спрямованість - не нагодувати, а відвернути увагу тварин від лісових культур і сільськогос-подарських посівів [82, с. 19]. У нас же іноді доходить до абсурду - годують неголодних тварин. За дослідженнями Є.Щербака, підгодівля в умовах України необхідна лише в екстремально холодні зими. Автор пише: "Спостереження взимку 1984-1985 pp. показало, що надмірна підгодівля тварин у сприятливі зими веде до зниження життєздатності диких тварин, До втрати ними екологічної пластичності. Вони стають нездатними добувати собі їжу, якщо виникають якісь бодай найменші труднощі. Несприятлива зима 1984/85 р. була повчальною для ведення мисливського господарства. Стало зрозумілим, що діючі зараз норми заготівлі кормів добрі лише при нормальних зимах, коли можна підгодовувати тварин, а можна і не підгодовувати суттєвих змін не буде. При настанні екстремальних умов кормів явно не вистачає" [136, с.8-10]. Дуже незручним виявилося і те, що за існуючим зараз "Положенням про мисливське господарство та порядок здійснення полювання" біотехнічні споруди розміщують тільки на землях Держлісфонду, яких у лісостепових угіддях 20-30%, а в степових - 3-4% території. На інших землях підгодівельних ділянок немає. У Положенні сказано, що біотехнічні споруди можна будувати на землях основних землекористувачів тільки з їх згоди. На нашу думку, їх треба споруджувати у всіх лісових смугах, на всіх категоріях земель згідно з єдиним планом без будь-яких погоджень. Досвід показав, що доцільно будувати стаціонарні годівниці. По-перше, необхідний час, щоб тварини звикли до них. По-друге, в подальшому витрачатиметься менше коштів на ремонт. На сьогодні доцільно сконцентрувати увагу на повнішому використанні природних кормів копитними. О. Леопольд довів, що найбільші популяції диких тварин зустрічаються в місцях з великою кількістю узлісь або частим чергуванням різних типів місць існування [цит за: 16, с.25]. Сьогодні найкращою перспективою для збільшення чисельності диких тварин є збільшення кількості і якості придатних місць існування. Багато біологів-мисливствознавців вважають піклування про місця існування абсолютно необхідними. Іншими словами, навіть при наявності законів про охорону дичини, боротьби з хижаками, інтродукції іноземних видів, переселень і штучного розведення, популяціям диких тварин все ж таки буде загрожувати небезпека, якщо в цей же час їх місця існування будуть захоплені, знищені або залишені без уваги і догляду. І навпаки, якщо високоякісних місць існування для диких тварин є достатньо, популяції промислової дичини будуть порівняно багаточисельні, незважаючи на відсутність боротьби з хижаками, штучного розведення, інтродукції і переселення. Біотехнічні заходи слід спрямувати в русло створення ремізів для копитних (залежин, лісосмуг) та реконструкції існуючих. Агроландшафти формувати за докучаєвською сис-темою - масивні (з густими кущовими узліссями та підліском ), широкі (від 30 до 100 м) смуги, обрамлюючі малі (7-25 га) міжсмугові клітки поля. Водночас агро-лісо-меліоративна наука вже пережила відчутний натиск механізаторів, які в очікуванні крупногабаритної сільськогосподарської техніки наполягали на укрупненні міжсмугових кліток з 50 до 1600 га (4x4 км). Компроміс був досягнутий і у 1931 р. на Всесоюзній конференції по боротьбі з посухою, де умовно прийнята прямокутна 100-гектарна (500 х 200 м) клітка поля з шириною головних смуг 15-30 м, допоміжних - 10-25 м [28, с.55-56]. Метою біотехнічних заходів повинно стати формування оптимальної біоцентрично-мережової ЛТС. Елементами цієї структури повинні стати і переходи через автошляхи для диких копитних, їх необхідність доведена практикою Західної Європи. Сьогодні при низькій чисельності копитних в Україні їх необхідність не відчутна. Проте при досягненні значної чисельності ці роботи неминучі. Будувати їх доцільно вже сьогодні - адже тваринам необхідний час, щоб звикнути і призвичаїтись до них. Сьогодні у зв'язку із здійсненням економічних реформ в Україні і впровадженням приватної власності на землю, а згодом, можливо, і на ліси, постане питання про ведення на цих територіях біотехнічних заходів. Хто повинен проводити біотехнічні заходи, хто здійснюватиме контроль? Ці питання, а також окреслені вище, повинні знайти відображення в природоохоронному та мисливському законодавстві України.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (29.06.2012)
Просмотров: 797 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: