Реферат на тему Раціональне використання природних ресурсів України. Трансформування нинішніх технологій вирощування зернових до інтенсивних - Біологія - Реферати - Каталог статей

Раціональне використання природних ресурсів України. Трансформування нинішніх технологій вирощування зернових до інтенсивних. Перспективи зернового виробництва в державі в умовах СОТ. З метою недопущення значного порушення рівноваги щодо продовольчого та фуражного зерна на внутрішньому ринку Урядом України було затверджено обсяги квот сільськогосподарської продукції, експорт якої підлягає ліцензуванню, що викликано необхідністю підвищення рівня продовольчої безпеки держави шляхом забезпечення формування державного продовольчого резерву в обсягах, передбачених законодавством. Переважну частину експортованого Україною зерна становить: ячмінь – 43,9% в середньому за 8 років (значні обсяги експорту спостерігались в 2000, 2003 та 2007 році); пшениця – 37,8% (значні обсяги експорту спостерігались в 2001, 2002, 2005 та 2006 роках); кукурудза – 16% (значні обсяги експорту спостерігались в 2003, 2004 та 2007 роках). На сьогодні залишається багато проблем, які потребують негайного вирішення, а саме: щодо забезпечення стабільної цінової ситуації в умовах підвищеного (понад 40 млн. тонн) виробництва зерна, ефективної підтримки товаровиробника (сьогодні він одержує лише близько третини вартості кінцевого продукту), ефективного використання державою експортного потенціалу, запровадження ефективного механізму регулювання внутрішнього зернового ринку. Щодо експорту олії та олійних культур, слід зазначити, що на світовому ринку рослинних олій пропонується близько 20 видів олії, що виробляється у різних півкулях з різної сировини. Соняшникова олія за обсягами виробництва посідає 4 місце, а за обсягами експорту/імпорту третє після пальмової та соєвої олій. Аналіз попиту/пропозиції олії соняшникової в країнах ЄС свідчить, що ці ринки є повністю сформованими і дуже високо конкурентними, тобто проникнення в них реально може відбутись тільки в результаті вступу України до СОТ та ЄС. Частка соняшнику, що є основною олійною культурою, вирощуваною в Україні, в загальному обсязі всіх олійних, які виробляє світовий ринок, невелика — менше 10%. Україна, разом із ЄС, Аргентиною та Росією, входить до четвірки найбільших світових виробників соняшнику. За останні роки Україна стала одним із світових лідерів по вирощуванню соняшнику, виробництва соняшникової олії та її експорту. З моменту набрання Україною повноправного членства в цій міжнародній організації, країни-члени СОТ вимагатимуть від України дотримання основних положень угод СОТ і виконання домовленостей, досягнутих в ході переговорного процесу щодо вступу України до СОТ. Чи не найбільші застереження викликають наслідки торговельної лібералізації для сільського господарства і харчової промисловості країни. На сьогодні аналіз наслідків для сільського господарства України стає актуальним завданням. Для того, щоб визначити вплив СОТ на внутрішній агропродовольчий ринок, необхідно проаналізувати поступки, на які пішла Україна щодо доступу на ринок агропродовольчих товарів, обмеження щодо експортної конкуренції у торгівлі і дозволені обсяги і види підтримки сільського господарства, визначені у звіті Робочої групи із вступу України до СОТ. Україна здавна відома винятково сприятливими природно-кліматичними умовами для розвитку зернового господарства - родючими ґрунтами, м'якими кліматичними умовами для формування високих урожаїв якісного продовольчого зерна. В країні є і добрі передумови для торгівлі цим товаром - ємкий внутрішній ринок, вигідне геополітичне розташування для зовнішньої торгівлі, наявність розгалуженої транспортно-складської інфраструктури. включаючи морські порти. Та виробляючи протягом тривалого періоду по 700 - 900 кг зерна на душу , і займаючи від 1,8 до 2,5 % у світових обсягах виробництва зерна, Україна і досі не заявила про себе як про крупне експортера високоякісного зерна, ще зовсім недавно (на початку 90-х мала від'ємне сальдо по експортно-імпортних операціях. Причини недостатньої ефективності зернової галузі протягом 70 – 80-х років вбачались у структурній недосконалості виробництва, товарних ресурсів та споживання зерна, значних його втратах у процесі відтворення в надто високій собівартості зерна, в невідлагодженості економічних відносин товаровиробників і заготівельників. На розв'язання цих проблем направлялись, в основному, значні матеріально-технічні та грошові ресурси орієнтувались заходи державної підтримки. В умовах реформування економіки і переходу на нові соціально – економічні засади, коли непридатними стають старі методи управлінця, в умовах побудови відкритої для світу економіки, обмежених можливостей інвестування галузі, в ситуації погіршення кон'юнктури на зерновому ринку. Саме тому ця тема досить актуальна на сьогоднішній день. Зараз, коли в Україні економічні реформи поширюються або поглиблюються, традиційні шляхи забезпечення продовольством через значне державне регулювання та втручання призводять до подальшого створення сектора та стають менш ефективними. Усвідомлюючи, що забезпечення продовольством традиційними способами є надзвичайно дорогим та багато в чому несумісним з положенням ринкової економіки, уряд України відійшов від старої системи та почав закладати основу зернового сектора, зорієнтованого на ринкові відносини. Зараз зерновий сектор перебуває у перехідному стані з елементами, як старої командної, так і ринкової системи. Україна тривалий час була одним із постачальників зерна на Європейський ринок. Так ось уже майже чверть століття зерна не вистачало навіть для забезпечення власних потреб. Щорічно його закупляли близько 5 млн. т. Тому, тепер головною проблемою, на думку Сайка В.Т. є виробництво конкурентноздатної зернової продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, продукції, яка відповідала б купівельній спроможності споживача і була б вигідною виробництву. Для зміни ситуації потрібні нові підходи до використання землі, які мають зайняти центральне місце в аграрній реформі на базі НТП з урахуванням політичних, соціальних, енергетичних, матеріальнотехнічних і екологічних умов. В умовах нових виробничих відносин на селі для підвищення конкурентноздатності виробництва зерна значно зростає роль технології. Теоретичною основою інтенсивних технологій вирощування зернових культур на тривалий час залишається забезпечення збільшення виходу потрібної людині продукції (зерна, білка) із загального врожаю, скорочення розриву між потенціальною і реальною продуктивності рослин. Практичною основою інтенсивних технологій є управління продукційним процесом посівів за допомогою відомих нам агротехнічних заходів, що застосовують виходячи з результатів морфо-фізіологічного аналізу розвитку елементів продуктивності рослин. Головними складовими формування врожаю за інтенсивних технологій є сорт, добрива, нейтралізація ґрунтового розчину, хімічні засоби захисту рослин від бур'янів, шкідників І хвороб, фактор часу і якості. В аграрному секторі Україна робитиме ставку на виробництво зерна. Цьому має сприяти аграрна політика, що її проводить держава. Зернова тема не полишає сторінок газет, навіть таких, що, як правило, не приділяють особливої уваги аграрним питанням. Природні умови України є сприятливими для вирощування пшениці. Ґрунти України дають можливість за відповідного рівня агротехніки без труднощів одержувати по 50 ц з гектара пшениці. Рівень розораності ґрунтів країни - один з найвищих у Європі й перебуває на межі екологічної катастрофи, проте він не тільки сприяє отриманню великих валових зборів зернових. Усе це з багатими сировинними ресурсами для виробництва міндобрив у перспективі має зробити Україну "житницею" Європи. За однієї "маленької" умови - слід підняти сільськогосподарське виробництво на світовий ринок. Однак, упродовж перших 5 років незалежності України не лише скорочувалися обсяги експорту до інших країн, але й до того виникли проблеми із власним забезпеченням продовольчим зерном. На думку Н.Валькованого , головними факторами, які спричинили таке значне зменшення виробництва зерна в країні, стали скорочення поставок сільгоспвиробникам міндобрив та пестицидів, як через зниження їх виробництва, так і через відсутність коштів на їх придбання; брак та незадовільний стан сільськогосподарської техніки. внаслідок якого збільшились втрати врожаю під час збирання й транспортування. Недостатність внесення мінеральних та органічних добрив сприяло, також, тому, що рослини виявилися менш стійкими до суворих кліматичних умов, а несправність техніки, відсутність добрив, засобів захисту рослин тощо призвела до недотримання інтенсивних технологій вирощування зернових. Окрім того, рослинам завдавали шкоди шкідники через брак інсектицидів для боротьби з останніми. Загальна економічна криза боляче вдарила по сільському господарству, яке в умовах державних дотацій виявилося абсолютно не готовим до ринкових перетворень, Н.Валькований стверджує, що тільки радикальна реформа цього аграрного сектора України здатна допомогти їй стати житницею Європи. Сільське господарство за останні роки одержало від селекціонерів України нові високопродуктивні сорти і гібриди зернових культур. Це дає змогу добирати з числа районованих найкращі, які за належної технології забезпечують високі і сталі врожаї. Проблем у хліборобів багато І їх потрібно вирішувати найближчим часом. Не слід послаблювати контроль за станом озимих культур, треба завчасно подбати про придбання і завезення в господарства міндобрив і засобів захисту рослин, запчастин, пального та інших матеріальнотехнічних ресурсів, своєчасно відремонтувати сільськогосподарську техніку і провести її технологічне налагодження, повністю забезпечити потребу у високоякісному насінні. На думку Мацибори, надійним шляхом підвищення врожайності та валових зборів навіть у несприятливі за погодними умовами роки є впровадження у виробництво інтенсивних технологій вирощування, що базуються на ефективному використанні в господарствах наявних матеріально-технічних ресурсів і широке застосування новітніх досягнень науки та передового досвіду. У структурі агропромислового комплексу зерно-промисловий посідає особливе місце. Його функціональну структуру спрямовано на забезпечення населення хлібом і хлібопродуктами, промисловості сировиною, тваринництва - концентрованими кормами, зовнішньої торгівлі - експортними товарами, а територіальну — на максимальне використання раціональних природних умов і економічних ресурсів для розвитку зернового господарства. Концепція стійкого розвитку зернового господарства на період стабілізації та пожвавлення має будуватися на засадах удосконалення його структури, усунення втрат і збалансування попиту з урахуванням природного потенціалу земель, які можуть використовуватись у господарствах товарного землеробства без порушення агротехніки. Мікроекономічні моделі економіки господарств товарного землеробства мають базуватися на пропорціях між культурами у сівозмінах, але як показує досвід розвинутих країн ЄС, частку зернових у посівних площах може бути істотно підвищено до 70 % і більше. Завданнями аналізу є: здійснення систематичного контролю за виконанням плану виробництва продукції по кожній культурі, підрозділу і господарству в цілому і визначення впливу факторів на обсяг виробництва продукції зернових; виявлення внутрігосподарських резервів збільшення виробництва продукції та поліпшення її якості; оцінка можливостей збільшення виробництва продукції з врахуванням об’єктивних і суб’єктивних факторів; розробка міроприємств по освоєнню виявлюваних резервів збільшення виробництва продукції. Тривалий час розширення ріллі й площі посівів в Україні було єдиним, хоч і згубним для майбутнього, способом ведення рослинницької галузі. Інерційне екстенсивне використання землі в минулому і нині зумовило нестійкий стан землеробства, призвело до зростання витрат виробництва, небувалого наростання екологічного ризику. Одним із головних чинників, що дестабілізують екологічну ситуацію, є надзвичайно інтенсивне сільськогосподарське освоєння й розорювання земель. Питома вага ріллі в державі становить 57,5% площі суші, тоді як у США – 27%, а в густонаселеній Німеччині — лише 32%. На території семи західних областей України ці диспропорції ще відчутніші — з 5,9 млн га сільськогосподарських угідь 4 млн га, або 68,2 %, припадає на ріллю. Це призвело до розвитку небувалих ерозійних процесів. Щорічні втрати грунту становлять близько 600 млн т , у тому числі понад 20 млн т гумусу. Знизилася біологічна активність грунту, зменшилися і забруднилися ресурси прісної води. Отже, використання землі в своєму розвитку досягло критичного стану. Старі системи землеробства не відповідають змінам виробничих відносин, економічній, екологічній та енергетичній діяльності. Академік В.Ф. Сайко пропонує радикальний захід, зокрема вилучення з обробітку щонайменше 10 млн га землі і переведення її з ріллі в природні кормові угіддя, в тому числі 6-7 млн га під постійне залуження і близько 2 млн га під заліснення. Інтенсивне рослинництво слід локалізувати на 22 млн га в основному родючої і найбільш рівнинної частини території.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (30.06.2012)
Просмотров: 899 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: