Реферат на тему Народногосподарське значення культури - Біологія - Реферати - Каталог статей

Народногосподарське значення культури Україна входить до числа найбільших світових виробників бурякового цукру і за сприятливих умов може виробляти його понад 5 млн.т, з яких 3 млн.т -експортувати за кордон. Однак, за останні 15 років посівні площі під цукровими буряками скоротились з 1,6 млн. га до 0,7 млн. га, урожайність - з 280 н/га до 230 ц/га. Обсяги заготівлі цукросировини з 50 млн. т до 16, або більш ніж у три рази. В аналогічному стані знаходиться бурякоцукрове виробництво в Івано-Франківській області. За цей же період площі під цукровими буряками скоротились з 20 тис. га до 8 тис.га, урожайність - з 329 ц/га до 225 ц/га, валовий збір коренеплодів зменшився у 3,5 рази - з 665 тис.т до 190 тис.т. Більше 60 відсотків зданої сировини надходить з приватного сектору. Для подолання кризи, яка все ще гнітить сільське господарство України, галузь буряківництва вимагає суттєвої державної підтримки, перш за все в справі структурної перебудови і технічного переозброєння, удосконалення ринкових відносин, а головне, переведення галузі з екстенсивного шляху розвитку на інтенсивний. Це означає значне збільшення кількості внесених мінеральних добрив, заміни застарілої техніки, впровадження у виробництво прогресивних наукоємних і ефективних технологій вирощування, збирання і переробки цукрових буряків, а отже і збільшення рівня витрат та підвищення урожайності цукрових буряків до 35-40 т/га при здешевленні 1 т продукції. . Цукровий буряк належить до основних цукровмісних рослин, а також має високу кормову цінність - у 100 кг. коренеплодів міститься 26 к.о. Він має також велике агротехнічне значення. Відходи цукровиробництва дефекати використовують для зниження кислотності грунтів. 2. Походження і поширення Всі відомі види буряка належать до роду Вeta L. Цукровий буряк входить в самостійний вид. В процесі еволюції утворилися три природніх групи видів - секції. Самі давні, виникли в результаті природнього відбору флори Південної півкулі і південне африканських берегів давнього Середземномор'я. Всі сучасні культурні види буряків, які вирощує людина, походять від диких видів. Деякі види буряків в даний час зустрічаються в Середземномор'я, на африканському і європейському побережжях Атлантичного океану, Канарських островах, в Каліфорнії, на берегах Чорного та Каспійського морів, в районах Закавказзя, Середньої Азії. В країнах Західної Європи вирощувати коренеплідний буряк почали в Північній Італії, а також в прирейнських областях Німеччини і Швейцарії в ХШ-ХІУ ст., тобто значно пізніше, ніж в Київській Русі, де почали його вирощувати в Х-ХЇ ст. З Київської Русі буряк поширився в Великий Новгород, Московську Русь, Польщу, Литву. Спочатку були виведені столові коренеплідні види буряка, а потім кормові. Чітка диференціація коренеплідного буряка на столовий і кормовий відбулася у XVIII ст. Цукровий буряк з'явився значно пізніше інших форм виду. Він був отриманий врезультаті тривалого відбору із гібридів, які виниклії шляхом природнього схрещення буряка листового з коренеплідним. Отримані гібриди від схрещування буряка кормового, столового і напівцукрового з листовим, мали в першому і другому поколінні більш високу середню цукристість, ніж батьківські форми, а значна кількість гібридних рослин, особливо другого покоління, по цукристості відносяться до типу цукрового буряка. 3. Ботанічна характеристика. За існуючою класифікацією всі форми буряків (дикі й культурні, одно-, дво- і багаторічні) об'єднують в один ботанічний рід — буряки Вeta L, який належить до родини лободових. З 15 видів буряків найважливішими є буряки звичайні. Цей вид має культурні та дикі (одно-і багаторічні) форми. Коренева система буряків стрижнева, проникає в грунт на глибину 1,5— 2,5 м. Вона складається з потовщеного головного кореня — коренеплоду, де відкладаються запасні поживні речовини, і великої кількості бічних корінців, які виходять із двох протилежних боків головного кореня. Коренеплід буряків умовно поділяють па три частини: головку, шийку і власне корінь, або кореневе тіло. Ці частини мають неоднакове походження і господарську цінність. Головка, або верхня частина головного кореня є укороченим стеблом і утворюється з надсім'ядольного коліна або епікотиля зародка. На ній розмішу-ються бруньки й листки. Бічні корінці на верхній частині кореня не утворюються, вона розміщується над поверхнею ґрунту. Головка становить 10— 15 % довжини кореня. Це більш дерев'яниста частина кореня, в якій цукру менше, ніж у інших його частинах. У центрі головки міститься конус наростання, де утворюються нові молоді листки. Шийка коренеплоду розміщена між головкою і власне коренем. На ній не ростуть ні листки, ні бічні корінці. У цукрових буряків ця частина кореня коротка (1— 3 см), у кормових вона досягає 5—10 см. Шийка утворюється внаслідок розростання підсім'ядольного коліна або гіпокотиля зародка. При глибокому загортанні насіння підсім'ядольне коліно утворюється довше, а на нижній його частині виростають бічні корінці, наявність яких характерна для власне кореня. При цьому нижня частина підсім'ядольного коліна перетворюється в тіло кореня. Більша частина шийки розмішена над поверхнею ґрунту. За вмістом поживних речовин шийка — повноцінна частина кореня буряків при вирощуванні їх, як для технічних, так і кормових цілей. Власне корінь (кореневе тіло) є частиною коренеплоду й утворюється внаслідок розростання зародкового корінця. Це нижня, більш вузька частина кореня, майже конічної форми, довжина її становить близько 65—70 % довжини коренеплоду. Для власне кореня, який повністю розвивається в ґрунті, характерна наявність бічних корінців. Внизу кореневе тіло поступово звужується, утворюючи тоненький кінчик. Власне корінь — повноцінна частина кореня. Розгалужене кореневе тіло, що спостерігається за несприятливих умов росту, негативно впливає на якість сировини. Форма кореня. Коренеплід буряків відзначається великою різноманітністю форм, які залежать від ступеня розвитку окремих його частин і сортових особливостей. Всі сорти буряків за формою коренів можна поділити на такі групи: коренеплоди конічні — верхня широка частина їх поступово знижується до кінчика (цукрові буряки); коренеплоди циліндричної форми. Листки. Через кілька днів після з'явлення сходів з бруньки, що міститься між сім'ядолями, виростає перша пар справжніх листочків, ще через два-три дні — друга, потім — третя. Після цього нові листки з'являються через півтора-два дні. Після з'явлення сходів швидко росте засвоювальна поверхня рослин у вигляді розетки прикореневих листків і в системі малих бічних корінців. Пізніше розростається головний корінь, де відкладається цукор. Всього за вегетаційний період із листкових бруньок у центрі головки кореня виростає близько 50—60 (іноді до 90) листків, спірально розмішених на головці кореня. Листки, що з'являються раніше, відтіснюються до периферії розетки. Перші дві пари справжніх листків асимілюють протягом 20—25 днів, після чого відмирають, пізніше утворені листки живуть значно довше. Фази розвитку: а) перша фаза — з'явлення сходів. Сім'ядолі зародка внаслідок розростання підсіхм'ядольного коліна виносяться на поверхню грунту, розправляються і зеленіють. Іноді такий етап рослин називають фазою "вилочки". б) через кілька днів з брунечки, розміщеної між сім'ядольними листками, утворюється перша пара справжніх листків, що є ознакою настання другої фази — утворення першої пари справжніх листків. в) третя фаза розвитку буряків характеризується з'явленням третьої пари справжніх листків. Після цього настає період інтенсивнішого наростання листків та кореневої системи буряків. г) четверта фаза— змикання листків у міжряддях — настає під час посиленого росту надземної частини рослини. д) у другій половині вегетаційного періоду настає п'ята фаза росту і розвитку буряків — відбувається інтенсивне нагромадження сухих речовин, особливо цукру. Нижні бічні листки починають жовкнути, підсихають і відпадають, внаслідок чого рядки в міжряддях розмикаються, корені набувають технічної спілості. Екологічні особливості Вимоги до температури. Оптимальна температура ґрунту для проростання насіння і росту буряків +20…+25 °С. Але за такої температури ґрунт швидко пересихає. Щоб не допустити цього, сівбу починають, коли середньодобова температура ґрунту на глибині 10 см становить +5…+6 °С, і ґрунт добре розробляється. Сходи буряків витримують без значної шкоди поступове зниження температури до мінус 3°С. В міру зміцнення рослин холодостійкість їх підвищується, і при з'явленні першої пари справжніх листочків витримують заморозки до 8 °С. Досить стійкі буряки й проти осінніх приморозків, що дає можливість продовжити їх збирання до кінця жовтня. Слід мати на увазі, що при надранніх строках сівби, особливо в затяжну холодну весну, може з'явитися значна кількість цвітущних рослин. Цукрові буряки характеризуються високою жаро- і посухостійкістю. Якщо в інших рослин інтенсивність фотосинтезу при З0 °С різко знижується, то в цукрових буряків вона майже така сама, як і при 20 °С. При температурі 40 °С фотосинтез продовжує переважати над диханням. Вимоги до світла. Цукрові буряки мають підвищену вимогу до світла. Сонячна погода за достатньої вологості ґрунту сприяє інтенсивнішому нагромадженню цукру. Цукрові буряки на утворення одиниці сухої речовини витрачають води значно менше (397), ніж інші технічні культури. Проте транспіраційний коефіцієнт дуже коливається залежно від вологості ґрунту, величини врожаю і погодних умов. Оптимальна вологість ґрунту для буряків у більшості випадків становить близько 60 % ПВ, але залежно від гранулометричного складу грунту, норми добрив, погодних умов вона становить 50—90 %. При нестачі вологи коренеплоди набувають надто видовженої форми, а при надмірному зволоженні ґрунту — вкороченої, округлої. При масі коренеплоду 400—500 г цукрові буряки за вегетацію на транспірацію витрачають близько ЗО—35 л води. При врожаї 400—500 ц/га їм необхідно 300—400 м3 води. З підвищенням концентрації ґрунтового розчину зменшується витрата води на утворення одиниці сирої маси, а також на одиницю асиміляційної поверхні. Спостерігаються великі коливання у витраті рослинами води в окремі періоди вегетації, залежно від інтенсивності їх розвитку, температури та вологості повітря і ґрунту. Найбільше води випаровується наприкінці липня — на початку серпня, найменше — у травні. Якщо в травні одна рослина випаровує лише кілька грамів води за добу, то в липні — 1—2 л. Найбільш критичним періодом у розвитку цукрових буряків є кінець липня — початок серпня, коли на врожай негативно впливає нестача вологи. Це пояснюється високою температурою в даний період і великою листковою поверхнею рослин. Вимого до грунту. Цукрові буряки дають найбільші врожаї на родючих, чорноземних, багатих на поживні речовини грунтах. Вони добре ростуть при нейтральній або лужній реакції грунтового розчину. Кислу ж реакцію переносять погано. В Україні найбільші площі цукрових буряків розміщені на різних типах чорноземів. У центральному районі бурякосіяння (Вінницька, Хмельницька, Київська, північні райони Полтавської і південні райони Сумської областей) переважають глибокі малогумусні і середньогумусні чорноземи у комплексі з деградованими і карбо-натними чорноземами. У південно-східному районі бурякосіяння (Кіровоградська, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Харківська і Луганська області) переважають звичайні та глибокі середньогумусні чорноземи, що мають добрі фізичні властивості. У західних районах України цукрові буряки вирощують на малогумусних чорноземах у комплексі з карбонатними та сірими опідзоленими ґрунтами, частково на підзолистих ґрунтах і буроземах Прикарпаття. Цукрові буряки можна вирощувати і в осушених низинах та у річкових долинах. Якщо буряки висівають на меліорованих ґрунтах, ґрунтові води повинні залягати на глибині 100—120 см від поверхні ґрунту. На осушених і глибоко зораних торфових ґрунтах при застосуванні аераційного кротового дренажу також можна вирощувати високі врожаї цукрових буряків. Технологія вирощування Розміщення у сівозміні. Цукрові буряки у сівозміні треба розмішу вати на родючих ґрунтах після добрих попередників. На Поліссі кращими попередниками для цукрових буряків є озимі зернові, що висівалися після конюшини, вико-вівсяної сумішки, зернобобових, зокрема люпину, а також картоплі. У степових районах республіки цукрові буряки розміщують після озимої пшениці, яку сіяли по ранніх зайнятих і чистих угноєних парах і після озимини по кукурудзі. У західних і північних районах лісостепової зони — зоні достатнього зволоження — цукрові буряки розміщують після озимини, яку вирощували по багаторічних бобових травах однорічного користування, озимини, посіяної по зайнятих парах, а також після зернобобових культур (кормових бобів, гороху). У центральних районах лісостепової зони — зоні нестійкого зволоження — цукрові буряки сіють після озимини по зайнятих парах вико-вівсяною і вико-житньою сумішками, кукурудзи, зібраної на ранній силос, а також після гороху. Цукрові буряки у сівозміні — добрий попередник для багатьох сільськогосподарських культур. Вони залишають поле чистим від бур'янів, а органічні і мінеральні добрива, внесені під зяб, корисно впливають на розвиток наступних культур. Після цукрових буряків-на великих площах сіють кукурудзу, ярі зернові, льон-довгунець, зернобобові, просо. Обробіток грунту і сівба. Розрізняють три способи основного обробітку ґрунту під цукрові буряки: звичайний, поліпшений і напівпаровий. Перший складається з лущення стерні та глибокої зяблевої оранки. На основі багаторічних досліджень для бурякосійних господарств рекомендуються два способи — поліпшений і напівпаровий. Порівняно із звичайним вони збільшують запаси вологи в півтораметровому шарі грунту на 20—ЗО мм, забезпечують повніше знищення бур'янів, ефективніше використання органічних і мінеральних добрив. Поліпшений обробіток ґрунту складається з дискового лущення стерні на глибину 5—6 см у два сліди зразу після збирання озимої пшениці, а через 10— 12 днів — повторного лущення на глибину 14—16 см лемішними лущильниками в агрегаті з боронами або котками ЗКК-6А з вирівнюванням поверхні поля в двох напрямках, внесення повної норми органічних та мінеральних добрив і глибокої оранки на ЗО—32 см наприкінці вересня — не пізніше першої декади жовтня. Напівпаровий обробіток ґрунту складається з лущення стерні на глибину 5—6 см дисковими лущильниками зразу ж після збирання озимої пшениці, внесення повної норми добрив і глибокої оранки на З0—32 см не пізніше першої декади серпня в агрегаті з боронами. За літньо-осіииій період виоране поле один-два рази боронують середніми боронами під кутом 20—30° до напрямку оранки, а після проростання бур'янів культивують впоперек оранки на глибину 8—10 см культиватором в агрегаті з боронами. У жовтні поле обробляють плугами без полиць на глибину 14—16 см. Поліпшений спосіб основного обробітку ґрунту впроваджується в усіх зонах бурякосіяння, особливо в районах нестійкого і недостатнього зволоження, а напівпаровий — у районах достатнього зволоження, а також в усіх інших за достатнього зволоження в літньо-осінній період. Стерню лущать дисковими лущильниками ЛДГ-5, ЛДГ-10, ЛДГ-15, ЛДГ-20, а також плугами-лушильниками ППЛ-10-25, ПЛ-5-25 і важкими дисковими боронами з вирізними дисками БДТ-7,0, БДН-3,0, БДТ-3,0. Допустимі відхилення від заданої глибини обробітку для дискових лущильників не повинні перевищувати 1,5, для лемішних — 1.0 см. Допустимі відхилення ширини захвату для дискових лущильників З0, а для лемішних — 10 см. Швидкість руху агрегату залежно від марки тракторів і лущильників: для дискових — 6—10, для лемішних — 12 км/год. Під цукрові буряки орють начіпними плугами (ПН-4-40; ПНЯ-4-40; ПЛН-5-35, ПЛН-3-35, ШЇН-4-35), причіпними двох'ярусними (ПЯ-3-35) і напівначіпними (ПЛ-5-35; ПЛП-6-35) в агрегаті з тракторами класу тяги 3,6. Двох'ярусні плуги типу ПЯ-3-35, ПНЯ-4-40 забезпечують найповніше і глибоке загортання післяжнивних решток, бур'янів та добрив. Відхилення середньої глибини оранки від заданої на рівних полях допускається ± 1, а на ділянках із нерівним рельєфом ± 2. Глибину передплужника встановлюють на 10—12 см із нахилом носка лемеша вниз на 8—10 мм відносно п'ятки і відстанню від носка основного корпусу на 250—350 мм. Весняний обробіток ґрунту складається з розпушування верхнього його шару зубовими боронами та вирівнювання поверхні шлейф-боронами в поєднанні із зубовими. Проте, в окремі роки на ґрунтах, схильних до запливання та з «вирівняною поверхнею ріллі, у районах достатнього зволоження після згаданих робіт проводять глибокий обробіток ґрунту культиваторами УСМК-5,4Б, обладнаними стрілчастими лапами, шлейф-балками і зубовими боронами з наступним ущільненням ґрунту котками в поєднанні з райборінками. Це сприяє швидкому поспіванню ґрунту, поліпшенню його одопроникності та вирівнюванню поверхні. У роки, коли випадає мало опадів восени і ґрунт виходить із зими дуже пухкий, після розпушування та вирівнювання поверхні його коткують котками СКГ-2 в агрегаті з боронами ЗБП-0,6, що поліпшує вирівняність поверхні. Ранньовесняний обробіток ґрунту розпочинають, як тільки верхній трисантиметровий шар в зоні гребенів ріллі розпушується без замазування і прилипання до робочих органів. Закінчують обробіток поля протягом одного дня. Глибина обробітку ґрунту має становити 2,5—3,0. см. У розпушеному шарі грудок діаметром понад 20 мм не повинно перевищувати 20 %, у тому числі діаметром 50 - мм не більше 5 % від маси проби. Ранньовесняний обробіток повинен забезпечувати знищення сходів бур'янів не менше, як на 70—75 %. Передпосівний обробіток ґрунту є складовою частиною єдиного технологічного процесу сівби цукрових буряків. Інтервал між передпосівним обробітком і сівбою призводить до пересихання розпушеного шару ґрунту, що істотно погіршує умови для проростання насіння цукрових буряків. Для передпосівного обробітку ґрунту з підвищеною не-вирівняністю, щільністю і вологістю культиватори УСМК-5.4А і УСМК-5,4Б комплектують стрілчастими лапами з робочим захватом 270 мм, шлейф-балками, зубовими боронами ОШ-010; з середньою щільністю і підвищеною вологістю — стрілчастими лапами в поєднанні з ліво- і праворізальними із захватом 150 мм та шлейф-балками з боронами ОШ-ОЮ; на пухких грунтах із підвищеною вологістю та невирівняністю застосовують тільки ліво- і праворізальні лапи з робочим захватом 150 мм у поєднанні з шлейф-балками та зубовими боронами ОШ-ОЮ. Передпосівний обробіток ґрунту починають, коли середньодобова температура його на глибині 10 см досягає 5—6 °С і проводять одночасно із сівбою. Тривалість виконання в одному полі повинна становити один-два календарних дні, краще за день, для чого застосовують груповий спосіб роботи машин. Дружні й повні сходи одержують при загортанні насіння у вологий прогрітий ґрунті. Цього досягають при сівбі в оптимально ранні строки, коли ґрунту добре розробляється до дрібногрудочкуватого стану, а робочі органи ґрунтообробних машин не залипають. Це буває тоді, коли середньодобова температура на глибині 10 см становить 5—6 °С, що збігається з періодом масової сівби ранніх зернових культур. Особливо ефективні ранні строки сівби у районах недостатнього зволоження і в роки, коли волога лімітує одержання сходів та інтенсивний початковий їх розвиток. Тепер цукрові буряки в господарствах сіють протягом чотирьох-п'яти днів, а на кожному конкретному полі за півтора, максимум два дні. Це забезпечує одночасне з'явлення сходів на всій площі. Сіють цукрові буряки пунктирним способом сівалками точного висіву ССТ-12А і ССТ-12Б. їх агрегатують із гусеничними тракторами Т-70С, Т-54С, Т-38М з колією 1340 мм, чи колісними тракторами МТЗ і ЮМЗ всіх модифікацій з колією 1800 мм. Норму висіву для кожного поля регулюють частотою обертання висівних дисків. Обов'язковою умовою вирощування цукрових буряків за інтенсивною технологією має бути високоякісна сівба з дотриманням прямолінійності рядків, стандартної ширини міжрядь, заданої глибини загортання. Це дає можливість добре сформувати густоту рослин, не пошкоджуючи їх під час догляду, зібрати врожай з мінімальними втратами. За несприятливих умов, коли очікують польову схожість насіння не більше 50 %, на 1 м рядка висівають 18—20 насінин, а за сприятливих ґрунтових і погодних умов та польової схожості не нижче 60 % — 12—14 насінин. Глибина загортання насіння — 3—4 см. її зменшують до 2,5—З, см на чорноземах, що втратили структуру, і на сірих лісових ґрунтах важкого гранулометричного складу, схильних до запливання і ущільнення в умовах достатнього зволоження, а за посушливих умов збільшують до 4—5 см. Удобрення. У районах нестійкого зволоження в ланці сівозміни із зайнятим паром рекомендується вносити гній під попередник цукрових буряків (озиму пшеницю) в нормі 20—З0 т/га, а в ланках із багаторічними травами та горохом — безпосередньо під цукрові буряки по ЗО—40 т/га. У районах достатнього і нестійкого зволоження для вирощування 450—500 ц/га і більше коренеплодів норму гною збільшують до 60—70 т/га, і вносять його безпосередньо під цукрові буряки, незалежно від місця їх у сівозміні. В усіх районах бурякосіяння України гній під цукрові будяки доцільно вносити восени під глибоку оранку. Не рекомендується застосовувати органічні добрива під передпосівний обробіток ґрунту та взимку по снігу. Високі врожаї цукрових буряків одержують при поєднаному внесенні органічних і мінеральних добрив. При внесенні мінеральних добрив слід дотримуватися такого співвідношення N : Р : К: на сірих лісових ґрунтах — 1:1 — 1,2; на чорноземах і темно-сірих лісових ґрунтах— 1 : 1 : 1,4; на чорноземах вилугуваних— 1:1: 1,5. Конкретні норми добрив для кожного поля встановлюють відповідно до рекомендацій зональної агрохімічної лабораторії. Із усієї запланованої норми мінеральних добрив 70— 80 % вносять восени при лущенні стерні, під зяблеву оранку і поверхневий обробіток зябу. З таких добрив восени вносять аміачну воду, безводний аміак, а навесні при передпосівній культивації ґрунту, сівбі й підживленні — нітратні та нітратно-аміачні форми. Під час сівби в рядки вносять 40—50 кг/га сухого перемеленого пташиного посліду. Перше підживлення рослин проводять на початку формування густоти друге через 12— 15 днів. Підживлюють культиваторами УСМК-5.4А. Високою ефективністю відзначаються рідкі комплексні добрива (РКД). їх використовують для приготування збалансованих рідких розчинів, які вносять під глибоку оранку, під час передпосівної культивації, при сівбі в рядки. РКД можна змішувати і вносити з пестицидами проти ґрунтових шкідників і хвороб, а також використовувати для підживлення буряків (1—З ц/га). Високу ефективність дає внесення в рядки мікродобрив. Бор у рядки на сірих і темно-сірих лісових ґрунтах вносять у нормі 0,4—0,5, а на чорноземах опідзолених та вилугуваних — 0,3—0,5 кг/га у вигляді боратового суперфосфату. На таких ґрунтах доцільно також застосовувати марганцеві добрива, для чого в рядки замість звичайного вносять марганізований суперфосфат у такій же нормі. Сорти цукрових буряків Ялтушківський однонасінний З0. Коренеплоди правильної конусоподібної форми. Сорт урожайно-цукристого напряму. Високоврожайний. Має високі технологічні якості. Малоцвітушний, відносно стійкий проти грибних хвороб. Схожість насіння — 85%, однонасінність — 90%. Сорт пластичний, добре реагує на внесення підвищеної норми добрив. Рекомендований для вирощування в Степу, Лісостепу і на Поліссі. Улидівський однонасінний 35. Коренеплоди правильної конусоподібної форми, заглибленість у грунт повна. Сорт урожайно-цукристого напряму. Технологічні показники, стійкість проти хвороб такі самі, як і в Ялтушківського однонасінного З0. Рекомендований для вирощування на Поліссі. Ювілейний, Гібрид урожайно-цукристого напряму. Посівні якості насіння добрі: схожість — 85 %, однонасінність — 95. %. Гібрид більш стійкий проти цвітухи. Уражується хворобами на рівні стандарту. Відмінною особливістю гібрида є рівномірне заглиблення коренеплодів у ґрунт, що особливо важливо при механізованому збиранні врожаю. Рекомендований для вирощування в Степу, Лісостепу і на Поліссі. Веселоподолянський однонасінний 29. Коренеплоди правильної конусоподібної форми, дещо виступають над поверхнею землі. Сорт урожайно-цукристого напряму. Має добрі технологічні якості та високі показники якості насіння. Рекомендований для вирощування в Степу, Лісостепу і на Поліссі. Білоцерківський полігібрид 41. Гібрид урожайно-цукристого напряму. Посівні якості насіння високі: схожість — 88— 90 %, однонасінність — 96-98%. Стійкий проти цвітухи, середньостійкий проти церкоспорозу і коренеїду. Технологічні якості вищі, ніж у стандарту. Рекомендований для вирощування в Лісостепу. Висновок Для дальшого підвищення урожайності цієї культури і зниження її собівартості необхідно значно поліпшити весь агротехнічний комплекс вирощування, і насамперед – обробіток ґрунту, який дозволить найбільш повно використати природну родючість ґрунту і підвищити ефективність інших заходів. У західних областях України, територія яких відноситься до зони достатнього зволоження, значні площі цукрових буряків розміщуються на сірих опідзолених, дерново-підзолистих безструктурних ґрунтах. Ці ґрунти мало містять перегною, характеризуються поганими фізичними властивостями, в більшості випадків сильно засмічені насінням однорічних і багатобічних бур'янів, а також потребують значних доз органічних і мінеральних добрив. При значних опадах в осінньо-зимовий період ґрунти бувають перезволожені. В цих умовах дуже важливе значення має запровадження раціонального обробітку ґрунту як основного заходу регулювання водноповітряного і поживного режимів, а також боротьби з бур'янами.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (29.06.2012)
Просмотров: 699 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: