Реферат на тему Молекули спадковості ДНК - Біологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: „Молекули спадковості ДНК” План. Вступ. Біологія в ХХ ст. Ідея еволюціонізму, як досягнення біології. Перспективи біології в ХХІ ст. Висновок. Література. Вступ. У ХХ ст. динамічний розвиток біологічного пізнання дозволив відкрити молекулярні основи живого і безпосередньо наблизитися до вирішення найбільшої проблеми науки – розкриттю таємниці життя. Радикально змінилася і сама біологія, і її місце, і її роль в системі наук, відношення біологічної науки і практики. Біологія поступово стає лідером серед природничих дисциплін. Вираженням цієї тенденції є наступні процеси: зміцнення зв’язку біології з точними і гуманітарними науками; розвиток комплексних і міждисциплінарних досліджень; збільшення каналів взаємозв’язку з теоретичним розумінням і з сферою практичної діяльності, перш за все з глобальними проблемами сучасності; явне збільшення запитів практики в актуалізації тих або інших проблем біологічного пізнання; безпосередньою основою дослідницької діяльності в біології в усе більшій мірі виступають прямі практичні вимоги, інтереси і запити суспільства; безпосередньо програмуюча роль біології по відношенню до аграрної, медичної, екологічної та іншої практичної діяльності; зростання відповідальності вчених-біологів за долю людства (в першу чергу в зв’язку з розвитком біотехнології і генної інженерії) ; широке застосування цілісних підходів та ін. Все зрозумілішим стає, що логіка біологічного пізнання в перспективі буде безпосередньо керуватися вимогами практичного перетворення природи, розвитку суспільних відносин і інтересів людей. 1. Біологія в ХХ ст. Входження в ХХ ст. ознаменувалося в біології бурхливим розвитком генетики. Важливою вихідною подією стало пере відкриття законів Менделя в 1900 р. незалежно 3 вченими – Г. де Фрізом в Нідерландах, К. Корренсом в Німеччині та Е.Чермаком в Австрії. Потім пішла лавина емпіричних відкриттів і побудова різноманітних теоретичних моделей. За відносно короткий термін (20 – 30 років) у вченні про спадковість було накопичено колосальний емпіричний і теоретичний матеріал. Тому початок ХХ ст. прийнято вважати часом експериментальної генетики, яка принесла масу нових емпіричних данних про спадковість і мінливість. До такого роду данних можна віднести: відкриття дискретного характеру спадковості; обгрунтування уявлень про гени і хромосоми, як носії генів; уявлення про лінійне розташування генів; докази існування мутацій і можливість викликати їх штучно; встановлення принципу чистоти гамет, законів домінування, розщеплення і зчеплення ознак; розробка методів гібридологічного аналізу, чистих ліній, кросинговера та ін. Важливо, що всі ці та інші аспекти були експериментально підтвердженні, суворо обгрунтовані. В першій чверті ХХ ст. інтенсивно розвивалася хромосомна теорія спадковості, розроблена в 1910-1915 рр. в працях А. Вейсмана, Т. Моргана, А. Стертеванта, Г. Дж. Меллера та ін. Вона будувалася на наступних вихідних абстракціях: хромосома складається з генів; гени розташовані в хромосомі в лінійному порядку; ген – неподільна корпускула спадковості; під час мутацій ген змінюється як ціле. Ця теорія була першою спробою теоретичної конкретизації ідей закладених в законах Менделя. Розвиток генетики в цей період призвів до виникнення протиріч між еволюційною теорією і генетикою. Усунення цих протиріч стало можливим лише зі створенням синтетичної теорії еволюції, яка виступає основою всієї системи сучасної еволюційної біології. Синтез генетики і еволюційного вчення був якісним стрибком в розвитку як генетики, так і еволюційної теорії. Він означав створення якісно нового ядра системи біологічного пізнання, свідчив про перехід біології з класичного на сучасний, некласичний рівень розвитку. Принципові положення синтетичної теорії еволюції були закладені працями С. Четверикова, Р. Фішера, С. Райта, Дж. Холдейна, Н. Дубініна та ін. Безпосередніми стимулами для синтезу генетики і теорії еволюції виступали: хромосомна теорія спадковості, біометричні і математичні підходи до аналізу еволюції, закон Хорді-Вайндберга для ідеальної популяції, результати емпіричного дослідження мінливості в природних популяціях і т. д. В основі цієї теорії лежить уявлення про те, що елементарною одиницею еволюції є не організм, не вид, а популяція. Саме популяція є тією цілісною системою взаємозв’язку організмів, яка має всі ті умови для саморозвитку, перш за все здатністю спадкової мінливості в зміні біологічних поколінь. Елементарною одиницею спадковості виступає ген (ділянку молекули ДНК, що відповідає за розвиток певних ознак організму). Спадкова зміна популяції якому-небудь напрямку відбувається під дією ряду еволюційних факторів (які змінюють генотиповий склад популяції): мутаційний процес, популяційні хвилі, ізоляція, природній добір. Формування синтетичної теорії еволюції знаменувало перехід до популяційної концепції, яка змінила організмоцентричну. Це відкрило якісно новий етап в розвитку біології – перехід до створення світу як цілого. В другій половині 40-х років в біології відбулася важлива подія – відбувся перехід від білкового до нуклеїнового трактування природи гена. Передумови нових відкриттів в області біохімії склалися раніше. В 1936 р. в СРСР А. Білозерський отримав із рослини тимонуклеїнову кислоту, яка до того часу виділялася лише в тваринних організмів, що довело спорідненість тваринних і рослинних організмів на молекулярному рівні. Важливі ідеї, що відкривали нові широкі орієнтири пізнання, були висунуті Н. Кольцовим. Так, ще в 1927 р. він висловив думку, що при розмноженні клітин відбувається матрична ауторепродукція материнських молекул. Правда Кольцов вважав, що ці процеси відбуваються на білковій основі, оскільки в той час генетичні властивості ДНК були ще не відомі. Саме в наслідок незнання спадкових властивостей ДНК біохімія розвивалася відносно незалежно від генетики до середини 40-х рр. Стрибок в напрямку їхньої тісної взаємодії відбувся після того, як біологія перейшла від білкового до нуклеїнового трактування природи гена. На початку 40-х років – з’явився термін „молекулярна біологія”. В 1944 р. американськими біохіміками (О. Еверс та ін.) було встановлено, що носіями спадкової інформації є ДНК. З цього моменту почався лавиноподібний розвиток молекулярної біології. В 1949-1951 роках дослідження Е. Чаргаффа, який сформулював знамениті правила, що пояснювали структуру ДНК, а також рентгенографічні дослідження ДНК, проведені М. Уілкінсоном та ін. підготували грунт для розшифровки в 1953 р. ( Ф. Крік, Д. Уотсон) структури ДНК, котра показала, що молекула ДНК складається з двох компліментарних полінуклеотидних ланцюгів, кожний з яких виступає в якості матриці для синтезу нових аналогічних ланцюгів. Зате тому в хромосомах клітин молекула ДНК здатна до ауторепродукції. Властивість самоподвоєння ДНК забезпечує явище спадковості. Розшифровка структури ДНК була великою революцією в молекулярній біології і стала ключем до розуміння того, що відбувається в гені при передачі спадкових ознак. Однак розшифровка структури молекули ДНК була лише першим кроком на шляху з’ясування механізму спадковості і мінливості. Далі за відносно короткий час було отримано інші важливі результати: з’ясовано роль транспортної-РНК і інформаційної-РНК; розшифровано генетичний код; здійснено синтез гена, теоретично вирішена проблема біосинтезу білка; розшифрована амінокислотна послідовність багатьох білків і встановлена просторова структура для деяких з них; на цьому фундаменті було з’ясовано принцип і особливості функціонування ферментативних молекул, хімічним шляхом синтезовано ряд ферментів; отримано важливі результати в плані розуміння організації вірусів і фагів, характер їхнього біосинтезу в клітині; закладено основи генної інженерії, змістом якої є активне втручання людини в природу спадковості і її зміни у відповідності з потребами людини, суспільства ( це має і свої морально-етичні аспекти). У останні 40 років молекулярна біологія розвивалася виключно швидкими темпами, відкриття слідувало за відкриттям. Загальний напрямок цих досліджень – відпрацювання уявлень про сутність життя, про природу її фундаментальних рис –спадковості, мінливості, обміну речовин та ін. Методологічні концепції біології ХХ ст. значно відрізняються від методологічних концепцій класичної біології. Основні напрямки, по яким відбулося розмежування, наступні. По-перше, якісно нове уявлення об’єкту пізнання ( полі системне бачення біологічного об’єкту, відмова від моноцентризму і організмоцентризму на користь поліцентризма і популяційного стилю бачення). Уява про те, що одиницею еволюції є не організм, а популяція, може розглядатися як вихідний момент у формуванні системи методологічних концепцій некласичної біології. По-друге, якісно нова гносеологічна ситуація, що потребує явного посилання на умови пізнання, на особливості суб’єкт-об’єктних відношень; неможливість знехтувати роллю і позицією суб’єкту пізнання в остаточному результаті біологічного дослідження. По-третє, з’ясування діалектичної єдності двох методологічних підходів, які раніше протиставлялися один одному. На цьому шляху формуються методологічні концепції, які припускають: єдність описово-класифікуючого і пояснювально-номотетичного підходів; єдність операцій редукції до більш елементарних компонентів і процесів інтегруючого відновлення цілісної організації; діалектичне використання структурного і історичного підходів; розуміння причинності, що враховує діалектику необхідності і випадковості, внутрішнього і зовнішнього через єдність функціонально- цільового і статистично-ймовірністного підходів; єдність емпіричних досліджень з процесом інтенсивної теоретизації біологічного знання, що містить його формалізацію, математизацію, аксіоматизацію і т. д. По-четверте, в ХХ ст. помітно змінюється світоглядна функція біології. До кінця сторіччя світоглядна націленість біології, орієнтованість її результатів на конкретизацію наших уявлень про відносини людини і світу реалізується в двох напрямках: 1) на людину, на виявлення взаємозв’язків біологічного і соціального в людині; визначення функціонування біологічного в суспільному. Людина стає безпосередньою вихідною „точкою відліку” біологічної науки, від неї, для неї і на неї безпосередньо орієнтовано пізнання живого. Цей напрямок розвивається в контексті взаємозв’язку біологічного і соціального пізнання; історичним п’єдесталом тут виступає процес антропосоциогенеза, виявлення біологічних передумов становлення людини і суспільства; 2) на світ, на виявлення закономірностей включеності живого в еволюцію Всесвіту, перспектив біологічного світу в розвитку світу космічного. Цей напрямок розкривається перед усе через взаємозв’язок біологічних і астрономічних наук, джерела єдності яких прямують в далеке минуле - в період становлення міфологічної свідомості, чуттєво-образні усуспільнення якої будувалися, наприклад і на базі єдинства ритміки деяких біологічних і астрономічних явищ. В ХІХ-ХХ ст. головною формою інтеграції цих областей пізнання виступила астробіологія – пошук і дослідження неземних форм життя. 2. Ідея еволюціонізму, як досягнення біології. Однією з головних заслуг біології є утвердження в науці ідеї постійного і безкінечного розвитку – ідеї еволюціонізму. Еволюціонізм розпочав свою переможну ходу після праць Ч. Дарвіна, хоча заради справедливості необхідно зазначити, що і до Дарвіна такі ідеї розглядалися не одноразово ( „теорія катастроф” Кюв’є, праці Ламарка та ін.). Однак лише в Дарвіна вони набули такої довершеності, що змогли завоювати світ. Виникнувши як суто біологічна теорія, еволюціонізм скоро вийшов за рамки біології і на сьогоднішній день став надбанням інших наук, як природничого так і гуманітарного спрямування. Чому ж так сталося, що саме біологія подарувала людству еволюціонізм? Особливістю теоретичного відтворення живого є необхідністю відобразити в теорії водночас його цілісність і розвиток. Інакше не можна сподіватися на пізнання сутності живого. Оскільки розвиток є атрибутивною його ознакою не можна пізнати сутність живого якщо не зрозумілі закони його розвитку. Еволюціонізм являє собою методологічну концепцію біології, яка базується на врахуванні такої атрибутивної ознаки живого, як розвиток. Еволюційні ідеї посідають особливе місце в біології ХYІІІ ст. Саме тоді формуються передумови еволюційної теорії, яка стала фундаментальним теоретико-біологічним обґрунтуванням закономірного розвитку живого. Серед видатних вчених, чия теоретична діяльність сприяла утвердженню методології еволюціонізму в біології слід назвати Ж.Бюффоне і К.Ліннея. Бюффон в своїй 36-томній "Природній історії” в детальному вигляді виклав і обґрунтував концепцію трансформізму. Лінней в штучній класифікації узагальнив накопичений за довгий історичний період емпіричний матеріал. Хоча він і розумів обмеженість штучної класифікації, визначаючи природну систему класифікації як ідеал для біології. В середині ХYІІІ ст. серед вчених біологів вже існувала задача створення природної класифікації живих форм, хоча ідея органічного зв’язку пізнання сутності живого з його розвитком ще не була домінуючою.Характерним чином методологічне осмислення розвитку живого як його суттєвої особливості відбулося в ембріології ХYІІІ ст., де існували дві протилежні методологічні концепції – преформізму і епігенезу. Їх засади були принципово відмінними. Так, преформісти (Ш. Бонне, А. Галлер та ін.) спиралися на абстрактно-споглядальну позицію і вважали, що проблема ембріонального розвитку має бути розв’язана з позицій загальних принципів буття. І тому, надавали перевагу абстрактно-раціональному підхід, вважаючи емпіричні дослідження несуттєвими. Навпаки, прибічники епігенезу надавали переважного значення емпіричним дослідженням, оскільки вважали, що організм "структурується” з безформної маси. Наприклад, К.Вольф розглядав епігенез як результат дії двох суттєвих початків – сили, що регулює "поживні соки”, і "здатності їх до затвердіння”. Епігенетики відмовились від ідеї господнього творіння і поставили проблему походження життя і його розвитку. К.Вольф зробив геніальне припущення про можливість виникнення живого, що зароджується з неорганічних речовин.Починаючи з середини ХYІІІ ст. концепції трансформізму широко розповсюдились в біології. Припущення мінливості видів в певних межах під впливом зовнішніх умов, на підставі гібридизації стало майже загальним моментом в методологічних підходах цього часу. Трансформізм, що виходив з узагальнення величезної кількості емпіричних фактів підійшов до проблеми існування глибинних, суттєвих взаємозв’язків між біологічними видами та родами. Але сутність цих зв’язків ще не була зрозуміла і висвітлена відповідно до специфіки біологічних об’єктів. Розв’язання такої задачі потребувало переходу до методології еволюціонізму. Методологічними прообразами теорії еволюції дослідники вважають ламаркізм, катастрофізм і уніформізм. Перша розгорнута концепція еволюції органічного світу належить Ж.-Б. Ламарку. Будуючи її вчений взяв до уваги такі суттєві факти, як існування різновидів, що займають проміжне положення між двома видами; зміну видових форм при переході їх в інші географічні умови; труднощі класифікування близьких видів, факти гібридизації; вивчення палеонтологічних матеріалів, зміни окультурених рослин і одомашнених тварин. Наведені дані Ламарк осмислює на певних методологічних засадах. Так, він вважає за важливе розглядати зміни біологічних форм в часі. Отже, час уявляється як фактор еволюції. Крім того, що є також принциповим, розвиток живого Ламарк розглядає як природний процес від нижчих до вищих форм. По новому також вчені кваліфікують роль середовища в існуванні біологічних форм. А саме: природне довкілля є суттєвим фактором еволюції живого. На підсумок, Ламарк сформулював еволюційну концепцію, яка базувалась на таких принципах: Принцип градації (прагнення досконалості, підвищення організації). Принцип прямого пристосування до умов зовнішнього середовища, що здійснювалось через 2 закони: 1 – закон зміни органів під впливом тривалого тренування, 2 – закон наслідування новими поколіннями таким чином набутих змін. Концепція Ламарка стала історичною варіацією втілення методології еволюціонізму в біології ХYІІІ ст. Хоча йому не вдалося розв’язати такі серйозні проблеми як відношення спадковості і мінливості, як проблеми телеологічності органічного світу та інші. Утвердження методології еволюціонізму як адекватної специфіки біологічних об’єктів пов’язано з еволюційною теорією Ч.Дарвіна. Узагальнивши величезний емпіричний матеріал, вчений навів ці узагальнення в своїй фундаментальній роботі "Походження видів” (1859). Треба сказати, що еволюційні ідеї вплинули на становлення Ч.Дарвіна як дослідника і теоретика біології. В своїй творчості він спирався на уявлення про пізнаваність законів природи, можливості їх пояснення на основі спостереження. Ч.Дарвін у вихідних засадах своєї теорії заперечував креаціонізм і телеологію, а також антропоцентризм, розглядаючи людину як ланку єдиного еволюційного процесу органічного світу. Свою теорію еволюції органічного світу Дарвін створює на основі певних трактувань спадковості і мінливості і їх взаємозв’язку. Треба зауважити, що і Ламарк виходив із уявлення про важливу роль цих факторів для еволюції – саме вони лежать в основі пристосування виду до середовища. Ламарк вважав, що пристосувальна мінливість наслідується і це призводить до появи нових видів. Дарвін розумів, що безпосередньо зв’язувати спадковість, мінливість і пристосування не можна. Тому, зв’язок спадковість – мінливість вчений розглядає як опосередкований, вводячи 2 важливі ланки. Перша пов’язана з уявленням про "боротьбу за існування”. Вона є наслідком того, що кожен вид продукує більше особин, ніж здатне витримати середовище, чи самі вони здатні вижити з інших (внутрішньобіологічних) обставин. Дарвін вводить уявлення про 2 види мінливості. Перша проявляє себе як здатність всіх особин даного виду в певних умовах зовнішнього середовища однаковим чином реагувати на ці умови (кліматичні, енергетичні та інші). Тобто, йдеться про адаптивну модифікацію і такі зміни не наслідуються. Другий тип мінливості – зміни, що носять спадковий характер. Тому, відмічав Ч.Дарвін, незначні відмінності в подальших поколіннях підсилюються. Отже, в другому випадку йдеться про мутації. Ч.Дарвін підкреслював, що головну роль в еволюції відіграє саме другий тип мінливості. Друга ланка, що пов’язує уявлення про спадковість і мінливість і відрізняє еволюційну теорію Дарвіна від еволюційної концепції Ламарка, є уявленням про природний добір як механізм, що дозволяє знищувати непридатні форми і створювати нові види. Як відомо, висновки про існування і роль природного добору вчений зробив по аналогії з дією штучного добору. Отже, методологічними засадами дарвіністської моделі еволюції органічного світу є наступні принципи: боротьба видів (організмів) за існування; взаємозв’язок спадковості і мінливості; природний добір. Отже, в еволюціоністській моделі Ч.Дарвіна знайшло втілення науково-теоретичне уявлення про історію біологічного світу як закономірний процес, що відбувся відповідно до природних причин і механізмів. В ХІХ ст. затвердилось уявлення про те, що світ органічних форм створений природним чином, без потойбічних сил. Методологія еволюціонізму сприяла розумінню світу живого, що має об’єктивні закономірності, які можна пізнати засобами науки. Методологія еволюціонізму в кінці ХХ ст. ствердилась майже у всіх галузях природознавства. Теоретичні і методологічні особливості сучасного природознавства дозволяють створити єдине бачення еволюції світу. Закони розвитку природи пов’язують в єдине ціле космогенез , виникнення Сонячної системи і планети Земля, виникнення і розвиток живого та виникнення людини і суспільства. Методологією, що дозволяє відтворити все загальність розвитку природи є глобальний еволюціонізм. З його позицій Всесвіт уявляється як ціле, що розвивається. Методологія глобального еволюціонізму дозволяє розуміти розвиток Всесвіту як цілого в напрямку ускладнення своєї структурної організації. 3. Перспективи біології в ХХІ ст. Не викликає сумніву те, що і в ХХІ ст. буде продовжуватися бурхливий розвиток біології. Успіхи у клонуванні, генній інженерії, біотехнології, дослідженнях присвячених стовбуровим клітинам, вивченню вищої нервової діяльності і т.д. змінять не лише матеріальний світ людини, а стануть причиною кардинальних змін у світогляді людей. Що принесуть успіхи біології людству? Небувалий розквіт, зростання продуктивності в сільському господарстві, перемогу над смертельними хворобами, такими як снід, рак і т. д.? Чи може все, що людина отримає від біології – це можливість створення більш смертельних вірусів і мікроорганізмів для застосування в біологічній зброї? Важко сказати. Аналізуючи події, що відбуваються в світі можна з упевненістю сказати, що розвиток біології, як і любої іншої науки – це палка, яка має два кінці. „Кожному –своє!” – девіз який завжди був, є і буде актуальним. А це значить, що будуть люди які отримають користь від розвитку біологічної науки, і будуть люди яким цей розвиток принесе масу проблем. Питання лише в тому, наскільки цей розвиток допоможе чи зашкодить виживанню і розвитку людини, як біологічного виду. Без сумніву набуде величезного поширення ще одне вчення, яке завдячує своєму виникненню біології - соціал-дарвінізм. Для цього є кілька передумов: - по-перше, катастрофічне зростання населення на планеті ( за рахунок недорозвинених країн); - по-друге, зменшення кількості природних ресурсів, внаслідок їхнього активного використання; - по-третє, світова економічна криза, пов’язана з перевиробництвом. Цієї кризи вдалося уникнути в капіталістичних країнах на початку 90-х років минулого сторіччя, за рахунок розвалу соціалістичного блоку і відкриття нових ринків, що були зачинені до цього часу. Однак і ці ринки не резинові. Вони не можуть до безкінечності поглинати всю ту масу продукції якою їх завалили; - по-четверте, тотальне зубожіння більшості населення Землі, на фоні неймовірного збагачення окремих родин (олігархи – це не лише українська проблема, ті ж США потерпають від цього не менше). Усі перераховані причини призведуть до колосального знецінення людського життя. І біологія зробить свій внесок у створення нової ідеології неосоціал-дарвінізму. 1.Ви кажете, що людське життя священне, бо людина створена Богом? Нісенітниці. Бога нема! А людину може створити в пробірці хто завгодно завдяки клонуванню, причому стільки копій скільки заманеться і з наперед заданими властивостями. 2. Якщо можна заробити мільйон доларів, однак при цьому загине мільйон людей, то чи варто вагатися. Адже на Землі все одно залишиться ще кілька мільярдів людей, а мільйон доларів мені ніколи не завадить. Крім того, цей мільйон людей все одно б загинув від голоду, від посухи, від хвороб та від чого завгодно, тому це для мене не проблема. 3. Людина - пуп Землі? А одурілі від героїну наркомани це теж велика цінність? Може краще їх просто перестріляти, що не засмічували планету своєю присутністю? Невже ми не знайдемо кращого застосування коштам, які витрачаються на утримання цих недоумків? Це були лише кілька прикладів того, як думає сучасна людина. І не лише думає. США уже зробили соціал-дарвінізм своєю офіційною ідеологію. Бо лише сліпий не побачить, глухий не почує і дурний не зрозуміє того, що війна в Іраку – це війна за ресурси, яких стає все менше і менше. Перемога в Іраці дозволила США законсервувати нафтові родовища на своїй території і, таким чином притримати власну нафту на чорний день. Блискуча політика, яка забезпечить США домінуюче положення у світі ще на найближчі 40-50 років!!! Що правда США, як і інші країни світу вже в найближчі роки стикнуться з кризою перевиробництва, а як наслідок з масовими звільненнями працівників, безробіттям, тотальним зубожінням, зростанням злочинності, збільшенням соціальної напруженності. 100 років назад – це призвело до розквіту комуністичних вчень. Однак зараз зрозуміло, що комунізм – це утопія. Тому у розвинених країнах люди віддадуть перевагу соціал-дарвінізму, тобто війні за владу всіма доступними способами, і мотивація буде тут цілком біологічна, адже відомо, що домінуюча особина отримує все, недокладаючи для цього ніяких зусиль. В країнах Африки вже набуло величезної популярності вчення засноване на соціал-дарвінізмі, а саме нацизм. Міжнаціональні конфлікти в результаті яких знищуються сотні тисяч і мільйони людей іншої національності вже давно стали для чорного континенту нормою. Як певне виключення можна розглядати дикі країни Сходу, де основною ідеологією є іслам а не соціал-дарвінізм, однак це можна пояснити банальною інтелектуальною недорозвиненістю місцевого населення. Дикуни вбивають своїх ворогів при цьому навіть не задумуючись над змістом своїх вчинків. Вони прекрасні в своїй дурній люті, і хто зна – може саме їм буде належати наша планета? Висновок. Отже, як ми бачимо, вплив біології на сучасну культуру і цивілізацію не вичерпується лише науковою сферою. Біологія стала джерелом ідей і для філософії, ідеології тощо. Вона ставить все нові питання перед етикою і мораллю, та власне кажучи для багатьох вона вже замінила і етику і мораль, ставлячи людину на один щабель з іншими тваринами, і розглядаючи взаємовідносини між людьми, так як вчений розглядає відносини між тваринами в зграї. Хоча не треба драматизувати ситуацію. Людство не вперше стикається з усілякими проблемами. І як би тяжко не було, я продовжую вірити в людський розум, і в те, що біологія все ж таки послужить в першу чергу на благо людини: посприяє розвитку медицини і сільського господарства, дозволить глибше зрозуміти таємниці природи, і не зважаючи ні на що, все ж таки допоможе людству стати кращим, ніж воно є зараз. Література: 1. Биотехнология. Учеб. пособие для вузов. В 8 кн. / под ред. Н.С. Егорова, В.Д. Самуилова. -М.: Высш. Шк., 1987. / Кн.1: Проблемы и перспективы. Кн. 2: Современные методы создания промышленных штаммов микроорганизмов. Кн. 3: Клеточная инженерия. Кн. 4: Автоматизация биотехнологических исследований. Кн. 5: Производство белковых веществ. Кн. 6: Микробиологическое производство биологически активных веществ и препаратов. Кн. 2. Сассон А. Биотехнология: свершения и надежды. Перевод с англ. / Под ред., с предисл. и дополн. В.Г. Дебабова. -М.: Мир, 1987. - 411с. 3. Глик Б., Пастернак Дж. Молекулярная биотехнология. Принципы и применение. Перевод с англ. / Под редакцией д-ра биологических наук Н.К. Янковского. - М.: Мир, 2002. — 590 с. 4. Сингер М., Берг П. Гены и геномы. Перевод с англ, в 2-х томах. / М.: Мир, 2002. - 764 с. 5. Ройт А., Бростофф Дж., Мейл Д. Иммунология. Перевод с англ. / М.: Мир, 2002.-592 с. 6. Джеймсон Дж. Основы молекулярной медицины. Перевод с англ, в 2-х томах. / М.: Мир, 2002. - 889 с. " 7. Шлегель Г. Современная микробиология. Перевод с англ, в 2-х томах. / М.: Мир, 2002.-1096 с.
1 2 3 4 5 Категория: Біологія \| Добавил: Professor (29.06.2012)
Просмотров: 1522 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: