Реферат на тему: Збігнєв Бжезінський - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Збігнєв Бжезінський. 1.1. Американець польського походження Збігнєв Бжезінський народився 28 березня 1928 року в Варшаві в сім’ї дипломата. В 1938р. Джезінський-старший був призначений на нову посаду в польському консульстві в Монреалі. У зв’язку з цим сім’я перейшла в Кнаду, де і залишилась після приходу до влади в Польщі Комуністів. Збічнєв Бжезінський навчався в Монреальському університеті Макгілла, який закінчив в 1949р., потім, в 1953р., отримав степінь доктора філософії в Гарвардському університеті де і залишився викладати міжнародні відносини в університецькім центрі російських досліджень. В 1958 році він отримав американське громадянство. В 1962 році він став професором колумбійського університету в Нью-Йорку, де він брав участь у заснуванні і був обраний першим директором Цнституту з питань комінізму. Активний політик, він був радником з питань зовнішньої політики і національної безпеки в передвиборчих президентських компаніях Джона Кенеді та Хьюберта Хашфрі (претенденти на посаду президента США в 1976р.). З початком війни у В’єтнамі Бжезінський відомий своєю непримиренністю щодо СРСР, активно захищав політику США і бомбардування В’єтнаму. Але у кінці 60-х років він змінив свою позицію і наполягав на мирному вирішенні конфліктів з Радянським Союзом. Бжезінський брав участь у створенні і в 1973 році очолив трьохсторонню комісію – приватну організацію, яка об’єднювала американських, японських і західноєвропейських політичних лідерів. Створену з ціллю спільного вирішення загальних економічних проблем. В роки правління президента США Джеммі Картера (1977-1980рр.) Бжезінський займав посаду радника президента з національної безпеки. Він виконував головну роль у вирішенні зовнішньополітичних задач адміністрації Картера. Наприклад Бжезінський наполягав на тому, щоб Сполучені Штати покращували взаємовідносини з країнами “третього світу”, з державами які мають значні запаси природніх ресурсів і велике за кількістю населення, які в майбутньому сприяли б посиленню позицій США в швидкозмінюючомуся світі. В 1981 році Бжезінський продовжував свою академічну кар’єру: в Колумбійському університеті в якості професора американської зовнішньої політики і в Джорджтоунському університетському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень. Бжезінський також був наставником держсекретаря США Мадлен Олбрайт. На сьогоднішній час він продовжує викладацьку і кандидатську діяльність. [15] Талановитий письменник З. Бжезінський багато своїх робіт присвятив дослідженню Радянського Союзу, а також питанням стратегії США на зовнішньополітичній арені. Серед його робіт “Ідеологія і сила радянської політики”, “Позаконтролем”,, “Плани гри”, “Влада і принципи”, “Великий провал: народження і смерть комунізму в ХХст.”, “Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи”, дві останні являються найбільш популярними. Книгу про кризу комунізму “Великий провал: народження і смерть комунізму в ХХ ст.” Бжезінський почав писати в 1986 році, закінчив в 1988 році, а на рік пізніше вона була опублікована. І декілька років не пройшло, як здійснилося передбачення автора книги, що комунізм – “найбільш незвичайна політичне та інтелектуальне заблудження ХХ ст.., зустріч з яким повернуася для людства катастрофою і до початку майбутнього століття стане всього на всього спогадом минулого”. [20] В цій праці Бжезінський різко критикує Радянський Союз і комунізм як ідеологію взагалі. Починаючи із зародження комуністичних ідей аж до їх практичного втілення в Росії, автор намагається пояснити чому саме ця ідеологія стала прийнятною в тодішньому суспільстві. Бжезінський провдить аналзі в своїй праці всієї історії СРСР: політичної системи Ленінського типу; ідеологічної закоренілості сталінізму та гласності і перебудови Горбачова. Саме проаналізувавши цю ситуацію він доходить логічного висновку про загибель комунізму у Східній Європі: “Таким чином, зазначає Бжезінський, в кінці 80-х років ХХ ст.. світ спостерігає агонію комунізму-вчення, яке намагалося побудувати найбільш гуманне суспільство, але яке призвело до масового гніту”. “Утопічна соціальна інженерія, - на думку американського політолога, знаходиться в фундаментальнім протиріччі зі складністю людського буття, а соціальна творчість найкраще розвивається, коли політична влада обмежена,. Цей фундаментальний урок найбільш можливим те, що ХХІ століття буде століттям демократії, а не комунізму”. [15] З виходом книг З. Бжезінського у світі, а особливо в Росії багато чого змінилося. Саме тому більшість політиків, вчених відносяться до Бжезінського, як до одного з найбільш сильних політичних аналітиків світу, який зіграв далеко не останню роль в закінченні “хлодної війни” перемогою США і розпадом СРСР. [13; 3] Крім того слід звернути увагу на працю З. Бжезінського “Передчасне партнерство” в якій він так само зі всіх сторін критикуї комунізм. Він вважає, що панування комунізму принесло великі збитки народом Росії, ззнищивши найбільш активні і творчі кола суспільства. В результаті довших років побудови соціалізму СРСР він все-таки був побудований, але для одного класу верхівки правлячої партії та військової і адміністративної еліти. Радянський комунізм частков, і як наслідок, і комунізм взагалі дискредитував себе. Особливу увагу тут він звертає на відносини Радянського Союзу і США, і як наслідок завншньополітичні відносини між Росією та Сполученими штатами. В розділі “Історична амнезія” З Бжезінський пише, що для реального партнерства Росії та США партійні сильні основи у вигляді спільних міжнародних цілей та інтересів. Але разом з цим американський політолого звинувачує Росію, в тому, що її політика спрямована на те, щоб у нових незалежних держав мало що залишилося від економічної незалежності. У своїй праці Бжезінський чітко окреслює цілі яких повинні дотримуватись Сполучені Штати в своїй стратегії. Основною ціллю стратегії повинен бути, на його думку, геополітичний плюралізм в рамках колишнього Радянського Союзу. Досягнення такої цілі – необхідна умова появи в майбутньому стабільної й демократичної Росії. [8; 58- ] Цікавою є стаття З Бжзенського “Обличчям до Росії”, в якій постає проблема інтеграції держав Центрально-Східної Європи і, зокрема Росії в Європейську Спільноту. Тут Бжезніський зазначає, що розширене НАТО не повинно розглядатися як поразка Росії, а не як важливий крок зроблений в бік створення справжньої миролюбної Європи. [7; 124] В праці З. Бжезінського “Плани гри” 1986р. Євразійський континент був розкреслений автором плану лініями трьох геостратегічних фронтів – західного, південного і далекосхідного (по відношенню до “євразійського геостратегічного центру”. СРСР). Там також були названі ті держави???? контроль над якими, з точки стратегічної географії за З. Джезінським, або навпаки зменшувати і в кінцевому рахунку руйнувати геополітичну стійкість великих регіонів. Такими ключовими державами виступають: на західному геостратегічному фронті Польща та Німеччина, на далекосхідному – Південна Корея та Філіппіни, на Південному фронті – або Іран, або комбінація Афганістану й Пакистану: “Перевага в цьому останньому регіоні, підкреслює Бжезінський, забезпечує успіх, який виходять далеко за регіональні геополітичні рамки”. Цей фронт аналогічно до хімічної реакції прискорює найважливіші процеси в сфері міжнародних відносин”. [20] У усіх статей та книг З.Бжезінського, найбільше всього суперечок в світовій спільноті викликала “Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи”, яка була написана в 1997р. В праці головна увага акцентується на політиці Америки щодо Євразії. Євразія розглядається американським стратегом, як шахівниця., на якій відбувається гра за глобальне верховенство, і ця боротьба велючає геостратегію – стратегію керування геополітичними інтересами. “Євразія, на думку Бжезінського є центром світу, і той, хто контролює Євразію, контролює світ”. “Остаточна мета американської політики – впевнений – повинна бути добродійною і далекосяжною: сформувати дійсно дієву у співпраці глобальну спільноту, дотримуючись перспективних тенденцій і фундаментальних інтересів людства. [3; 2] 1.2 Багато уваги у своїх працях Збічнєв Бжезінський приділяє розвиткові Пострадянського простору, а особливо Росії. У своїй книзі “Велика Шахівниця” він зазначає: “Дезінтеграція в кінці 1991 року територіально найбільшої країни світу створила “чорну діру” в самому центрі Євразії. Сталося так, ніби геополітичне “осердя” зненацька вислухати з карти світу. Ця нова приголомшила геополітична ситуація поставила Америку перед вирішальним викликом. Зрозуміло, що негайно постало завдання знизити ймовірність політичної анархії й повернення до ворожої диктатури у країні, яка розвалювалась, але все ще володіла могутнім ядерним арсеналом. Водночас залишилося далекосяжне завдання: як сприяти демократичній трансформації та економічному відрядженню Росії, водночас уникаючи появи Нової Євразійської імперії, яка могла б перешкодити американській геостратегічній меті сформувати більшу Євроатлантичну систему, з якою Росія може встановити сталі на надійні стосунки” [3;87] Найбільшим для Росії в той момент було те, що авторитет її на міжнародній арені в значні мірі понизився. В минулому одна із двох світових наддержав в настояний час в політичних колах багатьма оцінюється як регіональна держава третього світу. Збігнев Бжазійський пише, що після розвалу СРСР, на початку 90-х років, США і Росія переживали “медовий місяць”. В Росії були сильні “прозахідні” настрої, всі надії на майбутнє країни пов’язувались із Заходом і орієнтацію на західні моделі правління. Американський політолог впевнений, що як би концепцію розширення НАТО прийняли саме в цей період і якщо б вони одночасно запропонували Росії, який-небудь чином не тільки співпрацювати з альянсом, але і брати участь у його розширенні, то партнерство між Росією і США було б набагато сильнішим, також посилилася б позиція, “прозахідників” в російському уряді. Але Америка не зробила ні одного, ні другого (Бжазінський називає це “втраченими можливостями”), і подальші взаємовідносини розчарування, охолодження між Росією і США призвело до недовіри російського суспільства до Америки і НАТО в цілому [20] Але попри все, Бжезінський вважає, що Росія залишається основними геостратегічним гравцем, попри її ослаблений стан і, можливо, тривалу недугу. “Активні геостратегічні гравці” – як пише Бжезінський – це державаи, що мають спроможність і національну волю застосовувати силу чи вплив поза своїми кордонами для того, щоб змінити – до міри, що зачіпає інтереси Америки, - наявний геополітичний стан справ. До геостратегічних гравців він відносить: Францію, Німеччину, Росію, Китай та Індію. Крім того він виділяє геополітичний осі – це держави чия важливість походить не з їхньої сили і мотивації, а радше з уразливого розташування та з наслідків їхніх потенційно ранимих мов для поведінки геостратегічних гравців. До них політолог відносить Україну, Азербайджан, Південну Корею, Туреччину та Іран. “Сама Присутність Росії сильно вживає на нові незалежні держави в широченному Євразійському просторі колишнього Радянського Союзу. Вона ставить собі амбітні геополітичні цілі, які дедалі частіше відкрито проголошує. Багато залежить від того, як буде розвиватися її внутрішня політика, і особливо, чи стане Росія Європейською демократією, чи знову – євразійською імперією. У будь-якому випадку вона безсумнівно залишається гравцем, навіть попри те, що втратила деякі зі своїх “шматків”, так само як і ключові простори на Євразійській шахівниці” - переконаний Збігнев Бжезінський [3;40-44] Взагалі, розмірковуючи над демократичністю Росії Бжезінського пише, що для її демократичного розвитку необхідна децентралізація. В настояний момент величезну роль прибутків – які із внутрішніх джерел так й із зовнішніх – використовує Москва, а регіони не можуть ні в повній мірі використовувати свої ресурси, ні влаштували вигідне співробітництво з сусідами. Країна настільки величезних масштабів, країна десяти часових поясів може успішно розвиватися в тому випадку якщо вона перестане бути централізованою і не буде керуватися все більше і більше політичного контролю, який тормошить розвиток країни, хаосу в політичній владі і до появи ініціативи російських людей і посилення всієї Росії [15]. Політолог аналізуючи сьогодні російське керівництво зазначає, що воно не зможе вести Росію в напрямку демократії, так як більша частина російських лідерів – це вчорашні комуністи середньої ланки. Військові так і залишаються головною силою, а судова влада слабка і не може захистити демократичні процеси. З цього приводу ще до приходу до влади В.В. Путіна він характеризуючи процеси в Чечні писав: “Перемога влади в Чеченській різні, призведе до того, що в Росії владу захоплять найгірші елементи такі, як полковник Путін, та інші полковники КДБ і армії. І Путін стане наступним президентом Росії” [12;2] Та все ж зміни на краще в Росії все-таки відбудуться впевнений автор: “Я вважаю, що ми рухаємося в такому напрямку коли стане проявлятися більш молоде, нове російське керівництво, сьогоднішня смута буде продовжуватись ще приблизно десять років. І тоді Росія піднімається, оскільки, по-перше, країна потенційно дуже багата і, по-друге, в ній живуть дуже талановиті люди” [9] Збігнєв Бджезінський виділяє 3-и широкі геостратегічні вибори які частково перетинаються і кожен з яких, зрештою, стосується турботи Росії про її статус супроти Америки і містить, крім: того, внутрішні варіації, вернули, так би мовити, як реакція на крах Радянського Союзу. Ці кілька напрямків він класифікує так: Пріоритет “зрілого партнерства” з Америкою, що для деяких його прихильників був фактично кодовим знаком спільного глобального володіння. Акцент на “ближньому зарубіжжі”, як основній зоні інтересів Росії, з тим, що одні обстоювали форму економічної інтеграції. З домінуванням Москви, тоді як інші, крім того, очікували остаточної реставрації імперського контролю, що створив силу краще здатну врівноважувати Америку і Європу; Контральянс, який залучає своєрідну Євразійську антиамериканську коаліцію покликану зменшити американську перевагу в Євразі [3;98-99] Щодо концепцій “зрілого стратегічного партнерства” Бжезінський вважає, що нова Росія була занадто слабка і занадто суспільно відстала, що дійсно стати глобальним партнером. [7;123] Пріоритет “ближнього зарубіжжя” на його думку включав розумний засновник, що Росія спочатку повинна зосередитись на стосунках з повними незалежними державами, особливо тому, що вони залишилися пов’язаними з Росією через цілеспрямовано впроваджену радянську політику сприяння економічної взаємозалежності між ними. Це мало і економічний і геополітичний вимір “спільний економічний простір” про який говорили нові російські лідери, був реальністю, яку не могли ігнорувати лідери нових незалежних держав. [3; 105-104] Але проти такої “інтеграції” підкреслює Збігнєв Бжезинський сильний опір зробила Україна. Її лідери скоро розпізнали, що така інтеграція, особливо у світовій російських застережень стосовно легітимності української незалежності, згодом привела б до втрати національної суверенності. Рішучість України зберегти свою незалежність була заохочувана підтримкою ззовні. Без України вважає Бжизінський, імператорська реставрація, що спирається або на СНД, або на євразійство, не була б життєздатним вибором. Імперія без України згодом означала б Росію, що стана б більше “азійською” і більше віддаленою від Європи [1;48] Взагалі України Бжезінській виділяє особливе місце, говорячи про неї, як новий і важливий простір на Євразійській шахівниці. Він відносить її до геополітичної віссі, незалежне існування якої допомагає трансформувати негайні наслідки для Центральної Європи, на східному кордоні об’єднаної Європи. [3;46] З. Бжезінському впевнений, що стосунки України з Європою могли б стати поворотним пунктом для самої Росії. Але це також означає, що визначальний момент для стосунків Росії з Європою ще далеко, - “визначальний” у тому сенсі, що вибір України на користь Європи приводить на димку рішення Росії щодо наступної фази її історії або також стати частиною Європи, або стати Євразійським вигнанцем, ані по-справжньому європейським, ані азіатським, загрузним у конфліктах із “ближнім зарубіжним” [1; 45] Отже, слід відзначити, що американський політолог З. Бжезінським основну увагу у своїх працях приділяє гегемонії. Америки у світі, а також розвиткові Євразійських держав, в першу чергу Росії. Зокрема він зазначає, що стосунки співпраці між Європою, яка зростає, та Росією можуть перейти від формальних двосторонніх зв’язків до більш органічних і зобов’язаних економічних, політичних і оборонних. І що швидше рухатиметься Росія до Європи, то швидше чорна діра Євразії наповниться суспільством яке ставитиме щораз сучаснішим і демократичнішим.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (07.07.2014)
Просмотров: 664 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: