Реферат на тему: Валерій Шевчук - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Валерій Шевчук. Валерій Шевчук є знаковою постаттю в українській медієвістиці. Одна із складових його творчості на ниві давньоукраїнського письменства є переклад та коментарі Літопису Самійла Величка. До Літопису Валерій Шевчук зробив 3400 наукових коментарів та приміток. На думку П. Білоуса, «перекладацька робота велася цілком свідомо, щоб та література, яка привернула увагу сучасного письменника, «могла ввійти в живий літературний процес», тобто маємо цілеспрямований намір - не просто відновити, реконструювати літературні пам'ятки, а зробити їх одним із чинників упливу на художню свідомість нинішнього реципієнта. Тому й потрібна, на думку Шевчука, така модернізація давнього тексту» [2, с. 15]. Одним із способів модернізації Літопису Самійла Величка для Валерія Шевчука стали численні коментарі, примітки, що прояснюють певні аспекти, відкривають зовні не виявлені чи недостатньо виявлені міжтекстові зв'язки давньоукраїнської пам'ятки епохи Бароко. До того ж такий спосіб художньої рецепції дозволяє тлумачити давні події, топоніми, наділені національною культурною семантикою, історіософеми і т. п., що вимагає від читача скрупульозної роботи, широкої ерудиції для цілісного сприйняття «споруди давнини» [1, с. 176]. Тож цілком слушно пише з цього приводу П. Білоус: «Так може бачити старий текст сучасна людина, яка з віддалі часу прагне роздивитися історичний краєвид зображеного, пригадати собі те, що могло бути свіжим у пам'яті давнього автора, що хвилювало його, але померкло у плині віків» [1, с. 176]. Окрім того, специфіка коментування полягає у поясненні з максимальною повнотою всіх незрозумілих, з погляду упорядника, місць тексту, розкриття згадуваних історичних подій і фактів, про суть яких не можна скласти уявлення з тексту оригіналу. Тобто, йдеться про смислове коментування. Коментарі Валерія Шевчука розтлумачують бароковий макросвіт пам'ятки. Численні коментарі стали єдиним материком- глосарієм, в якому поєднано також систему передмови та післямови, примітки, що покликані збагатити інформаційний, літературний пласт давнього твору. Зауважимо, що проблема мовної модернізації В. Шевчуком Літопису Самійла Величка та його оснащення примітками та коментарями, є на сьогодні малодослідженою (окремих питань торкалися П. Білоус [1], [2], В. Соболь [7], І. Дзира [6], О. Солецький [8] тощо). Так, зокрема, П. Білоус наголошує, що у коментарях «тлумачаться давні реалії, імена, що вже забулися, освіжаються події, зображені у давніх творах» [1, с. 176]. Тому метою статті є з'ясування своєрідності семантики коментарів, їх різновидів, як одного із способів художньої рецепції та інтерпретації давньоукраїнської барокової пам'ятки - Літопису Самійла Величка. Валерій Шевчук розширює зміст пам'ятки за допомогою коментарів, що, по суті, є позатекстовою інтерпретацією. До того ж коментар характеризується більш тісним зв'язком із текстом Літопису. З цього погляду слушними є слова літературознавця М. Гаспарова, який вважає, що «переклад починає інтерпретацію тексту, коментар її продовжує» [5, с. 70]. Цілком очевидно, що коментар є невід'ємною структурною складовою художнього твору. Тож сконцентруємо увагу на тих поясненнях до тексту, які дозволяють перекладачу-інтерпретатору розшифрувати герменевтичний код барокового твору. Можемо припустити, що стратегія В. Шевчука як перекладача-коментатора спрямована не лише на реалізацію Величкового задуму, а й на відтворення власних інтенцій: естетичних, культурологічних тощо. Виокремимо їхні найбільш межові різновиди коментарів: 1. Власне «перекладацькі» коментарі, метою яких є заповнення лакун у тексті при перекладі та інтерпретації. Такий аспект коментаря має бути передусім змістовним, розкривати зміст та контекст застосування певних лексем, фрагментів, які завуальовано відтворив бароковий автор, а перекладачеві відтак належить о-мовити давній текст. Важливою складовою при цьому є контекстуаль- ність - смислові інтенції тексту коментаря та контекст твору. Для прикладу звернімося до розділу 7 у першому томі Літопису, в якому йдеться про подорож Богдана Хмельницького до Криму, де його пошановував хан: «Тоді хан виказав Хмельницькому пошанування, наказавши відіслати на його кватирю зі свого дому три куфи (підкреслено мною - К.Г.) вина, п'ять биків і п'ятнадцять баранів» [3, с. 56]. Коментуючи цю лексему, В. Шевчук пише у примітці № 72, що «куфа» - це «бочка» [3, с. 56]. Тож зміст цього коментаря заповнює лакуну у перекладі, що стає зрозумілою для сприйняття сучасними читачами. Подібну функцію мають коментарі у наступних епізодах. Наприклад: «Все товариство Хмельницького пізнало ханське пошанування й також виїхало з Криму, обдароване сукнами, мусульбесами й сап 'янами». У примітці № 75 Валерій Шевчук зауважує, що «мусульбес - гладка червона тканина на підкладку» [3, с. 58]; «...піхота, виправлена з ланів...» у примітці № 463 В. Шевчук пояснює: «з ланів - тобто набрані на гроші з ланових поборів...» [3, с. 169]. Важливо звернутись також до фрагменту із промови Самійла Зорки до козацтва: «Нехай виповідять людською мовою про лицарську діяльність вашу поля й долини, вертепи й гори, мури й гарматні рури, коли ви ставали і воювали за свої вольності з мужнім і величним серцем...» [3, с. 209]. Перекладач пояснює у коментарі № 656 слово вертепи як «пустелі, хащі, відлюдні місця» [3, с. 209]. Відтак слово набуває виразного тлумачення завдяки контексту та коментаря до нього. З цього погляду можна ще додати розповідь В. Шевчука про прибуття коронних гетьманів з польськими військами в Україну (розділ XI), коли «п'ять тисяч реєстрових (виборних і військових) козаків з Барабашем, Кречовським та іншими своїми начальниками сіли, готові до війни, в байдаки, а до них, задля більшої певності, підсадили дві тисячі кращого польського війська - німецької піхоти» (підкреслено мною - К.Г.) [3, с. 64]. Перекладач-коментатор тлумачить це словосполучення так: «у війську, що пливло водою, німців не було, але в той час «німцями» називали набраних до польського війська українців, що були вдягнені в німецькі мундири» (примітка № 87) [3, с. 64]. У першому томі Літопису натрапляємо також на такий опис: «Року від створення світу 7162-го, а від утілення сина слова божого, нашого спасителя Христа 1654-го, була тоді чорна великодня літера «Д», а в руці літо (підкреслено мною. - К.Г.) було шосте...» [3, с. 129]. У наведеному фрагменті бачимо літописне датування відібраних для написання подій. Разом з цим перекладач-коментатор у примітці № 304 тлумачить лексему «в руці літо» - «букви в церковному місяцеслові, які вказують неділі в році» [3, с. 129]. Таким чином, на смисловому рівні Валерій Шевчук дешифрує літописний час Літопису. Роблячи коментарі до першого тому Літопису, Валерій Шевчук також чимало уваги приділяє вивченню автентичності документів, які вніс Величко до свого твору. Зокрема, дослідник, працюючи над текстом пам'ятки доби Бароко, з'ясовує проблему щодо питання - звідки взяв Величко листи та універсали. Вирішити його дослідник пропонує таким шляхом: знайти серед Величкових листів Богдана Хмельницького такий, який мав би відповідник із іншого джерела, і щоб той документ був справді оригіналом. «Порівняння обох текстів дало б змогу зрозуміти Величковий метод реставрації документів» [3, с. 17]. Після здійснення такого експерименту (В. Шевчук порівняв оригінальний лист Хмельницького від 3 березня 1648 року до Потоцького із вміщеним у Літописі Величка листом гетьмана до Потоцького від 27 грудня 1648 року) дослідник установив відсутність текстологічної близькості (повністю не співпадають стиль, форма, відсутня і фразеологічна подібність), зате зафіксував змістову спорідненість, що дозволило йому зробити висновки у примітці № 65 першого тому Літопису: лист Величка є «розширеною реляцією справжнього, з великими відступами і додатками» [3, с. 50]. Величко, очевидно, знав про наявність такого листування, знав навіть зміст цих листів «в короткім викладі, занотованім у себе», але, незважаючи на це, літописець робить спробу відновлювати ці документи, складаючи їх від себе, але зберігаючи зміст. «Тому, - наголошує В. Шевчук, - не можна вважати ці листи фальсифікатами у повному розумінні цього слова, а слід назвати їх своєрідними літературними обробками, можна додати ще - риторичними обробками фактів, які С. Величко і вважав за правдиві» [3, с. 17] (курсив мій - К.Г.). У другому томі Літопису В. Шевчук також розширює твір за допомогою перекладацьких коментарів. Зазначимо, що деякі слова вимагають перекладу та пояснення, що сприяє адекватності сприйняття тексту. Наприклад, коментар № 602: «А Самойлович, піднявшись із худопахольства до високої гетьманської влади і почавши збагачуватися, став змінювати й свою обичайність» (підкреслено мною - К.Г.) [4, с. 161]. Валерій Шевчук подає таке тлумачення: «Худопахальство - низьке становище: худопахолок - робітник» [4, с. 161]. Відтак цей коментар має описову властивість: розкриття життєпису гетьмана через асоціативне пояснення, а також уміння точно віднайти суперечності образу героя доби Бароко (висока влада - низьке становище). Наведемо ще кілька показових прикладів коментарів-перекладів. Наприклад, у розділі XVIII про Чигиринські події перекладач тлумачить значення слова «консервація» війська Запорозького у примітці № 853: «Консервація - тут: охорона прав» [4, с. 237]. Окрім того, у розділі XXXIX, в якому, зокрема, йдеться про «Шереметове перебування в Римі» та «про папські й кардинальські йому подарунки» [4, с. 545]: «А папський кардинал, званий Корнаро тоді ж таки дарував йому, Шеремету, ліску1798, знаменитої роботи, яка мала руків'я, обсаджене сутими1799 діамантами» [4, с. 545]. В. Шевчук пояснює значення лексем читачеві у примітці № 1798, що «ліска - палиця, патериця», а у коментарі № 1799: «сутий - справжній». Тож за допомогою приміток-уточнень текст барокової пам'ятки стає «відкритим» та цілком зрозумілим для сприймання сучасниками. Серед перекладацьких коментарів слід окремо виділити підгрупу міфологічних приміток. У перекладі Літопису це величезний масив образів давньогрецької міфології як домінант епохи Бароко, які органічно вливаються у композицію твору. Прикладом можуть слугувати: № 831 - «Геката - у греків богиня місячного світла, зображалася часом у вигляді трьох зв'язаних спинами постатей» [4, с. 231], № 836 - «Фавн - віщий добрий, милостивий бог лісів, полів, гір, печер, отар. Посилав плодючість полям, тваринам і людям» [4, с. 232]. Зауважимо, що такий різновид коментарів застосовується також у контексті тлумачення державницької місії гетьмана Івана Мазепи, зокрема, Величко порівнює його з Атласом. У коментарі № 1600 знаходимо Шевчукове пояснення: «Атлас (Атлант) - титан, який, за уявленнями давніх греків, тримав небесний звід» [4, с. 512]. Тож такі міфологічні вкраплення вказують на освіченість Величка та допомагають читачеві з'ясувати поетику давньоукраїнської пам'ятки й декодувати її образи. 2. Коментарі герменевтичного характеру простежуємо, коли В. Шевчук намагається цілісно подати сучасному читачеві інтерпретацію подій давноминулих часів, фраз, символів, розширюючи таким чином «горизонт сподіваного» барокового простору пам'ятки. Наприклад, розповідаючи у першій частині першого тому Літопису так розкривається образ Богдана Хмельницького: «Він щасливо й без жодної шкоди прибув із Бродів на Україну. Тут він прожив деякий час, спізнався з добрими козацькими молодцями і від 'їхав із ними на Низ до Запорозької Січі. Там він провів кілька років, набуваючи потрібної собі вправності в труді військовім, ходив із запорозькими козаками на бусурманські поселення і не затуляв у боях перед ворогом свого обличчя — за це він був у великій шані у Запорозького війська» [3, с. 33]. Валерій Шевчук у коментарі до перекладу (примітка № 10) зазначає, що «дані про довголітнє перебування Хмельницького на Січі інші джерела не потверджують. Взагалі про життя Хмельницького до повстання 1648 р. відомо дуже мало. Знаємо, що Хмельницький жив здебільшого мирним життям. Врешті, на Запорожжі його знали дуже добре» [3, с. 33]. Тож, перекладач-коментатор за допомогою цієї примітки нарощує конотацію щодо образу самого Величка як містифікатора подій, акцентуючи на елементах художнього домислу у літописі, ніж на його історичності. Результатом такого домислу постає також легенда, яку оприлюднює В. Шевчук про дружину Богдана Хмельницького: «...до того був самовільний, що після батькової смерті (якщо то правда) повісив на воротях мачуху свою, Чаплинську» [3, с. 35] (підкреслено мною - К.Г.). У примітці № 17 В. Шевчук зазначає, що «тут маємо ще одну легенду з життя Хмельницького. В ній ідеться про жінку, з якою Хмельницький після смерті своєї дружини жив невінчано. Чаплинський начебто захопив її і обвінчався з нею. Аж по корсунській перемозі Хмельницький відібрав її, і шлюб з нею благословив патріарх у Києві, Її було повішено 1651 р. - цей факт історики приймають. Величкове зауваження «якщо це правда» має сенс, бо Тиміш загинув за батькового життя» [3, с. 35]. Зрештою, перекладач подає розширене сприйняття образу Богдана Хмельницького, що призводить до «прояснення» тексту. Чимало місця серед герменевтичних коментарів відведено постаті Івана Мазепи, який «був значний козако-руський шляхтич, ... бувши двораком та відзначаючись вправністю в усіляких речах, ... невзабарі поставлений Дорошенком ротмістром його надвірної компанії» [4, с. 170]. Валерій Шевчук передає суперечливе розуміння Самійлом Величком постаті гетьмана епохи Бароко. Підтвердженням цієї думки можуть слугувати такі характеристики та коментарі-інтерпретації Мазепи: «...онъ Махіевель хитрій лись» [4, с. 121]; «величній невістюхь и махіявель» [4, с. 242], - читаємо у Літописі. Шевчуковий переклад «Однак він, Махієвель1282 і хитрий лис» містить коментар: «С. Величко уподібнює І. Мазепу Ніколо Макіавеллі (14691527 рр.) - відомому італійському політику й письменнику. Ім'я Макіавеллі стало називним; ним прозивають безпринципних політиків, діяльність яких визначається хитрістю, підступністю й аморальністю» [4, 397]. У наступному коментарі Валерій Шевчук вісить читачеві, що І. Мазепа мав «слабкість» до жінок: «...бойовий невістюх1448 і макіавель Мазепа». З примітки № 1448 дізнаємось, що «невістюх - бабій» [4, с. 459]. Принагідно зазначимо, що за допомогою цієї лексеми В. Шевчук акцентує увагу реципієнта на тому, що стиль Величка був не лише вишукано красномовним, зітканим з барокового плетива, але й книжним або наближеним до народної мови. Таким чином, через відтінки слів тлумач веде читача до глибин змісту. Відтак мета В. Шевчука-інтерпретатора - створити неординарний, самобутній образ сильної особистості Івана Мазепи. В образі Івана Мазепи «химерно переплелися, - як слушно зауважує дослідниця В. Соболь, - найбільш вартісні чесноти та обдарування із найнепростимішими неподобствами та гріхами» [7, с. 253]. Щодо чеснот Івана Мазепи, то В. Шевчук услід за С. Величком наголошує на державотворчій місії великого гетьмана. Зокрема, у розділі тридцять шостому, в якому підкреслюються його добротворчі справи: «...помноження в цілому світі православ'я та на втіху християнам» [4, с. 478], а також меценатство: «Похваляє наша мірність добротворців; хвалимо тих, хто сприяє добру, а найбільше, коли поєднується начало твердого обов'язку, яке грунтується в громадянстві добродійсністю» [4, с. 485]; (підкреслено мною - К.Г.). Варто принагідно наголосити на тому, що цей образ подано крізь призму літературознавчих уподобань перекладача. Так, у розвідці «Муза Роксоланська» В. Шевчук уже не лише як перекладач-інтерпретатор барокової пам'ятки, але й як дослідник, зазначає, що «С. Величко вживає супроти Мазепи негаційних епітетів, але діяльність описує об'єктивно» [9, с. 428], у чому переконуємось, опрацьовуючи Літопис. Так, кошовий Іван Сірко, звертаючись до запорожців, промовляє на адресу Івана Мазепи: «Панове браття, просимо вас, не убивайте цього чоловіка, може, він вам і нашій вітчизні надалі згодиться» [4, с. 170]. Таке витлумачення постаті героя простежуємо у перекладі Шевчука. Окрему групу становлять топонімічні коментарі, що дозволяють оприявнити географічний простір Літопису Самійла Величка у бароковій картині світу. Прикметним є той факт, що Валерій Шевчук, апелюючи до географічних координат, тяжіє, на нашу думку, до символічних, націєтворчих та державницьких просторів. У тексті натрапляємо на описово-топографічне домінування та чітку локалізацію проживання українців, батальні події та панораму міст та містечок: Київ, Чигирин, Гусятин, Луцьк, Переяслав, Умань, Біла Церква, Стеблів, Суботів, Ніжин, Чернігів, Львів, Корсунь, Берестечко, Пилява, Глухів, Кременчук, Черкаси, Канів, Полтава, Гадяч, Бар, Батурин, Немирів, Острог, Очаків, Тульчин, Тростянець, Кам'янець- Подільський, Васильків, Трипілля, Бородянка, Тягин (Бендери), Бердянськ тощо. Варто зауважити, що ці топоніми акумулюють у собі не лише суто просторові поняття, але й хронотопну, символічну, описувально-зображальну семантику. Так, приміром, історіософемами українського волелюбного козацтва постають: Батурин, Берестечко, Чигирин, Кодак. Тож топоніми відтворюють передусім образи живої історії доби Бароко. Що ж до гідронімів, то В. Шевчук, вслід за Величком, відтворює дивовижний водний простір. Зокрема, у розділі 38 другого тому Літопису подано величезний реєстр річок та озер «з обох боків річки Дніпра» [4, с. 594], серед них: Орель, Чаплинка, Протовч, Самар, Ворона, Кам'янка, Лиса Гірка, озеро Гирло Глухе вище, озеро Гирло Глухе нижче, Солоні озера тощо. Такі розширені коментарі увиразнюють у цілому барокову описовість, масштабність пам' ятки та пов' язані з поняттям України. Не собі козак славу, мій Боже, віншує, Хоч скарби із звитяжства належно шанує, Першу міту для слави твоєї, о Боже, Силу взявши, наш лицар злу силу знеможе. Турські топче загони і пріч проганяє, І, щоб віра тривала, свій край захищає. Бо відколи ще княжив у нас Володимир, Ми із турками бились, змагалися з ними...825 Князь той, Руську державу грудьми захищавши, Наче скло, пиху гордих крушив, потоптавши [4, с. 230]. В. Шевчук у примітці № 825 пояснює: «анахронізм, бо Володимир (Святославич) князював у 978-1015 рр., а Османська імперія склалася після падіння Візантійської імперії (XV ст.)» [4, с. 230]. Тож інтерпретатор барокової пам'ятки ще раз засвідчує, що розбіжності у часопросторі передовсім вказують на її художню природу, естетичне світовідчуття. Такі елементи певною мірою надають тексту рис драматичної оповіді. 6. Особливої уваги заслуговують коментарі- біблеїзми, за допомогою яких Валерій Шевчук декодує естетичні пласти барокового твору, в якому Біблія сприймається як Текст культури. З-поміж усього загалу біблійних коментарів можна диференціювати такі: біблеїзми-антропоніми: «Єгова - одне із священних імен Бога в Старому Заповіті» (примітка № 742) [4, с. 212], що відтворено у панегірику Олександра Бучинського-Яскольда «Чигрин» геть-манові Самойловичу; «Голіаф - біблійний персонаж, філістимлянський велетень. Його вбив Давид зі своєї пастушої пращі» (примітка № 786), а також «Рувим - біблійний персонаж, жив у XVII ст. до н. е., родоначальник племені. Гад - біблійний персонаж, родоначальник племені. Монасія - біблійний персонаж, родоначальник племені» (примітка № 787) [4, с. 220], які згадуються у розділі 18 у розповіді про Чигиринську битву з бусурманами; «Валаам - знаменитий пророк із Мессопотамії, герой біблійної легенди, виведений царем Моавитської землі Валаком на висоти Ваала, де, побачивши ізраїльтян, котрі верталися з Єгипту, замість проклясти їх, тричі благословив» (примітка № 913) [4, с. 260]. Отже, розшифрування В. Шевчуком біблеїзмів-коментарів, що органічно увійшли до структури Літопису Величка, є конотаційною частиною позатекстової інтерпретації барокової пам'ятки. коментарі-біблійні цитації у Літописі є складовою для розширення зображальних засобів універсалізму барокового текстопростору, для осмислення світу і людини. З-поміж коментарів виокремимо розповідь про гетьмана Івана Самойловича, що намагається очистити свою душу, переглянути свої дії та вчинки за допомогою цілющої сили молитви. Йдучи на вранішню службу, герой чує у церкві молитву - пересторогу: «Друзі мої і мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали поодаль, тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокляття і весь день вимишляють зрадливе» [4, с. 341]. Валерій Шевчук у примітці № 1147 інформує читачів: «Цитата з Біблії (Книга псалмів, XXXVII, 12, 13)» [4, с. 341]. У контексті розділу 30 другого тому Літопису йдеться про хижі вчинки князя Голіцина, який «заслав Самойловича в заслання і сам не уникнув його, позбувшись всіх маєтків і багатств» [4, с. 375]. Величко вводить цитату-характеристику підступності князя: «Якою мірою будете міряти, відмірюють і вам». Її зміст стає краще зрозумілішим за допомогою коментаря № 1220 В. Шевчука: «Цитата з Євангелія від Матвія, VII, 2» [4, с. 375]. 7. Слід окремо сказати про коментарі до символіки, що надають Літопису літературних властивостей. У поетиці твору вони несуть у собі естетичне навантаження. В. Шевчук, продовжуючи та поглиблюючи традиції Величка, не лише оприявнює сучасним читачам барокову символіку, а й удається до розшифрування ії кодів. Серед таких символів-концептів можна відзначити образ човна, що традиційно в літописній літературі стосувався невідомості, тривоги та навіть смерті. Цей образ у літературі бароко є уособленням мотиву плинності, марнотності «плавби» через море життя. Натомість у Літописі Величка з цим символом пов'язаний образ Івана Мазепи, до якого звернені слова у листі митрополитів: «Нехай могутня рицарська булава вашої вельможності, що перемагає ворогів, мужньо громить на полі бою ненажерливу гідру! Через те, похилений такими численними вихорами, човен милої вітчизни міг би щасливо зайти в безпечний порт, кинувши в хвилі крові ворожої гербовну кітву1515 вашої вельможності, зміцнену хрестом» (курсив мій - К.Г.) [4, с. 484]. В. Шевчук у коментарі № 1515 тлумачить: «Гербовна кітва - тобто якір шляхетного імені (герба). Образ човна в морі, у хвилях, який шукає затишної гавані, виступає як символ України в поетичній книзі: С. Яворський. ЛіСоє саеіі Яоєєіасі. - К., 1690. Це свідчить, що цього листа (риторичний твір свого часу) писав, очевидно, сам С. Яворський, а І. Монастирський лише підписав його» [4, с. 484]. У семантичному плані за допомогою коментаря В. Шевчук на вже відомий зміст слова «нарощує» оновлений зміст, щоб слово увійшло до контексту, при цьому зберігаючи сформоване раніше значення. Таким чином, розгляд проблеми уведення В. Шевчуком суттєвих для рецепції коментарів та приміток до Літопису доводить, що вони є поза- текстовою інтерпретацією («о-мовленням») пам'ятки, слугують джерелом конотаційних рівнів тексту, а також у цілому розширюють ракурс сприймання сучасним читачем багатовимірності доби Бароко. Таких коментарів дуже багато, їхня мета - збагнути поетику тексту, декодувавши давній зміст. Окреслена проблема є тільки однією з-поміж тих, які можуть спрямувати подальші студії у русло глибшого дослідження художньої рецепції давньоукраїнських пам'яток у творчості Валерія Шевчука.ЛІТЕРАТУРА Білоус П. Актуальні питання української літературної медієвістики / П. Білоус. - Житомир, 2009. - 248 с. Білоус П. Давня українська література у творчості В. Шевчука / П. Білоус // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник. - Випуск 12. - Житомир, 2004. - С. 10-15. Величко С. В. Літопис / С. В. Величко ; [пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич]. - Т. 1. - К. : Дніпро, 1991. - 371 с. Величко С. В. Літопис / С. В. Величко ; [пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич]. - Т. 2. - К. : Дніпро, 1991. - 642 с. Гаспаров М. Л. Ю. М. Лотман и проблемы комментирования : [текст] / М. Л. Гаспаров // Новое литературное обозрение. - 2004. - № 66. - С. 70-74. Дзира І. Я. Козацьке літописання 30-х - 80-х рр. XVIII ст. : джерелознавчий та історіографічний аспекти / І. Я. Дзира. - К. : Інститут історії України НАН України, 2006. - 567 с. Соболь В. О. Літопис Самійла Величка як явище українського бароко / В. О. Соболь. - Донецьк : МП «Отечество», 1996. - 336 с. Солецький О. М. Валерій Шевчук - дослідник та інтерпретатор українського літературного бароко : дис. ... канд. філолог. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Солецький Олександр Маркіянович. - Івано-Франківськ, 2008. - 205 с. Шевчук В. Муза роксоланська : Українська література XVI-XVIII століть : у двох книгах. - Книга 2 : Розвинене бароко. Пізнє бароко / В. Шевчук. - К. : Либідь, 2005. - 728 с. ТЕМА ПЕРШОВИТОКУ І ОКРЕМІ ФОРМАЛЬНІ ЗАСОБИ ЇЇ ВТІЛЕННЯ. ДОСВІД КАТАЛАНСЬКОЇПРОЗИ У статті стверджується, що наївна свідомість каталанського літературного протагоніста є основним засобом розкриття жорстокої реальності XX ст. Людина може знайти схованку від насильства історії лише живучи за законами дитячої моралі, оскільки навіть католицька доктрина проголошується недостатнім засобом порятунку. Формально недобра енергія зовнішнього світу втілена через предметні й просторові художні модифікатори, які обмежують, навіть фізично, свободу головної героїні. Ключові слова: наївна свідомість, сюжет, каталанський роман, формальні засоби. В статье утверждается, что наивное сознание каталанского литературного протагониста является основным средством раскрытия жестокой реальности XX ст. Человек может найти убежище от насилия истории только живя по законам детской морали, поскольку даже католическая доктрина объявляется недостаточным средством спасения. Формально недобрая энергия внешнего мира воплощена посредством предметных и пространственных художественных модификаторов, которые ограничивают, даже физически, свободу главной героини. Ключевые слова: наивное сознание, сюжет, каталанский роман, формальные средства. The article says that naive consciousness of a Catalan discourse protagonist is the main method of investigating of cruel reality of the XX c. A person may find a shelter from history aggressiveness only when one lives according to the laws of childhood; for even the Catholicism is treated as not the sufficient remedy. Formally bad energy of outer world is represented with the help of space and object modificators which limit, even physically, the main heroine freedom.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (07.07.2014)
Просмотров: 632 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: