Реферат на тему: Сухомлинський про роботу над словом - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Сухомлинський про роботу над словом. Для відродження України, національної свідо-мості народу, науки й культури велике значен-ня має творча спадщина видатних педагогів і методистів. Вагомий внесок у розвиток методики української мови зробив Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970). Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енцикло-педичності знань був передусім учителем української мови й літератури. Головне завдання словесника, за його переконан-ням, — це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духов-ного світу дитини. Адже рідна мова — одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рід-ні мови — це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педаго-гічне кредо. Методична спадщина В.Сухомлинського досить ба-гатогранна і глибока: він торкається проблем форму-вання мовної культури як учнів, так і вчителів-словесни-ків, конкретних методичних питань щодо різних мов-леннєвих рівнів. Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхньо-го життя»1. У багатьох його працях («Слово рідної мо-ви», «Джерело невмирущої криниці», «Рідне слово», «Слово про слово», «На трьох китах») знаходимо від-повіді на актуальні питання: як навчити дитину сприйма-ти, розуміти слово і вдало використовувати його в ус-ному й писемному мовленні. Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той підніма-ється на сходинку високої людської культури. І навпа-ки, низька мовна культура збіднює духовний світ люди-ни. Із живої думки і слова «почалося становлення лю-дини: мисль, втілена в слово, підняла нас над приро-дою, над усіма речами і явищами, над епохами і століт-тями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших по-чуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, ра-дості і болі народу — всі його духовні цінності, творе-ні століттями». Оволодіння культурою слова є неодмінною переду-мовою успішного навчання і розумового розвитку дити-ни. Слово й думка нерозривно пов'язані. Коли учень учиться висловлювати думку, він обов'язково вдоскона-лює і мислення. Вираження думки словом дає змогу заглиблюватись у суть пізнаваного. Тим часом ми нерідко забуваємо про найважливіше джерело знань — довкілля, змушуємо дітей зубрити, тамуючи їхню думку, забуваємо те, чого вчили «ємен-ський, Песталоцці, Ушинський. Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5 т. — Т.З. — С.202. (Далі цитуємо за цим виданням.) Сухомлинський радить вести дітей до невичерпного й вічно нового джерела знань — у природу: в сад, у ліс, на берег річки, в поле. Звертати увагу на найтонші від-тінки кольорів, звуків, рухів. Розкрити дітям людську працю як творчість. Усе це має відображатися в слові. У Павлиській школі присвячувалися спеціальні уроки таким словам, як зоря, вечір, степ, поле, річка, дзюр-чить, мерехтить, гримить... Сухомлинський вимагав від учнів копіткої роботи над словом, його значенням та емоційним забарвлен-ням. Він наголошував на тому, що чутливість до змісту і краси мови «виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває гру слова: його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення». Красу слова особливо можна відчути в поезії. За-хоплюючись віршем чи піснею, діти чують музику сло-ва, проймаються найтоншими емоційними відтінками рідної мови. Школяр дістає велику насолоду, повторю-ючи слова, що запали йому в душу. Сухомлинський прагнув, щоб діти відчували й переживали музику пое-тичного слова. На лоні природи в ті хвилини, коли хлоп-чики й дівчатка були зачаровані красою навколишнього світу, він читав їм вірші. «Одного разу ми вийшли в по-ле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глиби-ні якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав ді-тям рядки з вірша Тараса Шевченка: Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Між ярами, над ставами Верби зеленіють...» Діти повторювали за вчителем, творячи живий сло-весний образ. Насолоджуючись красою побаченого, на-магалися висловитися так, щоб зазвучала мелодія сло-ва. У такі хвилини душу дитини проймає поетичне нат-хнення. Діти шукають і знаходять слова для висловлен-ня своїх почуттів, думок, переживань. Зворушити дитя-че серце — означає відкрити ще одне життєдайне дже-рело думки. «Сила цього джерела в тому, — казав Су-хомлинський, — що слово відбиває не тільки предмет, явище, дає їм означення в людській мові, а й втілює глибоко особисті сприймання, почуття, переживання». У дитинстві кожна людина — поет. Але вчитель слушно зауважував, що було б наївним думати, ніби по-етичне натхнення приходить як чудесний дар. Душу пробуджує почуття прекрасного. Якщо це почуття не ви-ховувати, учень залишиться байдужим до краси приро-ди і слова. Поетична творчість — найвищий ступінь мов-ної культури, яка виражає сутність людської культури. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона — таке саме закономірне явище, як малювання, адже малюють усі, через це проходить кожна дитина. «Та поетична творчість стає звичайним явищем у духов-ному житті дітей лише тоді, коли вихователь відкриває перед дітьми красу навколишнього світу й красу слова. Як любов до музики не можна виховати без музики, так і любов до поетичної творчості не можна виховати без творчості». Особливу увагу вчитель звертав на виразність, пра-вильність мови. Юнаки й дівчата люблять висловлювати свої думки в бесідах з друзями і, висловлюючись, не-мовби прислухаються до кожного слова, зважують йо-го повноту, змістовність, виразність. У цьому віці зрос-тає інтерес до краси слова, посилюється емоційна наси-ченість мови. Безграмотність, невиразність мови, недорікуватість педагог прирівнював до невігластва: «...Кожне слово має свій зміст, невміння вибрати потрібне слово — те саме, що замість гостро заструганого олівця на уроці малювання користуватися цвяхом...» В.Сухомлинський учив дітей замислюватися над сло-вом: що воно означає і коли його краще вживати. Для цього вже в початкових класах учні мали записну кни-жечку — «Словесну скриньку». До неї занотовували слова, які здавалися цікавими чи незрозумілими. Вчи-тель потім пояснював дітям значення або емоційне за-барвлення слова. У «Словесну скриньку» вміщувалися також звороти, фрази, речення, що сподобалися учневі. Подорожі до джерел живого слова тривають і в під-літковому віці та в роки юності. Твориться скарбниця рідної мови, а одночасно проходить активний процес розумового, морального й естетичного виховання. Ад-же слово не тільки розгортає понятійну систему, а й впливає на діяльність емоційної сфери мозку. «Я не уявляю викладання мови, — переконував В.Сухомлин-ський, — без походів і екскурсій по рідному краю, без споглядання картин природи, без вияву почуттів у сло-вах. На березі річки, в полі, біля нічного багаття, в ку-рені під тихий шум осіннього дощу я вчу дітей вислов-лювати думку про те, що їх оточує. Радію, що моя лю-бов до слова передається дітям, захоплює їхні думки й почуття. Вони відчувають красу, аромат, найтонші від-тінки слова, творять свої оповідання-мініатюри про при-роду, складають вірші. Чутливість до краси слова — це величезна сила, що облагороджує духовний світ дити-ни. У цій чутливості одне з джерел людської культури». Великого значення надавав він учнівським творам, бо «складання творів — це загальнопедагогічна проб-лема, від розв'язання якої залежить розумовий розви-ток дітей, багатство їхнього духовного життя». У Павлиші з перших днів перебування в школі дітей учили ду-мати про те, що вони бачать, і говорити про те, що во-ни думають. Спостерігаючи явища природи, діти скла-дали твори з натури. Творчість словом — це складний процес, який акти-візує розумову й психічну діяльність дитини, «це ні з чим не зрівнянний духовний стан, у дитини радісно б'ється серце, вона відчуває приплив енергії, переживає гордість творця». Учений доводить, що складати твори-мініатюри діти можуть навіть у період дошкільної підготовки, бо сприйняття довкілля в них досить гостре й активне. Са-ме дитяче мислення схильне до творчості. Треба вести учнів на берег річки, ставу, разом з ними спостерігати, як сідає сонце за горизонт, відсвічуються різними бар-вами вода, поле, луки; допомогти дитині знайти потріб-не слово для висловлення думки, побудови фрази. Упродовж навчального року учні початкової школи писали по п'ять-шість творів з натури, у 5—7-х класах — по сім-вісім, у 8—10-х — по три-чотири. Складати твори, за порадою вченого, діти повинні ще в період дошкільної підготовки, а починати записувати їх слід у третій чверті першого року навчання. У 5—7-х класах даються теми, пов'язані з програмними творами. У власних роботах школярі висловлюють свої думки, ставлення до життя, до людей, до навколишнього. Добра обізнаність Сухомлинського з особливостями мовлення учнів дала йому змогу визначити оптимальний варіант творчих робіт з мови. Ось деякі теми творів, що їх писали учні. 1-й клас. Шкільний сад. Квіти біля школи. Вечірня зо-ря. Перша весняна квітка. Сутінки. Рибки .в акваріумі. 2-й клас. Літо і осінь. Журавлі в синьому небі. їжачок готується до зими. І під снігом у лісі життя. Як зерно стає хлі-бом. Ласкавий вітерець, 3-й клас. Схід сонечка. Осінь у саду. Як працюють бджоли. Осінні квіти. Перший сніг. Веселка. Моє цуценя. Вес-няний дощ. 4-й клас. Ставок і річка (порівняння). Коли починаєть-ся осінь. Сонячна галявина в лісі. Що посієш, те й пожнеш. Як-би я став невидимкою... Якою людиною я хочу стати. Куди відлітають лелеки. 5-й клас. Вранішня і вечірня зоря. За вікном осінній дощ. Багряний захід сонця. На сіножаті. Перший осінній замо-розок. Птахи відлітають у вирій. Вечір у лісі. Лелеки. Для чо-го людина живе на світі. Друзів пізнають у біді. Світ через краплю води. 6-й клас. Під лежачий камінь вода не тече (твір за прислів'ям). Яка людина є для мене прикладом. Яких кольо-рів і відтінків набуває листя, що опадає. Як змінюється степ пізньої осені. У лісі взимку. Весняні струмки. Твір за картиною А.Куїнджі «Українська ніч». Чи можна виявити стійкість, муж-ність у мирний час. Що для людини найдорожче в житті. 7-й клас. День «бабиного літа». Зимовий день у лісі. Степ восени. Вечірня зоря зимового дня. Твір за картиною-портретом О.Венеціанова «Дівчина з волошками». Мої думки про людей, що загинули за свободу і незалежність своєї бать-ківщини. Шила в мішку не сховаєш. Куй залізо, поки гаряче (твори за прислів'ями). Для чого нам пЬтрібні знання. Нехай ніколи не буде війни. 8-й клас. Веселка. Цвітуть яблуні. Місячна ніч на Дніп-рі. Жайворонок у блакитному небі. Як росте трава. На кого я хочу бути схожим. Мій улюблений герой у художній літерату-рі і в житті. 9-й клас. Осінь у саду. Сонячний димовий день. Пам'ятний день мого дитинства. У чому щастя. Твір за карти-ною А.Куїнджі «Березовий гай». На кого я рівняюсь у житті (мій ідеал). 10-й клас. Бережи честь змолоду. Що я люблю і що я ненавиджу. Весняні краплі. Солов'ї у гаю. Перший день жнив. Степ літнього дня. Літній ранок. Твір за картиною В.Сє-рова «Дівчина з персиками». Птахи відлітають у вирій. Письмовим творам Василь Олександрович надавав особливого значення, оскільки вони є не тільки засо-бом перевірки практичних умінь і навичок з мови, а й знаряддям, за допомогою якого вчитель формує ці вміння й навички, збуджує інтерес до мови як навчаль-ного предмета. В.Сухомлинський радив використовувати такий ефективний засіб навчання, як зразок письмового тво-ру. Хай це буде «повнометражний» твір чи твір-мініатю-ра — не має значення. Василь Олександрович спочатку разом з дітьми складав твір, допомагав створити образ, сформулювати думку, розгорнути сюжет, а згодом зао-хочував їх до творчості готовими зразками. Таких пей-зажних етюдів у павлиського вчителя було дуже бага-то. Довершувало систему учнівської творчості вироб-лення індивідуального стилю. Цьому сприяють по-пер-ше, добре усвідомлений словник; по-друге, сформова-не чуття слова, здатність повністю відтворити мовну си-туацію; по-третє, усвідомлення того, що ту саму думку можна висловити по-різному. Творчості необхідно вчи-ти — це стійке переконання видатного педагога на ос-нові багатого вчительського досвіду. Особливе місце Сухомлинський відводив збагачен-ню словникового запасу учнів. Для «Школи радості» він склав список слів рідної мови, що їх діти повинні за-пам'ятати. Скарбниця рідної мови починалася з най-простіших малюнків до слів мати, батько, бабуся, ді-дусь, сестра, брат, ліс, ставок, дуб, луг, берег. Оволодіння рідною мовою визначає багатство, ши-роту інтелектуальних та естетичних поглядів особистос-ті, а тому вчений вимагав, щоб учителі всіх предметів збагачували активний, словниковий запас дітей, вчили їх думати, користуватися внутрішнім мовленням, правиль-но передавати свої думки усно й на письмі. Навчити правильно говорити — це одна з ланок нав-чально-виховної роботи, від успіху якої великою мірою залежить духовне життя людини. Сухомлинський вважав, що зацікавлення учнів рід-ною мовою сховане насамперед у самій мові. Слід тільки по-справжньому розкрити її красу. Він рішуче не по-годжувався з думкою, ніби мова належить до «сухих» навчальних предметів. «Засушують» її бездарні вчителі своїми примітивними уроками, байдужістю до рідного слова і дітей. У таких горе-вчителів рівень грамотності й мовної культури їхніх учнів, як правило, низький; уч-ні зневажливо ставляться до рідної мови, не знають жодного вченого-мовознавця, жодного вірша про рідну мову. У зв'язку з цим заслуговує на увагу позиція вченого щодо особистості вчителя рідної мови. «Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це передусім виховання. Викладання мови — це майс-терність творення людської душі, бо воно є найтоншим, найніжнішим діткненням до серця людини. Викладання мови — людинознавство, бо в слові поєднуються дум-ки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу». Творче осмислення спадщини видатного українсько-го педагога й методиста збагачує досвід роботи над словом на уроках української мови. Заглиблюючись у його поради, побажання, переконуєшся, що кращої ме-тодики навчання рідної мови, як у Василя Олександро-вича Сухомлинського, по суті, нині немає. Варто лише вчителям опанувати її й уміло використовувати на прак-тиці.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (01.07.2014)
Просмотров: 471 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: