Реферат на тему: Наукова діяльність Д.І.Менділеєва - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Наукова діяльність Д.І.Менділеєва. Великий вчений мріяв про розвиток вітчизняної науки, проми-словості, про поліпшення добробуту народу, про перетворення Ро-сії в економічно незалежну індустріальну державу. У роки творчої діяльності Менделеева Росія робила лише перші несміливі спроби використання своїх природних багатств. Менделєєв вважав, що насамперед треба використовувати наф-ту, вугілля, залізо. Він розумів, що розвиток цих галузей промисло-вості вирішує долю Батьківщини. Побувавши на бакинських нафтопромислах у 1863 p., Менделєєв зацікавився проблемами добування і переробки нафти. Він дав кіль-ка порад нафтопромисловцю Кокореву щодо поліпшення виробництва, зберігання та транспортування нафтопродуктів. В той час ос-новним нафтопродуктом, що мав збут у Росії, був «фотонафтіль», який пізніше назвали гасом, виробництво якого було надто дороге, тому він не міг конкурувати з привізним гасом. Менделєєв палко пропагував необхідність хімічної переробки нафти і широкої постановки наукових досліджень її хімії і техноло-гії. Вже тоді, в період зародження нафтопереробки, він запропону-вав проект обладнання нафтосховищ і нафтопроводів з Баку до Чор-ного моря, що було здійснено лише після смерті Дмитра Івановича. Заглядаючи в майбутнє, Менделєєв бачив, що нафта — це важ-лива сировина, з якої способом хімічної переробки можна добути багато цінних органічних продуктів. Він відзначав, що «топити наф-тою — топити асигнаціями», підкреслюючи цим цінність нафти як хімічної сировини. Протягом багатьох років Менделєєв вивчав питання про походження нафти. Він висунув оригінальну теорію неорганічного походження нафти (взаємодія карбідів — сполук вуглецю з металами — з во-дяною парою при високій температурі. У 1887 р. Менделєєв вперше висунув ідею підземної газифіка-ції кам'яного вугілля. Ось як говорив Дмитро Іванович про перевагу газифікованого вугілля: «Відкрутив кран, і паливо це потече саме, кількість його легко виміряти, ним легко керувати... Настане, мож-ливо, з часом навіть така епоха, що вугілля із землі виймати не будуть, а там, у землі, його зуміють перетворити в горючі гази і їх по трубах подаватимуть на далекі відстані». У цей час виходить у світ праця Менделєєва з теорії розчинів, у якій було зібрано величезний фактичний матеріал про густину розчинів при різних концентраціях для 238 речовин. Аналізуючи змі-ну густини розчинів із зміною їх концентрації, автор висунув так звану «гідратну», або хімічну, теорію розчинів, яка грунтувалася на припущенні існування в них сполук змінного складу між розчине-ною речовиною і розчинником — так званих «гідратів» - для вод-них розчинів або «сольватів»—для неводних розчинів. Менделєєв вважав, що такі сполуки знаходяться в стані динамічної рівноваги з розчинником та одна з одною. Хімічна теорія розчинів Менделє-єва є прекрасним доповненням до фізичних теорій розчинів. Дбаючи про оборонну могутність Росії, Менделєєв взявся розро-бити бездимний порох для гармат. Чорний порох, яким в той час користувалися, являв собою суміш вугілля, сірки та селітри. В мо-мент спалаху кисень, виділяючись із селітри, окислює вугілля і сір-ку, утворюючи окисли, що займають величезний об'єм. Тиси утво-рених газів виштовхує кулю. Але чорний порох згоряє не повністю — найдрібніші частинки твердих речовин, що не встигли окислитися під час пострілу, вилітають з дула у вигляді диму, тому такий порох і названо димним. Звичайно, це заважає в бою. Спроби зробити бездимний порох були ще до Менделєєва, але вони не мали успіху, оскільки порох міг у будь-яку хвилину зайнятися або вибухнути. В той час у жодній армії світу не було пороху, який можно було б впевнено і безпечно використовувати для важких гармат. У 1891 р. Дмитра Івановича було командировано до Франції для ознайомлення з виробництвом французького бездимного пороху. Там йому дозволили оглянути пороховий завод, але секрету виго-товлення бездимного пороху не розкрили. Тоді у вченого виникла така думка: вивчити статистичні звіти перевозок по залізниці на цей завод сировини і на основі цих даних розрахувати приблизний склад пороху. Згодом він створює новий тип пороху, який назвав піроколодійним. «Цей вид колодію, — писав Менделєєв,— треба вважати новою, до цього часу в практиці невідомою формою нітрокліткови-ни, чимось середнім між звичайним піроксиліном, який містить у собі близько 13% азоту, і аптечним колодієм..., що містить у собі близько 11% азоту». Менше ніж через рік після винаходу піроколодійиого пороху, в червні 1893 p., було зроблено перший в Росії постріл з гармати, зарядженої цим порохом. Відомий адмірал Макаров поздоровив Менделєєва з блискучим успіхом. Менделєєвський бездимний порох вигідно відрізнявся від закордонних порохів балістичними власти-востями — він значно швидше і рівномірніше згоряв; його можна було легко пристосувати до найрізноманітніших вогнепальних гармат. Однак, незважаючи на це, піроколодійний порох через бюро-кратизм і косність чиновників царського двору та військового відомства не набув застосування в російській армії: його було прийнято на озброєння американської армії. Під час війни 1914 р. царський уряд терміново замовив у США кілька тисяч тонн бездимного пороху. Праці Менделєєва дістали широке визнання наукового світу. Як видатного вченого його запросили до Лондона прочитати лекцію у Королівському інституті. Це запрошення Менделєєв прийняв, роз-цінюючи його, як вияв дружби і високої оцінки заслуг російської науки, якому було надано право вибрати тему лекції. Він вирішив у своїй лекції показати, як механізм реакцій заміщення можна по-яснити за допомогою третього закону Ньютона. Один раз на кілька років Британське хімічне товариство на честь свого великого співвітчизника Фарадея організовувало урочисті зі-брання, на яких виступали з доповідями найвидатніші вчені світу. Ці виступи називалися «фарадеївськими читаннями». З російських учених на фарадеївські читання Британське хімічне товариство за-просило Менделєєва прочитати лекцію на тему «Періодичний за-кон хімічних елементів». Про це запрошення Дмитро Іванович пи-сав: «Читання це відбувається лише через кілька років, і запрошення бути між читцями Faraday Lecture щонайглибше зворушило мене не заради особистого, а заради російського імені, якому випала доля міжнародної наукової почесті». У 1894 р. Дмитра Івановича знову запросили до Англії, цього разу до Кембріджа та Оксфорда. В Оксфордському університеті йому присвоїли докторський ступінь. Церемонія присвоєння докторського ступеня відбувалася за тра-диціями середніх віків і була обставлена дуже пишно. Ось як про неї розповідала Ганна Іванівна Менделєєва: «Президент вийшов у чорній мантії з довгим шлейфом з розкішною золотою вишивкою. Герої дня, вчені, яким присвоювали докторський ступінь, були є середньовічних плащах з дуже широкими рукавами і в чорних оксамитових беретах... Президент урочисто на латині звернувся з промовою до кожного з них, перелічуючи його заслуги... Студенти, одягнуті також у середньовічні плащі, в цей день користуються особливою свободою. Вони дуже голосно вигукують жартівливі за-уваження на адресу нових докторів... Вони дуже догодили Дмитру Івановичу, коли під час урочистої промови президента... якийсь студент крикнув: «Та досить Вам, сер, досить латині, говоріть по-англійськи». Крім найстаріших університетів світу — Кембріджського і Окс-фордського, які присвоїли Менделєєву вчені ступені, Римська, Па-ризька, Лондонська та Бостонська Академії визнали його достой-ним бути їх членом. Менделєєв був членом багатьох наукових това-риств Європи і Америки. Лише Російська Академія наук, де пану-вала реакція, не визнала його достойним такого звання. Правлячі кола Росії схилялися перед іноземщиною, що прони-кала в наукове життя, і не дбали про розвиток вітчизняної науки. В Академії та зв'язаних з нею закладах було більше іноземців, хоч у статуті й зазначалося, що «при рівній гідності російському вченому надається перевага перед іноземцем» при балотуванні. Деякі члени Академії на чолі з Бутлеровим не раз висували кан-дидатуру Менделєєва, та реакційне настроєна частика академіків 11 листопада 1880 р. десятьма голосами проти дев'яти забалотува-ли його. Особливо обурливим був той факт, що майже водночас з про-валом кандидатури видатного російського хіміка до Академії було обрано шведа Баклунда, який навіть не знав російської мови, але був племінником академіка Струве. В одній з газет писали: «Ми лише користуємося шведськими сірниками, шведськими рукавичка-ми... але ще й сяйвом непомітного блищання серед нас шведського генія. А ми і не підозрювали цього, носячись з Менделєєвим, яко-го взяв і заткнув за пояс перший-ліпший приписний ад'юнкт... («Мол-ва», 1880, № 331]. Звістка про те, що Менделєєва забалотовано, викликала гнівний протест громадськості Росії. Першим відгукнувся Київський універ-ситет— його рада на знак протесту обрала Дмитра Івановича Менделєєва своїм почесним членом. Менделєєв писав потім з цього приводу ректору: «Розумію, що йдеться про ім'я російське, а не про мене. Посіяне на полі науковім зійде на користь народу». За прикладом Київського університету всі російські університе-ти обрали Менделєєва своїм почесним членом. У 80-90-х роках XIX ст. у всіх університетах Росії відбувалися студентські заворушення. Студенти Петербурзького університету влаштовували сходки для обговорення вимог до уряду і складання петицій. Вони попросили Дмитра Івановича подати урядові вироблену ними петицію, яка містила такі політичні вимоги, як свобода слова, свобода друку, рівноправ'я чоловіків і жінок тощо. Менделєєва не побоявся в цей важкий час взяти на себе таке небезпечне у полі-тичному відношенні доручення. В цьому ще раз проявилася велич Менделєєва не тільки як вченого, а й як людини і громадянина. Ака-демік Байков згадує: «Я добре пам'ятаю ту лекцію, на якій Менде-лєєв прийняв цю петицію. Це було 14 березня 1890 р. Зібралась на цю лекцію-сходку величезна кількість студентів. Коли Менделєєв з'явився, його зустріли громом оплесків, захоп-леними вигуками. Він махав руками, хмурився, просив заспокоїтись. Нарешті, коли все затихло, він свій похмурий вигляд змінив і по-сміхнувся. Знову вибух оплесків. Він більше вже не махав руками, стояв, мовчав, чекав, коли все закінчиться, щоб почати лекцію. Всі чекали від лекції чогось особливого, а він її почав так: «Марганець зустрічається в природі головним чином у вигляді кисневих сполук». Це був початок, а потім він став розвивати глибокі думки і ідеї ши-рокого громадсько-політичного характеру про необхідність розвит-ку промисловості і зв'язку її з наукою. Після лекції Менделееву було передано петицію для вручення міністрові народної освіти Делянову. Студентську петицію Менделєєв особисто відвіз міністру. Не за-ставши його вдома, Дмитро Іванович залишив її зі своєю запискою. Через кілька днів її повернули Менделєєву з відмовою. Вважаючи неможливим після цього залишатися в університеті, Менделєєв подав у відставку. Це призвело до посилення заворушення в універ-ситеті на знак протесту, і адміністрація університету викликала полі-цію; багатьох студентів було заарештовано. Останню свою лекцію Д. І. Менделєєв прочитав перед поріділою аудиторією. Він говорив про необхідність зв'язку між наукою і про-мисловістю, про розвиток техніки, про індустріалізацію країни. Мен-делєєв порушив питання про роль науки в житті держави і народу. Закінчив лекцію словами: «Уклінно прошу не супроводжувати мій відхід аплодисментами через безліч різних причин». Дмитро Іва-нович залишив назавжди аудиторію серед мертвої тиші. Про свій вихід з університету Менделєєв писав: «Залишив уні-верситет, захищаючи і університет, і студентство, і всі сили спряму-вав на практику економічного життя Росії. Я ні в чому но розкаююся, бо ні капіталу, ні грубій силі, ні своєму достатку я ні на йоту при цьому не служив, а тільки намагався і, поки зможу, намагати-муся дати плодотворне, промислове, реальне діло своїй країні...» Після залишення університету Менделєєв зайнявся вивченням го-ловним чином технічних і економічних питань і водночас великою науковою та літературною роботою. Починаючи з 1893 p., Менделєєв очолює реорганізовану ним Го-ловну палату мір та ваги. Він вважав, що все населення земної кулі повинно користуватися єдиними мірами, вагами та монетами: це сприятиме зближенню народів. «Число, виражене десятковим знаком, прочитає і німець, і росіянин, і араб, і янки однаково, але живе зна-чення цифр для них надто різноманітне, навіть одне слово часто має неоднакове значення у різних народів. Так, фунт неоднаковий—-англійський, російський, іспанський, китайський...» У Головній палаті Менделєєв зосередив свою увагу на створен-ні точних методів вимірювання, які можна було б покласти в осно-ву стандартизації мір і ваги. В результаті великої копіткої роботи він разом зі своїми співробітниками добився в 100 раз більшої точ-ності зважування, ніж та, якої досягли його попередники. Згодом Менделєєву дозволили ввести в Росії метричну систему (як необов'язкову). У похилому віці Дмитро Іванович почав втрачати зір. Але він не міг не працювати. Під його диктовку було записано «Завітні думки» і ряд статей, в яких йшла мова про важливі проблеми народного гос-подарства і культури. Д. І. Менделєєв не був байдужим і до страждань простого люду. Яскраво це виявилося під час подій 1905 р. Дмитро Іванович розу-мів, що похід величезного натовпу на чолі з Галоном до Зимового палацу може закінчитися страшним лихом. Він вирішив негайно по-їхати до міністра фінансів Вітте, якого добре знав особисто, щоб гой дозволив йому переговорити з царем по прямому проводу. Але Вітте відмовив Дмитрові Івановичу в цьому. Ганна Іванівна Менделєєва згадувала, що Менделєєв повернувся додому «блідий, мовчазний і сказав: «Ніколи не говоріть мені більше про цю лю-дину». До останніх днів свого життя Менделєєв прагнув служити науці і батьківщині. Тому було вже 70 років, коли вій створив проект арктичної експедиції, метою якої було освоєння Північного мор-ського шляху. Менделєєва вона особливо приваблювала можливі-стю досягти Берінгової протоки через Північний полюс. В архіві вченого є креслення і розрахунки спеціального криго-лама для експедиції на Північний полюс. Він мріяв сам очолити експедицію, яка б відправилась у ще не досліджені райони Льодо-витого океану, а також відзначав, що у Льодовитому океані майбут-ня Росія повинна знайти свої шляхи виходу. Льоди, по суті, не страшні. Якщо пробивають в гранітах тунелі, то проходи в льодах, які лежать на воді, не можуть затримати. І що тепер можна було б наважитися досягти полюса — як першого сигналу перемоги над льодами — за допомогою вибухової сили, властивої суміші рідкого повітря з горючими речовинами, якою потрібно і можна споряди-ти могутній криголам, спеціально для того побудований. Експедиція не відбулась, оскільки царський уряд не дав коштів для її організації. Після поразки Російського флоту біля Цусіми Менделєєв писав: «Коли б хоч десята частка втраченого біля Цусіми була затрачена на те, щоб досягти полюса, ескадра наша, певно, прийшла б до Владивостока, минаючи і Німецьке море, і Цусіму, а головне, було б багато досвідчених моряків...» Розуміючи величезне значення осво-єння цього шляху для Росії, він навіть за місяць до смерті брав участь в обговоренні проекту експедиції на Північний полюс на ди-рижаблі. Дмитро Іванович заповідав дітям сміливо дивитись завжди впе-ред, працювати в ім'я кращого майбутнього, рішуче відмітаючи ру-тину старого. З минулого він радив відбирати лише те, що може сприяти прогресу. Будучи вченим, відомим усьому світу. Менделєєв в той же час залишався надзвичайно скромною людиною. Коли один з учнів в ювілейній промові назвав Менделєєва генієм, він образився і так відповів: «Який там геній! Трудився все життя — ось і геній...» Таким він і був — великим трудівником у житті і генієм у науці. 20 січня 1907 р. Менделєєва не стало. Смерть його була несподі-ваною. Незважаючи на те, що Дмитру Івановичу було вже 73 роки, він був досить міцною і сильною людиною. Після запалення легень життя його швидко згасло. Смерть Менделєєва вразила всіх, особливо хіміків. У ряді за-кордонних газет були вміщені некрологи. Англійська газета «Тайме», даючи високу оцінку науковій діяльності Менделєєва, називала його «російським Лавуазье». В «Дейлі Телеграф» писалось, що із смертю Менделєєва Росія втратила одного з найвідоміших синів науки, а світ — одного з найвидатніших хіміків. Він є першим вченим із сві-товим ім'ям, який вийшов з Сибіру, однієї з найбільших країн світу. Поховали Менделєєва на Волковому кладовищі у Петербурзі, там, де поховано Тургенева, Добролюбова, Писарєва та інших ви-датних діячів науки і культури Росії. За труною йшло безліч люду. Попереду похоронної процесії сту-денти несли таблицю періодичної системи елементів Менделєєва. Літературно-наукова спадщина Менделєєва величезна — 431 дру-кована праця. Та найбільшою заслугою вченого, що зробила без-смертним його ім'я, було відкриття періодичного закону.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (05.07.2014)
Просмотров: 1498 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: