Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Біографії, автобіографії, особистості |
Реферат на тему: Констянтина Малицька
|
Реферат на тему: Констянтина Малицька. План 1. Біографія Констянтини Малицької. 2. Літературна діяльність Костянтини Малицької. 3. Педагогічна діяльність Костянтини Галицької. 4. Костянтина Малицька і український жіночий рух. Література. 1. Біографія Констянтини Малицької Малицька Костянтина Іванівна (літературні псевдо: Віра Лебедова, Чайка Дністрова) народилася в селі Кропивники Калуського району на Івано-Франківщині, в сім'ї греко-католицького священника. Початкову школу закінчила в Станиславові, вчительську семінарію - у Львові. Багато літ віддала вчителюванню. Вчителювала в Галичині (зокрема в Галичі), на Буковині (Лужани), у Львові в дівочій школі Українського Педагогічного Товариства. Всюди брала активну участь у громадсько-політичному житті, засновувала хори, читальні "Просвіти", товариства тощо. 1912 спільно з М.Білецькою дала почин для заснування фонду "На потреби України", що був матеріальною допомогою для УСС 1914 р. У 1914 інтернована російською окупаційною владою до Красноярська, звідки повернулася до Львова 1920 р. Діячка культурно-освітніх товариств у Львові, засновниця і довголітня голова кружка імені Ганни Барвінок; активна в жіночому русі - провідна діячка Жіночої Громади в Чернівцях і Львові, ініціяторка Жіночої Служби Україні (1941), заступниця голови Світового Союзу Українок; авторка брошури "Про жіночий рух" (1903). Дитяча письменниця: поезії, оповідання й сценічні образки, зокрема "Малі герої", Гарфа Леїлі"; автор багатьох січових пісень. Друкувала твори в журналах "Молода Україна", "Світ дитини", "Дзвінок" (Львів, була редактором цього дитячого журналу), "Зоря", альманахах "Нова хата", "Учитель", "Жіноча доля", сатиричному часописі "Комар" та інших виданнях. Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади з чужих мов. Найбільше прославилась як автор популярних пісень "Чом, чом, чом, земле моя...", "У Січі, у Січі гуртуймось брати". У радянський час працювала в бібліотеці АН УРСР. Померла у Львові 17 березня 1947 р. 2. Літературна діяльність Костянтини Малицької Костянтина Малицька. Вона прожила невсипуще, сповнене любові до свого народу життя. Всю себе присвятила школі. Тривалий час була вчителькою, директором школи. Своє серце віддала дітям. Другим після школи її покликанням була дитяча література. Власне, школа і література в житті та діяльності Костянтини Малицької зливаються воєдино. Через школу прищеплювала молодому поколінню любов до літератури, до рідного слова, через літературу, зокрема дитячу, одним з творців якої власне була, прагнула піднести школу, освіту, збагатити духовний світ дітей і молоді. В літературі відома і під своїм власним прізвищем і під псевдонімом Віра Лебедєва. У дитячих творах Малицька акумулювала свій практичний досвід педагога, життєві спостереження. К.Малицька багато зробила для розвитку дитячої літератури і як письменниця і як редактор популярного дитячого журналу "Дзвінок". Діти трудового люду - щирі, працелюбні - основні персонажі її дитячих оповідань. Письменниця з любов'ю, добрим знанням психології малює їх дитячий світ, становлення рис характеру, формування патріотичних почуттів. З великою увагою ставитися до виховання молоді - ось основні ідеї, які стверджує К.Малицька. Педагогічно - дидактичний зміст мають і збірники нарисів "Мати"(1902 р.), "З трагедій діточих душ"(1907 р.). Писала вона і п'єси для шкільної сцени. Костянтина Малицька була свідком трагічних подій першої світової війни, а в 1915 році, після захоплення Галичини царським військом, російські власті письменницю, як небезпечну для російської монархії вивезли в Сибір - в Приангарський край, в село Пінчугу, де вона зазнайомилась з висланцями з багатьох інших народів. Після жовтневого перевороту 1917 року, Костянтина Малицька активно включилася в культурне життя свого місця перебування. З 1919 року вона вчителька української школи ім. Котляревського в Красноярському краї. В 1921 році заходами К.Малицької та її українських учнів школа дала в Красноярську Шевченківський концерт. Того ж 1921 року Костянтина Малицька повертається в Галичину, до Львова, де відразу включається в громадську діяльність. Багато сил і енергії віддає розвитку української школи. Костянтина Малицька написала багато нових поетичних творів на старі мотиви. До найпопулярніших належить дитяча пісня "Чом, чом, чом, земле моя...". Адресована молоді, пісня виходить за свої рамки і набирає широкого звучання. Пісня "Чом, чом, чом, земле моя..." написана в 1904 році, коли її авторка працювала на Буковині вчителькою. На початку сімдесятих років, завдяки Буковинському ансамблю, його художньому керівнику А.Кушніренкові та могутньому таланту Гнатюка, в репертуарі якого ця пісня була майже 30 років, пісня народжується вдруге, розходиться по Україні. Автор музики - Денис Січинський. 3. Педагогічна діяльність Костянтини Малицької Костянтина Малицька була однією з тих національно свідомих педагогів, які боролися за демократизацію шкіл на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ-початку ХХ століть. Вона працювала в різних педагогічних товариствах — «Просвіта», «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю», була директором дівочої школи імені Т. Шевченка, редактором єдиного на той час українського дитячого журналу «Дзвінок». На цей час на Буковині згуртовується колектив учителів, які, відчуваючи гостру несправедливість шкільної політики австро-угорського уряду, вирішили заснувати свій незалежний журнал. Ним став часопис «Промінь», який виходив у Вашківцях протягом 1904-1907 років: він об’єднав освітян у боротьбі за свої національні та соціальні права. До нього, крім К. Малицької, входила також відома в ті часи письменниця Євгенія Ярошинська. На сторінках «Променя» було опубліковано багато педагогічних статей та художніх творів Костянтини Іванівни. Його авторами стали І. Франко, О. Маковей, Н. Кобринська, Я. Веселовський. Крім актуальних проблем шкільництва в Галичині та Буковині, журнал вміщував важливі матеріали із Закарпаття, Наддніпрянської України, Америки. Активну участь брала К. Малицька в учительських вічах, що відбулися у Львові в 1904 році. Головна увага на них була звернена на жахливе становище педагогів, необхідність створення організації, яка б об’єднала вчителів. На одному з таких зібрань був Іван Франко, якого дуже тепло зустріли освітяни. У 1908 році Головна управа «Руського товариства педагогічного» запропонувала К. Малицькій посаду вчительки у Львівській семикласній дівочій школі імені Т. Шевченка. Тут вона викладала рідну мову, природознавство, педагогіку, геометрію, фізику, завідувала шкільною бібліотекою. Майже всі значні події, що відбувалися протягом 30-літньої праці Костянтини Іванівни, знайшли відголос в її віршах, драматичних сценках. Багато творів письменниці були дуже популярні серед шкільної молоді, а така пісня як «Чом, чом, земле моя» стала народною. Як член крайового виконавчого комітету вчительства Галичини К. Малицька підтримала вимоги 116 українських студентів, що в 1907 році оголосили голодування, протестуючи проти заборони української мови. Навесні 1918 року К. Малицьку заслали в Приангарський край. 1919 року вона потрапила до Красноярська, де стала першою вчителькою української школи імені І. Котляревського. Після п’ятирічного перебування в Сибіру Костянтина Іванівна повернулася до Львова, де знову почала працювати в школі імені Тараса Шевченка. Водночас вона захоплюється кооперативним рухом, створює крамниці для фінансової допомоги освітянам, працює в психотехнічній секції, яка запровадила в школах тестування, анкетування. У 1934 році були підготовлені понад 500 тестів для визначення в учнів ступеня концентрації уваги, абстрактного мислення, зорової та вербальної пам’яті, вміння орієнтуватися в просторі. Костянтина Іванівна обстоювала необхідність перебудови шкільництва, її непокоїла проблема відірваності змісту навчання від життя. У 1937 році прогресивна західноукраїнська громадськість відзначила 45-річчя освітньої діяльності К. Малицької, цієї воістину народної вчительки українських дітей. А з 1939 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури, роботу над яким обірвала смерть. Пам’ятником К. Малицькій стала чудова пісня «Чом, чом, земле моя». І хотілося б, щоб артисти, виконуючи цю мелодію, яка так органічно вписалася в музичну культуру України, оголошували ім’я галицької вчительки-патріотки. 4. Костянтина Малицька і український жіночий рух Одним із напрямів діяльності УЦК було створення жіночих та молодіжних структур на національно-патріотичних засадах. В організаційному плані це, зокрема, набрало форми гуртків, роботою яких опікувалася Головна жіноча секція при УЦК (очолювала Христина Кононенко). Як повідомляв часопис «Львівські вісті», у Генеральній Губернії свою роботу жіночі секції, що виникли на основі переорганізації повітових осередків, розпочали ще восени 1940р. Їм допомагали спеціально підготовлені інструктори, що закінчили відповідні курси у Кракові. Діяльність жіночих об'єднань спрямовувалась у першу чергу на соціальне сприяння хворим та убогим, проблеми харчування дітей у дитячих садках і школах, поміч переселенцям та втікачам, проведення культурно-просвітницьких заходів через курси неписьменних, театральні акції та ін. З початком війни при жіночих секціях створювались санітарні, господарсько-адміністративні, секретарські курси. 7 липня 1941р. у Львові відбулася установча нарада групи українських жінок, на якій розглянуто питання участі жінок у громадському житті, визначено організаційні форми та зміст діяльності жіночих організацій, перспективи їх розвитку. Було створено організаційний комітет, який очолила відома активістка жіночого руху в Східній Галичині Костянтина Малицька. Прийняли рішення про утворення первинних осередків новоствореної організації, яку планувалось назвати «Жіноча служба Україні». Мали працювати такі її секції: а) допомоги колишнім полоненим, б) допомоги бездомним і дітям, в) допомоги органам управи міста й міліції у справах правильної апровізації населення, г) допомоги у працевлаштуванні жінок. Управа міста Львова виділила організаційному комітетові східногалицьких українок службове приміщення на вулиці Підвальній, 3. Оргкомітет звернувся з відозвою включатися в рух за створення організаційних структур українського жіночого руху. Новостворене товариство після від'їзду до Києва Х. Кононенко, очолила Кекилія Палій. Уже в перші дні діяльності «Жіноча служба Україні» зуміла відкрити 6 закладів опіки для дітей віком до 14 років, батьки яких були не в змозі піклуватися про своїх дітей. У так званих напівоселях діти отримали можливість харчуватися (обідати) та отримувати медичну допомогу. Крім цього, «Жіноча служба Україні» провела ряд заходів, спрямованих на відкриття кухонь при греко-католицьких парафіях.40 У господарській сфері служба здійснювала нагляд за ринками, крамницями, а також відкривала їдальні та чайні, зокрема в літературно-мистецькому клубі та для ширшого загалу інтелігенції Львова. «Жіноча служба Україні» сприяла працевлаштуванню. Встановивши зв'язок з Головним управлінням Промислового союзу, вона зуміла знайти роботу для 50 жінок, а ще 210 жінок було направлено на фабрику газованої води, в ресторани, крамниці, кухні. З питання працевлаштування були налагоджені зв'язки з адміністрацією залізниць, пошти, трамвайного транспорту, іншими державними та міськими установами. Не залишалась поза увагою «Жіночої служби Україні» національно-виховна робота. Так, проводилися читання рефератів про роль українських жінок у визвольних змаганнях та завдання, що стоять перед ними на сучасному етапі. Завдяки зазначеним діям, структурні підрозділи «Жіночої служби Україні» поширилися по території всього краю, не тільки у містах (Стрию, Ходорові), але й у селах (Вишнянах, Ременові тощо). 2-3 лютого 1943р. у Львові відбулася нарада голів окружних та районних жіночих секцій, в якій взяли участь представниці 16 округ та 12 делегатур. Відкриваючи нараду, голова Головної жіночої секції Марта Заячківська відзначила, що головним завданням діяльності надалі залишається активна участь у громадських, допомогових та виховних акціях. Представниці округів та районів виступили зі звітами про діяльність жіночих секцій на місцях, повідомивши про участь в допомогових акціях, проведенні антиалкогольної та антинікотинової кампаній, результати співпраці з дошкільним відділом та відділом суспільної опіки, заходи, вжиті з метою охорони здоров'я, спільні заходи із «Сільським господарем», а також про становище українських робітників у Німеччині. У роботі з'їзду взяв участь Михайло Кушнір керівник відділу культурної праці УЦК, складовою частиною якого була і жіноча організація східногалицьких українок. В умовах, коли йшов процес формування дивізії «Галичина», 17 листопада 1943 р. з ініціативи голови Військової Управи полковника Бізануа та референта опіки над добровольцями та їх родинами А. Палія створено Головну жіночу комісію з метою надання моральної та матеріальної допомоги родинам добровольців. Ця комісія та її осередки в округах і повітах підпорядковувались Військовій Управі та УЦК. Крім загальної опіки над сім'ями добровольців, діяльність її спрямовувалась на проведення різного роду збірок для потреб Східного фронту. Як відзначав тижневик «Рідна земля», «український народ стоїть на переломі двох діб.., саме для української жінки припадає дуже важливе завдання відповідного виховання своїх дітей та опіка над молодим доростком». Умови Другої світової війни поставили перед українським суспільством завдання пошуку нових шляхів виховання молоді, адже, зазначав часопис «Сокальське слово», «молодь — це найбільший скарб, це будучність і сила народу, і яка молодь, такий і народ. І кожен народ, який хоче жити, який хоче бути сильним і який розуміє вагу молоді, старається свою молодь відповідно виховати, дати їй мету, а тим самим дати своєму народові певну і сильну підставу». Український Краєвий Комітет підготував програмні та статутні документи новостворюваних молодіжних організацій, затверджених німецькою владою. При УКК у Львові засновано відділ опіки над молоддю, який очолив відомий педагог з багатолітнім досвідом організації молодіжних товариств Северин Левицький. Керівництво УКК поставило перед відділом опіки над молоддю завдання скоординувати діяльність усіх молодіжних організацій на терені Галичини, в тому числі тих, що проводили тіловиховну та спортивну діяльність. Організаційна структура товариств, заснованих відділом опіки над молоддю, включала в себе дві секції: 1) Улад української молоді — організація хлопців та дівчат віком 8-13 років; 2) Тіловиховна секція — організація молоді віком старших 13 років. Вони керувались Статутом, що визначав ідеологічні та виховні засади, а також Правильником, в якому визначались організаційні елементи та форми діяльності. Улад української молоді наслідував традиції довоєнних пластівських організацій і мав на меті сприяти передусім духовно-моральному вихованню підростаючого покоління. Тіловиховна секція поклала в основу роботи спортивно-фізичне виховання. Обидві організації сповідували принцип — не кількість, а якість об'єднує ту частину української молоді, яка готова працювати на благо народу. Для успішної реалізації поставленої мети Улад поділявся на первинні осередки — курені молоді, а ті, в свою чергу, поділялися на чоти і гуртки. Молодь у віці 8-12 років організувалась в курені новаків, а віком 12-18 років — в курені юнаків. Третьою складовою Уладу української молоді були курені «передових», що об'єднували молодь старшу 18 років, яка пройшла вишкіл у куренях новаків та юнацтва і виявила бажання добровільно працювати молодіжними інструкторами. Виховна робота велася за спеціально складеною програмою. Перевірка засвоєних знань здійснювалася з допомогою своєрідного іспитування — «проб», які були покликані виявити ступінь засвоєння знань і вмінь у всіх галузях — національного виховання, фізичної підготовки, праці, надання допомоги потерпілому та ін., крім того дати молоді суму знань інтелектуально-практичного характеру, виплекати в неї твердий моральний характер. Задля цього програма передбачала крім регулярних прогулянок, фізичних вправ також проведення лекційних занять, зміст яких молодь була зобов'язана засвоїти. Виховним ідеалом Уладу української молоді був: «Повновартісний юнак, здібний до національно-культурної та фахової праці, спортово вироблений з твердо покладеними основами характеру». Важливим напрямом діяльності Уладу була підготовка інструкторів молодіжних організацій з кандидатур, направлених референтами молоді при окружних, повітових делегатурах УЦК. Ця підготовка проводилася в спеціалізованих таборах у Брюховичах (2), Пасічній (1). Крім того планувалось відкриття вишкільного інструкторського табору на Чортківщині. Підготовкою інструкторів займалися члени куреня «передових», до складу якого входили колишні члени «Пласту». На початку весни 1942р. керівництво Уладу української молоді зосереджувалось в руках О. Тисовського. Тіловиховна секція, що об'єднувала через посередництво спортивних гуртків молодь віком більше 18 років, займалася організацією, пропагандою та веденням спортивної роботи серед населення. На чолі тіловиховної секції стояв Т. Білостоцький. Оцінюючи діяльність українських молодіжних організацій Східної Галичини в умовах окупації, «Бережанські вісті» писали: «Ось так представляється нова форма організації української молоді, а її автори і керманичі своїм довголітнім досвідом і національно-громадським стажем дають певну гарантію, що ця праця буде виповнена добрим змістом, тим більше, що її доповнюють, й відповідно спрямовують відповідні видання: для новаків — журнал «Малі друзі», а для юнаків — «Дорога» при Українському видавництві». Література 1. Стрілецька Голгофа. - Львів: Каменяр, 1992. 2. Енциклопедія українознавства. - Львів: НТШ, 1993. | |
| Просмотров: 1307 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |