Реферат на тему: Князь Володимир Великий - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Князь Володимир Великий. Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської дер-жави. Безсумнівно, це зажадало від Володимира сильної напруги та енер-гії. Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя. З літописних джерел видно, що в той час як Святослав звертав осо-бливу увагу на східні границі держави, Володимир дуже багато уваги приділяв західним. Сучасний польський документ дає нам указівку на за-хідну границю Російської держави, встановлену цими походами Володи-мира: на північно-заході вона доходила до границі прусів, на південно-сході підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князь Болеслав. Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колиш-ніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок динас-тичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіч-чях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Воло-димиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат оде-ржує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального харак-теру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури. Початковою точкою цього надзвичайно важливого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти пре-стиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було зага-льне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Єв-ропи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній автори-тет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими кня-зями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним. З такими проханнями різні варварські князі дійсно часто зверталися до імператорів Рима, а також, як західного, так і східного – Константино-поля. Цим шляхом вони прагнули користуватися чарівністю «вічної» ім-перії і її ореолом, підсилити свій престиж. Зверталися до них, судячи зі слів Костянтина, і попередники Володимира на київському престолі. З та-кою пропозицією звернувся до візантійського імператора і Володимир, з тим розходженням, що його плани привели до надзвичайно важливих на-слідків, значення яких він, мабуть, зумів оцінити по достоїнству. Привід до того дав сам імператор. Візантія переживала важкі часи наслідку дуже небезпечного повстання, піднятого племінником по-кійного імператора Никифора, Вардою-Фокою, і імператор Василь звер-нувся по допомогу до Володимира, як це не раз робили і його спадкоємці, до Никифора Фоки включно. Володимир не відмовив у допомозі, але по-ставив свої умови: імператор Василь і його брат-співправитель видадуть за нього свою сестру і надішлють йому імператорські регалії. Імператор зажадав, щоб Володимир у такому випадку хрестився. Володимир пого-дився і прийняв водохрещення. Умова була укладена на початку 988 року. Російський шестити-сячний допоміжний загін був посланий і зіграв важливу роль у приду-шенні повстання. Але імператори не поспішали виконати свою обіцянку. Незважаючи на свою могутність, російський князь у візантійських при-дворних колах цінувався невисоко, зі зборів формул імператорської кан-целярії знаємо, що грамоти до київських князів писалися з меншим етике-том, чим до хазарського кагана, не говорячи вже про болгарського царя. Видавати дочку візантійського імператора за цього північного варвара було дуже тяжким приниженням, і візантійський двір, мабуть, ухилявся від нього. Тоді, щоб примусити його до виконання обіцянок, Володимир звернувся до п'яти російсько-візантійських володінь – кримським воло-дінням Візантії, що вона так боязко охороняла трактатами (944 і 971 ро-ків) від домагань київських князів. Володимир відправився походом у Крим і взяв столицю візантійських володінь – Херсонес. Це зробило свою дію, тим більше що імперія була знову в дуже скрутному положенні. Ім-ператор Василь поспішно відправив сестру Ганну в Херсонес. Там обвін-чали її з Володимиром, що ще раніш прийняв водохрещення, і Володимир повернув Візантії Херсонес – як викуп за дружину. Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християн-ство було найважливішої складовою частиною візантійської культури, су-спільної і державної організації Візантії, і Володимир, прагнучи до збли-ження, до уподібнення своєї держави до візантійської, природно, побажав уподібнити його і з цієї важливої сторони якнайближче. Він, мабуть, ро-зумів, яке величезне політичне значення буде мати поширення серед на-родів його держави, з їх різноманітними, примітивними і незакінченими релігійними віруваннями, нової культурної релігії з багатим внутрішнім змістом і зовнішнім блиском мистецтва, з цілком закінченими формами і виробленої ієрархією. Розповсюджувана урядом, ця нова релігія і надалі повинна була триматися князівської влади як своєї опори і, зв'язуючи но-вим, культурним вузлом племена російської політичної системи, повинна була зміцнювати їхню залежність від Києва і київської династії. Не запе-речуючи цілком нормальних мотивів моральним впливом розповсю-дження нової релігії, ми все-таки в цих політичних мотивах насамперед повинні шукати пояснення тієї енергії, з яким Володимир зайнявся наса-дженням у землях Російської держави нової релігії і нерозривно зв'язаної з нею візантійської культури, уживаючи для цього весь вплив свого князів-ського авторитету і не зупиняючи перед примусом. Перелом, утім, не був раптовим, тому що християнство було зда-вна добре відомо в більш значних містах Російської держави, де групува-вся військово-торговий стан, що мав можливість близько знайомитися з християнською релігією у своїх торгових подорожах по візантійських і західноєвропейських землях. Після походу 860 року з Константинополя була вислана на Русь місія, що звернула багатьох у християнство, так що туди був потім посланий особливий єпископ. Відомо, що сам тодішній князь Аскольд був християнином. У першій половині 10 століття була в Києві церква ім. Іллі і в трактаті 944 року християни виступають вже зна-чною групою серед дружини Ігоря. Завдяки цьому старання Володимира поширити християнство мали повний успіх у більш значних, особливо південних, містах. Поза їх вона поширювалося, звичайно, повільно і туго. Володимиром закладені були початки організації російської цер-кви: заснована метрополитну і кілька єгипетських кафедр. Створено було кілька монументальних пам'ятників церковного зодчества. Привезені з Херсонеса і поставлені в Києві бронзові фігури коней і статуї виявляють у Володимирі бажання прилучити Русь і до світського візантійського мис-тецтва. Про інтерес до поширення візантійського утворення свідчить приведена в літописі звістка про те, що Володимир забирав дітей в людей вищих станів і віддавав їх «на навчання книжкове», - очевидно, з метою приготувати не духовних, а взагалі геніальних людей. Ці прагнення його – увести Русь у коло інтересів культурного тодішнього візантійського світу – не були даремні: уже серед перших поколінь київських учнів ми бачимо людину, що знаходиться на висоті сучасної візантійської культури, в особі митрополита Іларіона, автора похвального слова Володимирові. Так покладалися основи нових елементів, що зв'язали різнопле-мінні провінції Києва новою, культурною, могутньою силою, яка пере-жила і саму Київську держава. Рука об руку з нею йшов інший могутній зв'язок, також ще тільки зароджувався тоді, у виді єдності політико-суспі-льного устрою, суспільних відносин і права, які згодом теж глибоко про-никали в життя земель держави. З Володимира починається цей помітний в еволюції Київської держави перехід від князів-наїзників, що тримали свою державу силою, до князів з більш вираженим характером правите-лів. Дід Володимира загинув, як хижий наїзник, батько склав свою голову в далекому поході, як мандрівний лицар. Володимир вмирає у своїй сто-лиці, і люди оплакують його. За князями-ґвалтівниками прийшов князь, що звернув свою дія-льність на підведення культурних фундаментів під будинок, споруджений його попередниками. Володимир ввів свою фінансову систему та широко розповсюдив дипломатію. За часи його правління Київська Русь стала Ве-личезною імперією. В самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, не з ісламським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільній і культурній розвиток. Важко переоці-нити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Зго-дом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена ос-нова майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближ-чими сусідами католицької віри – поляками. Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ. Перелік літератури. “Історія України”. Посібник. За ред. В.А.Смолія, - К., 1997. “Історія України”. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (01.07.2014)
Просмотров: 1056 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: