Реферат на тему: Йосип Бокшай - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Йосип Бокшай. МАЙСТЕР У Середній Азії до нього зверталися б «усто», у Вірменії — «нарпет», у нас — Майстер. Так здавен з найглибшим по-шанівком називає народ найудатніших робітників, умільців, митців, учителів. Таким був у мистецтві Закарпаття Йо-сип Йосипович Бокшай, таким він зали-шився у нашій пам'яті, в національній художній культурі. Він і був Майстром у найповнішім і найточнішім значенні слова. Професіонал високого рівня, він віртуозно во-лодів технікою і засобами реалістичного живопису і легко, без видимих зусиль, міг буквально за кілька годин написати з натури чудовий пейзаж, досконало завершений за образною думкою і вико-нанням — від філософського узагаль-нення і до останнього мазка, і так, щоб земля ніжилась в промінні сонця, а у верхів'ях дерев чувся легіт вітру... Знав-ся з фрескою, писав темперою, олією, гуашшю, аквареллю, з пастелі видобу-вав не бачене раніш багатство барв і їх нюансів. Його пензлю були підвладні всі жанри живопису: від камерного за мотивом пейзажу переходив до багато-фігурної композиції, від портрета до натюрморта чи монументального стінопису. Блискучий рисувальник, він міг миттєво змалювати людину в най-складнішім ракурсі, уникнувши при цім найменшої похибки у передачі ха-рактерності, пропорції, поруху. Такий професіоналізм повсюдно і за всіх часів цінувався дуже високо, для Бокшая він мав особливе значення. Майстерність володіння засобами свого мистецтва він розглядав як повагу до нього, а нехтування професіоналізмом, поступки дилетанству, через невміння чи навмисне, як образу мистецтва. Для Йосипа Йосиповича це не було питання особистого престижу, амбітності чи місця в “табелі про ранги” в утвердженні професіоналізму на загальноприйнятім європейськім рінні він бачив своєрідний патріотичний обов’язок, ос-кільки без цього закарпатська школа живопису ніколи і за ніяких умов не подолала б бар'єр провінціалізму як су-то місцевого явища. Заслуга Бокшая тут надзвичайно велика, а благодатні наслідки його наполегливих і цілеспря-мованих зусиль виявляються і донині. Молодих художників Закарпаття вихо-вують сьогодні учні його учнів, і якщо в їх творах крізь нове проступае “добре старе”, то те і те раз пом'янемо добром спільного всім поколінням Учителя. І пригадавши при цім, чим були обра-зотворче мистецтво Закарпаття до Й. Бокшая та А. Ерделі і чим воно стало після їх приходу, можливо зуміємо повною мірою поцінувати історичну масштабність цих видатних художників і педагогів. Вони першими високо під-няли планку професійної майстерності, кожне наступне покоління відтоді повинно брати цю висоту, а не хитрувати, посковзаючи під нею та те представляючись при цім нащадком і продовжувачем справжніх майстрів. Йосип Бокшай і Адальберт Ерделі. а вже вслід за ними Ф. Манаило, А. Коцка, А. Борецький, 3. Шолтес, Е. Контратоиич, А. Добош та інші, здійснили те, то посильне не одному поколінню, і, одностайним натиском розтрощивши стіну провінційної обме-женості, вони створили самостійну шко-лу живопису Закарпаття і створили її одразу на рівні сучасного їм євро-пейського мистецтва. Перші, а за ними й регулярні художні виставки на Закарпатті та за його межами, «Товариство діячів образотворчих мистецтв на Під-карпатській Русі». Публічна школа малювання, зі стін якої вийшла ціла плеяда видатних, прекрасно підготов-лених майстрів, персональні виставки в Ужгороді, Мукачеві, Празі, Брно, Братіславі, Будапешті. «Спілка підкарпатських художників», Ужгородське училище... Блискучий знавець класич-ної спадщини, Бокшай вивчав її за оригіналами у Венеції, Римі, Флорен-ції, Неаполі, Парижі, Мюнхені, Відні,— пін ніби врівноважував імпульсивну, то захоплювалася, натуру А. Ерделі, який стрімко мчав до новітніх течій сучас-ності. Йосип Бокшай — постать в образо-творчому мистецтві Закарпаття істо-рична, і критерії підходів до нього повинні бути особливими. Більше, він не тільки ввійшов у історію національної культури, але сам безпосередньо творив її. Так, як разом з А. Ерделі та Ф. Манайлом, своїми учнями і послі-довниками, створював самостійну шко-лу живопису, що в чомусь стикалася із сучасним їм мистецтвом Європи і, в першу чергу, Угорщини і Чехословаччини, та у головнім залишалася глибо-ко самобутньою, що витоками своїми закорінена в світосприйманні і бутті народу. І всім, то зійшло на зораному ними полі — частка їх щедрого засіву. Від «бокшаївського кореня» бере поча-ток творчість таких великих і непере-січних живописців як 3. Шолтес, А, Кашшай, В. Габда, багатьох інших — перелік цей можна продовжити. Пара-докс полягає в тім, що цей вплив відчу-вається і у творах тих художників, які зараховують себе до «ерделівців» і не визнають залежності від бокшаївських традицій. Адже ж йдеться не про ті чи інші прийоми, а фундаментальні кате-горії Закарпатської школи живопису. Колись Й. Бокшай мріяв, щоб і з на-шої маленької землі вийшли в майбут-ньому великі майстри, на яких би весь світ дивився з повагою. Не берусь стверджувати про весь світ, але з цієї землі дійсно вийшли великі майстри, на яких і нині, через сто років після їх народження, дивимося з глибокою повагою. Згадуючи відому усьому Ужгороду і Закарпаттю колоритну постать Йосина Йосиповича з його грубим носом і не-змінною люлькою під синими вусами, в гольфах під колінами і «метеликом» під комірцем, Бокшая — професора гімназії, а відтак училища і львівського інституту, важко сумістити його образ з величним славослів'ям. Напевно, по-чувши про себе, що «його життя — подвиг», художник би тільки іронічно усміхнувся. Між тим, при всім не сприйнятті пафосу слід визнати, що життя Й. Бикшая — не тільки творчий, але й громадянський, патріотичний подвиг. І у мистецтві, і в житті, побуті і спілкуванні зі старшими й молодшими колегами, навіть у зовнішності Йосип Йосипович Бокшай був справжнім ін-телігентом. В широкім, універсальнім смислі поняття, і у його закарпатськім варіанті. Плоть від плоті тієї кращої закарпатської інтелігенції, початки якої йдуть від О. Духновича та інших будителів і яка сповна поділила тяжку долю рідного краю. Далека віл аристократич-них амбіцій, ця інтелігенція народилась і зміцніла в демократичному середовищі сільських священиків та учителів, і уже з огляду на це за своїм світовідчуттям була невіддільною від життя «простого» народу. Закарпатську інтелігенцію зав-жди відрізняли скромність способу жит-тя, розвинуте почуття власної і на-ціональної гідності, високий ступінь особистої чесності й порядності, глибоке знання і повага до життя і праці народу, його характеру і звичаїв, непорушна вірність релігії і заповітам батьків, нарешті, безмежна любов і відданість рідному краю. У своїй діяльності закарпатський інтелігент завжди керу-вався ідеалами просвітництва — засі-вом і вирощуванням на ґрунті народ-ного буття ідеалів християнської мора-лі, позитивних знань, тендітних паростків прекрасного, насамперед, національної самосвідомості. Це була, якщо можна так сказати, програма закарпатської інтелігенції; вона стала сенсом і оправданням життя одного з найха-рактерніших і найзначніших його пред-ставників — художника Йосипа Бокшая. Йому завжди була чужою барви-ста риторика і громогласні деклара-ції — і це теж типове для інтелігенції Закарпаття,— але у творчості, і у всіх своїх вчинках був великим Праце-любом. «На першому місці для нас, художників, стоїть завдання виховання суспільства,— стверджував він.— Не таж словом, як добрим прикладом». 1 ось поважний, широко визнаний Май-стер, автор багатьох станкових і виз-наних творів, пише картини для шкіл, ілюструє підручники, хрестоматії і календарі-альманахи, дитячі журнали. На схилі літ Бокшай з прихованою гор-дістю згадував про створений ним у мо-лодості триптих «Я русин єсмь и буду»... Заради справедливості, слід сказати і про другу сторону медалі. Закарпат-ський інтелігент, як правило,— це не ві-дірваний від життя ідеаліст, він міцно стоїть на землі, а сільські корені обумо-вили властивий селянину практицизм. А вже від нього один крок до здатно-сті на розумні компроміси, уміння раху-ватися з логікою і неминучістю історич-них ситуацій. Йосип Йосипович не був винятком; не схильний за своєю нату-рою до крайнощів чи конфліктів, він умів лагодити з властями й добре впи-сувався в контекст суспільного й куль-турного життя Закарпаття — і в роки Чехословацької республіки, і пізніше, у складі Угорщини, і у повоєнні деся-тиліття. Але до певної межі: там, де виявлялася зачепленою його гідність — особисте, мистецьке, національне,— він показував і твердість характеру, і вір-ність своїм принципам і переконанням. Багато з тих. хто писав про творчість Бокшая, відзначали, що за небагатьма винятками його жанрові композиції з життя закарпатських селян (починаю-чи з “Бокорашів” і кінчаючи полотнами останніх літ) відзначаються не тільки оптимізмом і життєрадістю, але і у пев-ній мірі ідилічністю, дещо театралізова-ною святковістю, які ніби знімають со-ціальні колізії і критичне ставлення до дійсності. Напевно, ці якості живопису слід віднести і за рахунок індивідуаль-них рис характеру митця, того потягу до компромісів, який був властивий його суспільній позиції, і в якійсь мірі прак-тичних міркувань, оскільки саме такни образ Закарпаття користувався успіхом у властей, туристів, покупців. Та це була б не вся правда. Бокшай не був наївним мрійником, не витав у хмарках, і тяжку долю рід-ного краю — як до возз'єднання, так і після,— він знав, напевно, не гірше ін-ших художників, наприклад, Ф. Манайла чи Е. Контратовича, кращі полотна яких пройняті пекучим болем і співчут-тям до знедоленого закарпатського се-лянства. Про це промовляють і багато портретів та пейзажів Бокшая, з яких постає правдивий, без прикрас, образ Закарпаття і закарпатців. Але в головнім його мистецтво — про інше. Із всьо-го багатющого спектру реальної дійсно-сті Бокшай вибирає, яскраві, мажорні барви життєствердження і радості бут-тя, духовного й фізичного здоров'я, свя-та сильних і прекрасних людей на пре-красній, зігрітій сонцем землі. У контек-сті історії Закарпаття такий кут зору набував особливого значення в умовах боротьби народу за виживання, за на-ціональну своєрідність і право на само-бутність культури й способу життя, рів-ноправність в сім'ї європейських наро-дів. Художник піднімав голос на його захист, в лініях і барвах свого мистецт-ва утверджував ці ідеї в суспільній і. естетичній самосвідомості народу. «Оптимізм — це теж матеріал мистецтва»,— говорив Бокшай. І якщо ми зу-міємо подолати ідеологічний стереотип, що склався в нашому мистецтві, згідно з яким “розвінчування буржуазної дійсності” ледь не головна чеснота мит-ця, ти більше наблизимося до розуміння Л. Бокшая і його творчості. Не можна було будувати споруду закарпатської школи національного мистецтва лише на «негативі» і запереченні, потрібно було сильне позитивне начало, і навіть якщо воно в чимось розходилося з реа-ліями життя, то у мистецтві воно ви-ступало в якості образного втілення вистражданої народом мрії про статки, щастя, волю. Йосип Бокшай взяв па себе цю місію і з непоказною, але істин-ною гідністю ви комуна з її ДО кінця. Існує ще одна сфера творчих інте-ресів і звершень Й. Бокшая — монументально-декоративні розписи храмів і до-тичні до них станкові картини — панно на релігійні теми. Досі дослідники твор-чості художника (в їх числі й автор цих рядків) сором'язливо обходили мовчан-ням твори цього роду, в кращім випадку між іншим споминали про плафон Ужго-родського кафедрального собору. У пам'ятні всім лихі часи вважалося, що краще вже митець, а тим паче член-кореспондент Академії художеств СРСР і народний художник СРСР буде ким завгодно, навіть . цілком аморальною людиною, лише не християнином. Усе життя Йосипа Йосиповича — від хре-щення до останнього подиху — пройш-ло у лоні церкви, і він ніколи не прихо-вував, що глибоко віруючий. Тільки щи-ра віра в учення Христа могла стати першоджерелом і основою церковних розписів і картин: створення їх він роз-глядав як виконання творчого і христи-янського обов'язку. В 30-х — на початку 40-х років мо-нументальний живопис займав мало не домінуюче місце у творчому доробку Й. Бокшая (і був одним з важливих джерел утримання родини). Розписаних Йосипом Йосиповичем церков бага-то — на Закарпатті, у Словаччині, Угорщині. На превеликий жаль, розпи-си збереглися не у всіх: одні замазані, інші загинули ввід часу, треті від недба-лості аби старання “борців за діалек-тичний матеріалізм”. Але й ті, що збереглися, дозволяють стверджувати, що в особі Бокшая українським живопис мав одного з найвидатніших монумен-талістів XX століття. Глибоко й творчо засвоївши спадщину й багатющий до-свід італійського та австрійського ба-рокко XVIII століття (особливо Дж. Б. Тьєполо, на закарпатському і угорському ґрунті Ф. Відри, К. Лотца, Г. Ришковпча), Бокшай виробив яскра-во індивідуальний стиль. Широта і ди-намічне розкриття загальних компози-ційних рішень, багатоманітність і вина-хідливість у постановках мізансцен, драматизм, ситуацій і образів, що поєд-нується з властивою барочному живо-пису театралізацією, віртуозне володін-ня будь-якими ракурсами, декоративність і гармонія насичених барв, кон-кретність і життєва переконливість об-разних характеристик — ці та інші яко-сті надають кращим розписам художни-ка високу естетичну вартість. І ще одна важлива особливість. У багатьох композиціях. Й. Бокшая і, зокрема, станкових картинах, Христос і Богоматір постають в оточенні закар-патців — селян, пастухів, жінок, стар-ців, дітей в святковому, яскравому на-ціональному одязі, зі всіма властивими їм етнічними локальними і соціальними відмінностями. В цім бачиться спряму-вання художника наблизити втілені ним в живопису релігійні ідеї до світосприй-мання і уявлень своїх земляків, ніби демократизувати їх, підкреслити зверненість християнського вчення не «взагалі», а до всіх і кожного. Подібне трактування не було відкриттям Й. Бок-шая: вино було поширене на початку століття в мистецтві Німеччини, Австро-Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Галичини, інших європейських країн, і було найтіснішим чином зв'язане з явищем так званого «національного романтизму». У поєднанні наочності євангельської історії і проповіді христи-янської моралі із звеличенням рідного народу, утвердженням його етнографіч-ної самобутності, душевної чистоти, людської і національної гідності закар-патський художник шукав свій шлях у традиційному релігійному живопису, органічно включав його в коло тих кар-динальних проблем, які визначали про-цеси формування і розвитку місцевої школи. Сприйняття мистецтва завжди суб'єк-тивне, рідко яке судження про худож-ників та їх творчість може претендувати на універсальність і незаперечність. Своє сприйняття мистецтва Бокшая склалось і у мене. Напевне, воно не вміщує в себе всього розмаїття його творчості і навіть лише пейзажі — зи-мові, весняні, літні,— і все ж виникає стійка асоціація. Картини Бокшая — не якась одна, а в цілісності творчості.— нагадують мені вересневе сонце над Карпатами. Не світле, вмите березневими снігами березневе сонце, не роз-печений добіла диск в липневий полудень, але ще тепле, щедре, ніби налите всіма пахощами прекрасної землі. Над ним бездонна глибінь чистого ультрама-рину, під ним багрянець і вогненне золо-то листя, мідь поруділої трави, холод-ний нолумінь синіх кушів, фантастичні вогнища жовтого, оранжевого, червоно-го, пурпурового, фіолетового... Бокшаївська осінь — це завжди пора мудро-сті, пора цвітіння і плодотворної зріло-сті, час буйної, радісної життєтворчості природи і людини. Колись Йосип Бокшай так сформу-лював своє кредо: “Треба створити доб-ре і чесне мистецтво, як це робили старі майстри”. Його мистецтво добре і чес-не — адже недарма творив його Майстер.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (03.07.2014)
Просмотров: 994 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: