Реферат на тему: Йоганн Генріх Песталоцці - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Йоганн Генріх Песталоцці. Освіта (1746 – 1769) 1. Дитинство. “Цюріх є дійсно незрівнянною місцевістю”, писав Евальд фон Клайст 1752, “не тільки через своє чудове положення, а й через добрих та розумних людей, що тут живуть”. Красиве місто на озері, із горами Альпи було важливим культурним центром середини 18 ст., так у літературному відношенні за два десятиліття – столицею усієї німецької області. У суспільному і громадському житті панували реформаторські звичаї, однак новий дух намагався пробити собі шлях до різних областей. Республіканська місцева конституція ще цілком дихала духом старих часів. Спочатку, виходячи з права кожного громадянина на політичну само визначеність, вона потрапила до рук малих родів так, що у 18 ст. розвинувся політичний патриціат. Велику силу свідомості виконували місцеві папи; у тісному об’єднання з представниками цвінглійської церкви визначали вони подальший спосіб життя цюріхців: мандати, закони про великі витрати регулювали життя громадян. Притиснення вільних поривів було справою офіційної політики. Аристократія правлячого кола протистояла громадянинам, що належали до певної групи людей. Кожен громадянин мусів стати членом ; його прийняття було початком Але не кожен цюрхер був “режимоздатним” громадянином і так як громадянське право вже не діяло, то переносилось воно тільки на обмежену кількість сімей – від батька до сина. Особливо, жителі країни, які належали до цюріхської області, були усунені від кожної участі суспільного життя, хоча існувало закріплене право, яке гарантувало їм рівноправність. Їх не допускали до адміністративних та церковних місць; вищі школи для їхніх дітей були недоступні. Сільські жителі не повинні були створювати виробничі підприємства; їм дозволялось тільки хліборобство, тваринництво та маленьке ремісниче підприємство. Старо-реформаторські переконання: моральна суворість, надійність, наполегливість, були для цюрхерів у всьому життєвим укладом. Але “жива” демократія часу Реформації зникла; адміністрація закореніла до бюрократії, а населення намагалося її уникати. В усіх областях ставала помітною опозиція. В той час виникли 2 течії, які, хоча і відрізнялись одна від одної, але розпочали новий час. Це були Піетизм та Просвітництво. Піетизм – релігійний рух, для якого характерним було релігійне почуття та читання Біблії; на місце практичного випробування Вступає у “цей світ” благотворне міркування та простий спосіб життя. Піетизм заснував чутливе життя, і таким чином проклав шляхи до чутливості (сентиментальності), “Бурі і натиску” – напрямку в німецькій літературі кінця 18 ст. Рух просвітництва вступив у Цюріх з вольфською та ляйбніцькою філософіями. Своє основне заняття вони знайшли у сфері літератури. У цьому Цюріх не відставав від століття. Бодлер та Брайтінгер вели суперечку що до останнього слова Готшеда, у якому вони захищали “природне” у відповідності до штучного. “Природа” – в усіх своїх значеннях і при цьому не пропала стародавня мораль. У господарській сфері виник новий інтерес до сільського господарства. Фізіократичні школи вбачали багатство країни у ґрунті, не більше, як меркантилізм – у місцевій торгівлі. Це мало наступні наслідки: виникли натуралістичні товариства; місцеві жителі почали цікавитись селянами; вивчалось життя на селі. Покоління, яке народилось в середині 18 ст. у Цюріху, виховувалось ще в старих традиціях, однак вони дійшли до епохи напружень. Їхні родичі вели суперечку за нові ідеї; в них перетиналось багато різноманітних впливів. Вони ж, не були більше представниками певного напрямку як їхні батьки, а особливостями моральних дій. Йоганн Генріх Песталоцці народився 12 січня 1746р. Дідусь Песталлоці був сільським священиком; батько – хірург, який помер у 33 роки та залишив свою молоду дружину з трьома малими дітьми у злиденних умовах. Атмосфера материнської кімнати, в якій виріс Йоганн, мала велике значення у його подальшому розвитку. Пізніше, у нечисленних автобіографічних оглядах він описує як добробут, так і злидні свого милого, але обмеженого дитинства. Мати Песталоцці була жінка, яка пожертвувала собою заради дітей; навряд чи вона змогла б подолати їхнє виховання і бідних сиріт треба було б віддати у різні сім’ї, якщо б їй не допомогла великодушна служанка. Ця дівчина пообіцяла своєму пану, який вже помирав, не залишити його жінку та дітей, доки вона буде їм потрібна. Мати прищеплювала дітям почуття вдячності та шанобливості до служанки. І як тільки Песталоцці виріс у лоні цієї любові і вірності, вже в ранній молодості дізнався він, що сила та великодушшя існують і у бідної служанки та пробуджували у ньому самому добро. Тут закладені корені його віри у початкове добро людини, його любові до народу. Г.Песталоцці був ніжною та слабкуватою дитиною і мав живу силу уявлення. Усе, що охопило його серце, справляло на нього глибоке враження; змолоду він був одержаний жагучою силою любові. Однак речі, які потребували свіжої уваги, його не цікавили; у справах розумового розвитку часто був розсіяним. Особливо не вистачало йому практичного досвіду та можливості забути один такий досвід у будинку, дворі чи на батьківській роботі. “Любов, робота і оточення”, як пише пізніше Песталоцці із точки зору своєї власної теорії освіти, “є справжнім сигналом всієї нашої сили”. Саме гармонія цих трьох речей була необхідна для його виховання. У школі Генріх вчився легко і охоче; він був одним з кращих учнів; швидко вхоплював суть уроку. Але вона не замінить йому будинок і двір, дерево і поле; ні письмо, ні арифметика, ні латинська мова не можуть заповнити його прогалини, потреба у навичках та незручність у оточенні людей відобразились у подальшому юнацькому розвитку Песталоцці. Навчання початкової школи було механічним і не живим. Все фактично вивчалось напам’ять. Реальні науки і самостійне мислення не відігравали ролі у адміністративній державі. Вчителі були презирливими особистостями. Їхня підкупність негативно впливала на характер молодого Генріха. Г.Песталоцці їздив у кожну місцевість, куди інші хлопці не охоче їхали, і ніколи не спало йому на думку, що інші також могли б поїхати. У ньому були приховані сили, про які його оточуючі нічого не знали. Ними були його віра та його любов. Незабаром він помітив, що погляди на світ та життя у багатих та бідних, в принципі відрізняються, і почав вивчати їхні причини. Його серце підказало йому його призначення, а саме знайти способи піднесення народу країни. Його протиріччя між фактичним положенням і закріпленими правами населення країни – обурювало та робило патріотом. Після того, як Г.Песталоцці закінчив німецьку, латинську школи і колегіум гуманістів, він відвідував філологічний та філософські класи Каролінгського колегіуму, де вчителем був відомий на той час Брайтінгер. У вищі, теологічні класи, Песталоцці більше не вступав, і в 19 років залишив вищу школу, не отримавши свідоцтва про закінчення школи. Важливішим як академічне навчання був для Генріха розвиток історично-політичного об’єднання, до якого він приєднався в період навчання. Група молодих чоловіків, під назвою “Патріоти” була заснована у 60-х р. під керівництвом Бодлера; це був молодіжний рух, який хотів реформувати світ. На щотижневих зборах велись дискусіях на патріотичні теми. Головною метою товариства було поширення моральних понять, очищення суспільних та приватних звичаїв. Із тенденціями Просвітництва вони пов’язували мрійливе бажання до нового оживлення спартанського аскетизму та стоїчної етики. Вони прагнули до “досконалості” та “добродіяння”, тобто вправляли строге виконання обов’язку, невибагливість, ставили свої особисті претензії вимогам Батьківщини і були пройняті цією справою. Друзями Песталоцці серед членів гельветського товариства були Каспар Шультгес та Йоганн Каспар Блунтшлі. Відомим був Йоганн Каспар Лаватер. Його патріотичні “Швейцарські пісні” мали великий успіх, а його проповіді уважно слухалися та читались. Блунтишлі був впливовою особистістю серед патріотів. Він мав наміри свої аскетичні ідеали ввести в життя держави, проте смертельна хвороба знищила його плани. З 1765р. патріоти видали власний моральний тижневик “Спогад” , головними редакторами якого були Лава тер та Фюслі. Песталоцці належав також до співробітників і відкрив ряд “бажань”, які вимагали “очищення” літератури та мистецтва. Наступна стаття Песталоцці “Аніс” запропонувала його Батьківщині зразок спартанського короля, який Зотів обновити закони. Молодіжний патріотизм без сумніву вплинув на його вибір професії, але під свідомим впливом практичної діяльності він раніше, ніж його друзі, відвернувся від необережних, диких поривань. Пізніше він засуджував свій час патріотизму і вважав це третьою помилкою юнацтва, і так знову він “повернувся до природи”. Тим часом “як блискавка” у Песталоцці розпалилась пристрасть любові. Цій першій дівчині він присягнувся, краще померти, ніж перестати бути її коханою людиною і понад 40 років зберігав їй вірність незареєстрованого шлюбу. Анна Шультгес була красивою, заможною дівчиною. Вона належала до однієї із знатних цюрських сімей, але почувалася нещасливою в рідному домі, та не знала материнської ніжності. “Нанетті” було близько 30 років, як зустріла вона Песталоцці, він був на 8 років молодший за неї. Генріх негарний, небагатий і без професійної перспективи. Вона добре знала труднощі, які перед ними були та особливо опір її батьків. Проте у Песталоцці Анна впізнала його добре серце, велике розуміння, та цінувала порядність Генріха. Анна Шультгес була першою, яка вихваляла “великі чорні очі” Песталоцці. Вони доказували їй доброту його серці, велич розуму, його юність. Вона була перша, яка побачила в Песталоцці генія. Після заручин Песталоцці був змушений залишити наречену для того, щоб відправитись на село для навчання. Для Анни почались довгі, тяжкі два роки тривоги та неспокою. У спільному прагненні до “досконалості” наречені намагаються підготуватись до майбутньої мети і подолати усі стійкі опори. У вересні 1767 року Песталоцці за допомогою Лаватера прийшов до Йоганна Рудольфа Чіффелі для того, щоб провести на зразковому сільськогосподарському підприємстві Кірхберг у Бернській області сільське господарство сучасними методами. Цей бернський житель займався вирощуванням конюшини і нової картоплі, яка тоді була завезена у Швейцарію. Він йшов “у ногу із століттям” і підняв бернське економічне суспільство. Він дозволив Песталоцці взяти участь у всіх його досвідах і підготував йому приємне місце проживання. Генріх мав намір зосередитись на вирощуванні овочів. Вирощування видів капусти у рідній області та фруктів обіцяло великий прибуток. Так як у Кантоні він не знайшов підходящого ґрунту для своєї справи, назавжди залишає місцевість. Він зважується їхати у Амте Айген, тоді належала до Берна, розташована на березі історичних замків: Брунедж, Вілдедж і Габсбург. Близькість річок Ааре і Реус вказували на благополучний збут його продукції, тому що торгові відносини фактично здійснюються по воді. З часом він побачив, що стан в країні легко покращити. Тільки виникло питання, звідки взяти капітал. З’явилась асоціація з банківським будинком Шультгес. Щодо вирощування, то справа Песталоцці покращилася. Важливим є також те, що у час заручин Песталоцці був готовий продумати план, як здійснити додатковий заробіток для бідного населення і продовжити своє власне виробництво бавовнопрядства. Нарешті батьки Шультгес дали згоду і Анна та Генріх одружились в останній день вересня 1769 року. Проте весілля не святкувалось; наречений не повинен був забирати наречену із дому батьків; вона мусить сама прийти до “нової мами”. Вона отримала тільки свої плаття. Все-таки вони були вдячні, що після більше як двох років боротьби вони прийшли до цілі. Враження, яке не залишало особистість Песталоцці до його одруження, сформувалось ще на початку його розвитку. Вже тоді чітко вимальовуються його риси характеру: наївне походження, імпульсивна теплота, щедрість та готовність допомагати. Він перетворював свої переконання у дію. Він залишив шлях своїх однолітків, і пішов власною дорогою; він був оригінальним. Коли він хотів прийняти бідних дітей у свій будинок, і вчинив так згідно серця, яке повне любові. Генріх Песталоцці завжди у русі; навіть будучи старим чоловіком, він є такий же рухливий, здатний до перемін і несподіваний як юнак. Ця вічна юність є одною з головних рис Песталоцці. У Генріха з самого початку переважали етичні мотиви; в центрі його інтересів стоїть людина та її призначення. Молода пара – Анна та Генріх жили на селі у Двом молодим людям було не легко привикнути один до одного у щоденному оточенні серед обмежених умов. Однак, Генріх та Анна не вважали сільське життя одиноким; до них приїжджали їхні друзі, тай вони теж відвідували сусідів, їздили у місто. Покращились стосунки з батьками Анни, вони посилали їм гроші та подарунки. Песталоцці із наполегливістю поринув у свою роботу. Було розпочато будівництво нового будинку на березі Брунедж. Коли Песталоцці вирощував один вид конюшини та картоплю, значно піднялась якість та цінність ґрунту. Забудова мала також певні наслідки у соціальній сфері. Виникла суперечка Генріха із його сусідами щодо права на пасовище. Селяни були за те, щоб зберегти також старі дороги, які пролягали через маєток Песталоцці. Звичайно, Генріх виграв процес у суді, але втратив симпатію сільських жителів. Нові методи були сприйняті міськими жителями насмішкувато та ворожо. Так сільськогосподарський експеримент Песталоцці зазнав невдачі. Генріх ніколи не сприймав свою професію, як спосіб утримання своєї сім’ї, а почував себе відповідальним перед великим колом людей. У його новому оточенні цікавився він, в першу чергу, бідним населенням країни. Потрібно утвердити старі звичаї, ліквідувати нову небезпеку; люди повинні навчитись обходитись грошима; бідне населення потрібно виховувати. Опираючись на ці пункти, Песталоцці спрямовує свої зусилля на допомогу бідним у країні. В кінці 1773 року Генріх Песталоцці на новому подвір’ї створює промислове підприємство у вигляді великого будинку. Його маєток давав необхідні продукти харчування, а робочими силами були діти. Генріх давав можливість заробити бідним, безпритульним дітям шляхом власної роботи, як ткачі. Притулок для бідних розвинувся на протязі наступних років до підприємства, яке охоплювало близько 50-ти людей. На ньому працювали прядильні та ткацькі майстри, слуги та служниці. Стосовно дітей, то це були хлопці і дівчата від шести до 18 років. Підприємство не було ні фабрикою, ні школою, це була одна велика сім’я. На думку Песталоцці, керівником такої установи повинен бути батько свого дому, успіх його дітей у роботі, заробіток та доброчинність повинні викликати у ньому батьківську радість . Правильне формування людського серця є кінцевою метою таких закладів. Та не всі діти відповідали Генріху Песталоцці відповідною вдячністю за його безкорисливу відданість. Багато з них так привикли до бідноти та ледарства, що не могли відмовитись від крадіжок та своєї жадібності; вони були не здатні до організованої діяльності. Спроба промислової школи бідних дітей, яка сама себе утримувала, похитнулася. Однак цей заклад проіснував 5 років. На той час Песталоцці повністю збіднів. На новому подвір’ї настали такі злидні, що сім’ї часто не вистачало на найнеобхідніше у житті. Пізніше Песталоцці розповідав: коли інші люди йшли до стола, він вибігав на поле і з’їдав кусок сухого хліба і запивав водою із струмка. На думку людей, Генріх із своїми грошима загубив віру в те, ким він дійсно був і що дійсно міг; його уникали навіть цюріхські друзі. Песталоцці переживав період важкої депресії. Також жінці Генріха було не легко. З роками їй дедалі важче було терпіти “розбещений бідний народ” у кімнатах свого власного будинку. Відомо, що жінка Песталоцці була довгий час хвора, і коли нарешті вона одужала, була втомлена та постаріла жінка, яка терпляче і повна любові витримувала не втомливість свого чоловіка, але її власну енергійність вже ніколи не повернути. Анна повністю пожертвувала собою заради Генріха. Великою турботою в житті батьків був їхній єдиний син. Жан Жаквес народився 13. VIII, 1770 року, він був гарним, вродливим хлопчиком, але вразливий, без витримки та сили. В період його дитинства Генріх дуже інтенсивно ним займався і вів щоденник про його виховання. Батько дотримувався “природного” виховання, а мати повернулась до бюргерських поглядів і таємно навчала сина читати та писати. Згодом його віддали в школу до Мюнхаузена, а пізніше ним займались у торговельному будинку. Але і там він не робив успіхів, ним були не задоволені. Неблагополучний розвиток їхнього сина, на якого вони покладали великі надії, був для батьків болючим розчаруванням. В той час, коли у маєтку панували хвороба хлопчика та гіркі злидні, одного дня (1780), як подарунок Бога, з’явилася допомога в образі молодої служниці – Лізабет Неф. Вона чула про гуманні прагнення Песталоцці і запропонувала йому свої послуги. Вона знову привела у порядок двір, піклувалася про сім’ю і так глибоко вплинула на Песталоцці, що він взяв її як зразок жіночого образу свого роману. Існувала ще одна особа, яка стала близька сім’ї Песталоцці. На цей раз вона належали до високих кіл країни. Це була Фрау фон Гальвіл. Песталоцці обговорював з нею соціальні проблеми. Помітний вплив мала вона на нього у важкі часи після розпаду установи бідних. Серед усіх друзів вона була “єдина”, яка зберігала віру у його можливості. Фрау фон Гальвіл була також подругою жінки Песталоцці. Під час довгих років життя у новому будинку, Песталоцці обмінювався думками з відомими особистостями. З молодими теологами, які жили у сусідніх замках, обговорював він психологічні, філософські та політичні проблеми. Песталоцці був членом “Гельветського товариства” і відвідував збори у Шіцнасі. Таким чином він зіткнувся із соціальними політикам того часу. За сприянням Чарнерса “листи” Песталоцці були опубліковані. Це допомогло Генріху увійти до літературних кіл та було початком його літературної діяльності. Видавцем “Ефемеріден” був Ісаак Іселін, який згодом став другом, благодійником Песталоцці. Важливим для дальшого розвитку Генріха було те, що Іселін спонукав його до письменництва і завдяки активній підтримці проклав йому до цього шлях. Тільки про написання Генріх думав не освідчено, адже більше як тринадцять років він не читав книжки. Однак він мусів шукати заробіток, а тому ловився за кожну соломинку; отже, письменником він став через злидні. Він почав брати участь у літературних змаганнях і незабаром зацікавився цією новою справою. Він завжди займався співвідношенням: суттєві потреби людства та народна мораль; національні звичаї та бюргерське законодавство. У перші роки літературної діяльності Песталоцці шукав цілі та форми написання, а робота за письмовим столом здійснювалась тільки через внутрішню боротьбу та зовнішні труднощі. Спочатку він мусів знайти свій стиль у літературній сфері. Він пробував моральний тижневик, вдавався до філософських роздумів; він навіть думав про театр. Він писав, зливався, відмовлявся. При цьому він був такий бідний, що неодноразово не міг купити папір. В усьому його вірним помічником і меценатом був Іселін. Він одразу прикладав зусилля, щоб виправити у рукописах Генріха мовні помилки та швейцарські вирази. Генріх Песталоцці підібрав вид написання і вірив, що він буде для людей правильним. В дійсності його стиль є дзеркалом його особистості. За видом, він мав наміри написати “Катехизис країни”. Його ж форма – це не “питання і слова... школа і розуміння школи та методів”, а “сцени, виступи, ситуації, які повинні серце селян робити теплим, возвеличувати розум бідних та освітлювати низьке людство”. Для цього потрібні зусилля, простота та знання народу. Подія цих оглядів є у “Лінгард і Гертруд”, “Книжка для народу”. Після розпаду школи бідних Песталоцці часто заглиблювався у питання: Хто є людина? Для педагогів це означає виховувати дітей; для законодавця, який хоче покращити державу, є необхідним спочатку пізнати ці основні питання: “Хто є людина?” одразу перетворюється у практичне: “Що їй потрібно?”. Стосовно поняття природи, то у Генріха воно є не однозначним. Це поняття набувало усіх значень, які у 18ст. Прикладались до слова “Природа”. Воно існує як для навколишнього середовища, так і для людської природи; природа є зовнішня і внутрішня, добра і зла. За словами Песталоцці – практична мудрість, а не теоретична правда є необхідним для людини. Так як індивідуальні положення є різні, так всі люди мають одинакові основні положення та потреби; отож, почуття любові, вдячності, обов’язку є однаковими. Песталоцці відкрив тільки одну правду: задоволення природної потреби створює внутрішній спокій та мир. Г.Песталоцці вважає, що існують кілька життєвих кіл у людини. Сама людина є “першим докорем природи”, але він не диве для себе, вона створює його “також для зовнішніх умов та через ню”. Із малого кола сім’ї людина вступає у коло професії. Кожна людина мусить бути освіченою для індивідуального становлення, але зміст професій лежить не в ній самій, а у її значенні і в вихованні “усіх” людей та отримання внутрішнього спокою. До зовнішнього кола суспільства можна також віднести державу та націю. Г. Песталоцці виділяє також внутрішні кола людини. Внутрішнє почуття спрямовує люди Г. Песталоцці виділяє також внутрішні кола людини. Внутрішнє почуття спрямовує людину на дорогу добродіяння та правди; добрий, не зіпсований голос серця є передумовою для утримання “внутрішнього спокою”. Спокій – це означає впевненість. Центром усіх цих кіл є Бог. У свідомості Бог є батько, у якому людина знаходить спокій, силу та мудрість. У своєму лисі “Вечірні година” Песталоцці говорить, що рівноправність та добродіяння, це означає – як бюргерські так і особисті відносини тримаються на любові. Вона немов є кінцевою метою усіх людських стосунків. “Вечірня година” це є перший, але основоположний загальний показ Песталоцці щодо призначення людини. Про непохитну віру Песталоцці у початкове добро людської природи йдеться в першій частині його наступного твору “Лінгард і Гертруд”, незважаючи на зображених у ній злодіїв. Не природа, а обставини є відповідальними, коли людина іде хибним шляхом. Тому необхідно розуміти обставини, які викликали зло та змінити їх, якщо це можливо. Песталоцці завжди задумувався над двома речами: людина і її навколишній світ, ідеал та реальність. Разом вони впливають однин на одного. У “Лінгард і Гертруд” показано спроби до покращення двох сторін: внутрішньої - через виховання та зовнішньої – через законодавство. З самого початку “Лінград і Гертруд” був роман-тенденція, роман-намір, який повинен був дати простому читачу уявлення про бажаний ідеальний стан шляхом наочного зображення руйнівних станів та показання засобів для їх покращення. Із малого “Катехизису країни” вийшов чотирьохтомний монументальний твір у вигляді пам’ятної записки про конституцію країни майбутнього кайзера Римської імперії німецької нації. Із власного досвіду Г.Песталоцці у творі відобразив сільські умови, звичаї та традиції, їхнє щоденне життя. Так “Лінград і Гертруда” став першим німецьким сільським романом. Перша частина “Лінград і Гертруда” показує злидні, які призводять у селі до руйнуючих станів та безвідповідальності чиновників; друга частина про покарання злодіїв і пояснення причин їхнього морального занепаду. Власні реформи викладені у ІІІ та ІV частинах: нове виховання дітей, нові погляди у общині є передумовами для діяльності кращого управління села, а звідси і країни. Ідеальну державу показано на окремому прикладі, який міг би здійснитись усюди, якщо б були добрі наміри. Як основами усього державного порядку показано добрих людей та тісні стосунки. Носіями дії є представники села у їхньому типовому образі. Для розуміння простого читача вибрані екстремальні випадки, і гра відбувається між двома протилежними сторонами: добрими, які переважно є бідні та злими, більшість яких – заможні. У героїв втілена тенденція книжки: боротьба світла проти темряви. Ідеальним образом є Гертруда, протилежність усьому злому та фальшивому, “велика мама”. Особливим у ідеальному образі є те, що вона не йде до князівських дворів та дворянських будинків, а живе і творить у селі. В перш чергу вона зображена не як жінка чоловіка, а як мати дітей. З самого початку твору і до кінця Песталоцці виділяє важливе місце матері та її глибокий вплив на виховання. Майже одночасно із творами “Вечірня година”, “Лінград і Гертруда” з’явився - “Законодавство і вбивство дітей”, написаний у 1780 році, а виданий у 1783 році. Цей соціально-політичний твір створений на основі детального навчання фактичних кримінальних справ. Його роботи охопила усю галузь кримінального законодавства, він розслідував зв’язок обставин та злочину, злочину і покарань, покарання та виховання, виховання і звичаї, звичаї і мораль. Песталоцці писав про снувальну політику не “як професор”; він шукав короля, який був би батьком, і хотів бути слугою, братом свого народу для того, щоб отримати вплив на законодавство. У 80-ті рр., коли Песталоцці займався питаннями практичного законодавства, спробував він також існуючі проблеми дослідити теоретично, а нариси і мемуари вказують на те, що він мав намір написати книжку про усю місцевість. Ця книжка повинна мати “середній тон між вимальованими картинами і сухою філософією”. Ще один твір Г.Песталоцці “Розслідування” виходить із протиріччь, які лежать у людській природі і охоплюють питання: “Хто я є і хто є людський рід?” твір поділений а три частини: І. Основа моїх розслідувань, ІІ. Суть моєї книжки, ІІІ. Узгодження нової точки зору із тими, що є у першій частині. “Розслідування” без сумніву є відомим твором Песталоцці; вони є філософськими основами усіх його зусиль. Він вирішив шукати філософію державного мистецтва, але вважав, що правильні суспільні відносини повинні бути засновані на моралі окремої людини. Так, з політики він прийшов до етики, і, так як не міг залишатись при теорії, прийшов з етики до педагогіки. Його нова педагогіка відрізняється від попередньої тим, що на місце покращень умов навколишнього середовища вступає розвиток самодіяльності; що створює не законодавство держав людини, а розвиток її сили, і що культура спрямована не на досягнення маси людей, а на зусилля окремої особистості. “Розслідування” – містять “ключ до його методу”.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (03.07.2014)
Просмотров: 748 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: