Реферат на тему: Гетьман Петро Дорошенко - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Гетьман Петро Дорошенко. Народився 1627 року в Чигирині в родині козака. Внук Михайла Доро-шенка, гетьмана реєстрового козацтва у 1625—1628 роках. У двадцять років призначений козаком гетьманської сотні. Був освічений, добре знав ла-тинську й польську мови, історію, мав добрий хист промовця, пройшов дипломатичну школу у Богдана Хмельницького, вико-нував важливі доручення гетьмана. 1649 року записаний до реєстру Війська Запорозького як писар Чигиринського полку. 1657 року Хмельницький при-значив його полковником прилуцьким. Після смерті Богдана Хмельницького був на боці Івана Виговського, який виступив проти спілки України з Росією. 1660 року, ставши чигиринським полковником, Дорошенко разом з іншими старшинами домагається у Москві відміни деяких невигідних для України статей Переяславської угоди. Того самого року він був серед тих, хто підписав Слободищівський трактат про вихід України зі складу Росії та приєднання її до Польщі. 1663 року, за гетьмана Павла Тетері, був генераль-ним осавулом, з 1665 року — полковником Черкаського полку. Пізніше, коли Тетеря зрікся булави, Дорошенко при сприянні татар став наказним гетьма-ном. На початку 1666 року на Раді у Чигирині був обраний гетьманом Право-бережної України. Ставши гетьманом, веде наполегливу боротьбу за возз’єднання Правобережної та Лівобережної України. У боротьбі з поляками за Правобережну Україну з допомогою татар знищив загони Маховського на Поділлі та виступив проти війська Яна Собеського. Після антимосковського повстання на Лівобережжі, під час якого було убито Івана Брюховецького, ставленика Москви, 8 червня Дорошенка було проголошено гетьманом Ук-раїни по обидва боки Дніпра. У січні 1667 року Польща та Московія підписали Андрусівський мир, за яким за Польщею визнавалося Правобе-режжя, за Московією — Лівобережжя. У зв’язку з наступом поляків Доро-шенко повернувся на Правобережжя, у той час його противники на Лівобережжі обрали гетьманом України призначеного Дорошенком наказ-ного гетьмана Дем’яна Многогрішного. В умовах спровокованої його про-тивниками боротьби всередині України з гетьманом Петром Суховієм, а потім з його наступником Михайлом Ханенком, Дорошенко 1669 року почав шукати допомоги у турецького султана й підписав з ним угоду, за якою Порта брала козаків під свій захист. 1672 року Дорошенко здійснив великий похід проти Польщі з допомогою турецьких військ і розгромив військо Ха-ненка з його польськими помічниками. Польща зреклася Поділля на користь Туреччини і України, що стала згідно з Бучацьким миром, підписаним 5 жовтня 1672 року, самостійною державою. Дальші плани Дорошенка об’єднати обидві частини України під владою одного гетьмана зустріли опір обраного після Дем’яна Многогрішного гетьмана Івана Самойловича. 1674 року почалася війна, і московський воєвода Г.Ромодановський разом із Самойловичем у червні 1674 року обложили Чигирин. На допомогу Доро-шенку прийшли турецькі війська, і Самойлович з Ромодановським відступили. На короткий час Правобережну Україну було повернуто під владу Дорошенка, але населення зруйнованого кількарічною війною краю у вирішальний момент не підтримало Дорошенка, якому закидали його спілку з турками, що спустошували й грабували українські землі. Розчарований в ту-рецькій протекції й зневірений у подальшій боротьбі, Дорошенко зрікається булави. Сірко від імені царя прийняв від нього клейноди, але Москва вима-гала ще й присяги від нього, на що Дорошенко не погоджувався. Знову у ве-ресні 1676 року обложили Чигирин, й він після короткого бою здався Самой-ловичу. Після цього оселився в Сосниці, потім його вивезли у почесне за-слання в Московію, де він деякий час був воєводою у В’ятці (1679—1682), а потім жив до смерті у 1698 році в подарованому йому царем селі Ярополчому поблизу Москви. Петро Дорошенко став гетьманом у критичній ситуації, коли Україна, після марних намагань Івана Виговського і Юрія Хмельницького зберегти залишки державного гетьманського устрою й цілісність української території, опини-лася у вирі спровокованого польським та московським урядами протистояння правобережної та лівобережної старшини. Незважену роль у цьому протисто-янні відігравали представники вищого православного духівництва, які, замість того щоб сприяти об’єднанню українців на платформі загально-національних інтересів, встрявали в групові конфлікти й підтримували одних гетьманів всупереч іншим. В Україні наростали суперечності між заможним козацтвом та старшиною з одного боку і низовим козацтвом та селянами й міщанами з другого. Використовуючи невдоволення козацтва політикою старшини, Іван Брюховецький вів промосковську політику й висловлювався за ліквідацію гетьманства й створення Українського князівства на чолі з ца-ревичем Федором. У квітні 1662 року противник Москви Я.Сомко домігся проголошення себе гетьманом на раді у Козельці, але пробув ним лише місяць. Зрікається влади правобережний гетьман Ю.Хмельницький і на по-чатку 1663 року стає ченцем Ірденського монастиря. Гетьманом стає П.Тетеря, який намагається вести самостійну політику. Але у березні мос-ковський уряд домагається скликання чорної ради, й 17—18 червня під Ніжином більшість козаків за «підтримки» восьмитисячного московського війська обрала гетьманом Івана Брюховецького, а його суперників було стра-чено. З поділом України на польську та російську сфери впливу по обидва береги Дніпра серед козацтва та старшини ще більше загострювалося праг-нення відродити минулу славу часів Хмельницького й об’єднати дві частини України під владою одного гетьмана. Усунувши двох суперників, Василя Дрозденка та Стефана Опару, Доро-шенко стає гетьманом у серпні 1665 року і вдається до ряду активних заходів, щоб зміцнити своє становище. Він часто скликає генеральні ради, на яких намагається враховувати думку рядового козацтва. Щоб уникнути замахів і переворотів, Дорошенко організовує 20-тисячний корпус найманців-сер-дюків, що підлягали йому особисто. Спершу гетьман орієнтувався на Польщу, але, після підписання в січні 1667 року поляками та московитами Андрусівського миру, за яким Україна розділялася між обома державами на Правобережну, під Польщею, та Лівобережну, під Москвою, він рішуче відкинув пропольський курс і вирішив відродити один з давніх проектів Бо-гдана Хмельницького — союз з Оттоманською Портою. Восени 1667 року Дорошенко за допомогою турків здійснив похід на західноукраїнські землі, щоб включити їх до складу козацької держави. Ян Казимир внаслідок цього походу змушений був надати Дорошенкові на Правобережжі широку авто-номію, але успіх було зведено нанівець тим, що харківський полковник Іван Сірко та кошовий Іван Ріг напали на Крим і союзник Дорошенка калга-султан Гірей пішов на примирення з поляками. Наприкінці 1667 року Дорошенко ще вів переговори з московським урядом про відновлення у повному обсязі прав і вольностей Війська Запорозького і об’єднання обох частин України. Йому навіть вдалося схилити на свій бік Івана Брюховецького, який почав розуміти своє хитке становище під рукою Москви і в лютому 1668 року закликав населення Лівобережної України піднятися на боротьбу проти московської неволі. До березня більшу частину Лівобережжя було звільнено від московського війська. У червні П.Дорошенко здійснив похід у Лівобережну Україну, в результаті якого ко-заки, незадоволені політикою І.Брюховецького, вбили його і обрали гетьма-ном об’єднаної України Петра Дорошенка. Спираючись на турків, Доро-шенко почав зміцнювати державу, намагаючись позбутися зверхності як по-ляків, так і московитів за допомогою вірних йому полків та сердюцького війська. Але й тоді, як уже не раз було в Україні, занепокоєна зростанням гетьмансь-кої влади частина старшини почала її підривати, переходячи на бік супер-ників Дорошенка. У серпні 1668 року татари зробили спробу замінити Доро-шенка за допомогою запорозького писаря А.Суховія. Дорошенко розправ-ляється з новим противником, але натомість поляки висунули свого ставле-ника Михайла Ханенка й захопили Правобережжя. Виступивши проти по-ляків та Ханенка Дорошенко замість себе залишив наказним гетьманом Лівобережної України Дем’яна Многогрішного. Після цього Москва, скори-ставшись вигідною для себе ситуацією, рушила на Лівобережжя і змусила Дем’яна Многогрішного зректися Дорошенка й визнати зверхність російського царя. У серпні 1668 року Дорошенко здійснює ще одну спробу за допомогою Туреччини зламати хід подій. Він посилає до Стамбула посоль-ство з проектом угоди, яка могла забезпечити єдність українських земель від Вісли, Перемишля й Самбора до Севська й Путивля у межах однієї держави. У березні 1669 року Корсунська рада дала згоду на прийняття Україною ту-рецького протекторату і підтвердила гетьманство Дорошенка по обидва бе-реги Дніпра. Водночас Дорошенко намагався досягти порозуміння з Дем’яном Многогрішним. У своїх листах до нього він писав про руйнування Гетьманщини, про заслання Москвою патріотів-українців до Сибіру, пропо-нував скликати раду всієї України для вирішення долі вітчизни, щоб відновити її цілісність. Водночас він продовжував гнучку дипломатичну політику з московським та польським урядами. Надзвичайними зусиллями Дорошенкові на короткий час вдалося згуртувати навколо себе частину ко-зацької старшини, зміцнити державні інституції й знайти оптимальний варіант узгодження своєї влади і влади старшини скасуванням інституту чор-них рад. Але ні Московська держава, ні Польща, ні Туреччина не бажали створення незалежної самостійної України. Влітку 1672 року під час війни між Туреччиною і Польщею, в якій Дорошенко став на бік турків, Україна стала ареною жорстоких і спустошливих військових дій, які перетворили її в руїну. Спілка з ненависними більшості українського населення «бусурма-нами» підірвала владу Дорошенка і його популярність серед народу. У 1675—1676 роках, під час битви за Чигирин, Дорошенко опинився на боці турків і змушений був воювати проти козацького війська, підвладного Москві. Зрозумівши безнадійність ситуації і хиткість свого становища, він у вересні 1676 року складає свої повноваження і здає-ться московському уря-дові. Відтоді аж до гетьманування Івана Мазепи Україна не мала більше зверх-ників, які б так палко й послідовно обстоювали ідею державної са-мостійності. Політична та військова експансія Польщі, Туреччини та Росії спричинила руйнування Правобережної України. Спустошливі напади турків і татар, міжгетьманські та міжстаршинські усобиці і чвари призвели до зни-щення сотень населених міст, сіл і містечок, до запустіння великих територій, через що цей період дістав в історії назву «Руїна». А на Лівобережжі відбувався цілеспрямований і жорсткий наступ московської влади на воль-ності Війська Запорозького, знищення останніх державних інституцій і цер-ковної самостійності. Дорошенко пережив і свого союзника Івана Сірка, що помер 1680 року, і свого противника Івана Самойловича, що скінчив життя 1687 року в Сибіру. Поховали Дорошенка у центрі села Ярополчого, під правим крилосом де-рев’яної церкви великомучениці Параскеви, на могилі поклали камінь, який зберігся донині. Від шлюбу Дорошенка в Ярополчому походить дружина О. Пушкіна — правнучка гетьмана Наталія Гончарова.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (02.07.2014)
Просмотров: 838 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: