Реферат на тему: Євген Плужник - Біографії, автобіографії, особистості - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Євген Плужник. ЄВГЕН ПЛУЖНИК (1898—1936) Псевдонім — Кантемирянин. Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободі: Кантемирівці Воронезької губернії в родині дрібного купця: Закінчивши гімназію в м. Боброві, у 1918—1920 pp. жив на Полтавщині, працював учителем, вів театральний гурток, був актором. У 1920 р. Плужник переїхав до Києва, де навчався в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті (1920-1921рр.). У 1921р. він вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка, але вищої освіти не здобув. У 1923 р. під псевдонімом Кантемирянин Плужник опублікував перші вірші в газеті «Більшовик» і журналі «Глобус». У 1926р. вийшла його збірка «Дні». Поет став членом літературного угруповання «Лан-ка». У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але Є. Плужник продовжував працювати: разом з В. Підмогильним видав словник «Фразеологія ділової мови», редагував твори інших письменників, перекладав російську класику. У цей час Є. Плужник написав п'єсу «Болото», текст якої не зберігся. У 1927 р. з'явилась збірка його поезій «Рання осінь», наступ-ного року був надрукований його перший і єдиний прозовий твір — побутово-психологічний роман «Недуга» (про любов ко-муніста, керівника підприємства Івана Орловця до жінки з воро-жого йому буржуазного світу. Заводської); У 1929р. письменник опублікував п'єси «Професор Сухо-раб» і «У дворі на передмісті». У наступні три роки він написав віршовану драму «Змова в Києві» (мала робочі назви «Інженери», «Фашисти», «Шкідни-ки», «Брати»), яка завдяки Леоніду Черевагенку побачила світ аж у 1992 р. Закінчив у цей час роботу над третьою збіркою по-езій —«Рівновага», яка тоді так і не вийшла. 5 грудня 1934 р. Є. Плужник був заарештований і звинуваче-ний у терорі в справі вбивства Кірова. 28 березня 1935 р. він був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятиріч-ним ув'язненням у спецтаборах. 2 лютого 1936р. Є. Плужник помер від сухот у тюремній лі-карні на Соловках. У 1948 р. за кордоном окремим виданням вийшла збірка «Рів-новага». У 1979 р. у Мюнхені було перевидано всі збірки разом. Перша збірка поезій Є. Плужника, про яку схвально відгук-нувся М. Рильський, свідчила про появу в українській літературі одного з найвизначніших поетів XX ст. Його лірика вирізняється навіть серед найдобірніших зразків української поезії 20—30-хрр. Це лірика напруженої, схвильованої, але абсолютно не патетич-ної образної думки, лірика стислого, психологічно насиченого ви-словлювання, що вкладається здебільшого в кілька строф. Пер-ша збірка поезій «Дні» була відгуком на події 1917—1920 pp., але Плужник на перше місце поставив не класові чи політичні проблеми, а ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. Важливо відзначити, що в збірці «Дні» органічно поєднались абсолютно різні, навіть протилежні настрої: трагічно-болісне пе-реживання втрат учорашнього та суперечностей сьогоднішнього дня — і пристрасна,;щира віра в справедливе й людяне майбутнє: Я знаю: Перекують на рала мечі. ! буде родюча земля — Не ця. /.../ / буде так: Пшеницями зійде кров, І пізнають, яка на смак Любов. Вірю. (Я знаю) До збірки «Дні» Є. Плужник включив два досить цікаві твори: лірико-драматичну, психологічну поему «Галілей» і поему-роздум «Канів». Поема «Галілей» привертає увагу ще й тим, що не має зовнішнього сюжету, а дію твору перенесено в душу ліричного героя, який розмірковує над одвічними проблемами людського буття. Епіграфом до твору автор взяв рядки М. Некрасова: «От ликующих, праздно болтающих, Обагряющих руки в крови, Уведи меня в стан погибающих За великое дело любви», які підказу-ють, що ліричний герой не належить до «сильних світу цього», які вирішують долю інших. Про себе герой каже, що він «дуже тихенький», «злиденний», що він з тих, «хто обідає раз на три дні». Проте саме він (ліричний герой)являє собою образ справж-нього патріота, людини, не байдужої до своїх співвітчизників, до минулого і майбутнього своєї землі. Навіть тоді, коли герой кри-тикує обивателів за їх піклування тільки про своє тіло («Жруть, торгують собою, плюють») і абсолютну байдужість до душі («Ну кому це потрібно сьогодні? Дурень той, хто ще й досі поет! Вчо-ра— модні частушки народні, А сьогодні — уривки з старих опе-рет!»), ми розуміємо, що насправді героєві просто боляче від усіх тих негараздів, які не дають можливості щасливо жити його на-родові. - У цілому поема має досить оптимістичне звучання: поет ві-рить, що будуть вигнані геть «похмурі» — гнобителі, володарі, егоїсти; будуть увінчані славою герої, «хто, вірні меті, йшли без-упинно до неї»; помилувані, але не виправдані, обивателі, які «не відали, що творили»; і нарешті, відбудеться справедливий присуд таким, як ліричний герой поеми («не герої, не жертви... ми так собі»...): не виправдуючи, мабуть, їхню надмірну «тихень-кість» і «маленькість», їм все ж з глибоким співчуттям скажуть: відпочиньте. У фіналі твору, нарешті, з'являється і образ Галілея: А вгорі, в далині, наді мною — Неприступний для зору людей, Оповитий віків тишиною — Ґ а л і л е й. Гей! Герої ! Каліки! Службовці! Торговці! Поетики! А живіть собі, як вам бажаеться! Через те, що — ви чуєте? — все-таки обертається! (Галілей) Щоб зрозуміти ці рядки, слід згадати відомий вислів, що іс-торія обертається по колу (а тому, щоб не наробити помилок у майбутньому, слід добре вивчити і знати минуле), а оскільки історія «обертається», то незабаром і в Україну прийде той щас-ливий час, який замінить криваву добу революцій. «Канів» — поема медитативна і філософська, і розмова в ній іде про минуле, сучасне й майбутнє українських сіл та міст. Є. Плужник був добре обізнаний з проблемами України початку XX ст.., зокрема з проблемою поступового знищення українських сіл у зв'язку з масовим виїздом селян до найближчих міст у по-шуках ліпшої долі. Краще це для країни чи гірше прагнули з'ясу-вати прихильники різних точок зору — «селюки» та «урбаністи» шляхом постійних суперечок, які вже тоді велися в українській радянській літературі. Є. Плужник посів досить розважливу по-зицію: «Бо виріс я на межах двох світів — півмерлих сіл і міста молодого, і не зречусь ні там, ні тут нічого...» (Канів). Поет усві-домлює неминучість урбанізації (історичного процесу швидкого зростання старих і появи нових міст та підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства), бо це майбутнє життя країни, але в той же час він намагається застерегти від повного занепаду села, адже це може призвести до втрати тих цінностей, які набула країна протягом історії: творчість, знання, розум, «велика єдність праці і культури», пам'ять і любов до того «порогу батьківської хати», від якого «і досі серця не віддер» сам поет Є. Плужник. Поезія збірок «Рання осінь» (1927) та «Рівновага» (1933) — лірична, а точніше,— переважно інтимно-особистісна, глибоко психологічна за характером. Є. Плужник — великий майстер пе-редавати особливості різних станів душі людини. Настрій збірок «Рання осінь» та «Рівновага» суттєво відрізняється від збірки «Дні»: здебільшого це медитативні, елегійні твори: наприклад, «Дивлюсь на все спокійними очима, давно спокійним бути я хо-тів...», «Вчись у природи творчого спокою...». У цих збірках бага-то творів пейзажної лірики, яка неодмінно, хоча б на рівні під-тексту, співвідноситься з долею людини, наприклад: Так гірко відати, що юність відцвіла! Та нарікань і розпачу немає, — Така відміна, зрештою, мала: Колишні мрії досвід заступає. Так дерева, відцвівши навесні, Тільки на те годують соком віти, Щоб в дні серпневі, теплі та ясні, Упав на землю овоч соковитий. (Все більше спогадів і менше сподівань, із збірки «Рання осінь»). Або вдається до відомого в літературі образу човна — симво-лу людської долі, ідо несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою світу: Ніч... а човен — як срібний птах! (Що слова, коли серце повне!) ... Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! І над нами, й під нами горять світи... І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти, Світе єдиний1. (Ніч... а човен — як срібний птах!.., зі збірки «Рівновага»). Отже, за досить коротке творче життя Євген Плужник встиг сказати дуже багато, а це і є ознака талановитості майстра. Певним підсумком його поетичної творчості можна вважати рядки зовсім коротенької поезії на останній сторінці збірки «Рівновага»: Суди мене судом твоїм суворим, Сучаснику! — Нащадки безсторонні Простять мені і помилки, й вагання, І пізній сум, і радість передчасну, — їм промовлятиме моя спокійна щирість. (Суди мене судом твоїм суворим) ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки поезій «Дні» (зокрема, поеми «Галілей» і «Канів»), «Рання осінь», «Рівновага», психологічний роман «Недуга», п'єси «Професор Сухораб», «У дворі на передмісті», віршована драма «Змова в Києві». ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА: 1. Державин В. Лірика Євгена Плужника // Українське сло-во: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К., 1994,— Кн. 2. 2. Тайга М. Як умер на Со-ловках поет Євген Плужник//Дніпро. — 1991. — № 1. 3. Череватенко А. «Експеримент такий...» // Дніпро. — 1994. — № 9-Ю. 4. Череватенко А. Фатальний цей трикутник//Плужник Є. Змова у Києві. — К-, 1992. 5. Євген Плужник // Історія укра-їнської літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. — К., 1998. — Кн. 1.
1 2 3 4 5 Категория: Біографії, автобіографії, особистості \| Добавил: Aspirant (01.07.2014)
Просмотров: 668 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: