План

1. Валютне регулювання.

2. Валютний контроль.

Валютне регулювання

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Отже, валютне регулювання являє собою систему регламентаційних заходів держави у сфері міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Метою валютного регулювання є є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на ваплютний курс і на валютно-обмінні операції.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, вихначення порядку здійснення операційи з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави – об”єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

Основні завдання валютного регулювання та контролю:

§ організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;

§ регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

§ організація внутрішнього валютного ринку;

§ регламентація та регулювання банківської діялбності з валютними цінностями;

§ зазист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;

§ встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

§ забезпечення стабільних джерел надходження інвалюти на національний валютний ринок.

Суб”єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:

§ центраьний банк;

§ уряд країни;

§ уповноважені банки;

§ юридичні особи – резиденти і нерезиденти;

§ фізичні особи – резиденти і нерезиденти.

Відповідно до ст.11 декрету Кабміну «Про систему валютного регулювання івалютного контролю» НБУ у сфері валютного регулювання:

o здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

o складає разом із Кабміном платіжний баланс України;

o контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішього економічного боргу України;

o визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

o видає в межах своїх повноважень обов”язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

o нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

o видає ліцензії на здійснення валютних операцй та приймає рішення про їх скасування;

o встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

o встановлює за погодженням із Мінстатом єдині форми обліку, звітності та валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасністю подання;

o забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабмін у сфері валютного регулювання:

§ визначає і подає до затвердження до ВРУ ліміт зовнішнього державного боргу України;

§ бере участь у складанні платіжного балансу України;

§ забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

§ забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

§ визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у конвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іншими державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Відповідно до ст.44 ЗУ «Про НБУ» НБУ діє як уповноважена державна установа в застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, і до його компетенції у сфері валютного регулювання та контролю належать:

· видача нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

· видача і відкликання ліцензій, здійснення контролю, зокрема провадження планових і позаплановиз перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здайснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

· встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту;· застосування заходів відповідальності до банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Об”єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів і нерезидентів, фізичних і юридичних осіб, що пов”язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордрн, отримання валютних коштів за товари і послуги, а також зобов”язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які перебувають за межами України.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об”єктом валютного регулюванняє валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на на розвиток економічних процесів тієї чи іншої країни.

Основними методами валютного регулювання, якими користуюься центральні банки, є:

v валютні інтервенції;

v девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют;

v дисконтна (облікова) політика;

v управління валютними резервами (диверсифікація);

v валютнв обмеження.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці.

Валютна інтервенція може здійснюватись:

§ за рахунок власних резервів іноземної валюти;

§ на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» - договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції.

§ За рахунок продажу цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, оскільки вони є ефективними тільки в умовах незначної неврівноваженості платіжних балансів, що характнризуються періодичною зміною активного і пасивного сальдо. Тому, з огляду на обмеженість обсягів офіційних валютних резервів, продаж інвалюти має чергуватись з її придьанням. Ось чому країеи, які мають стійкий дефіцит платіжного балансу, часто замість валютних інтервенцій застосовують валютні обмеження в різних формах.

Поширеним є використання валютних інтервенцій не лише з метою забезпечення стабільності валютного кірсу, а також для підтримання його на зниженому рівні з метою стимулювання експорту. Проте нелостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девізна валютна політика – політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем інвалюти.

Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до інвалют купівлею та продажем інвалюти на фінансових ринках.

Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно інвалют до міжнародних розрахункових одиниць.

Вона може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розхвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоеконоиічних відносин через підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробника та поліпшення стану платіженого балансу.

Ревальвація – офіційне підвищення курсу націорнальної грошової одиниці відносно інвалют або міжнародних розрахункових одиниць. Вона вигідна для імпортерів і кредиторів, але не вигідна для експортерів.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскілюки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Валютні резерви – це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у ЦБ та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов”язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із: золота; інвалют у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних прав запозичення( СПЗ); цінних паперів (крім акцій), що оплачуються вінвалюті; із внеску країни до МВФ, тобто її квоти; будь-яких ін. міжнародно визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності і ліквідності.

Валютні обмеження – сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних грошових одиниць або досягнення інших цілей.

Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю.Центральні банки застосовують досить різноманітні форми валютних обмежень:

§ Встановлення певного розміру продажу валютної виручки, отриманої від експортерів;

§ Квотування продажу інвалюти імпортерам;

§ Заборона на ввіз і вивіз валютних цінностей без спецдозволів;

§ Обмеження прав фізичних осіб на операції з інвалютою.

Валютний контроль

Валютний контроль – це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Йому підлягають валютні операції за участю резидентів та нерезидентів, також зобов”язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в інвалюті у межах своїх повноважень,а також

Головним органом валютного контролю в Україні НБУ. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю, віднесених до їхньої компетенції.

Основними контрольними функціями НБУ у сфері валбтних відносин є:

§ встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку;

§ контроль за експортно-імпортними операціями;

§ контроль за порядком відкриття і ведення валютних рахунків;

§ контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;

§ контроль за іноземними інвестиціями і міжнародними кредитами та ін.

Таким чином, практично всі операції в Україні підлягають валютному контролю.

Крім функцій прямого контролю, НБУ:

§ здійснює державну валютну політику, виходячи з принципів загальноекономічної політики України;

§ видає у межах своєї компетенції обов”язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

§ видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

§ нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

§ складає разом із Кабміном платіжний баланс України;

§ визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в інвалюті уповноважених банків нерезидентам;

§ установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів інвалют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в інвалюті аюо розрахункових (клірингових) одиницях та ін.

Декретом також визначено певні функції валютного контролю, що здійснюється іншими органами, а саме уповноваженими комерційними банками, Державною податковою адміністрацією, державним комітетом зв”язку та інформатизації й Державним митним комітетом України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що пповодяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність усіх валютних операцій, що здійснюють їхні клієнтим.

При цьому слід наголосити на подвійному становищі комерційних банківських установ. З одного боку, вони є агентами валютного контролю, підзвітними НБУ, і їхнім обов”язком є здійсненням контролю за операціями резидентів і нерезидентів валютними цінностями на території Україні. З інщого боку, на відміну від державних установ, уповноважені банки є комерційними організаціями, що зацікавлені в залученні, насамперед, солідних клієнтах, якими у більшості випадків є підприємства-експортери та імпортери. Саме тому комерційним банкам іноді доводиться вирішувати проблему поєднання двох полярних завдань; здійснення реального валютного контролю і утримання клієнтів.

Уповноважені банки є єдиними недержавними органами валютного контролю. Це пов”язано з тим, що основними призначенням банків є посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та від продавців до покупців, тобто практично ввесь грошовий обіг у господарському обороті здійснюється через банківську систему, і жоден інший орган чи установа не має настільки оперативного і повного доступу до інформації стосовно операцій, пов”язаних з обігом коштів.

Враховуючи таке монопольне становище банківської системи, на уповноважені комерційні банки Україні покладено певні обов”язки щодо контролб своїх клієнтів. Основні обов”язки комерційних банків як агентів валютного контролю – запобіганню проведенню тієї чи іншої незаконної валютної операції, а за неможливості цього – інформуватипро неї уповноважені державні органи.

При цьому специфіка комерційних банківських установ полягає також у тім, що вони самі активно здійснюють валютні операції. Це вигмагає законодавчого визначення порядку здійснення валютних операцій комерційними банками, ефективної системи їх контролю та відповідальності.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.Державний митний комітет України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон Ураїни. При цьому ці дві дві державні інституції взаємодіють із підприємствами-експортерами та імпортерами, а також з уповноваженими комерційними банками.

Державний комітет зв”язку та інформатизації України здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів і пересилання валютних цінностей через митний кордон України. У більшості випадків такий контроль стосується фізичних осіб.

Передбачалась орієнтація системи валютного контролю саме на банківський контроль, що базується на розумінні валютного обігу як частини грошового обігу країни, а не якоїсь особливої сфери, що може контролюватися абсолютно автономним органом. А саме такий підхід був характерний для радянського типу економіки.

Отож, банківський механізм організації та здійснення валютного контролю в Україні є визначальним в усій валютного регулювання держави.

Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведення резидентів і нерезидентів через ці банки незаконними валютними операціями та/або своєчасне інформування уповноваженими банками у випадку і порядку, встановленому, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ, відповідними державними органами про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов”язаного з прповеденням валютних операцій.

Відсутність в уповноважених банках документів, що підтверджують правомірнісь проведення ними валютних операцій своїх клієнтів, за умови, від дати здійснення цих операцій минуло не більше 5 років, кваліфікується як нездійснення цими банками функцій агента валютного контролю.